Міжнародний Фонд «Відродження»




Сторінка4/7
Дата конвертації16.12.2016
Розмір0.79 Mb.
1   2   3   4   5   6   7
Мова ворожнечі (англ. «hate speech») в широкому розумінні – це будь-яке самовираження з елементами заперечення принципу рівності всіх людей у правах. Мова ворожнечі описує, ієрархічно зіставляє різноманітні групи людей та оцінює особисті якості конкретних осіб на підставі їх належності до тієї або іншої групи. Мова ворожнечі може мати різні прояви і форми:

жорстку форму висловлювань (наприклад, заклики до насильства чи дискримінації), середню форму висловлювань (наприклад, публікація висловлювань, які ставлять під сумнів історичну правду про випадки насильства чи дискримінації;

м’яку форму (створення негативного іміджу, цитування ксенофобських висловлювань без коментаря тощо).
Незалежно від форми висловлювань – будь-яка мова ворожнечі –
неприпустимий факт, який суперечить базовим принципам прав людини і толерантного ставлення.
Зазвичай увагу привертають ситуації, коли мову ворожнечі використовують посадові особи, державні діячі, які, навпаки, повинні відстоювати та забезпечувати рівні права та можливості для усіх громадян країни. Тому виділяють окреме визначення –
публічна мова ворожнечі (на противагу так званій приватній чи побутовій мові
ворожнечі) – це мова ворожнечі, яка виходить від так званих публічних осіб: посадових та службових осіб органів влади, політиків тощо. Публічною є і мова ворожнечі, вміщена у
8
Паніотто В. Динаміка ксенофобії та антисемітизму в Україні (1994-2007) // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2008. – №1. – С. 202.

32 нормативних актах, передана чи надрукована за допомогою засобів масової інформації (у рекламі тощо).

Приклади сексизму і мови ворожнечі з боку публічних людей
Українські жінки та каштани
Президент Віктор Янукович, розповідаючи у Давосі про промо-кампанію України до чемпіонату з Європи з футболу 2012 року, назвав принадами країни каштани, що квітнуть, й жінок. «І у містах українських почнуть роздягатися жінки. Побачити цю красу – це чудово», - сказав Янукович.
Президент зводить функції українських жінок до краси, природи, а отже ототожнює жінок з речами, що є сексизмом. Українські жінки є досить освіченими, активно залученими до ринку праці й розбудови держави, тож, наголос слід робити на цьому, а не на зовнішності та біологічних ознаках. Окрім того, може здатися, що такий акцент на красі жінок та оголеній зовнішності – це прихована реклама секс-туризму до України.
Взято із матеріалу Ольги Веснянки для Німецької хвилі, 31.01.2011 http://dw.de/p/107W6
Жінки і футбол
Головний тренер "Шахтаря" Мірча Луческу: «Я б все ж не ставив жінок судити матчі, тому що вони занадто сентиментальні, а через це, можливо, починають допомагати комусь». Так він прокоментував матч поміж "Динамо" й "Оболонь", що закінчився з рахунком 4:0. Луческу заявляє, що як мінімум два голи тоді були забиті з офсайду. На його погляд, помічниця головного судді Наталя Рачинська припустилася помилок, бо вона - жінка: «Жінки починають, можливо, через сантименти трохи допомагати одній з команд.
По-іншому мені пояснити складно, коли два метри поза грою", - сказав він.
Такі «сексистські заяви» сприяють формуванню нетерпимого ставлення до жінок у професійному футболі, який традиційно вважається «чоловічою» територією. Позитивні тенденції до залучення жінок у футбольну сферу, які проводить Федерація футболу
України, зводяться нанівець, коли всесвітньо відомі тренери на зразок Луческу надають сексистські коментарі».
Взято із матеріалу Ольги Веснянки для Німецької хвилі, 26.07.2011 http://dw.de/p/123RC

Знаки та символи ворожнечі («hate symbols») – це графічні символи, малюнки, цифрові комбінації, абревіатури, які розміщені в публічному просторі (на стінах будинків, одязі тощо) і покликані пропагувати нетолерантне ставлення до представників певних соціальних груп, розпалювати ворожнечу у суспільстві
9
Хоча Організація із безпеки і співробітництва у Європі (ОБСЄ) вперше офіційно використала термін «злочин на грунті ненависті» в 2003 р., ще в 1991 р. члени ОБСЄ
9
Символы вражды: информационное пособие для преподавателей средних школ, ВУЗов и ССУзов /
Молодежная сеть против расизма и нетерпимости. – Воронеж, 2008. – С. 4-7.

33 прийняли цю концепцію на зустрічі у Женеві, де було висловлено стурбованість
існуванням злочинів, підгрунтям для яких є упередження, дискримінація, ворожість
10

Дізнатися більше
1.
Горшков Д. Мова ворожнечі: що це таке і як з цим боротися? Права людини в Україні // http://osvita.khpg.org/index.php?id=1223380108 2.
Как корректно писать о лесбиянках, геях, бисексуалах и трансгендерах: брошюра для журналистов и всех интересующихся. – СПб., 2013. – 11 с. // http://genderz.org.ua/broshyura-dlya-zhurnalistov-kak-korrektno-pisat-o-lesbiyankah-geyah- biseksualah-i-transgenderah/
3.
Ксенофобия в современном мире / В.А. Ачксов, В.А. Ачкасова, С.А. Ланцов и др.; отв.
Редакторы В.А. Ачкасов, Д.З. Мутагиров. – СПб.: Изд-во С.-Петерб. у-та, 2008. – 354 с.
4.
Кобзін Д. О., Черноусов А. М. Нетолерантна діяльність та організації в Україні.
Результати соціологічного дослідження. - Харків, ХІСД. – 2008. – 29 c.
5.
Кобзін Д. О., Шейко Р. В., Мартиненко О. А., Белоусов Ю.Л. Ксенофобія в контексті поліетнічності українського суспільства. Результати соціологічного дослідження. – Харків,
2008. – 43 с.
6.
Марценюк Т. О. Ксенофобія і расизм як негативні явища у житті полікультурного суспільства / Марценюк Тамара Олегівна // Людина у полікультурному суспільстві : навч.- метод. посіб. для викл. вищ. навч. закл. з курсу за вибором для студ. соціогуманіт. спеціальностей / [Пометун О. І., Султанова Л. Ю., Марценюк Т. О. ... та ін.]. - К. : Інжиніринг,
2010.
-
Розд.
VII.
-
С.
147-177.
// http://ekmair.ukma.kiev.ua/bitstream/123456789/1404/1/martsenyuk_ksenofobia.pdf
7.
Паніна Н. Фактори національної ідентичності, толерантності, ксенофобії, та антисемітизму в сучасній Україні // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2005. – № 4. –
С. 26-45.
8.
Паніотто В. Динаміка ксенофобії та антисемітизму в Україні (1994-2007) // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2008. – №1. – С. 197-214.
9.
Права людини в Україні, рівень ксенофобії, ставлення до мігрантів та біженців, ставлення до проявів екстремізму
/
Звіт
КМІС.

2010.

68 с.
// http://www.ihrpex.org/uk/article/609/zvit_za_temoju_prava_ljudyny_v_ukrajini_riven_ksenof obiji_stavlennja_do_migrantiv_ta_bizhentsiv_stavlennja_do_projaviv_ekstremizmu
10.
Права людини в Україні — 2013. Доповідь правозахисних організацій / За ред. Є. Ю.
Захарова. / Українська Гельсінська спілка з прав людини. — Харків: Права людини, 2014. —
456 с. //
http://helsinki.org.ua/files/docs/1398017200.pdf

Корисна інформація

«Ініціатива розмаїття» http://www.diversipedia.org.ua/

Інформаційний портал Харківської правозахисної групи http://www.khpg.org.ua/
10
Hate crimes in the OSCE region - incidents and responses: Annual Report for 2008. – OSCE, ODIHR: Warsaw,
2009. – С. 12.

34

Информационно-аналитический центр «Сова», раздел «Национализм и ксенофобия» - http://xeno.sova-center.ru/

Amnesty International // http://www.amnesty.org/

Amnesty International в Україні // www.amnesty.org.ua

Мережі центрів європейської інформації у рамках Всеукраїнської акції з толерантності http://tolerant.org.ua

European Commission against Racism and Intolerance of the Council of Europe // http://www.ecri.coe.int/

European Monitoring Centre on Racism and Xenophobia (EUMC), http://www.eumc.eu.int/

European Network Against Racism // www.enar-eu.org/

Internet Anti-racism Centre in Europe // www.icare.to/

UNITED for Intercultural Action - the European Network against nationalism, racism, fascism and in support of migrants and refugees // www.unitedagaistracism.org

European Commission against Racism and Intolerance of the Council of Europe // http://www.ecri.coe.int/

European
Monitoring
Centre on
Racism and
Xenophobia
(EUMC), http://www.eurofound.europa.eu/areas/industrialrelations/dictionary/definitions/europeanm onitoringcentreonracismandxenophobia.htm

European Network Against Racism // www.enar-eu.org

Internet Anti-racism Centre in Europe // www.icare.to

UNITED for Intercultural Action - the European Network against nationalism, racism, fascism and in support of migrants and refugees // http://www.unitedagainstracism.org
2.3. Гендерна дискримінація та інституційні механізми її подолання в Україні.

Нашій державі притаманні певні особливості гендерних відносин завдяки радянському минулому, протягом якого домінуючим був так званий “гендерний контракт
працюючої матері”. Залученіть жінок до розбудови соціалізму на рівні з чоловіками в радянські часи означала, що «жіноче» питання є розв’язаним і жінки мають рівні права з чоловіками. Хоча в сфері оплачуваної праці залученність жінок була на рівні чоловіків, в приватній сфері розподіл обов’язків залишався традиційним – жінки продовжували нести основний тягар хатньої роботи, догляду та виховання дітей. Проблема подвійного навантаження, якої зазнавали радянські жінки, не поставала на державному рівні як проблема, пов’язана з гендерною нерівністю в радянському суспільстві. Сьогодні питання гендерної рівності сприймаються частиною громадян як такі, що штучно кальковані із західного суспільства та силою нав’язуються нашому.

35
На Четвертій Всесвітній конференції ООН зі становища жінок (Пекін, 1995 рік)
було прийнято найбільш резонансі документи щодо гендерної рівності – Декларацію і
Платформу Дій (Пекінська Платформа Дій). Зокрема, йдеться про розширення прав і можливостей жінок у контексті забезпечення рівноправності між жінками і чоловіками; зазначено, що саме ця ідея становить передумову для досягнення політичної, соціальної, економічної та культурної безпеки у відносинах між народами. Уряди також визнали потребу враховувати гендерний підхід у політиці та програмах.
Гендерна рівність і ринок праці
Україна ратифікувала усі основні Конвенції Міжнародної організації праці (МОП)
такі як: Конвенція № 100 про рівне винагородження чоловіків та жінок за рівноцінну працю (1951 р.), Конвенція № 103 про охорону материнства (переглянута) (1953 р.),
Конвенція № 111 про дискримінацію в галузі праці та занять (1958 р.), Конвенція про рівне ставлення й рівні можливості для трудящих чоловіків і жінок: трудящі із сімейними обов’язками № 156 (1981 р.), Декларація МОП основних принципів та прав у світі праці
(1998 р.).
Також в Україні реалізувався Проект технічного співробітництва «Рівність жінок і
чоловіків у світі праці» Міжнародним бюро праці (МБП) за спільної фінансової підтримки
Європейського Союзу та МБП.
Детальніше про проект: http://www.gender.ilo.org.ua/Pages/about.aspx
Як зазначено у Національному огляді виконання Пекінської декларації та
Платформи дій (1995 р.) та заключних документів двадцять третьої спеціальної сесії
Генеральної Асамблеї ООН (2000 р.) у контексті двадцятої річниці четвертої Всесвітньої конференції зі становища жінок та ухвалення Пекінської декларації та Платформи дій у
2015 р. (квітень 2014 р.), практично вся нормативно-правова база України про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків була прийнята після приєднання до Пекінської декларації та Платформи дій. У 1996 р. було ухвалено
Конституцію України, яка передбачає рівні права чоловіків і жінок. Зокрема, у статті 24 зазначено про шляхи забезпечення рівності прав жінки і чоловіка. У 2005 р. ухвалено
Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», яким закріплено паритетне становище жінок і чоловіків у всіх сферах життя суспільства, визначено основні напрямки державної гендерної політики та створено національний

36 механізм забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, а також встановлено заборону на дискримінацію за ознакою статі. Експертки зазначають, що низка положень закону є декларативними та не передбачають реальних санкцій за їх порушення.
Чому «так» гендерним квотам?
Преставники та представниці позиції проти гендерного квотування в політиці часто оперують визначенням поняття рівність в контексті ліберальної філософії. Це означає, що надання рівних правових можливостей (наприклад, права голосу чи права бути обраними)
є достатньою умовою для рівності жінок та чоловіків. Натомість історія і сучасність яскраво підтверджують протилежний факт, а саме що формальна рівність не є запорукою реалізації цієї рівності в реальному житті. Причини цього варіюються від прямої дискримінації до різного роду неформальних бар’єрів та упереджень, які перешкоджають входження жінок в політику. Таким чином, говорячи про гендерну рівність в політиці, доцільніше звертати увагу на її конкретні результати, які у випадку України є плачевними.
З огляду на це, гендерні квоти в політиці – це є один з формальних механізмів, який гарантує більш справедливе представництво жінок в парламенті та інших державних й політичних інституціях. Мої головні аргументи на користь гендерних квот є наступними:
· Чоловіки як громадяни не мають права переваги щодо представництва в політиці та державних органах влади (це порушується повсякчасно)
· Квоти дають право виборцям обирати не лише чоловіків, але й жінок
· Квоти – це емпірично підтверджений найбільш ефективний механізм подолання гендерного дисбалансу. Гендерні квоти не є дискримінуючими, натомість вони компенсують гендерний дисбаланс та допомагають подолати бар’єри входження жінок в політику
· Квоти гарантують зростання представництва жінок в політиці, а це в свою чергу сприяє визнанню їх досвіду і компетенції та сприяє подоланню стереотипів про те, що політика – це не жіноча справа. Чим більше буде жінок в політиці – тим більше рольових моделей самореалізації буде в жінок, та тим більш справедливим буде розподіл влади в суспільстві
Стосовно ситуації в Україні, то досвід 20-річної “демократизації” вказує на відсутність всякого прогресу в напряму зростання представництва жінок в політиці, а скоріше навіть регрес, тому вірити в те, що ситуація сама по собі колись покращиться, особливо на фоні посилення неоконсервативних гендерних тенденцій, – це вірити в утопію.
Тетяна Бурейчак, кандидатка соціологічних наук, дослідниця факультету гендерних досліджень, університет Лінчьопінга, Швеція
Взято з: http://maidanua.org/2013/05/tetyana-burejchak-chomu-tak-hendernym- kvotam/
У 2008 р. внесено зміни до Кодексу законів про працю України, якими передбачено, що колективним договором встановлюються рівні права і можливості для жінок і чоловіків
і зміни до Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», яким передбачено, що Уповноважений здійснює контроль за дотриманням прав та

37 можливостей жінок і чоловіків. У 2012 р. було ухвалено Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», який у т.ч. забороняє дискримінацію за ознакою статі. У 2012 р. також прийнято Закон України «Про зайнятість населення», який передбачає рівні можливості всіх громадян (у т.ч. незалежно від статі) на вільний вибір виду діяльності. У 2012 р. до Сімейного кодексу України внесено зміни, відповідно до яких підвищено шлюбний вік жінок до 18 років, який зрівнявся зі шлюбним віком чоловіків.
У 2013 р. із затримкою майже в три роки була затверджена Державна програма забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2016 р.
Із Розділу «Права жінок і гендерна рівність» Щорічної доповіді про права
людини 2013
У Верховній Раді міжфракційне об’єднання «Рівні можливості» в 2013 р. розділилося за партійною належністю членів на об’єднання з такою ж назвою та
«Рівноправ’я». МФО «Рівні можливості» засуджувало на політичному рівні будь-які дискримінаційні антигендерні заяви керівництва держави чи різних політичних сил.
Жінки-депутати інших фракцій у таких питаннях займали питання більше політичної доцільності і своєї партійної приналежності, аніж жіночої солідарності. Депутатами обох об’єднань підготовлено декілька законопроектів, спрямованих на подолання дискримінації жінок та посилення гендерної рівності. 16 жовтня 2013 р. були проведені
Парламентські слухання «Забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків.
Проблеми та дієвий шлях їх вирішення».
Взято з: http://helsinki.org.ua/index.php?id=1398060713
Визначення поняття «гендерна дискримінація» подано у статті 1 Закону України
«Про забезпечення рівних прав та можливостей чоловіків і жінок»: «дискримінація за ознакою статі

дії чи бездіяльність, що виражають будь-яке розрізнення, виняток або привілеї за ознакою статі, якщо вони спрямовані на обмеження або унеможливлюють визнання, користування чи здійснення на рівних підставах прав і свобод людини для жінок
і чоловіків». Серед основних напрямів державної політики щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків зазначено недопущення дискримінації за ознакою статі
(стаття 3).
Зокрема, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини має повноваження людини у сфері забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків
(стаття 9) – розглядати скарги на випадки дискримінації за ознакою статі; у щорічній доповіді висвітлювати питання дотримання рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

38
Дискримінація проти жінок є досить розповсюдженою, зокрема, при прийомі на роботу. Не зважаючи на існування статті 17 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей чоловіків і жінок»: «Роботодавцям забороняється в оголошеннях
(рекламі) про вакансії пропонувати роботу лише жінкам або лише чоловікам, за
винятком специфічної роботи, яка може виконуватися виключно особами певної статі,
висувати різні вимоги, даючи перевагу одній із статей, вимагати від осіб, які
влаштовуються на роботу, відомості про їхнє особисте життя, плани щодо
народження дітей», у багатьох оголошеннях щодо прийому на роботу стать респондентів вказана. Роботодавці порушують Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей чоловіків і жінок», оскільки немає жодних санкцій за ці протиправні дії. У даному випадку в Україні не виконується Конвенція ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації проти жінок в Україні, зокрема, стаття 2, де вказано, що держава зобов’язана приймати санкції, які забороняють будь-яку дискримінацію проти жінок.
У вітчизняній державній політиці стосовно забезпечення гендерної рівності дослідники загалом звертають увагу на так званий інституційний механізм забезпечення гендерної рівності. Загалом до нього доцільно включити, по-перше, інституції, які регулюють гендерні відносини в суспільстві (не лише інституції політики і держави, а також інституції освіти і науки, ЗМІ); по-друге, інституційні інновації, в основі яких лежить цінність гендерної рівності; по-третє, усталені інституційні зв’язки між основними
інституціями, залученими до процесу регулювання гендерних відносин. Соціологічні дослідження, які здійснюються на рівні інституцій науки і освіти, виступають як основа для вироблення відповідної гендерної політики, а також засобом для її подальшого моніторингу.
Визнаною на глобальному рівні стратегією забезпечення гендерної рівності є
«гендерна пріоритетизація»
11
(gender mainstreaming), яка була записана у Пекінській
Платформі дій та затверджена офіційно на Четвертій Всесвітній конференції із становища жінок у Пекіні в 1995 р. Гендерна пріоритетизація передбачає (ре)організацію, вдосконалення, формування та оцінку політичних процесів у такий спосіб, щоб учасники
11
Термін «mainstreaming» перекладено як «пріоритетизація» відповідно до: Англо-французько-німецько- український словник термінології Європейського Союзу. – К.: К.І.С., 2007. – С. 105.

39 процесу прийняття політичних рішень використовували гендерний підхід в усіх галузях
політики і на всіх етапах. Існуючі відмінності між чоловіками та жінками враховуються для визначення негативних наслідків, а не підтримки нерівностей чи ієрархій, які склалися у суспільстві. Гендерна пріоритетизація застосовується, наприклад, у бюджетних процесах, так званому гендерному формуванні бюджету. Окрім того, серед політичних програм ЄС щодо забезпечення гендерної пріоритетизації наука та дослідження відіграють важливу роль. Щорічні дослідження населення ЄС (наприклад, «Євробарометр»), стосуються, зокрема, відчуття дискримінації за гендерною ознакою, виділення найбільш дискримінаційних сфер суспільства тощо.

Дізнатися більше
1.
Гендерная интеграция: возможности и пределы социальных инноваций / Ред.-сост.
О.Б.Савинская, Е.В.Кочкина, Л.Н.Федорова. – СПб.: Алетейя, 2004.
2.
Марценюк Т. Українська політика – іменник нежіночого роду? //
Критика. – Липень- серпень
2012.

Рік
ХVІ,
Число
7-8
(177-178).

С.
8-12. http://ekmair.ukma.kiev.ua/handle/123456789/2017 3.
Права людини в Україні — 2013. Доповідь правозахисних організацій / За ред. Є. Ю.
Захарова. / Українська Гельсінська спілка з прав людини. — Харків: Права людини, 2014. —
456 с. //
http://helsinki.org.ua/files/docs/1398017200.pdf

4.
Приходько О. Гендерна політика: від громадських рухів до державних стратегій (Розділ
12) //
Гендер для медій: підручник із гендерної теорії для журналістики та інших соціогуманітарних спеціальностей
/ за ред. М. Маєрчик, О. Плахотнік, Г. Ярманової. – К.:
Критика, 2013. – С. 187-201.
5.
Проект «Жінки у політиці» // http://vybory2012.wcu-network.org.ua
6.
Участь жінок у політиці та процесі прийняття рішень в Україні. Стратегії впливу. – Київ,
2011. – Доступ: http://www.osce.org/uk/odihr/85975
Вітчизняне законодавство
1.
Закон України № 5207-VI від 06.09.2012 «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні». – http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/5207-17 2.
Закон України № 3739-VI від 20.09.2011 «Про протидію торгівлі людьми». – http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3739-17 3.
Закон України № 2789-III від 15.10.2001 «Про попередження насильства в сім’ї». – http://zakon4.rada.gov.ua/rada/show/2789-14 4.
Закон України № 2866-IV від 08.09.2005
«Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». – http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2866-15 5.
Постанова Кабінету Міністрів України № 717 від 26.09.2013 «Про затвердження
Державної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2016 року». – http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/717-2013-%D0%BF

40 6.
Розпорядження Кабінету Міністрів України № 2154-р від 1.12.2010 «Про затвердження плану заходів з проведення Національної кампанії «Стоп насильству!» на період до 2015 року». – http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2154-2010-%D1%80 7.
Наказ Міністерства освіти і науки України №839 від 10.09.2009 «Про впровадження принципів гендерної рівності в освіту». – http://osvita.ua/legislation/other/4849/
Гендерна політика ЄС
1.
European Institute for Gender Equality http://eige.europa.eu/
2.
Roadmap for equality between women and men (2006-2010) / European Commission // http://europa.eu/legislation_summaries/employment_and_social_policy/equality_between_m en_and_women/c10404_en.htm
3.
Strategy for equality between women and men – 2010–2015 / European Commission // http://europa.eu/legislation_summaries/employment_and_social_policy/equality_between_m en_and_women/em0037_en.htm


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал