Міжнародний Фонд «Відродження»




Сторінка2/7
Дата конвертації16.12.2016
Розмір0.79 Mb.
1   2   3   4   5   6   7
соціально-конструктивістських методологічних
засадах, які передбачають такі основні ідеї:
1. Гендерні відносини – це відносини влади, які містять нерівності, що «вбудовані» у соціальні інститути. Тобто, гендер – це не просто роль, яку ми граємо залежно від нашого бажання чи небажання. Гендер – це радше базова ідентичність, за якою люди визначають та позиціонують однин одного, відповідно до якої очікується наша діяльність у суспільстві.
Гендеру «навчаються» шляхом соціалізації і гендер конструюють протягом усього життя.

13
Концептуалізація гендерних стереотипів
Аналіз гендерних стереотипів (наприклад, у рекламі), дає змогу зрозуміти, як у суспільстві створюються умови, що відтворюють гендерну нерівність. Під гендерними
стереотипами розуміють узагальнені усталені уявлення про те, якими є чоловіки й жінки та якою діяльністю вони повинні займатися. Гендерні стереотипи містять два компоненти, які тісно пов’язані між собою. Насамперед вони проявляються «як гендерно-рольові
стереотипи, що стосуються прийнятності різноманітних ролей і видів діяльності для чоловіків і жінок, а також як стереотипи гендерних рис, тобто, психологічних та поведінкових характеристик, притаманних чоловікам і жінкам
Група гендерних стереотипів маскулінності-фемінності в рекламі. В рекламі образи чоловіків та жінок часто висвітлюються через стереотипи маскулінності-фемінності.
Існує також гендерна відмінність у зображенні в рекламній продукції споживачів і зовнішнього вигляду (одяг) чоловіків та жінок. Так, чоловіки найчастіше змальовуються як орієнтовані на практичне використання придбаних товарів, такими, що оцінюють товар та розуміють об'єктивні причини його придбання. На противагу, жінки в рекламній продукції купують товар, найчастіше керуючись емоціями і бажаннями. Таким чином, навіть у зображенні споживачів і споживачок раціональність притаманна великою мірою саме чоловікам. Тобто, загалом група гендерних стереотипів маскулінності-фемінності відображає сформовані в суспільній свідомості конкретні очікування способів соціальної поведінки та вимоги до рис і властивостей особистості чоловіків і жінок.
Група гендерних стереотипів, яка стосується закріплення сімейних і професійних
ролей відповідно до статі. Рекламна продукція репрезентує стереотипний поділ ролей
(для жінок головними соціальними ролями є сімейні, для чоловіків – професійні. Жінки часто змальовуються заклопотаними такими проблемами, як брудний посуд або невипрана білизна. Згідно з Т. Бурейчак, зображення чоловіків у приватній сфері дому і сім’ї є маргіналізованими. Це пояснюється тим, що таке зображення загрожує стабільності традиційної чоловічої ідентичності.
Група гендерних стереотипів, пов'язана з відмінностями в змісті праці.
Репрезентація в рекламній продукції змісту праці є гендерно асиметричною. Жіноча праця має виконавчий, обслуговуючий характер (експресивна сфера діяльності), чоловіча праця – творча, керівна (інструментальна сфера). В такий спосіб реклама транслює підлеглість жінки, її некомпетентність. Навіть у рекламі, яка надає інформацію про домашні предмети і побутові прилади (здебільшого така реклама адресована жінкам), така інформація виходила саме від чоловіків, які виступали в ролі фахівців, професійних
інструкторів і знавців.
Детальніше: Марценюк Т. О., Рождественська О. А.
Гендерні стереотипи зовнішньої реклами (на прикладі Подолу міста Києва)
// Наукові записки НаУКМА. Соціологічні науки.
– 2009. – Т. 96. - С. 82-88.
2.
Гендерна нерівність у суспільстві передбачає нерівномірний розподіл основних ресурсів
– влади, грошей, а також часу.

14
Час як важливий ресурс, про який часто забувають
Британська дослідниця Валері Брайсон назвала перерозподіл часу й роботи поняттям жіноча “часова бідність”, що підкреслює підпорядкований стан жінок стосовно можливості розпоряджатися своїм часом. 24 години на добу розподіляються по-різному між людьми різної статі в родині. Характер цього розподілу такий, що за жінками і чоловіками закріплено специфічні види домашньої роботи. Жінки значно більше часу, ніж чоловіки, витрачають на хатню роботу. Ця робота маркується в суспільстві як “жіноча”, їй надається вигляду природності, мовляв, жінки схильні до обслуговуючої і доглядової праці
“від природи”. Важливо, що ця суспільна логіка продовжується й на ринку праці — зайнятість жінок переважно у сфері освіти, охорони здоров'я та сервісу теж сприймається як природна і безпроблемності, мовляв, це “жіноча справа”. Так гендерний режим відтворюється різними соціальними інститутами, що навзаєм підтримуєть одне одного в позиціонуванні жінок і чоловіків як істот з різних планет.
Хатню працю (чи роботу у домашій сфері) також називають репродуктивною – тобто пов’язаною із відтворенням суспільства: народженням дітей і доглядом за ними та за іншими членами родини. Вона менш престижна у суспільстві, ніж продуктивна праця, та традиційно закріплюється за жінками.
Краса і сила – як альтернативні ресурси?
Традиційні ресурси, за якими сегрегують жінок і чоловіків – це зовнішня краса і фізична сила. Від чоловіків суспільство очікує виконання важкої фізичної праці (якої із розвитком технологій стає усе менше), участь у бойових діях (хоча у сучасних війнах безпосередніх контактних боїв стає усе менше).
Від жінок, відповідно, очікується бути красивою і сексуальною (із сучасними технологіями за участі таких ресурсів як грошей і часу значно розширилися можливості
«конструювання краси»).
У чому проблема у таких буцімто логічних очікувань? Це поляризовані бачення маскулінності та фемінності, які абсолютно не відповідають сучасному суспільному розвитку. Чоловіки і жінки – різні, мають відмінні тіла. Зводити чоловіче тіло лише до фізичної сили чи жіноче – до краси – обмеження для більшості людей, які не можуть і не хочуть відповідати таким уявленням.
Тілесні канони (норми жіночого та чоловічого тіла) передбачають різні очікування до ролей жінок та чоловіків. Це традиційно надає ролі жінок пасивного статусу
«прикраси» в житті чоловікі або сприйняття як «прекрасної» статі, в той час як роль чоловіка – це бути лідером, творцем, борцем, захисником, керівником тощо. Перевага у фізичній силі чоловіків нерідко спричиняє до зловживання нею. Нажаль, чоловіча аргесія та насильство, в тому числі і по відношенню до жінок, – продовжують залишатися серйозними соціальними проблемами.
Хоча ці так звані «ресурси» називають альтернативними тому, що їх застосують у випадках браку доступу до більш типових ресурсів, як-от матеріальних, владних і часових.
3. Жінки і чоловіки – різні. Вони відрізняються за віком, економічним становищем
(класом), національною приналежністю, сексуальністю, станом здоров’я, регіоном

15 проживання тощо. Тому не слід ототожнювати усіх чоловіків і жінок, наприклад, як це зроблено у бестселлері Джона Грея (John Gray) “Чоловіки – з Марсу, жінки – з Венери”
(1992). Низка досліджень засвідчили, що внутрішньогрупових відмінностей значно більше, ніж міжгрупових.
4. Гендерні відносини змінюються із часом, ситуацією, залежно від обставин. Гендерну нерівність, яку вважають несправедливістю, можливо подолати шляхом боротьби за рівні права і можливості.
Загально-теоретичні засади соціально-конструктивістської інтерпретації гендерних
відносин (так звані теорії мікро-рівня аналізу суспільних процесів)

Соціально-конструктивістський підхід П. Бергмана і Т. Лукмана (праця 1966 р.
«Соціальне конструювання реальності»)

Етнометодологічний підхід Г. Гарфінкеля (праця 1967 р. «Studies in Ethnomethodology»)

Драматургічний інтеракціонізм І. Гофмана (праця 1959 р. «The Presentation of Self in
Everyday Life»)
Дізнатися більше
1.
Бем С. Биологический эссенциализм // Линзы гендера: трансформация взглядов на проблему неравенства полов / Пер. с англ. – М.: «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН), 2004. - С. 39-58.
2.
Брайсон В. Гендер и политика времени. Феминистская теория и современные дискуссии / Пер. с англ. А. Якубина. – К.: Центр учебной литературы, 2011.
3.
Здравомыслова Е.А., Темкина А.А. Социальное конструирование гендера: феминистская теория // Ведение в гендерные исследования. Ч. 1: Учебное пособие.- СПб.,
2001. – С. 147-173.
4.
Кіммел М. Нерівність і відмінність // Гендероване суспільство. – К.: Сфера, 2003. – С.
133-165.
5.
Кіммел М. Соціальна психологія статевих ролей // Гендероване суспільство. – К.:
Сфера, 2003. – Р. 4, С. 124-132.
6.
Кісь О. Моделі конструювання гендерної ідентичності жінки в сучасній Україні //
Незалежний культурологічний часопис «Ї».
– 2003. - № 27.
7.
Маєрчик М. Гендерована біологія: наукові факти і політичні інтерпретації (Розділ 4) //
Гендер для медій: підручник із гендерної теорії для журналістики та інших соціогуманітарних спеціальностей
/ за ред. М. Маєрчик, О. Плахотнік, Г. Ярманової. – К.:
Критика, 2013. – С. 61-75.
8.
Марценюк Т. Гендерова робота: як ринок праці та хатня робота конструюють гендер
(Розділ 5) //
Гендер для медій: підручник із гендерної теорії для журналістики та інших соціогуманітарних спеціальностей
/ за ред. М. Маєрчик, О. Плахотнік, Г. Ярманової. – К.:
Критика, 2013. – С. 77-96.

16 9.
Марценюк Т. О., Рождественська О. А.
Гендерні стереотипи зовнішньої реклами (на прикладі Подолу міста Києва)
// Наукові записки НаУКМА. Соціологічні науки. – 2009. – Т.
96. – С. 82-88.
10.
Тартаковская И.Н. Биологические факты и политические интерпретации:
«Разделились безпощадно мы на женщин и мужчин» // Гендер для «чайников». – 2006. –
С. 11-26.
11.
Оксамитна С.М. Гендерні ролі та стереотипи // Основи теорії гендера: Навчальний посібник. – К.: “К.І.С.”, 2004. – С. 157-181.
Фільм, який доцільно подивитися
Навчальний фільм англійською мовою «Коди гендеру» (T
he Codes of Gender) (2009)
Детальніше http://www.filmsforaction.org/watch/the_codes_of_gender_2009/
1.3.
Історичні передумови звернення до гендерної тематики: досягнення фемінізму
як руху за рівні права і можливості жінок і чоловіків.

За останні століття статус жінок помітно змінився. Те, що ми зараз сприймаємо як данність для жінок – можливість навчатися в університеті, право на спадок, виборче право, працевлаштування на ринку праці, репродуктивне планування тощо – виборювалося протягом довгих років у різних країнах світу. Якраз фемінізму – явищу малознаному і «страшному» для більшості суспільства – слід завдячувати у такому прогресі. Фемінізм – соціальна теорія і критика патріархату як несправедливого суспільного устрою та рух, який бореться за подолання гендерної дискримінації та несправедливості. Фемінізм – це боротьба за рівні права і можливості жінок і чоловіків.
Нічого радикального як для сучасного часу – 21 століття, типовий ліберальний напрямок суспільної думки.
Водночас фемінізми бувають різні – це не тільки ліберальна течія. А й соціалістична
(або марксистська), психоаналітична, радикальна, сепаратистська та інші. Є «чорний» фемінізм, латиноамериканський, екофемінізм, мусульманський, фемінізм третього світу тощо. Фемінізм розглядають, беручи до уваги різноманітні культурні контексти, економічні, політичні і соціальні умови. Тому слід говорити радше про фемінізми, а не про одне явище.
Прийнято (зокрема, на Заході) виділяти так звані три хвилі фемінізму – етапи боротьби жінок за свої права. Важливо зазначити, що фемінізм – не лише для жінок і про

17 жінок, він також зачіпає чоловіків і не відбувся би без участі чоловіків, особливо на початку боротьби.
Як все починалося або перша хвиля фемінізму
У історичному аспекті фемінізм розглядають переважно з кінця 18 ст. Як організований рух він виник в 19 столітті в Європі та США. У 20 столітті активно поширився на усі континенти. Але так званий «протофемінізм» сягає корінням аж 15 століття. Так, у
1405 році з’явилася праця Кристини Пізанської «Книга про Град Жіночий», у якій описувалося так зване ідеальне місто — притулок жінок, які відчувають гніт і несправедливість у суспільстві. За такі емансипативні погляди авторку вважають
«протофеміністкою».
Більш критичні праці стосовно патріархатного суспільного устрою датуються кількома століттями пізніше. Часи французької революції надихнули Олімпію де Гуж написати знаковий твір – «Декларацію прав жінки і громадянки» (1791), яка містила аж 17 статтей і мала форму суспільного договору між жінкою і чоловіком. У Британії паралельно висловлювалися подібні думки. Не менш критичною виявилася праця Мері Уолстонкрафт
«На захист прав жінки» (1792). Освіта і просвіта жінок змінить світ – стверджувала британська активістка, полемізуючи із відомими на той час думками Руссо з приводу сегрегованого виховання дівчаток і хлопчиків.
Відомі жінки не раз користалися із свого статусу, аби бути почутими. Дружину другого президента США Ебігейл Адамс вважають першою американською феміністкою.
Активістка заявляла: «Ми не почнемо підкорятися законам, у прийнятті яких не брали участь, і владі, яка не представляє наших інтересів». Суфражистки цієї країни після довгих років боротьби аж в 1921 році добилися поправки до Конституції із правом голосу для жінок.
Такі праці та сміливі думки не могли не спонукати до боротьби із несправедливим устроєм. Перша хвиля фемінізму бере свій початок від суфражизму (боротьбі за право голосу, 1830-ті роки), приблизно до другої світової війни, коли жінки так званого західного світу добилися свого. Нова Зеландія першою у світі надала жінкам право голосу в 1893 році. Через рік відзначилася Австралія. В Європі першою була Фінляндія – 1905 р. Далі пішли інші Скандинавські країни, решта Європи.
Право на власність, вищу освіту та професійну зайнятість – інші нагальні питання першої хвилі фемінізму. Уперше європейські університети відкрили двері для жінок лише в кінці 19 століття. У США навіть до середини минулого століття ситуація була не надто перспективною. Так, у медичних, економічних і юридичних вузах в кінці 1960-х років жінки становили лише від 5 до 8% студентів. А у відомому Гарварді, який наразі очолює жінка, якихось 50 років тому викладачами були виключно чоловіки. Але як засвідчили результати першої хвилі фемінізму, вища освіта – важливий крок для жінок у доступі до публічного життя.
Окрім того, не усі ініціативи або рухи за права називають себе феміністичними, хоча є такими за суттю. Не всі жінки, які боряться за свої права, позначають себе як феміністки – комусь це слово, яке не так давно (років 50 тому) почало активно вживатися,

18 не дуже подобається. Особливо це притаманно тим країнам, які не пройшли усі етапи боротьби жінок за свої права, де жіночий рух не інституціоналізувався, де права людей зазначені радше на папері.
Логічно, що саме чоловіки у 19 ст. мали більшу можливість і право публічно виступати і бути почутими. І таких, які боролися за права жінок, було чимало. Навіть слово
«фемінізм» ужив вперше у 1837 році французький мислитель Франсуа Марі Шарль Фур’є.
Зокрема, він заявляв, що розширення прав жінок є умовою соціального прогресу. Хоча активістки першої хвилі не використовували цю назву, їх наступниці «привласнили» влучне французьке слівце для маркування своєї діяльності. Британський економіст і філософ Джон Стюарт Мілль у праці «Про підпорядкування жінки» (1861) писав, що
«законодавча підтримка підпорядкування однієї статі іншій — шкідлива і є однією з головних перешкод на шляху до загальнолюдського удосконалення». А у 1867 році він представив у парламенті петицію на користь виборчих прав жінок. Чоловіків, які боряться поряд із жінками за гендерну рівність, називають феміністами або профеміністами.
Профеміністичний чоловічий рух – явище, яке існує не один десяток років у західних країнах. Активісти та інтелектуали переконані, що патріархат і жорсткі гендерні ролі – це те, що гнітить усіх незалежно від статі.
На інтелектуальному та ідеологічному рівнях відправний пункт наступного етапу боротьби («другої хвилі») – відома праця французької філософині Сімони де Бовуар
«Друга стать» (1949). Представниця екзистенціалізму, соратниця Сартра переосмилює статус жінки у різних суспільствах як «іншої» по відношенню до чоловіка. У США подібний фурор зробила праця Бетті Фрідан «Загадка жіночності» (1963), в основі якої лежать результати опитування її сокурсниць по коледжу після 15 років закінчення навчання.
«Проблема без назви» бентежила освічених домогосподарок, представниць середнього класу Америки, які не мали можливості реалізувати свій потенціал у публічній сфері.
Звісно ж, що афроамериканські дослідниці не змогли не розкритикувати нарікань авторки.
«Нам немає за що прогодувати дітей і себе, хоча ми працюємо цілий день» - ось тут вам і класові та расові особливості становища жінок. Активістки на зразок відомої в СРСР
Анжели Девіс критикували «гонку озброєнь» США за брак уваги до соціальних проблем вразливих категорій населення, якими є і в тому числі чорні жінки.

19
Друга хвиля фемінізму буяє розмаїттям проблематики. Вихід жінок на ринок праці, гідна оплата праці, неоплачувана домашня праця, соціальна підтримка з боку держави – далеко не все. «Особисте є політичним» - відомий слоган активісток, які піднімали на політичний порядок денний питання насильства проти жінок, як у сім’ї, так і робочому середовищі. «Моє тіло – моє діло» - стверджували феміністичні організації, які боролися за право на безпечний і легальний аборт, контрацептивні засоби, тобто, контроль над власною репродуктивною поведінкою. Міжнародні жіночі організації поїхали у країни третього світу боротися із традиціями, які шкодили здоров’ю жінок та наражали їх на смерть – так зване «жіноче обрізання», «вбивство честі», закидання каміннями жінки у випадку зради тощо. Андреа Дворкін критикує традиції відтворення жіночої краси – починаючи від бинтування ніг у Китаї, закінчуючи сучасною косметичною індустрією.
Заради вписування у норму суперфемінності, сексуальності, бажаності для чоловіків жінки готові на все, адже «мода потребує жертв».
Третя хвиля пов’язана із епохою постмодернізму і постструктуралізму – це 1990-ті роки. Оскільки активізм не забезпечив повністю очікуваних результатів, змінюється підхід до постановки проблеми. Теорія влади Мішеля Фуко застерігає: навіть якщо нас напряму не контролюють, навіть своїм активізмом ми вписуємося у владну систему, граємо за її правилами. Тому боротися не має великого сенсу. Натомість на рівні ідентичностей, програвання власних соціальних ролей ми можемо змінювати світ – самотужки вдаватися до альтернативних, менш «жорстких» і традиційних гендерних і сексуальних ролей.
З’являється поняття «квір» (queer) активізму – критики нормативності.
До цих пір жодна хвиля не вважається завершеною у світі, адже навіть можливість і право на освіту мають жінки не всіх країн. Хоча перша хвиля – найбільш успішна.
Прикметно, що з часом усе більше проблем жінок осмислюються, обговорюються і критикуються – тому теорія і практика набувають більш розмаїтих форм. Активістки і активісти йдуть різними шляхами, аби досягти спільної мети – повної емансипації людства.

Дізнатися більше
1.
Бовуар С. Друга стать / перекл. Н. Воробйової, П. Воробйова, Я. Собко: в 2 т. – К.:
Основи, 1994.

20 2.
Кісь О.
Дефініції фемінізму
// Незалежний культурологічний часопис «Ї». – 2000. – № 17. – С. 14-21.
3.
Маєрчик М. Феміністична політична теорія як основа гендерної політики (Розділ 11) //
Гендер для медій: підручник із гендерної теорії для журналістики та інших соціогуманітарних спеціальностей
/ за ред. М. Маєрчик, О. Плахотнік, Г. Ярманової. – К.:
Критика, 2013. – С. 179-186.
4.
Попкова Л., Жидкова Е. Феминизм, или история борьбы женщин за права человека: курица не птица... // Гендер для «чайников» / [ред. Н.И. Алексеева]. – М.: Звенья, 2006. –
С. 227-256.
5.
Теория и история феминизма: Курс лекций / [под ред. И. Жеребкиной]. – Харьков,
1996.
6.
Феминизм в общественной мысли и литературе / [ред. Р.Р. Оганян]. – М.: Грифон,
2006. – 400 с.
7.
Феминисткая критика и ревизия истории политической философии / [сост. М.Л.
Шенли, К. Пейтман; пер. с англ. под. ред. Н.А. Блохиной]. – М.: РОССПЭН, 2005. – 400 с.
8.
Філіпс С.Д. Дискурс, ідентичність і думка: внесок фемінізму до політичних студій //
Гендер і державна політика / [упор. П. Ренкін; пер. з англ.]. – К.: Основи, 2004. – С. 97-130.
9.
Фридан Б. Загадка жественности / пер. с англ. – М.: Прогресс, 1993.
10.
Kaufman M., Kimmel M. The Guy’s Guide to Feminism. – Berkeley: Seal Press, 2011. – 199 p.
11.
Mann S.A. Doing Feminist Theory: From Modernity to Postmodernity. – 1
st edition. – NY.:
Oxford University Press, 2012. – 475 p.

Фільми для перегляду
1. «Години» (“Hours”), 2002, США; режисер Стівен Долдрі
Фільм про три життєві історії з 1923, 1951 і 2001 року (британської письменниці
Вірджинії Вульф, американської домогосподарки та ін.)
2. «Посмішка Мони Лізи» (Mona Lisa Smile), 2003, США; режисер Майкл Нюелл
Фільм про питання доступу жінок до освіти та сенсу вищої освіти для жінок в 1950-і
роки в США.
3. «Прислуга» (The Help), 2011, США; режисер – Тейт Тейлор
Фільм про проблеми расизму, пов’язані із зайнятістю чорних жінок у сфері домашнього
господарства. Фільм – хороша ілюстрація до праці А. Девіс.
4. «Янголи із залізними зубами» («Iron Jawed Angels»), 2004, США; режисерка Катя Фон
Гарньє
Історичний фільм про боротьбу суфражисток в 1912-1920 роках в США за право голосу
5. Документальні фільми «Жінки, які зробили Америку» (Makers: Women Who Make
America) (2013)
Інформація про проект http://video.pbs.org/program/makers-women-who-make-america/
Фільми доступні на http://www.youtube.com/



21 1.4.
Емпіричні підтвердження гендерної нерівності у суспільстві (міжнародні звіти та
соціологічні дослідження).
Міжнародна спільнота постійно здійснює моніторинг стану справ із забезпеченням рівних прав і можливостей. Питання гендерної рівності включено до низки провідних міжнародних звітів, що свідчить про важливість цінності гендерної рівності. Зокрема,
Індекс із гендерної рівності
(Gender Equality Index) – один із важливих компонентів щорічного міжнародного Звіту із людського розвитку Програми розвитку ООН (UNDP
Human Development Report). Станом на 2014 р. Україна посідає 83 місце за рівнем розвитку людського потенціалу.
У міжнародному звіті Рівня свободи у світі (Freedom in the World, Freedom House) також є розділ про «особисту автономію та індивідуальні права». Будучи в 2014 р.
«частково вільною» країною із значенням 3,5 (із максимальних 7), Україна стикається із такими проблемами стосовно забезпечення гендерної рівності: «Гендерна дискримінація забороняється відповідно до конституції, але урядовці демонструють мало інтересу чи розуміння проблеми. Правозахисні організації скаржаться, що роботодавці відкрито дискримінаціють за ознаками статі, зовнішності та віку. Торгівля жінками за кордоном з метою проституції залишається серйозною проблемою»
1
Гендер і права людини
У щорічному міжнародному звіті із прав людини, підготовленому Бюро з демократії, прав людини і праці США, міститься окремий Розділ 6 про дискримінацію, утиски у суспільстві та торгівлю людьми. У інформації про становище жінок актуалізуються проблеми згвалтування і домашнього насильства, сексуальні домагання, репродуктивні права, дискримінації. Окрім становища жінок, у звіті розглядаються питання прав дітей, антисемітизму, людей із обмеженими можливостями, національних / расових / етнічних меншин, дискримінації людей на основі сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності.
Детальніше: http://www.state.gov/j/drl/rls/hrrpt/humanrightsreport/index.htm?year=2013&dlid=220342#
wrapper
1
Freedom in the
World
2014.
Freedom
House, about
Ukraine.
Режим доступу: http://www.freedomhouse.org/report/freedom-world/2014/ukraine-0#.U9tj6PmSwbQ
(станом на 1 серпня 2014 р.)

22
Однак, окремі щорічні міжнародні звіти присвячено лише тематиці забезпечення гендерної рівності. У


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал