Міністерство аграрної політики та продовольства україни білгород-Дністровський державний аграрний технікум



Сторінка9/12
Дата конвертації04.12.2016
Розмір2.84 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

Амфолітоїди грунтові – грунтові колоїди, здатні змінювати заряд залежно від реакції середовища. При зменшенні рН ведуть себе як базоїди, а при зростанні лужності – як ацидоїди.

Амфотерність – здатність деяких сполук, в тому числі грунтових колоїдів, проявляти, залежно від реакції середовища, кислотні або лужні властивості.

Амфотерні, наприклад, гідроксиди алюмінію, цинку та ін.

Анабіоз – стан спокою в організмів, який характеризується оборотною зупинкою або значним уповільненням процесів життєдіяльності

Анаеробіоз (аноксібіоз) – життя за відсутності вільного кисню. Необхідну для життєдіяльності енергію при А. організми отримують за рахунок реакцій окиснення-відновлення органічних і мінеральних сполук.

Аналіз агрегатний грунту – визначення вмісту в г. різних за величиною агрегатів, що виражається у % від маси сухого г. А.а.г. може бути сухим (структурний аналіз) або мокрим. У першому випадку г. на ситах просіюється в повітряно-сухому стані, в другому – у воді.

Аналіз гранулометричний грунту – визначення вмісту в г. різних за розміром механічних елементів (часточок),%.

Андосолі – г. на вулканічних відкладах нейтрального та лужного складу.

Антропогенний вплив (антропогенний прес) – будь-який вид господарської діяльності людини по відношенню до природи.

Апатит – мінерал з групи основних безводних фосфатів Ca5[(PO4)3(F, Сl, ОН)]. Один з основних первинних джерел фосфору.

Анпофітні – місцеві бур'яни, що легко поселяються на ріллі та інших культурних місцезростаннях.

Арборицид – хімічна речовина, що використовується для знищення дерев та кущів.

Аридизація грунту (опустелювання) – аридний стан грунту, при якому зменшується його здатність забезпечувати рослини водою.

Аридність – сухість клімату з високою температурою повітря, що веде до дефіциту вологи в г.

Ацидофіли – організми, переважно бактерії, здатні до існування при значній кислотності грунту.

Ацидофіти – рослини, що віддають перевагу кислим грунтам.
Б
Байрак – суха балка, що заросла широколистяним, переважно дубовим лісом.

Базис ерозії – горизонтальна поверхня, на рівні якої припиняється ерозія: Для яру Б.е. – меженний рівень ріки або заплави; для невеликих річок – рівень річки, в яку вони впадають. Загальний Б.е. – рівень Світового океану.

Базифіли – організми, які розвиваються в лужних грунтах. До Б. відносяться більшість степових і пустельних видів рослин.

Базоїди грунту – позитивно заряджені колоїди г., у якого рН розчину нижче 7 (наприклад, гідрати оксидів заліза, алюмінію). Вони здатні змінювати знак заряду при зміні реакції грунтового розчину в бік підлуговування (рН вище 7),

Бактеріальні токсини – отруйні речовини, що виділяють бактерії в грунт (екзотоксини) або містяться в мікробних клітинах (ендотоксини). Викликають токсикоз грунтів.

Бактеріальні добрива – добрива, що містять корисні для с.-г. грунтові мікроорганізми (напр. нітрогін).

Баланс водний – співвідношення між кількістю води, що надходить, і тією, що витрачається з грунту за певний відрізок часу. Виражається в мм водного шару або м куб/га.

Баланс радіаційний – різниця між приходом (поглинанням) та витратами (випромінюванням та відбиванням) променистої енергії за одиницю часу на одиниці поверхні. Вимірюється кал/см кв. год.) або ккал/см кв місяць.

Баланс тепловий – співвідношення надходження і витрачання тепла поверхнею грунту або певним його шаром за певний проміжок часу.

Бар'єр геохімічний – різка зміна умов міграції хімічних елементів у грунті, в результаті чого відбувається диференціація профілю за вмістом мігруючих речовин.

Басейн безстічний – територія, яка не має стоку у Світовий океан. Річки Б.б. закінчуються в безстічних озерах, губляться в пісках, болотах та в карстових западинах.

Бейделіт – мінерал групи діоктаедричних смектитів, має високий ступінь заміщення Si на Аl у тетраедричних поверхах. Типова формула Al2[AlSi3O10(OH)2]Н2O.

Білозірка – див. Карбонати в грунті.

Біоакумуляція – процес накопичення в грунтах хімічних елементів, неорганічних та органічних речовин у результаті розкладу рослинних та тваринних решток.

Біогенні елементи (речовини) – 1) хімічні елементи, необхідні складові частини організмів, без яких неможливе їх існування (вуглець, кисень, азот, водень, кальцій, фосфор та ін.); 2) речовини, що утворюються при розкладі мертвих організмів.

Біогенність грунту – вміст у г. мікроорганізмів (сумарний і окремих груп); один з показників біологічної активності г.

Біогеохімія – наука, яка вивчає роль живих організмів (рослин, тварин, мікроорганізмів) у процесах руйнування гірських порід і мінералів, міграції, розподілу, розсіювання і концентрації хімічних елементів в біосфері.

Біогеоценоз – взаємозумовлений комплекс рослинних угруповань (фітоценоз), тваринного світу (зооценоз) і неживих компонентів на відповідній території земної поверхні, пов'язаних між собою обміном речовин і енергії.

Біоіндикація грунтоутворення – встановлення напрямку та особливостей грунтоутворення за станом біоценозу (чи окремих його компонентів).

Біологічна активність грунту – сукупність біологічних процесів, що протікають в г.

Біологічна продуктивність – кількість біомаси, відтвореної організмами біоценозу за одиницю часу (напр.: кг/га за рік).

Біологічне вивітрювання – механічне подрібнення та біологічна зміна грунтотворних порід в результаті життєдіяльності рослин і тварин.

Біологічне поглинання – засвоєння рослинами та мікроорганізмами в процесі життєдіяльності елементів живлення з грунту та повітря і переведення їх в органічні сполуки свого тіла, в складі яких вони й закріплюються (поглинаються) грунтом.

Біомаса – кількість речовини живих організмів, що припадає на одиницю площі або об'єму, виражена в одиницях маси або енергії (г/м кв, г/м куб, дж/м кв, дж/м куб).

Біосфера – одна з оболонок Землі (геосфер), що складається із заселених живими організмами частин земної кори, гідросфери та нижнього шару атмосфери. Верхня межа Б. – озоновий екран, що затримує більшу частину згубних для живих істот ультрафіолетових променів, нижня – тепловий бар'єр.

Біотоп – ділянка земної поверхні з відносно однорідними умовами середовища, яку займає певне угруповання організмів (біоценоз).

Біоценоз – стала система разом існуючих на певній території організмів (біоти) і створеного ними біоценотичного середовища.

Біоциди – хімічні речовини, що здатні знищити всю біоту на певні території (пестициди, радіонуклеїди, хімічна зброя і т.п.).

Богара – землі в районах зрошуваного землеробства, на яких сільськогосподарські рослини вирощуються без поливу.

Болото – надлишково зволожена ділянка поверхні грунту, яка характеризується накопиченням у верхніх горизонтах мертвих нерозкладених рослинних решток, що згодом перетворюються на торф. При потужності його шару 30 см і більше – болотні, менше 30 см – заболочені грунти.

Болотні грунти – група г., які формуються в умовах надлишкового зволоження поверхневими або грунтовими водами під специфічною вологолюбною рослинністю. Група Б.г. об'єднує три типи: 1. Б. верхові грунти; 2. Б. низинні грунти. 3. Б. перехідні грунти.

Бонітет грунту – сумарний показник родючості і властивостей грунту, виражений у балах.

Бонітування грунту – порівняльна оцінка ( в балах) якості г. як засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві, основана на обліку властивостей грунту і рівня урожайності. Потрібна для економічної характеристики земель.

Брила – грунтова грудка або агрегат більший 10 мм.

Бродіння – процес анаеробного ферментативного розщеплення органічних речовин., що здійснюється мікроорганізмами.

Брюнізем – сильно гумусований, насичений, чорноземоподібний грунт прерій.

Бурі лісові грунти [син.: буроземи] – оглинені сіалітні г., що формуються переважно в горах і на добре дренованих рівнинах під суббореальними вологолісовими насадженнями дуже різноманітного складу.

Бурі напівпустельні грунти – зональний для суббореальної напівпустельної зони з розрідженою полино-солянковою рослинністю та різко посушливим кліматом.

Буферність грунту – здатність грунту зберігати реакцію середовища (рН), протистояти дії кислот і лугів.

В
Вали протиерозійні – штучні земляні споруди на схилах для попередження водної ерозії грунту.

Вапнування – спосіб хімічної меліорації кислих г. для заміни в поглинальному комплексі обмінних іонів водню та алюмінію на іони кальцію.

Варіант грунту – таксономічна одиниця класифікації грунтів України; група г., що в межах виду відрізняються за характером їх використання (цілинні, освоєні, дреновані, зрошувані).

Вбирна здатність грунту – здатність г. затримувати ті чи інші речовини із навколишнього середовища. Г. поглинає воду, гази, пари, розчинені речовини, суспензії, масла, фарби, мікроорганізми, молекули і окремі іони, міцели. За схемою К.К.Гедройца розрізняють такі види вбирання: механічне, фізичне, фізико-хімічне, хімічне та біологічне.

Вермикуліти – мінерали з групи шаруватих силікатів.

Вертисолі [америк., син.: щільні чорні г.] – група, яка об'єднує щільні глинисті темнозабарвлені сильно тріщинуваті г.

Верховодка надмерзлотна – одна з форм верховодки грунтової, водоупором для якої служить мерзлий шар г.

Вивітрювання – сукупність змін, які відбуваються з гірськими породами і мінералами, що їх складають, у термодинамічних умовах земної поверхні під впливом природних факторів. Розрізняють: фізичне, хімічне та біологічне В.

Вид грунтів – таксономічна одиниця класифікації грунтів; група грунтів у межах роду, що відрізняються за ступенем розвитку основного грунтотворного процесу (ступінь опідзоленості опідзолених, кількість гумусу та потужність гумусового горизонту чорноземів, ступінь засоленості засолених і т.д.).

Виділення кореневі – органічні та мінеральні речовини, які виділяться корінням рослин у зовнішнє середовище (ризосферу).

Вилуговування грунту – вимивання з г. різних розчинних речовин у процесі вивітрювання та грунтоутворення низхідним або боковим током грунтового розчину.

Випаровування сумарне [син.: евапотранспірація] – процес переходу газоподібної вологи в атмосферу в результаті транспірації рослин і фізичного випаровування.

Випаровування фізичне – у грунтознавстві процес випаровування вологи з відкритої поверхні грунту або поверхні рослин (без урахування транспірації рослинами).

Виснаження грунту – збіднення г. на поживні речовини в результаті тривалого вирощування с.-г. культур без внесення добрив або при недостатній їх кількості.

Витяжка водна – фільтрат водного розчину, який одержано після збовтування г. з дистильованою водою.

Витяжка кислотна – фільтрат від взаємодії г. з будь-якою кислотою.

Вівіаніт – мінерал з групи нормальних фосфатів. Продукт грунтоутворення у відновлювальних умовах. Характерний для деяких заплавних і болотних грунтів.

Відбивальна здатність – здатність г. відбивати сумарну радіацію, яка надходить на його поверхню.

Відновлення – хімічна реакція, протилежна окисненню. Суть В. полягає в приєднанні електронів речовиною, яка відновлюється.

Вік грунту – тривалість існування г. у часі. Час , протягом якого відбувалося формування певного грунту.

Включення – тіла, які знаходяться в грунтовій товщі і не пов'язані з процесами грунтоутворення (камені, черепашки, залишки матеріальної культури людини).

Власне гумусові речовини – темно забарвлений продукт процесу перетворення органічних решток, який формується тільки в товщі грунту або грунтотворної породи.

Води грунтові – див. верховодка грунтова.

Води підгрунтові – волога вільна гравітаційна, що утворює в підгрунті водоносний горизонт, який визначається за появою дзеркала вільної води в свердловині (колодязі, шурфі).

Води талі – вода, яка утворюється внаслідок танення снігу або льоду.

Водневий показник – рН, від'ємний десятковий логарифм концентрації іонів водню (г-іон/л) у даному розчині: pH=-lgCН+.

Водний баланс – співвідношення між водою, що потрапила в грунт (атмосферні опади, конденсована волога, грунтові та іригаційні води), до води, що була ним втрачена (фізичне випаровування, транспірація, поверхневий та внутрігрунтовий боковий і вертикальний стік) за певний проміжок часу.

Водний режим грунту – сукупність явищ, що визначають надходження, переміщення, витрату й використання організмами грунтової вологи.

Водні властивості грунту – властивості грунту, які визначають поведінку грунтової вологи. До них відносяться: вологоємність, водопроникність, водопідіймальна здатність, гігроскопічність та ін.

Водопроникність грунту – здатність г. пропускати через себе воду. Залежить від гранулометричного складу, збагачення г. колоїдами, складу обмінних катіонів та ін.

Водорості грунтові – екологічне угруповання тих видів водоростей, які живуть в грунтах. Розрізняють наземні, водно-наземні та власне грунтові водорості.

Водостійка структура грунту – структура г., яка здатна чинити опір розмивній дії води. В.с.г. має місце в грунтах, багатих на колоїди, які насичені багатовалентними катіонами.

Водостійкість агрегатів грунту – здатність агрегатів г. чинити опір розмивній дії води.

Водоупор – шар грунту чи породи з низькою водопроникністю.

Волога адсорбована – один з видів В. зв'язаної.

Волога вільна – частина ґ. вологи, яка не підлягає впливу сорбційних сил.

Волога гігроскопічна – пароподібна вода, яку грунт, подібно до інших подрібнених тіл, поглинає з повітря (див. гігроскопічність грунту).

Волога гравітаційна – [син.: В. вільна] – вода, що пересувається в грунті під дією сил тяжіння.

Волога грунтова – вода, яка утримується в г. у формі молекул Н2O.

Волога доступна – частина грунтової вологи, яка може бути використана рослинами. Нижня межа доступності – вологість стійкого в'янення рослин. Близький за змістом термін – волога продуктивна.

Волога зв'язана – [син.: В. сорбована. В. плівкова (за О.Ф.Лєбєдевим), В. орієнтована] – частина ґ. вологи, яка знаходиться під впливом сорбційних сил.

Волога капілярна – вода, що утримується або пересувається в грунті під дією капілярних (меніскових) сил.

Волога конституційна – волога хімічно зв'язана.

Волога кристалізаційна – вода, що входить до складу кристалічних речовин у вигляді самостійних молекул, наприклад, вода, що входить до складу молекули гіпсу (CaSO4·2H2О).

Волога недоступна рослинам [син.: волога незасвоювана] – частина г. вологи, яка не може бути використана рослинами, в тому числі і в процесі їх в'янення, Найбільший вміст у г. В.н.р. називається "мертвим" запасом вологи; він близький до максимальної гігроскопічності і залежить від виду рослин та умов їх росту.

Вологість грунту – вміст води в грунті,%.

Вологість стійкого в'янення рослин – вологість грунту, за якої проявляються перші ознаки в'янення рослин, що не зникають при переміщенні рослин в атмосферу, насичену водяними парами.
Г
Газообмін грунтовий – переміщення газів у грунтовій товщі, яке супроводжується обміном газів між твердою, рідкою, газоподібною та живою фазами г., а також між г. і атмосферою, г. і підгрунтям, г. і живими коренями.

Галогенез (галогенез) – процес утворення, накопичення та випадання солей у природі, у т.ч. і в грунті.

Галоморфні грунти – група грунтів, в утворенні яких беруть участь процеси, пов'язані з присутністю, міграцією та накопиченням легкорозчинних солей.

Галофіти – рослини, що пристосувалися рости на засолених грунтах.



Галуазит – мінерал з групи каолінітів (див.). На відміну від каолініту, Г. утримує міжшарову воду у вигляді шару молекул.

Гель кремнекислий – драглеподібний осад аморфного кремнезему

Гематит (гематит) – мінерал з групи оксидів і гідрооксидів металів. Формула Fe2О3.

Генезис грунтів – походження, утворення, розвиток г. і всіх належних їм особливостей (будова, склад, властивості та сучасні режими).

Географія грунтів – розділ грунтознавства, який вивчає закономірності розповсюдження г. та їх зв'язок з географічним середовищем.

Геосфери – концентричні шари-сфери, що охоплюють Землю: атмосфера, біосфера, гідросфера, літосфера.

Гетеротрофи – мікроорганізми, які отримують вуглець з органічних сполук.

Гетит – мінерал з групи оксидів і гідрооксидів металів. Формула Fe2О3·Н2О.

Гідратація – утворення оболонки з орієнтованих молекул води навколо іонів, молекул і колоїдних часточок, які знаходяться в розчині, а також навколо твердих часточок г. при доторканні їх до води.

Гідроліз – хімічна взаємодія речовини з водою, що супроводжується розкладом складного хімічного тіла на його складові частини і приєднанням до них іонів води (Н+ та ОН).

Гідрослюди [син.: ілліти] – група шаруватих слюдоподібних силікатів з калієм в міжшаровому проміжку.

Гідросфера – водна оболонка Землі, що включає океани, моря, озера, ріки, грунтові та ін. води.

Гіпс – водна сірчанокисла сіль кальцію – CaSО4·2Н2О.

Гіпсування – хімічна меліорація солонців шляхом внесення в них гіпсу з метою заміни поглиненого натрію на кальцій.

Глауконіт – мінерал з групи шаруватих силікатів. Підгрупа калієвих, залізистих слюдистих мінералів.

Глей – термін Г.М.Висоцького. В сучасному розумінні означає горизонт, змінений біохімічним відновленням в умовах перезволоження, наявності органічних речовин та відповідної мікрофлори. В забарвленні переважають зелений, голубий або сизий відтінки.

Глеєелювіальні процеси – глейові процеси, що супроводжуються виносом рухомих органічних та мінеральних речовин.

Глейові грунти – г., у яких ознаки стійкого оглеєння охоплюють більшу частину профілю.

Глеюваті грунти – за номенклатурою грунтів, прийнятою в Україні, це грунти, ознаками стійкого оглеєння в яких охоплено меншу частину профілю.

Глибина закипання – віддаль від поверхні г. до рівня, на якому починається закипання г, при взаємодії з розчином соляної кислоти.

Глина – порода, яка містить від 40-60 до 100% глини фізичної (див.) Поділяється на глину легку (від 40-60 до 50-75% Г.ф.), середню (від 50-75 до 65-85% Г.ф.) та важку (більше 65-85% Г.ф.) (за Н.А.Качинським).

Глина фізична – сукупність часточок твердої фази грунту з діаметром менше 0,01 мм.

Гниття – анаеробний процес розпаду органічних азотовмісних речовин.

Горизонт водоносний – шар г. або підгрунтя, який утримує вільну гравітаційну вологу, здатну витікати зі штучного і природного розрізу цього шару.

Горизонт водоупорний [син.: водоупор.] – шар підгрунтя або г., який характеризується дуже низькою або нульовою водопроникністю.

Горизонт глейовий – горизонт г. голубувато-сизого або зеленуватого забарвлення, викликаного присутністю сполук двовалентного заліза. Формується при сильно розвинутому глейовому процесі в умовах застійного перезволоження.

Горизонт глеюватий – шар грунту з окремими сизуватими та бурувато-вохристими плямами, рясними залізисто-марганцевистими новоутвореннями. Появлення Г.г. пов'язано з проявом слабкого оглеєння. Формується в умовах періодичного (сезонного) перезволоження.

Горизонт гумусовий – генетичний горизонт максимального накопичення гумусових речовин у верхній частині мінерального профілю г.

Горизонти грунту генетичні – відносно однорідні шари г. які відокремились у процесі грунтоутворення, розташовані більш або менш паралельно до поверхні г. Відрізняються один від одного та від материнської породи забарвленням, структурою, складенням, складом, характером новоутворень та іншими ознаками. Сукупність горизонтів утворює профіль грунту.

Горизонт ілювіальний – генетичний горизонт г., в якому відбувається накопичення речовин, які виносяться з вищерозташованих (елювіальних) горизонтів.

Горизонт елювіальний – генетичний горизонт г., де відбувається вимивання, освітлений, збіднілий на мул, півтораоксиди та основи (підзолистий, осолоділий, іллімеризований горизонти).

Горизонт карбонатний – горизонт, в якому мають місце виділення карбонатів в тій чи іншій формі.

Горизонт рудяковий – горизонт рясного накопичення щільних органо-мінеральних утворень заліза, марганцю, інколи фосфору та ін.

Горизонт торф'яний – горизонт, який складається з рослинних решток різного ступеню розкладеності.

Гравій – частка грунтова елементарна, обкатаний уламок породи, діаметром більше 2 мм (за В.В.Охотіним) або розміром 1-3 мм (за Н.А.Качинським).

Грудка – ґ. агрегат діаметром 3-10 мм, який не має граней та гострих ребер.

Грунт – це особливе природно-історичне тіло, складна поліфункціональна відкрита чотирьохфазна структурна система в поверхневій частині кори вивітрювання гірських порід, яка є комплексною функцією гірської породи, організмів, клімату, часу і яка володіє родючістю.

Грунти автоморфні – г., які формуються і розвиваються за рахунок води атмосферних опадів, надлишок якої стікає по схилах.

Грунти азональні – термін визначає г. з невираженими рисами зонального грунтоутворення.

Грунт безструктурний – г., позбавлений агрономічно цінної структури, або г. що складається з часток грунтових елементарних.

Грунти викопні – г., поховані під породами, які генетично не пов'язані з сучасними процесами грунтоутворення.

Грунти гідроморфні – група г. різних типів, які формуються під впливом стійкого надлишкового зволоження, що проявляється в будові профілю (оглеєння, часто торфоутворення та ін.).

Грунти еродовані – г. з профілем, зміненим процесами водної та вітрової ерозії; характеризуються зменшеною потужністю верхніх генетичних горизонтів або їх відсутністю.

Грунти заболочені та болотні – г. з надлишковою вологістю більшу частину вегетаційного періоду, внаслідок чого в них спостерігаються відновлювальні явища і накопичуються закисні сполуки заліза, марганцю та слабо розкладені органічні рештки у верхніх горизонтах (заболочені) або в усьому профілі (торф'яно-болотні).

Грунти зональні – мінеральні г., які сформувались в автономних умовах і займають, великі ареали, що більше або менше відповідають біокліматичним зонам з характерними для останніх умовами грунтоутворення.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал