Миколаївський будівельний коледж Київського національного університету будівництва і архітектури



Сторінка6/8
Дата конвертації18.12.2016
Розмір1.94 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
1   2   3   4   5   6   7   8
Тема:Творча спадщина О.Довженка.

Мета: прищепити любов до творчості Олександра Довженка, доробку свідомого носія національної культури, менталітету, українського способу мислення і сприймання світу.

Основні поняття: кіноповість, поетика.

План семінарського заняття

1. Український Мікеланджело в кінематографії.

2. Філософські думки письменника в повісті «Зачарована Десна».

3. «Щоденник» О. Довженка – звинувачувальний акт тоталітарній системі.

4. «Кремлівське розп’яття» автора кіноповісті «Україна в огні».

5. Світове значення художньої творчості О.Довженка.


Можлива відповідь:

1. Український Мікеланджело в кінематографії

Довженко в поняття слова «кіно» вкладав інший зміст, ніж його сучасники, що, мабуть, найкраще зрозумів П.Тичина, відгукуючись на його діяльність глибинною фразою: «Довженко обрав собі таке мистецтво, яке найшвидше доходить до народу, яке розкриває перед нами не тільки те, що діється у нас тут, на землі, а й те, що діятиметься завтра, понад землею, в космосі». Справді, Довженко заговорив про космос та про космос людської душі. Більше того, світове кіно у 20-30 ті роки мало значні набутки, українське – тинялося на задвірках, і саме Довженкові судилося вивести вітчизняну кінематографію зі стану периферійної, відсталої на чи не найперше місце на планеті в цій галузі. У червні 1927 року митець розпочав роботу над фільмом за чужим сценарієм «Звенигора», але так перейнявся ним, що в процесі зйомок повністю перередагував сценарій. Відгуки критиків на цей фільм були дуже схвальними.

Хроніка творчого розвою таланту О.Довженка в Одесі вражаюче переповнена цікавими фільмами: «Вася-інформатор»(1926), «Ягідка кохання» (1926), «Сумка дипкур’єра» (1927), «Звенигора» (1928), «Арсенал» (1929), «Земля» (1930). Згодом митець знімає фільми «Іван»(1932), «Аероград» (про Далекий Схід – 1934), а також «Щорс» (1937). Кожна нова картина викликає в мистецтві справжню бурю, появляються сотні відгуків. Кіномитець знав злети офіційного визнання і критичний тиск, цькування та переслідування.
41
Людмила Тарнашинська підкреслює специфіку авторської позиції у кожному фільмі українського Мікеланджело.
Звідси – його безнастанні творчі пошуки, неординарність мислення, глибока символічність кращих творів і фільмів, у яких він утверджував загальнолюдське через національне».

Про Довженка заговорили в Цілому світі. Його фільм «Земля» отримав особливе визнання: у 1958 році у Брюсселі цю картину було визнано найкращою в світі. Навіть Чарлі Чаплін прислав телеграму в якій вітав Довженка і захоплювався його талантом. Сталін все життя вичікував і мав надію на те, що Довженко зніме про нього фільм, тому й не дозволив розстріляти. Та його сподівання були марними, хоч як він не намагався його приручити: надсилав подарунки, вручив дві Сталінські премії, відпускав у відрядження за кордон. Та не вийшло. Але, щоб процвітав український кінематограф, Довженкові доводилось жертвувати собою: за геніальну «Звенигору» мав платити антиукраїнським «Арсеналом», за мудру


«Землю» - силуваним «Щорсом» тощо. У 1940 році О.Довженко став художнім керівником новоствореної Київської кіностудії. В липці цього року на екрани виходить російськомовний звуковий художньо-документальний фільм «Визволення українських і білоруських земель від гніту польських панів». В цьому фільмі йшлося тільки про сльози щастя, обійми галичан чи буковинців з наддніпрянцями та про споконвічну мрію української нації жити соборно.

Мрією О.Довженка було українське національне кіно. Ось чому напередодні Другої світової війни він з особливим натхненням писав сценарій до фільму за повістю М.Гоголя «Тарас Бульба». Влітку 1942 року через інтриги та доноси Довженка звинуватили в дезертирстві з Києва і розвалі роботи на кіностудії. Та незважаючи нінащо, Довженко у 1943 році зняв повнометражний документальний фільм «Битва за нашу Радянську Україну», який було продубльовано двадцятьма шістьма мовами світу.



2. Філософські роздуми письменника у повісті «Зачарована Десна».

Свою кіноповість О.Довженко називав автобіографічним кінооповіданням. У кіноповісті переплітаються два плани розповіді – від імені малого Сашка і від імені зрілого митця. То ж «гріхи» переплітаються малі й великі – від вирваної потай недозрілої моркви до покинутого у фашистський неволі старого батька.

Перший план розповіді – реалістично виписані картини дитинства білоголового Сашка, його дитячі враження від навколишнього світу, дитячі витівки, радощі й жалі, розповіді про людей, що оточували хлопчика. Другий план розповіді – філософське осмислення всього прожитого і пережитого людиною, чиє життя вже «повечоріло», на чиєму шляху були радість творення і невдачі.

Твір не має чіткої сюжетної лінії. Оповідь раз у раз переривається авторським коментарем, філософськими роздумами, ліричними відступами. Відмовившись від послідовного розвитку сюжету, автор в основу твору поклав художній розвиток ідеї – показ життя як найбільшого і найвеличнішого з усіх мислимих благ. Одним із важливих елементів сюжету стали для автора ліричні відступи, в яких О.Довженко виступає як філософом і мислителем, так і людиною з великим серцем, гідною зватись справжнім сином свого народу. Філософські роздуми письменника збагачують і поглиблюють твір, надають йому своєрідності, - вони, звичайно, цілком належать митцеві й мислителеві, голова якого повита сивиною. Це роздуми у творі про нерозривну єдність минулого й сучасного, про те, що «сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє», отже, пам’ятати про минуле завжди корисно і повчально.

Уособленням народної мудрості та філософського осмислення життя виступає у творі образ діда Семена, який є не лише працьовитою людиною, але і, як залюбленим у народне слово, філософом.
Довженко з позиції митця-філософа і характеризує образ батька: йому притаманна висока культура думок і почуттів. З нього «можна було б писати лицарів, богів».

Для кіноповісті Довженка властиві романтична окриленість водночас із патетичною пристрастю, глибокі філософські узагальнення.


3. «Щоденник» О.Довженка – звинувачувальний акт тоталітарній системі

Довженкові записні книги, які стали пізніше «Щоденником», особливі. Власне, це не щоденник у стандартному розумінні цього слова – це молитва-розпач , це надсадно-тяжкі роздуми Майстра над мистецтвом, роздуми Патріота над долею та майбутнім України.

У «Щоденнику» митець поділяє себе на власне «Я» – суто Довженка і на «Я»– ліричного героя.

Значення «Щоденника» О.Довженка неймовірно велике не лише для нашої літератури, як частки національної культури, а й для значно важливіших аспектів життєдіяльності нації. Ясна річ, що потуги українського митця в цій справі аж ніяк не могли викликати схвалень тоталітарної системи, яка силою нав’язувала Україні довічну роль колонії.

У «Щоденнику» Довженко підкреслює, що в радянські часи було зроблено все для того, щоб принизити і викорчувати українську мову з коренем, щоб зневажити й поглумитися з української історії. В 1941 році він робить промовисті записи: «Єдина країна в світі, де не
42
викладалась історія в університетах цієї країни… Де ж рождатися, де плодитися дезертирам, як не у нас?... Не вина це дезертирів, а горе. Не судить їх треба, а просить пробачення і плакати за погане виховання, за духовне каліцтво у великий час».

Довженко прекрасно розумів, що уряд України був ворожим їй та її нації, виконував завдання про систематичне й неухильне знищення всього українського: «Я зневажаю уряд України за його скотиняче ставлення до культурних пам’ятників своєї старовини. У нього немає любові до народу. Народ має багато підстав ненавидіти всіх нас за це». Довженко навіть робить величезний список тих архітектурних пам’яток, які знищені в Києві за часів радянської влади до війни і під час війни. 3 грудня 1943 року він робить великий запис про це, в якому він натякає, що ці нищення – діло рук не диверсантів і не німців, а запланованої акції радянської системи, адже ж вціліли всі її творіння, в яких ні смаку, ні художньої цінності нема: «Не може ж хрещатицький нахабно-дурний універмаг, чи будинок ЦК, чи Раднаркому, чи КВО в Києві увійти в історію як позитивний знак епохи. Бо ім'я їм – позичене убозтво, претензійне й брутальне.».

У «Щоденнику» зустрічаємо цитати античних мудреців, у яких письменник підкреслює, що будь-якому митцеві у світі в будь-які історичні часи особливо незатишно, що він постійно почуває невдоволення, є глибоко нещасливим.

Геніальний кіномитець потерпав за долю тих, хто залишився на зайнятій німцями території, а також розвінчував радянське військо за те, що воно знищувало своїх, які вибирались із німецького оточення у боях, або з полонів, вважаючи їх зрадниками.

Довженко акцентує увагу на масових знищеннях невинних людей. І це при тому, що
цілий світ знає, які втрати понесла Україна під час війни, під час довоєнних голодоморів і під час передвоєнних репресій: «Україна втратила за час війни тринадцять мільйонів людей. І се ще, так би мовити, з оптимістичною неточністю… Себто, коли ми додамо мільйонів два-три, то навряд чи помилимось. До Сибіру вислали ж перед війною півтора мільйона з Західної України, та й зараз висилають немало…»

Довженко не боявся сказати прямо про нічим не виправдані репресії, про винищення інтелігенції, і казав про це афористично: «Наш народ нагадує мені тютюн. Його весь час пасинкують. У нього велике, дебеле листя, а цвіту де-не-де…». Темі репресій митець присвятив не одну сторінку «Щоденника». У тоталітарному суспільстві загрози бути заарештованим, безпідставно звинуваченим, катованим і розстріляним не міг уникнути ніхто. В тюрмі сиділи дружини кращих друзів Сталіна, членів уряду. Про це автор згадує у своїх записах 1943 року. З позиції гуманіста Довженко вважав примусове виселення людини з рідної землі найбільшим злочином. А в СРСР виселяли цілі народи!

У своєму «Щоденнику» Довженко більш об’єктивний, ніж у художньому тексті. Він виступає у двох постатях: Довженко – споглядальник будівництва Каховського моря і Довженко – суддя над неуками й нищителями природи.
Довженко в глибині своєї чуйної душі потерпав від невідомості: що ж буде далі з Україною, її народом, культурою, пам’яттю. У своєму «Щоденнику» він гнівно засуджував розкривав тоталітарну систему Сталіна, що була рушійною давчою машиною українського суспільства. Він гостро викривав і давав оцінку подіям до і після війни, розкриваючи ганебні картини животіння людей, їх невтомну працю. Довженко намагався словом правди розкрити людям очі на їх буденне страдницьке життя, і закликати до того, щоб вони задумались над своїм існуванням, над оберегами, культурою та її цінностями. Адже будь-який народ без свого коріння, культури, гордості і мужності у душах не лише зламається, але й загине. Тому автор намагався згадати у своїх записах не лише тих, хто нищить, але й тих, хто бореться з ними: письменників, художників, справжніх патріотів.
4. «Кремлівське розп’яття» автора кіноповісті «Україна в огні».

Наприкінці листопада 1943 року рукопис «Україна в огні» перечитав Сталі і залишився надзвичайно невдоволений. 31 січня 1944 року вождь влаштував Довженкові «кремлівське розп’яття»: скликав одночасно засідання двох Політбюро Центральних комітетів – ВКП(б) і КП(б)У й особисто проголосив доповідь «Про антиленінські помилки й націоналістичні перекручення в кіноповісті О.Довженка «Україна в огні».

Для Довженка відбувалася кульмінаційна життєва драма в якій режисером-постановником, за визначенням Т.Осьмачки, був «кат над катами» – Сталін. За всіма законами нову жертву мала чекати доля Куліша і Курбаса – він був приречений хоча б тому, що являв собою органічний антипод режиму в іпостасі обдарованого геніальністю українця - націоналіста.

О.Підсуха про неймовірну внутрішню силу вершинного твору Довженка залишив таке резюме: «Сьогодні можна тільки дивуватися, як він, різонувши правду-матінку в очі диктатору, не був одразу ж репресований. Що зупинило сатрапа? Дозволю собі висловити


здогад: а чи не тому, прочитавши «Україну в огні», Сталін не міг не задуматися над Довженковою правдою? Одвертість, з якою її було висловлено, водночас підкуповувала й обеззброювала.

«Україну в огні» Довженко міг зняти, якщо б пішов на компроміс і погодився дещо за


43

Сталінськими вказівками переробити у творі. Так Сталін звинувачував у націоналізмі та аморальності головну героїню Олесю і пропонував митцеві, щоб Олеся виконала свій «інтернаціональний обов’язок» – віддатися росіянинові чи грузинові, а не українцеві, а для цього досить маленької корекції: «Ви зробіть Кравчину росіянином, Олександре Петровичу, тоді дуже багато стане на своє місце. Повірте, що ваш сценарій виправити – раз плюнути… Коли ж вирішите облишити річ, поставити на ній хрест, це буде розцінено як ваша впертість і приховування твору для історії. Мовляв, придушили мене, а я ось почекаю, історія мене виправдає. Це було б неправильно і вельми небезпечно з вашого боку…» Та митець категорично відмовлявся робити будь-яку поправку. Бо знав, що це піде творові тільки на шкоду, що буде втрачено шедевр.

До цькування О.Довженка, на жаль, доклали рук і українські письменники. О. Корнійчук за завданням Сталіна навіть підкреслював у рукописі крамольні місця, а М.Бажан, будучи на той час заступником Голови Ради Міністрів УРСР, не тільки не став на захист колеги, а ще й зловтішався: «Повалено тебе, Сашко, і вже ти більше ніколи не підведешся…». Та незважаючи на всі цькування, залякування та приниження, О.Довженко вистояв і продовжував працювати. Свій твір «Україна в огні» залишив нам у спадок таким, яким він його створив, розкривши у ньому страшну трагедію нашого народу, який разом з білоруським виніс найтяжчий хрест війни. Не злякавшись гніву й осуду Сталіна, О.Довженко заступився за свій народ, який поніс тяжкі витрати. Він виступає палким противником будь-якого насильства і кровопролиття. У творі на тлі війни автор все ж показує незламність духу українського народу, його героїзм, безстрашність,патріотизм, любов і вірність рідній землі.
5. Значення художньої творчості О.Довженка

Активна мистецька настроєність на сучасність і її проблеми, органічний історизм образного мислення, принципи творення глибоко народних, національно своєрідних характерів, поєднання високого романтичного злету думки з проникливим аналізом реальної дійсності, переосмислення поетики народної творчості, вільне застосування гіперболізму, гротеску, символіки – ці й багато інших рис Довженкової творчості істотно збагачували пошуки української прози. М.Рильський писав про митця: «…Ця людина увесь свій вік шукала і ніколи не заспокоювалась на знайденому… Довженко був новатором, відкривачем нових обріїв у мистецтві і в житті… У його творах характерне те, що кожен з них був новим етапом у мистецтві, що в кожній новій своїй речі він ставив перед собою нові завдання і по-новому розв'язував їх, що він ніби не знав слова «зупинка»…» І справді, його називали поетом і водночас політиком кіно. Митця порівнювали з

Гомером, Шекспіром, Рабле, Гофманом, Бальзаком, Бетховеном. А сам Довженко казав, що свої твори «писав з гарячою любов’ю, щиро. Вони складали найголовніший смисл мого життя». Система, використовуючи цю «гарячу любов», не тільки підносила митця, а й ламала його. Але генія і знавця української душі не зламала. І його слово правди залишається у творчому доробку.
Теми для письмових відповідей

1. Відображення історичної долі народу у творах О. Довженка.

2. Україна у творчості О. Довженка.

Запитання для самоконтролю

1. Розкажіть про Довженка – кінорежисера.

2. Романтичне світовідчуття письменника.

3. Проілюструйте думки О.Довженка про історичне минуле України.

4. Роздуми письменника про роль митця в сучасному йому суспільстві.

5. У чому оригінальність жанрової форми «Україна в огні»?

6. Розкрийте риси національного характеру у кіноповісті «Україна в огні».

7. Автобіографічність «Зачарованої Десни».

8. Як переплетено реальність із вигадкою та фантазією у кіноповісті «Зачарована Десна»? Яку роль відіграє пейзаж у творі?

9. Якою бачить письменник людину у своєму омріяному світі?

10. Колоритність мови твору «Зачарована Десна».

11. В чому трагізм творчої долі О.Довженка?



Список літератури

1. Олександр Довженко. Кіноповісті. Оповідання – К: Наукова думка. – 1986.

2. Вдовенко Л. Відображення світогляду наших предків у повісті Олександра Довженка Зачарована Десна // Дивослово. – 1999. - №11. – С. 42 – 45.

3. Вінграновський М. Гомер ХХ століття: Про О.Довженка. // Українське слово. – 1995. –


4. Голуб Н. Життя і творчість О.Довженка (урок-гра) // Українська мова і література в школі. – 1999. - №1. – С. 34-35.

5. Дзюба І. Знаки духовної співмірності: Штрихи до світового контексту естетики О. Довженка // Дивослово. – 1996. - №1. – С. 3-9.

6. Касянова С. Синтез індивідуального сприйняття і загальнолюдського досвіду в Україні в огні О.Довженка // Українська мова та література. 1997. – № 4-3. – С.4-5.

7. Слоньовська О. Але душа моя вільна: О. Довженко через призму його Щоденника // Дивослово. – 1996. - №9. С. 39-42. 44

8. Літературознавчий словник-довідник / уклад.: Р.Т.Гром’як, Ю.І.Ковалів та ін. – К.: Молодь ВЦ Академія, 1997.
Семінарське заняття №13

Тема: «Тигролови» як український пригодницький роман. Проблеми свободи й боротьби за своє визволення. (за романом І.Багряного «Тигролови»)

Мета: розкрити сюжетно – композиційні та жанрові особливості твору, проаналізувати образ головного героя.

Основні поняття: пригодницький роман, сентименталізм, неоромантизм, експресіонізм.

План семінарського заняття

1. Історія написання роману «Тигролови» І.Багряного.

2. Сюжет твору

3. Проблематика роману.

4. Характеротворення головних героїв.

5. Ознаки пригодницького твору у романі.

6.Реалістичність твору.
Можлива відповідь:

1. Історія написання та видання роману «Тигролови»

Історія написання «Тигроловів» бере початок із 1933 р., коли Івана Багряного було засуджено на 5 років заслання і вивезено на Далекий Схід. Спочатку був «висланцем» (йому заборонили протягом трьох років проживати в Україні), потім понад два роки – каторжанином Бамлагу (табір Байкало-Амурської магістралі).

В 1942-43 роках автор опинився на Західній Україні для налагодження зв’язків із українським підпіллям. З початком полювання гестапівців на активістів українського резистансу, І.Багряному довелося законспірувати своє перебування в ареалі дій УПА. Знайшлася квартира, що була поза підозрою німецької влади і в ній, майже не виходячи на прогулянки (хіба що вночі), письменник написав за чотирнадцять днів свій перший роман.

5 лютого 1944 року в Літературно-мистецькому клубі у Львові Багряний виступив із доповіддю «Україна біля Тихого океану», в якій він поділився своїми враженнями про життя українців на Далекому Сході, зокрема в Зеленому Клині. То були спогади про кількарічне заслання.

Отже, вперше «Тигролови» з'явилися в скороченому варіанті 1944 року в часописі «Вечірня година» під назвою «Звіролови». Редагував роман В.Чапленко, який без згоди автора замінив назву. Вже після війни І.Багряний відновив по пам’яті повний текст «Тигроловів». У 1947 році видав окремою книгою у видавництві «Прометей». Друге видання з’явилося у Детройті в

США у 1955 році. В Україні про роман не знали майже 30 років – він побачив світ лише в 1991 році.



2. Тематичні пласти та сюжет твору

«Тигролови» - в німецькому перекладі «Закон тайги».

Роман не автобіографічний. Твір має проекцію не тільки на сучасне авторові, а й на минуле та на майбутнє.

За жанром цей роман тяжіє до пригодницького. Подорожі, незабутні враження, небезпека від зіткнення з дикою природою, втечі, погоні. Двобої, романтичне кохання – все це постає перед читачем яскраво і зримо, захоплююче. Не вигадкою є і лови тигрів та ставлення до цих страшних звірів українців-переселенців.

Твір є багатоплановим. З найвиразніших його тематичних пластів можна відмітити такі:

- трагедія України при тоталітарному режимі;

- відображення впливу сталінського терору на долі окремої людини – молодого інженера-авіатора Григорія Многогрішного;

- змалювання побуту й традицій нащадків переселених у тайгу українців;

- вічність і нетлінність життя як такого, втілене через зображення романтичного кохання
Наталки і Григорія.

Зовнішня побудова твору чітка і симетрична, сприяє панорамному розгортанню бою між добром і злом. Роман складається з двох частин по шість


розділів, кожен з яких має заголовок з окремим оповіданням. У ньому є надзвичайно захоплюючі зав'язка, яскрава кульмінація, щаслива розв'язка.

Постійно прослідковується хронотоп дороги: всі події відбуваються саме під час подорожування. Доцільні й усі позасюжетні композиційні елементи: екскурси в минуле, паралельні у спогадах Сірків і Многогрішного про покинуту рідну землю, портрети, ліричні відступи, вставні частини розділів, наприклад, про Дядорова, цікаві побутові деталі.

У творі дві сюжетні лінії. Перша, пригодницька, – це лінія перебування в тайзі Григорія Многогрішного, яка часто сприймається за єдину. Але це не так. Є ще одна лінія – лінія сталінських репресій, вона подекуди уривчаста,штрих-пунктирна, але цікава і об’єктивна.
45
Саме з першої сюжетної лінії роман розпочинається і нею ж закінчується. Сюжетна лінія Григорія Многогрішного, і вона ж – пригодницька, цікава складовими елементами.

Зав’язкою в ній є порятунок Наталки від розлюченої ведмедиці, кульмінацією – вбивство Медвина і його друга-чекіста, (якого, до речі, Григорій не збирався вбивати).


Розв’язка у романі подвійна: це благословення батьками Наталки і Григорія на шлюб, і перехід кордону. І перша, і друга розв’язки, як то вимагає пригодницький жанр, – щасливі.

3.Проблематика роману

Автор у творі порушує ряд проблем, зокрема:



- проблема сталінських репресій;

- проблема людяності;

- віри і незламності духу;

- збереження українських звичаїв та традицій;

- патріотизму і національної гідності.



4. Ознаки пригодницького твору у романі

Захоплююче стрімко розгортаються події роману, напружено розвивається конфлікт. Сюжет насичений надзвичайними подіями,несподіваними крутими колізійними


поворотами, динамічним їх розгортанням. Читач перебуває у постійній напрузі: втечі, переслідування, атмосфера таємничості, загадковості, сенсаційні випадки чи повідомлення, сміливі припущення й розгадування поглинають увагу, стираючи грані між уявним і дійсним світами. Саме ці риси твору є характерними для пригодницького роману.

5. Характеротворення головних героїв

План-характеристика образу Григорія Многогрішного

1. Григорій – пасажир поїзда-дракона, символ волелюбної і сплюндрованої Вітчизни.

2. Риси характеру героя:

а) воля до життя;

б) сила і незламність духу;

в) співчуття до чужої біди;

г) порядність;

ґ) повага до жінки;

д) жага помсти ворогові.

3. Трагедія українського народу – це власна трагедія героя роману.

4. Глибока внутрішня порядність Григорія Многогрішного.

5. «У сміливих завжди є щастя ».

Додаткові запитання.

- Звідки родом Григорій, хто його предки?

- Учасником якого повстання був Григорій в юності?

- Що найбільше лякало Медвина?

- Якою була реакція Григорія, коли в Хабаровську побачив заплаканих дівчат? Чому?

- Яка риса характеру проявилась у Григорія в епізоді зустрічі Сірків з Морозами?

- Чому Григорій з Наталкою приховують свої почуття? І чому, нарешті, довіряються одне одному?

- Чому Григорій не пробачив Медвина?

Образ Григорія Многогрішного є живою ланкою, яка поєднує дві України. Одну – справжню, прекрасну, з широкими колядками та щедрівками та іншу – поселенську, «Сіркову державу».

План-характеристика Наталки

1. Наталка – яскрава особистість, один із центральних образів роману.

2. Риси характеру героїні:

а) вроджена яскрава жіночність;

б) працьовитість;

г) мова героїні;

ґ) кохання до Григорія;

д) рішучість у боротьбі за власну долю.

3. Наталка – гідна супутниця для життя.

Додаткові запитання

- Чи сподобалась вам Наталка?

- Які риси її характеру вам імпонують?

- Чи змогли б ви покинути звичне життя і піти назустріч випробуванням?

- Що схожого між Наталкою та Мавкою з «Лісової пісні» Лесі Українки?


- Чим схожа Наталка до однойменної героїні п'єси І.Котляревського «Наталка Полтавка»?

- Як ви вважаєте, чи повернуться ще в Україну Григорій та Наталка? Якщо так, то чому ж не повернувся Іван Багряний?


46

Отже, Герої Багряного – прості люди, однак саме в них сфокусовано справжнє активне начало. Для них почуття національної гідності, патріотизму є органічним, природним, як саме життя.


Письменник не просто показує героїв, які протистоять природі, обставинам, скрутній ситуації, а виводить представників уярмленої нації, для яких небезпека стає подвійною, бо єжовські людолови не пожаліють нікого, не спроможуться навіть на таке милосердя, яке іноді мисливець проявляє до звіра. У цьому якраз і полягає викривальний пафос роману, прихована суть.
Теми для письмових відповідей

1. Фольклорні жанри у романі «Тигролови» І.Багряного.

2. Національна ідея у творчості І.Багряного.

Запитання для самоконтролю

1. Визначте жанр твору.

2. Основні риси пригодницького роману.

3. Чи можна цей твір назвати автобіографічним?

4. Алегоричний зміст назви роману «Тигролови».

5. Образ поїзда у творі.

6. Своєрідність композиції роману.

7. Які художні засоби використовує І.Багряний для зображення образу Григорія Многогрішного?

8. Підберіть цитати із роману, які могли б ілюструвати кредо І.Багряного.

9. Поєднання рис сентименталізму та експресіонізму у романі.

10. Охарактеризуйте фольклорні жанри, які І.Багряний вводить у тканину роману.

Список літератури

1. Багряний Іван. Тигролови. Морітурі. – К.: Наук. думка, 2004. 368с.

2. Ірина Роздельська. Іван Багряний // Усе для школи. Українська література. 11клас. – 2002. - №6.

3. Ковальчук О. Ми є. Були. І будем ми!. – Вивчення роману Івана Багряного Тигролови’// Дивослово. – 1999. - №7. – С.36 – 4.

4. Семенчик І. Іван Багряний // Українська мова та література. – 1996. – № 4. – С. 2 –3.

5. Літературознавчий словник-довідник / Р.Т. Гром’як, Ю.І. Ковалів та ін. – К.: ВЦ Академія, 1997. – 752с.



Семінарське заняття № 14



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал