Міністерство культури України Кам ’янець-Подільський коледж культури і мистецтв



Pdf просмотр
Сторінка1/6
Дата конвертації22.12.2016
Розмір0.85 Mb.
  1   2   3   4   5   6

Міністерство
культури України
Кам
’янець-Подільський коледж культури і мистецтв
Розділ 2. Дидактика

(теорія освіти і навчання)
Опорні конспекти лекцій з навчальної дисципліни “Педагогіка”

Кам
’янець-Подільський, 2011

2
Тема
2.1. Предмет дидатики, її завдання
1. Поняття дидактики. Основні категорії дидактики. Дидактика і методики викладання окремих предметів
2. Методологія процесу навчання
3. Основні функції навчання. Шляхи їх реалізації
4. Основні компоненти процесу навчання
5. Структура діяльності вчителя в навчальному процесі
6. Види навчання

Поняття
дидактики. Основні категорії дидактики.
Дидактика
і методики викладання окремих предметів

Дидактика
- галузь педагогіки, яка розробляє теорію освіти і навчання, виховання у процесі навчання.
Предметом
дидактики є загальна теорія навчання усіх предметів.
Основні
категорії дидактики: навчання, освіта, викладання (діяльність учителя в ході навчання), учіння (процес пізнавальної діяльності учнів), принципи, форми, методи і засоби навчання (визначення будуть сформульовані далі у відповідних темах).
Особливості викладання окремих предметів вивчаються методиками цих предметів. Дидактика відноситься до методики, як теорія до практики. Крім цього, вони відносяться одна до одної також як теорія до теорії, як дві взаємодіючі системи теоретичних знань у галузі педагогіки. Але методика і дидактика мають спільний об'єкт наукового дослідження - процес навчання.
Методика виділяє в цьому об'єкті те, що є специфічним для навчання конкретного предмета зокрема. Дидактика ж досліджує закономірності навчання, що є спільними для різних навчальних предметів.
Проблеми
сучасної дидактики: а) оптимізація навчально-виховного процесу в школах; б) інтенсифікація навчання (посилення, збільшення напруги, продуктивності, дієвості праці); в) підвищення пізнавальної самостійності, творчої активності, ініціативи учнів; г) посилення міжпредметних
і внутріпредметних зв'язків; г) вдосконалення форм і методів навчання та інші.
Слід відрізняти "процес навчання" від "навчального процесу". Поняття "навчальний процес" охоплює всі компоненти навчання: і викладача, і використовувані ним засоби і методи навчання, і учня, що працює під керівництвом учителя на уроці та самостійно вдома, і забезпечення навчального процесу наочністю та технічними засобами. Поняття "процес навчання" охоплює взаємодію учителя і учня.
Останнім часом в дидактиці стали оперувати терміном технологія навчання, під якою в загальному розуміють системний метод створення, застосування й визначення всього процесу навчання і засвоєння знань, з урахуванням технічних і людських ресурсів та їх взаємодію, який ставить своїм завданням оптимізацію освіти.
Технологію
навчання також часто трактують як галузь застосування системи наукових принципів до програмування процесу навчання й використання

3
їх у навчальній практиці з орієнтацією на загальні цілі навчання. Ця галузь орієнтована в більшій мірі на учня, а не на предмет навчання, на перевірку практики (методів і техніки навчання) в ході емпіричного аналізу й широкого використання аудіо- візуальних засобів у навчанні, визначає практику в тісному зв'язку з теорією навчання (Укр. пед. словник).

Методологія
процесу навчання
Методологічною основою процесу навчання є наукова теорія пізнання.
Пізнання
- процес цілеспрямованого відображення об'єктивної реальності у свідомості людей.
Співвідношення процесів пізнання і навчання: і пізнання, і навчання визначаються потребами суспільства; і пізнання, і навчання здійснюються за схемою: живе спостереження - абстрактне мислення - практика; навчання є одним із шляхів процесу пізнання. У навчальному процесі проявляються відомі положення філософії про взаємозв'язок і взаємозалежність, єдність і боротьбу протилежностей, заперечення, перехід кількісних змін у якісні.
Рушійними
силами навчального процесу є його суперечності: а) між постійно зростаючими вимогами суспільства до процесу навчання і загальним станом цього процесу, який потребує постійного вдосконалення; б) між досягнутим учнями рівнем знань, умінь і навичок і тими знаннями, уміннями
і навичками, які потрібні для вирішення поставлених перед ними нових завдань; в) між фронтальним викладом матеріалу й індивідуальним характером його засвоєння; г) між розумінням матеріалу вчителем і розумінням його учнями; г) між теоретичними знаннями і уміннями використовувати їх на практиці і т.п.
Мистецтво вчителя полягає у виявленні і використанні цих суперечностей для активізації пізнавальної діяльності учнів.

Основні
функції навчання. Шляхи їх реалізації

Основні функції навчання: освітня, виховна, розвиваюча.
Освітні
завдання уроку - забезпечити в ході уроку засвоєння (засвоєння, закріплення, застосування і т.п.) теорій, понять, законів тощо (учитель продумує
їх перелік і найменування); сформувати (або продовжити формування) загальнонавчальні уміння і навички (учитель продумує їх); сформувати спеціальні вміння з даного предмета (учитель продумує їх перелік і склад).
Виховні
завдання уроку - сприяти в ході уроку формуванню основних світоглядних ідей (учитель продумує їх); забезпечити вивчення в ході уроку праць письменників, учених, документів тощо (учитель продумує, яких саме); сприяти вирішенню завдань трудового виховання і профорієнтації школярів (учитель продумує відповідні ситуації, моменти і т.п.); сприяти вихованню моральних якостей школярів - етичних норм, гуманізму, колективізму, активної позиції у навчанні і житті і т.п. (учитель продумує найважливіші для кожного уроку); сприяти вихованню в школярів естетичних поглядів, умінь і т.п. (учитель визначає, яких саме); сприяти вихованню в школярів гігієнічних та фізкультурних умінь та навичок (учитель продумує їх).

4
Завдання
розвитку мислення, волі, емоцій, навчальних інтересів, мотивів і здібностей школярів: розвивати мислення на основі загальних розумових дій і операцій.
У неповній та повній загальноосвітній школі учні мають навчитися:
- структурування - мислительна діяльність щодо встановлення найближчих зв'язків між поняттями, реченнями, ключовими словами і т.п.,
в процесі якої виділяється структура знань;
- систематизації - мислительна діяльність щодо встановлення віддалених зв'язків між поняттями, реченнями і т.п., в процесі якої вони організуються в певну систему;
- конкретизації - застосування знань в практичних ситуаціях, пов'язаних з переходом від абстрактного до конкретного;
- варіювання - зміна несуттєвих ознак понять, їх властивостей, фактів і т.п. при постійних суттєвих;
- доведення - логічне розмірковування;
- робити висновки - поступове спрощення теоретичного або практичного виразу з метою одержання наперед відомого його виду;
- пояснення - акцентування думки на найважливіших моментах (зв'язках) під час вивчення навчального матеріалу;
- класифікація - розподіл понять на взаємопов'язані класи за суттєвими ознаками;
- аналізу - вичленення ознак, властивостей, відношень понять, знаходження спільних і відмінних їх властивостей;
- синтезу - поєднання, складання частин (дія, зворотна аналізу);
- порівняння - виділення окремих ознак понять, знаходження спільних і відмінних їх властивостей;
- абстракціонування — виділення суттєвих ознак понять відкиданням, несуттєвих;
- узагальнення - виділення ознак, властивостей, суттєвих для кількох понять.
Під час навчального процесу учитель сприяє розвитку волі і наполегливості в учнів (продумує проблемні ситуації, завдання, теми дискусій тощо); розвиває їх емоції - подив, радість, цікавість, парадоксальність, переживання та ін. (продумує, коли і як створити необхідні ситуації).
Реалізація освітньої, виховної і розвиваючої функцій на уроках здійснюється шляхом: а) використання змісту навчального матеріалу; б) підбору форм, методів і прийомів навчання; в) організацією порядку і дисципліни на уроці; г) використання оцінки; г) самою особою вчителя, його поведінкою ставленням до учнів.
Основні
компоненти процесу навчання
Навчання, як один з видів людської діяльності, має двосторонній характер, тобто складається з двох взаємозв'язаних процесів - викладання і учіння.
Викладання
- діяльність учитеся в процесі навчання, що полягає в постановці перед учнями пізнавального завдання, повідомленні нових знань,

5
організації спостережень, лабораторних і практичних занять, керівництві роботою учнів із самостійного засвоєння знань, у перевірці якості знань, умінь та навичок.
Учіння
- цілеспрямований процес засвоєння знань, оволодіння вміннями і навичками. У широкому значенні - оволодіння спеціальним досвідом з метою його використання в практичному житті.
У процесі навчання проходить взаємодія між вчителем і учнем, а не просто вплив учителя на учня. Вчитель може безпосередньо навчати учнів або опосередковано - через систему завдань.
Результативність процесу навчання залежить від: стилю спілкування між вчителем і учнем та впливу оточуючого середовища.
Процес навчання складається з таких компонентів: цільовий (постановка конкретної мети вивчення навчального матеріалу на уроці, вивчення навчальної дисципліни та освітньої мети навчально-виховного закладу певного типу);
стимулююче-мотиваційний (створення умов, які спонукають учнів до активної навчально-пізнавальної діяльності, формують у них позитивну мотивацію цієї діяльності); змістовний (оптимальний підбір предметів навчального плану, змістовність навчальних програм і підручників, а також продуманість змісту кожного навчального заняття); операційно-дієвий (вдалий підбір прийомів і організаційних форм навчання, оптимальне поєднання фронтальної, групової та
індивідуальної роботи щодо засвоєння учнями змісту навчального матеріалу, вироблення в них відповідних умінь та навичок); контрольно-регулюючий
(контроль за засвоєнням учнями знань, набуттям умінь і навичок, внесення необхідних коректив до змісту і методики навчання з метою підвищення ефективності процесу навчання); оцінно-результативний (виявлення рівня знань, умінь і навичок кожного учня, визначення причин неуспішності в кожному конкретному випадку і відповідна робота щодо їх усунення).
Структура
діяльності вчителя в навчальному процесі
Процес оволодіння знаннями, вміннями і навичками становить пізнавальну діяльність учнів, якою керує вчитель. Роль керівника навчального процесу не обмежується поясненням нового навчального матеріалу. Головний зміст керівництва полягає в тому, що вчитель є насамперед організатором і керівником пізнавальної діяльності учнів, створює умови, за яких вони можуть найраціональніше і найпродуктивніше вчитися (навчальна дисципліна, психологічний клімат, чергування занять, нормування домашньої навчальної роботи, постановка перед учнями мети і завдання).
Щоб повноцінно здійснювати процес викладання, вчитель має усвідомлювати загальну мету і місце свого предмета в її реалізації. Виходячи із загальної мети виховання – формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості, - він визначає загальну освітню. Виховну і розвиваючу мету свого предмета і кожного уроку.
Роль
учителя у навчальному процесі: а) виступає, передусім, як організатор і керівник пізнавальної діяльності учнів; б) створює умови, за яких учні можуть найбільш раціонально і продуктивно вчитися (навчальна дисципліна, психологічний клімат, чергування занять, нормування домашньої навчальної

6
роботи, постановка перед учнями мети і завдання); в) виступає як джерело знань і умінь у навчальному процесі; г) надає допомогу при виникненні труднощів; г) виступає як вихователь; д) піклується про розумовий розвиток учнів; е) виступає в ролі державної особи, здійснює контроль за навчальною роботою школярів.
Учитель повинен глибоко знати предмет на сучасному науковому рівні.
А.Макаренко справедливо зауважив, що учні вибачать своїм учителям і суворість,
і сухість, і навіть прискіпливість, проте не вибачать поганого знання своєї справи.
Міцні знання з методики, психології та педагогіки – підґрунтя розвитку педагогічної майстерності. В удосконаленні цієї майстерності важливим є досвід роботи самого вчителя і його колег. Він потребує постійного аналізу, узагальнення, використання в педагогічній діяльності всього кращого і прогресивного.
Для успішного виконання функції викладання вчитель повинен добре знати особливості учнів. Це є запорукою управління їх пізнавальною діяльністю
(учитель може правильно обрати тон і стиль спілкування з учнями, управляти вагою, як своєю, так і вихованців, знаходити потрібний темп навчально- пізнавальної діяльності тощо).
Діяльність учителя в процесі викладання включає в себе такі елементи: а) планування своєї діяльності (тематичне і поурочне); б) організація навчальної роботи; в) організація діяльності учнів; г) стимулювання активності учнів;
ґ) здійснення поточного контролю, регулювання, коригування; д) аналіз результатів своєї діяльності.

Види
навчання

В залежності від характеру організації процесу викладання і засвоєння знань, від специфіки побудови змісту навчального матеріалу, провідних методів і засобів навчання, що використовуються при цьому, можна виділити кілька основних
видів
навчання: пояснювально-ілюстративне, проблемне, програмоване та ін.
Пояснювально
-ілюстративне навчання організовується таким чином: сприймання учнями навчальної інформації у процесі якого проходить її узагальнення, засвоєння понять, законів, теорій; практичні вправи з метою вдосконалення знань, що забезпечить їм діловий характер і одночасно формування практичних умінь і навичок; закріплення знань, умінь і навичок; застосування їх у нових ситуаціях; самоконтроль ефективності засвоєння знань, умінь і навичок; повторення раніше вивченого.
Такий вид навчання орієнтує на репродуктивне засвоєння знань, умінь і навичок. Він забезпечує особливо широке і міцне засвоєння навчальної
інформації і оволодіння способами практичної діяльності.
Найефективніше застосовується він у тих випадках, коли зміст навчального матеріалу має переважно інформативний характер, є описом способів практичних дій, і дуже складний для того, щоб учні здійснювали самостійний пошук знань, є принципово новим, через що в учнів відсутні опорні знання для вирішення проблемних ситуацій.

7
Позитивним у цьому виді навчання є забезпечення: швидкого засвоєння навчальної інформації; міцного засвоєння знань, умінь і навичок, що попереджує появу прогалин у знаннях, особливо у слабовстигаючих учнів; можливості дня швидкого формування практичних умінь і навичок у порівнянні з іншими видами навчання; колективного характеру засвоєння знань, що дозволяє виявити. типові помилки і орієнтувати школярів на їх усунення.
Проблемне
навчання. Проблема - складне теоретичне або практичне питання, що вимагає вивчення і вирішення. Проблемне навчання передбачає послідовне і цілеспрямоване висунення перед учнями пізнавальних завдань, які вони вирішують під керівництвом учителя і активно засвоюють нові знання.
Наявність теоретичних і експериментальних завдань само по собі ще не робить. навчання проблемним. Суть справи у тому, наскільки вдається учителю надати цим завданням проблемний характер і поєднувати проблемний підхід з іншими методичними підходами.
Види дидактичних проблем: а) за галуззю і місцем виникнення: предметні, міжпредметні, урочні і позаурочні; б) від ролі в пізнавальному процесі: основні і допоміжні; в) за способом організації їх розв'язку: фронтальна, групова та
індивідуальна.
Структура проблеми: а) мета і завдання визначені, невідомі шляхи їх досягнення; б) основні положення, закони, правила відомі, треба їх довести; в) відомі тільки явища, треба їх пояснити.
Проблемна ситуація - це пізнавальна трудність, суперечливий матеріал, при яких учні для вивчення нової теми повинні самостійно використати мислительні операції: аналіз, синтез, порівняння, аналогію, узагальнення.
Однією з різновидностей репродуктивного підходу до навчання є
програмоване
навчання. Його основу складають принципові положення: а) наявність точно окресленого обсягу знань, умінь і навичок, які треба засвоїти, і розклад його на малі дози (порції, кадри): б) учень сприймає ці дози в строгій логічній послідовності; в) обсяг інформації в дозі визначено такий, щоб його активне засвоєння готувало до сприйняття наступної дози; г) учень засвоює кожну дозу відповідно до своїх пізнавальних можливостей, здійснює контроль за ходом засвоєння інформації.
Система лінійного програмування передбачає: а) розподіл навчальної
інформації на такі малі дози, що їх засвоєння не складає труднощів; б) кожна доза передбачає активне реагування учня; в) програма включає підказки, натяки або вказівки, які полегшують одержання правильної відповіді; г) при будь-якій відповіді учень дізнається чи правильна вона, чи ні; г) лінійна програма виключає помилки і дає задоволення від успіхів; д) при неправильній відповіді учень мислить, шукає правильну або переходить до іншої дози; е) при лінійній програмі всі учні засвоюють один і той же навчальний матеріал, але в різному темпі.
Розгалужене
програмування передбачає: а) розподіл навчального матеріалу на окремі дози; б) до кожної дози додаються завдання з кількома відповідями; в) після засвоєння дози інформації вимагає вибору правильної відповіді; г) якщо відповідь правильна, учень приступає до засвоєння наступної

8
дози інформації; д) якщо ж вибрана неправильно відповідь, учень "доучується" тобто, додатково засвоює ту інформацію, яку недостатньо вивчив.
Позитивним у програмованому навчанні є: а) виділення головного,
істотного в навчальному матеріалі; б) забезпечення оперативного контролю за ходом засвоєння знань; в) логічна послідовність у засвоєнні знань; г) можливість працювати в оптимальному темпі і здійснювати самоконтроль; д) можливості для індивідуалізації навчання.
Негативним у програмованому навчанні є: зведення ролі вчителя до інструктора; відсутність можливості для розвитку творчості учнів.

Тема
2.1. Зміст освіти в національній школі
1. Загальна характеристика змісту освіти. Вдосконалення змісту освіти відповідно до вимог Закону України "Про освіту"
2. Характеристика навчальних планів, програм і підручників національної школи
3. Взаємозв'язок загальної, політехнічної та професійної освіти

Загальна
характеристика змісту освіти.
Вдосконалення
змісту освіти відповідно до вимог
Закону
України "Про освіту"
У державній програмі "Освіта" ("Україна XXI століття") накреслено стратегію розвитку освіти на найближчі роки і перспективу, визначено курс на створення життєздатної системи неперервного навчання й виховання, забезпечення можливості постійного духовного самовдосконалення особистості, формування інтелектуального і культурного потенціалу як вищої цінності нації.
У програмі сформульовано найважливіші принципи реформування всієї системи освіти:
- демократизація освіти і розширення автономії навчальних закладів з урахуванням розвитку партнерства учнів, студентів та педагогів, гуманізації системи, що полягає в утвердженні людини як вищої соціальної цінності;
- гуманізація освіти, яка покликана формувати в свідомості учнів цілісний науковий світ, розвивати їх духовність і творче мислення;
- національна спрямованість освіти, її гармонійне поєднання з національною
історією і народними традиціями;
- неперервність освіти, перетворення її в процес, що триває протягом усього життя людини;
- неподільність навчання і виховання, їх органічна єдність як чи не найважливішого важеля економічного і політичного розвитку суспільства.
Із прийняттям Закону України "Про освіту" в мережі загальноосвітніх закладів сталися певні позитивні зміни в напрямку урізноманітнювання типів загальноосвітніх закладів. Вже у 1994/1995 навчальному році в Україні працювала
121 гімназія, 124 ліцеї, у них навчалося понад 120 тис. учнів. Вихованці цих закладів показали високі результати на Всеукраїнських учнівських олімпіадах, складаючи половину їх учасників.

9
Найголовнішою ознакою часу у шкільній освіті є те, що загальноосвітня школа стає національною, тобто школою держави Україна. Свідченням цього є зростання контингенту дітей, які навчаються українською мовою. Тому особливо відповідальним завданням є визначення національного компоненту навчання й виховання. Розвивається мережа навчально-виховних закладів для дітей інших національних спільнот України, що забезпечує вивчення рідної мови, літератури, культури.
Зміст
освіти - це система наукових знань, умінь і навичок, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток розумових і фізичних здібностей учнів,
формування їх світогляду, моралі і поведінки, підготовку до суспільного життя, до праці.
В залежності від мети і характеру підготовки учнів розрізняють загальну, політехнічну й професійну освіту.
Зміст освіти покликаний забезпечити передачу і засвоєння підростаючим поколінням досвіду старших поколінь, змісту соціальної культури для дальшого розвитку засвоєного досвіду.
Зміст освіти має відповідати таким вимогам: а) відповідність соціальному замовленню суспільства, тобто завданням всебічного розвитку людини; б)забезпечення високої наукової і практичної значущості навчального матеріалу, який включається в зміст освіти; в) врахування реальних можливостей процесу навчання (закономірностей, принципів, методів, організаційних форм навчання, рівня загального розвитку школярів, стану навчально-методичної і матеріальної бази школи); г) забезпечення соціальної детермінованої єдності в конструюванні і реалізації змісту освіти з позиції всіх навчальних предметів, що вивчаються в школі.
Вдосконалення змісту освіти відповідно до вимог розбудови національної школи: а) введення до навчального плану нових предметів; б) вдосконалення навчальних програм з усіх навчальних дисциплін; в) розробка теоретичних основ побудови підручників нового типу; г) визначення єдиного рівня загальної освіти в різних типах навчальних закладів; г) розробка навчальних комплексів - набору основних дидактичних матеріалів з одного предмета.

Характеристика
навчальних планів,
програм
і підручників національної школи

Навчальний
план - це документ, що визначає склад навчальних предметів, які вивчаються в даному навчальному закладі, їх розподіл, тижневу й річну кількість годин, що відводяться на кожний навчальний предмет, і, в зв'язку з цим, структуру навчального року.
У навчальних планах усіх типів шкіл, в яких враховано вітчизняний,
зарубіжний досвід і результати наукових експериментів в Україні, нині виділено два компоненти: державний і шкільний.
Державний
компонент забезпечує необхідний для кожного учня обсяг і рівень знань, умінь і навичок. Він включає мовно-літературну освіту (рідна, державна і іноземна мова та література), математику, основи інформатики, суспільні предмети (історія, правознавство), географію, природничі дисципліни

10
(фізика, хімія, біологія), естетичні предмети, трудове навчання, фізичну культуру
і допризовну підготовку юнаків.
Шкільний
компонент відбирає факультативи з окремих предметів дисциплін спеціалізації. Відповідно до Закону України "Про освіту" сюди належать і мова національності - польська, чеська, грецька - у місцях компактного проживання цих національностей.
Вимоги до навчального плану: а) забезпечення всебічного розвитку особистості школяра; б) забезпечення потреб суспільства на даному етапі; в) врахування рівня розвитку науки; г) врахування рівня розвитку учнів, їх потреб
і інтересів; г) врахування національних особливостей України і регіону.
Навчальна
програма - документ, що визначає зміст і обсяг знань з кожного навчального предмета, умінь і навичок, які підлягають засвоєнню, зміст розділів і тем з розподілом їх зароками навчання.
Вимоги до навчальних програм: а) високий науковий рівень з врахуванням досягнень науково-технічного прогресу; б) виховний потенціал; в) генералізація навчального матеріалу на основі фундаментальних положень сучасної науки; г) групування його навколо провідних ідей і наукових теорій; г) розвантаження програм від надто ускладненого і другорядного матеріалу; д) реалізація міжпредметних зв'язків; е) реалізація ідеї взаємозв'язку науки, практики і виробництва; є) формування умінь і навичок учнів з кожного предмета.
Підручник
- книга, що включає основи наукових знань з певної навчальної дисципліни у відповідності з цілями навчання, встановленими програмою і вимогами дидактики.
Навчальний
посібник - книга, в якій матеріал розширює границі підручника, містить додаткові, найновіші і довідкові відомості.
Вимоги до підручника: а) науковість змісту навчального матеріалу, б) якість, точність, простота і доступність викладу матеріалу; в) чіткість формування визначень правил, законів, ідей; г) жива, точна і доступна мова підручника; правильний розподіл навчального матеріалу за розділами і параграфами; д) наявність ілюстрацій, схем, малюнків; е) виділення шрифтом важливого матеріалу; є) художнє оформлення підручника.
Роль підручника і навчального посібника полягає в тому, що вони сприяють: а) формуванню уміння самостійної пізнавальної діяльності; б) виробленню навичок самоконтролю; в) формуванню світогляду учнів; г) керівництву пізнавальною діяльністю учнів; г) є путівником для вчителя.
Структура
підручника:
1.
Тексти: основний, додатковий, пояснювальний.
2.
Позатекстові компоненти: а) апарат організації засвоєння; запитання і завдання; інструктивні матеріали (пам’ятки, зразки розв’язання задач, прикладів); таблиці; надписи-пояснення до
ілюстративного матеріалу; вправи; б) ілюстративний матеріал (фотографії, малюнки, плани, картки, креслення і ін.); в) апарат, орієнтування (вступ, зміст, бібліографія).
Всі питання і завдання підручників, за ступенем пізнавальної самостійності учнів можна поділити на дві групи: репродуктивні і продуктивні.

11
Репродуктивніце такі питання і завдання, які вимагають від учнів відтворення знань без істотних змін.
Продуктивні питання і завдання передбачають трансформацію знань істотні зміни в структурі засвоєння знань або пошук нових знань.
Ілюстрація - зображення, яке реалізує науковий педагогічний принцип підручника специфічними засобами наочності. За цільовим призначенням
ілюстрації шкільних підручників можна розділити на три групи: а) розкривають основний зміст певних елементів програми (провідні ілюстрації); б) рівнозначні тексту; в) що доповнюють текст, є об'єктом для запитань, завдань.
Зміст навчального матеріалу в підручнику може формуватися за такими принципами: а) генетичний - навчальний зміст розміщено у такій послідовності, в якій він формувався історично; 6) логічний - викладення змісту навчального матеріалу в процесі сучасної логічної структури відповідної науки; в) психологічний - виклад матеріалу з врахуванням пізнавальних можливостей учнів. При підготовці підручника ці принципи взаємно переплітаються.
Зміст підручника охоплює такі компоненти: а) основні факти, принципи, засоби і нові відкриття в науці, доступні учням відповідного типу закладу; б) світоглядницько-методологічні і виховні ідеї, включаючи моральні і естетичні
ідеали, які можна сформувати конкретним навчальним матеріалом; в) методи наукового мислення і дослідження, які сприяють засвоєнню навчального матеріалу; г) знання з історії науки і творчої діяльності її видатних представників, які стимулюють зацікавленість учнів; г) уміння і навички, які витікають з конкретного навчального змісту або необхідні для його засвоєння; д) розкриття прийомів мислення, логічних операцій, які необхідно засвоїти у процесі вивчення змісту підручника.
Принципи підбору змісту підручника: а) науковість; б) всебічність; в) зв'язок з життям; г) системність і взаємозв'язок з іншими предметами; ґ) доступність навчального матеріалу.
Учитель
і підручник. У процесі навчання учитель орієнтується на підручник, бо він: а) конкретизує навчальну програму; б) показує, який зміст має бути вкладено до відповідних програмних тем; в) показує, як потрібно трактувати ті чи інші питання програми і орієнтує учнів в методиці роботи; г) потрібен для підготовки домашнього завдання учнів, під час повторення і будь- якої іншої необхідності.
У роботі з підручником необхідно: а) доповнювати його матеріал додатковою
інформацією, бо його зміст надто конспективний і знання учнів тільки з нього будуть надто обмежені; б) не забувати про використання на уроці, крім підручника, місцевого, краєзнавчого матеріалу, якого в підручниках немає; в) передбачати ті утруднення, які можуть мати місце при використанні підручника окремими учнями; г) інколи міняти порядок чи методику викладання матеріалу, виходячи з інтересів учнів; д) не розглядати підручник, як щось абсолютно досконале в усіх відношеннях по змісту, нерідко змінювати його.



12
Взаємозв
'язок загальної, політехнічної та професійної освіти
Загальна
освіта - сукупність знань з основ наук про природу, суспільство, мислення, мистецтво, а також відповідних умінь і навичок, необхідних кожній людині незалежно від її професії.
Основні шляхи одержання загальної освіти: навчання в середніх загальноосвітніх школах, середніх профтехучилищах, середніх спеціальних навчальних закладах і самоосвіта. Розрізняють такі рівні загальної середньої освіти: початкова, основна і повна. Учні здобувають наукові знання, уміння і навички.
Знання
- узагальнений досвід людства, що відображає різні галузі дійсності у вигляді фактів, правил, висновків, закономірностей, дій, теорій, якими володіє наука.
Уміння
- здатність на належному рівні виконувати певні дії, заснована на доцільному використанні людиною знань і навичок.
Навичка
- психічне новоутворення, завдяки якому індивід спроможний виконувати певну дію раціонально, точно і швидко, без зайвих затрат фізичної та нервово-психічної енергії.
Виокремлюють такі види знань: а) основні терміни і поняття, без яких не можна зрозуміти жодного тексту, жодного висловлення; б) факти щоденної дійсності і наукові факти, без знання яких неможливо зрозуміти закони науки, формувати переконання, доводити і відстоювати ідеї; в) основні закони науки, що розкривають зв'язки і відношення між різними об'єктами і явищами дійсності; г) теорії, що містять систему наукових знань про певну сукупність об'єктів і про методи пояснення та передбачення явищ даної предметної галузі; г) знання про способи діяльності, методи пізнання і історії одержання знань, тобто методологічні знання; д) оціночні знання, знання про норми відношень до різних явищ життя.
Характерні
особливості повноцінних знань: а) повнота знань учня визначається кількістю знань про виучуваний об'єкт, передбачених програмою; б) глибина знань характеризується числом усвідомлених істотних зв'язків даного знання з іншими, що до нього належать; в) оперативність знань передбачає готовність і вміння учня застосувати їх у потрібних ситуаціях; г) гнучкість знань проявляється у швидкості знаходження варіативних способів застосування їх при зміні ситуації; г) конкретність і узагальненість знань проявляється у розумінні конкретних проявів узагальненого знання і в здатності підводити конкретні знання під узагальнені; д) системність знань учнів - це така сукупність знань в їх свідомості, структура яких відповідає структурі наукової теорії; е) усвідомлення знань виражається в розумінні зв'язку між ними, шляхів одержання знань, уміння
їх доводити.
Знання про світ поділяються на теоретичні і фактичні. Одиницями теоретичних знань є поняття, системи понять, абстракції, а також теорії, гіпотези, закони і методи науки. Фактичні знання представлені одиничними поняттями
(наприклад, знаки, цифри, букви, географічні назви, історичні особи, події).

13
Терміни "вміння" і "навички" використовуються в педагогічній літературі неоднозначне. Розглядають різні види вмінь - первинні вміння, близькі до навичок, тобто такі, що піддаються автоматизації дій, і вторинні вміння, які відрізняються від навичок. Первинні вміння - це неавтоматизовані дії, що підпорядковуються правилу; це може бути неавтоматизована навичка (початкова стадія становлення навички), але може бути і така дія, в повній автоматизації якої немає потреби. Вторинним вмінням називають такі дії, які принципово не можуть бути автоматизовані, тому що не мають однозначного правила в своїй основі і передбачають елементи творчості; ці вміння включають в себе навички, але не зводяться до них. У навчальному процесі вони підлягають повній автоматизації і входять як автоматизовані компоненти до складних вторинних умінь. Наприклад, написання букв стає навичкою, без якої не можна оволодіти умінням у письмовій формі викладати свої думки. У період оволодіння грамотою написання букв виступає як первинне вміння, пізніше воно перетворюється в навичку. Друге первинне вміння - узгодження слів - в принципі може стати навичкою, але може залишитися і первинним умінням.
Уміння і навички можуть бути теоретичного характеру (в їх основі лежать правила оперування поняттями, вони є результатом аналізу-синтезу) і
практичного характеру (дії, що регулюються за допомогою формул, моделей, зразків).
Вимоги до навичок (теоретичного і практичного характеру) - автоматизоване виконання дій і системи дій в знайомій і новій ситуації. Вимоги до первинних умінь (теоретичного характеру) - свідоме виконання дій і системи дій в знайомій і новій ситуації.
До найважливіших загальнонавчальних умінь, навичок, що ними має обов'язково оволодіти кожний учень за роки навчання у середній школі,
В.О.Сухомлинський відносить:
1. Уміння спостерігати явища навколишнього світу.
2. Уміння думати - зіставляти, порівнювати, протиставляти, знаходити незрозуміле, вміння дивуватися.
3. Уміння висловлювати думку проте, що учень бачить, спостерігає, робить, думає.
4. Уміння вільно, виразно, свідомо читати.
5. Уміння вільно, досить швидко і правильно писати.
6. Уміння виділити логічно закінчені частини у прочитаному, встановлювати взаємозв'язок і взаємозалежність між ними.
7. Уміння знаходити книжку з питання, що цікавить учня.
8. Уміння знаходити в книжці матеріал, що цікавить учня.
9. Уміння робити попередній логічний аналіз тексту у процесі читання.
10. Уміння слухати вчителя і одночасно записувати коротко зміст його розповіді.
11. Уміння читати текст і одночасно слухати інструктаж учителя про роботу над текстом, над логічними складовими частинами.
12. Уміння написати твір - розповісти про те, що учень бачить навколо себе, спостерігає.

14
Наука
- це сукупність знань, приведених у систему, де факти і закони пов'язані між собою певними відносинами і взаємно обумовлюють один одного.
Навчальний
предмет являє собою педагогічна обґрунтовану систему наукових знань і практичних навичок та вмінь, що втілюють основний зміст і методи певної науки.
Відмінність навчального предмета від науки полягає в тому, що до нього входять тільки основні положення тієї чи іншої галузі знань, доступні для засвоєння учнями на певному етапі навчання. Крім того, навчальний предмет включає дидактичні матеріали, що допомагають учням оволодіти комплексом навичок і вмінь, необхідних як для подальшого навчання, так і для активної участі в суспільне корисній праці (трудові, навчальні, мислительні).
До змісту навчального предмета входять такі основні компоненти: а) фактичний матеріал, що відображає ознаки і властивості предметів, явищ; б) узагальнені результати суспільно-історичного пізнання світу - поняття, закони, принципи, основні світоглядницькі поняття, ідеї, провідні наукові теорії, етичні й естетичні ідеали і правові норми; в) методи дослідження і наукового мислення
(загальні, особливі, часткові), з якими людина в тій чи іншій формі вступає у взаємодію (сприймання, відтворення, перетворення).
Поняття
- основна форма знань, що відображає істотні, необхідні ознаки і відношення предметів та явищ.
Зміст
поняття - це сукупність істотних ознак, властивостей і відношень предмета думки, відображених в поняттях.
Об
'єм поняття - це розмаїття предметів, кожному з яких належать ознаки, відображені в змісті поняття.
Закон
- необхідні, істотні, стійкі, повторювані відношення між явищами об'єктивної дійсності.
Закономірність
- це упорядкованість подій, відносна постійність детермінованих факторів, регулярність зв'язку між певними речами.
Теорія
- це система знань, яка описує і пояснює сукупність явищ окремої галузі дійсності і зводить відкриті в ній закони до загальної основи.
Ідея
- це вища форма пізнання зовнішнього світу, яка не тільки відображає об'єкт, а й спрямована на його перетворення.
Навчальні предмети поділяються на цикли: предмети гуманітарного циклу
(українська мова і література, іноземна мова, історія), предмети природничо- математичного циклу (математика, фізика, хімія, біологія, географія, креслення).
У процесі вивчення навчальних дисциплін здійснюються внутріпредметні і міжпредметні зв'язки.
Внутріпредметні
зв'язки - це вибір таких аспектних проблем, які є наскрізними для тієї чи іншої навчальної дисципліни і застосовуються при аналізі більшості явищ, що вивчаються даною наукою.
Міжпредметні
зв'язки - це узгодженість між навчальними предметами, що дозволяє розглядати факти і явища реальної дійсності зрізних сторін, з позицій різних навчальних предметів.
Міжпредметні зв'язки реалізуються тоді, коли: а) всі шкільні предмети читаються рідною мовою, кожен предмет у певній мірі опирається на

15
математичний апарат, тому вчителю будь-якого предмету необхідно врахувати те, що учні вже знають з рідної мови і математики: б) вчителі цікавляться викладанням інших дисциплін, особливо суміжних, і враховують це у своїй діяльності; в) здійснюється зв'язок викладання природничо-математичних дисциплін з природою і виробництвом, і гуманітарних дисциплін - з суспільними явищами.
Політехнічна
освіта - сукупність знань про головні галузі і наукові принципи виробництва й озброєння загальнотехнічними уміннями, необхідними для участі в продуктивній праці.
Політехнічна освіта здійснюється, передусім, у процесі вивчення предметів політехнічного циклу: математики, фізики, хімії, біології, географії, а також під час вивчення інших предметів (історії, основ держави і права, літератури), трудового навчання.
Професійна
освіта - сукупність знань, практичних умінь і навичок, необхідних для виконання роботи в певній галузі трудової діяльності.
Професійна освіта здобувається в СПТУ. В навчальних планах СПТУ є три цикли навчальних предметів: професійно-технічний, загальнотехнічний і загальноосвітній. Між загальноосвітньою, політехнічною і професійною освітою
існує тісний зв'язок.


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал