Миколаївський будівельний коледж Київського національного університету будівництва і архітектури



Сторінка5/8
Дата конвертації18.12.2016
Розмір1.94 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
1   2   3   4   5   6   7   8
Тема: Остап Вишня «Майстер сатири і гумору «Як варити і їсти суп із дикої качки», «Бенгальський тигр».

Мета: глибше познайомити студентів з творчістю письменника, творами збірки «Мисливські усмішки»; розвивати творчу уяву, спостережливість, уміння аналізувати прочитане; виховувати любов до рідної природи.

Основні поняття: гумор, усмішка, фейлетон.

План семінарського заняття

1. Друг людини, друг природи й праці (слово про творчість О.Вишні).


2. Утвердження ідеї гармонії людини і природи у збірці «Мисливські усмішки».
3. Стильові особливості усмішок – своєрідне поєднання гумору лірики, тонка іронія, невимушеність авторської оповіді, в яку органічно вкраплені жваві діалоги, пейзажні картини.

4.Ідейно-художній аналіз усмішки «Як варити і їсти суп із дикої качки».


5.Ідейно-художній аналіз усмішки «Бенгальський тигр». Можлива відповідь: 1. Він постає перед нами людиною оптимістичного таланту, яка збагатила українську багатоголосу літературу новими ритмами, самобутніми мотивами. Як письменник, Остап Вишня (справжнє прізвище — Губенко) ввійшов у літературу в 20-ті роки, і з того часу сміх для нього став найголовнішим інструментом художнього пізнання та відтворення дійсності. Особливості сміху Вишні найкраще сформульовано самим письменником. Він не раз у колі своїх друзів говорив про те, що сміятися з людини можна тільки тоді, коли глибоко любиш її. Автор вважав, що завдання гумориста — сміятися не над самою людиною, а над її поведінкою, вадами характеру тощо.
«Треба, — писав Остап Вишня, — любити людину. Більше, ніж самого себе».

2. Відображення дійсності засобами комічного у циклі О.Вишні «Мисливські усмішки».

Для гумориста О.Вишні розповіді на коротких (чи й затяжних) привалах під час полювання та рибальства ставали золотим дном, адже появлялися безцінні фабули для нових творів, зринали унікальні вислови, митець довідувався про комічні вигадані й невигадані історії.

Під час проживання у Харкові Остап Вишня часто ходив на полювання із затятим мисливцем Миколою Хвильовим. Вершиною розвитку жанру вважаються «Мисливські усмішки», які Максим Рильський назвав «ліричною поезією в прозі».

Після війни О.Вишня найчастіше вирушав на полювання з Максимом Рильським, якого називав Максимом Черешнею. Переважно вони поверталися без здобичі, але задоволені й щасливі, що відпочили, намилувалися краєвидами, нарозмовлялися з друзями й наслухалися різних побрехеньок. Девізом О.Вишні були промовисті слова: «Живіть, зайці!» .

Так і виник задум у письменника зібрати «сміх у міх», і так у 1958 році з’явились «Мисливські усмішки». 34

О.Вишня став родоначальником нового жанру – усмішки. Від звичайної гуморески усмішка відрізняється тонким ліризмом і чудовими описами природи


, що не є притаманним для сатиричних творів. У багатьох усмішках автора діє оповідач з народу.
На перший погляд, це досить простенька, пересічна особистість, чоловічок трохи затурканий, трохи забобонний, але обов’язково з почуттям гумору.
«Мисливські усмішки» Остапа Вишні – унікальне художнє явище в українській літературі. Вони хоч і «мисливські», але навчають не полювати на звірину, а берегти її, дбати про природу і наступні покоління. За допомогою гумору і сатири він викриває руйнівні фактори, що є перешкодою до збереження природного середовища та людського буття у ньому. В усмішках знайшло своє поетичне виявлення народне ставлення до навколишнього світу. Автор художньо осмислює такі гуманістичні проблеми:

- людина і природа;

- людина і пам’ять;

- людина і вічність земного буття;

- особистісна сутність людини – любов до рідної землі, до свого народу, його мови і культури.

3. «Мисливські усмішки» – не тільки шедевр світової гумористики, а й азбука святого почуття патріотизму, школа любові до рідного краю.
У «Мисливських усмішках» багато ліричних відступів («Як варити і їсти суп з дикої качки», «Ведмідь» і т. у яких ми бачимо лише доброзичливий сміх у ставленні до мисливців, ми милуємося прекрасними картинами нашої мальовничої України, замислюємося над болючими проблемами екології.

Чи зоології будемо навчатися тільки з книжок? Чи зможуть наші діти, онуки ось так, як колись Остап Вишня, поїхати до лісу, побачити справжнього вепра, качку, білочку? Отже, «Мисливські усмішки» можна справедливо назвати шедеврами гумору і лірики, яскравою сторінкою не тільки в багатогранній творчості О. Вишні, айв усій українській літературі.



описание: таблица.png
4. «Як варити і їсти суп із дикої качки» — одна з найдотепніших усмішок Остапа Вишні. Присвячена Максимові Рильському, близькому другові письменника. Уперше надрукована в журналі «Перець» 1945 р.
Побудований твір у вигляді порад молодому мисливцеві, який збирається на полювання. «Само собою розумiється, що ви берете з собою рушницю (це така штука, що стрiляє), набої i всiлякий iнший мисливський реманент, без якого не можна правильно нацiлятись, щоб бити без промаху, а саме: рюкзак, буханку, консерви, огiрки, помiдори, десяток укруту яєць i стопку…Стопка береться для того,щоб було чим вихлюпувати воду з човна, коли човен тече…Їдете ви компанiєю, тобто колективом, так – чоловiка з п’ять, бо дика качка любить iти в супову каструлю з-пiд колективної працi…». За цим описом збирання на полювання — неприхована іронія, передчуття неповторної мисливської романтики, відчуття чоловічої свободи, розслаблення від клопотів, умиротворення. Мистецьки вплетений у композицію розповіді прекрасний український пейзаж надвечір’я: «Дика качка любить убиватись тихими-тихими вечорами, коли сонце вже сковзнуло з вечiрнього пруга, минуло криваво-багряний горизонт, послало вам останнiй золотий привiт i пiшло спать… Це ввечерi…А вранцi дика качка зривається шукати вашого пострiлу рано-рано, тiльки-но починає на свiт
35
Благословлятись». Особливо промовистою є фраза, яка характеризує ставлення письменника до самого процесу полювання: «І вільно дихається, і легко дихається…». Це щире зізнання автора, бо немає значення, чи вполював щось мисливець, чи ні, головне — що недаремно витратив час. Герої усмішки, здається, не полювали по-справжньому: найважливішим під час полювання для них було відпочити від повсякденної метушні, помилуватися вечірніми зорями та світанковими ранками над тихими озерами. Вони сповнені веселих та смішних пригод, що їх переживають персонажі. Над невдахами-мисливцями доброзичливо кепкують рідні та знайомі. Усмішкам притаманні життєлюбний тон оповіді, глибокий ліризм, оптимістичні, світлі, але часом і сумовиті настрої. В усмішці «Як варити і їсти суп з дикої качки» письменник виводить нам образ потенційного невдахи, горе-мисливця, щобільше дбає про пляшку й чарку, ніж про рушницю та набої. Виявляється оповідач неабиякий філософ, начитана людина, яка знає «Маленького принца» Екзюпері, оскільки змальовує словами колоритно серпневий зорепад і нічне небо. До живої природи він ставиться особливо трепетно, персоніфікує її: «До озерця ви підходете вже тоді, коли качки «по виключали мотори», почистили зуби, зробили на ніч фізкультурну зарядку з холодним обтиранням, і, поклавши на водяні лілеї голови, полягали спать…» В усмішці мисливець однаково виходить із ситуації: не вполювавши нічого, купує на базарі свійську птицю або зичить у товариша грошей, щоб купити в більш везучого мисливця зайця.
5. Полювати на тигра треба їхати в Бенгалію, тому що саме там водяться найбільші тигри — 2,5-3 метри, й хвіст до метра. Тому, якщо одбити тільки хвоста, то й це вже не абищо. На Бенгалію з Києва тре ба їхати через Мотовилівку, Васильків і Фастів. Потім брати на Жмеринку до Одеси, а там на Дарданелли, через Суецькии канал — і вже Індія. Спитати "Брамапутру". Тільки завчіть це слово, а то один переплутав, питав-питав "Путрамабру", та й повернувся додому без тигра.Треба мати на увазі, що перед полюванням на тигра треба знищити всіх кобр і всіх гримучих змій, щоб не вкусили, перехворіти на тропічну малярію, а тоді вже полювати. Хліба брати лише на дорогу, бо там на кожному кроці росте хлібне дерево з плодами на зразок наших книшів.Тигра полюють, щоб знищити цього страшного звіра, який нападає на тварин та людей. А ще заради величезної смугастої пухнастої шкури та кігтів, з яких роблять чудодійний порошок, що посилює в людині хоробрість.Є кілька способів полювання на тигра. Наприклад, взяти аркуш дикту (фанери, картону) й молоток. Коли тигр на вас кинеться, підставте дикт, його кігті в ньому проб'ють дірки й зав'язнуть. Тоді молотком загинайте їх — і тигр ваш.
Дуже поширений спосіб полювання на тигра із слоном. Так роблять індуські раджі та англійські лорди. Вантажать на слона курені зі слонової кістки, туди ж різні наїдки та напої. Почувши вигуки загонщиків, стріляють, неважливо, що, може, попадуть і в якого тубільця. Зате на стіні вдома висітиме розкішна шкіра тигра із золотою табличкою — де й коли забитий лордом цей звір.Непоганий спосіб і такий, коли викопати яму на стежці до водопою, замаскувати її. Тигр упаде, тоді його треба лоскотати (тигри дуже бояться лоскоту, через те й ревниві), поки не буде готовий.Можна скористатися й іншим шляхом. Тренуватися ретельно їй навчитися швидко бігати. Потім знайти тигра й бігти, коли він за вами поженеться. Бігти до галявини й не проґавити той момент коли він посковзнеться й упаде. Отоді він — ваш.Ловитва на тигра, як бачимо, небезпечна й клопітна. Та і їхати далеко. То будемо сподіватися, що ми з часом наблизимося до Бенгалії, а вона до нас, бо клімат, як кажуть географи, міняється. Отоді й пополюємо, знаючи заздалегідь усі способи ловів на тигра.
Отже, крізь смішну й трохи химерну оповідь про способи полювання на бенгальського тигра у гуморесці проглядаються й гострі пазурики сатири, спрямовані проти тогочасних суспільно-громадських та політичних вад. Наприклад, про способи розподілу та купівлі на базарі хлібних карток, про стосунки колонізаторів і "тубільців" і т. ін. Бурхлива фантазія та гумор автора спрямовані, очевидно, не лише на розважання читача, ай на посилення його уваги до важливих суспільних, світових проблем.

Питання для самоконтролю:

1. Чим усмішка відрізняється від гуморески?

2. Жанрова своєрідність усмішки.

3. Образ оповідача в творах гумориста.

4. Проблема людини і природи у циклі «Мисливські усмішки».
5. Роль пейзажу в творах письменника.

6. Розкриття рис національного характеру.


36
7. Як у творчості О. Вишні продовжуються класичні традиції Гоголя і Шевченка, Щедріна і Франка, Мартовича і Чехова?

Список літератури

1. Остап Вишня. Фейлетони. Гуморески. Усмішки. Щоденникові записи. - К: Наукова думка, 1984.

2. Остап Вишня. Вишневі усмішки: Усмішки, фейлетони, нариси. – Одеса: Маяк, 1978. - 271с.

3. Журавський А. Ніколи не сміявся без любові: Сторінки життя і творчості Остапа Вишні. - К, 1983.

4. Зуб. І . Остап Вишня: Риси творчої індивідуальності. - К, 1991.

5. Присяжна Т. Сторінками життєпису Остапа Вишні // Дивослово. - 1996. - №2. - С. 42-45.

6. Вишня Остап. Історія української літератури ХХ століття. Кн.2, ч.1. - К,1994. -с.281 - 289.

7. Присяжна Т. Сторінками життєпису Остапа Вишні.

8. Нестандартний урок // Дивослово. – 1996. - №2.

9. Ольга Гріга. Великий життєлюб // Дивослово. - 2005. - №4. - С. 28 - 31.

10. Ганна Лисенко. Ніколи не сміявся без любові. (Вечір гумору присвячений Остапові Вишні )
// Дивослово. - 2005. - С. 31 – 33.

11. Літературознавчий словник-довідник / уклад.: Р.Т.Гром’як, Ю.І.Ковалів та ін. – К.: Молодь


ВЦ»Академія», 1997. – 752 с.

Семінарське заняття № 11

Тема:Микола Куліш п’єса «Мина Мазайло» – сатиричне викриття бездуховності обивателів, які зрікаються своєї мови.

Мета: Прищепити любов до творчості Миколи Куліша, доробку свідомого носія національної культури, менталітету, українського способу мислення і сприймання світу.

Основні поняття: гумор, п’єса, комедія.

План семінарського заняття

1.З історії комедії «Мина Мазайло».

2.Жанр п’єси, сюжетна основа твору.

3.Система образів п’єси.

4. Проблематика комедії «Мина Мазайло».

5.Застосування різних засобів комічного.

6.Значення творчості М.Куліша для становлення української драматургії в ті роки.
Можлива відповідь: 1.З історії комедії «Мина Мазайло».
За спогадами сучасників, М.Куліш дуже обережно поводився зі словом, не терпів використання «не тих» слів, а українську мову знав дуже добре й високо цінував її, стверджуючи, що таких багатих і соковитих мов, як його рідна, дуже мало на світі. Тому, мабуть, М.Куліш написав п’єсу «Мина Мазайло», у якій порушив мовну проблему. Письменник був закоханий у красу, емоційність, виразність української мови й намагався боротися за її подальший розвиток. «Мина Мизайло» – одна з найкращих п’єс, яку хтось із дослідників назвав «філологічний водевілем», бо в ній багато уваги приділено слову. Протягом року комедію «Мина Мазайло» було видруковано. Спочатку в одному з найбільш самобутніх і «европеїстських» українських видань кінця 20-х рр. ХХ ст. – гумористично-сатиричному альманасі «Літературний ярмарок» (шосте число за 1929 р.), навколо якого, як відомо, об’єдналися колишні члени ВАПЛІТЕ, серед яких були М.Хвильовий, О.Досвітній, М.Куліш, Ю.Яновський, Г.Косинка, В.Сосюра, Г.Епік, М.Бажан та ін.. А пізніше, усе в тому ж 1929 році, п’єса вийшла п’єса в Харкові окремою книжкою. Після постановки і публікації комедія стрімко одержала визнання. Проблематика, художні реалії твору жваво обговорювалися в пресі, стали предметом дискусій, у процесі яких висловлювалося чимало високих і дуже високих оцінок. 1929 р. комедія з’явилася на сценах Дніпропетровська й Херсона, Одеси й Вінниці, Житомира й Маріуполя. У Києві поставив Гнат Юра, у Харкові – Лесь Курбас. «Березільська» вистава тріумфально пройшла на гастролях в Одесі й Києві, а влітку 1930 р. – у Грузії, під час єдиного виїзду « Березоля» за межі республіки. Так само тріумфально було її знято наприкінці 1930 р., коли процес українізації пішов на спад.

2. Жанр п’єси, сюжетна основа твору.

«Мина Мазайло» – не водевіль, а сатирична комедія, з притаманним цьому жанру прийомом концентрації побутових деталей, використання гіперболи, символіки, гротеску. Куліш-драматург належав до митців, здатних глибоко бачити суспільний грунт у най банальніших побутових явищах. У комедії «Мина Мазайло» письменник прагнув зрозуміти, як діють, як відображаються в побуті сучасного йому міщанства важливі тенденції суспільного життя країни. У зв’язку з цим знаходиться й сюжетна основа твору, і типологія образів, кожен із них є конкретною особою й водночас широким, майже символічним узагальненням.



3.Система образів п’єси.

ОБРАЗ МИНИ МАЗАЙЛА

Харківський службовець Мина Мазайло, українець за походженням, вирішив змінити своє «плебейське прізвище» на щось милозвучніше. Мина сподівається, що тоді для нього настане справді щасливе життя. Але разом із прізвищем відмовиться віні від свого українства, від «мужицтва» й стане


37
одного чудового дня Сиреневим, Розовим, Тюльпановим, на крайній випадок – Мазєніним. Саме в прізвищі він убачає причину своїх службових і життєвих поразок. «Мазайло» для нього, як камінь на шиї, тавро його соціального рабства.

ОБРАЗ МОКІЯ

Син Мокій, «вдарений мовою», без п’яти хвилин комсомолець, у драмі виступає антиподом свого батька й мріє додати до «Мазайла» загублену половину «Квач». «Мазайло-Квач» звучить для Моки як музика. Він чужий націоналізму та далекий і від інтернаціонального пафосу комсомольців. Єдине, чим Мока захоплений – це багатством української мови. Мовні симпатії Куліша зробили постать Моки ніби позитивною й такою, що виражає авторські ідеї, а позитивний герой з Моки – ніякий. Мока дійсно має глибокі знання української історії, літератури, фольклору, тонке відчуття мови. Він романтик і мрійник. Його філологічні коментарі захоплюють і чарують. Уля каже: «…Він на тебе словами отими тощо… аж пахне». Але коли він говорить дівчині замість слів кохання: «Ах, Улю! Мені вже давно хотілось вам сказать …Хотілось сказати, а тепер ще охочіше скажу: Улю! Давайте я вас українізую!» – то звучить смішним. У суперечці з батьком Мокій грубий, жорстокий, нестриманий. У нестямі кричить: «З новим прізвищем! У крамницю!»



ТІТКА МОТРЯ (МОТЯ)

Заскорузлості поглядів і ворожості до української мови, історії, культури можна лише подивуватися, її репліки смішні, але й незаперечні. Побачивши на вокзалі напис українською «Харків», вона цілком серйозно питає: «Нащо, питаюсь, навіщо винам іспортили город?». Те, що в українській опері «Тарас Бульба» артисти співають по-українському вона називає «безобразієм». ЇЇ докази мають незаперечну логіку: «Да єтого не может бить, потому што єтого не може бить нікада!». Українська мова для неї – просто «австріяцька вигадка». Убивчим за силою сарказму є висловлювання тьоті Моті: «По-моєму, прилічнєє бить ізнасілованой, нєжелі украіїнізірованной». Вона рознервувалася, коли Уля сказала, що її ноги відповідають «українському стандарту»,бо відразу кинулася крадькома вимірювати свої. Завдяки майстерності й таланту М.Куліша ім’я «тьотя Мотя» в народі до розряду прізвиськ.



ДЯДЬКО ТАРАС

Це теж гротескна фігура. Він виступає за збереження старого, патріархального, без урахування нових умов життя. Проте в суперечці, хто в кого «вкрав» слова, змінювати чи не змінювати прізвище Мазайлові, дядько виявляється слабшим за тітку Мотю й здається на її милість. Є в нього й висловлювання, не позбавлені здорового глузду, продиктовані любов’ю до рідного народу, глибоким знанням історії.



ІНШІ ОБРАЗИ
Що стосується Лини та Рини, то це такі собі войовничі міщаночки, які повністю поділяють зневагу свого чоловіка й татуся до всього українського. Вони постійно милуються собою перед
дзеркалом, кокетують й охають та ахають, беручись за серце, як шляхетні дівиці. Між собою мити й дочка розмовляють грубо, з лайками та образами, кожна вважає себе розумнішою за іншу, їхні повсякденні заняття – плітки, підглядання, обговорення нарядів та заздрість до тих, хто «добре влаштувався» в житті. Коли щось виходить за рамки їхнього розуміння та уявлення, воно
піддається беззастережному осуду й навіть прокльону. Мати, дізнавшись про категоричну відмову сина міняти прізвище, пропонує : «Може, проклясти?». І дивується: «І в кого він такий удався? У кого? Здається ж і батько, і я всякого малоросійського слова уникали…». Отже, ці дві сатирично-комедійні персонажі – уособлення тупого й зарозумілого міщанського середовища часів М.Куліша. Трохи окремо стоїть у п’єсі постать Улі. Автор постійно підсміюється, іронізує в ремарках: «Уля – як Уля». Тобто така, як усі дівчата її кола. Вона самозакохано видивляється в люстерко, емоційно-сентиментальна, мрійлива. Але її мрії поки що не простягаються далі «вигідної партії». Уля, як і її подруги, насторожено ставиться до українізації, теж прагне хоч трохи замінити прізвище Розсохина, щоб звучало не по-українськи – Розсоха.
Але коли вона познайомилися з Мокієм і закохалася в нього, то серцем сприйняла
його погляди. Під впливом Мокія Уля стала ходити до бібліотеки, читати, цікавитися мовою й до деяких «філологічних» висновків дійшла вже сама.

4. Проблематика комедії «Мина Мазайло».

1. Мовна проблема, художнє відтворення проблеми українізації. (Твір М.Куліша висвітлює проблему русифікації України, яку в 1920-х роках ХХ ст. більшовицькі ідеологи намагалися прикрити так званою «українізацією». П’єса написана на матеріалі, який був характерний для Харкова 1920-х рр., відбиває говірку Харківщини тих часів. Головний герой Мина Мазайло з комічного цілеспрямованістю намагається змінити своє прізвище на російське, більш благозвучне. Цим він сподівається підвищити своє службове становище, здобути авторитет серед службовців. Мина – перевертень, який хоче зректися не тільки рідної мови, а й свого національного «я». Герой бере уроки російської мови, намагається всю родину позбавити прав розмовляти українською мовою, що й призводить до гострого конфлікту в родині. Частина – за українізацію (син Мокій, дядько Тарас), а частина – за русифікацію (тьотя Мотя, Рина).


38

2. Проблема відстоювати свою думку. (П’єса «Мина Мазайло» навчає нас відстоювати свої вподобання та переконання, не боятися сказати вголос думку. Навіть зустрівшись із різними тьотями мотями, минами,ринами, не варто тихо погоджувати з усім, ними сказаним. Треба вчитися не соромитися себе, передусім свого походження та родини).

3. Проблема стосунків між батьками й дітьми. (Мокій і Мина, хоча батько й син, але в житті вони є антиподами. Треба вміти слухати один одного, приймати спільні рішення, шукати «золоту середину»).

5. Застосування різних засобів комічного.

Микола Гурович Куліш обрав для свого твору жанр комедії, бо що, як не сміх, може найдошкульніше вдарити по Мазайлах, які роду свого цураються. Твір іскрометний, пересипаний такими мовними перлами, що запам’ятовуються надовго. Разом із тим не можна не відчути того болю й смутку автора, який прозирає між рядками, адже саме серед українців знаходяться найзапекліші вороги української мови, національної історії.

У літературі є багато засобів комічного. Найчастіше використовуються такі:


  • прагнення дійової особи показати себе не тим, ким вона є насправді;

  • несподівана ситуація;

  • надання предмету зображення невластивих йому рис;

  • сполучення в реченні слів, які означають різнорідні поняття;

  • неправильне розуміння персонажем якогось предмета чи явища;

  • іронія – художній засіб, комічна сутність якого полягає в невідповідності між прямим змістом висловлювання і йог справжнім (прихованим) значенням, що легко вгадується;

  • використання або розуміння метафоричних фразеологізмів у прямому значенні; гра слів, побудована на використанні народної лексики;

  • уживання гіперболи з метою висміювання зображуваного;

  • використання пестливих слів з метою висміювання;

  • використання політичних термінів для зображення побутової проблеми чи буденної роботи;

  • використання вульгаризмів;

  • парадокс – сполучення несумісних понять;

  • гротеск – сатиричний художній прийом у літературі та засіб типізації, в основі якого лежить художня деформація зображувальних предметів і явищ, нарочно карикатурне їх спотворення з метою гострішого виявлення суті.

6.Значення творчості М.Куліша для становлення української драматургії в ті роки.

Микола Куліш був митцем, який постійно прагнув новини в творчості – нових художніх засобів, прийомів, рішень: несподіваних думок, образів, конфліктів; нової, до нього ще не


відкритої якості драматургічного світобачення. Він шукав і знаходив нові напрямки розвитку мистецтва, літератури, драматургії, що потім ураховувалися іншими письменниками, художниками наступних поколінь. Куліш-драматург жив категоріями майбутнього художнього часу. А це – привілеї митців світового

рівня. Багатьма дорогами пройшов Куліш – дорогами навчання, таврійського степу і України, дорогами війн, самовіддачі, духовного піднесення, дорогами творчості, відкриття і переслідувань. За недовге життя йому довелося пережити ледь не все, що тільки може випасти на долю людини. І на всіх дорогах, в усіх життєвих випробуваннях він залишався яскравою порстаттю, що прагне справедливості, краси і добра.


Список літератури
1. Кузякіна Н. Ув’язнений за суворою ізоляцією // Київ.— 1993.— № 7.
2. Куліш А. Спогади про Миколу Куліша // Куліш М. Твори в двох томах.— К., 1990.— Т. 2. 40

3. Лавріненко Ю. Микола Куліш // Розстріляне відродження: Антологія 1917 — 1933.— К., 2001.

4. Панченко В. Арки і шибениці (драматургія Миколи Кулiша). — Кіровоград, 1997.

5. Свербилова Т. Микола Куліш // Історія української літератури ХХ століття: У 2 кн.— К., 1993.Кн. 1.



6. Шерех Ю. «Шоста симфонія» Миколи Куліша // Куліш М. Твори в двох томах.— К., 1990.

САМОСТІЙНА РОБОТА
Микола Куліш Особливості розвитку драматургії й театру 20-30-х років ХХ ст.. – 1 година
Остап Вишня «Сом» – м’який гумор як риси індивідуального почерку Остапа Вишні. – 1година
Запитання для перездачі Модуля № 3
1. Загальний огляд творчості Павла Тичини.
2. Пояснити спад творчості Максима Рильського в його біографії.
3. Основні відомості про творчий шлях Євгена Плужника. 4. Уславлення краси рідної мови, заклик до її збереження в творчості Володимира Сосюри.
5. Творчість Миколи Хвильового.
6. Трагедія українського народу у вирі братовбивчої громадянської війни в творчості Григорія Косинки.
39
7. Розповісти про українського інтелігента Степана Радченка в урбаністичному романі В.Підмогильного «Місто».
8. Майстерне змалювання рідної природи та заклик до її збереження в гуморесках Остапа Вишні.
9. Поєднання ознак поеми, роману, реалізму та романтизму в романі «Вершники» Юрія Яновського.
10. Актуальність комедії «Мина Мазайло» Миколи Куліша.
11. Розповісти напам’ять вірші: «Пам’яті тридцяти», «Коли усе в тумані життєвому», «ЛюбітьУкраїну».

Модуль № 4 (1 курс 2 семестр)




Назва теми

Год.

Євген Маланюк (стисло про письменника). Поезії: «Під чужим небом», «Істотне», «Стилет чи стилос?..», «Земна мадонна»: художнє осмислення життєвих проблем, ностальгічні мотиви, філософічність поезій.

2

Олег Ольжич, стисло про письменника, поезії: «Господь багатий нас благословив», «Захочеш – і будеш» із циклу «Незнаному воякові».

2

Олена Теліга (стисло про письменницю). Поезії: «Сучасникам», «Радість», «Пломінний день»: українські національні герої, лицарі духу, виховані за межами України; романтичний максималізм, сила духу, життєрадісність, шляхетний патріотизм, висловлені образним словом; моральний заповіт нащадкам. Напам’ять «Сучасникам».


2

Контрольна робота: «Лицарі духу, виховані за межами України», «Ностальгічні мотиви у творчості поетів «Празької школи».

2

Українська література 40-50-х років ХХ ст. Українська література 40-50-х років ХХ ст. Загальна характеристика літературного процесу.

Олександр Довженко. Загальний огляд творчості. Кіноповість «Україна в огні»: відображення у творі найтрагічніших сторінок історії вітчизняної війни в Україні; уособлення долі українського народу в образах родини Запорожців; жанрова специфіка твору. Кіноповість «Зачарована Десна»: автобіографічна основа; особливості оповіді; символічність назви; відображення в головних образах національного менталітету; морально-етичні проблеми твору; жанрова специфіка.Семінар № 12



6

Українська література за межами України.

Василь Барка (В.Очерет). Загальний огляд творчості. Роман «Жовтий князь» (оглядово): історична основа твору, реалістичне змалювання трагедії голодомору, утвердження високого духовного потенціалу українців, їх здатності до саможертовності заради ближнього; гуманістичне звучання твору; образи-символи на означення добра і зла.


2


Іван Багряний (І.Лозов’яга). Загальний огляд творчого шляху. Роман «Тигролови»(скорочено): проблематика твору, характеристика образів. Семінар № 13

4

Улас Самчук. Роман «Марія» (оглядово або скорочено – за вибором викладача). Загальний огляд творчості письменника;активна участь у літературному процесі української діаспори. «Марія» – перший в українській літературі художній твір про насильницьку колективізацію, про нещадне винищення справжніх трудівників землі, страшний голодомор 1933 року. Семінар № 14

4

Контрольна робота. «Роман В.Барки «Жовтий князь» – реквієм загиблим у часи голодомору 1932-1933рр.», «Образ людини-трудівника у творі О.Довженка «Зачарована Десна».

2

Українська література другої половини ХХ – початку ХХІ ст.

Вступ. Українська література у другій половині ХХ ст. Загальні зауваження до характеристики літературного процесу. Поети-шістдесятники (загальна характеристика культурологічного явища «шістдесятництва»). Василь Симоненко. Загальний огляд творчості письменника. Поезії: «Лебеді материнства», «Задивляюсь у твої зіниці...», «Є тисячі доріг...», «Ікс плюс ігрек», «Ну скажи, хіба не фантастично...» (або інші поезії за вибором викладача). Напам’ять «Лебеді материнства».





4

Іван Драч. Загальний огляд творчості письменника. Поезії: «Балада про соняшник»: поетичний роздум про мистецтво як життєдайну силу, що одухотворює людину, підносить до нових моральних та естетичних вершин; символічність образів соняшника та сонця. «Балада про вузлики»: висока вартість нетлінних скарбів людської душі — щедрості, доброти, чесності, працелюбства. «Крила»: світоглядне протистояння духовно багатих особистостей та спустошених щоденними клопотами людей; крила як символ одвічного прагнення людини до краси, високої духовності.


2

Микола Вінграновський. Загальний огляд творчості. «У синьому небі я висіяв ліс...», «Сеньйорито акаціє, добрий вечір...»: вселюдські та національні мотиви крізь призму «інтимного самозосередження». С.Р. – 1 година.

2

Дмитро Павличко. Загальний огляд творчості. Поезії: «Це Ти створив мене таким...»: філософські роздуми ліричного героя про сенс людського життя. «Був день, коли ніхто не плаче...», «Сріблиться дощ...»: вияв особливих інтимних переживань ліричного героя. «Два кольори»: мотив материнської любові та синівської вдячності; національний колорит вірша. Напам’ять «Був день, коли ніхто не плаче». С.Р.-1 година.

2

Ліна Костенко. Загальний огляд творчості. Поезії: «Вже почалось, мабуть, майбутнє» (або «Життя іде і все без коректур») ліричні роздуми про духовні та етичні цінності особистості; «Хай буде легко. Дотиком пера...»: «Недумано, негадано...»: оригінальність пейзажного малюнка як вияв особливості авторського стилю; глибокий ліризм твору, «краса і сила» почуття кохання у жіночій інтерпретації. «Маруся Чурай»(скорочено): історико-фольклорна основа роману у віршах; тематика та проблематика твору; образи Марусі, Івана Іскри, Богдана Хмельницького як утілення найвищих духовних чеснот українців.

Напам’ять вірш , уривок з роману «Маруся Чурай» (монолог Івана Іскри). С.Р.- 1 година

6

Олесь Гончар. Загальний огляд творчості. Роман «Собор» (скорочено): собор як символ духовної краси людини, її особистої причетності до історичного буття народу й людства; проблематика роману; характеристика образів. Семінар №15


4


Контрольна робота «Собор як символ духовної краси людини у однойменному романі О.Гончара» – тести, «Микола Баглай як ідеалістичний образ поета, мрійника в романі О.Гончара «Собор».

2

Григір Тютюнник. Загальний огляд творчості. Новела «Зав’язь»: символічність назви та подій; внутрішня краса образів юнака та дівчини; відображення національного менталітету у новелі. Новела «Три зозулі з поклоном»: «вічна» тема краси кохання; образ «любові всевишньої» як втілення високої духовної цінності, яка вивищує людину над прагматичною буденністю; відображення національного менталітету у новелі. С.Р. – 1 година

2


Семінарське заняття №12



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал