Міністерство охорони здоров’я україни національний медичний університет імені О. О. Богомольця дз «дніпропетровська медична академія моз україни» профілактика внутрішньолікарняних інфекцій



Сторінка1/13
Дата конвертації27.03.2017
Розмір2.31 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені О.О. БОГОМОЛЬЦЯ

ДЗ «ДНІПРОПЕТРОВСЬКА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ

МОЗ УКРАЇНИ»

ПРОФІЛАКТИКА ВНУТРІШНЬОЛІКАРНЯНИХ ІНФЕКЦІЙ

(гігієнічні, епідеміологічні та мікробіологічні аспекти)

Під редакцією В.Ф. Москаленка

Київ - 2012

УДК 616-022.7-022.369-036.22-084 (075.8):613:579

ББК….

К..
Рекомендовано Центральним методичним кабінетом з вищої медичної освіти МОЗ України в якості навчального посібника для студентів вищих медичних навчальних закладів IV рівня акредитації
(Протокол № …від …. 2013 р. засідання Комісії з медицини науково-методичної ради з питань освіти Міністерства освіти і науки, молоді і спорту України).
Колектив авторів: В.Ф. Москаленко, О.А. Шевченко, С.І. Гаркавий, Е.А. Деркачов, Г.М. Кременчуцький, Л.В.Авдєєва, О.І. Поліщук, О.В.Сурмашева, І.І.Ткаченко, Л.Б. Огір, Л.М. Сладкова, І.А. Андрєєва
Рецензенти:

А.А. Калашніков – д.мед.н., професор кафедри гігієни та екології людини Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика.
А.І. Вінніков - д.біол.н., професор, завідувач кафедри вірусології Дніпропетровського Національного університету ім. О. Гончара

В.О. Коробчанський – д.мед.н., професор, завідувач кафедри гігієни та екології Харківського державного медичного університету
Профілактика внутрішньолікарняних інфекцій

(гігієнічні, епідеміологічні та мікробіологічні аспекти):
К …. Навчальний посібник/ Під редакцією В.Ф. Москаленка. – Київ: Медицина, 2013 – 182 с.

ІSBN
У навчальному посібнику висвітлені найбільш актуальні питання епідеміології, мікробіології та профілактики внутрішньолікарняних інфекцій (ВЛІ), заходи з організації санітарно–гігієнічного та протиепідемічного режиму в сучасних лікарняних закладах, гігієнічні вимоги до розміщення, проектування, оснащення та експлуатації стаціонарних і амбулаторно-поліклінічних відділень лікарень. Представлені сучасні наукові дані вітчизняних та закордонних авторів щодо поширення, механізму розповсюдження та запобігання ВЛІ на окремих ланках епідемічного процесу. Велика увага приділена характеристиці найбільш поширених в сучасних умовах збудників ВЛІ, їх діагностиці, резистентності. Наведено систему санітарно-гігієнічних заходів для запобігання ВЛІ на етапах попереджувального та поточного санітарного нагляду.

Для студентів вищих медичних навчальних закладів IІІ-IV рівнів акредитації, лікарів-інтернів, практичних лікарів – гігієністів, епідеміологів, бактеріологів та лікарів лікувально-профілактичних закладів.



УДК….

ББК….

ІSBN Колектив авторів, 2013
ЗМІСТ




Стор.

ВСТУП

3

1.

ВНУТРІШНЬОЛІКАРНЯНІ ІНФЕКЦІЇ В СУЧАСНИХ ЛІКУВАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНИХ ЗАКЛАДАХ (медичні, соціальні та економічні аспекти)

6

2.

ВНУТРІШНЬОЛІКАРНЯНІ ІНФЕКЦІЇ ЯК СПЕЦИФІЧНИЙ ЕПІДЕМІЧНИЙ ПРОЦЕС

12




2.1

Визначення терміну та причини виникнення внутрішньо- лікарняних інфекцій (ВЛІ)

-




2.2

Епідеміологічні особливості ВЛІ

17




2.3

Класифікація ВЛІ

20




2.4

Організація та проведення епіднагляду за ВЛІ

27

3.

СИСТЕМА САНІТАРНО-ГІГІЄНІЧНИХ ЗАХОДІВ З ПОПЕРЕДЖЕННЯ ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗПОВСЮДЖЕННЯ ВНУТРІШНЬОЛІКАРНЯНИХ ІНФЕКЦІЙ

39




3.1

Гігієнічні вимоги до земельної ділянки лікувально-профілактичних закладів, її забудови та благоустрою

40




3.2

Гігієнічні вимоги до планувальних рішень окремих відділень лікарень

43







3.2.1

Приймальне відділення

44







3.2.2

Акушерські відділення

45







3.2.3

Соматичне відділення

50







3.2.4

Відділення хірургічного профілю

52







3.2.5

Інфекційне відділення

54







3.2.6

Дитяче відділення

56







3.2.7

Амбулаторно-поліклінічні установи

57




3.3

Гігієнічні вимоги до водопостачання, каналізування, видалення відходів лікувально-профілактичних закладів та їх значення у профілактиці внутрішньолікарняних інфекцій

58







3.3.1

Водопостачання

59







3.3.2

Каналізування

60







3.3.3

Видалення відходів ЛПЗ

-







3.3.4

Гігієнічні вимоги до опалення і вентиляції приміщень ЛПЗ як засіб запобігання ВЛІ

65







3.3.5

Гігієнічні вимоги до будівничого оздоблення окремих функціональних приміщень

70

4

Профілактичні та протиепідемІчні заходипри інфекціях з різною етіологією

73




4.1

Туберкульоз

-




4.2

Діарея

76




4.3

Інфекції шкіри та м’яких тканин (ІШМТ)

80




4.4

Інфекції крові

86




4.5

Нозокоміальні інфекції сечовивідних шляхів

88




4.6

Пневмонія

92




4.7

Дифтерія, правець, кашлюк

95




4.8

Кір

97




4.9

ВЛІ, що виникли внаслідок медичних маніпуляцій

99




4.10

ВЛІ у пологових будинках (відділеннях)

108

5

ОРГАНІЗАЦІЯ САНІТАРНОГО РЕЖИМУ В ЛІКУВАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНОМУ ЗАКЛАДІ ДЛЯ ПЕРЕРИВАННЯ ЕПІДЕМІЧНОГО ПРОЦЕСУ ВЛІ

5.1 Розробка епідемічно безпечних алгоритмів виконання процедур

та маніпуляцій


112

-





5.2

Підтримання санітарно-гігієнічного та протиепідемічного режиму в ЛПЗ

113




5.3

Особиста гігієна медичного персоналу ЛПЗ

117




5.4

Обробка медичного обладнання

127




5.5

Профілактичні медичні огляди персоналу ЛПЗ

131




5.6

Особиста гігієна хворого, режим заміни білизни.

133




5.7

Вимоги до спеціального одягу медичного персоналу

135




5.8

Профілактика ВЛІ при організації харчування хворих та медичного персоналу

136




5.9

Профілактика ВЛІ при організації відвідування хворих.


141

ДОДАТКИ

145

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

176


ВСТУП

Значні досягнення сучасної медицини в галузі діагностики та лікування хвороб людини, в тому числі тих, що раніше вважалися невиліковними, зумовили підвищення рівня виживання хворих, але водночас створили певні проблеми, пов’язані з внутрішньолікарняними (госпітальними, нозокоміальними) інфекціями (ВЛІ), які в сучасний період набувають все більшого медичного та соціально-економічного значення. Вони характеризуються тяжким клінічним перебігом, здатністю до ускладнення основного захворювання та високою летальністю, яка, за даними деяких авторів, становить при різних нозологічних формах від 14 % до 58,6 %, а в деяких випадках до 82,2 %. За даними ВООЗ, показник летальності хворих з ВЛІ в 10 разів перевищує такий у пацієнтів без цієї інфекції. Значною проблемою є також спалахи ВЛІ.

Економічні збитки від цих інфекцій обчислюються в сотнях тисяч доларів і складаються з прямих та додаткових витрат, які пов’язані зі збільшенням строків перебування хворих у лікарні, збільшенням витрат на проведення лабораторних досліджень, а також лікування хворих. Неможливо заперечувати й моральні збитки від “додаткової” інфекції, яка може призвести до інвалідизації і навіть смерті хворого.

Широке розповсюдження ВЛІ в сучасний період відображено в багатьох наукових роботах, однак дані щодо рівнів ВЛІ суперечливі і залежать від країни, де проводилися дослідження, профілю стаціонару або відділення, ефективності та неупередженості системи реєстрації та інших об’єктивних і суб’єктивних причин. Найбільший ризик виникнення ВЛІ існує у відділеннях реанімації і інтенсивної терапії, хірургічних, урологічних, опікових, травматологічних відділеннях, тобто там, де концентруються хворі з ураженням, або дефіцитом системи імунного захисту, які зазнають значної кількості інвазивних втручань.Особливо небезпечними ВЛІ є для немовлят. У багатьох економічно розвинутих країнах світу ці інфекції є одними з найчастіших ускладнень у новонароджених, особливо у відділеннях інтенсивної терапії акушерських стаціонарів, що обумовлено як складністю їх клініко-лабораторної діагностики, так і відсутністю стандартних ефективних методів лікування і профілактики.

Проблема внутрішньолікарняних, або нозокоміальних (від грецького nosokomion – лікарня), або госпітальних інфекцій (“hospital infection”, “nosocomial infection”) в останні десятиріччя стала однією з актуальніших у системі санітарно-гігієнічного та протиепідемічного забезпечення лікувально-профілактичних закладів у всіх країнах світу. Наукова медична громадськість вимушена визнати, що ера антибіотиків, яка почалась понад 70 років тому, призвела до непередбачуваних змін у розвитку класичного епідемічного процесу, насамперед у лікарнях. Зазначимо, що лікувально-профілактичні заклади – це специфічні обʼєкти, де концентруються хворі – люди з ослабленою імунною системою, яким проводиться значна кількість інвазивних діагностичних і лікувальних процедур, а одже мають місце всі умови (джерела, множинність факторів передачі, спринятливі організми) для формування і розповсюдження госпітальних штамів мікроорганізмів, яким притаманна, як правило, множинна стійкість до антибіотиків і здатність швидко пристосовуватись до несприятливих факторів. Традиційний пейзаж мікроорганізмів - збудників найбільш поширених гнійно-запальних захворювань сьогодні набув принципово іншого вигляду, значно урізноманітнився за рахунок умовно патогенних або, навіть, сапрофітних видівмікробів.

В Україні в умовах сьогодення критична ситуація з ВЛІ ускладнюється також через довготривалу і болісну трансформацію всієї системи медичної допомоги та традиційного браку коштів для достатнього рівня утримання муніципальних лікувальних закладів. Загроза невпинного розповсюдження ВЛІ посилюється цілим рядом факторів, серед яких ми маємо відзначити ріст кількості багатопрофільних лікувальних установ, створення нових видів медичного інструментарію, приладів, лікувальних препаратів, впровадження нових видів інвазійних (інструментальних) діагностичних та лікувальних втручань, збільшення кількості хворих з пригніченим імунітетом, несприятливі соціально-економічні умови для більшості населення.

Найбільше поширення в Україні набули внутрішньолікарняні гнійно-запальні захворювання (до 85 %), частота виникнення яких коливається від 3% до 35 %. Такі розбіжності показників зумовлені тим фактом, що в Україні, на жаль, дотепер не існує чіткої та достовірної системи реєстрації ВЛІ. Для окремих патологій на високому рівні зберігається внутрішньолікарняна захворюваність на вірусні гепатити, інфекції області хірургічного втручання, інфекції сечовивідної системи, інфекції шлунково-кишкового тракту тощо. Відомі випадки зараження людей у лікарні вірусом ВІЛ-інфекції.

Сумні наслідки ВЛІ можна сформулювати однією фразою: людина, яка звернулася у медичний заклад за допомогою, замість неї може отримати нове, часто більш тяжке та небезпечне захворювання, подолання якого потребує більше коштів, часу, фізичних та психічних ресурсів пацієнта. Саме існування ВЛІ, як госпітального феномену, перекреслює головний принцип медицини “no nocere” – “не нашкодь” та ставить під сумнів головне призначення лікарняного закладу – лікування хворого. За таких умов дуже важливим є впровадження комплексу заходів, що без значних фінансових витрат змогли б істотно знизити розповсюдженість ВЛІ. Один із шляхів – це поглиблення спеціальних знань та навичок практичних лікарів і студентів медичних ВУЗів з попередження виникнення та розповсюдження ВЛІ. Інформація з цих питань нині розпорошена у безлічі нормативних документів, підручників, монографічній літературі. У цьому методичному посібнику автори спробували висвітлити та поєднати найбільш актуальні питання щодо сучасних гігієнічних та епідеміологічних підходів до профілактики ВЛІ в Україні.





  1. ВНУТРІШНЬОЛІКАРНЯНІ ІНФЕКЦІЇ В СУЧАСНИХ

ЛІКАРНЯНО-ПРОФІЛАКТИЧНИХ ЗАКЛАДАХ

(медичні, соціальні та економічні аспекти)
Актуальність проблеми профілактики ВЛІ, в тому числі і у пострадянських країнах, підтверджує той факт, що захворюваність такими інфекціями, за данними деяких авторів (Бріскін Б.С., 2000; Мітрохін С.Д., 2002; Косинець А.Н., Стручков Ю.В., 2004) вже наприкінці 70-х років наблизилася до рівня доантибіотичної ери (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Динаміка частоти гнійних ускладнень, пов’язаних з хірургічними втручаннями у стаціонарах


Роки

1032-1940

1942-1953

1954-1958

1961

1975

2000

%

16,0

4,1

9,4

12,7

14,0

20,0

Відповідно до матеріалів вибіркових досліджень, проведених за єдиною методикою під егідою ВООЗ у 14 країнах, наВЛІ занедужують в середньому 8 % пацієнтів, госпіталізованих у стаціонари, і в залежності від країни, де проводились дослідження, ці показники складають від 5 % до 14 %.У Німеччині частота ВЛІ серед пацієнтів, які пройшли через різні відділення стаціонарів, варіювала від 3,6 % до 6,3 %, в Іспанії - від 3,9 % (у невеликих лікарнях) до 9,9 %, у Франції вона складала в середньому 6,7 %, у Норвегії - 6,3 %. Загалом, у Європейському регіоні частота розвитку ВЛІ складає більше 7 %, у США ВЛІ діагностуються у 5,7 % пацієнтів.

У Російській Федераціїщорічно офіційно реєструється до 30 тис. захворювань на ВЛІ при розрахунковій, на підставі наукових досліджень,кількості до 2-2,5 млн. випадків. Частота розвитку ВЛІ серед немовлят складає 5-10 %. Дослідження, проведені в хірургічних відділеннях стаціонарів Москви, показали, що ВЛІ розвиваються у середньому у 16 % пацієнтів.

Наведені цифри істотно відрізняються від даних офіційної статистики. Так, при порівняльному аналізі структури захворюваності в країнах СНД внутрішньолікарняні інфекції сечовивідних шляхів складають лише соті частки відсотка від усієї захворюваності на ВЛІ, тоді як у країнах Європи і Північної Америки - 35-40 %. Інфекції нижніх дихальних шляхів (ІНДШ) у загальній структурі ВЛІ в країнах СНД взагалі не реєструють, тоді як у розвинених країнах їх частка складає 10-20 % випадків від загальної кількості ВЛІ, а серед пацієнтів, що знаходилися в реанімаційних відділеннях - 20-45 %. Інфікування хірургічних ран (ІХР) в цих країнах сягає 10-20 % від всіх випадків ВЛІ, що складає серйозну медичну та соціальну проблему. Рівні ІХР в значній мірі залежать від типу процедури та стану пацієнта. До 10 % в загальній структурі ВЛІ в світі становлять інфекції шкіри та м‘яких тканин (ІШМТ), які найбільш розповсюджені серед пацієнтів похилого віку, що знаходяться на тривалому лікуванні. Інфекції кровотоку (ІК) розвиваються рідше – приблизно в 5 % випадків, але за своїми медичними наслідками є вкрай важливою проблемою серед інших ВЛІ.

В Україні, попри загальне визнання проблеми, реєстрація ВЛІ проводиться не в повній мірі та лише в абсолютних показниках, включає не всі можливі нозологічні форми, а оперативна інформація взагалі відсутня, що ускладнює аналіз і прогноз захворюваності за окремими нозологічними формами та в цілому.

Високі рівні захворюваності на ВЛІ обумовлені комплексом факторів, серед яких слід згадати: формування госпітальних штамів збудників ВЛІ, збільшення контингентів ризику серед немовлят і породіль, значне постаріння населення, широке впровадження в медичну практику інвазивних діагностично-лікувальних процедур, зниження неспецифічних захисних сил організму населення, слабку матеріально-технічну базу багатьох стаціонарів. Розповсюдженню ВЛІ сприяє формування розмаїття збудників, так званих госпітальних штамів (більш 300 видів), що мають високу стійкість до несприятливих факторів навколишнього середовища, у тому числі до ультрафіолетового опромінення, висушування, антибіотиків та дезінфектантів.Це, як правило, умовно патогенні мікроорганізми (УПМ), які в силу своїх генетичних особливостей можуть дуже швидко набувати детермінанти стійкості до антимікробних препаратів та інших нетипових біологічних властивостей, які сприяють їх розповсюдженню серед пацієнтів в умовах лікарняних закладів. Етіологічна структура ВЛІ має місцеві особливості і характеризується періодичною зміною, що залежить від рівня споживання і номенклатури антимікробних засобів, які використовуються, наявністю та дієвістю програм епідеміологічного нагляду за ВЛІ тощо.

Поряд з нозокоміальними інфекціями, спричиненими УПМ, у стаціонарах виникають „класичні” інфекційні захворювання (шигельози, сальмонельози, інші кишкові інфекції, респіраторні вірусні інфекції тощо), що “заносяться” хворими – носіями у результаті неякісного збору епідемічного анамнезу при їх надходженні у стаціонар, відсутності настороженості лікарів стаціонару до цих інфекцій, а також порушень гігієнічного режиму ЛПЗ. За даними аналізу етіологічної структури спалахів, зареєстрованих в останні роки в стаціонарах Росії, 23 - 56 % з них складають шигельози, 16 - 40 % - сальмонельози, 10 – 18 % інфекції, спричинені умовно патогенною мікрофлорою. У хірургічних стаціонарах 10 % всіх ВЛІ складають анаеробні інфекції.

Внутрішньолікарняним інфекціям притаманна множинність механізмів та шляхів передачі, серед яких прийнято вирізняти 1) природні (контактно-побутовий, повітряно-краплинний, фекально-оральний); 2) артифіційні (штучні) – за рахунок інвазивних діагностичних і лікувальних процедур.

Рівні ВЛІ значно варіюють в залежності від профілю стаціонару. Найбільш високим ризик розвитку ВЛІ є у відділеннях реанімації, хірургічних та урологічних стаціонарах. Відсоток ВЛІ у дитячих хірургічних стаціонарах і акушерських відділеннях складає близько 22 %.

Слід також зазначити, що в країнах СНД серед причин ВЛІ реєструються післяін’єкційні ускладнення. У країнах Європи вони майже не спостерігаються.

Проведені у ЛПЗ різного профілю спеціальні вибіркові дослідження свідчать, що справжня кількість ВЛІ у 50 - 100 разів вища за офіційно зареєстровану. За даними медичної статистики в Україні щорічно протягом останніх років реєструється від 3 до 4 тис. випадків ВЛІ, що не відповідає ні світовому рівню, ні тим більш загальному стану матеріально-технічного, лабораторного та медикаментозного забезпечення вітчизняних лікувально-профілактичних закладів. При цьому найбільша кількість ВЛІ реєструється не там, де є обʼєктивні передумови для їх виникнення, а в регіонах з відносно кращою системою реєстрації – Одеській, Донецькій, Дніпропетровській та Луганській областях.

Таким чином, однією з актуальних проблем сьогодення є забезпечення достовірної, повної і своєчасної реєстрації всіх нозологічних форм ВЛІ –локальних, системних і генералізованих. Лише за таких умов є можливим аналіз епідемічної ситуації щодо ВЛІ, розробка адекватних профілактичних заходів, впровадження яких допоможе попередити поодинокі випадки та спалахи ВЛІ, суттєво знизивши рівень цих інфекцій.

Важливо підкреслити, що серед інфекційних хвороб ВЛІ займають особливе місце за розміром економічного збитку. Так, згідно даних Центру контролю за захворюваністю (США), лікування одного пацієнта з ВЛІ в США складає до 30 тис. доларів, а загальні витрати на ВЛІ за рік сягають 4, 6 млрд. доларів. З 2 млн. хворих на ВЛІ помирає близько 88 тисяч.

У Великобританії, за даними Департаменту охорони здоров'я, опублікованими у 2000 р., економічний збиток від ВЛІ складає близько 1 млрд. фунтів стерлінгів у рік, у випадку приєднання ВЛІ до основного захворювання загальна тривалість стаціонарного лікування хворих збільшується на 3,6 млн. днів.

У Російській Федерації при приєднанні ВЛІ тривалість перебування в стаціонарі одного хворого збільшується у середньому на 6 -7 днів. Оскільки за рік, за статистичними даними, на ВЛІ занедужують більш 2 млн. пацієнтів, то загальна тривалість стаціонарного лікування цих хворих збільшується, як мінімум, на 14 млн. днів. З цього випливає, що додаткові витрати тільки на стаціонарне лікування хворих на ВЛІ складають 5,6 млрд. рублів.

Відповідно до визначення ВООЗ, у поняття “внутрішньолікарняна інфекція” входить і захворюваність медичного персоналу, пов'язана з професійною діяльністю. Вивчення цього прошарка ВЛІ тільки починається. Захворюваність медичного персоналу на ВЛІ перевищує професійну захворюваність у багатьох провідних галузях промисловості. Існує великий ризик зараження через кров: відомо, що при контакті з кров'ю може бути передано збудників більше 30 інфекцій. Найчастіше у медичного персоналу реєструються професійні захворювання на гепатити В, С та інші гепатити з парентеральним шляхом передачі інфекції. Згідно даним ВООЗ, у світі від гепатиту В щодня вмирає один медичний працівник. Особливо високі показники захворюваності вірусним гепатитом В у професійних групах, які мають справу з кров’ю хворих. Так, серед хірургів захворюваність на гепатит В у 13 разів, а серед персоналу реанімаційних відділень - у 6 разів вища, ніж серед всього населення. Гепатитом С медичний персонал заражується рідше, але в зв’язку з його більш вираженою схильністю до хронізації, епідемічна небезпека збільшується. Останнім часом з’явились дані про інфікованість медичних працівників гепатитом G.

У світі відомо понад 100 випадків зараження медичного персоналу ВІЛ-інфекцією у процесі професійної діяльності. Зареєстровані випадки зараження медичних працівників ВІЛ / СНІДом також і в Україні.

Актуальним залишається проблема високого рівня професійного захворювання медичних працівників на туберкульоз органів дихання. В останні роки в країнах СНД захворюваність персоналу у туберкульозних диспансерах у 8 - 10 разів вища, ніж серед інших груп населення.

У відділеннях гнійної хірургії більш 50 % медичного персоналу протягом року занедужують різними гнійно-запальними інфекціями, у 30 % з них захворювання розвиваються багаторазово.

Ризику професійного зараження піддаються медичні працівники, які проводять ендоскопічні дослідження. Не випадково у гастроентерологів відзначається підвищений рівень специфічних сироваткових Ig антитіл до Helicobacter pylori – збудника, якого пов‘язують із розвитком виразкової хвороби шлунку і дванадцятипалої кишки. Приведені дані свідчать про назрілу необхідність приділення більшої уваги профілактиці зараження ВЛІ медичного персоналу.


2 ВНУТРІШНЬОЛІКАРНЯНІ ІНФЕКЦІЇ ЯК СПЕЦИФІЧНИЙ ЕПІДЕМІЧНИЙ ПРОЦЕС

2.1 Визначення терміну та причини виникнення внутрішньолікарняних інфекцій (ВЛІ).

Існує декілька визначень терміну "внутрішньолікарняна інфекція", кожне з яких враховує ті чи інші сторони цього складного процесу.



Внутрішньолікарняна інфекція -це інфекційний стан, якого дістав хворий у лікувальних установах (В.Д. Бєляков, 1976).

Внутрішньолікарняна інфекція - це захворювання, що виникають унаслідок зараження в лікувальній установі незалежно від того, проявляться вони під час перебування хворого у лікарні, чи вже після виписування (О.П. Ковальова, 1982).

Внутрішньолікарняна інфекція - це інфекція, спричинена асоціацією мікроорганізмів, характерних для конкретної лікувальної установи, яка проявляється симптомами нагноєння, або септичними станами у хворих, а також інші інфекції, що виникли в лікувальній установі внаслідок недотримання санітарно-гігієнічних вимог, що їх пред'являють до утримання приміщень лікувальної установи, її обладнання та устаткування, а також порушення санітарно-гігієнічного режиму їхньої експлуатації (Є.Г. Гончарук, 2003).

Внутрішньолікарняна інфекція – будь-яке клінічно виражене інфекційне захворювання, яке виникло в пацієнта протягом перебування в стаціонарі або протягом 7 діб після виписки з нього, а також у медичного персоналу, яке виникло внаслідок його роботи в стаціонарі ( Наказ №234 МОЗ України від 10.05.2007 р.).

У сучасній світовій літературі та практичних керівництвах найбільш уживаним є визначення Комітету експертів ВООЗ, згідно з яким внутрішньолікарняна інфекція являє собою будь-яке клінічно виражене захворювання мікробного походження, що уражує хворого внаслідок його госпіталізації або відвідання ним лікувального закладу з метою лікування, а також медичний персонал у зв'язку зі здійснюваною ним діяльністю, незалежно від того, проявляються чи не проявляються симптоми цього захворювання під час перебування цих осіб у лікарні (Комітет експертів ВООЗ, 1980). Таке визначення є найбільш широким і охоплює усі випадки ВЛІ у стаціонарах будь-якого профілю, а саме: інфекції, пов’язані із наданням медичної допомоги в клінічних і в амбулаторно-поліклінічних умовах, зокрема і ендогенного походження; а також професійне зараження медичних працівників. Важливо те, що за даним визначенням розвиток ВЛІ пов’язують саме з інфекційним агентом бактеріальної, вірусної, грибкової природи. Одже, нозокоміальна (внутрішньолікарняна) інфекція визначається як:

- інфекція, що виникла в стаціонарі у пацієнта, якого було госпіталізовано з іншої причини, ніж ця інфекція;

- інфекція, що виникла в стаціонарі у пацієнта, в якого під час госпіталізації вона була відсутня та не була у інкубаційному періоді. До цього також відноситься інфікування під час перебування у стаціонарі з проявою інфекції після виписки,а також професійні інфекції у медичного персоналу лікувальної установи.

Розрізняють також інфекції епідемічні та ендемічні, які розповсюджені більш широко. Для епідемічних інфекцій є характерними спалахи, які проявляються у незвичайному підвищенні частісті випадків інфікування (Prevention of hospital-acquired infections A PRACTICAL GUIDE 2nd edition, WHO, 2002).

Для більшості бактеріальних інфекцій прийнято вважати, що вони виникають після 48 і більше годин перебування хворого в стаціонарі, що пов’язано з типовим інкубаційним періодом, однак, для окремих збудників або медичних процедур можливі коливання, що важливо для встановлення діагнозу ВЛІ. Нарешті, наведене визначення є найбільш вживаним у сучасній літературі, а отже, стандартним поняттям для більшості країн світу.

Ріст кількості випадків ВЛІ обумовлений комплексом наступних факторів:

1) Створення великих лікарняних комплексів зі своєрідною екологією:

- великою щільністю людей, що представлені переважно ослабленими контингентами (пацієнти) і медичним персоналом, який постійно і тісно спілкується з хворими;

- інтенсивними міграційними процесами, замкнутістю навколишнього середовища (палати для хворих, кабінети для діагностики і лікувальних процедур), своєрідністю його мікробіологічних характеристик (циркуляція ряду штамів умовно-патогенних мікроорганізмів).

2) Формування могутнього штучного (артифіційного) механізму передачі збудника інфекцій, пов'язаного з інвазивними втручаннями, лікувальними і діагностичними медичними процедурами, використанням медичної апаратури.

3) Активізація природних механізмів передачі збудників інфекційних хвороб, особливо повітряно-краплинного і контактно-побутового, в умовах тісного контакту хворих і медичного персоналу в лікувальних закладах.

4) Наявність постійногозначного масиву джерел збудників інфекцій у вигляді пацієнтів, що надходять у стаціонар з нерозпізнаними інфекційними хворобами, осіб, у яких ВЛІ нашаровується на основне захворювання в стаціонарі, і медичного персоналу (носії, хворі стертими формами інфекції).

5) Широке, часом безконтрольне,застосування антибіотиків. Як правило, не достатньо продумана стратегія і тактика застосування антибіотиків і хіміопрепаратів для лікування і профілактики захворювань сприяє зростанню стійкості мікроорганізмів до антимікробних засобів.

6) Формування госпітальних штамів мікроорганізмів, які характеризуються множинною стійкістю до антибіотиків, мають селективні переваги, високу стійкість до факторів навколишнього середовища (ультрафіолетового опромінення, висушування, дії дезинфікуючих препаратів). Здатність до формування госпітальних штамів притаманно всім умовно патогенним бактеріям-збудникам ВЛІ: коагулазопозитивним (перш за все, золотистому стафілококу) та коагулазонегативним видам стафілококів; неферментуючим грамнегативним бактеріям, зокрема синьогнійній паличці та ацинетобактеру; багатьом представникам ентеробактерій - протеям, клебсієлам, ентеробактерам, цитробактерам, кишковій паличці, ряду сероварів сальмонел та ін.; представникам роду ентерококів, тощо.

7) Збільшення контингенту ризику - пацієнтів, яких виходжують та виліковують завдяки досягненням сучасної медицини. У минулому ці особи вважалися приреченими.

8) Зростання частки пацієнтів, які знаходяться на “двох полюсах життя”, де стан неспецифічних захисних сил організму знижений. Збільшення числа пацієнтів серед літніх осіб відображає зміну вікової структури населення, збільшення тривалості життя. Наявність у стаціонарах великого числа дітей раннього віку пов'язано, з одного боку, зі зниженням неспецифічних сил організму матерів, з іншого боку – з недосконалістю імунітету у немовлят, особливо у недоношених дітей, новонароджених з дефектами фізичного і психічного розвитку.

9) Зниження неспецифічних захисних сил організмуу населення Землі в цілому в силу його еволюційної непідготовленості до умов життя, що стрімко змінюються в епоху науково-технічної революції з її тіньовими сторонами – забрудненням навколишнього середовища, екологічною кризою, зміною способу життя населення (гіподинамією, стресами, нераціональним харчуванням).

10) Широке використання складної техніки для діагностики і лікування, що вимагає особливих методів стерилізації. Використання приладів і апаратури нерідко приводить до травмування слизових оболонок і шкірних покривів, формуючи “вхідні ворота” для збудників інфекцій.

11) Повільна психологічна перебудова частини клініцистів, що, як і раніше, розглядають більшість ВЛІ (пневмонію, пієлонефрит, запальні захворювання шкіри, підшкірної клітковини та ін.) як неінфекційну патологію і своєчасно чи зовсім не проводять необхідні профілактичні і протиепідемічні заходи.

В умовах вітчизняних стаціонарів сприяти розповсюдженню ВЛІ можуть також організаційні, санітарно-гігієнічні та санітарно-технічні негаразди, зокрема:

- порушення в постачанні гарячої і холодної води;

- аварії на водопровідній і каналізаційній мережах;

- перебої в постачанні білизни;

- порушення термінів дезінфекції м’якого інвентарю;

- перебої у постачанні дезінфектантів, та порушення правил приготування їх робочих розчинів;

-порушення у енергозабезпеченні і теплопостачанні лікарні;

-порушення експлуатації систем припливно-витяжної вентиляції і кондиціонування повітря;

- перебої в роботі технічних засобів знезаражування повітря;

- перевантаження палат;

- відсутність повного набору приміщень, необхідних для функціонування окремих стаціонарів;

- змішування потоків соматичних та інфекційних хворих;

- порушення графіків те режиму прибирання та дезінфекції палат.

Додаткові проблеми можуть виникнути також при проведенні медичної реформи в Україні, започаткованої у 2011 році законопроектом №8602 «Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров'я щодо удосконалення надання медичної допомоги». Нагадаємо, що після перебудови первинної ланки медичної допомоги її основним структурним підрозділом має стати Центр первинної медико-санітарної допомоги (ЦПМСД). Центри ПМСД, іншими словами – лікарські амбулаторії, а в сільській місцевості їх підрозділи – фельдшерсько-акушерські пункти (ФАПи), як свідчить практика пілотних областей – Вінницької, Донецької, Дніпропетровської, фактично розміщуються на базі не тільки власне амбулаторій, а часто й інших, різних за призначенням лікувальних закладів – поліклінік, денних стаціонарів, сільських лікарень, диспансерів і т. ін. Одже, більшість з них за площею, набором приміщень, інженерним обладнанням, внутрішнім оздобленням та існуючим технічним станомлише частково відповідають своєму новому призначенню, що має негативно сказатись на ефективності профілактики ВЛІ.



2.2 Епідеміологічні особливості ВЛІ.

Особливості перебігу епідемічного процесу внутрішньолікарняних інфекцій полягають у наступному:

1) Множинність джерел інфекції (хворі, як джерела інфекції у відділеннях гнійної хірургії, опікових, урологічних, туберкульозних стаціонарах; носії як джерела збудників гострих кишкових інфекцій серед медичного персоналу). Традиційно вирізняється п’ять можливих джерел інфекції (рис.2.1):

Медичний Матері Хворі Студенти Відвідувачі


персонал (акушерські (амбулаторні медики хворих

та дитячі та стаціонарні)

стаціонари)



Ч У Т Л И В И Й

О Р Г А Н І З М

Рис. 2.1 Джерела ВЛІ


Останнім часом отримані нові данні, які дозволяють стверджувати, що в акушерських стаціонарах мати, як правило, не може стати джерелом інфекції, оскільки у дитини вже при народженні є антитіла до материнських мікроорганізмів. Окрім того, навіть, якщо мати захворіла, в тому числі на ГРВІ, вона продовжує наглядати за дитиною і годувати її груддю. Оскільки з материнським молоком до дитини потрапляють антитіла до вірусу, мати може стати джерелом інфекції лише у випадку, коли вона раптом захворіла на традиційні кишкові інфекції, не вимила руки перед годуванням дитини, а збудник у достатній для розвитку інфекційного процесу кількості потрапив до організму дитини. Навіть якщо мати хвора на СНІД або гепатити, не завжди народжується хвора дитина, а таке захворювання з вертикальною передачею інфекції не відноситься ло ВЛІ. Як свідчить практика, у стаціонарних відділеннях джерелом ВЛІ практично завжди є пацієнти. Є випадки, коли джерелом інфекції можуть бути носії патогенних мікроорганізмів з числа медичного персоналу, але їх значно менше. Роль назальних носіїв золотистого стафілококу з числа медичних працівників сумнівна, оскільки для розвитку інфекційного процесу необхідна достатня доза цього збудника, яку практично не можливо створити у повітрі. Ризик інфікування медичним персоналом пацієнтів гепатитами чи ВІЛ-інфекцією надзвичайно низький, оскільки вони передаються парентеральним шляхом. Ризик зараження кишковими інфекціями, які передаються фекально-оральним шляхом, буде малим, вразі, якщо персонал дотримується правил обробки рук. Небезпека передачі інфекції значно зростає в разі хвороби, одже хворий медичний персонал має категорично не допускатися до роботи. Факторами передачі інфекції найчастіше бувають брудні руки медичного персоналу, неадекватно продезінфіковані або простерилізовані інструменти і інші медичні засоби, що контактують із слизовими оболонками і пошкодженою шкірою.

Відвідувачі, майже завжди, можуть бути джерелом виникнення ВЛІ у випадку, коли вони перебувають у гострій фазі інфекційної хвороби.


2) Можливість ендо- та екзогенного інфікування пацієнтів.

Ендогенні інфекціїзбуджуються мікроорганізмами – представниками нормальної мікрофлори шкіри та слизових оболонок, шлунково-кишкового тракту або мікроорганізмами, що колонізують хворого. В цілому, мікроорганізми ендогенної мікрофлори спричинюють переважну більшість ВЛІ, особливо серед ВІЛ-інфікованих, та пацієнтів онкологічних і опікових стаціонарів. Екзогенні інфекції обумовлені зараженням зовнішніми збудниками і також мають важливе значення у більшості лікувально-профілактичних установ. У більшості випадків буває доволі важко визначити – носить ВЛІ екзогенний чи ендогенний характер.


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал