Міжнародне науково-технічне співробітництво



Скачати 212.36 Kb.
Дата конвертації07.01.2017
Розмір212.36 Kb.
ТипРеферат
Реферат

на тему: « Міжнародне науково-технічне співробітництво »

Науково-технічне співробітництво відіграє велику роль як у розвитку науки і техніки країн-учасниць, так і в розвитку їх економік у цілому. Це співробітництво здійснюється у вигляді спільних програм науково-дослідницьких і проектно-конструкторських робіт шляхом об'єднання наукових, фінансових і матеріальних ресурсів, створення спільних науково-дослідницьких груп фахівців чи організацій.

Найбільш раціональними й ефективними формами цього співробітництва є:

° створення спільних науково-дослідних центрів, бюро, лабораторій для використання новітніх науково-технічних ідей, конструювання, маркетингових досліджень і техніко-економічних розрахунків;

° спільні експерименти в області вдосконалення діючої техніки і технології з метою поліпшення техніко-економічних показників роботи фірми;

° спільні дослідження та вивчення закордонного досвіду в області організації виробництва і праці;

° поточна координація та консультації з питань науково-технічної політики;

° організація підготовки кваліфікованого дослідницького персоналу.

Особливо важливим для науково-технічного співробітництва є аналіз його ефективності.

Прогнозуючи про зв'язки на наступне тисячоріччя, Європейський Союз у надії на розширення постачань сировинних товарів з Центральної Азії та зміщення співробітництва з далекосхідним регіоном розробив широкомасштабну програму ТRАСЕСА, метою якої є розвиток мережі трансєвропеиських магістралей, їх продовження на Схід за напрямком Шовкового шляху, що існував раніше. Ця програма була схвалена Міжнародною федерацією транспортних шляхів з метою відродження Великого Шовкового Шляху та розвитку раніше відомих торгових міст і регіонів на континенті Євразія.

ТRАСЕСА містить ряд проектів, які знаходяться в стадії виконання й орієнтовані на залучення як приватного, так і сусиільного секторів в роботу зі створення дорожньої інфраструктури та розвиток кооперації на регіональних рівнях. Розвиток інфраструктури дає змогу створити багато прибуткових напрямків бізнесу, оскільки орієнтований на обслуговування великої кількості клієнтів з метою задоволення їх комерційних й особистих потреб. Саме тому цей напрямок здатний залучити зорієнтованих на перспективу інвесторів як із суспільного, так і з приватного секторів. У результаті ця програма буде сприяти розвитку національних транспортних інфраструктур ще й тому, що вона орієнтована на часткове фінансування з державного бюджету, тим більше, що існуючі транспортні мережі вже не відповідають сьогоднішнім насущним потребам господарства. Особливо це відноситься до нових держав Центральної, Східної та Південної Європи, Закавказзя, Середньої та Центральної Азії. Існуюча інфраструктура транспортних шляхів у зазначених регіонах була розроблена протягом тривалого часу, головним чином для задоволення національних потреб. З урахуванням інтеграційних процесів, що відбуваються як у розрізі цілого континенту, так і окремих його регіонів, назріла нагальна потреба в оптимізації існуючих національних інфраструктур, у створенні транспортних коридорів для перевезення пасажирів і вантажів. У кожному транспортному коридорі мають бути вивчені та проаналізовані варіанти комплексного використання транспортних засобів, включаючи залізниці, водні шляхи, автомагістралі та повітряний транспорт.

Саме з цією метою Європейський Союз і Рада з Чорноморського економічного співробітництва на початку 90-х р. розробили проект транспортної інфраструктури в Чорноморському регіоні, Центральній та Східній Європі. У свою чергу, міжнародні фінансові інститути, з огляду на важливість запропонованої програми, підтримали її та виділили кошти для фінансування. Намічені програмою транспортні коридори містять автомагістралі, залізниці та, деякою мірою, водні шляхи (головним чином Дунай). Проекти розвитку транспортних коридорів вимагали детального ув'язування з уже існуючими транспортними ланками, портовим господарством і авіаційними засобами.

З огляду на ці умови Європейська економічна комісія ООН (ЄЕК ООН) запропонувала доповнити концепцію створення транспортних коридорів новою ідеєю-організацією Пан-Європейського транспортного ареалу. Реалізовуватися цей проект буде в рамках тих самих правил і критеріїв, що були вироблені для транспортних коридорів, але відповідно вони доповняться більш широким спектром вибору транспортних засобів. ЄЕК ООН відповідно до цього підходу 23 квітня 1977 р. затвердила план дій з розвитку транспортної інфраструктури, що має відповідати вимогам XXI ст.

У рамках плану дій передбачається створення європейської мережі транспортних комунікацій, що включає в себе країни Центральної та Східної Європи, колишнього Радянського Союзу, а також країни Європейського Союзу, розташовані в Середземномор'ї. Планом дій також передбачається реалізація багатонаціональної програми з розгортання транс'європейської транспортної мережі (ТЕN) убік Східної Європи і далі з використанням програми РНАRЕ ~- в азіатський регіон.

У програмі дій виділено п'ять основних напрямків:

- закріплення пан європейських транспортних коридорів і ареалів як пріоритетних для створення необхідних транспортних послуг для всіх членів Європейського Союзу;

- підготовка до подальшого розвитку транс'європейської транспортної мережі з метою підключення до неї асоційованих країн;


  • формулювання загальних підходів до розвитку транспорту в Європі;

  • сприяння впровадженню сучасних технологій у транспортні комунікації;

  • розвиток кооперації в наукових дослідженнях і формування перспективних напрямків у логістиці.

Варто пам'ятати, що значна частина європейської транспортної інфраструктури була створена майже 90 років тому, особливо залізниці, побудовані на початку XX ст. в основному приватним сектором. Однак нерідко офіційно, проте неправильно стверджувалося, що нібито не приватний, а суспільний сектор відігравав провідну роль у розвитку європейської транспортної інфраструктури. Останні 2-3 десятиліття державні програми з розвитку інфраструктури стали настільки великими, що національні бюджети не в змозі забезпечити їх фінансове покриття. Й знову, як на початку сторіччя, значну роль у створенні нових транспортних магістралей може зіграти приватний сектор.

Суть та структура міжнародного науково-технічного співробітництва

МНТС – цеформа МЕВ, яка являє собою систему економічних зв”язків у сфері перетину науки, техніки, виробництва, послугової діяльності та торгівлі і існує на основі спільних, наперед вироблених та узгоджених намірів, які закріплені в міжнародних економічних договорах.

Структура МНТС :

- створення координаційних міжнародних програм, спільних науково- технічних досліджень.

- Міжнародне ліцензування, обмін науково-технічними документами, патентами, ліцензіями.

- Міжнародний інжиніринг.

- Співробітництво у підготовці наукових та інженерно-технічних кадрів.

- Проведення міжнародних науково-технічних конференцій, симпозіумів.

- Створення та функціонування міжнародних науково-дослідних інститутів, організацій.

- Розробка науково-технічних прогнозів.



Пріоритетні напрямки розвитку МНТС:

- Електронізація та автоматизація виробничих процесів.

- Надійне мирне використання атомної енергії.

- Розширення практичного вмкористання біотехнології та генної інженерії(клонування).

- Космічні дослідження.

У свою чергу, суспільний сектор сприяє створенню ефективної транспортної інфраструктури.

Як на національному, так і на регіональному та місцевому рівнях саме суспільний сектор забезпечує ефективний контроль над реалізацією планів з розвитку транспортної інфраструктури, а також захищає інтереси платників податків, чиї гроші також частково вкладаються в цю інфраструктуру.

Хоча основна частина мережі магістралей має фінансуватися на основі толлінгу, безумовно, в цих проектах будуть окремі частини, менш привабливі для приватного сектора, але вкрай необхідні в соціальному плані. Держави мають узяти на себе реалізацію таких частин проектів, корисних для суспільства в цілому, але не для приватних підприємців зокрема.

ТRАСЕСА ставить за мету створення за участю всіх транспортних секторів - від автомобільних доріг і залізниць до судноплавних ліній і трубопроводів - транспортного коридору з Центральної Азії через Каспійське море, Кавказ у Європу.

В середині 1997 р. міністри транспорту 17 держав (країни Чорноморського регіону, включаючи Україну, і центральноазіатські держави) заявили про свою участь у програмі ТRАСЕСА, підтвердивши головну ціль програми - зв'язати Закавказзя, Середню Азію з трансєвропейською транспортною системою, що включає в себе всі сектори транспорту. Реалізація проекту почалася в 1995 р. з його першої фази, що включає підготовку техніко-економічного обґрунтування створення спільної компанії з будівництва транскавказької залізниці. В програму також була включена модернізація декількох стратегічних магістралей регіону, що становили великий комерційний інтерес, однак використовувалися лише частково і до останнього часу не були остаточно запущені в експлуатацію.

За твердженням Міжнародної Федерації транспортних шляхів (IRF), реконструкція та модернізація транспортної інфраструктури є ключовими факторами майбутнього прогресу в регіоні. Дослідження проведені IRF за програмою "Шовковий шлях", доводять, що сучасні автостради, побудовані по лінії "Схід-Захід", мають порівняно швидко окупитися за умови пропуску від 5 до 15 тис. автомобілів у день. При такому завантаженні магістраль може в рік приносити доход 2-4 млрд. дол. за умови, якщо плата за проїзд легкового автомобіля становитиме 2 дол., а за вантажівку - 10 дол. за 100 км дороги.

За оцінками IRF, фінансування робіт з модернізації, реконструкції та додаткового будівництва дорожнього полотна на ділянці в 5 тис. км вимагає капіталовкладень на суму близько 10-20 млрд дол [54]. Передбачається, що ці інвестиції окупляться за 10-20 років. Початок перших робіт за участю міжнародних компаній з реалізації програми "Шовковий шлях" у центральноазіатських країнах намічено на середину 1998 р.

Набагато ясніша та конкретніша ситуація з реалізацією цієї програми у Закавказзі. Європейський Союз як рушійна сила програми почав уже в 1996 р. реальне відродження окремих елементів "Шовкового шляху" на території Закавказзя. За словами глави представництва ЄС в Грузії та Вірменії, починаючи з 1995 р., Європейський Союз уже вклав 1 млрд дол у реалізацію проектів. Окрім інвестицій Європейського Союзу, Світовий банк і Європейський банк реконструкції і розвитку також виділяють для цих цілей 200 млн дол. У рамках цих вкладень ЄС уже спрямував кошти на будівництво Червоного моста на грузино-азербайджанському кордоні, контейнерних терміналів у Баку і Туркменбаші, логістичного центру на складах бавовни в Бухарі, а також на поліпшення роботи поромних переправ у Поті й Іллічівську.

Для реалізації такої гігантської програми, як ТRАСЕСА, була використана методика, яку використовували ІRF при створенні транспортної інфраструктури в Європі. Для розробки програми "Шовковий шлях" у 1995 р. була створена компанія ЕUROVІА, заснована приватними компаніями та фінансовими інститутами і підтримана Європейським Союзом. Реалізація робіт, які намітила виконати ЕURОVІА, дасть змогу вирішити такі задачі:



а створення європейської, а не національної моделі розвитку транспортної інфраструктури й оцінка реальних потреб для європейського транспорту на Шовковому Шляху;

а проведення досліджень і розробка проектів створення найважливіших транспортних коридорів, які з'єднують європейські регіони зі східними центрами та стимулюють регіональний розвиток;

° розширення системи доріг у Європі, а також підвищення якості існуючих доріг з метою виконання вимог безпеки руху;

° забезпечення захисту навколишнього середовища в процесі будівництва магістралі;

0 створення економічно обґрунтованих локальних проектів, залучення необхідних фінансових кредитів із приватного та суспільного секторів і самофінансування шляхом стягнення прямих і непрямих платежів від користувачів магістралі Шовкового Шляху.

Стратегія компанії ЕURОVІА розрахована на продаж окремих ділянок транспортної інфраструктури. Іншими словами, ЕURОVІА має в перспективі створити фінансово привабливі схеми, що обіцяють прибуток для інвестора. Вони мають бути особливо цікавими для приватного інвестора.


Інтелектуальна власність і світовий ринок технологій

Інтелектуальну власність можна визначити, як відносини між людьми, які виникають з приводу присвоєння, володіння, користування та розпорядження щодо результатів інтелектуальної власності.



Предметом(об”єктом) інтелектуальної власності є : новітні технології, наукові відкриття, винаходи, виробничий та інший досвід, ноу-хау, дослідні або промислові зразки устаткування, аппаратура, інструменти, технологічні лінії, документація, способи виробництва.

Інтелектуальна власність - це володіння виключним правом, яке визначає виключення і обмеження доступу, передання, контролю та відповідальності щодо об”єкта інтелектуальної власності.

Свідоцтвом інтелектуальної власності є патент – це документ, який видається компетентним державним органом на певний термін винахіднику чи його правонаступнику, де засвідчується авторство і виключне право на винахід.

Проблема міжнародного патентування полягає в тому, що в різних країнах

по різному побудовані правила щодо патентування. В США Патентне бюро повинно вирішити хто є першим, істинним та оригінальним винахідником, а час подання заявки на винахід не грає ніякої ролі, так як це практикується в Європі(при цьому сам винахідник залишається невідомим).



Основні міжнародні форми передання технологій:

1. Продаж патентів.

2. Міжнародне ліцензування.

3. Міжнардний інжиніринг.

4. Спільне проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт.

5. Іноземні інтелектуальні інвестиції.

6. Міжнародні міжвузівські стосунки.

7. Наукові міжнародні конференці, симпозіуми, семінари,

8. Створення комп”ютерних банків даних(Банк промислової та технологічної інформації при ЮНІДО)

9. Технологічний шпіонаж.

Дев'ятьма пріоритетними напрямками європейського науково-технічного співробітництва в рамках програми були названі: медицина та біотехнологія, комунікаційні технології, технології енергетики, технології з дослідження навколишнього середовища, інформаційні технології, лазерні технології, нові матеріали, робототехніка й автоматизація виробництва, транспортні технології. Хронологічно поява програми "Еврика" збіглося з пропагандистським галасом навколо СОІ (стратегічної оборонної ініціативи США). Однак було б некоректно розглядати ініціативу створення програми "Еврика" тільки в зв'язку із СОІ.

Глибокі принципові відмінності в цілях, формах, методах організації та здійснення двох програм говорять про самостійність і унікальність програми "Еврика". Зокрема:



  • "Еврика" не має військової спрямованості;

  • ініціатива в ній виходить від приватних компаній, у той час як у СОІ замовником була держава і вона ж фінансувала роботи;

  • СОІ - національна програма, у той час як "Еврика" є програмою міжнаціональною.

  • За час свого існування "Еврика" стала символом прагнення Європи до максимального використання свого інноваційного потенціалу.

Серед галузевих програм ЄС, угод про міжнародну, міжфір-мову кооперацію та цільових національних програм "Еврика" виділяється динамічністю структури і політикою "відкритих дверей". Основна організаційна ідея полягала у створенні максимально централізованої та вільної від бюрократичних перепон інституціо-нальної структури, що складається з трьох рівнів.

До першого рівня відносяться самі учасники проектів. їм надається повна самостійність на всіх стадіях науково-технічного співробітництва. Партнери поєднуються в групи за своїм вибором, самі визначають форми співробітництва, методи керівництва, технічний зміст проекту, розподіляють фінансову відповідальність і права власності на продукцію чи технологічні процеси. Після схвалення проекту всіма безпосередніми учасниками група підприємств і наукових центрів кожної країни передає набір усіх необхідних документів Національному координатору, що перевіряє пропозицію на відповідність критеріям приналежності проекту до "клубу" програми "Еврика".

Другим рівнем структури "Еврика" є організаційна ланка в особі представника Міністерства з науки та технологій і Координаційного центру (NРС) під керівництвом Національного координатора. До задач координатора входить не тільки формування робочої групи NPC, а й інформування відповідних відомств з питань проведення проектів за участю даної країни.

В даний час у спектр напрямків діяльності координаційних центрів програми "Еврика" входять такі види робіт, як добір партнерів, надання гарантій з питань фінансування (до 50 %) з боку держави, допомога в оформленні договорів про партнерство між учасниками проектів, сприяння в доступі до приватних джерел фінансування, налагодження зв'язків з науково-дослідницькими інститутами та компаніями, проведення додаткових технологічних експертиз, забезпечення інформацією щодо джерел фінансування та фінансових установ. "Зверху" програма задає лише основні напрямки співробітництва, що наповнюються змістом "знизу".

Третій рівень - Секретаріат програми "Еврика" та група високопоставлених представників країн-учасниць програми. Секретаріат виступає з'єднуючою ланкою між координаційними центрами та вищим органом програми "Еврика" - Конференцією міністрів з науки та технологій країн-учасниць. У його задачі входить узагальнення даних, отриманих від національних представників. Допомога проектам "зверху" на рівні урядів і Секретаріату програми обмежується лише комплексом заходів сприяння. Щорічно відбувається зміна складу Секретаріату, і керівництво передається від однієї країни-учасниці до іншої.

Конференція міністрів - вища інстанція, що виконує координаційні функції в політичних і законодавчих питаннях діяльності програми. На щорічній конференції міністрів за участю представників Комітету ЄС (КЕС) розробляється загальна стратегія розвитку. Саме на вищому рівні затверджуються нові проекти, список яких представляється національними координаторами. Тоді ж проводяться оцінки досягнутих результатів на підставі складеного Секретаріатом річного звіту. На заключному етапі кожному зі схвалених проектів надається номер із символікою програми "Еврика" -"Е!..." і назва, зазначена в договорі між усіма учасниками проекту.

Вищий орган управління розглядає також питання, що стосуються включення до складу програми нових членів. Сучасні інтеграційні процеси в Європі сприяли розширенню науково-технічної взаємодії за рахунок прийняття в члени програми "Еврика" країн Центральної та Східної Європи. На сьогоднішні в неї входять Європейський Союз і 16 європейських держав, включаючи Україну.

Для програми характерною є продумана фінансова політика. Головна її особливість - відсутність централізованого джерела фінансування проектів, а також широка розмаїтість методів фінансової підтримки залежно від змісту та способів реалізації проекту.

Фінансування програми здійснюється за рахунок трьох джерел - державних бюджетів країн-учасниць, приватного капіталу та коштів КЕС. Основну частину коштів складає приватний капітал -компанії, національні банківські та кредитні системи, фонди сприяння програми і фонди підтримки венчурних проектів.

Використання приватного ринку капіталу передбачає залучення в реалізацію проектів не тільки активів приватних великих компаній, а й фінансових ресурсів малого та середнього бізнесу. Однак учасники, як правило, самостійно забезпечують фінансування своєї частини роботи з НДДКР і виробництва продукції відповідно до своєї частки в проекті, тому активна участь малих і середніх підприємств (МСП) у програмі з самого початку стримувалася відсутністю у них необхідних коштів і гарантованих джерел фінансування, неможливістю залучення приватних кредитів у зв'язку з об'єктивно високими комерційними ризиками, що супроводжували програму "Еврика" на перших етапах її розвитку.



Міжнародне ліцензування.Міжнародний інжиніринг

Міжнародне ліцензування – це структурний елемент міжнародного науково-технічного співробітництва, що виступає у вигляді міжнародної ліцензійної торгівлі ліцензіями на винаходи, патентами, технологіями, ноу-хау.

Ліцензія – це дозвіл, який видається ліцензіаром ліцензіату на промислове і\або комерційне використання винаходу протягом обумовленого терміну за винагороду. Ліцензійна торгівля на світовому ринку здійснюється шляхом укладання ліцензійних угод.

Основні види ліцензійних угод:

1.Проста ліцензія – ліцензіар дозволяє на певних умовах використовувати винахід ліценціату, залишаючи при цьому за собою право, як самостійно користуватися так і видавати аналогічні ліцензії іншим зацікавленим особам.

2.Виключна ліцензія – ліцензіар має право сам користуватись винахадом і дозволяє використовувати винахід виключно ліцензіату.

3.Повна ліцензія – ліцензіар передає повністю права ліцензіату.



Види ліцензійних винагород за надання ліцензійних

прав на використання винаходу :

Роялті – це періодичні процентні відчислення.

Паушальний платіж – це чітко зафіксована в угоді сума, яка виплачується разово(або в розстрочку).

Перехресне ліцензування – це обмін ліцензіями чи петентами, які за передбаченням є еквівалентними.

Попередня плата – це платіж, який компенсує витрати ліцензіара ще до здійснення ліцензійної угоди.

Передача цінних паперів і надання права участі у прибутку



Об”єкти міжнародного ліцензування : розробки конструктивного, технологічного характеру, склад матеріалу, речовини чи сплаву, способи лікування, способи пошуку та добування корисних копалин, товарні та промислові знаки.

Для міжнародного ліцензування характерне таке пончття як патентна чистота – це юридична властивість об”єкта, яка означає, що він може використовуватись у даній країні без порушень діючих на її території охоронних документів виклбчного права(патентів, що належать третім особам).

На практиці терміни дії ліцензійних угод складають від 3- до 10років, і більше для ліцензій, освоєння яких вимагає значних капітальних витрат.

Міжнародний інжиніринг.

Міжнародний інжиніринг – це форма міжнародного науково-технічного співробітництва, що має вигляд сукупності інтелектуальних видів діяльності, кінечна мета яких полягає в одержанні найкращих результатів від закордонних капіталовкладень чи інших витрат, пов!язаних з реалізацією проектів різного призначення інженерно-консультативного типу.

Іншими словами міжнародний інжиніринг – це надання інженерно- консультативних послуг.



Види інжиніронгових послуг :

Передпроектні послуги – дослідження пов”язанні з вивченням ринку товарів, що вироблятитиме об”єкт, яки будуватиметься; топографічні зйомки; розвиток транспортної мережі.

Проектні послуги – підготовка проекту, оцінка вартості проекту, експертиза проекту, робочі креслення, нагляд за проведенням робіт.

Післяпроектні послуги – підготовка контракту на будівництво, будівництво, монтаж обладнання, консультації з експлуатації обладнання.

Міжнародні міжвузівські наукові стосунки. Діяльність СОІВ

Традиційно склалося, що основні наукові дослідження в Європі проводяться більше в науково-дослідних інститутах, а в США традиційна наука твориться в університетах, а прикладна наука – в пошукових лабораторіях при великих фірмах.

Спеціалізація в науці на світовому рівні сприяє значному її прогресу. Обмін науковими знаннями відбувається різними шляхами: через наукову літературу, роботу провідних вчених в різних країнах, створення спільних науково-дослідних закладів, проведення різного роду симпозіумів та конференцій.

Дещо менше розвинена система обміну в галузі освіти, яка побудована на основі зв”язків між вузами. Найроповсюдженішими формами міжнародних відносин на рівні вищої школи є: обмін досвідом та інформацією, обмін викладачами, науковими співробітниками та студентами, спільна дослідницька діяльність, стажування молодих спеціалістів.

Серед великої кількості міжнародних організацій, що діють на рівні міжнародного науково-технічного співробітництва, помітно виділяєится

Світова організація інтелектуальної власності – це міжурядова організація, що має статус спеціалізованогозакладу ООН, заснована в 1970році і має на меті: сприяння охороні інтелектуальної власності у всьому світі шляхом розвитку співробітництва держав та взаємодії з будь-якою іншою міжнародною організацією; управління союзами, що входять до складу СОІВ:

Паризький союз – охорона промислової власності.

Союз РСТ – договір про патентну кооперацію.

Мадридський союз – угода про міжнародну реєстрацію знаків.

Україна однією з перших стала членом СОІВ в 1970році.

З метою налагодження міжпарламентської взаємодії та надання правової підтримки в реалізації планів, намічених декларацією зустрічі по ЧЕС, у 1993 р. була створена Парламентська асамблея Чорноморського економічного співробітництва (ПАЧЕС), членами якої є всі країни, що входять у ЧЕС. Співробітництво країн у Чорноморському регіоні буде більш ефективним, міцним і розвинутим при тісній взаємодії між національними парламентами. ЧЕС і ПАЧЕС мають не тільки тісно взаємодіяти, а й стати взаємодоповнюючими структурами в регіоні Чорного моря.

У зв'язку з тим, що в рамках причорноморської інтеграції проявляється значна активність у середньо- та довгостроковому співробітництві, що, безумовно, викликає великий попит на інвестиції у виробництво, телекомунікації й інфраструктуру, Ділова Рада ЧЕС ініціювала створення Чорноморського банку торгівлі та розвитку (ЧБТР). Банк ЧБТР був заснований у червні 1994 р. для фінансування інвестиційних проектів і кредитування країн-акціонерів. Первісний розмір статутного капіталу банка становив 1 млрд дол. Частки країн-засновників розподілилися так: Туреччина, Греція та Росія - по 16,5 %; Болгарія, Румунія й Україна - по 13,5 %; Албанія, Азербайджан, Вірменія, Грузія, Молдова - по 2 % від первісного обсягу статутного капіталу банку [54]. Штаб-квартира ЧБТР знаходиться в м. Салоніки (Греція).

Країни ЧЕС приступили також до конкретних дій і в інших сферах економіки, що знайшли відображення в декларації, а саме: у розвитку співробітництва в транспорті та телекомунікаціях, обміні інформацією, енергетиці, туризмі, митному регулюванні.

До основних напрямків причорноморського співробітництва можна віднести такі:

° створення режиму вільного руху товарів, послуг, капіталів, що стимулювало б економічні контакти, розширило б рамки виробничої кооперації та спільних інвестицій у сфери взаємних інтересів;

° формування інфраструктури бізнесу - мережі банків і ділових центрів для фінансування й інформаційної підтримки державних і приватних інвестицій в інфраструктурні проекти;

° спорудження спільними зусиллями об'єктів інфраструктури на транспорті - створення нових транспортних комунікацій, перехід до сучасних транспортно-вантажних і складських технологій; створення транспортних коридорів;



° організація поромного сполучення між портами Чорного моря, в тому числі між містом Іллічівськ (Україна) та рядом портів Туреччини; створення транспортно-експедиторських фірм з обслуговування ЧЕС; забезпечення координації та завантаження судноремонтних заводів регіону з метою здійснення ремонту суден країн ЧЕС;

° розвиток транспортно-експедиторського співробітництва в області автотранспорту, створення необхідної інфраструктури в цій області; розширення залізничного сполучення між країнами ЧЕС, включаючи будівництво залізничних вокзалів; розвиток портового господарства; налагодження авіаційного сполучення між головними центрами країн ЧЕС;



° комплексне використання й охорона ресурсів Чорного моря -біологічних, мінеральних, водних, у тому числі в області морського рибальства та риборозведення в гирлах рік регіону;

° співробітництво в розвитку паливно-сировинної бази регіону, раціональному використанні енергії, у тому числі в спільному фінансуванні енергетичних об'єктів, будівництві газо- та нафтопроводів, модернізації нафтопереробних підприємств, будівництві терміналів на березі Чорного моря по прийому нафти та газу, введенні в дію нових і реконструкції діючих вугільних підприємств із впровадженням нового покоління гірських машин, розвитку робіт з використання нетрадиційних джерел енергії;



а співробітництво в технічному переозброєнні металургійних підприємств країн ЧЕС, впровадження нових потужностей, у тому числі використання нового покоління машин неперервного розливання сталі; модернізація прокатного устаткування з метою одержання продукції, що відповідає вимогам світового ринку, комп'ютеризація й автоматизація виробничих процесів з метою поліпшення екології й умов праці металургів, захисту водного та повітряного басейнів;

° розвиток співробітництва в агропромисловому комплексі країн ЧЕС, у тому числі шляхом виробництва техніки для оснащення фермерських господарств, сільгоспмашин для агрегатування з ними устаткування для первинної обробки сільгоспсировини, автомобілів малої вантажопідйомності; переробка шкіряної сировини; вирощування твердих сортів пшениці, сої, бобів, соняшника;

° співробітництво в розвитку харчової та переробної промисловості шляхом створення спільних підприємств з випуску таропакувальних матеріалів, продуктів дитячого харчування, технічне переоснащення тютюнової, кондитерської та масложирової галузі й організація серійного виробництва технологічного устаткування для цих галузей, включаючи виробництво запасних частин до нього, засобів механізації й автоматизації;

° участь у конверсії оборонної промисловості, переведення її на масове виробництво якісних товарів на базі розукрупнення, демонополізації, приватизації підприємств;



° розвиток сучасної системи телекомунікацій, включаючи забезпечення надійного телефонного зв'язку між країнами Причорномор'я; реалізація проекту з будівництва оптико-волоконної лінії зв'язку між Туреччиною, Болгарією, Румунією й Україною;

° кооперація в розвитку уніфікованої митної системи країн регіону, створення повноцінної системи багатобічних розрахунків і можливої подальшої організації Чорноморського платіжного союзу;



° співробітництво країн Причорномор'я в розвитку процесів приватизації, підприємництва, зміцнення малого та середнього бізнесу.

Діяльність організації досить швидко стала предметом уваги за межами регіону. В результаті через кілька років після її створення сформувався інститут спостерігачів ЧЕС. У їх числі - Австрія, Німеччина, Єгипет, Ізраїль, Італія, Польща, Словаччина, Туніс, Франція. Країни-спостерігачі запрошуються на засідання старших посадових осіб і зустрічі міністрів закордонних справ, беруть участь у тих заходах, які становлять для них інтерес. Статус спостерігача при ЧЕС можуть мати і міжнародні організації (наприклад Європейська енергетична хартія), зацікавлені в розвитку регіонального економічного співробітництва.



З проханням про вступ у ЧЕС. звернулися Іран, Македонія, Югославія й Узбекистан. Крім того, Боснія і Герцеговина, Йорданія, Казахстан, Кіпр, Словенія, Хорватія, Білорусія й Угорщина клопочуть про надання їм статусу спостерігача. З аналогічним проханням звернулися також близько 20 урядових організацій Болгарії,Грузії, Румунії, Росії, Туреччини та США. До початку XXI ст. вже майже 30 держав виявили зацікавленість до ЧЕС і в тій чи іншій формі беруть участь в її діяльності чи готові до неї підключитися.

Серед найважливіших міжнародних центрів, пов'язаних з ЧЕС, - Міжнародний центр чорноморських досліджень (МЦЧД). Центр був створений у Греції за рішенням 5-ї (Афіни, квітень 1995 р.), 6-ї (Кишинів, листопад 1995 р.) та 8-ї (Москва, жовтень 1996 р.) зустрічей міністрів іноземних справ країн ЧЕС.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал