Миколаївський будівельний коледж Київського національного університету будівництва і архітектури



Сторінка7/8
Дата конвертації18.12.2016
Розмір1.94 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
1   2   3   4   5   6   7   8
Тема: Роман–спалах «Марія» - правда про колективізацію (за романом «Марія» У.Самчука)

Мета: з’ясувати історію написання роману, розкрити через художній твір часи страшного голодомору, поглибити вивчене про національне, конкретно – історичне та загальнолюдське у творі.

Основні поняття: роман, сюжет.

План семінарського заняття

1. Історія написання роману «Марія» У.Самчука.

2. Композиція і сюжет твору.

3. Проблематика.

4. Марія – символічний персоніфікований образ України.

5. Мотиви Біблії в романі.


Можлива відповідь;

1. Історія написання, жанр, тема роману «Марія»

У 1933 році Улас Самчук написав роман-спалах «Марія». Цей твір є відображенням


страшної трагедії життя українського народу – голодомору 1932-1933 років. Хоч автор не був очевидцем страшних подій, але пам'ятав голод у двадцятих, коли з радянської території тікали нещасні люди і просили хоч шматок хліба. Мав нагоду автор спілкуватися й з тими, кому
пощастило вислизнути на волю в 1933-му. Письменник зіставляв різні, одна жахливіша від іншої, розповіді, осмислював події масштабно: голод нищив націю не тільки в Україні, а практично у всіх регіонах, де жили етнічні українці: на Кубані, Воронежчині, у Західному Ставропіллі. Таким чином, штучний голод планувався сталінською клікою як геноцид, як замах на українську націю. Жовтий князь зібрав страшні жнива: вчені й досі не можуть точно підрахувати, скільки людей тоді загинуло, і подають приблизні, але від того не менш вражаючі цифри – від 8 до 11 мільйонів.

Твір видавався всього тричі: уперше – у Львові в 1934році, потім у 1941 році і в 1991р.


На Східній Україні видати цей твір було неможливо, бо сама тема надовго була закрита для народу, аж у 1991 році – це через рік проголошення Незалежності України, коли всі табу були зняті.

За жанром – це роман-хроніка. Як вказав сам автор, це хроніка одного життя жінки-селянки, яка мимохіть підноситься до символу України.



Тема твору – розкриття примусової колективізації, так званого розкуркулення справжніх господарів землі, трудівників-хліборобів, про страшний голод 1932-1933 років, штучно створений
47
в Україні.
2. Сюжет, композиція, особливості роману. Прототипи образів.

Роман має ряд особливостей. По-перше, це роман з обрамленням: розпочинається і закінчується він лічбою днів життя Марії. По-друге, за обсягом твір аж ніяк не тягне на параметри роману, але має всі його ознаки: триває в часі протягом цілого людського життя і є три сюжетні лінії: Лінія Марії, лінія Гната Кухарчука, лінія Корнія Перепутьки. По-третє, Улас Самчук вперше в українській літературі виводить сильний тип жінки, яка протистоїть характерному і вже набридливому типу, виробленої нашою літературою, безпорадної страдниці. По-четверте, вперше в нашій літературі виведений автором образ багатого селянина не глитаєм і визискувачем, а розсудливою і щедрою людиною, а простий селянин Гнат Кухарчук не виступає затурканою істотою, здатною тільки всі свої сили вкладати у хліборобську працю і нічого не


бачити довкола себе, - це високодуховна постать, сільський філософ, мислитель.

Роман на початку має присвяту «Матерям, які загинули голодною смертю на Україні в роках 1932-1933».



Композиційно твір складається з трьох частин:

«Книга про народження Марії»;

«Книга днів Марії»;

«Книга про хліб».

У першій частині автор вказує на вік головної героїні через кількість прожитих нею днів – двадцять шість тисяч п'ятдесят вісім днів, тобто Марія народилась у 1862-му. Автор розповідає про сирітське дитинство дівчини, її наймитування, кохання до Корнія і життя з нелюбим Гнатом аж до розлучення. Автор зображує шлях змужніння сильної рішучої героїні.

У другій частині роману ми бачимо героїню, яка звільнилась від нелюба, стала сильною і рішучою у своїх почуттях і діях. Витримує всі приниження і зневажання від Корнія., виявляючи терпіння і твердість характеру.

У третій частині митець розповідає про крах надій селян і жорстокий дух руїн. Суворим реалізмом сповнені рядки роману, в яких розповідається про тотальне винищення українського селянства у 30-х роках, витравлення з нього власника, господаря, годувальника. На колись родючих землях тепер буяють бур'яни.

Кульмінацією авторської оповіді є страшні картини голодомору у колись багатому селі.

Весь Маріїн рід розпався. Найстарший син Демко загинув у німецькому полоні. Лаврін репресований. Вмирає від голоду онука Христинка, вішається донька Надія. Корній убиває відступника Максима, а сам іде вмирати в поле разом із старим псом. Нарешті вмирає і сама Марія.

Письменник немовби запитує: а хто ж відродить Україну? Адже залишаються лише такі, як Максим та їх діти. Цим німим запитанням завершується роман.

Герої твору мали своїх прототипів. Марія – дерманська красуня Мотря, весела, привітна, працелюбна сирота; Гнат – рідний дядько письменника; Мартин Заруба теж мав життєвий прототип. І одруження Марії з Гнатом, розлучення, життя з Корнієм – це життя Мотрі. Не було в Мотрі дорослих дітей – вони, як і в Марії, повмирали маленькими. Тільки картини більшовицького господарювання, голоду – це вже з розповідей утікачів з «соціалістичного» раю.

3. Проблематика роману

У.Самчук у романі порушує ряд проблем, які і у наш час є актуальними:



- вітаїзму (любові до життя);

- кохання;

- вірності і зради;

- моралі;

- батьків і дітей;

- добра і зла;

- солдатчини;

- мови;

- духовності та віри в Бога;

- достатку і праці на землі;

- влади;

- національної свідомості та гідності;

- патріотизму й незламності духу;

- геноциду;

- виродження нації.

4. Марія – символічний персоніфікований образ України

Героїня роману Марія рівна за силою духу Марусі Богуславці чи Роксолані. Вона – сильний характер і борець, їй чужі сльозоточивість і жалісливість, вона може перевиховати навіть коханого, піти проти всіх існуючих законів заради високої мети, вміє робити розумні висновки навіть стосовно державної політики. 48

Чи можна назвати Самчукову героїню пересічною жінкою? І так, і ні. Перше твердження правильне, тому що роман має присвяту – це твір матерям, які загинули голодною смертю. Друге вірне, з тієї причини, що далеко не кожна жінка зважилася б так гостро виступити проти народної моралі і так натхненно боротися за свою любов, як це робила Марія.

Ім'я Марія перекладається як «противитися» або «гірка». Саме друге тлумачення більше підходить для характеристики життя головної героїні.

Адже Марія зазнала багато випробувань у своєму житті: вона втрачає своїх дітей, а потім згасає сама. Марія – трагічна постать, яку автор персоніфікує у образ матері - України, що теж втрачає своїх дітей у роки голодомору. І тому, мабуть, роман названо ім’ям головної героїні. Отже, можна сказати, що доля Марії – це доля сотень-тисяч українських Матерів. Усі герої втілюють у собі риси національного характеру. Їхній шлях – це шлях українця загалом.

Запитання до образу Марії

1) Яке було дитинство у Марії?

2) У кого наймитувала Марія?

3) Які принципи народної моралі виховує в сироти Марії ще змалку сільське оточення?

4) Чому Марія вийшла заміж за Гната?

5) Яке сімейне життя було у Марії з Гнатом? Чому вона звинувачувала його у смерті їх дітей?

6) Як повела себе Марія, коли Корній повернувся з армії?

7) Чи можна засуджувати Марію за її прагнення бути щасливою з коханою людиною?

8) Чим Марія «виправдалась» перед односельцями за зраду чоловікові?

9) Які страждання терпіла Марія, повернувшись до Корнія?

10) Яких зусиль доклала Марія, щоб Корній перетворився з ледаря у хорошого батька та господаря?

11) Чому Марія не видала Гната, коли він підпалив її майно?

12) Яка суть моралі нової влади? Чому саме Максим став її прихильником?

13) Як переживала Марія втрату своїх дітей?


14) Чи простила Марія Гната, коли той висповідався перед нею умираючою?

15) Чи є образ Марії втіленням нетлінного образу України?



Запитання до образу Гната

1) Що ми дізнаємось про Гната на початку роману?

2) Чи був Гнат красенем? А чому ж за ним бігали дівчата?

3) Кого кохав Гнат?

4) Як Гнат ставився до Марії?

5) Які риси характеру Гната були більш миліші серцю Марії ніж Корнія?


6) Яким було сімейне життя Гната і Марії?

7) Яким батьком був Гнат?

8) Як вплинула на Гната втрата сина?
9) Що стало втіхою для Гната у цей складний період?
10) Що зруйнувало сім’ю Гната і Марії?

11) Як Гнат поставився до того, що Марія пішла жити до Корнія?

12) Чи простив Гнат Марії її зраду?

13) Як склалось подальше життя Гната, коли Марія до нього не повернулась?

14) Який віщий сон наснився Гнатові про Маріїне майбутнє?

15) Чому Гнат просив прощення у вмираючої Марії?

16)Якими були, на вашу думку, останні дні Гната?

Запитання до образу Корнія

1) Хто такий Корній?

2) Якщо Корній і Марія покохали одне одного, чому вони не одружилися?

3) Які риси характеру бачимо у Корнія?

4) Як вплинула служба на Корнія? Яким він повернувся додому?
5) Як ставився Корній до Марії, коли та почала з ним жити?

6) Чому Корній почав змінюватись? Почав працювати?

7) Що хотів довести Корній? І чи зумів це зробити?

8) Як показує себе Корній, як батько?

9) Як прощається Корній з сусідами, коли його забирають на війну?

10) Після повернення з війни, як ставиться Корній до землі?

11) Як Корній вів своє господарство під час революційних подій?
12) Чому Корній не хотів відділення від Росії?

13) Що він каже про своє минуле і майбутнє?

14) Як ставився Корній до Максима?

15) Чому Корній не спалив господарства, коли Максим вигнав його з хати?


16) Чому Корній не убив Сірка, щоб нагодувати рідних?
49

17). Чому Корній не зміг убити свого собаку, а убив свого рідного сина?

18). Про що думав Корній в останні дні свого життя?

5. Мотиви Біблії у творі

Наскрізним у романі є образ Божої Матері. Ім’я Марія в давньоєврейської мови означає «піднесення». Це ім’я з прийняттям християнства стало традиційним в українській культурі. У вузькому значенні ім'я Марія виступає як особистий символ для кожної людини, а в ширшому –


як символ «покрови цілого народу». Для нашого народу це ім’я має здатність символізувати Україну. В українській літературі не раз образ матері пов’язувався з іменем Марія. Оскільки цей образ є уособленням материнства, основи життя на землі, уособленням самої України. Так, давши головній героїні ім'я Марія, автор вніс у твір щось святе, величне.

У образі Гната У.Самчук вивів глибоко віруючу людину, яка своїми вчинками і вірою у Бога є прикладом світобачення українського народу.

У роман автор вводить і трактування однієї із заповідей Божих – люби і поважай батька і матір своїх. Це показано у образі віровідступника, сина Корнія – Максима, який переступив цю заповідь Божу і вигнав батьків з їх землі, звинувативши їх у куркульстві.

Та порушення заповідей Божих є наскрізними у творі, зокрема:

- не чини перелюбу, – що порушила Марія, пішовши від Гната до Корнія;
- не пожадай ніякого добра, що є власністю ближнього твого, - що порушив Гнат, коли йому злоба за хороше господарське і родинне життя Марії і Корнія запаморочила розум, і він вчинив підпал господарства Марії, за який потім все своє життя випрошував прощення у Бога;

- Люби Господа твого, всім серцем твоїм, - що порушив Максим, коли розстріляв київський образ і назвав релігію «опіумом для народу»;

- не вбивай – Максим словом убив брата Лавріна, коли звинуватив його як контрреволюціонера, і за це його посадили у тюрму, коли Корній убив Максима за все зло, яке той вчинив;

- не вкради – Архип краде мішок пророслого зерна.

Автор у творі описує порушення цих заповідей Божих з метою, щоб ми не засуджували головних героїв, а задумались над їх вчинками і вчились на їх гірких прикладах правди життя.
Роман У.Самчука є утвердженням вічних світлих цінностей – любові, правди, праці і є засторогою, попередженням про можливість втрати Україною своєї свободи. Автор закликає українців не відмовлятися від вільної, незалежної України.

Тема для міні-твору

Боротьба добра і зла в романі Уласа Самчука «Марія».



Запитання для самоконтролю

1. Чи вдалою є назва роману? Чому саме?

2. Чи можна назвати твір «Марія» хронікою? Чому?

3. Для чого автор вводить у твір хронотон голосу?

4. Чому У.Самчук побудував роман «Марія» в манері художнього життєпису святих і подвижників християнської церкви?

5. Якої деформації зазнав український національний характер під впливом комуністичної ідеології?



Список літератури

1. Самчук Улас. Марія. Куди тече та річка. – К.: Наук. думка, 2003. – 416с.

2. Мовчан Р. Гомер українського життя ХХ ст.: Улас Самчук // Українська мова та література.–1997.– №8. –С. 25-28; Додаток: Мовчан Р. Українська література ХХ ст..– С.46–51

3. Слоньовська О. Аве, Маріє! : Розгляд роману У. Самоука ’’Марія’’ // Дивослово. – 1995. - №7. – С. 40-43.

4. Шевчук В. Улас Самчук та його волинська сола // Українська мова і література в школі. – 1992.- №11-12. - С. 30-33

Семінарське заняття № 15

Тема. Собори душ бережіть, друзі! (за романом О.Гончара «Собор»)

Мета: познайомити студентів з історією написання та хресною дорогою роману, розкрити сюжетно-композиційні особливості, глибинну суть твору.

Основні поняття: роман, проблемно-філософський роман.

План семінарського заняття

1. Історія видання та обговорення, а точніше – цькування роману «Собор»


О. Гончара.

2. Композиція, проблематика твору. Актуальність роману.

3. Образ собору – як символу духовного багатства і краси.

4. Благородство Миколи Баглая і драматизм долі Єльки.

5. Кар’єрист і батькопродавець Володька Лобода, як породження

Тоталітарно-бюрократичної системи. 50

6. Старше покоління у романі, як втілення мудрості народу.

7. «Дикі коні доби» чи ні?


Можлива відповідь:

1. Історія написання, видання та обговорення, а точніше – цькування роману «Собор» Олеся Гончара.

Павло Загребельний згадував, що, коли Олесю Гончару було 11 років, а йому 5 років, то вони


бачили, як горіла стара церква, яку підпалили комсомольці-безвірники у полтавському селі Морозо-Забігайлівці. Цей факт настільки вразив душу Олеся Гончара, що письменник вже не зміг забути цього. І внаслідок чого він вирішив «увіковічнити» храм за допомогою мистецтва слова. Та реальним прототипом образу собору був – Покровський храм, який спроектував козацький зодчий Ярема Погрібняк, крамольністю назви й теми твору ставало те, що слово «собор» асоціювалося зі, здавалося б, назавжди забороненим – «соборність», а
слово «соборність» з незалежною Україною. Письменник намагався глибше збагнути історичних осіб, яких планував вивести у своєму творі. Олесь Гончар писав свій твір упродовж 1963-1967 років.

1968 рік був ювілейним для Олеся Гончара – 3-го квітня йому виповнювалось 50. У січні в журналі «Вітчизна» вперше опубліковано «Собор», у лютому він з’явився у видавництві «Дніпро» у серії «Романи й повісті», а от третє, вже книжкове видання – у «Радянському

письменнику» – спіткала сумна доля: із запланованих 115 тисяч видруковано лише 25, тираж був «арештований» у Львові й до читачів майже не дійшов.
Як дослідив Віктор Коваль, потім «Собор» все-таки потрапив у торговельну мережу. Роман читачі чекали.

Чи міг письменник передбачити, яка сумна доля спіткає його книгу?


Перші відгуки на роман були позитивні: М.Малиновська, Л.Новиченко, С.Шаховський високо оцінили новий твір митця, відзначаючи його велике інтелектуальне наповнення, пошуковий, дискусійний план, гостро проблемність і полемічність.

Після позитивних відгуків у пресі впродовж січня-березня 1968 року настала чорна смуга для Олеся Гончара і його твору. У квітні почалася планомірна кампанія публічного шельмування «Собору».

У пресі з’явилися організовані відгуки «анонімних читачів», які роман рішуче засуджували, навіть не гортаючи його сторінок. Тих, хто позитивно оцінював роман, чекали утиски, звільнення з роботи, залякування. Сумну роль у цій кампанії зіграв перший секретар Дніпропетровського обкому партії О.Ватченко (друг Брежнєва), який з подачі своїх підлеглих впізнав себе в образі Володьки Лободи, адже він також «здав» свого батька у будинок для престарілих. Гончар часто бував у Дніпропетровську в своєї сестри. А собор, описаний у романі, дуже схожий був на їхній Новомосковський. Обуренню високого чиновника не було меж, і Ватченко, заручившись підтримкою «зверху» (Брежнєва), почав діяти.
Цькування розпочалося…

На підтримку Олеся Гончара в «Литературной газете» Микола Бажан опублікував статтю «У повній силі росту», в якій назвав «Собор» великим успіхом прозаїка, значним, глибоким, багатоплановим твором. Проте механізм розправи з Олесем Гончарем і його романом був запущений, і, згодом, з'являються «розгромні статті» академіка Шамоти, Федя і їм подібних.


Це ще більше привернуло увагу до опальної книги, тисячі читачів надсилали Гончареві листи підтримки. Тоді влада вдалася до замовчування: твір було офіційно заборонено, вилучено з бібліотек та книгарень, не допущено до запланованого російського перекладу для всесоюзного читача.

Тільки через 20 довгих літ повернувся «Собор» у літературний обіг. 1987 року його було перекладено російською мовою, а згодом вийшли нові видання й українською. Так цей «багатостраждальний» (за висловом російського письменника М.Алексєєва) твір увійшов у літературний процес 60-х і 80-х років.



2. Жанр, тема, ідея, композиція, проблематика роману.

Тема – показ трудових буднів робітничого селища над Дніпром.

Ідея – показ боротьби за духовність кожної людини, збереження духовної спадщини, культури, мови, мистецтва, історичних святинь українського народу.

За жанровими ознаками роман називають проблемно-філософським, оскільки це великий епічний твір, у якому порушується широке коло важливих філософських проблем.



Композиційно роман складається з 26 розділів, двох вставних новел «Чорне вогнище» та «Бхілайське вогнище». Основне місце дії – робітниче селище (передмістя) – Зачіплянка над Дніпром, недалеко від індустріального міста, яке теж розширює географію твору, як село Вовчуги, озеро Скарбне чи навіть далекий Бхілай в Індії. Центральною віссю є собор, навколо якого розгортаються основні події і який займає певне місце у долі кожного з героїв. Час основної дії автор окреслює прямою вказівкою – 1963 рік, проте є у романі й ретроспекції(повернення часу
51
назад) у часи Великої вітчизняної війни (2 розділ), народження Миколи Баглая, спогади про війну в 6 розділі, згадки про врятування Титана праці, про Майю Прапірну тощо. У козацьке минуле ХVIII століття – історія створення собору. Хронологічні межі твору розширює передісторія Єльки (Олени) Чечіль. Також пов’язана головна сюжетна лінія із своєрідним «любовним трикутником» - історією зародження кохання Єльки та Миколи Баглая, що відбувалося на тлі планів (навіть невдалої спроби заручин) - одруження Володьки Лободи з дівчиною.

Крім того є лінія стосунків Володьки Лободи зі своїм батьком Ізотом Лободою, але вона, як і інші (наприклад, сюжетне відгалуження Віруньки та Івана, чи історія Ягора Картатого – дядька Єльки), не є домінуючою.



Основний конфлікт твору полягає у протиборстві духовності та істини з бюрократією і підлістю. Персонажі діляться на два табори: ті, хто уособлює світлі сили (Микола та Іван Баглаї, Ізот Лобода, Єлька, баба Шпачиха, Ягор Катратий, Вірунька, Хома Романович, Костя – танкіст) та духовні ренегати (Володька Лобода, бригадир, осквернителі храму).

У центрі роману автор ставить долю української нації та долю духовної основи в житті суспільства. Письменник порушує коло проблем, які є актуальними і в сьогоденні. Проблеми:



- соціального;

- національного;
- гармонії людини і природи в епоху НТР;


- злочинна байдужість;
- руйнування моральних цінностей;


- доля жінки-трудівниці;

- проблеми екології;

- батьки та діти;

- чистота рідної мови.

3. Образ собору – як символ духовного багатства і краси
Собор – це не просто релігійна споруда, будівля з каменю, передусім – це уособлення культури народу та духовної єдності поколінь, не випадково автор змальовує цю споруду як живу. Мовчазно судить собор сучасність з позиції національної, історичної пам’яті, він становить безпосередньо основну сюжетну лінію, навколо якої існують і всі решта другорядні.

Запитання до образу собору

- Яким вперше постає козацький собор у творі?

- Які залишає він враження?

- Розкажіть історію виникнення зачіплянського собору. Чому козаки вирішили залишити по собі духовну пам’ятку, а не збройно виступити проти Катерини II, яка підло зруйнувала Запорізьку Січ?

- Як ви вважаєте, чому саме підліток став творцем храму? Чому хлопчині приснився собор діючим?

- Що саме розповідала про собор мати Єльці?

- Коли і хто вперше зазіхнув на храм?
- Чому амбітний Нестор Махно вирішив перейменувати своє рідне село Гуляйпіль в Махноград, збудувати триста дзвіниць?

- Як саме Яворницький врятував храм від махновців удруге? Яка була причина, що Махно не знищив академіка?

- Проаналізуйте вчинки академіка з точки зору національної гідності й відповідальності кожної людини за долю краю?

- Чи ілюструє руйнаторське, а не творче начало той факт. Що в перші роки радянської влади в соборі збиралися зробити краєзнавчий музей, але тільки навезли опудал свиней і цим осквернили храм?

- Як зберегли храм у роки Другої світової війни?

- Як ви розцінюєте вчинок воєнкома? Чи й раніше він ставився до храму так уважно? Як Бог віддячив йому за врятовану святиню?
- Як син воєнкома реагує на знищення святинь у Карпатах? Чому саме так?
- Що сталось з учителем Хомою Романовичем після того, як він у сталінські часи став на захист собору?

- Чи справедливим буде висновок: занепадає собор – занепадає духовність?

- Як поставився до храму Володька Лобода?

- Чи завжди однаково ставилась Зачіплянка до собору? І чому все ж вирішила його захищати?

- Чому Микола вигнав п’яних із храму?

- Як оцінює вчинок Миколи старий учитель? Чому прирівнює

радянського студента до Ісуса?



- Як ви розумієте вислів «собори душ»?
52

- Чи потрібно нам мати в душах собори?
Отож, сам храм має своє незрадливе серце – духовність. Яку, на жаль, намагались вирвати у нього такі як Володька Лобода, але яким завжди на заваді були такі як Іван та Микола Баглаї.

4. Драматизм долі Єльки

Запитання до образу Єльки

- Що ми знаємо про рідних Єльки?

- Чому дівчина не закінчила школу?
- З якої причини дівчина розчарувалась в хлопцеві, який писав їй листи з армії?

- Яке враження справив на Єльку лектор, що читав лекцію про кохання?

Як ви ставитесь до такого лектора?



- Чи планував бригадир зваблення Єльки?

- Які почуття оволоділи дівчиною після її «падіння»? Якою була реакція села? Чому бригадир не захистив Єльку?

- Чому Єлька не поїхала до бригадира, коли той покликав її на шахту?

- До кого втекла Єлька? Чи могла вона знайти захист у дядька Ягора, колишнього махновця?

- Як жилося Єльці на новому місці?
- Чому вона погодилась на заручини з Лободою?

- Чому вона пішла із заручин з Миколою Баглаєм?

- Єлька втікає вдруге. Чому вона це робить? Чого боїться?

- Чи простили б ви Єльці її гріх?

- Як ви вважаєте, поранення Миколи – це спокута Єльчиного гріха? Чи розуміє Єлька, що Микола постраждав не просто так, а через неї?

Отже, Єлька досить вольова й сильна натура. Не зовсім характерний тип для тогочасних жінок. Високу гідність дівчина проявляє в несприятливих життєвих ситуаціях. Та найважливіше те, що Єлька починає усвідомлювати, що вона поза законом у рідній державі, що тут потребують лише її рук, а не душі, розуму, тут її не цінять як людину. Вона здатна на рішучий крок, що в ті часи мало кому було притаманно.



5. Кар’єрист і батькопродавець Володька Лобода як породження тоталітарно-бюрократичної системи

Запитання до образу Володьки Лободи

- Чим гордився Володька Лобода? Чи є в цьому його заслуга?

- З ким товаришував його батько? Чому це не подобалось Володькові?

- З якої причини Володька забирає батька до себе? Чи любить він його?

- Як він ставиться до своєї батьківщини?

- Як характеризує Володьку його колишня дружина?

- Яка мета Володьки у житті?

- Чому собор заважає Володьці?
- Як він ставиться до Єльки?

- Як ви вважаєте, чи випадково автор дає Володькові прізвище Лобода?

6. Благородство Миколи Баглая

Запитання до образу Миколи Баглая

- Коли ми вперше зустрічаємось з Миколою Баглаєм?

- Як він ставиться до собору? Чи виливається це почуття у його діях?

- З якого роду Микола Баглай? Хто його брат? Який він є? Чим займається?
Чим вони між собою схожі?

- Як ви розцінюєте останній вчинок Миколи і чому саме так?

- Які риси характеру справжнього чоловіка властиві Миколі?

7. Старше покоління у романі, як втілення мудрості народу

Запитання до образу Ягора Катратого

- Розкажіть про махновське минуле Ягора.

- Як ставився Ягор Катратий до Яворницького? Чому він повністю розчарувався у махновських ідеях?

- Чому на Ягора було накладене тавро «ворога народу?

- Який звершив подвиг герой у роки Другої світової війни?

Запитання до образів баби Шпачихи та Віруньки

- Якими зображує автор жінок у романі?

- В яких епізодах Вірунька проявляє силу характеру? Як вона ставиться до Володьки Лободи?

- Що ви довідались про минуле баби Шпачихи?

- Як Шпачиха ставиться до собору? Чому вона ставиться до Лободи неоднозначно?

- Чи все вам подобається у образі Шпачихи?

Собор все життя, яке вирує навколо нього від початку його встановлення, – є втіленням, передусім, духовності, яка оберігає людство від моральної деградації, символом чесності та


53

чистоти, знаком історичної пам’яті народу, символом мистецтва, що поліпшує світ і людину.



Теми для міні-творів

1. Собор – символ України.

2. Роман Олеся Гончара «Собор» і сучасність.

Запитання для самоконтролю

1. Історія написання твору.

2. Де відбуваються всі події, зображені у творі?

3. Чи зумів автор показати задушливі роки застою?


4. Чи є суголосним цей твір із сучасністю?

5. Чому у творі автор повертається в історичне минуле?

6. Чому саме собор є центральним образом роману?

7. Як ви розумієте слова: «Руйнуємо тим, що осторонь стоїмо. Руйнуємо своєю байдужістю»?

8. Доведіть, що «Собор» – роман - застереження.

9. Чи потрібні нам пам'ятка історії та культури? Чому?

10. Чого вчить нас цей твір?

Список літератури

1. Гончар О.Т. Собор і Роман. – К.: Дніпро, 1989. – 270 с.

2. Грищенко В. Роздуми про антигероя роману Олеся Гончара "Собор" // Дивослово. – 1998. - №5. – С. 18-20.

3. Погрібний А. Олесь Гончар: Початок життєвого випробування // Дивослово. – 1998. - №4. – С. 26.

4. Сверстюк Є. Собор у риштованні // Укр. слово. – кн. 3. – К.; 1994. - С. 3-16.

5. Олена Луцишин. Олесь Гончар // Усе для школи. Українська



література. - К.: №4. 2002.

САМОСТІЙНА РОБОТА
1. Збірка інтимної лірики «Цю жінку я люблю»М. Вінграновського –1 година.
2. «Погляд у криницю» Д. Павличка: проблеми нації та окремої людини у зрізі часу, у контексті історії. –1 година.
3. «Страшні слова, коли вони мовчать...» Л.Костенко: ліричний роздум про значення слова в житті людини, суть мистецтва. –1 година.
4.Григір Тютюнник. Роль художньої деталі в розкритті характеру, ідеї твору. – 1 година.

Зразок твору про голодомор 33 року
(Можна розпочати так письмовий твір або по-іншому…)
Голод 33 року….
Від голоду загинули цілі покоління, а відтак було загублено історичну пам’ять нації, оскільки повмирали батьки, які не встигли передати досвіду від свого діда-прадіда. З українців виймали хліборобську душу, ламали хребет нації, свідомо провокували канібалізм. Сьогодні від початку голодомору минуло ----- років. Ми, нащадки, не маємо права забувати народне слово правди і довічного прокляття, послане на голови катам. Бо це слово здолало смерть, аби дійти до нас, збудити в наших серцях пам’ять про мільйони безвинно замучених предків і застерегти від повторення страшних помилок. А тому наш найсвятіший обов’язок сьогодні - зберегти пам’ять про всіх невинно закатованих під червоним прапором, пам’ять про тих, хто не дожив, пам’ять про тих, хто недолюбив, пам’ять про живих і ненароджених. Ніхто не має права про це забути.
Не забули розповідати про голодомор 33 року і письменники української літератури, такі як: …………………..
Завдання для письмової роботи , які обов’язково треба висвітлити за романом Василя Барки:
1. Риси характеру Мирона Катранника.
2. Як Мирон Катранник ставиться до людей?
3. Якими були в Мирона Катранника життєві інтереси?
4. Яке віросповідання Мирона Катранника?
5.Що відомо читачеві про Дарію Олександрівну?
6 Якими були життєві інтереси в Григорія Отроходіна?
7.Чому автор залишає живим наймолодшого члена родини Катранників – Андрійка?
8. Вибір якої життєвої позиції став випробуванням для всіх героїв роману?
9. В чому полягає символічність останньої сцени роману?
10. В якій послідовності автор показав вимирання сім’ї і чому саме так?
11. Де здолала смерть Дарїю Олександрівну, який розпач охопив її?
12.Описати останню зустріч Мирона Катранника і Григорія Отроходіна.
…………………………… за твором Уласа Самчука:
1. Чому головною героїнею роману «Марія» є жінка-мати?
2.Чому розділи мають назви «Книга про народження Марії», «Книга днів Марії», «Книга про хліб»?
3.Які духовні цінності сповідують герої роману «Марія»?
54
4.Роман «Марія» – це історія боротьби зла з добром і добра зі злом, що відбувається в душах волинських селян. Доведіть цю думку епізодами з твору.

Висновок: Сьогодні ми маємо для себе чітко зрозуміти – головною цінністю для нас є власна держава. Бо лише здобуття Україною незалежності та демократичний шлях, який ми обрали, є
надійною гарантією того, що це ніколи не повториться.
Запитання для перездачі модуля № 4
1. Євген Маланюк Художнє осмислення життєвих проблем в творчості.
2. Мотиви поезій О. Ольжича.
3.Мотиви поезій О.Теліги.
4. Автобіографічний характер повісті «Зачарована Десна» Довженка.
5. Величний образ української жінки в творі «Україна в огні» Довженка.

6.Історична основа роману «Жовтий князь» В.Барки.


7.Образи-символи на означення добра і зла в романі «Жовтий князь».
8. Три частини роману «Марія» У.Самчука.
9.Проблематика роману «Тигролови», характеристика образів.
10. Вияв щирого патріотизму, синівської любові до Вітчизни в творчості В.Симоненка.
11.І.Драч.Спустошення щоденними клопотами людей «Крила» І.Драча.
12. Загальний огляд творчості М.Вінграновського.
13. Загальний огляд поетичної творчості Д.Павличка.
14.Ліна Костенко Тематика та проблематика роману «Маруся Чурай».
15.О.Гончар «Собор». Образ собору.
16. Г.Тютюнник, творчість, аналіз новел.
17.Розповісти напам’ять вірші: О.Теліга «Сучасникам», В.Симоненко «Лебеді материнства».
Д. Павличко «Був день, коли ніхто не плаче», Ліна Костенко (за вибором студента), монолог Івана Іскри з роману «Маруся Чурай».
Запитання на дифзалік ІІ семестр
1. Загальний огляд творчості Павла Тичини.
2. Спад творчості М.Рильського в його біографії.
3. Основні відомості про творчий шлях Євгена Плужника.
4. Уславлення краси рідної мови, заклик до її збереження в творчості В. Сосюри.
5. Творчість М. Хвильового.
6.Трагедія українського народу у вирі братовбивчої громадянської війни в творчості Григорія Косинки.
7. Урбаністичний роман В. Підмогильного «Місто» – український інтелігент Степан Радченко, який він є?
8. Майстерне змалювання рідної природи та заклик до її збереження в гуморесках Остапа Вишні.
9. Поєднання ознак поеми, роману, реалізму, романтизму в романі Ю. Яновського «Вершники».
10. Актуальність комедії «Мина Мазайло» М. Куліша.
11. Художнє осмислення життєвих проблем в творчості Євгена Маланюка.
12. Мотиви поезій О.Ольжича.
13. Мотиви поезій О.Теліги.
14. Автобіографічний характер повісті «Зачарована Десна» О.Довженка.
15. Величний образ української жінки в творі «Україна в огні» О.Довженка.
16. Історична основа роману «Жовтий князь» В. Барки.
17. Образи-символи на означення добра і зла в романі «Жовтий князь» В.Барки.
18. Три книги роману «Марія» Уласа Самчука.
19. Проблематика роману «Тигролови» , характеристика образів.
20. Вияв щирого патріотизму, синівської любові до Вітчизни в творчості В.Симоненка.
21. Спустошення щоденними клопотами людей в поезії «Крила» І.Драча.
22. Загальний огляд творчості М.Вінграновського.
23. Загальний огляд поетичної творчості Дмитра Павличка.
24.Тематика та проблематика роману у віршах «Маруся Чурай» Ліни Костенко.
25.Олесь Гончар , роман «Собор», образ собору.
26. Григір Тютюнник, творчість, ідейно-художній аналіз новел.
Напам’ять вірші: «Пам'я і тридцяти», «Коли усе в тумані життєвому», «Любіть Україну»,«Сучасникам», «Лебеді материнства»,«Був день, коли ніхто не плаче», Ліна Костенко (за вибором студента), монолог Івана Іскри з роману «Маруся Чурай».



Модуль № 5 2 курс 3 семестр

Назва теми

Год.

Постшістдесятництво (окремі загальні зауваження до означення культурологічного явища). Василь Стус. Загальний огляд життя і творчості. «Мені зоря сіяла нині вранці...», «Крізь сотні сумнівів я йду до тебе...», «О земле втрачена, явися...»: автобіографічність лірики; ліричний герой як символ незламного духу, збереження людської гідності; ідейно-тематичний зміст поезій (відчуження особистості від світу через його несприйняття; проблема громадянського та морального вибору людини; стан трагічної самотності й необхідності активної дії; формування себе як Людини, Громадянина, Борця; несприйняття розтлінного духу тоталітарної системи); метафоричні образи України-мрії та України упокореної . Напамять поезія «Мені зоря сіяла нині вранці». С.Р.– 1 година



2

Українська «химерна проза» ХХ ст. (окремі загальні зауваження до характеристики даного літературного явища): опозиція до методу соцреалізму; оглядова характеристика творів (за вибором викладача) Є. Гуцала, Ю.Щербака, В.Земляка. Семінар №16 С.Р.– 1 година

4

Традиції бароко в ХХ ст. Література «українського бароко» ХХ ст. ( окремі загальні зауваження до характеристики даного літературного явища). Валерій Шевчук.»Дім на горі»(оглядово):жанрова специфіка твору ; використання традиції європейської балади (сюжет кохання жінки і демонічної сили); розгалуженість сюжету; барокове поєднання високого (духовного) і низького (буденного): дім на горі як символ захищеності нашої духовності, душі, підніжжя гори як поле боротьби добра і зла, світла і темряви; барокові притчеві мотиви і символи (самотність, роздвоєння особистості, блудний син, дорога); притчевість образів, епізодів.

4

Українська історична проза.

П. Загребельний. Загальний огляд творчості. Історичний роман «Диво» (скорочено: уривки з розділів): історична основа й художній вимисел у романі «Диво»; глибокий філософський підтекст епіграфа; особливості композиції твору; символічність образу дива; проблематика твору: обов’язок людини щодо свого таланту, природного обдарування; мистецтво як духовний орієнтир людини та інші.; образи Сивоока, Гордія, Бориса як утілення одвічного прагнення людини до свободи, краси, гармонії. Семінар №17 С.Р.– 2 години

6

Контрольна робота. Твір «Обов’язок людини щодо свого таланту, природного обдарування за романом П.Загребельного «Диво», «Поле боротьби добра і зла, світла і темряви в романі-баладі В.Шевчука «Дім на горі», «Історичний роман «Диво» – образ Гордія, Сивоока, Бориса як утілення одвічного прагнення людини до свободи, краси, гармонії».

2

Сучасна «молода» українська література (окремі загальні зауваження до характеристики літературного явища): особливості літературного процесу кінця ХХ — початку ХХІ ст.: нова авторська (письменницька) генерація; постмодернізм як один із художніх напрямів мистецтва 90-х років; літературні угруповання (Бу-Ба-Бу, «Нова дегенерація», «Пропала грамота», «ЛуГоСад» та ін.); утворення АУП (Асоціації українських письменників).

2

Сучасна поезія: Огляд життя і творчості Ігоря Римарука «Різдво», «Зірка», «Обнови».Огляд життя і творчості Юрія Андруховича «Пісня мандрівного спудея», «Казкар», «Балада повернення».

Огляд життя і творчості Віктора Неборака «Сад», «Генезис літаючої голови», «Гра»
Огляд життя і творчості Олександра Ірванця «До французького шансоньє», «Тінь великого класика». Напамять дві поезії за вибором студента С.Р.– 1 година

2

Сучасна проза. Огляд життя і творчості Галини Пагутяк. Новели: «Ранок без вечора»«, «Потрапити в сад», «Душа метелика».

2

Оксана Забужко Біографія Повість «Казка про калинову сопілку».Сюжет, образи.

2

Контрольна робота. Твір «Тематика і проблематика сучасної поезії та прози», «Власне ставлення до літератури рідного краю, до творчості письменників-земляків».

2

Література рідного краю В. Бойченко, Д.Кремінь, В.Марущак.

Семінар №18 С.Р.– 1 година

2

Підсумкове заняття. Повторення матеріалу. Підготовка до іспиту.

Семінар №19 С.Р.– 1 година

2

56

Семінарське заняття 16


Тема:Українська «химерна проза» проза XX ст.
План семінарського заняття:
1.Пошуки нових зображальних засобів. Поява так званої «химерної» («фольклорно-міфологічної», «умовно-алегоричної») прози , роман В.Земляка «Лебедина зграя» (1971).
2.Творчість прозаїка-шістдесятника Євгена Гуцала.
Можлива відповідь:
1.Пошуки нових зображальних засобів. Поява так званої «химерної» («фольклорно-міфологічної», «умовно-алегоричної») прози , роман В.Земляка «Лебедина зграя» (1971).
Роман В. Земляка «Лебедина зграя» — це новітній бурлеск, вияв опозиції до обов'язкового на той час дотримання вимог соціалістичного реалізму. Традиційний зміст поданий у модерній формі, де поєднуються реальне життя, художня умовність, символізм образів (лебедина зграя, гойдалка, Вавилон, цап), гротеск та іронія. Перед читачами постає ціла галерея образів селян-трудівників, хуторян, тисячолітніми узами прив'язаних до землі, до худоби, філософів і недалеких людей, відданих громаді, ідеї та безпринципних зрадників, заздрісників. Український народ подається у всьому своєму багатоголоссі, в переплетінні доль. Але переважну більшість їх єднає любов до рідної землі, до свого Вавилона.Зміст «Лебединої зграї» здавалося б, зовсім неважко окреслити, взявши до уваги зовнішньоподієве начало дилогії. Це, перш за все, втілена в образі села Вавілон історія українського Побужжя, починаючи з пореволюційних подій, коли виникали комуни й точилася смертельна «класова» боротьба, й кінчаючи визволенням краю навесні 1944-го від фашистських окупантів. Елементи умовності, фантастики, гротеску допомагають читачеві помічати в історії й історіях вавілонських не тільки пряме, а й додаткове, друге значення, що асоціюється не просто з ідеєю, а з її філософічністю. Не випадково майже все, що відбувається у Вавілоні чи поблизу нього, знаходить відповідний коментар в устах доморощеного, «самодіяльного» філософа Левка Хороброго. У цьому творі проблема оповідача взагалі належить до особливо складних і значущих, оскільки йдеться не про стиль, не так про точку зору, як про оцінну позицію — героїв, автора, читача. Однак події, зображені в романі-дилогії, без будь-якої двозначності адресовані в житія, в реальність з конкретним змаганням сил, соціально, історично породжених. У «Лебединій зграї» це — бідняки, яких об'єднують у комуну, а з іншого боку, на другому полюсі — багатії, колишні власники — Бубели, Гусаки, Раденькі тощо. Мабуть, тільки Явтушок Голий стоїть посередині, вагаючись, перебігаючи з табору в табір залежно від політичної погоди. Щоправда, деякий час намагається лишитися не те щоб «над», а «побіля» поєдинку й «філософ» Левко Хоробрий.Одна з найприкметніших ознак твору — багатство й виразність соціально-психологічного типажу героїв, які справді сягають рівня типів, розмаїття живих, опуклих, тонко вималюваних характерів. Максим Тесля і Клим Синиця, «поет-сировар» Володя Яворський і Лель Лелькович, Орфей Кожушний і його (та, власне, не його) Мальва, брати Соколюки й Харитон Гапочка, Явтушкова Пріся й Паня Ластовенко, навіть зовсім епізодичні персонажі, як-от Тихін та Одарка, що любили обідати по сусідах надурняка, — кожен постає перед нашим зором як живий, думає, говорить і діє по-своєму, за велінням тільки йому притаманної «природи». А разом узяті вони й утворюють ту цілісність, ім'я якій народ — у конкретно- історичній соціальній його характеристиці.За багатством деталей і подробиць майже ніде не губиться значущість: різні «побіжні» описи, сцени, міркування не просто цікаві, а й важливі змістовні з погляду загальної ідеї твору (хоч тут, треба визнати, відбилися ідеологічні домінанти тодішньої радянської літератури, зокрема у трактуванні «революційного перетворення» дійсності та «соціалістичного будівництва»). Образ Явтушка — одне з найбільших досягнень автора — не виняток у цьому плані, так само як і яскраві описи побуту, звичаїв, сільського життя загалом. Діалектика життєвих змін і сталості «основ життя» — це стихія Василя Земляка, Вавілон із його глибинними традиціями перетворюється, можна сказати, в нас на очах, щоб під кінець роману «вичерпати себе історично і соціально» (мовиться, правда, про назву) та стати Веселими Боковеньками. Разом з тим, є й у Вавілоні, й у Глинську, й у тих Веселих Боковеньках щось вічне, неперехідне — як народ, що тут живе й буде жити. Нащо вже Явтушок, цей гріх Вавілона, — його ненадія й непевність, а й він під кінець «знаходить себе» у благородному ділі. І Левко Хоробрий, не без філософського натяку, так підсумовує його життєвий шлях: «Він
оживе в синах, в онуках і правнуках, і буде сукатися його ниточка в народі, доки існуватиме любов до землі й доки житиме носій тієї любові — селянин, з усіх суспільних витворів людських, може, найскладніший і найсуперечливіший». Вірний собі автор не втримується, щоб
57

і тут не підправити високості цих слів уже Прісиним висновком у стилі цілого роману:«Згадаєте мене, що цей диявол переживе і сам Вавілон...».


2. Творчість прозаїка-шістдесятника Євгена Гуцала. Феномен Євгена Гуцала — у непохитній вірності слову, в такому служінні йому, яке виключає розмінювання на будь-які інші види, нехай і корисної, діяльності. Народився Є. Гуцало 14 січня 1937р. в с. Старому Животові (нині — Новоживотів) Оратівського району Вінницької області в родині сільських учителів. Світ дитинства, розтерзаний і водночас незмірно поглиблений великою трагедією війни, становить джерельну основу його творчості. До цього світу знову й знову повертається письменник на різних етапах свого літературного шляху. У 1959р. Є. Гуцало закінчує Ніжинський педінститут, якийсь час працює в редакціях газет, видавництві «Радянський письменник» (нині «Український письменник»), а згодом повністю зосереджується на професійній літературній роботі. Активно друкуватися почав 1960р., а через два роки вийшла перша збірка оповідань «Люди серед людей». Книжку тепло привітали критика й літературна громадськість. Відтоді одна за одною виходять нові збірки письменника: «Яблука з осіннього саду» (1964), «Скупана в любистку» (1965), «Хустина шовку зеленого» (1966), «Запах кропу» (1969) та ін. Лірична стихія творчості Є. Гуцала, як і прози інших «шістдесятників», стала формою суспільної опозиції. Батьки, дядьки й тітки — всі ті, хто складав збірний, плакатний образ народу-переможця, побачені дитячими очима в жахливому повоєнному сільському побуті, мали зовсім не такий оптимістичний вигляд, як на плакатах і в еталонних творах соцреалізму. Безперечна заслуга «шістдесятників», а серед них і Є. Гуцала, перед красним письменством полягає в тому, що вони перенесли своїх персонажів із площини героїчної в ліричну. Є. Гуцало почувався найбільш невимушено, розкуто, живописуючи красу природи й людей, охоче фіксуючи улюблений ним стан осяяння, здивування перед світом, те медитативне передчуття радості й любові, яке великою мірою визначає загальний настрій його ліричної прози («В полях», «Просинець», «Олень Август», «Вечір-чечір», «Скупана в любистку», «Клава, мати піратська», «Весняна скрипочка згори», «Запах кропу», «У сяйві на обрії»). Вироблена ще в ранніх оповіданнях тонка акварельна манера письма, дитинна чистота і ясність світовідчуття, відкритість ліричного героя до прекрасного в усіх його проявах — усе це, поєднане з гострою увагою до народних характерів, інших національних прикмет — вічних і нових, склало основу його художнього стилю. Назва першої книжки — «Люди серед людей» — програмна. Її можна застосувати до всього літературного доробку Є. Гуцала. У 60-ті роки, поряд із ліричними оповіданнями, етюдами, замальовками, поезіями в прозі, з'являються друком дві концептуальні повісті Є. Гуцала — «Мертва зона» (1967) та «Родинне вогнище» (1968, інша назва — «Мати своїх дітей»). Тоді ж, у другій половині 60-х, було написано й повість «Сільські вчителі», надруковану трохи згодом. У повісті «Мертва зона» відбилося нове, формоване в 60-ті роки, бачення війни як тотального спустошення світу людей. Мертва зона — це те, що завжди породжується тоталітаризмом — чи то гітлерівського, чи то сталінського гатунку. І в зоні люди залишаються людьми, вони здатні на благородство, героїчний вчинок, але вони — приречені. Це суперечило «возвеличенню героїчного подвигу народу», ламало схеми, в яких закостеніла воєнна тематика. Такий погляд на війну утверджує письменник і згодом у низці оповідань та повісті «З вогню воскресли» (1978), в основу якої покладено розповіді мешканців спалених сіл. Не вписувалась у жорсткі ідеологічні схеми й концепція повісті «Родинне вогнище», розповідь про повоєнну відбудову і на перший погляд малопомітну в житті «соціалістичного» села постать Ганни Волох — просто жінки, просто матері. Бережене нею родинне вогнище вкотре вже зігріло й згуртувало людей після щойно пережитої біди. Вічні цінності народної моралі й життєустрою в повісті безпосередньо протиставлені генеральним цінностям «найпередовішої» ідеології. На початку 70-х років виходять друком лірико-психологічна повість «Дівчата на виданні» (1971), дилогія «Сільські вчителі» (1971) та «Шкільний хліб» (1973). Повісті з життя сільських учителів були високо оцінені критикою, здобули широке читацьке визнання. Ці сповнені просвітленого ліризму, зажури й надії твори, здається, були написані для того, щоб відновити надломлену віру народу в незнищенність моральних цінностей, переконати, що завжди, за будь-яких обставин люди мають лишатися людьми. Образ героїні повістей Олени Левківни — з ряду найкращих жіночих портретів, створених майстрами нашої прози. Повість «Двоє на святі кохання», надрукована 1973р. в журналі «Вітчизна», подібно до згаданих уже «Мертвої зони» та «Родинного вогнища», на довгі роки була позбавлена права книжкового видання. Якщо перші дві повісті написані в жорсткувато-реалістичному ключі, то «Двоє на святі кохання» — твір наскрізь виконаний у звичній для письменника стилістиці: лірико-психологічній, медитативній. Це — перша осяжна спроба міської прози письменника. Герой повісті Іван Поляруш — характер самозаглиблений, рефлектуючий, зовні бездіяльний, що розходилося з трафаретною вимогою «активної життєвої позиції». Але рефлексії Поляруша — це спосіб самопізнання й самозбереження в новому для нього, ще не обжитому, враженому більше, ніж село, синдромом бездуховності, міському світі. Етапним для творчості письменника було звернення до романної форми. Трилогія «Позичений чоловік», «Приватне життя феномена» та «Парад планет» (1982 — 1984) викликала неоднозначну реакцію критики, спричинювалась до літературних полемік. За щедрістю
58
використання фольклорних скарбів (насамперед — народної фразеології, прислів'їв, приказок, анекдотів тощо) трилогія може змагатися з відомим романом О. Ільченка «Козацькому роду нема переводу...». Герой трилогії Є. Гуцала Хома Прищепа — персонаж народного комічного дійства, втілення найвиразніших рис національного характеру, насамперед оптимістичного світосприйняття, морального здоров'я, життєвої сили та мудрості. Роблячи саме такого персонажа героєм романної трилогії, письменник, вочевидь, мав намір оновити, осучаснити традиційну постать українського фольклору — веселого мудрого оповідача й навчителя життя. Письменник акцентує саме на фольклорній домінанті головного персонажа трилогії, відтак прагнучи вписати цілісний фольклорний світ у конкретику сільського побуту 80-х років; при цьому неминуче впадає у заданість і штучність: хліборобська цивілізація остаточно втратила свою цілісність на українському терені, як утратив світопояснюючу роль фольклор. Мабуть, ця невідповідність між концепцією трилогії та житейською конкретикою й спричинилася до того, що образ Хоми Прищепи сприймається як проект характеру, а просторі його розмірковування — як різновид народознавчих студій. Появі романів передували своєрідні, за визначенням автора, ексцентричні оповідання («Жінки є жінки», «Звабники і звабниці» та ін.), які ввійшли до збірок «Полювання з гончим псом» (1980) та «Мистецтво подобатись жінкам» (1986). У цих оповіданнях, написаних із невимушеним використанням елементів гротеску, травестії, бурлеску, своєрідно реалізується давній задум Є. Гуцала створити український Декамерон. Останнім часом прозаїк працював над «епосом-еросом» — твори «Блуд» (1993), «Імпровізація плоті» (1993). Певною мірою несподіваним у цьому контексті, але таким заповітно актуальним виявився цикл публіцистичних статей, зібраних у посмертній збірці «Ментальність орди» (1996) про експансіоністську політику Росії. Поважну частку творчого доробку письменника становлять твори для дітей: «Олень Август» (1965), «З горіха зерня» (1969), «Дениско» (1973), «Саййора» (1980), «Пролетіли коні» (1984). Дві останні книжки удостоєні Шевченківської премії. Дитяча проза (точніше — книжки для дітей і батьків) Є. Гуцала прикметна особливим, по-гуцалівськи поетизованим зображенням стосунків між людьми. Невичерпну «країну дитинства» письменник осмислює в різних жанрово-стильових формах, щоразу — в новому баченні, про що свідчить і цикл «Оповідання з Тернівки» (1982), книжка «Княжа гора» (1985). У 1981p. вийшла друком перша поетична збірка Є. Гуцала «Письмо землі». Далі з'являються книжки віршів «Час і простір» (1983), «Живемо на зорі» (1984), «Напередодні нинішнього дня» (1989). Так рівно через двадцять років після надрукування першої поетичної добірки «Зелена радість конвалій» повертається письменник до лірики. Вірші письменника — то своєрідне ворожіння над душею, сенс якого — в очищенні від суєтного, минущого, в омолодженні, у поверненні до того стану любові, людяності, космічної доброти, котрий і є найбільшим людським скарбом.
Список літератури
1. Ващенко Ю. На перетині художніх світів: Вавилон на чебреці і Клошмерль Вавилонський (про типологічну спорідненість творів В. Земляка і Г. Шевальє // Слово і час.— 2001.— № 1.
2. Гончар О. Співець рідної землі // Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст.— К., 1995.— Кн. 4.
3. Дімаров А. Зрештою, життя прекрасне // Слово і час.— 1998.— № 4—5.
4. Жулинський М. «Я поведу вас у вічність...» // Наближення.— К., 1986.
5. Заповіт любові. Спогади про Василя Земляка.— К., 1983.
6. Неопубліковані нотатки Василя Земляка // Слово і час.— 1993.— № 4.
7. Сивокінь Г. Василь Земляк // Історія української літератури ХХ століття: У 2 кн Кн. 2.—Ч. 2.
8. Слабошпицький М. Василь Земляк. Нарис життя і творчості.— К., 1994.
9. Усмішки Василя Земляка, записані Миколою Мащенком // Дніпро.— 1991.— № 8.
10. Жулинський М. «... І метафори реального життя» // Наближення.— К., 1986.
11. Кравченко А. Валерій Шевчук // Історія української літератури ХХ століття: У 2 кн.— К., 1995 — Кн. 2.— Ч. 2.
12. Медвідь В. Поєднав традиційну оповідь з модерном... // Літературна Україна.— 1997.— 30 січня.
13. Мовчан Р. Валерій Шевчук // Українська проза ХХ століття в іменах: Посібник.— К., 1997.
14. Онишкевич Л. Шлях вічного повороту // Сучасність.— 1996.— № 1.
15. Павлишин М. «Дім на горі» Валерія Шевчука // Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст.— К., 1994 — Кн. 3.
16. Тарнашинська Л. «Паралельна дійсність» у координатах притчі: Вільям Голдінг та Валерій Шевчук // Всесвіт.— 1999.— № 2
17. Тарнашинська Л. Свобода вибору — єдина форма самореалізації в абсурдному світі // Сучасність.— 1995.— № 3.
18. Фізер І. Промова на врученні премії фундації Антоновичів Валерію Шевчуку // Слово і час.— 1991.— № 12.
19. Шевчук В. Виступ на врученні премії фундації Антоновичів // Слово і час.— 1991.— № 12.
20. Шевчук В. Мій театр та моє кіно. Автобіографічні згадки. Вертеп // Кур’єр Кривбасу.— 1997.— № 81—82.
21. Шевчук В. Сад житейський думок, трудів та почуттів // Шевчук В. Темна музика сосон. Сад житейський... — К., 2003
Семінарське заняття № 17


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал