Методологія формування креативної компетентності вчителя як засіб його професійного зростання в системі неперервної післядипломної педагогічної освіти



Скачати 41.13 Kb.
Дата конвертації16.01.2017
Розмір41.13 Kb.
Виступ вчителя географії Груша Л.М

Методологія формування креативної компетентності вчителя як засіб його професійного зростання в системі неперервної післядипломної педагогічної освіти.

 

Актуальність дослідження теоретико-методологічних засад формування креативності майбутнього педагога в системі безперервної освіти визначається соціальною та практичною значимістю проблеми самовдосконалення творчої особистості педагога та його самоактуалізації у професійній діяльності.



Випускник педагогічного ВНЗ повинен бути здатним до конкуренції, цілком відповідати запитам суспільства, яке висуває підвищені вимоги до професійної підготовки вчителя, зокрема й до його творчих якостей.

Соціальне замовлення суспільства спрямовує вищу школу на виховання потенційного вчителя-творця – новатора й дослідника, який володіє прийомами творчої діяльності. Прагнення майбутнього вчителя до креативності ґрунтується на високому рівні розвитку в нього системи психічних пізнавальних процесів, унаслідок чого суттєвим і актуальним є формування в майбутніх учителів творчої уяви, що вважається не тільки базисом усякого творчого процесу, але ще й значним психологічним компонентом педагогічної діяльності [1].

У вітчизняній науці проблему креативності розглядали Л. Виготський, А. Петровський, І. Розет, А. Дудецький, М. Беркінбліт, В. Роменець, Л. Шрагіна, Л. Коршунова, Т. Рібо та ін.

Теоретична основа креативності простежується також і в роботах багатьох зарубіжних авторів (Г.Ю.Айзенк, Ф.Баррон, Д.Векслер, М.Бертхаймер, Дж.Гилфорд, Х.Грубер, Р.Крачфілд, А.Маслоу, С.Меднік, Р. Стенберг, Р.Е.Тафель, Е.Торренс, М.Уоллах, Дж.Хеслруд, Е.Шехтель та інші).

Отже, проблема становлення творчої уяви студентів ВНЗ, особливо педагогічної, в наш час привертає увагу вчених. Тому формування творчої уяви майбутніх учителів повинне виступати важливою складовою частиною всього процесу підготовки фахівців у педагогічному вищому навчальному закладі.

Вимоги, які пред’являються суспільством до результатів освіти, визначили необхідність кардинальних змін, як у змісті освіти, так і в педагогічних технологіях.

Ці вимоги і завдання реалізуються в креативному підході, що здійснюється у вищому навчальному закладі, в системі безперервного формування творчого мислення та розвитку творчих здібностей як у студентів, так і у педагогів.

Креативність, як особлива багаторівнева особистісна категорія андрогогіки, що має три складових: процесуальну, результативну та особистісну, є джерелом творчої педагогічної діяльності викладача вищої школи і основою ефективної професійної адаптації.

Креативність поділяється на інтелектуальну і соціальну, в якій можна виділити педагогічну креативність. Інтелектуальна креативність – це невід'ємна частина людської перетворюючої творчої діяльності, пов'язана з вирішенням теоретичних і практичних проблем. Педагогічна креативність - це певна психічна та соціальна готовність особистості викладача до змін, до ефективної взаємодії, до взаєморозуміння, уникнення непорозуміння, ліквідації конфліктів. Педагогічна креативність передбачає наявність у викладача високого рівня компетентності в міжособистісному сприйнятті, міжособистісній комунікації, міжособистісній взаємодії [3].

Найважливішими показниками педагогічної креативності є творче самопочуття і педагогічна творчість. Творчі рішення викладача вищої школи ґрунтуються на взаємодії інтелектуальної та педагогічної креативності.

Єрьоміна Л.І. виділяє таку модель формування креативності студентів в процесі професійної підготовки, що включає в себе: мету, завдання, передумови формування креативності студентів (особистісний, діяльнісний, середовищний потенціали); педагогічні (змістовні та технологічні) особливості формування креативності студентів в процесі професійної підготовки; критерії та рівні сформованості креативності студентів.

Спрямованість навчального процесу на розвиток потреби майбутніх вчителів шукати нові, нестандартні розв’язання навчальних задач дозволяє шляхом активізації креативних здібностей забезпечувати стимулювання засвоєння навчальної інформації та її відтворення. Креативний підхід до організації освітнього процесу переорієнтовує його з предметно-змістового аспекту на креативну особистість майбутнього фахівця й виявляється у формуванні навчальної мети у вигляді розумових задач; ціннісно-смислової інтерпретації навчальної діяльності; у нестандартних способах і діях щодо задоволення потреб у новизні й творчості; у створенні авторських програм, проектів, конкурсних творчих робіт тощо.

Важливою педагогічною вимогою до креативного освітнього процесу є – безперервність, наступність і включення студентів до активного освітнього середовища, до самостійного управління творчим процесом.

Креативна спрямованість освітнього процесу сприяє розвитку орієнтації особистості в системі професійних та моральних цінностей, вихованню в майбутніх учителів самостійності, активності та ініціативи. Стратегія креативного підходу до організації освітнього процесу у вищій школі передбачає: усвідомлення майбутніми вчителями власних особистісних і професійних можливостей; розвиток педагогічних здібностей до рівня креативних; задоволення потреби в новизні й нестандартних способах розв’язання професійних проблем; установку на творчість і подолання стереотипних способів та формалізму в професійних діях; прогнозування шляхів і вдосконалення творчого потенціалу особистості майбутнього фахівця [7, 25].



Саме тому формування креативності та розвиток творчої індивідуальності педагога сприяють підвищенню його компетентності та професіоналізму. Соціальна значущість вивчення закономірностей формування креативності обумовлена ​​тим, що: 1) вона визначає продуктивно-творчу спрямованість особистості і складає основний стрижень її соціальної орієнтації в суспільстві; 2) є базовою детермінантою професійної творчості; 3) сприяє розвитку творчого потенціалу фахівця і його самоактуалізації в соціальній сфері; 4) обумовлює адаптивні можливості організму, як фізіологічної системи, до специфічних особливостей педагогічної діяльності [3].

Отже, креативність, значною мірою, виступає як своєрідний механізм адаптації особистості педагога до подальших соціальних змін.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал