Міністерство культури України Кам ’янець-Подільський коледж культури і мистецтв



Pdf просмотр
Сторінка2/6
Дата конвертації22.12.2016
Розмір0.85 Mb.
1   2   3   4   5   6
Тема
2.3. Закономірності і принципи навчання
1. Закономірності навчання
2. Характеристика принципів навчання
Закономірності
навчання
Дидактика, як і кожна наука, має свої закономірності.
Закономірності
навчання - об'єктивні, стійкі і істотні зв'язки в навчальному процесі, що зумовлюють: його ефективність.
Дидактика розглядає такі закономірності навчання: а) об'єктивні: виховуючий і розвиваючий характер навчання; зумовленість навчання суспільними потребами; ефективність навчального процесу залежить від умов, в яких він протікає; процес надання залежить від вікових і реальних навчальних можливостей учнів; ефективність процесу навчання залежить від рівня активності учнів; навчання передбачає цілеспрямовану взаємодію вчителя, учня і виучуваного об'єкта; б) суб'єктивні: поняття можуть бути засвоєні лише тоді, коли організовано пізнавальну діяльність учнів щодо співвідношення понять, відокремлення одних понять від інших; навички формуються лише за умови організації відтворення операцій і дій, покладених в їх основу; міцнішому засвоєнню змісту навчального матеріалу сприяє систематичне повторення; опанування учнями складних способів діяльності залежить від успішного засвоєння ними простіших видів діяльності; рівень і якість засвоєння залежить від урахування вчителем ступеня значущості для учнів засвоюваного змісту; використання вчителем варіативних

16
завдань сприяє формуванню готовності до перенесення учнями засвоєних знань і пов'язаних з ними дій у нову ситуацію.
Характеристика
принципів навчання

Принципи
навчання (дидактичні принципи) - основні положення, що визначають зміст, організаційні норми та методи навчальної роботи.
Дидактичні принципи: а) визначають діяльність учителя і пізнавальну діяльність учнів; б) відображають внутрішню суть діяльності вчителя і учнів; в) базуються на закономірностях навчання: г) є системою вимог до визначення змісту, форм і методів навчання; г) є системою основних положень, на які опирається теорія і практика навчання; д) визначають цілеспрямованість навчального процесу і діяльність вчителя; е) є основними положеннями, на які опираються при викладанні навчальних предметів; є) положення, якими керуються учні.
Педагогіка розглядає такі принципи навчання:
Принцип
науковості: розкриття причинно-наслідкових зв'язків явищ, процесів, подій; проникнення в суть явищ і подій; показ могутності людських знань і науки та ознайомлення з методами науки, пізнання; показ досягнень науки нинішнього дня; розкриття історії розвитку науки, боротьби тенденцій; зв'язок даної науки з іншими.
Принцип
систематичності

і

послідовності
:
К.Д.Ушинський про систематичність знань; система в роботі вчителя: систематична робота над собою, опора на пройдене при вивченні нового матеріал; розгляд нового матеріалу по частинах, фіксування уваги учнів на вузлових питаннях, продумування системи уроків, здійснення внутріпредметних і міжпредметних зв'язків; система в роботі учнів: систематичне відвідування школи, систематичне виконання домашніх завдань, уважність й уроках, порядок виконання домашніх завдань, час виконання завдань, систематичне повторення навчального матеріалу.
Принцип
доступності: врахування рівня розвитку учнів; врахування їх
індивідуальних особливостей; врахування вікових особливостей; дотримання правил: від простого до складного, від відомого до невідомого, від легкого до складного, від близького до далекого.
Зв
'язок навчання з життям: використання на уроках життєвого досвіду учнів; застосування одержаних на уроках знань у практичній діяльності; розкриття практичної значимості знань; використання краєзнавчого матеріалу в процесі навчання; безпосередня участь школярів у громадському житті.
Принцип
свідомості і активності учнів: роз'яснення мети і завдань навчального предмету, значення його для вирішення житейських проблем, для перспектив самого учня; використання у процесі навчання мислительних операцій
(аналіз, синтез, узагальнення, індукція, дедукція): поява позитивних емоцій; наявність позитивних мотивів навчання; раціональні прийоми праці на уроці; критичний підхід у процесі викладання матеріалу, його засвоєння; наявність належного контролю і самоконтролю.
Активізації пізнавальної діяльності учнів сприяють: позитивне ставлення до навчання, інтерес до навчального матеріалу; позитивні емоційні переживання,

17
викликані навчальною діяльністю; тісний зв'язок навчання з життям, в якому доводиться значення наукових знань: єдність між інтелектуальною і мовною діяльністю учнів; позитивні стосунки між учителем і учнями; використання на практиці засвоєних знань, умінь і навичок; систематичне повторення засвоєних знань; варіантність вправ і їх диференціація; робота по засвоєнню важкого матеріалу доступними шляхами; використання знань для узагальнення
інтелектуальних умінь при вирішенні конкретних завдань; проблемне навчання; диференціювання матеріалу відповідно до навчальних можливостей учнів; використання сучасних технічних засобів навчання; уміння вчителя врахувати психічний стан учнів і стадії їх психічного розвитку.
Принцип
наочності. Види наочності: натуральна, образна, символічна
(динамічна і статична, плоска і об'ємна).
Функції наочності: а) сприяє розумовому розвитку учнів; б) допомагає виявити зв'язок між науковими знаннями і життєвою практикою, між теорією і практикою; в) полегшує процес засвоєння знань і сприяє розвитку інтересу до знань; г) допомагає сприймати об'єкт у розмаїтті його сторін і зв'язків; д) сприяє розвитку мотиваційної сфери учнів.
Поєднання слова з наочністю: а) слово керує безпосереднім сприйманням; б) слово допомагає осмислити спостережуване і формулювати зв'язки між
явищами, фактами; в) слово дає знання про спостережуваний предмет; г) слово . дає знання про явище, зв'язки, які безпосередньо не сприймаються без наочності.
Вимоги до використання наочності: наявність конкретної мети використання наочності; не слід зловживати наочністю, а використовувати для розвитку самостійності і активізації учнів; її використовують у той час, коли про неї йде мова; вона не повинна містити нічого зайвого, щоб не викликати додаткової асоціації, врахування вікових особливостей дітей; не слід переоцінювати і недооцінювати наочність у процесі навчання; наочність має бути змістовною, естетично оформленою; наочність має відповідати психологічним законам сприймання; необхідна попередня підготовка учнів до сприймання наочності.
Сприймання наочності проходить у три фази. На першій фазі зображені на наочності об'єкти сприймаються "розмито", невиразно. На другій - концентрується увага учнів на об'єкті, сприймання чіткіше, але ще загальне. На третій - сприймання вже диференційоване.
Принцип
міцності знань, умінь і навичок: повторення навчального матеріалу за розділами і структурними смисловими частинами; запам'ятовування нового навчального матеріалу в поєднанні з пройденим раніше; використання під час повторення активізації учнів (запитання, порівняння, аналіз, синтез, класифікація, узагальнення); нове групування матеріалу з метою приведення його до системи; виділення при повторенні основних, провідних ідей; використання при повторенні різноманітної методики, форм і підходів; використання вправ; використання самостійної роботи з творчого застосування знань; постійне звертання до раніше засвоєних знань з нової точки зору їх трактування.
Принцип
індивідуального підходу до учнів. При реалізації принципу
індивідуального підходу, враховують: рівень розумового розвитку; рівень знань і вмінь; працездатність; рівень пізнавальної і практичної самостійності; темп

18
роботи; ставлення до навчання; наявність і характер пізнавальних інтересів; рівень вольового розвитку.
Принцип
емоційності навчання: жвавий, образний виклад матеріалу; краса в логіці викладу навчального матеріалу; використання цікавих прикладів; застосування наочності і ТЗН; створення почуття виконаного обов'язку; мова
учителя, його ставлення до учнів, зовнішній вигляд.
Тема
2.4. Методи і засоби навчання

1. Поняття методів навчання та їх класифікація
2. Методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності
3. Методи стимулювання навчальної діяльності учнів
4. Методи контролю і самоконтролю у навчанні
5. Засоби навчання
Поняття
методів навчання та їх класифікація

Метод
навчання – спосіб упорядкованої взаємопов’язаної діяльності вчителів та учнів, спрямованої на вирішення завдань освіти, виховання і розвитку в процесі навчання. З поняттям „метод навчання” пов’язане поняття „прийом навчання”.
Прийом навчання – деталь методу, часткове поняття щодо загального поняття „метод”.
Наприклад, розповідь – метод навчання, але в лекції вона може бути прийомом активізації уваги учнів. Педагогічна майстерність учителя потребує не лише знання ним свого предмета, а й володіння методами і прийомами навчання.
Методи навчання пов’язані з рівнем розвитку суспільства, науки, техніки й культури. У давні часи і на початку середніх віків, коли багата верхівка готувала своїх нащадків лише до світського життя, а не до трудової діяльності, у навчанні використовувалися догматичні методи, що ґрунтувалися на заучуванні навчального матеріалу. Епоха великих відкриттів і винаходів покликала до життя потребу в знаннях, украй необхідних людині. Формуються і розвиваються методи, звернені до свідомості й активності учнів у навчанні, практичні методи навчання.
Сучасна школа висуває свої вимоги до методів навчання. Це стосується і розбудови української школи взагалі, й удосконалення методики навчання зокрема. Не випадково в Державній національній програмі „Освіта” („Україна
ХХІ століття”) одним із шляхів реформування загальної середньої школи названо науково-дослідну та експериментальну роботу щодо впровадження педагогічних
інновацій, інформатизації загальної середньої освіти.
Ефективність навчання в сучасній школі залежить від уміння вчителя обрати метод чи прийом навчання в конкретних умовах для кожного уроку.
Класифікують методи навчання з урахуванням того, що вони мають вирішувати дидактичне завдання. У класифікації повинна виявлятися внутрішня сутність методу, форма взаємопов’язаної діяльності вчителя та учнів як засіб управління їх пізнавальною діяльністю.

19
У дидактиці існують різні категорії, підходи до класифікації методів навчання:
За
джерелами передачі й характером сприйняття інформації: словесні, наочні та практичні (С.Петровський, Е. Галант).
За
основними дидактичними завданнями, які необхідно вирішувати на конкретному етапі навчання: методи оволодіння знаннями, формування умінь і навичок. Застосування отриманих знань, умінь і навичок (М.Данилов, Б.Єсипов).
За
характером пізнавальної діяльності: пояснювально-ілюстративні, репродуктивні, проблемного викладу, частково-пошукові, дослідницькі
(М.Скаткін, І.Лернер).
Відомий дослідник педагогіки Ю.Бабанський виділяє три великі групи методів навчання (кожна передбачає декілька класифікацій), в основу яких покладено: а) організацію та здійснення навчально-пізнавальної діяльності; б) стимулювання і мотивацію навчально-пізнавальної діяльності; в) контроль і самоконтроль навчально-пізнавальної діяльності.

Методи
організації та здійснення
навчально
-пізнавальної діяльності

Методи організації навчально-пізнавальної діяльності – сукупність методів, спрямованих на передачу і засвоєння учнями знань, формування умінь і навичок.
До них належать словесні, наочні й практичні методи навчання.

Словесні
методи навчання

Пояснення
– словесне тлумачення понять, явищ, принципів дій прикладів, наочних посібників, слів, термінів тощо. Наприклад, починаючи вивчення нового тексту з іноземної мови, вчитель пояснює групу нових слів. Метод пояснення переважно використовують під час викладання нового матеріалу, а також у процесі закріплення. Особливо тоді, коли вчитель бачить, що учні щось не зрозуміли. Успіх пояснення залежить від його доказовості, логіки викладу, добору аргументації. Вагоме значення мають чіткість мовлення, його темп, образність мови.
Розповідь
– послідовне розкриття змісту навчального матеріалу.
Розповіді поділяють на художні, наукові, науково-популярні, описові.
Художня розповідь – образний переказ фактів, вчинків дійових осіб (наприклад, розповіді про географічні відкриття, написання художніх творів, створення мистецьких шедеврів та інше). Науково-популярна розповідь ґрунтується на аналізі фактичного матеріалу, тому виклад пов’язаний з теоретичним матеріалом, з абстрактними поняттями. Розповідь-опис дає послідовний виклад ознак, особливостей предметів і явищ навколишньої дійсності (опис історичних пам’яток, музею-садиби та інше).
Лекція
– усний виклад великого за обсягом, складного за логічною побудовою навчального матеріалу. Її практикують у старших класах. Лекції читають на визначені теми.

20
Метод лекції передбачає ознайомлення учнів з її планом, що допомагає їм стежити за думкою вчителя, за послідовністю розкриття теми. Важливо навчити школярів тезисно занотовувати зміст лекції, виділяти в ній головне. Доцільно хоча б вибірково перевіряти конспекти лекцій, знайомити учнів з доступними скороченнями слів.
Успішність читання лекції залежить від підготовки до неї вчителя: складання чіткого плану; добору матеріалу, який змістовно розкриває тему; добору наочного матеріалу для демонстрування учням відповідних технічних пристроїв та інше. Важливо під час лекції володіти увагою учнів. Цього досягають різними прийомами: незвичайний початок лекції (короткий факт, що має стосунок до змісту лекції, деталь з біографії людини, про яку розповідатимуть). Уява учнів активізується, коли до них звертаються з пропозиціями на зразок „уявіть собі ...”, коли вони нібито стають співучасниками подій, про які йдеться на лекції. Підтримують увагу слухачів цікаві приклади-ілюстрації теоретичних положень, а також наочність, технічні засоби навчання, проблемний виклад матеріалу. Вчитель може вдатися і до таких простих прийомів, як риторичні запитання, підвищення голосу, паузи та інші.
Методи пояснення, розповіді й лекції використовують здебільшого при повідомленні нових знань і меншою мірою в процесі закріплення.
Бесіда
– метод навчання, що передбачає запитання-відповіді.
За призначенням у навчальному процесі розрізняють бесіду вступну, бесіду- повідомлення, повторення, контрольну. Вступну бесіду проводять з учнями як підготовку до лабораторних занять, екскурсій, до вивчення нового матеріалу.
Бесіда-повідомлення базується переважно на спостереженнях, організованих учителем на уроці за допомогою наочних посібників, записів на дошці, таблиць, малюнків, а також на матеріалі текстів літературних творів, документів.
Бесіду-повторення використовують для закріплення навчального матеріалу.
Контрольну бесіду – для перевірки засвоєних знань.
За характером діяльності учнів у процесі бесіди виділяють такі її основні види: репродуктивна, евристична, катехізисна. Репродуктивна бесіда спрямована на відтворення раніше засвоєного матеріалу. Її проводять з вивченого навчального матеріалу. Відповідаючи на запитання вчителя, учні повторюють пройдений матеріал, закріплюють його, водночас демонструючи рівень засвоєння.
Суть
евристичної (сократівської) бесіди полягає в тому, що вчитель уміло сформульованими запитаннями скеровує учнів на формування нових понять, висновків, правил, використовуючи набуті знання, спостереження. До неї вдаються лише за умови належної підготовки вчителя, досконалого володіння ним методикою навчання й відповідного рівня мислення учнів. Цей метод цінний у тому разі, якщо вчитель за допомогою правильно дібраних запитань і правильного ведення всієї бесіди вміє залучити всіх учнів класу до активної роботи.
Катехізисна
бесіда спрямована на відтворення відповідей, які потребують тренування пам’яті. Її використовували ще в середньовічній школі. За таким самим принципом побудований церковний підручник, в якому релігійні істини поділено на запитання і відповіді. Цей метод вимагав від учнів середньовічних

21
монастирських шкіл заучування без розуміння й осмислення запитань і відповідей, у сучасних школах він використовується таким чином, що учнів підводять до самостійної розумової діяльності, до самостійного мислення.
Катехізисна бесіда дає змогу проконтролювати розуміння учнями вже вивченого матеріалу, сприяє розвиткові мислення й тренує пам’ять.
Готуючись до бесіди будь-якого типу, вчитель складає її план, щоб забезпечити строгу послідовність розвитку теми, намічає основні запитання для учнів. Ефективність методу бесіди залежить від уміння вчителя формулювати і ставити запитання.
Під час бесіди важливо звертати увагу на якість відповідей учнів і за змістом, і за стилем. Вони мають бути повні (особливо в молодших класах); усвідомлені й аргументовані; точні й чіткі; літературно правильно оформлені.
У процесі бесіди доцільно спершу ставити запитання до всього класу, відтак викликати для відповіді учня; здійснювати диференційований підхід до учнів; опитувати не тільки тих, хто бажає. Її перевага в тому, що вчитель може працювати з усім класом і з окремими учнями, не знижуючи контролю за станом
їх знань.
Робота
з підручником – організація самостійної роботи учнів з друкованим текстом, що дає їм змогу глибоко осмислити навчальний матеріал, закріпити його, виявити самостійність у навчанні.
Існують різні види самостійної роботи з підручником. Найпоширеніший –
читання тексту підручника з метою закріплення знань, здобутих на уроці.
Розпочинаючи читання підручника, учень повинен пригадати матеріал, який вивчався на уроці. Це допоможе йому глибше проникнути в зміст прочитаного.
Інша форма самостійної роботи з підручником – відповіді на запитання,
подані в підручнику після тексту. Це привчає учнів до уважного читання тексту, виокремлення в ньому головного, допомагає встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, виявляти й запам’ятовувати найістотніше.
Ще один вид самостійної роботи з підручником – заучування текстів
(правил, законів, віршів та інше). Його слід починати з уважного читання матеріалу, відтак необхідно продумати прочитане й у довільній формі відтворити його зміст. Цілісне заучування невеликого матеріалу дає кращі результати, ніж заучування його частинами. Якщо ж текст великий, його ділять на смислові частини.
Окремим видом самостійної роботи є розгляд і аналіз учнями таблиць,
малюнків та інших ілюстрацій, вміщених у підручнику. Щоб така самостійна робота мала осмислений характер, учням пропонують пов’язувати розгляд і аналіз
із текстом підручника та знаннями, здобутими на уроках.
Для успішної роботи з підручником учнів слід навчити різним формам занотовування опрацьованого матеріалу (план, конспект, тези, виписування цитат, графічні записи тощо). План - логічно послідовні заголовки, що є основними питаннями тексту. Конспект – короткий письмовий запис змісту прочитаного.
Тези – запис стисло сформульованих думок, які передають основні положення прочитаного. Цитата – дослівний запис окремих думок автора. Графічний запис – складання схем, діаграм, графіків за текстом підручника.

22
Учитель повинен вдаватися до різноманітних форм роботи з підручником на різних етапах уроку. Зокрема, у процесі вивчення нового матеріалу доцільно використовувати: попереднє ознайомлення з темою майбутнього уроку, що має на меті відновлення в пам’яті учнів раніше засвоєних знань, на які спиратиметься вивчення нового матеріалу, або введення учнів у коло питань, які вивчатимуться на уроці; самостійне вивчення за підручником окремих питань програми; складання простих і розгорнутих планів, виписування з підручника прикладів, цитат, складання порівняльних характеристик виучуваних явищ, процесів та інше; читання художньої і науково-популярної літератури, хрестоматій, документів тощо; підготовка повідомлень, рефератів і доповідей з окремих питань виучуваної теми в класі та вдома.

Наочні
методи навчання

Ілюстрування
– оснащення ілюстраціями статистичної наочності, плакатів, карт, рисунків на дошці, картин та інше.
У навчальному процесі нерідко ілюструють предмети в натурі (рослини, живі тварини, мінерали, техніку та інше), зображення об’єктів, що вивчаються
(фотографії, картини, моделі та інше), схематичні зображення предметів вивчення
(географічні, історичні карти, графіки, схеми, діаграми тощо). Такі ілюстрації допомагають учням ефективніше сприймати навчальний матеріал, формувати конкретні уявлення, точні поняття.
Демонстрування
– використання приладів, дослідів, технічних установок та інше. Цей метод ефективний, коли всі учні мають змогу сприймати предмет або процес, а вчитель зосереджує їхню увагу на головному, допомагає виділити
істотні сторони предмета, явища, роблячи відповідні пояснення. Під час демонстрування дію складного механізму розчленовують на елементи, щоб докладно ознайомити учнів з окремими процесами, які відбуваються одночасно.
Демонструючи діючі моделі, виробничі процеси на підприємстві, слід подбати про дотримання правил техніки безпеки.
Самостійне
спостереження – безпосереднє сприймання явищ дійсності.
Школа має великі можливості для організації спостережень. Їх можна вести на уроці (особливо у процесі лабораторних і практичних занять), використовуючи наочні посібники, під час екскурсій.
Методика організації будь-якого виду самостійного спостереження потребує послідовного використання його елементів. Це – інструктаж учителя про мету, завдання і методику спостереження (повторення або вивчення навчального матеріалу, необхідного для свідомого виконання завдань спостереження), здійснення спостереження, фіксація, відбір і аналіз його результатів учнем, узагальнення і формулювання висновків (вивчення вчителем поданих учнями матеріалів спостереження, їх аналіз і оцінка виконаної роботи).
Ефективність методу спостереження значною мірою залежить від того, якою мірою зібрані під час спостереження матеріали вивчають і відповідно обробляють під керівництвом учителя й на їх основі роблять певні висновки, узагальнення.


23
Практичні
методи навчання
Передбачають різні види діяльності учнів і вчителя, але потребують великої самостійності учнів у навчанні.
Вправи
– багаторазове повторення певних дій або видів діяльності з метою
їх засвоєння, яке спирається на розуміння і супроводжується свідомим контролем в коригуванням. Використовують такі види вправ: підготовчі – готують учнів до сприйняття нових знань і способів їх застосування на практиці; вступні – сприяють засвоєнню нового матеріалу на основі розрізнення споріднених понять і дій; пробні – перші завдання на застосування щойно засвоєних знань; тренувальні
– набуття учнями навичок у стандартних умовах (за зразком, інструкцією, завданням); творчі – за змістом і методами виконання наближаються до реальних життєвих ситуацій; контрольні – переважно навчальні (письмові, графічні, практичні вправи). Кількість вправ залежить від індивідуальних особливостей школярів і має бути достатньою для формування навички.
Лабораторні
роботи – вивчення у шкільних умовах явищ природи за допомогою спеціального обладнання. Цінність лабораторних робіт в тому, що вони сприяють зв’язку теорії з практикою, озброюють учнів одним із методів дослідження в природних умовах, формують навички використання приладів, вчать обробляти результати вимірювань і робити правильні наукові висновки і пропозиції. Організаційно такі роботи проводять у формі фронтальних занять або
індивідуально.
До початку лабораторної роботи вчитель інструктує учнів: формулює її мету, знайомить їх з обладнанням, пояснює, в якій послідовності і як виконувати роботу, вести записи і оформляти результати. Для лабораторних робіт складають картки-інструкції, з якими учні можуть ознайомитись індивідуально. Вчитель стежить за виконанням роботи кожним учнем й у разі потреби дає консультацію.
Під час виконання лабораторної роботи учні повинні дотримуватися правил техніки безпеки. Завершується лабораторна робота усним або письмовим звітом кожного учня.
Практичні
роботи – за характером діяльності учнів близькі до лабораторних робіт. Вони передбачені навчальними програмами, їх виконують після вивчення теми чи розділу курсу. Практичні роботи мають важливе навчально-пізнавальне значення, сприяють формуванню вмінь і навичок, необхідних для майбутнього життя та самоосвіти. Виконання таких робіт допомагає конкретизації знань, розвиває вміння спостерігати й пояснювати явища, що вивчаються. Зміст і методика виконання практичних робіт залежить від специфіки навчального предмета. Етапи проведення практичних робіт: пояснення вчителя (теоретичне осмислення роботи) – показ (інструктаж) – проба (2-3 учні виконують роботу, решта спостерігає) – виконання роботи (кожен учень виконує роботу самостійно) – контроль (роботи учнів приймають і оцінюють).
Графічні
роботи – роботи, в яких зорове сприймання поєднане з моторною діяльністю школярів, креслення і схеми, замальовки з натури або змалювання, робота з контурними картами, складання таблиць, графіків, діаграм. Техніку графічного зображення учні опановують не тільки на уроках креслення і

24
малювання, а й математики, фізики, хімії, географії, історії, біології під час виконання різних завдань.
Дослідні
роботи – пошукові завдання і проекти, що передбачають
індивідуалізацію навчання, розширенню обсягу знань учнів. Їх застосовують у процесі вивчення будь-яких предметів, передусім на факультативних і гурткових заняттях. Учні складають звіти про свої спостереження за розвитком рослин, життям тварин, природними явищами; пишуть огляди науково-популярної літератури, твори на вільну тему; роблять схемі дій приладів, верстатів, машин; вносять пропозиції щодо вдосконалення технологічних процесів. Елементи пошуковості, дослідницької діяльності сприяють вихованню у них активності,
ініціативи, допитливості, розвивають їхнє мислення, спонукають до самостійних пошуків.
Методи
стимулювання навчальної діяльності учнів


Методи
формування пізнавальних інтересів

Метод навчальної дискусії – суперечка, обговорення будь-якого питання навчального матеріалу. Цей метод ґрунтується на обміні думками між учнями, вчителями й учнями, вчить самостійно мислити, розвиває вміння практичного аналізу і ретельної аргументації висунутих положень, поваги до думки інших.
Навчальна дискусія використовується під час спільного розв’язання проблеми класом або групою учнів, її мета – обговорення наукових положень, даних, що потребують безпосередньої підготовки учнів за джерелами ширшими, ніж матеріал підручника. Як метод формування інтересу до знань, вона покликана не лише дати учням знання, а й створити емоційно насичену атмосферу, яка б сприяла глибокому проникненню їх в істину, отриманню від цього позитивних емоцій.
Навчальна дискусія створює оптимальні умови для попередження можливих помилкових тлумачень, для підвищеної активності учнів і міцності засвоєння ними матеріалу. Вона вчить прийомів аргументування, наукового доведення. Участь у дискусії виховує в учнів уміння активно обстоювати власну точку зору, критично підходити до чужих і власних суджень.
Метод
забезпечення успіху в навчанні – метод, який передбачає допомогу вчителя відстаючому учневі, розвиток у нього інтересу до знань, прагнення закріпити успіх. Цей метод ефективний у роботі з учнями, які мають проблеми з навчанням. Учитель надає такому учневі допомогу доти, поки він не наздожене однокласників і отримає першу хорошу оцінку, яка піднімає настрій, пробуджує усвідомлення власних можливостей і на цій основі прагнення закріпити успіх.
Уважно спостерігаючи за навчальною діяльністю кожного учня, вчитель може своєчасно прийти на допомогу тому, кому вона потрібна.
Метод
пізнавальних ігор – спеціально створена захоплююча розважальна діяльність, яка має неабиякий вплив на засвоєння учнями знань, набуття умінь і навичок. Гра у навчальному процесі забезпечує емоційну обстановку відтворення знань, полегшує засвоєння навчального матеріалу, створює сприятливий для засвоєння знань настрій, заохочує до навчальної роботи, знімає втому,

25
перевантаження. За допомогою гри на уроках моделюють життєві ситуації, що викликають інтерес до навчальних предметів.
Метод
створення ситуації інтересу в процесі викладання навчального
матеріалу
– використання цікавих пригод, гумористичних уривків тощо, якими легко привернути увагу учнів. Особливе враження справляють на учнів цікаві випадковості, несподіванки з життя й дослідницької діяльності вчених.
Метод
створення ситуації новизни навчального матеріалу – передбачає, що у процесі викладання вчитель прагне на кожному уроці окреслити нові знання, якими збагатилися учні, створює таку морально-психологічну атмосферу, в якій вони отримують моральне задоволення від того, що інтелектуально зросли хоча б на йоту.
Метод
опори на життєвий досвід учнів – полягає в тому, що у повсякденному житті за межами школи вони щодня спостерігають найрізноманітніші факти, явища, процеси, події, які можуть базуватися на певних закономірностях, з якими учні знайомляться під час вивчення шкільних предметів.
Методи
стимулювання обов’язку та відповідальності в навчанні
Ці методи передбачають пояснення школярам суспільної та особистої значущості учіння; висування вимог, дотримання яких означає виконання ними свого обов’язку; заохочення до сумлінного виконання обов’язків; оперативний контроль за виконанням вимог і в разі потреби – вказівки на недоліки, зауваження.
Почуття відповідальності виховують залученням слабших учнів до повторного виконання зразків роботи (варіантів) сильніших (наприклад, можна запропонувати учневі розв’язати виконану вже задачу раціональнішим способом або задачу, розв’язану сильним учнем, повторити оригінальне обґрунтування
історичного явища та інше); закріпленням усталених засобів діяльності
(постійним ускладненням їх); повторним залученням школярів до аналізу складних завдань; підтриманням емоційно-творчої атмосфери на уроці; вмінням учителя висувати вимоги і перевіряти їх виконання (повторно, в системі, засобами багаторазових відповідей на одне й те саме запитання, кооперуванням, порівнянням).


Методи
контролю і самоконтролю у навчанні

Методи
контролю – сукупність методів, які дають можливість перевірити рівень засвоєння учнями знань, сформованості вмінь і навичок.
Існують такі методи контролю та самоконтролю:
Метод
усного контролю – найпоширеніший у шкільній практиці. Під час його використання учні вчаться логічно мислити, аргументувати, виловлювати свої думки грамотно, образно, емоційно, набувають досвіду обстоювати свою точку зору. Усне опитування учнів здійснюється у певній послідовності: формулювання вчителем запитань (завдань) з урахуванням специфіки предмета і вимог програми; підготовка учнів до відповіді та викладу своїх знань; корекція і

26
самоконтроль викладених знань у процесі відповіді; аналіз і оцінка відповіді. Для усної перевірки знань важливо визначити, які запитання чи завдання дати учневі.
За рівнем пізнавальної активності вони є репродуктивними (передбачають відтворення вивченого); реконструктивними (застосування знань у дещо змінених ситуаціях); творчими (потребують застосування знань і вмінь у значно змінених (нестандартними) умовах, перенесення засвоєних принципів доведення
(способів дій) на розв’язання складніших мислитель них завдань.
Запитання для усної перевірки поділяють на: основні, додаткові і допоміжні. Основні запитання формулюють таким чином, щоб учень міг дати на нього самостійну розгорнуту відповідь. Додаткові запитання ставлять для уточнення, як учень розуміє певне питання, формулювання, формули та інше.
Допоміжні запитання часто є навідними, допомагають учневі виправити помилки, неточності. За формою викладу розрізняють запитання звичайні („Які умови є важливими для життя рослин?”) і запитання у вигляді проблем або задач
(„Чи можливо, щоб функція у була водночас і прямою, і непрямою?”). запитання мають бути логічними, цілеспрямованими, чіткими, зрозумілими і посильними, а
їх сукупність – послідовною і систематичною.
Запитання для перевірки і оцінки знань учнів формулюють так, щоб вони не тільки передбачали відтворення вивченого, а й активізували мислення учнів.
У навчальному процесі практикують індивідуальне, фронтальне та ущільнене усне опитування. Індивідуальне опитування передбачає розгорнуту відповідь учня на оцінку. Він повинен не лише відтворити текст підручника чи розповідь учителя на попередньому уроці, а й самостійно пояснити матеріал, довести наукові положення, навести власні приклади. Проводячи індивідуальне опитування, вчитель має визначитися, кого викликати, скількох учнів опитати, скільки часу відвести на опитування, а також передбачити, що в цей час робитимуть інші учні. Під час індивідуального опитування важливо організувати роботу всіх учнів класу. Їм можна запропонувати уважно слухати відповідь товариша, виправляти допущені ним помилки, доповнювати відповідь. За таку активну роботу може бути виставлена оцінка. Якщо біля дошки відповідає слабший учень, учитель слухає його відповідь сам, а решта учнів виконує самостійне завдання.
Мета фронтального опитування – перевірка знань, умінь і навичок одразу багатьох учнів. Його проводять переважно тоді, коли необхідно виявити рівень засвоєння знань, які слід запам’ятати, оскільки вони є підґрунтям для засвоєння певного складного матеріалу. Таке опитування стимулює активність учнів, сприяє повторенню та систематизації знань.
На практиці фронтальне та індивідуальне опитування нерідко поєднують: учитель ставить учням запитання і проводить з ними перебіркову бесіду.
Ущільнене
(комбіноване) опитування – дає змогу перевірити знання відразу кількох учнів: один відповідає усно, решта – за вказівкою вчителя виконує певні завдання. Його проводять переважно тоді, коли весь матеріал в основному засвоєно і необхідно перевірити набуті знання, вміння та навички учнів.

27
Коли учень виконав домашнє завдання, учитель розбирає його разом з викликаним учнем, який пояснює хід його виконання (якщо це буде корисним для всього класу).
За будь-якого виду усного опитування важливим є педагогічний такт учителя. Передусім треба визначитися, як звертатися до учнів. Неприпустимим є підкреслено лагідне звертання до одних учнів, просто на ім’я – до других, на прізвище – до третіх. Ще гірше, коли, викликаючи учня, він демонструє своє негативне ставлення до нього. Педагог повинен однаково звертатися до всіх учнів, щоб не склалося враження, що одним він симпатизує, а інші йому антипатичні.
Метод
письмового контролю – письмова перевірка знань, умінь та навичок. З таких предметів, як мова і математика, його використовують не рідше, ніж усну перевірку. Письмовим методом перевіряють знання учнів і з географії,
історії, біології, хімії. Залежно від навчального предмета письмовий контроль знань здійснюють у формі контрольної роботи, твору, переказу, диктанту та інше.
Мета письмової перевірки – з’ясування ступеня оволодіння учнями вміннями і навичками з предмета. Водночас існує можливість визначити і якість знань – їх правильність, точність, усвідомленість, уміння застосовувати ці знання на практиці.
З метою запобігання перевантаженням учнів письмовими контрольними роботами необхідно складати графік проведення усіх її видів для кожного класу на семестр. Небажано одного дня в одному класі проводити більш як одну письмову роботу.
Метод
тестового контролю – (від англ. test – іспит, випробування, дослід) передбачає відповідь учня на тестові завдання за допомогою розставляння цифр, підкреслення потрібних відповідей, вставлення пропущених слів, знаходження помилок тощо. Це дає змогу за короткий час перевірити знання певного навчального матеріалу учнями всього класу. Зручні тести і для самостійної обробки результатів перевірки.
За основним призначенням їх поділяють на: тести розумової обдарованості
(інтелекту) і тести навчальної успішності.
Тестові завдання, що потребують конструювання відповідей поділяють на: завдання у вигляді питальних або стверджувальних речень, зміст яких передбачає коротку і точну відповідь, і завдання, в яких учні повинні заповнити пропуски. За дидактичним призначенням тести з конструйованими відповідями класифікують на тести на доповнення, тести на використання аналогії й тести на зміну елементів відповіді. Тестова перевірка дає змогу ефективно використати час, висуває до всіх учнів однакові вимоги, усуває суб’єктивізм, сприяє дотриманню
єдності вимог, не настроює учня проти вчителя. Важливо, що об’єктивність оцінки унеможливлює випадковість в оцінці знань, стимулює до їх самооцінки.
Метод
графічного контролю – метод перевірки, який застосовують на уроках малювання, креслення, географії, геометрії та інших. Він передбачає відповідь учня у вигляді складеної ним узагальненої наочної моделі, яка відображає певні відношення, взаємозв’язки у виучуваному об’єкті або їх

28
сукупності. Це можуть бути графічну зображення умови задачі, малюнки, креслення, діаграми, схеми, таблиці.
Метод
програмованого контролю – полягає у висуванні до всіх учнів стандартних вимог, що забезпечується використанням однакових за кількістю і складністю контрольних завдань, запитань. При цьому аналіз відповіді, виведення
і фіксація оцінки можуть здійснюватися за допомогою індивідуальних автоматизованих засобів.
Наявність у школі комп’ютерів дає змогу механізувати процес перевірки, але її схема залишається.
Метод
практичної перевірки – застосовують з таких предметів, як фізика, біологія, хімія, трудове навчання та інші, що передбачають оволодіння системою практичних умінь і навичок. Таку перевірку здійснюють під час лабораторних і практичних занять з цих предметів. Стежачи за тим, як учень виконує певні дії, вчитель з’ясовує, якою мірою він усвідомив теоретичні основи цих дій.
Метод
самоконтролю – усвідомлене регулювання учнем своєї діяльності задля таких її результатів, які б відповідали поставленим цілям, вимогам, нормам, правилам, зразкам. Мета самоконтролю – запобігання помилкам та їх виправлення.
Показником сформованості контрольних дій, а отже, й самоконтролю є усвідомлення учнями правильності плану діяльності та її операційного складу.
Ефективний засіб формування в учнів навичок самоконтролю – використання колективних (фронтальних) перевірок у поєднанні з контролем з боку вчителя.
Важливу роль у самоконтролі відіграють педагогічна оцінка та самооцінка.
Метод
самооцінки передбачає критичне ставлення учня до своїх здібностей і можливостей та об’єктивне оцінювання досягнутих успіхів. Стосовно самооцінки учнів поділяють на таких, що переоцінюють себе, недооцінюють себе, оцінюють себе адекватно. Для формування самоконтролю і самооцінки педагог повинен мотивувати виставлену учневі оцінку, пропонувати йому оцінити свою відповідь; організовувати в класі взаємоконтроль, рецензування інших учнів тощо.
Засоби
навчання

Успішність процесу навчання, ефективність використання в ньому розгорнутих методів навчання значною мірою залежать від матеріальних передумов.
Засоби навчання – допоміжні матеріальні засоби школи з їх специфічними дидактичними функціями.
Слово
вчителя – найістотніший засіб навчання. За допомогою слова вчитель організовує засвоєння знань учнями, формування в них практичних умінь
і навичок. Викладаючи новий матеріал, він спонукає учнів до роздумів над ним.
Підручник
як важливий засіб навчання слугує учневі для відновлення пам’яті, повторення та закріплення знань, здобутих на уроці, виконання домашнього завдання, повторення пройденого матеріалу.
Спеціальні
технічні засоби навчання (ТЗН) – необхідний чинник засвоєння знань. До них належать: дидактична техніка (кіно -, діапроектори,

29
телевізори, відеомагнітофони, електрофони), аудіовізуальні засоби; екранні посібники статичної проекції (діафільми, діапозитиви, транспаранти, дидактичні матеріали для епіпроекції), окремі посібники динамічної проекції (кінофільми, кіно фрагменти та інше), фото посібники (грам - і магнітофонні записи), відеозаписи, радіо - і телевізійні передачі.
Необхідно ретельно продумати поєднання слова вчителя з ТЗН, можливості використання різних методичних прийомів: пояснення, установка на сприймання перед демонструванням (простеженням) окремих елементів комплексу загалом, бесіда за їх змістом; пояснення (бесіда) за змістом аудіовізуальних засобів; демонстрування (прослуховування) окремих частин, фрагментів або кадрів, що чергується з розповіддю (поясненням); демонстрування (прослуховування), що супроводжується поясненням (синхронним коментуванням).
У процесі підготовки до проведення уроку з використанням ТЗН слід: детально проаналізувати зміст і мету уроку, зміст і логіку вивчення навчального матеріалу; визначити обсяг і особливості знань, які повинні засвоїти учні
(уявлення, факти, закони, гіпотези), необхідність демонстрування предмета, явища або їх зображення; відібрати і проаналізувати аудіовізуальні та інші дидактичні засоби, встановити їх відповідність змістові та меті уроку, можливе дидактичне призначення як окремих посібників, так і комплексу загалом; встановити, на якому попередньому пізнавальному досвіді здійснюватиметься вивчення кожного питання теми; визначити методи і прийоми забезпечення активної пізнавальної діяльності учнів, міцного засвоєння ними знань, набуття умінь і навичок.
Комп
’ютеру належить чільне місце серед сучасних технічних засобів навчання. Узагальнивши сучасні уявлення про можливості комп’ютеризації в царині освіти, можна виявити такі чотири напрями використання комп’ютерів:
1) комп’ютер як об’єкт вивчення; 2) комп’ютер як засіб навчання; 3) комп’ютер як складова частина системи управління народною освітою; 4) комп’ютер як елемент методики наукових досліджень.
За допомогою комп’ютера як засобу навчання можна реалізовувати програмоване і проблемне навчання. Комп’ютер використовують для навчального моделювання науково-технічних об’єктів і процесів. Використання комп’ютера в процесі навчання сприяє також підвищенню інтересу й загальної мотивації навчання завдяки новим формам роботи і причетності до пріоритетного напряму науково-технічного прогресу; активізації навчання завдяки використанню привабливих і швидкозмінних форм подання інформації, змаганню учнів з машиною та самих із собою, прагненню отримати вищу оцінку; індивідуалізації навчання – кожен працює в режимі, який його задовольняє; розширенню
інформаційного тестового „репертуарів”, доступу учнів до „банку інформації”, можливості оперативно отримувати необхідні дані в достатньому обсязі; об’єктивності перевірки й оцінювання знань, умінь і навичок учнів. Спілкування з комп’ютером сприяє розвиткові інтелектуального, духовного та морального потенціалу учнів, виховує уміння планувати й раціонально будувати трудові операції, точно визначати цілі діяльності, формує акуратність, точність і обов’язковість.

30


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал