Микола Хвильовий



Скачати 101.97 Kb.
Дата конвертації13.02.2017
Розмір101.97 Kb.
Микола Хвильовий
Ранні літературні спроби Хвильового появилися, очевидно, у 1913 -1915 роках. У 1919 році в Харкові був надрукованнй перший відомий сучасним літературознавцям твір письменника – поезія "Я тепер покохав город". Тоді ж він здружився з найбільш талановитими письменниками української столиці. У 1921 році вийшла друком поема Миколи Хвильового "В електричний вік" та збірка поезій "Молодість", згодом - "Досвітні симфонії".

Миколі Хвильовому був прясвачеиий також вірш П. Тичини "Вітер з України", але ж у всі роки більшовицької влади він друкувався без присвяти. Василь Степняк приурочив Хвильовому новелу "Межа".

У тому ж таки 1921 році на сторінках "Шляхи мистецтва" М.Йогансен аналізує вірші Миколи Хвильового й робить такий висновок: "М. Хвильовий, крім того, що він поет - як слід тому бути - з повним розумінням науки поетики, ще й іде своїм шляхом, яким до нього не йшов ніхто ні в російській, ні в українській, літературі,-це справжній і оригінальний майстер".
Хвильовий вступив до "Гарту", але швидко створив біля себе творче ядро з назвою "Урбіно", яке переросло у "ВАПЛІТЕ". Після кількох років мовчанки поета Хвильовий входить вдруге в ріку Геракліта. Занедбавши лірику, він досить успішно пробує себе у прозі. Виявляється, його справжнє творче призначення -прозаїк. Після появи у 1923 році першої прозової книги Михайло Могилянський відгукується на неї із захопленням: "Один із найталановитіших пролетарських поетів М. Хвильовий явився зараз новатором у галузі художньої прози у своїх, свіжих і сильних "Синіх етюдах". А О.Дорошкевич вважав, що збірка "Сині етюди" придбала авторові славу першорядного письменника".


  • Мотив дороги у творчості є основним ( людина шукає шлях у житті).

  • Основоположник і пропогандист романтизму (реальна дійсність протистоїть картинам бажаного життя, піднесені сни).

  • Збірка поезій “ Молодість” , “ Досвітні симфонії” , “Старі поезії”.

  • Збірки оповідань “Сині етюди”,”Осінь” , Іван Іванович”,

  • Роман “Вальшнепи”

  • Збірка памфлетів “Думки про течії “.



"Я (Романтика)" Миколи Хвильового

( шедевр української новелістики)

(1924)

Жанр - героїко- романтична імпресіоністична новела,присвячена «Цвітові яблуні».

Проблема гуманності і фанатичної відданості революції. Роздвоєння особистості .

.

Композиція:

- пролог- розмова матері з сином перед грозою,

- 3 частин,

- кульмінація – мати розуміє витоки поведінки сина. Мати -це Україна.

Тагабат, Андрюша, Дегенерат, Я - герої.



Розповідь від першої особи .
Довідка: Новела виникла у епоху Відродження у Італії. Саме слово "новела" є синонімом до слова "сенсація", а українською мовою перекладається словами "новина", "несподівана звістка". В українському відповіднику відбилася одна з головних рис новели - несподівана розв'язка, без якої новела перетворюється в оповідання. Крім несподіваної розв'язки, новелі властиві надзвичайно стиснута сюжетна пружина, через що й досить велика за обсягом річ (типу "Я (Романтика)") читачеві здається лаконічною, і глибокий психологізм. Західноєвропейські літературознавці на початку XX століття висловлювали думку, що в українській літературі взагалі нема новел, бо наші митці не відтворюють психологічних порухів своїх героїв, бояться заглянути у закапелки їхньої свідомості та підсвідомості. У дійсності це твердження хибне. Батьком української психологічної новели справедливо вважаємо В.Стефаника. Новелістами світового масштабу були Михайло Коцюбинський, Григорій Косинка, Микола Хвильовий, Юрій Яновський.

Хвильовий започаткував неоромантичну течію психологічного плану. На цьому поприщі в українській літературі він став новатором. Особливістю творів митця є також те, що сюжет у них відіграє не головну, а допоміжну роль, і тому часто розмитий. Автор не викінчує своїх думок, розкидає короткі влучні вислови по тексті, а за цими словами чи фразами криється такий потужний рух думки, що інтелектуальний читач вловлює висновки з натяків, з асоціацій, з проекцій на саме життя. Позасюжетні елементи у творах Хвильового, на відміну від сюжету, домінують. Листи, ліричні відступи, сатиричні вставки дуже доцільні й вдалі.

Уже після виходу першої збірки "Сині етюди", один з найкращих критиків того часу О.Білецький виділяв три групи творів цього автора:

- твори про революційну романтику ("Солонський Яр", "Кіт у чоботях"),

-твори невлаштованості й невідповідності життя мріям героїв ("Я(Романтика)", "Мати"),

- сатира на комуністів та їхню діяльність ("Іван Іванович").

Новела "Я (Романтика)" - не автобіографічна, Микола Хвильовий, хоч і був головою чекістського трибуналу, власної матері не вбивав.

Свій твір Микола Хвильовий присвячує новелі іншого українського класика - "Цвіту яблуні" М.Коцюбинського. Це зовсім не випадково: Хвильовий якраз підкреслює свою спорідненість з М.Коцюбинським, своєрідну естафету творчої палітри.

Твір торкається теми роздвоєння людської особистості. Свого героя Хвильовий ставить перед вибором: або служіння комуні, або життя матері. В образі безіменного чекіста з новели "Я (Романтика)" наче живе два антиподи: людина за подобою Божою і ходяча догма, робот-виконавець. Для власне людини характерні:

- ліризм душі, почуття любові, мрійливість,

- повага до минулого і жаль, що канули в Лету часи аристократизму (на ставленні до сім'ї князя), благоговіння перед перламутровим кольором як символом вищості,

- обожнювання матері,

- розуміння внутрішніх поривів Андрюші, співчуття до нього,

- усвідомлення катівської суті трибуналу і його служіння дияволу,

- спроба врятувати людину в собі,

- здатність на муки совісті,

- розумні висновки про "шлях в нікуди" і водночас безсилля, неспроможність змінити поведінку.

Для "догми", "робота-виконавця" притаманні:

- здатність здійснити злочин, не задумуючись над наслідками,

- заперечення власних істинних естетичних уявлень, вміння заглушити голос совісті униканням від відповідальності за допомогою висновку “так треба”,

- виховання у собі надлюдини, "сторожового пса революції",

- засліплення ідеями революції,

- брутальність, цинізм, жорстокість,

- фанатизм,

- підміна справжніх істин фальшивими,

- внутрішня потреба вбивати,

- романтизування кримінального злочину.

Новела "Я (Романтика)" розпочинається ліричним вступом. Образ Марії асоціюється в нас із героїнею "Скорбної матері" П.Тичини й з біблійним образом Пречистої Діви. Для головного героя це ще й образ рідної матері, символ усього найсвятішого, терпенного й терплячого, всепрощаючого у своїй любові. Велику роль у новелі відіграє символ "загірньої комуни", асоціативно почерпнутий зі сковородинських уявлень про рай на землі й "нагірню республіку" як осередок праведників. Символічним є також бій годинника, що часто повторюється тоді, коли людське начало на короткий час бере верх над звірячим, годинник у творі відіграє роль перестороги Бога, є нагадуванням про короткочасність перебування людини на землі та її необхідність у будь-яку хвилину дати звіт за вчинки перед Всевишнім.

Безіменний голова трибуналу - революційний романтик, який мріє про щастя для всіх у майбутньому, хоч би це примарне щастя й будувалося на горах людських кісток і ріках крові. І він не просто мріє, він вже остаточно втягнутий у злочинний вир: судить, допитує, розстрілює, причому робить це ще й з роздумами й навіть самооправданнями, нібито іншого вибору нема, що так було завжди, що взагалі "темна історія цивілізації".

Головні події у творі відбуваються у княжому палаці. Чому саме тут? Хвильовий підкреслює, що чорний трибунал комуни зневажливо й нахабно розглядає портрети княжого сімейства, возсідає на дорогих меблях, користується послугами вишколених лакеїв, розпиває столітні княжі вина. Це гра у всемогутність, у вищість, гра крово-жерлих істот, які навіть не мають права називатися людьми.

У новелі дуже влучно вжито слово "м'ятежний". Українського відповідника воно не має, але означає "той, що вагається", "той, що сам не знає, чого прагне, чого хоче". Цим словом мати тонко підкреслює внутрішній стан свого сина, його приховані від усіх, від неї і навіть самого себе тяжкі вагання, страждання, муки совісті, загнані у підсвідомість.



Запитання для самоконтролю

- Коли і де народився М. Хвильовий?

- Справжнє прізвище Хвильвого?

- Хвильовий створює літературну організацію:

- Хвильовий помирає у ... році.

- Новела „Я(Романтика)” написана в ...стилі.

- Комунар Андрюша – герой твору:

- „Я – чекіст, але я людина”,-говорить герой твору:

- Як автор атестує членів трибуналу: безіменного голову, Андрюшу, доктора Тагабата, дегенерата? Кого з них названо татарином і чому?

- Чи має позитивні риси Андрюша? Якщо так, то які саме?

- Як ви розумієте самовиправдання головного персонажа: "Я -чекіст, але і людина"? Чи підкреслено типовість образу голови трибуналу тим, що автор не дає йому навіть імені?

- Чому розповідь у творі ведеться від першої особи? Чи об'єктивно сприймає світ персонаж-оповідач? Чи має він стійку життєву позицію? Як ставиться до своїх соратників?

- Безіменний голова трибуналу виховує себе як надлюдину. Він переконаний, що заради комуни не побоїться віддати своє життя, піти на будь-який крок, будь-який злочин. У той же час мати для нього на початку новели - вища цінність від ілюзорного ідеалу. В яких епізодах проступає ця беззахисна істина?

- Чому мати вірить у перемогу добра над злом у душі свого сина? Невже не знає, чим він займається й що творить?

- Чи вдалим є висновок обивателя - мирного жителя невеличкого містечка - і мовчазна згода з таким твердженням головного персонажа стосовно суті його ж трибуналу : "Тут засідає садизм"? Доведіть на основі твору, що суд неправедний і несправедливий, що звинуваченим не дають адвоката, не ведеться слідство, усі справи обов'язково закінчуються найстрашнішим вироком.

- Як на вас вплинула картина присудження до розстрілу вдови, матері трьох дітей?

- Чому мирні жителі втратили надію на визволення від комунарів, а тому покладали всі сподівання виключно на Месію і молилися, щоб відбулося друге пришестя Христа і при Його сприянні стався їхній чудотворний порятунок від влади чекістів?

- У чому відвертий цинізм голови трибуналу, коли він заявляє: "Так якого ж ви чорта, мать вашу перетак, не зробите цього Месію з "чека"?

- Чому головний герой притлумлює у собі почуття відрази до дегенерата і доктора-садиста?

- Всі, хто проти комунарів, у творі названі версальцями. У роки революції це слова часто вживалося як символ подоланої монархії, адже було запозичене з історії часів Паризької Комуни. Навіть В.Сосюра, примкнувши до червоних, використовував подібний відповідник на позначення небільшовицької України:

І знову ти лежиш обпльована і п'яна,

Й над іменем твоїм Петлюра і Версаль...

Кого саме називають версальцями члени трибуналу в новелі? Чи стає це слово синонімом слова "ворог"?

- У мирі й злагоді перебувають між собою члени трибуналу чи в гризні й ненависті? Чому голова трибуналу переконаний, що дехто з його соратників навіть зовнішнім виглядом нагадує каторжника і, мабуть, не раз числився у відділі кримінальної хроніки? Про що це свідчить?

- Чому безіменний голова трибуналу рівняється на доктора Тагабата й дегенерата, прекрасно усвідомлюючи при цьому, що перед ним звірі у людській подобі, а не взірці для наслідування?

- Яку роль у новелі відіграє число шістсот шістдесят шість? Який зміст вкладають теологи у цю цифру? У якій частині Біблії воно фігурує?

- Чи розуміє головний герой, що служить дияволу?

- Прочитайте уважно уривок від слів "Так, це були неможливі хвилини. .." до "сам не пам'ятаю, як я попав до підвалу". Чи мав можливість голова трибуналу розстріляти дегенерата й випустити всіх полонених на волю? Чи схвалили б ви такий його вчинок? Чому не зробив цього?

- Як ви розумієте підтекст такого уривка: "Я йшов по дорозі, як тоді - в нікуди, а збоку мене брели сторожі моєї душі: доктор і дегенерат, я дивився у натовп, але я там нічого не бачив. Зате я відчував: - там ішла моя мати з похиленою головою. Я відчував: пахне м'ятою. Я гладив її милу голову з нальотом сріблястої сивини. Але раптом переді мною виростала загірня даль. Тоді мені знову до болю хотілося впасти на коліна й молитовно дивитися на волохатий силует чорного трибуналу комуни"? Чи вдалим є протиставлення запаху м'яти волохатому силуетові? Чому?

- Чому черниць у творі названо "справжніми версальцями"? Зачитайте відповідну цитату.

- Як ви вважаєте, доктор Тагабат дійсно дозволив голові трибуналу вирішити самому, відпускати чи вбивати свою матір, чи лише випробовував його? На основі яких епізодів твору ви прийшли до такого висновку?

- Для чого у творі подано телепатичну розмову всепрощаючої матері й сина-вбивці?

- Залишки совісті спонукають голову трибуналу попрощатися з мертвою ненькою. Чи дає це зробити дегенерат? Про еволюцію чи деградацію головного героя можна говорити на основі прочитаного?

- Маяками "загірньої комуни" головний персонаж у кінці твору вважає підпалені чекістами стодоли й стіжки сіна. Позитивним чи негативним образом є ці вогні? Чи проливають вони відповідне світло й на майбутню "загірню комуну" як державу знущань, імперію зла?



- Слова "я" та "романтика" переважно вживаються в позитивному значенні. Чи в новелі вони теж вжиті саме так? Чому для головного героя романтикою стало вбивство матері?

- Слово "інсургенти" - латинське, перекладається українським словом "повстанці". Як ви вважаєте, чому головний герой вживає саме його, а не український відповідних: не знає української мови? хоче цим словом підкреслити свою начитаність? хизується вищістю становища?

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал