Міжнародна фінансово-кредитна система



Скачати 246.83 Kb.
Дата конвертації02.04.2017
Розмір246.83 Kb.
ТипРеферат
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ



РЕФЕРАТ


на тему

«Міжнародна фінансово-кредитна система»

Виконала студентка

3 курсу, 231 групи

спеціальності «Економічна кібернетика»

денної форми навчання

Токар Адріана

Чернівці 2015

Міжнародний рух капіталу
— це переміщення капіталу між країнами у пошуку більш вигідної сфери застосування.Міжнародний рух капіталу означає переміщення його за кордон з метою одержання підприємницького прибутку чи відсотків на капітал. На відміну від міжнародної торгівлі, коли за кордон переноситься акт реалізації прибутку, що вже міститься в товарі, який експортується, міжнародний рух капіталу означає переміщення за кордон процесу створення прибутку.

Міжнародний рух капіталів як з принципово-структурної, так і з функціонально-економічної точки зору є складною системою зв’язків.



Міжнародна міграція капіталу — це не фізичне переміщення засобів виробництва, а фінансова операція: надання позики, купівля-продаж цінних паперів, інвестування.

Конкретні форми міжнародного переміщення капіталу розрізняються за такими ознаками:



  • джерелами походження капіталу;

  • характером використання капіталу;

  • строками вкладання капіталу;

  • метою вкладання капіталу.

За. джерелами походження капітал поділяється на офіційний і приватний

Офіційний капітал - це кошти державного бюджету або міжнародних організацій (МВФ, Всесвітній банк та ін.), котрі переміщуються за кордон або приймаються з-за кордону за рішенням урядів або міжурядових організацій, її джерелом є гроші платників податків.

Приватний капітал - це кошти приватних фірм, банків та інших недержавних організацій, які надаються у вигляді інвестицій

За характером використання капітал поділяється на :



  • Підприємницький капітал - це кошти, які прямо або опосередковано вкладаються у виробництво для отримання прибутку. Це головний приватний капітал.

  • Позичковий капітал - це кошти, шо надаються з метою отримання відсотка. В міжнародних масштабах позичковим капіталом виступає в основному офіційний капітал.

За строком вкладання капітал поділяється на короткостроковий, середньостроковий та довгостроковий.
Міжнародні валютно-кредитні та фінансові відносини

- складова частина і одна з найбільш складних сфер ринкового господарства. У них фокусуються проблеми національної та світової економіки, розвиток яких історично йде паралельно і тісно переплітаючись. У міру інтернаціоналізації господарських зв'язків збільшуються міжнародні потоки товарів, вус луг і особливо капіталів і кредитів.

Великий вплив на міжнародні валютно-кредитні та фінансові відносини роблять провідні промислово розвинені країни (ОСОБЛИВО <<СІМКА>>), 0которие виступають як партнери-суперники. Останні десятиліття відзначені активізацією країн, що розвиваються в цій сфері.

Під впливом нових факторів функціонування міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин ускладнилося і характеризується частими змінами. Тому вивчення світового досвіду представляє великий інтерес для складається Росії та інших країн СНД ринкової економіки. Поступова інтеграція Росії у світове співтовариство, вступ у Міжнародний валютний фонд (МВФ) і групу Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР) вимагають знання загальноприйнятого цивілізованого кодексу поведінки на світових ринках валют, кредитів, цінних паперів, золота.



Міжнародні валютно-кредитні відносини мають три головні виміри і проявляються в трьох головних площинах. З одного боку, вони являють собою певну теоретичну систему, сукупність принципів і форм міжнародних валютно-кредитних відносин. З іншого боку, валютно-кредитні та фінансові інструменти є важливими засобами здійснення економічної політики, її координації у міжнародному масштабі. Нарешті, валютно-кредитна сфера виступає важливим каналом залучення додаткових фінансових коштів до національної економіки, сприяє прискореному обміну між країнами та регіонами товарів і послуг, поліпшенню системи розрахунків між суб'єктами світогосподарських зв'язків.

Валюта і гроші часом уявляються як поняття ідентичні, хоча всередині країни частіше використовується термін "гроші", а термін "валюта" — зовні.

При вживанні поняття "гроші" питання про їх "національність" практично не виникає, однак у міжнародних трансакціях національна належність валюти відіграє першочергову роль.

Термінологічна різниця між грошима і валютою існує і в багатьох мовах. Наприклад, monеу і currency — в англійській, geld і valjuta (wahrung) — у німецькій. Що стосується російського слова "деньги", то його можна вважати "приємною" спадщиною татаро-монгольського іга. Український термін "гривня" походить ще з Київської Русі; термін "валюта", що має сьогодні міжнародне поширення, прийшов із Франції.

Випуск грошей тісно пов'язаний з національним суверенітетом та символізує владу держави, що виражається в її здатності примусити своїх громадян приймати видрукувані державою гроші. Проте держава не може нав'язувати свої гроші за межами своїх кордонів. Тому використання національних грошей у міжнародних розрахунках передбачає домовленість сторін і пов'язане з необхідністю обміну валют.

Перетворюючись на валюту, гроші беруть на себе додаткову функцію — стають товаром, продаються і купляються, мають ціну в грошових одиницях іншої країни. Звідси випливає, що валюта як грошовий товар повинна мати не тільки внутрішнє, а й міжнародне визнання. В світовому співтоваристві має бути довіра до валюти того чи іншого учасника міжнародних зв'язків, тобто переконаність у тому, що її можна обміняти на інші валюти. На практиці валюти вільно перетинають кордони і повертаються назад.



Валюта, в широкому розумінні, означає грошову одиницю будь-якої країни (долар, фунт стерлінгів, марка, франк тощо).

          Поняття валюта використовують в таких значеннях:



  • національна валюта — грошова одиниця певної країни або той чи інший її тип (золота, срібна, паперова);

  • іноземна валюта — грошові знаки іноземних держав, кредитні та платіжні засоби, виражені в іноземних грошових одиницях і які використовуються в міжнародних розрахунках;

  • міжнародна (регіональна) валюта — міжнародна або регіональна грошова розрахункова одиниця, засіб платежу:СДР* (спеціальні права запозичення), ЕКЮ**.

Міжнародні валютні відносини — це сукупність валютно-грошових і розрахунково-кредитних зв'язків у світогосподарській сфері, які виникають у процесі взаємного обміну результатами діяльності національних господарств.

Міжнародні валютні відносини — одна з головних складових міжнародних економічних відносин.

Валютні відносини тісно пов'язані з внутрішніми грошовими відносинами. Тому еволюція міжнародних валютних відносин у специфічному вигляді повторює, як ми побачимо нижче, розвиток внутрішнього грошового обігу країн. Разом з тим валютні відносини не виключають національного характеру грошового механізму окремих країн. У процесі поглиблення міжнародного поділу праці та розвитку економічних зв'язків відбувається інтеграція систем національних грошових та світових валютних відносин і функціональні відмінності між ними практично нівелюються.



Національна валютна система — це форма організації економічних відносин країни, за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні кошти держави. Основні елементи національної валютної системи визначаються національним законодавством.

Її структурними елементами є:



  • національна валюта — грошова одиниця країни;

  • валютний паритет як основа валютного курсу;

  • режим курсу національної валюти;

  • організація валютного ринку;

  • національні органи, що обслуговують та регулюють валютні відносини країни;

  • умови обміну національної валюти на золото та інші валюти — конвертованість валюти.

Одним із найсуттєвіших елементів міжнародних валютних відносин є світовий валютний ринок.

Валютний ринок — це: 1) підсистема валютних відносин у процесі операцій купівлі-продажу іноземних валют і  платіжних документів в іноземних валютах;

                                           2) інституціональний механізм (сукупність установ і організацій — банки, валютні біржі, інші фінансові інститути), що забезпечують функціонування валютних ринкових механізмів.



Валютний ринок як економічна категорія — це система стійких економічних та організаційних відносин, пов'язаних з операціями купівлі-продажу іноземних валют та платіжних документів в іноземних валютах. На валютному ринку здійснюється широке коло операцій щодо зовнішньоторговельних розрахунків, туризму, міграції капіталів, робочої сили тощо, які передбачають використання іноземної валюти покупцями, продавцями, посередниками, банківськими установами та фірмами. Існує чотири групи суб'єктів валютного ринку:

  • державні установи, основне місце серед яких займають центральні банки та казначейства окремих країн;

  • юридичні та фізичні особи, зайняті у різноманітних сферах зовнішньоекономічної діяльності;

  • комерційні банківські установи, які забезпечують валютне обслуговування зовнішніх зв'язків, особливо брокерські контори;

  • валютні біржі та валютні відділи товарних та фондових бірж.

Основні суб'єкти валютного ринку — великі транснаціональні банки, що мають розгалужену мережу філій і широко використовують в операціях сучасні засоби зв'язку, комп'ютерну техніку.

Міжнародний кредит  це надання у тимчасове користування грошово-матеріальних ресурсів одних країн іншим. На практиці він здійснюється через надання валютних і товарних ресурсів на умовах зворотності та виплати відсотків, переважно у вигляді позик.

Комерційний кредит — це первинна форма кредиту, в тому числі в зовнішній торгівлі, що називається також фірмовим кредитом або кредитом постачальним, де позикова операція поєднана з купівлею-продажем товару, а рух позикового капіталу — з рухом товарного капіталу.

Фінансовий кредит — це надання коштів у грошово-валютній формі: облігаційні позики, що розміщуються на міжнародному та національному ринках позикового капіталу за допомогою банків, можуть надаватись у валютах країни-кредитора та країни-боржника, а також у третіх валютах.

Бланкові кредити -не мають забезпечення, а надаються під зобов'язання імпортера погасити кредит або у визначений термін, або при настанні певних умов. Такі кредити експортери надають імпортерам при поставках товарів з розрахунком по відкритому рахунку.

Лізинг  це особлива форма руху позикового капіталу, який надається насамперед у формі кредиту з наступним правом купівлі товару.

Міжнародна міграція капіталів

(ММК) — виток частини капіталу з товарно-грошового обігу однієї країни та його за-тосування у відтворювальному процесі іншої країні з метою максимізації ефективності використання1. Саме завдяки ММК в сучасних умовах суб’єкти господарювання мають доступ як до національних, так і до міжнародних інвестиційних та кредитних ресурсів, які акумулюються і перерозподіляють-я переважно через міжнародні фінансові ринки. Ці ресурси мають фінансову (57,7 %) і матеріальну (42,3 %) складові. Фінансове багатство накопичується у вигляді цінних паперів (48,8 %) та готівки (8,9 %), а матеріальне — у нерухомості (35,6 %) й дорогоцінних металах (6,7 %).

На відміну від зовнішньої торгівлі, яка отримала широке розповсюдження ще в докапіталістичний час, вивезення капіталу стає можливим лише на вищих стадіях розвитку капіталізму, коли в найбільш розвинутих країнах внаслідок стрімкого економічного піднесення створилися значні запаси капіталу.

З рухом інвестиційних та кредитних ресурсів тісно пов’язані такі поняття:

  • втеча капіталу — це переведення капіталу в країни з більш сприятливим інвестиційним кліматом (для уникнення високого оподаткування, негативних наслідків інфляції, ризику експропріації та ін.);

  • чистий приплив капіталу — це різниця між обсягом надходження грошових коштів із-за кордону (через позики і продаж іноземним інвесторам фінансових активів) та обсягом вивезення капіталу у формах позик іноземним позичальникам чи купівлі фінансових активів зарубіжних емітентів.

Основною причиною експорту (вивозу) капіталу за кордон

є його відносний надлишок. Це знаходить прояв в насиченні внутрішнього ринку такою кількістю капіталу, коли його застосування на національному поприщі не приносить прибутку, або веде до його зменшення. Пошук сфер прибуткового вкладення капіталу штовхає за межі національної економіки. В основі міжнародного руху капіталу лежать також процеси інтернаціоналізації виробництва, розвиток і поглиблення міжнародних економічних, політичних, культурних та інших відносин між країнами. Серед інших причин вивезення капіталу: відмінності у витратах виробництва, бажання обійти тарифні і нетарифні обмеження, захистити свій капітал від інфляції, непередбачуваності економічної і політичної ситуації в країні, прагнення на довгий період забезпечити задоволення своїх економічних, політичних та інших інтересів на території тієї чи іншої країни тощо.

З іншого боку, завжди є країни, в яких відчувається дефіцит інвестиційних ресурсів, капіталу в грошовій формі. Також країни можуть прагнути залучити іноземні технології в національне виробництво, підвищити його науково-технічний і технологічний рівень, здійснити структурну перебудову в напрямі експортоорієнтованих та високотехнологічних галузей. Причиною ввезення капіталу може бути і намагання країн вирішити за допомогою іноземного капіталу проблеми зайнятості населення, особливо коли відчувається напруга на ринку праці.Особливо гостру потребу в додаткових ресурсах капіталу відчувають країни, що розвиваються, країни з перехідною економікою, країни, в яких відбуваються структурні перетворення. Як правило, в таких країнах нагромадження власного капіталу недостатні.

Отже, основною причиною міжнародного руху капіталу виступають відмінності в обсязі отриманого прибутку, доступі до технологій тощо.

Прямі та портфельні інвестиції

Прямі інвестиції — господарські операції, які передбачають внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою;

  • мають безпосередній вплив на обсяги капітальних вкладень в економіку. Мета прямих інвестицій — встановлення контролю за діяльністю підприємства i одержання прибутку від його господарської діяльності.

  • дають змогу підприємству реалізувати стратегічні цілі свого розвитку швидким i дешевим шляхом. Так, при галузевій або регіональній диверсифікації операційної діяльності, нарощенні обсягів виробництва i реалізації продукції шляхом «захоплення» підприємств-конкурентів у своєму сегменті ринку та інших аналогічних випадках підприємство шляхом відповідних форм фінансового інвестування може придбати контрольний пакет акцій (контрольну частку у статутному фонді) суб’єктів господарювання, сума покупки яких становить більше половини ринкової вартості їx бізнесу (50 % плюс одна акція).

  • впливають на рівень зайнятості i стан внутрішнього ринку країни, чого не скажеш про портфельні інвестиції. Портфельні інвестиції є більш ліквідними, ніж прямі. Через цю особливість вони дають можливість заробити «гарячі гроші» (звичайно за умов розвиненого ринку цінних паперів).

Портфельні інвестиції — господарські операції, які передбачають придбання цінних пaпepiв, деривативів та інших фінансових активів за кошти на фондовому ринку.

  • не можна вважати противагою прямим, вони є їx доповнюючим елементом. Однак між ними є принципова різниця.

  • передбачають одержання стабільного поточного доходу у вигляді відсотків або дивідендів i додаткового доходу у вигляді різниці мiж ціною придбання i реалізації активу (курсової різниці).

    Іноземні інвестиції

- сукупність усіх видів майнових та інтелектуальних цінностей , що вкладаються в об’єкти інвестування іноземними інвесторами для отримання прибутку.

Користь від імпорту капіталу зводиться до:

  • Отримання нових технологій при порівняно низьких витратах;

  • Легше здійснення й розширення науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок;

  • Порівняно швидкий розвиток виробництва;

  • Розширення експорту;

  • Підвищення рівня кваліфікації робітників;

  • Розвиток сфери послуг;

  • Створення нових робочих місць;

  • Поповнення національного бюджету;

  • Набуття передового іноземного досвіду в господарюванні.

Негативні наслідки імпорту капіталу:

  • Можливе вивезення сировинних ресурсів;

  • Іноземне втручання у національну банківську справу;

  • Посилення конкуренції з виробниками ;

  • Захоплення іноземним капіталом основних сфер економіки країни, що приймає, а це може призвести до однобокого розвитку нац. е-ки;

  • Втрата контролю над частиною національного ринку з боку вітчизняних виробників;

  • Вивезення прибутків з країни;

  • Деякі втрати політичної свободи.

Виникає первинний (прямий) ефект,а також може виникати вторинний (непр) ефект, який виявляється у розвитку супровідних вир-цтв. Розмір цього ефекту може у декілька разів перевищувати розміри прямого ефекту. Суттєва додаткова вигода країн-експортерів капіталу може виявитися у створенні нових ринків збуту, гарантованому забезпеченні своїх підприємств дешевою сировиною, можливості обійти тарифні та нетарифні бар´єри.Для країн — імпортерів капіталу вторинний ефект має багато проявів, часто суперечливих. Імпорт капіталу супроводжується виникненням численних внутрішніх та зовнішніх проблем. На нього впливають структура та спеціалізація виробництва, стан фінансових ринків, рівень конкуренції, становище у соціальній сфері, курс національної валюти. Залежно від цих чинників імпорт капіталу може приводити до тіснішого співробітництва та виступати однією з його форм або загострювати існуючі економічні суперечності між державами, особливо тими, що знаходяться на різних ступенях економічного розвитку.

Причини та динаміка міжнародного руху капіталу

Міжнародна міграція капіталу (експорт та імпорт) зумовлена зовнішніми та внутрішніми причинами. Одні з них викликають необхідність чи потребу його вивезення за кордон, а інші — ввезення з-за кордону. Дослідження показують, що причини експорту та імпорту капіталу переважно перетинаються, хоча їхні остаточні ролі бувають різними. Мета залучення іноземного капіталу визначається пріоритетами, що встановлені програмами економічного розвитку країни.

В основі міжнародної міграції капіталу лежить бажання отримати більший прибуток, ніж у країні походження капіталу, або забезпечити високоефективну роботу національних підприємств. Тому основними причинами міжнародного руху капіталу можна вважати:



  • відносний надлишок капіталу на національних ринках, що перешкоджає високоприбутковому його використанню;

  • попит на капітал, який не збігається з його пропозицією в різних ланках світового господарства, що зумовлено нерівномірністю економічного розвитку держав;

  • різницю у витратах виробництва в різних країнах внаслідок різниці у вартості сировини, енергії, заробітної плати тощо;

  • інтернаціоналізацію виробництва;

  • зацікавленість у природних ресурсах інших країн для забезпечення сировиною своїх підприємств;

  • відмінності в екологічних нормативах і стандартах різних країн, Що сприяє вивезенню або створенню екологічно шкідливих виробництв у інших країнах для забезпечення своїх потреб;

  • бажання обійти тарифні та нетарифні бар'єри, які є у звичайному комерційному експорті;

  • захист грошей від інфляції;

  • технологічне лідерство, що сприяє поширенню найновіших технологій;

  • необхідність технічного переозброєння та модернізації національних підприємств.

Переважна більшість країн використовують зарубіжні інвестиції для індустріалізації, підвищення наукомісткості виробництва та зайнятості населення. Країни — експортери капіталу за рахунок цього збільшують свою економічну могутність.

Показники вивезення капіталу характеризують рівень економічного розвитку країни. До них належать:

  • а) обсяг зарубіжних інвестицій даної країни та його співвідношення з національним багатством країни;

  • б) співвідношення обсягу зарубіжних прямих інвестицій даної країни з обсягом іноземних прямих інвестицій на її території;

  • в) зовнішній борг країни і його співвідношення з її ВВП/ВНП.

Світовий ринок позичкових капіталів

  • система відносин щодо акумуляції і перерозподілу позичкового капіталу
    між країнами через сукупність попиту і пропозиції на позичковий капітал позичальниками і кредиторами різних країн.

Економічна структура світового ринку позичкових капіталів:

Світовий грошовий ринок — надання короткострокових позик переважно для обслуговування міжнародної торгівлі, і виступає у вигляді грошей (депозитів).

Світовий ринок капіталів — надання тривалих позик, фінансування капіталовкладень.

Інституціональна структура світового ринку позичкових капіталів:


  • Вкладники — населення планети, офіційні інститути, приватні фірми, банки, страхові компанії, пенсійні фонди, національні та міжнародні організації.

  • Посередники (акумулятори і постачальники капіталу) — транснаціональні банки, фінансові компанії, фондові біржі, центральні та зовнішньоекономічні банки країн, міжнародні та національні фінансово-кредитні установи.

  • Споживачі (позичальники) —ТНК, державні органи, приватні фірми, міжнародні та регіональні організації.

Географічна структура світового ринку позичкових капіталів — відображає рух капіталів між країнами, групами країн та регіонами світу переважно через міжнародні фінансові центри.

Основні передумови формування фінансових центрів:



  • Високий рівень економічного розвитку країни.

  • Активна участь у МЕВ.

  • Розвинений національний ринок капіталів.

  • Ліберальне валютне і податкове законодавство.

  • Вигідне географічне розташування.

  • Відносна політична стабільність.

Провідними фінансовими центрами є: Нью-Йорк, Лондон, Токіо, Цюрих, Фракфурт-на-Майні; нові фінансові центри: Бахрейн, Панама, Гонконг, Сінгапур.

Ядром світового ринку капіталів є Євроринок—це частина світового ринку позичкових капіталів, на якому банки здійснюють депозитно-позичкові операції у євровалютах (валюта, яка функціонує як позичковий капітал поза країною її походження).

Обсяг позичкових капіталів Євроринку складає - 7-8трл $, а загальний обсяг світового ринку позичкових капіталів складає - 10трл $.

Функції світового ринку позичкових капіталів:


  • Акумуляція капіталу.

  • Перерозподіл капіталу.

  • Стабільність світового господарства.

  • Забезпечення прибутку від кредитних операцій.

Євроринок

– частина світового ринку позичкового капіталу, на якому банки здійснюють депозитно-позичкові операції у євровалютах



Євровалюта – валюта, яка переведена на рахунки іноземних банків та яка використовується ними для операцій в усіх країнах, включаючи країни-імпортера цієї валюти. Хоча євровалюти функціонують на світовому ринку, вони зберігають форму національних грошових одиниць

Ринок євровалют, спочатку євродоларів, виник з кінця 50-х р. На розвиток впливали наступні фактори:



  • об’єктивна необхідність у гнучкому міжнародно-валютному механізмі для обслуговування зовнішньоекономічної діяльності,

  • введення конвертованості головних валют з кінця 50-поч. 60-х,

  • національне законодавство стимулювало розміщення коштів банків і фірм у іноземних банках з метою отримання прибутку,

  • відсутність чітких просторових та часових меж,

  • інституційна особливість – відокремлення категорій євробанків та міжнародних банківських консорціумів. Кістяк створюють транснаціональні банки,

  • обмеження доступу кредиторів на світовому ринку позичкових капіталів.

Головними кредиторами на цьому ринку є ТНК, держави, міжнародні валютно-кредитні та фінансові організації,

  • використання конвертованості валют головних країн і ЕКЮ в якості валюти кредитних та фінансових угод. На ринку євровалют домінує долар США. Також здійснюються операції з євромарками, євроєнами. Термін “євровалюта” відноситься к коштам не тільки у Західній Європі, а і за її межами,

  • універсальність світового ринку позичкового капіталу. На ньому здійснюються міжнародні валютні, кредитні, фінансові, розрахункові, гарантійні операції. 2/3 операцій євроринку здійснюються на міжбанківському ринку,

  • спрощена стандартизована процедура здійснення угод з використанням найновішої комп’ютерної технології,

  • вартість кредиту на світовому ринку позичкового капіталу. В неї входять відсотки та різні комісійні. Специфіка відсоткових ставок на євроринку – відносна самостійність по відношенню до національних ставок. Оскільки євробанки не підпадають під дію місцевого законодавства та не обкладається податком на прибуток, то вони можуть отримувати проценти по своїм кредитам, зберігаючи високі прибутки,

  • більш висока прибутковість операцій в євровалютах, ніж в національних валютах,

  • диверсифікація секторів світового ринку позичкових капіталів, включаючи євроринок

Специфічні характеристики ринку євровалют:

  • Мінімальне урядове регулювання та стимули для учасників-нерезидентів діяти на ринку.

  • Оптовий ринок, де оперують великими сумами, переважно міжбанківські операції (4/5 ринку).

  • Вклади, як правило, строкові або у вигляді заощаджень.

  • Функціональна банківська система, що сприяє міжнародним операціям.

  • Наявність великої кількості фінансових інструментів, що забезпечують свободу вибору позичальникам та кредиторам.

  • Внутрішня політична стабільність для забезпечення безперервності операцій.

  • Наявність кваліфікованої робочої сили та комунікацій для досягнення ефективної роботи з міжнародною банківською спільнотою.

  • Набір правил, які необхідно виконувати для забезпечення мінімального національного й внутрішнього регулювання та відсутність на ринку порушень

Єврооблігація

— облігація, розміщена за межами як країни позичальника, так і країни, у валюті якої вказано номінал єврооблігації; єврооблігації розміщені одночасно на ринках кількох країн через міжнародні синдикати їхніх фінансових інститутів.



Іноземна облігація — облігація, розміщена внутрішнім синдикатом на ринку однієї країни; валюта позики для позичальника є іноземною, а для кредитора — національною.

Види єврооблігацій:

Емісії єврооблігацій із фіксованою ставкою:



  • стандартні облігації;

  • облігації, що конвертуються в акції;

  • облігації з варантом чи сертифікатом на підписку;

  • багатовалютні облігації;

Емісії єврооблігацій з плаваючою ставкою:

  • облігації мінімакс;

  • облігації FLIP-FLOP;

  • облігації з регулюючими ставками;

  • облігації з фіксованою верхньою межею;

  • облігації з валютним опціоном;

Інші види облігацій міжнародних ринків:

  • облігації з нульовим купоном;

  • облігації, гарантовані іпотекою.

Євродолар

— європейські долари, що є грошовими коштами в доларах США, поміщені їх власниками в банки, США, що знаходяться за межами, головним чином в європейські банки. Банківські рахунки в доларах дозволяють банкам, в яких відкриті рахунки, використовувати доларові гроші для операцій на міжнародному ринку позикових капіталів, оскільки долар визнаний як світова валюта.



Міжнародний кредит

- це економічні відносини, які виникають між кредиторами і позичальниками різних країн з приводу надання, використання та погашення позики.



Мета міжнародного кредиту - отримати максимальний дохід у вигляді відсотка.

Принципи міжнародного кредиту:

  • Терміновість - кредити надаються на певний термін.

  • Поворотність - повернення грошей власникові.

  • Платність - плата за користування кредитом.

  • Забезпеченість - гарантії одержувача кредиту.

  • Цільовий характер міжнародного кредиту, як правило, надається під вирішення конкретних техніко-економічно обґрунтованих завдань.

Суб'єкти МК:

  • держава;

  • групи держав;

  • фірми;

  • банки;

  • страхові компанії;

  • транснаціональні компанії;

  • міжнародні організації;

  • державні установи (міністерства, відомства).

Функції МК

  • Забезпечує перерозподіл матеріальних і фінансових ресурсів.

  • Дозволяє ефективніше використовувати фінансові і матеріальні ресурси.

  • Сприяє накопиченню матеріальних і фінансових ресурсів з метою їх раціональнішого використання в майбутньому.

  • Прискорює процес реалізації товарів, розширює межі міжнародної торгівлі.

  • Забезпечує володіння найважливішими методами конкурентної боротьби на світовому ринку.

  • Сприяє вирішенню програм структурної перебудови економіки окремих країн.

  • Знижує платоспроможність країн-позичальників і підвищує рівень їх заборгованості кредиторам.

Єврокредити, надаються на умовах “рол овер”

(роловерний кредит) на строк 5-10 років. Весь договірний строк ділиться на періоди по 3-6 місяців, а тверда відсоткова ставка встановлюється лише для першого періоду. Для кожного наступного вона коректується з врахуванням зміни цін та валютних курсів на міжнародному грошову ринку. До основних форм роловерного кредиту відносять: роловерні європозики, відновлювані роловерні кредити та роловер-стенд-бай єврокредити (роловерний кредит підтримки).

Роловерні європозики на початку свого використання мали фіксовані ставки відсотка. Внаслідок краху Бреттон-Вудської системи при їх наданні почали використовувати “плаваючі” ставки відсотка.

Відновлювані роловерні кредити не мають встановленого загального розміру суми кредиту. При його одержанні обговорюється лише дата зміни “ціни” та обсягу кредиту в межах терміну надання, що, як правило, збігається з часом зміни ставки відсотка. Базою для їх виникнення слугували національні револьверні, або контокорентні, кредити, в яких практикують використання овердрафту.



Роловер стенд-бай єврокредит (роловерний кредит підтримки) має характер підстрахувального. При укладенні договору на його отримання позика фактично не надається. Банк лише бере на себе зобовўязання надати впродовж дії договору єврокредит за першою вимогою позичальника.

Відсоткова ставка за роловерними кредитами складається з двох частин – базової ставки і маржі. За базу приймаються відсоткові ставки за триабо шестимісячними міжбанківськими депозитами на відповідному ринку, наприклад ЛІБОР (LIBOR) у Лондоні.



Розвиток економічного співробітництва, валютних та фінансових відносин між державами зумовив появу міжнародних фінансово-кредитних організацій,

які здійснюють регулювання цих відносин і сприяють стабілізації світової економіки. Міжнародні фінансово-кредитні організації створені на основі міжнародних угод. Провідне місце серед них належить Міжнародному валютному фонду (МВФ), Світовому банку, Європейському банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) та ін.



Міжнародний валютний фонд – наднаціональна валютно-кредитна установа. МВФ створено на Міжнародній валютно-фінансовій конференції в Бреттон-Вудсі у 1944 р. як спеціалізовану представницьку організацію ООН. МВФ почав працювати у 1947 р., його штаб-квартира знаходиться у Вашингтоні.

За статутом, метою МВФ є сприяння міжнародному валютному співробітництву та стабілізації валют, створення багатосторонньої системи платежів і розрахунків, підтримання рівноваги платіжних балансів країн-членів Фонду.

МВФ здійснює систему заходів, спрямованих на регулювання валютних курсів, на сприяння конвертованості валют, на надання кредитів країнам-членам Фонду для покриття тимчасового дефіциту їх платіжних балансів, на ліквідацію валютних обмежень, на організацію консультативної допомоги з фінансових та валютних питань.

МВФ – організація акціонерного типу. Його ресурси формуються за рахунок внесків країн-учасниць. Україна прийнята до МВФ у вересні 1992 р. і стала 167-им членом цієї міжнародної організації.

МВФ підтримує тісні зв’язки зі Світовим банком, Європейським банком реконструкції та розвитку, з іншими міжнародними фінансово-кредитними організаціями.

Світовий банк – це Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) і його філії: Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Міжнародна асоціація розвитку (МАР) і Багатостороннє агентство гарантування інвестицій (БАГІ).

МБРР – це найбільша у світі фінансово-кредитна організація, яка надає довгострокові кредити на державні програми урядам і центральним банкам країн. Нині з метою сприяння соціальному і економічному розвитку країн МВФ надається технічна і фінансова допомога понад 100 країнам. Термін виплати кредитів – 15 – 25 років, період відстрочки – від 3 до 5 років. Відсотки по кредитах встановлюються на рівні процентних ставок міжнародних ринків позичкового капіталу.

МБРР здійснює свою діяльність у вигляді надання дострокових позик. Як правило, кредити надаються на термін 15 – 25 років. Міжнародний банк реконструкції та розвитку надає позики в основному для:



  • розвитку інфраструктури;

  • здійснення сільськогосподарських проектів;

  • розвитку промисловості, але не більше 20% від загальної суми позики.

Вищим керівним органом МБРР є Рада управляючих, що представляють усі країни світу, які є членами МБРР. Виконавчий і найдієспроможніший орган МБРР – Директорат, до якого входить 21 виконавчий директор.

Міжнародна асоціація розвитку (МАР) – це міжнародна міжурядова організація, котра також є спеціалізованим закладом ООН. Створена у 1960 році для сприяння економічному розвитку найменш розвинених країн з річним доходом на душу населення не вище 790 доларів США. Таким країнам МАР надає пільгові кредити на 50 років, стягуючи тільки комісійні в розмірі 0,75% річних.

Джерела фонду МАР:

  • внески за підпискою;

  • додаткові внески країн-членів (переважно розвинених)

  • відрахування із прибутків Світового банку.

Кредити Міжнародної асоціації розвитку направляються в основному на розвиток економічної та соціальної інфраструктури, а останнім часом також і на розвиток сільського господарства країн-позичальників.

Міжнародна фінансова корпорація (МФК) – це також міжнародна міжурядова організація, спеціалізований заклад ООН. Створена в 1956 році для стимулювання приватного підприємства головним чином у країнах-членах МФК, що розвиваються.

МФК надає кредити приватним підприємствам і купує їхні цінні папери, не конкуруючи з приватними інвесторами (її доля в акціонерному капіталі не перевищує 20%). МФК сприяє спільним інвестиціям місцевого та іноземного капіталів і вкладає кошти тільки у прибуткові підприємства приватного сектору. Термін надання позики 5 – 15 років. Рівень відсотка встановлюється в залежності від ставок грошового ринку.



Багатостороннє агентство гарантування інвестиції (БАГІ) – це спеціалізована установа, метою якої є заохочення надходження інвестицій у країни, що розвиваються, шляхом їхнього страхування від некомерційних ризиків. Некомерційними ризиками вважаються:

  • невиконання контракту внаслідок урядового рішення;

  • революції, перевороти та наступні зміни в соціально-політичному стані;

  • військові дії;

  • відміна конвертованості національної валюти і пов’язані з цим перепони при переказі прибутків у країну інвестора;

  • експропріація майна інвестора.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал