Міжнародний юридичний вісник: збірник наукових праць Національного університету державної податкової служби України. Вип. 1 (2) 2015



Скачати 120.34 Kb.
Pdf просмотр
Дата конвертації23.12.2016
Розмір120.34 Kb.

Міжнародний юридичний вісник: збірник наукових
праць Національного університету державної
податкової служби України. Вип.1 (2) 2015
213
УДК 342.5
Т. О. Пікуля,
кандидат юридичних наук,
Національна академія
внутрішніх справ
Запропонований ретроспективний огляд основних методологічних підходів до
типології держав за певними типами (групами). Удосконалено цивілізаційно-історичну
типологізацію держав, що ґрунтується на діахронічному методі пізнання закономірностей
та етапів розвитку держав світу.
Ключові слова: типологія держав, історичний тип держави.
It is proposed a retrospective review of the basic methodological approaches to the typology
of certain types (groups). Improved civilizational and historical typologisation states, based on
the diachronic method of learning patterns and stages of development States the world.
Keywords: typology of the historical type of state.
Актуальність типологічного дослідження держав світу обумовлюється колосальним обсягом емпіричного матеріалу, накопиченого до сьогодні юридичною наукою і практикою багатьох країн світу та епох. Узагальнення якого можливе виключно за допомогою специфічного інструментарію – типології, яка у сучасній науці інтерпретується по-різному,
як особливий різновид наукової класифікації [1], методологічний прийом або засіб систематизації досліджуваного явища, метод наукового пізнання [2] та загалом теорія, що має
на меті виявлення вищої та найбільш узагальненої класифікаційної одиниці – типу [3].
Практичне значення типологізації сприятиме: розумінню внутрішньої логіки та закономірностей процесу розвитку держав світу та на цій основі науковому прогнозуванню майбутнього України та інших держав; систематизації та аналізу фактичного та наукового матеріалу, що стосується процесу виникнення та еволюції держав світу; чіткому поділу наукових та псевдонаукових державно-правових теорій з метою розбудови сучасних держав світу виключно на науковій основі.
Розвиток класифікаційного методу пізнання держав світу відбувається синхронно із розвитком політико-правової думки в історичній ретроспективі. Комплексна розробка класифікаційних схем поділу держав за певним критерієм бере початок у працях давньогрецьких і давньоримських мислителів: Платона, Арістотеля, Полібія, Цицерона та знаходить подальший розвиток у дослідників епохи Нового часу (Г. Гегеля, Ж. Бодена,
К. Маркса, Ф. Енгельса) [1]. Важливі філософські ідеї та парадигми, що стали теоретичною основою даного дослідження, містяться у першоджерелах дослідників новітнього часу:
Г. Кельзена, А. Тойнбі, У. Ростоу Г. Єллінека, Р. Дорендорфа, Р. Макайвера [4], а також російських та українських сучасників – С. Бостана [5, с. 100–110], В. Нєрсєсянца [6, с. 236–
245], С. Алєксєєва [7, с. 149–160], М. Марченка [2], Л. Грініна [8] та ін.
© Пікуля Т. О., 2015

214
Міжнародний юридичний вісник: збірник наукових
праць Національного університету державної
податкової служби України. Вип. 1 (2) 2015
Типологія або класифікація держав світу одна із основоположних категорій і одночасно методологічних проблем юридичної науки. Вирішенням її займаються економіко-географи,
економісти, політологи, соціологи, а також правники. Зазвичай, термінологічно слово
«типологія» вживається для характеристики різновиду наукової класифікації, результатом якої
виступає виявлення вищої і найбільш узагальненої класифікаційної одиниці – типу [1, с. 4].
Відповідно, типологія держав – це наукова класифікація держав за певними типами (групами)
на основі схожих загальних ознаках, які виявляються в єдності їх закономірностей і тенденцій виникнення, розвитку й функціонування [1; 4].
Тип держави визначають на підставі найбільш важливого та загального, об’єктивно складеного та відносно стійкого комплексу ознак, які у своїй єдності дозволяють виділити групу держав та відокремити її від інших аналогічних груп [9].
Основною методологічною проблемою типології є вибір критеріїв (основи) групування держав за типами. Відбір таких типологічних ознак відбувається відповідно до принципів типології, серед яких універсальними є правила формальної і діалектичної логіки: принцип взаємного виключення типів, не протиріччя, достатньої підстави, неперервності поділу [1].
На їхній основі науковці роблять власні умовиводи та пропозиції щодо можливих критеріїв типології держав, як то: критерії за своїм змістом не можуть бути випадковими та взаємопов’язаними між собою або за основу типології варто брати не кількісні, а якісні
ознаки (критерії), які дозволяють віднести кожну з них до того чи іншого типу соціально- економічного та політичного розвитку [10, с. 2]. Розповсюдженою серед авторів є думка про те, що критерії типології держав повинні мати об’єктивний характер, адекватно відображати досліджувану державно-правову матерію, вбирати в себе найбільш важливі й водночас типові
для держави і права ознаки і риси, у максимальному ступені враховувати і відображати економічні, політичні, соціальні й інші умови, у яких функціонують держава і право [11].
Проте вимога об’єктивності типології держав вирішувалася науковцями доволі по-різному,
залежно від накопичених людством знань у певну історичну епоху та представниками якої
галузі наук були дослідники. Як показує досвід типологізаційних досліджень, як «об’єктивні»
критерії класифікації держав світу широко використовувалися географічні і кліматичні чинники,
ступінь складності держав, характер їх зв’язаності з релігією, ступінь свободи і незалежності
людини стосовно держави, засіб внутрішньодержавної організації і життєдіяльності людей,
рівень розвитку загальної культури і світогляду людей, засіб виробництва матеріальних і
духовних благ, характер їхнього розподілу та ін. [12;13].
Вважаємо, що якщо кожен із перелічених вище та потенційно можливих критеріїв згрупувати за галузями наук та, відповідно, за предметом дослідження останніх, то можна виокремити економічні (наприклад, економічний розвиток), політичні (державний устрій,
форма правління), географічні (географічне розташування, розмір території, чисельність населення та ін.), соціальні (національна структура, етнічний склад) та інші критерії
типологізації держав світу.
Якщо узяти до уваги, що процес формування державності та політичної мапи світу нараховує декілька тисячоліть, то застосувавши таку форму систематизації, як періодизація можна запропонувати ретроспективний огляд еволюції критеріїв та заснованих на їх основі
концепцій типології держав.
Так, перші спроби типологізації держав здійснили античні мислителі (Сократ, Платон,
Арістотель, Цицерон), які поділяли держави на дві групи: правильні та неправильні. До групи правильних держав вони відносили ті з них, де влада здійснювалася на основі законів та на

Міжнародний юридичний вісник: збірник наукових
праць Національного університету державної
податкової служби України. Вип.1 (2) 2015
215
користь загальних інтересів, а до неправильних держав – ті, де влада не спирається на закони
і служить інтересам лише правителів [6, с. 236].
Аутентичний принцип законності Сократ використовував як базисний критерій у власній класифікації і характеристиці різних форм державного устрою і правління. Владу, основану на волі народу і на державних законах, він називав царством, а владу проти волі народу і таку,
що ґрунтується не на законах, а на свавіллі правителя – тиранією. Якщо правління здійснюється людьми, які виконують закони, то такий устрій він називав аристократією, якщо ж влада походить від багатства – плутократією, якщо від волі всіх – демократією [14].
Беручи за основу той самий підхід, Платон виділяв три правильних форми: царську владу
(законну монархію, тобто правління однієї особи на основі закону), аристократію (законну владу небагатьох) і законну демократію (владу демосу на основі законів) та, відповідно, три неправильні форми: тиранію (незаконну владу одного), олігархію (незаконну владу небагатьох)
і незаконну демократію (владу демосу не на основі законів).
З тих самих позицій Арістотель писав, що форма держави визначається кількістю правлячих
(один, небагато, більшість) та метою правління. У правильних формах правителі мають на меті загальне благо, у неправильних – тільки своє особисте благо. Трьома правильними формами держави є монархічне правління (царська влада), аристократія і політія (правління на основі законів), а відповідними неправильними формами є тиранія, олігархія і демократія
(правління демосу, більшості не на основі законів)[14].
У контексті зазначеного наголосимо, що античні філософи для характеристики держав, як ми бачимо, вживали відмінні поняття, наприклад, форма державного устрою, форма державного правління, форма держави, але слід пам’ятати, що кожен із них кваліфікував не певну державну форму у сучасному розумінні, а державу загалом, як таку з відповідним соціальним змістом, яка заснована на соціальній рівності (є правильною) або ж нерівності (є
неправильною). Відповідна традиція тривала до другої половини ХVІІІ ст., моменту юридичного закріплення республіки, як однієї із форм правління у Конституції США 1787 р.
Після чого у вченні про державу відбулося змішування елементів різних понятійних рядів –
форми держави та соціальної сутності держави [5, с. 105].
Узагальнюючи типологізаційну характеристику держав періоду античності можна стверджувати, що античні філософи здійснили перші класифікації держав, засновані на критерії
законності та протиставленні законного правління беззаконню. Даний критерій у певному сенсі безперечно зберіг своє значення і до тепер (наприклад, вітчизняний теоретик держави і
права В. Ткаченко, використовуючи як критерій принцип законності, поділяє держави на дві
групи – держави до громадянського і держави громадянського типу [15, с. 874] ) та у тій чи
іншій формі широко використовувався у подальшій політико-правовій думці.
Аксіоматичним доказом останнього твердження є епоха середньовіччя (V–XV ст.) – період панування релігії і церкви, який у концентрованій формі представив засновник християнської державно- правової концепції, теолог Фома Аквінський. Він належить до когорти геніальних еклектиків,
систематизаторів християнської теології на основі вчення Арістотеля, класиків-інтерпретаторів, які
особисто нових наукових істин не відкривали. Доктрини держави у його творчості виходять з ідей арістотелівської «Політики» про те, що держава являє собою певну частину універсального порядку,
який утворений та керований Богом. Форму влада та способи її використання поділяв на правильні і
дурні. З п’яти форм правління (чотири простих – аристократія, олігархія, демократія, монархія і одна змішана – аристократія з демократією) найкращою називав монархію, оскільки принцип її побудови схожий з принципом миростворення, керованого Богом [16;17].

216
Міжнародний юридичний вісник: збірник наукових
праць Національного університету державної
податкової служби України. Вип. 1 (2) 2015
В епоху Нового часу (XVI – кінець XIХ ст.), яку пов’язують з переходом культури з релігійної
сфери у сферу світську, набув поширення історико-формаційний підхід Георга Вільгельма
Фрідріха Гегеля: концепція духовної формації. У межах якої проблема типології держав трактувалась з позицій всесвітнього історичного процесу розвитку духу свободи і його об’єктивізації у різних формах держави. Їм виділялось «чотири всесвітньо-історичних царства»:
східне, грецьке, римське, германське. Відповідні царства, за Гегелем, являли собою об’єктивно-
історичні формації (формоутворення) світового духу, тобто розвитку ідей розуму і свободи у всесвітній історії. Із зміною цих всесвітньо-історичних царств (формацій світового духу)
відбувається і зміна відповідних форм держави: східному царству відповідає східна теократія
(свобода одного, верховенство правителя), грецькому – афінська демократія, римському царству
– римська республіка або аристократія (свобода деяких, тобто частини населення), германському царству – представницька монархія у германських народів Нового часу (свобода духу) [18, с. 370].
Отже, гегелівська типологія держав ґрунтується на його вченні про розвиток і зміну у всесвітній історії відмінних суспільно-духовних формацій (царств, світів), що являють собою прогресуючі сходи здійснення розуму і свободи, яким відповідають певні типи (форми) держави
– теократія, демократія або аристократія, конституційна монархія.
Переконані, що подібна абсолютизація ролі окремих народів та надання типологічного значення їхнім державним формам є доктринальним перебільшенням Гегеля. До того ж типологізація держав через форми держави викликає заперечення ще й тому, що деякі із згаданих Гегелем форм (наприклад, республіка, демократія) існували не тільки у період античності, але й існують до тепер. А найвища та остання, за Гегелем, форма держави –
представницька монархія, була замінена після буржуазних революцій у багатьох країнах
Європи республіканською формою.
Але у свій час філософія Гегеля була кульмінаційним пунктом розвитку німецької філософії
та світової загалом. Наприкінці XIX століття провідні академічні філософи як в Америці, так і
у Великобританії були переважно своїй гегельянцями, і одним із його учнів був німецький філософ Карл Маркс, який зберіг у своїй системі, в її остаточному вигляді деякі істотні
гегельянські риси, хоча на відміну від ідеалістичної діалектики Гегеля марксистська діалектика
є матеріалістичною.
Одним із аспектів матеріалістичної діалектики К. Маркса став формаційний підхід типології
держав та правових систем, в основі якого лежить категорія суспільно-економічної формації. У
вітчизняному державознавстві радянської доби він вважався найбільш загальним критерієм типології держав і правових систем, й у теперішній час продовжує достатньо активно застосовуватися як критерій, оскільки сучасною наукою не напрацьовано інших, більш переконливих та всеосяжних, здатних конкурувати з ним. Однак із початком так званої перебудови та зміни політичних та ідеологічних орієнтирів на пострадянському просторі самодостатність даного критерію стала піддаватися зі сторони окремих теоретиків сумніву [19], про що більш докладно буде зазначено нижче. Згідно з марксистським підходом до типології суспільно- економічна формація – це історичний тип суспільства, заснований на певному способі
виробництва, який виступає важливим етапом розвитку людства. Кожна суспільно-економічна формація характеризується певним типом виробничих відносин – економічним базисом. Кожна з них має як загальні, властиві усім формаціям, так і власні, неповторні закони виникнення,
функціонування і розвитку. Економічний базис кожної суспільно-економічної формації зумовлює
відповідну надбудову у вигляді сукупності ідей, теорій, поглядів, уявлень, різноманітних організацій та установ, а також системи виникаючих між ними відносин. Найважливішими елементами

Міжнародний юридичний вісник: збірник наукових
праць Національного університету державної
податкової служби України. Вип.1 (2) 2015
217
надбудови є держава і право. Кожній суспільно-економічній формації відповідає певний
історичний тип держави і права. Зміна однієї суспільно-економічної формації іншою знаменує
собою зміну системи виробничих відносин – економічного базису, виникаючої на його основі
надбудови, і разом з тим відповідного історичного типу держави і права. Усвідомити формально- юридичний зміст категорії «історичний тип держави» можливо за допомогою послідовної
поступеневої характеристики наступного понятійно-категоріального ряду: «сутність держави»
– «зміст держави» – «функції держави» – «механізм держави» –– «форма держави» – «історичний тип держави». Беручи до уваги, що форма держави розкривається через організацію механізму та методів реалізації функцій держави, де організація механізму держави охоплюється формою державного правління та формою державного устрою, а методи реалізації функцій держави –
державно-правовим режимом. І, нарешті, кожен із елементів форми держави найбільш повно характеризує історичний тип держави.
З позиції формаційного підходу історичних типів держави чотири: рабовласницький (V–
ІV тис. до н. е. – сер. I тис. н. е., стародавні часи); феодальний (сер. I тис. н. е. – XVІІ–XVІІІ ст.,
середні часи); буржуазний (XVІІ–XVІІІ ст. – по. ХХ ст., новий час); соціалістичний (з 1917 р.,
тобто Великої жовтневої соціалістичної революції в Росії, новітній час)[5, с. 101].
У марксистській літературі радянської доби, спираючись на судження Маркса та Енгельса про специфіку «азіатського способу виробництва» і «східний деспотизм», стали виокремлювати і особливий східний (азіатський, деспотичний) тип держави, що, безперечно,
не відповідало (як в основоположників марксизму, так і у його послідовників) марксистському вченню про історично змінюючі один одного економічні формації [6, с. 239].
Вказана вада формаційного підходу до типології держав була визнана науковими колами однією із перших, але, на жаль, не стала єдиною, оскільки: по-перше, марксистська типологія держав гіпертрафувала економічні та класові відносини та недооціненими залишилися духовні,
культурні та інші ідеологічні фактори; по-друге, марксистський прогноз про п’яту бездержавну суспільно-економічну формацію – комуністичну, виявився антиісторичним; по-третє,
соціалістичний тип держави (перша фаза комунізму) був глибоко та всебічно розробленим теоретично, але ніколи і ніде не був остаточно втілений практично; по-четверте, марксистське вчення, у принципі, має антидержавний та антиправовий характер, складовими якого стали антиіндивідуалізм, нігілістське ставлення до природних прав людини, ідеї правової держави.
Марксизм вважав державу і право формами організованого примусу (класового пригноблення), що приходять на зміну одна одній; по-п’яте, марксистське вчення заперечувало ставлення до держави як до загальносоціальної цінності, як до досягнення у розвитку людської
культури; по-шосте, критерій, відповідно до якого тип держави визначається тільки приналежністю останніх до тієї чи іншої суспільно-економічної формації, потребує свого уточнення, бо у світі завжди існували так звані перехідні держави, які виходять за межі тієї чи
іншої формації, знаходяться «на переході» від одного типу держави до іншого – від рабовласницького до феодального, від феодального до капіталістичного, від капіталістичного до соціалістичного і, навпаки – від соціалістичного (або псевдосоціалістичного) до буржуазного, капіталістичного. Вперше концепцію перехідної держави розробив В. І. Ленін.
У контексті розвитку класової боротьби він зробив висновок про можливість переходу окремих держав до соціалізму, обминувши капіталістичну стадію [20]. І останнє, крім суспільно- економічної формації, як відомо, існують й інші критерії, комплексне використання яких допомагає провести більшу чітку, обґрунтовану класифікацію держав. Даний, загальний за своїм характером критерій повинен використовуватися не тільки сам по собі, але й

218
Міжнародний юридичний вісник: збірник наукових
праць Національного університету державної
податкової служби України. Вип. 1 (2) 2015
доповнюватися іншими, приватними критеріями, які стосуються сутності, змісту, механізму,
форми держави (такими критеріями можуть бути: рівень економічного розвитку, рівень та якість життя, індекс суспільного розвитку). Актуалізуючи зазначене, сучасний державознавець
Сергій Костянтинович Бостан у своєму досліджені зокрема пише, що для визначення типу певної держави значення має не тільки соціально-економічна формація, а й увесь стан суспільства. З огляду на це в основі типологізації держави замість категорії «суспільно- екномічна формація» слід класти категорію «суспільна формація», яка відображає стан суспільства як певної, історично визначеної системи економічних, соціальних, духовно- культурних та політичних відносин, що визначають сутність та зміст держави. Тобто пропонує
державу розглядати не як надбудовний елемент суспільно-економічної формації, а як продукт людського суспільства. Виходячи з наведеного, автор традиційну марксистську чотирьохчленову типологічну схему держав – рабовласницька, феодальна, буржуазна та соціалістична змінює на трьохчленову типологічну схему держав – нереспубліканська
(кастово-станова), республіканська (громадянського суспільства) і перехідна держава.
Нереспубліканський (кастово-становий) історичний тип держави охоплює епоху кастово- станового суспільства, коли держава була виразником інтересів вузьких класових угрупувань
– це рабовласницький, феодальний та буржуазний тип держави. Республіканський історичний тип держави (епохи громадянського суспільства), коли держава стала проявляти загальносоціальні інтереси, бере початок у західній цивілізації від англійської, американської
та французької буржуазних революцій XVІІ–XVІІІ ст., а у східній цивілізації – від перетворень та революцій у другій половині ХІХ (реформи 60-х рр. в Японії і Росії) – та початку ХХ ст.
(Росія, Іран, Туреччина, Китай), а в Африці у 60-ті роки ХХ ст., коли переважна більшість країн цього континенту позбулася колоніальної залежності та заклали основи своєї власної
державності. І останній перехідний тип держави, що триває у період «переходу» від одного
історичного типу держави до іншого [5, с. 102, 108–110].
Аналогічна, але двочленова типологізація держав широко представлена у західноєвропейській науці, де держави класифікують залежно від характеру взаємовідносин між державною владою та індивідом. Наприклад, австрійський та американський юрист і
філософ Ганс Кельзен, залежно від того, яке місце індивіда у створені правопорядку, виділяє
два типи держави. Якщо індивід активно бере участь у створені правопорядку – демократію,
якщо ні – автократію [21, с. 149–152]. Подібну типологізацію держав пропонує американський соціолог, політолог Роберт Моррисон Макайвер, поділючи усі держави на два типи:
1) династичні (аристократичні), де державна воля не виражає волі більшості населення. До них відносять імперії та псевдодемократичні держави, у яких уряд утворює привілейовану частину суспільства; 2) демократичні, де державна воля виражає волю усього суспільства або більшості його членів, і де народ активно підтримує діяльність уряду (сучасні держави розвиненої демократії)[22].
Формально-юридичний аналіз наведених підходів щодо типологізації держав свідчить, що жоден з них не може претендувати на універсальність, не дає максимально достовірні дані
про історичні типи держав, а лише удосконалює марксистську типологію. Вирішити слабкі
сторони наведених типологій держав напевне можливо шляхом синтетичного використання
їх позитивних сторін та врахування недоліків. На такій ідеологічній основі, у новітній період розвитку людства (початок ХХ ст.), англійський історик Арнольд Джозеф Тойнбі розробив цивілізаційний підхід до типології держав, поклавши в основу типології категорію «цивілізація»,
як соціокультурну систему, що спирається не тільки на соціально-економічні, а й етнічні,

Міжнародний юридичний вісник: збірник наукових
праць Національного університету державної
податкової служби України. Вип.1 (2) 2015
219
географічні, культурні, психологічні, релігійні засади суспільства, ступінь гармонізації людини
і природи, а також рівень економічної, політичної, соціальної і духовної свободи особистості.
Розкриваючи поняття «цивілізація», Тойнбі пише про те, що кожна цивілізація являє собою локальне утворення, яке володіє тільки йому притаманними рисами і характеристиками і
жодним чином не нагадує за своїми ознаками інші цивілізації. Єдиної цивілізації як такої
немає. Є ряд цивілізацій, які відрізняються за своїми соціальними і політичними цінностями,
державно-правовими формами, типами культурно-творчої діяльності, спрямованості
історичного розвитку і, звичайно, розвиненістю матеріально-технічного базису. Загалом
Тойнбі виділяє 21 цивілізаційну систему. У це число він включає західну цивілізацію,
православну (візантійську ортодоксальну), російську православну, перську, арабську
(ісламську), індійську, далекосхідну, античну (греко-римську), сирійську, китайську, японо- корейську, мінойську, шумерську, хетську, вавілонську, єгипетську, мексиканську, юкатанську,
а також цивілізацію майя, з яких збереглися лише ті, які змогли розвинути духовний початок у всіх видах людської діяльності, освоїти життєве середовище [23].
Вочевидь, що на основі вчення Тойнбі про локальні цивілізації можливо, у кращому випадку, говорити про розпорошені типи організації влади у відповідних автономних цивілізаціях, але не можливо побудувати цілісну типологію держав. До того ж у вченні науковця відсутнє спеціальне дослідження проблем держави, на основі якого у юриспруденції можливо побудувати теоретично значиму типологію держав.
Але, враховуючи перспективність цивілізаційного підходу для наукової типологізації держав,
на сьогодні він включає певну кількість пов’язаних між собою і, разом з тим, відносно самостійних парадигм. Послідовниками Тойнбі стали американський економіст Уолт Уітмен
Ростоу, німецький юрист Георг Еллінек, а також десятки інших сучасників правників, соціологів,
політологів та представників інших гуманітарних наук.
Як результат, у сучасних соціальних науках термін «цивілізація» і досі не має визначеного,
фіксованого значення. Він асоціюється і з «гарними манерами», і з певними стадіями розвитку суспільства або культури та ін. Така неоднозначність терміна і поняття «цивілізація», його внутрішня суперечливість, аморфність і невизначеність змісту роблять проблематичним використання останнього як єдиного і основного критерію типології держав. Відповідно,
існують різні підстави для типології цивілізацій і їхньої державності: хронологічні, генетичні,
просторові, релігійні, за рівнем організації та ін. Історичний прогрес привів до складання понад двох десятків цивілізацій, які відрізняються не тільки системами цінностей, що затвердилися в них, культурою, але і характерним для них типом держав. Зокрема, ґрунтуючись на різних підходах щодо поняття «цивілізація», дослідниками виділяються такі основні види цивілізацій і відповідних їм типів держави [24]: 1) за ступенем економічного розвитку:
традиційні (аграрні), індустріальні, постіндустріальні або інформаційні (У. Ростоу); 2) за фактором реальності буття: ідеальні (утопія); емпіричні (Г. Еллінек); 3) за історичними формами визнання людей які суб’єктів права і держави: етнічні, станові, індивідуально- політичні, гуманітарно-правові (В. Нєрсєсянц)[6, с. 243–245; 4].
Наведена строкатість критеріїв та виділених на їхній основі типологічних схем класифікації
держав демонструють, що універсальність у відповідному питанні навряд можлива, бо кожен із науковців переслідує власну ціль, виходячи із предмету дослідження галузі наукових знань, яку він представляє. Вважаємо, що головне у цьому питанні, щоб такі дослідження відбувалися на основі об’єктивних критеріїв (принципів, ознак) з метою забезпечення достовірності отриманих результатів, наприклад, порівнювальні явища та процеси мають належати до єдиного історичного

220
Міжнародний юридичний вісник: збірник наукових
праць Національного університету державної
податкової служби України. Вип. 1 (2) 2015
періоду; застосована до них методологія дослідження має бути єдиною; порівнювальні явища та процеси повинні бути типовими для відповідного історичного періоду, максимально враховувати соціально-економічні, політичні та інші фактори буття держави тощо.
Вважаємо, найбільш плідним для розвитку наукових знань в аспекті побудови класифікаційних схем типологізації держав є цивілізаційний підхід, коли під цивілізацією розуміють певну епоху людської культури у сфері взаємодії суспільства і природи. Поняттям цивілізаційний тип держави при такому підході позначається сукупність ознак держави, що відображають рівень та особливості культури у сфері взаємодії суспільства з природою.
Особливості взаємодії держави (суспільства) із природою визначаються релігійними
(ідеологічними), географічними, етнічними та техніко-економічними факторами. Кожен із перелічених факторів по-особливому впливає на цивілізаційні характеристики держави, на його інституційно-владну та функціональну організацію. Разом з тим, з усіх перелічених факторів визначальними є ті, що визначають рівень розвитку матеріальної культури (яка піддається об’єктивним критеріям дослідження і, як наслідок типологізації держав), тобто техніко-економічні фактори. На підставі техніко-економічних показників, беручи за основу
існуючі класифікації держав у межах окремих галузей соціальних наук, пропонуємо такий варіант цивілізаційної типології держав: 1) за ставленням до релігійних організацій:
деідеологізовані (світські, атеїстичні) держави, ідеологізовані (не світські, теократичні); 2) за географічним розташуванням: держави Середземномор’я, Східні, Західні тощо; 3) за етнічним складом: арабські, китайські, індійські держави тощо; 4) за техніко-економічними факторами:
аграрні, індустріальні, постіндустріальні держави.
Отже, згідно з існуючим у науковій літературі поглядам (філософській, юридичній,
соціологічній, політологічній та історичній) типологізація держав та правових систем за типами являє собою об’єктивно необхідний, закономірний процес та засіб пізнання природно-
історичного розвитку держави, що відображає процес історично закономірної зміни одних типів держави іншими.
1. Кульков М. О. Теоретические проблемы типологии форм государства [Текст]: автореф.
дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01 / Кульков Макар Олегович / Волгогр. гос. универ. – Саратов,
2008. – 34 с.
2. Теория государства и права [Электронный ресурс]: [учебник / под ред. М. Н. Марченко].
– М.: Издательство «Зерцало», 2004. – Режим доступа: http://lawtoday.ru/razdel/biblo/tgp/
index.php.
3. Типологія держав [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.djerelo.com/
index.php?option=com_content&task=view&id=683&Itemid=460.
4. Типы государства [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://ru.wikipedia.org/wiki/
Типы_государства.
5. Актуальні проблеми теорії держави та права. Частина І. Актуальні проблеми теорії
держави [Текст]: навч. посіб. / [С. М. Тимченко, С. К. Бостан, С. М. Легуша та ін.]. – К.: КНТ,
2007. – 288 с.
6. Нерсесянц В. С. Общая теория права и государства [Текст]: учебник для вузов /
В. С. Нерсесянц. – М.: Норма, 2010. – 552 с.

Міжнародний юридичний вісник: збірник наукових
праць Національного університету державної
податкової служби України. Вип.1 (2) 2015
221
7. Алексеев С. С. Теория государства и права. Учебник для юридических вузов и факультетов: учебник [Электронный ресурс] / С. Алексеев. – Режим доступа: http://www.lib.ua- ru.net/content/5319.html.
8. Гринин Л. Е. Эволюция государственности: от раннего государства к зрелому. Государство и исторический процесс [Электронный ресурс] / Л. Е Гринин. – [изд. 2, испр.]. – 2010. – 368 с. –
Режим доступа: http://urss.ru/cgi-bin/db.pl?lang=Ru&blang=ru&page=Book&id=101352.
9. Тип государства: формационный и цивилизационный поход [Электронный ресурс] /
Режим доступа: http://www.allpravo.ru/diploma/doc43p0/instrum664/item667.html.
10. Максаковский В. П. Географическая картина мира: в 2 кн. / В. П. Максаковский. – [4-е изд., испр.]. – М.: Издатель: Дрофа, 2008. – Кн. I: Общая характеристика мира [Текст]. – 225 с.
11. Типологія та основні типи держав [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://
stydentam.org.ua/3374.html.
12. Типология стран мира [Электронный ресурс] / Режим доступа: http://rui-tur.ru/tipologiya- stran-mira.html.
13. Современная политическая карта мира: многообразие стран современного мира, их основные типы [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://geography.kz/slovar/
sovremennaya-politicheskaya-karta-mira-mnogoobrazie-stran-i-ix-osnovnye-tipy/.
14. Андрусяк Т. Історія політичних та правових вчень. Лекції [Электронный ресурс] /
Т. Андрусяк. – Режим доступа: http://radnuk.info/pidrychnuku/istoriya-vchen/446-andrycyak/
6750-9—.html.
15. Ткаченко В. Принцип законності як класифікаційний критерій типології держав // Міжнародна поліцейська енциклопедія: у 10 т. / відп. ред. Ю. І. Римаренко, Я. Ю. Кондратьєв, В. Я. Тацій,
Ю. С. Шемшученко. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – Т. 1. – С. 879–880.
16. Мірошниченко М. І. Історія вчень про державу і право [Текст]: навч. посіб. /
М. І. Мірошниченко, В. І. Мірошниченко. – К.: Атіка, 2010. – 460 c.
17. Цюрупа М. В. Основи сучасної політології [Електронний ресурс] / М. В. Цюрупа,
В. С. Ясинська. – Режим доступу: http://uchebnik-besplatno.com/uchebnik-teoriya-politiki/
teologichni-paradigmi-politichnogo.html.
18. Гегель Г. В. Философия права [Текст] / Г. В. Гегель. – М.: Мысль, 1990. – 526 с.
19. Типология стран мира [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://uamconsult.com/
book_146_chapter_8_1.4._TIPOLOGIJA_STRAN_MIRA.html.
20. Типология государств: основания, различные подходы, современный взгляд на проблему [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://lib.4i5.ru/cu201.htm.
21. Кельзен Г. Общее учение о государстве [Электронный ресурс] / Г. Кельзен. – Режим доступа: http://ru.wikipedia.org/wiki/Кельзен,_Ганс.
22. Современное государство (The Modern State, 1926) [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://dic.academic.ru/dic.nsf/enc_colier/655/МАКИВЕР
23. Тойнбі А. Д. Типологія цивілізацій [Текст] / А.Д. Тойнбі. – Режим доступу: http://ua- referat.com/Типологія_цивілізацій_А_Д_Тойнбі.
24. Цивілізаційний підхід до типології держав [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://textbooks.net.ua/content/view/2309/31/.
Подано до редакції 25 грудня 2014 р.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал