Миколаївський будівельний коледж Київського національного університету будівництва і архітектури



Сторінка5/10
Дата конвертації25.12.2016
Розмір1.93 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10
Тема:Григорій Косинка. Змалювання строкатої картини життя крізь призму долі й душі людини. Новела «На золотих богів».
Мета: глибше познайомити студентів з творчістю письменника, з’ясувати найхарактерніші риси літературних напрямків у творчості митця.

План семінарського заняття

1.Григорій Косинка – майстер новелістичного жанру.


2. Прочитайте новелу «На золотих богів». Про що вона? Що в ній найголовніше?
3. Як у новелі «На золотих богів» проявляється українська фольклорна традиція?
4. Що ви скажете з приводу авторської оцінки зображуваного в новелі «На золотих богів»?
29
5. Якими художніми засобами користується автор для донесення до читача основної ідеї новели «На золотих богів»?


Можлива відповідь:

1.Григорій Косинка – майстер новелістичного жанру.

Українська класична література має багату спадщину майстрів новелістичного жанру. Це і В. Стефаник, і Марко Черемшина, М. Коцюбинський і С. Васильченко.

Г. Косинка — прямий їхній продовжувач, але своєрідні і неповторний, як і кожен із них. Тонкий психолог селянської душі, життєлюб, оптиміст, вірний правді й красі, він має величезну силу емоційного впливу на читача. Кожне суспільне явище письменник розглядав з позиції людини, очима трудівника чи через призму заможника або дезертира. Він разом із героями шукав правду, істину.

Письменник постійно й послідовно розкривав процес зростання людської гідності в середовищі українських незаможників. Його герої сильні й вольові, багаті й красиві душею, завжди дійові й життєво правдиві, переконливі.

Усе, про що написав Г. Косинка, не видумане, відібране, виношене, виважене. Він добре знав психологію заможних селян, бо самому довелось з дитячих років поневірятися на чужих землях. Його герої — живі, пристрасні, колоритні фігури. Були вони страшними, часто жорстокими, немилосердними й цинічними, але не здатними протистояти руху часу. Такими виступають Андріян Кушнір у новелі «Політика», Кирило Смолянчук та штабс-капітан у «Гармонії».



3. Як у новелі «На золотих богів» проявляється українська фольклорна традиція?
4. Що ви скажете з приводу авторської оцінки зображуваного в новелі «На золотих богів»?
5. Якими художніми засобами користується автор для донесення до читача основної ідеї новели «На золотих богів»?

«НА ЗОЛОТИХ БОГІВ»



Цей твір написано 1920 р.

Етюд, або ліричний шкіц — так визначається його жанр, поширений у тогочасній прозі. Це свідчило про загальну тенденцію ліризації української літератури 20-х рр., прагнення письменників швидко відгукнутися на революційні події. Таку функцію виконувала, звісно ж, поезія. А от мобільність прози забезпечував яскравий настроєвий малюнок, пунктирний штрих — наче ескіз до чогось більшого і ширшого.

За цей твір Григорія Косинку було звинувачено в невиразності ідейної позиції. «Читач не розбере — за кого є, власне, автор —з революцією чи проти неї, чи споглядає як стороння людина»,— писав критик марксистського спрямування В. Коряк.

Назва «На золотих богів» та й збаналізована вже фраза «Б'ється червона селянська воля, умирає на своїх осьмушках та обніжках, але боронить тілами, кров'ю свої оселі од армії "золотих богів"» (тобто білогвардійців) ніби свідчать про щирі симпатії автора до селян-бідняків. Але ідейно-естетичний зміст твору виводить читача далеко за межі однозначної авторської оцінки: схвалення чи засудження чогось. Григорій Косинка, як і Валер'ян Підмогильний чи Микола Хвильовий, ніколи не користувався цим дешевим засобом.

«На золотих богів» — не пафосне оспівування революційних подій в Україні, а одна з перших спроб у літературі осмислити їх художньо.

Звернімося до тексту.

Все село вийшло «назустріч непроханому ворогу» — піднесено-романтичний тон оповіді в дусі народної пісні передає важливість події. І не більше. Кольорова гама бою («криваво-червоні стежки полум'я», «червоною крівцею вмитий», «сіра курява... І упала чорним шаром на обличчя», «як чорні примари мріють над селом тополі, попелом припалі») підкреслює напруженість, драматизм ситуації,

насторожує читача. Вбито ватажків Чубатенка і Сеньку-кулеметника. Чорний колір продовжує повторюватися болючим рефреном: «чорна руїна», «чорна соха», «чорні повалені хати», «почорнілий» Сенька. Від усього цього чорно в душах людей. Тріумфу перемоги немає. Але урочистий реквієм також відсутній. Опис передає трагічний наслідок: «На місці гарячих боїв селянської волі лишилась чорна руїна, полита сльозами, як дощем...», «Цілі улиці покошено огнем-косою. Чорні повалені хати, щербаті повітки і все віками дбане добро, в попелі тліє горе матері...»

30
Мовно-стильові засоби лаконічно, але вичерпно передають песимістичні настрої переможців. Метонімія «заплакали села» (тобто люди) підкреслює повну відсутність радості від перемоги. Метафора «чорна, обсмалена соха в клуні розп'ялась над кроквами, як мати над дітьми» означає крах селянських ілюзій, нездійсненність мрій і сподівань. Речення «Стоїть пшениця потолочена, серпа просить, а вони кров'ю поливають» передає думки хлібороба стосовно всіх довколишніх подій. У спустошеній селянській душі пробивається несмілий промінець надії: «Вітер кидає пісок з попелом на стару драну свиту, прислухається». Письменник обігрує деталь — «стара свита». У старій свиті стала серед двору Сеньчина мати і голосить. Сподівання потьмарені трагедією матері та молодої Сеньчиної дружини. їм ввижається образ убитого. Хто їм верне його? Ради чого втрачене це молоде життя? Цей німий підтекст посилюється вставками з народних пісень про жито, про сивого голуба, що виконують сугестивну роль, — навіюють, викликають настрій невиправного горя. У цій суцільній печалі матері, вдови, діда Андрія губляться слова «Пшеницю будем жать, як золото, снопи класти...» і не налаштовують на обнадійливе майбутнє.


Особливою є роль метафоричного образу сонця у творі. Вічне, недосяжне світило, основа життя на землі та підтримка високого духу — зустрічається в тексті кілька разів. Воно скрізь, але в різних ролях, як і різний настрій.

Ось «летить сонячною курявою Сенька-кулемегник» — осяяний сонцем, він сприймається як герой, лицар, майбутній переможець. Слава йому.

Нерівний бій бідняків з армією «золотих богів» скінчився: «Сонце здивовано стало: похитнулись вороги!» — це речення говорить про те, що нелюдських зусиль вимагала перемога, дісталася ціною багатьох жертв. Але чи варта того? Письменник ніби намагається оцінити події з високості вічних духовних вартостей. «Озолотило сонце похмурі хмари на заході і втопило червону багряницю, як той сум у ставу, та й прослало над пожарищем... Дивіться...» —тут тільки блиск надії на недаремність жертв. Ця картина змінюється іншою: чорна соха в клуні; «...коло погреба, он там, де танцюють золоті стрілки сонця, хтось заломив руки і з мукою тихо-тихо чи до неба, чи до себе: «В ногах лазила..."» — це вже як потіха над чужою бідою багатої селянки, яка втратила нажите добро.

В останньому акорді, що в сюжеті виконує прикінцеву, підсумовуючу роль, і автор не витримав, з'явився нам в образі легенького вітра, який «притих, послухав горе-журбу матері і, здавалось, сам заплакав над потолоченою кіньми пшеницею...».

Жанр

Новела-шкіц (твір, в основі якого одна, напружена, драматична подія, одне сильне враження, потрясіння)

Композиція

Складається з двох частин:

Перша малює жорстокий бій українських селян з білогвардійцями.

Друга – змальовує руїну, котра залишилась замість квітучого села, спаленого білогвардійцями.


Тема

Відтворення боротьби за селянську волю 1917-1920рр.

Елементи імресіонізму

Розірвані фрази

«І летить...», «Юшковці одходять і... куль немає... і...»



Спроби ритмізації прози

«Креше полум’я, іскриться, і в диму, як чорні примари, мріють над селом тополі, попелом припалі...»,

«...окропили білу гручку з медами гарячою кров’ю, поцілували востаннє горби і... Сонце здивоване стало: похитнулись вороги!»

Метафоричні епітети

криваво-червоні стежки полум’я, червона селянська воля, сонячна курява, зомліла гречка, зотлілі душі, сива тінь діда



Через нагнітання червоного і чорного кольорів автор передає апокаліптичність зображуваного

Червона селянська воля, гартується залізо з кров’ю, червона кров Сеньки полилась на поточену пшеницю;

Сіра курява упала чорним пилом на обличчя людські, як чорні примари, тінь хрестом лягла на греці., лишилась чорна руїна, чорні повалені хати, обгорілий стовп

Засобу звукового пейзажу

Ревуть гармати, гукає-сміється ворожа артилерія, клекотить бій, залопотів крилами смерті кулемет, невідома сила ревнула по-звіриному з грудей селянських

Звуконаслідування

«Цю-у-уй-цюв-уй...»



Безіменні монологи і діалоги, часто без мови автора; калейдоскопічність, фрагментарність зображуваного.


Імпресіоністична манера літературного письма – витончене відтворення особистих вражень та спостережень, мінливих почуттів та переживань, але без заглиблюваність в їх суть.

Стильова течія імресіонізму в українській літературі проявилася ще в творчості Коцюбинського, Стефаника, Кобилянської.

В новітній літературі ХХст. Імпресіоністичні стильові ознаки характерні для прози Хвильового, поезій Тичини, Чумака. У творчій спадщині Григорія Косинки спостерігаємо особливо виразне відтворення імпресіоністичного стилю. Як і Стефаник, Косинка – великий майстер прямої мови героїв, майстер виразного діалогу, майстерно надає естетичної функції кольорам і світлотіням, користується засобами «звукового пейзажу».

Отже, його твори мають кольоровий та звуковий колорит, а зображуваному характерно калейдоскопічність і фрагментарність.

Григорія Косинку високо цінував Василь Стефаник, «вважав своїм продовжувачем у жанрі новели і лагідно називав «сином з Дівич-гори». Оскільки в радянські часи Косинка довго замовчувався (вульгаризаторська критика 20-30-х років звинувачувала письменника у невизначеності класових симпатій, закидала йому аполітичність, називала апологетом куркульства, поетизатором отаманщини й бандитизму), то цензура зі спогадів Василя Стефаника вилучила все, що стосувалося Косинки, покалічивши при цьому твори самого Стефаника.

Косинку можна справедливо назвати одним з найяскравіших і найсамобутніших митців лірико-імпресіоністичної прози початку XX ст.



Список літератури
1. Косинка Г. Заквітчаний сон: Оповідання. Спогади про Григорія Косинку.—К., 1990.
2. Косинка Г. Фавсі: Оповідання // Прапор.— 1990.— № 1. 1. Про Григорія Косинку: Спогади.—К., 1969.
3. Мороз-Стрілець Т. Голос пам'яті: Спогади. — К., 1989,
4. Наєнко М. Григорій Косинка // Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики XX ст.—К., 1994 — Кн. 2.
5. Жулинський М. Григорій Косинка //Із забуття в безсмертя.— К., 1990.
6. Агеєва В. Автор і герой як виразники оцінки зображуваного у прозі Г. Косинки // Українська імпресіоністична проза.— К., 1994.
7. Кавун Л. Психологізм як елемент поетик» новел Григорія Косинки // Укр. мова і літ. в школі.— 1993.— № 2.
8.Р.В.Мовчан, Ю.І.Ковалів, В.Ф.Погребенник, В.Є.Панченко. Українська література 11клас.БілецькийЛ. Основиукраїнськоїлітературно-науковоїкритики. - К., 1998.
9.Білецький О. Твори: В 5 т. - К., 1965 - 1966.

10.Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури. - К., 2001.

11.Гром'як Р. Що доведено життям: Актуальні проблеми літератури та літературної критики. - К., 1988.

12.Єфремов С. Історія українського письменства. - К,, 1995,


13.Єфремов С. Літературно-критичні статті. — К., 1993.

Семінарське заняття № 9
Тема:
Микола Хвильовий – романтик й імпресіоніст

Мета: глибше познайомити студентів з творчістю письменника, з’ясувати найхарактерніші риси літературних напрямків: футуризму, імпресіонізму, романтизму у творчості митця.

Основні поняття: новела, футуризм, імпресіонізм, модернізм, романтизм.



32


План семінарського заняття

1. Розмаїття творчих тенденцій ,шкіл і течій в українській літературі 20-х років ХХ століття.

2. Світоглядні позиції, перші публікації М.Хвильового.

3. Новела «Мати»- характеристика головного героя через призму впливу революції на пересічну людину.


4. Людина на роздоріжжі революції: «Мати» Григорія Косинки і «Мати» Миколи Хвильового.

Можлива відповідь

1. ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури, 1925-—1928) ставила собі мету — писати справжню літературу, що відповідала б високим естетичним критеріям. В інших організаціях, що різнилися тільки назвами («Плуг», або Спілка селянських письменників, 1921—1925; «Гарт», або Спілка пролетарських письменників, 1922-—1925; ВУСПП — Всеукраїнська спілка пролетарських письменників, 1927—1932; «Молодняк» — Спілка комсомольських письменників, 1927—1932), панував неприпустимий для творчості партійно-адміністративний стиль. їхні зусилля спрямовувалися на культивування безперспективного «пролетарського реалізму», перейнятого не художнім, а чужим для мистецтва класовим духом. Решта течій проголошувалася «буржуазними», «попутницькими». Проти них велася нещадна боротьба. Хоча саме «попутники», а не опікувані компартією «пролетарські письменники», збагатили нашу літературу творами нев'янучої цінності.
2. Світогляд М.Хвильового.

Микола Хвильовий був основоположником і запальним пропагандистом течії романтизму в українській літературі. Він опинився в центрі шаленої боротьби літературних угрупувань, у вирі різних думок і поглядів. Дискусія, власне, і почалася з його статті від 30.04 1925 р. «Про сатану в бочці, або прографоманів, спекулянтів та інших просвітян». Своє слово Хвильовий спрямовував проти червоної просвіти та партійно-політичної заорганізованості. Його приваблювала висока художня майстерність, авторська розкутість, що було органічним в зарубіжній класиці і могло б послужити взірцем для літературної молоді. Дискусія, що точилася в українській літературі 20-х рр., поставила митців перед питаннями визначення місця України в світі, з'ясування напряму орієнтації українського світогляду: захід чи схід, обстоювання справжнього, а не графоманського мистецтва. Ці проблеми були в той же час складовими частинами проблеми суттєвішої, що полягала у відстоюванні цілісності національної свідомості, у протидії поневоленню людського розуму під впливом новонародженої тоталітарної системи.

Хвильовий не був політиком і застерігав, що між ідеалізмом митця і політика є велика різниця. Проте в умовах тоталітарного суспільства, знецінення розуму думка художника завжди перехрещується з політикою. Хвильовий добре розумів, що для розвитку національної культури необхідна самостійна держава, і вважав, що Україна і мусить бути самостійною, бо цього вимагають історичні закони.

Отже, Хвильовий вимагав суверенності розвитку національного духу України, відтак суверенності української держави. Суверенність духу, висока самосвідомість нації й художність літератури для Хвильового були явищами взаємопов'язаними. Письменник визнавав лише художній критерій у літературі, «просвітянство» розглядав як графоманію

Свої погляди письменник активно розвивав у своїх памфлетах. Зокрема, у 1925 році вони вийшли окремою книжкою під назвою «Камо грядеши (?)».

Її основні позиції:

- «олімпійство» проти масовізму;

- мистецтво як засіб пізнання життя, а не будування життя;

- думка про азіатський Ренесанс;

- кинемо гасло Європи.

У наступній серії памфлетів «Думки проти течії» письменник продовжує критикувати примітивізм у мистецтві, а також розвиває тезу Європи – як психологічного типу активної, вольової людини.

Напровесні 1926 року, після створення ВАПЛІТЕ, Микола Хвильовий друкує наступну серію памфлетів «Апологети писаризму». Десь у цей час написана «Україна чи Малоросія». Одне із гасел письменника цього періоду – геть від Москви – вивело літературну дискусію далеко за межі літератури, про що вже було згадано вище.



Імпресіонізм у малій прозі письменника.

Огюст Ренуар, відомий французький художник-імпресіоніст, писав: «Мені байдуже, що відбувається під моєю черепною коробкою. Я хочу відчувати… хоча б бачити». Письменники-імпресіоністи прагнули передусім передати відчуття та переживання конкретної життєвої миті. Тому їхня художня мова динамічна, «населена» барвами, звуками,


33

запахами. Що це означає? Уявімо собі, як зображена художником-реалістом статична, монументальна картина раптом оживає, і все, що бачимо на ній, починає дихати, звучати, грати барвою.



У чому полягає внутрішня зміна імпресіоністичного стилю порівняно з реалізмом?
(«Зникають залишки хронікального викладу; розлогі описи зміняються нотуванням вражень героя; ці враження часом пливуть ніби за випадковими асоціаціями. Для зовнішнього світу здебільшого переноситься крізь призму свідомості персонажів»).
Змінюються характер та функції пейзажу, портрета в загальній тканині твору. Пейзаж перестає бути тлом і перетворюється на дійову особу. А портрет у творі – це зазвичай опис зовнішності котрогось із персонажів з тієї точки простору, в якій перебуває оповідач (або автор).
Романтизм та ліризм у творах митця

М.Хвильовий починав як романтик, лірик, відображенням цього були його перші поетичні твори. Та потім він знаходить себе у прозі, де починають з’являтись неоромантизм, імпресіонізм, сюрреалізм. У перших прозових творах письменник був неперевершеним майстром у передачі безпосередніх вражень, миттєвих настроїв через предметну чи пейзажну деталь.


3. В оповіданні «Мати» Микола Хвильовий змальовує образ жінки, сини якої опинилися по різні боки барикад у роки громадянської війни. Мати все робила для того, щоб Остап і Андрій виросли хорошими людьми. Вона повірила в революцію, її гуманістичне начало, вибух сімнадцятого зазвучав для неї божественним органом,... для матері революція була чарівним бальзамом. Вона посвіжішала,... з надією дивилася в теплу легко-бірюзову далечінь. Йшли дні, роки, і ось як грім серед безхмарного неба: Андрій відступав з рідного містечка, а насідав на нього рідний брат Остап...У хаті матері, на горищі, переховується Андрій, на подвір'ї зі своєю бандою спить сп'янілий Остап. Мати хоче врятувати синів. Вона вмовляє Андрія тікати, але в «присмерках місячної ночі бачить в очах сина підозрілий блиск і розуміє: Андрій задумав убити Остапа». Мати жертвує своїм життям: Андрій убиває її в ліжку. Убиває цинічно й жорстоко («мати навіть не могла скрикнути»). Уже перший удар переніс її в інший світ, а Андрій, гадаючи, що на ліжкові лежить Остап, наносив сокирою все нові й нові удари, виконуючи свій громадський обов'язок.
4. «Мати» Г.Косинки. В центрі сюжету знаходиться українська родина, де трапилося лихо – помирає мати. Батько і діти безпорадно спостерігають, як руйнується їхня маленька модель світу, основою якої була мати. Але вони не бажають сидіти склавши руки й миритися з цим, намагаючись врятувати її. Старший син збирається привезти лікаря, для чого від’їжджає в дуже небезпечну подорож до сусіднього села. Шлях до Сусідньої Зеленогаївки може здатися вічністю, коли усі думки про вмираючу мати, а сам шлях пролягає через польсько-більшовистський фронт. Автор підкреслює, як мало важить для селянина великі політичні ігри, на відміну від того, що найсвятіше для кожного українця – його сім'я. Вдаючись до таких художніх засобів внутрішній діалог, розповідь від першої особи, Косинка окреслює проблематику твору – конфлікт особистої драми з драмою суспільною. Сім’я головного героя символізує модель українського суспільства та світоглядні орієнтири, а також менталітет українців. Для головного героя має значення лише його обов’язок до матері, надія на те, що він встигне привезти лікаря, чого б йому це не коштувало. Фронтові бої виступають при цьому лише тлом для почуттів Андрія, що переймається життям матері. Таким чином, Автор подає основну ідею твору, що полягає у ствердженні, що будь - який душевний злам знаходить свою реалізацію через напружену ситуацію.

Завдання для письмової відповіді

«Психологічна Європа» Миколи Хвильового і українське сьогодення.



Запитання для самоконтролю

1. Риси яких літературних шкіл притаманні прозі М.Хвильового?

2. З якого прозового жанру починав Микола Хвильовий?

3. Яку назву мала перша прозова книжка Миколи Хвильового?

4. Риси якого літературного напряму найхарактерніші для малої прози митця?

Список літератури


  1. М. Хвильовий. Оповідання. - К.: Просвіта, 1993.

2. Агеєва В. «Зайві люди» у прозі Миколи Хвильового // Слово і час. – 1990. - №10. – С. 3-9

3. Дніпровський І. Микола Хвильовий : Портрет м’тежника // Сучасність. – 1992. -№ 3. –С. 125-132.

4. Єфремов С. Історія українського письменства. – К. 1995 – С. 669 – 676

5. Пригодницький Ю. Дорога в нікуди і дорога до нас: Передмова до публікації новели Миколи Хвильового , Літературна Україна. – 1988.- 8 грудня.


6. Харчук Р. Речі, які не вмирають: Думка з приводу новели Миколи Хвильового .
34
7. Кузнєцов Юрій. Імпресіонізм в українській прозі к. ХІХ – поч. ХХст. – К.: Зодіак – ЕКО - 1995.

8. Павличко Соломія. Хвильовий: між Європою і європейським модернізмом // Соломія Павличко. Дискурс модернізму в українській літературі. – К.: Либідь, 1997. -С.200-205.

9. Літературознавчий словник-довідник / Р.Т.Гром’як, Ю.І.Ковалів та ін. – К.: Молодь ВЦ Академія, 1997. – 752 с.
Семінарське заняття № 10
Тема: Остап Вишня «Майстер сатири і гумору «Як варити і їсти суп із дикої качки», «Бенгальський тигр».

Мета: глибше познайомити студентів з творчістю письменника, творами збірки «Мисливські усмішки»; розвивати творчу уяву, спостережливість, уміння аналізувати прочитане; виховувати любов до рідної природи.

Основні поняття: гумор, усмішка, фейлетон.


План семінарського заняття

1. Друг людини, друг природи й праці (слово про творчість О.Вишні).


2. Утвердження ідеї гармонії людини і природи у збірці «Мисливські усмішки».
3. Стильові особливості усмішок – своєрідне поєднання гумору лірики, тонка іронія, невимушеність авторської оповіді, в яку органічно вкраплені жваві діалоги, пейзажні картини.

Можлива відповідь
1. Він постає перед нами людиною оптимістичного таланту, яка збагатила українську багатоголосу літературу новими ритмами, самобутніми мотивами. Як письменник, Остап Вишня (справжнє прізвище — Губенко) ввійшов у літературу в 20-ті роки, і з того часу сміх для нього став найголовнішим інструментом художнього пізнання та відтворення дійсності. Особливості вишнівського сміху найкраще сформульовано самим письменником. Він не раз у колі своїх друзів говорив про те, що сміятися з людини можна тільки тоді, коли глибоко любиш її. Автор вважав, що завдання гумориста — сміятися не над самою людиною, а над її поведінкою, вадами характеру тощо. «Треба, — писав Остап Вишня, — любити людину. Більше, ніж самого себе».

2. Відображення дійсності засобами комічного у циклі О.Вишні «Мисливські усмішки».

Для гумориста О.Вишні розповіді на коротких (чи й затяжних) привалах під час полювання та рибальства ставали золотим дном, адже появлялися безцінні фабули для нових творів, зринали унікальні вислови, митець довідувався про комічні вигадані й невигадані історії.

Під час проживання у Харкові Остап Вишня часто ходив на полювання із затятим мисливцем Миколою Хвильовим. Вершиною розвитку жанру вважаються «Мисливські усмішки», які Максим Рильський назвав «ліричною поезією в прозі».

Після війни О.Вишня найчастіше вирушав на полювання з Максимом Рильським, якого називав Максимом Черешнею. Переважно вони поверталися без здобичі, але задоволені й щасливі, що відпочили, намилувалися краєвидами, нарозмовлялися з друзями й наслухалися різних побрехеньок. Девізом О.Вишні були промовисті слова: «Живіть, зайці!» .

Так і виник задум у письменника зібрати «сміх у міх», і так у 1958 році з’явились «Мисливські усмішки».

О.Вишня став родоначальником нового жанру – усмішки. Від звичайної гуморески усмішка відрізняється тонким ліризмом і чудовими описами природи, що не є притаманним для сатиричних

творів. У багатьох усмішках автора діє оповідач з народу. На перший погляд, це досить простенька, пересічна особистість, чоловічок трохи затурканий, трохи забобонний, але обов’язково з почуттям гумору.

«Як варити і їсти суп із дикої качки» — одна з найдотепніших усмішок Остапа Вишні. Присвячена Максимові Рильському, близькому другові письменника. Уперше надрукована в журналі «Перець» 1945 р.
Побудований твір у вигляді порад молодому мисливцеві, який збирається на полювання. «Само собою розумiється, що ви берете з собою рушницю (це така штука, що стрiляє), набої i всiлякий iнший мисливський реманент, без якого не можна правильно нацiлятись, щоб бити без промаху, а саме: рюкзак, буханку, консерви, огiрки, помiдори, десяток укруту яєць i стопку…Стопка береться для того,

35

щоб було чим вихлюпувати воду з човна, коли човен тече…Їдете ви компанiєю, тобто колективом, так – чоловiка з п’ять, бо дика качка любить iти в супову каструлю з-пiд колективної працi…». За цим описом збирання на полювання — неприхована іронія, передчуття неповторної мисливської романтики, відчуття чоловічої свободи, розслаблення від клопотів, умиротворення.


Мистецьки вплетений у композицію розповіді прекрасний український пейзаж надвечір’я: «Дика качка любить убиватись тихими-тихими вечорами, коли сонце вже сковзнуло з вечiрнього пруга, минуло криваво-багряний горизонт, послало вам останнiй золотий привiт i пiшло спать… Це ввечерi…А вранцi дика качка зривається шукати вашого пострiлу рано-рано, тiльки-но починає на свiт
Благословлятись». Особливо промовистою є фраза, яка характеризує ставлення письменника до самого процесу полювання: «І вільно дихається, і легко дихається…». Це щире зізнання автора, бо немає значення, чи вполював щось мисливець, чи ні, головне — що недаремно витратив час. Герої усмішки, здається, не полювали по-справжньому: найважливішим під час полювання для них було відпочити від повсякденної метушні, помилуватися вечірніми зорями та світанковими ранками над тихими озерами.
описание: таблица.png
Вони сповнені веселих та смішних пригод, що їх переживають персонажі. Над невдахами-мисливцями доброзичливо кепкують рідні та знайомі. Усмішкам притаманні життєлюбний тон оповіді, глибокий ліризм, оптимістичні, світлі, але часом і сумовиті настрої.

В усмішках «Як варити і їсти суп з дикої качки» письменник виводить нам образ потенційного невдахи, горе-мисливця, щобільше дбає про пляшку й чарку, ніж про рушницю та набої. Виявляється оповідач неабиякий філософ, начитана людина, яка знає «Маленького принца» Екзюпері, оскільки змальовує словами колоритно серпневий зорепад і нічне небо. До живої природи він ставиться особливо трепетно, персоніфікує її: «До озерця ви підходете вже тоді, коли качки «по виключали мотори», почистили зуби, зробили на ніч фізкультурну зарядку з холодним обтиранням, і, поклавши на водяні лілеї голови, полягали спать…» І в першій, і в другій усмішці мисливець однаково виходить із ситуації: не вполювавши нічого, купує на базарі свійську птицю або зичить у товариша грошей, щоб купити в більш везучого мисливця зайця.

Отже, «Мисливські усмішки» Остапа Вишні – унікальне художнє явище в українській літературі. Вони хоч і «мисливські», але навчають не полювати на звірину, а берегти її, дбати про природу і наступні покоління. За допомогою гумору і сатири він викриває руйнівні фактори, що є перешкодою до збереження природного середовища та людського буття у ньому. В усмішках знайшло своє поетичне виявлення народне ставлення до навколишнього світу. Автор художньо осмислює такі гуманістичні проблеми:

- людина і природа;

- людина і пам’ять;

- людина і вічність земного буття;

- особистісна сутність людини – любов до рідної землі, до свого народу, його мови і культури.

«Мисливські усмішки» – не тільки шедевр світової гумористики, а й азбука святого почуття патріотизму, школа любові до рідного краю.


3.У «Мисливських усмішках» багато ліричних відступів («Як варити і їсти суп з дикої качки», «Ведмідь» і т. д.), у яких ми бачимо лише доброзичливий сміх у ставленні до мисливців, ми милуємося прекрасними картинами нашої мальовничої України, замислюємося над болючими проблемами екології.
36

Чи зоології будемо навчатися тільки з книжок? Чи зможуть наші діти, онуки ось так, як колись Остап Вишня, поїхати до лісу, побачити справжнього вепра, качку, білочку? Отже, «Мисливські усмішки» можна справедливо назвати шедеврами гумору і лірики, яскравою сторінкою не тільки в багатогранній творчості О. Вишні, айв усій українській літературі.



Завдання:
Виписати зразки усної народної творчості із гуморесок циклу «Мисливські усмішки».

Питання для самоконтролю:

1. Чим усмішка відрізняється від гуморески?

2. Жанрова своєрідність усмішки.

3. Образ оповідача в творах гумориста.

4. Проблема людини і природи у циклі «Мисливські усмішки».

5. Роль пейзажу в творах письменника.

6. Розкриття рис національного характеру.
7. Як у творчості О. Вишні продовжуються класичні традиції Гоголя і Шевченка, Щедріна і Франка, Мартовича і Чехова?

Список літератури

1. Остап Вишня. Фейлетони. Гуморески. Усмішки. Щоденникові записи. - К: Наукова думка, 1984.

2. Остап Вишня. Вишневі усмішки: Усмішки, фейлетони, нариси. – Одеса: Маяк, 1978. - 271с.

3. Журавський А. Ніколи не сміявся без любові: Сторінки життя і творчості Остапа Вишні. - К, 1983.

4. Зуб. І . Остап Вишня: Риси творчої індивідуальності. - К, 1991.

5. Присяжна Т. Сторінками життєпису Остапа Вишні // Дивослово. - 1996. - №2. - С. 42-45.

6. Вишня Остап. Історія української літератури ХХ століття. Кн.2, ч.1. - К,1994. -с.281 - 289.

7. Присяжна Т. Сторінками життєпису Остапа Вишні.

8. Нестандартний урок // Дивослово. – 1996. - №2.

9. Ольга Гріга. Великий життєлюб // Дивослово. - 2005. - №4. - С. 28 - 31.

10. Ганна Лисенко. Ніколи не сміявся без любові. (Вечір гумору присвячений Остапові Вишні ) // Дивослово. - 2005. - С. 31 – 33.

11. Літературознавчий словник-довідник / уклад.: Р.Т.Гром’як, Ю.І.Ковалів та ін. – К.: Молодь ВЦ»Академія», 1997. – 752 с.



Семінарське заняття № 11


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал