Методика використання посібника 1 Права людини для дітей: посібник для вчителів та тренерів




Сторінка18/22
Дата конвертації22.12.2016
Розмір5.01 Kb.
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   22
Додатки
Стаття 18
Межі застосування обмежень прав
Обмеження, дозволені згідно з цією Конвенцією щодо зазначених прав і свобод, не застосовуються для інших цілей, ніж ті, для яких вони встановлені.
Розділ II
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
Стаття 19
Створення Суду
Для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами їхніх зобов’язань за Конвенцією та протоколами до неї створюється Європейський суд із прав людини, який далі називається «Суд». Він функціонує на постійній основі.
Стаття 20
Кількість суддів
Суд складається з такої кількості суддів, яка відповідає кількості Високих Договірних
Сторін.
Стаття 21
Посадові критерії
1. Судді повинні мати високі моральні якості, а також мати кваліфікацію, необхідну для призначення на високу суддівську посаду, чи бути юристами з визнаним рівнем компетентності.
2. Судді беруть участь у роботі Суду в особистій якості.
3. Упродовж строку своїх повноважень судді не можуть займатися жодною діяльністю, що є не сумісною з їхньою незалежністю, безсторонністю або з вимогами щодо виконання посадових обов’язків на постійній основі; всі питання, що виникають внаслідок застосування цього пункту, вирішуються Судом.
Стаття 22
Вибори суддів
1. Судді обираються Парламентською Асамблеєю від кожної Високої Договірної

Права людини для дітей: посібник для вчителів та тренерів
212
Сторони більшістю поданих голосів за списком із трьох кандидатів, запропонованих відповідною Високою Договірною Стороною.
2. Така сама процедура застосовується під час довиборів до Суду у випадку приєднання нових Високих Договірних Сторін, а також у разі заповнення вакансій, що виникають.
Стаття 23
Строк повноважень
1. Судді обираються строком на шість років. Вони можуть бути переобрані. Проте строк повноважень половини суддів, обраних на перших виборах, спливає через три роки.
2. Судді, строк повноважень яких спливає через перші три роки, визначаються
Генеральним секретарем Ради Європи за жеребом одразу після їхнього обрання.
3. З метою забезпечення, наскільки це можливо, оновлення повноважень половини складу суддів кожні три роки Парламентська Асамблея може до початку будь-яких наступних виборів вирішити, що тривалість строку або строків повноважень одного чи більше суддів, які мають бути обрані, буде іншою, ніж шість років, але не більшою за дев'ять і не меншою за три роки.
4. У випадках, коли йдеться про більш ніж один строк повноважень і коли Парламентська
Асамблея застосовує попередній пункт, розподіл строків повноважень здійснюється
Генеральним секретарем Ради Європи за жеребом одразу після виборів.
5. Суддя, обраний на заміну судді, строк повноважень якого не закінчився, обіймає посаду протягом решти строку повноважень свого попередника.
6. Строк повноважень суддів спливає, коли вони досягають 70-річного віку.
7. Судді обіймають посаду доти, доки їх не замінять. Проте вони продовжують розгляд тих справ, які вже є в їхньому провадженні.
Стаття 24
Звільнення з посади
Жодний суддя не може бути звільнений із посади, якщо тільки інші судді більшістю у дві третини голосів не ухвалять рішення про його невідповідність установленим вимогам.
Стаття 25
Канцелярія та юридичні секретарі
Суд має канцелярію, функції та організація якої визначені Реґламентом Суду. Суду надають допомогу юридичні секретарі.
Стаття 26
Пленарні засідання Суду

213
Додатки
Суд на пленарних засіданнях: a) обирає Голову Суду та одного чи двох заступників Голови Суду строком на три роки; вони можуть бути переобрані; b) створює палати на встановлений строк; c) обирає голів палат; вони можуть бути переобрані; d) приймає Реґламент Суду та e) обирає Секретаря Суду та одного чи більше заступників Секретаря.
Стаття 27
Комітети, палати і Велика палата
1. Для розгляду переданих йому справ Суд засідає комітетами у складі трьох суддів, палатами у складі семи суддів і Великою палатою у складі сімнадцяти суддів. Палати Суду створюють комітети на встановлений строк.
2. Суддя, обраний від держави - сторони у справі, є ex officio членом палати або Великої палати; у разі відсутності такого судді або якщо він не може брати участь у засіданнях, ця держава на свій вибір визначає особу, яка засідає як суддя.
3. До складу Великої палати входять також Голова Суду, заступники Голови, голови палат та інші судді, яких визначено відповідно до Реґламенту Суду. Якщо справа передається до Великої палати згідно зі статтею 43, у Великій палаті не може засідати жодний суддя з палати, яка постановила рішення у справі, за винятком голови палати і судді, який засідав від держави - сторони у справі.
Стаття 28
Декларації комітетів про неприйнятність
Комітет може одностайним голосуванням оголосити неприйнятною або вилучити з реєстру справ індивідуальну заяву, подану згідно зі статтею 34, якщо таке рішення може бути прийняте без додаткового вивчення. Таке рішення є остаточним.
Стаття 29
Рішення палат щодо прийнятності та суті заяв
1. Якщо згідно зі статтею 28 жодного рішення не прийнято, палата приймає рішення щодо прийнятності та суті індивідуальних заяв, поданих згідно зі статтею 34.
2. Палата приймає рішення щодо прийнятності та суті міждержавних заяв, поданих згідно зі статтею 33.
3. Ухвала щодо прийнятності виноситься окремо, якщо Суд у виняткових випадках не вирішить інакше.

Права людини для дітей: посібник для вчителів та тренерів
214
Стаття 30
Відмова від розгляду справи на користь Великої палати
Якщо справа, яку розглядає палата, порушує істотні питання щодо тлумачення
Конвенції чи протоколів до неї або якщо вирішення питання, яке вона розглядає, може мати наслідком несумісність із рішенням, постановленим Судом раніше, палата може у будь-який час до постановлення свого рішення відмовитися від розгляду справи на користь
Великої палати, якщо жодна зі сторін у справі не заперечує проти цього.
Стаття 31
Повноваження Великої палати
Велика палата: a) приймає рішення щодо заяв, поданих згідно зі статтею 33 чи статтею 34, якщо палата відмовляється від розгляду справи згідно зі статтею 30 або якщо справу було передано їй на розгляд згідно зі статтею 43; та b) розглядає запити про надання консультативних висновків, подані згідно зі стат- тею 47.
Стаття 32
Юрисдикція Суду
1. Юрисдикція Суду поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, подані йому на розгляд відповідно до статей 33, 34 і 47.
2. У випадку виникнення спору щодо юрисдикції Суду спір вирішує сам Суд.
Стаття 33
Міждержавні справи
Будь-яка Висока Договірна Сторона може передати на розгляд Суду питання про будь-яке порушення положень Конвенції та протоколів до неї, яке допущене, на її думку,
іншою Високою Договірною Стороною.
Стаття 34
Індивідуальні заяви
Суд може приймати заяви від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб, які вважають себе потерпілими від допущеного однією з Високих Договірних Сторін порушення прав, викладених у Конвенції або протоколах до неї. Високі Договірні Сторони зобов’язуються не перешкоджати жодним чином ефективному здійсненню цього права.

215
Додатки
Стаття 35
Умови прийнятності
1. Суд може брати справу до розгляду лише після того, як було вичерпано всі національні засоби юридичного захисту, згідно із загальновизнаними принципами міжнародного права,
і впродовж шести місяців від дати постановлення остаточного рішення на національному рівні.
2. Суд не розглядає жодної індивідуальної заяви, поданої згідно зі статтею 34, якщо вона: a) є анонімною; або b) за своєю суттю є ідентичною до заяви, що вже була розглянута Судом чи була подана на розгляд до іншого міжнародного органу розслідування чи врегулювання, і якщо вона не містить нових фактів у справі.
3. Суд оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, подану згідно зі статтею
34, якщо він вважає, що ця заява несумісна з положеннями Конвенції або протоколів до неї, явно необґрунтована або є зловживанням правом на подання заяви.
4. Суд відхиляє будь-яку заяву, яку він вважає неприйнятною згідно із цією статтею.
Він може зробити це на будь-якій стадії провадження у справі.
Стаття 36
Участь третьої сторони
1. У всіх справах, які розглядає палата або Велика палата, Висока Договірна Сторона, громадянин якої є заявником, має право подавати свої письмові зауваження і брати участь у слуханнях.
2. В інтересах належного здійснення правосуддя Голова Суду може запропонувати будь-якій Високій Договірній Стороні, яка не є стороною в судовому розгляді, чи будь-якій заінтересованій особі, яка не є заявником, подати свої письмові зауваження або взяти участь у слуханнях.
Стаття 37
Вилучення заяв з реєстру справ
1. Суд може на будь-якій стадії провадження у справі прийняти рішення про вилучення заяви з реєстру, якщо обставини дають підстави дійти висновку: a) що заявник не має наміру далі підтримувати свою заяву; або b) що спір уже вирішено; або c) що на будь-якій іншій підставі, встановленій Судом, подальший розгляд заяви не є виправданим.
Проте Суд продовжує розгляд заяви, якщо цього вимагає повага до прав людини, гарантованих Конвенцією та протоколами до неї.

Права людини для дітей: посібник для вчителів та тренерів
216 2. Суд може прийняти рішення про поновлення заяви в реєстрі справ, якщо він вважає, що це виправдано обставинами.
Стаття 38
Розгляд справи і процедура дружнього врегулювання
1. Якщо Суд визнає заяву прийнятною, він: a) розглядає справу разом із представниками сторін і, в разі необхідності, проводить розслідування, для ефективного здійснення якого заінтересовані держави створюють усі необхідні умови; b) надає себе в розпорядження заінтересованих сторін для забезпечення дружнього врегулювання спору на основі поваги до прав людини, як їх визначає Конвенція та протоколи до неї.
2. Процедура, що здійснюється відповідно до підпункту «b» пункту 1, є конфіденційною.
Стаття 39
Досягнення дружнього врегулювання
У разі досягнення дружнього врегулювання Суд вилучає справу з реєстру, ухваливши рішення, яке містить лише стислий виклад фактів і досягнутого вирішення.
Стаття 40
Слухання у відкритому засіданні та доступ до документів
1. Слухання проводяться у відкритому засіданні, якщо Суд за виняткових обставин не вирішить інакше.
2. Доступ до документів, переданих до канцелярії, є відкритим, якщо Голова Суду не вирішить інакше.
Стаття 41
Справедлива сатисфакція
Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування,
Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.
Стаття 42
Рішення палат
Рішення палат стають остаточними відповідно до пункту 2 статті 44.

217
Додатки
Стаття 43
Передання справи на розгляд Великої палати
1. Упродовж трьох місяців від дати ухвалення рішення палатою будь-яка сторона у справі може, у виняткових випадках, звернутися з клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати.
2. Колегія у складі п’яти суддів Великої палати приймає таке клопотання, якщо справа порушує серйозне питання щодо тлумачення або застосування Конвенції чи протоколів до неї або важливе питання загального значення.
3. Якщо колегія приймає клопотання, Велика палата вирішує справу шляхом постановлення рішення.
Стаття 44
Остаточні рішення у справі
1. Рішення Великої палати є остаточним.
2. Рішення палати стає остаточним: a) якщо сторони заявляють, що вони не звертатимуться з клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати; або b) через три місяці від дати постановлення рішення, якщо клопотання про передання справи на розгляд Великої палати не було заявлено; або c) якщо колегія Великої палати відхиляє клопотання про передання справи на розгляд
Великої палати згідно зі статтею 43.
3. Остаточне рішення опубліковується.
Стаття 45
Умотивованість рішень у справі та ухвал
1. Рішення у справі, а також ухвали про прийнятність або неприйнятність заяв мають бути вмотивовані.
2. Якщо рішення у справі повністю або частково не виражає одностайної думки суддів, кожний суддя має право викласти окрему думку.
Стаття 46
Обов’язкова сила рішень і їх виконання
1. Високі Договірні Сторони зобов’язуються виконувати остаточні рішення Суду у будь-яких справах, у яких вони є сторонами.
2. Остаточне рішення Суду передається Комітетові Міністрів, який здійснює нагляд за його виконанням.

Права людини для дітей: посібник для вчителів та тренерів
218
Стаття 47
Консультативні висновки
1. Суд може, на запит Комітету Міністрів, надавати консультативні висновки з правових питань, які стосуються тлумачення Конвенції та протоколів до неї.
2. Такі висновки не поширюються на питання, що стосуються змісту чи обсягу прав і свобод, визначених у розділі I Конвенції та протоколах до неї, чи на будь-які інші питання, які Суд або Комітет Міністрів може розглядати внаслідок будь-якого провадження, що може бути порушене відповідно до Конвенції.
3. Рішення Комітету Міністрів про подання запиту щодо консультативного висновку
Суду ухвалюються більшістю голосів представників, які мають право засідати в Комітеті.
Стаття 48
Консультативна компетенція Суду
Суд вирішує, чи належить запит Комітету Міністрів щодо надання консультативного висновку до його компетенції, визначеної в статті 47.
Стаття 49
Умотивованість консультативних висновків
1. Консультативні висновки Суду мають бути вмотивовані.
2. Якщо консультативний висновок повністю або частково не виражає одностайної думки суддів, кожний суддя має право викласти окрему думку.
3. Консультативні висновки Суду передаються Комітетові Міністрів.
Стаття 50
Витрати на забезпечення діяльності Суду
Витрати на забезпечення діяльності Суду покладено на Раду Європи.
Стаття 51
Привілеї та імунітети суддів
Судді під час виконання своїх обов'язків користуються привілеями та імунітетами, передбаченими у статті 40 Статуту Ради Європи та угодах, укладених згідно з цією статтею
Статуту.

219
Додатки
Розділ III
ІНШІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 52
Запити Генерального секретаря
На запит Генерального секретаря Ради Європи будь-яка Висока Договірна Сторона надає роз’яснення стосовно того, яким чином її національне право забезпечує ефективне виконання будь-якого з положень цієї Конвенції.
Стаття 53
Гарантія визнаних прав людини
Ніщо в цій Конвенції не може тлумачитись як таке, що обмежує чи уневажнює будь-які права людини та основоположні свободи, які можуть бути визнані на підставі законів будь- якої Високої Договірної Сторони чи будь-якою іншою угодою, стороною якої вона є.
Стаття 54
Повноваження Комітету Міністрів
Ніщо в цій Конвенції не стоїть на перешкоді повноваженням Комітету Міністрів, наданим йому Статутом Ради Європи.
Стаття 55
Відмова від інших засобів урегулювання спорів
Високі Договірні Сторони погоджуються, що без спеціальної домовленості вони не користуватимуться існуючими між ними чинними договорами, конвенціями або деклараціями для вирішення – шляхом звернення – спору, який виникає внаслідок тлумачення або застосування цієї Конвенції, засобами врегулювання спорів, не передбаченими цією
Конвенцією.
Стаття 56
Територіальне застосування
1. Будь-яка держава може при ратифікації чи будь-коли після цього заявити шляхом повідомлення Генеральному секретареві Ради Європи про те, що дія цієї Конвенції поширюється, з урахуванням пункту 4 цієї статті, на всі чи деякі з територій, за міжнародні

Права людини для дітей: посібник для вчителів та тренерів
220
відносини яких вона є відповідальною.
2. Дія Конвенції поширюється на територію або території, визначені в повідомленні, з тридцятого дня після отримання цього повідомлення Генеральним секретарем Ради
Європи.
3. Однак положення цієї Конвенції застосовуються до таких територій із належним урахуванням місцевих вимог.
4. Будь-яка держава, яка зробила заяву відповідно до пункту 1 цієї статті, може будь- коли після цього оголосити від імені однієї або кількох територій, яких стосується заява, що вона визнає компетенцію Суду приймати заяви від окремих осіб, неурядових організацій або груп осіб згідно зі статтею 34 Конвенції.
Стаття 57
Застереження
1. Будь-яка держава може при підписанні цієї Конвенції або депонуванні своєї ратифікаційної грамоти зробити застереження стосовно будь-якого окремого положення
Конвенції з огляду на те, що будь-який чинний на той час на її території закон не відповідає цьому положенню. Застереження загального характеру згідно із цією статтею не дозволяються.
2. Будь-яке застереження, зроблене згідно із цією статтею, має містити стислий виклад відповідного закону.
Стаття 58
Денонсація
1. Висока Договірна Сторона може денонсувати цю Конвенцію тільки зі спливом п'ятирічного строку від дати, коли вона стала її стороною, і через шість місяців після подання відповідного повідомлення Генеральному секретареві Ради Європи, який інформує про це
інші Високі Договірні Сторони.
2. Така денонсація не звільняє заінтересовану Високу Договірну Сторону від її зобов’язань за цією Конвенцією стосовно будь-якого діяння, яке могло бути порушенням таких зобов’язань і могло бути здійснене нею до дати, від якої денонсація набирає чинності.
3. Будь-яка Висока Договірна Сторона, яка перестає бути членом Ради Європи, перестає бути і стороною цієї Конвенції на тих самих умовах.
4. Відповідно до положень попередніх пунктів, Конвенція може бути денонсована стосовно будь-якої території, на яку поширювалася її дія згідно із заявою, зробленою на підставі статті 56.
Стаття 59
Підписання і ратифікація

221
Додатки
1. Ця Конвенція відкрита для підписання членами Ради Європи. Вона підлягає ратифікації. Ратифікаційні грамоти передаються на зберігання Генеральному секретареві
Ради Європи.
2. Ця Конвенція набирає чинності після депонування десяти ратифікаційних грамот.
3. Стосовно будь-якого підписанта цієї Конвенції, що ратифікуватиме її після набрання нею чинності, Конвенція набирає чинності з дня депонування його ратифікаційної грамоти.
4. Генеральний секретар Ради Європи повідомляє всіх членів Ради Європи про набрання Конвенцією чинності, про Високі Договірні Сторони, які ратифікували її, та про подальше депонування ратифікаційних грамот.
Учинено в Римі 4 листопада 1950 року англійською і французькою мовами, обидва тексти є однаково автентичними, в одному примірнику, який зберігається в архіві Ради
Європи. Генеральний секретар надсилає засвідчені копії цієї Конвенції кожному підписантові.

Права людини для дітей: посібник для вчителів та тренерів
222
Додаток Ґ.
Конвенція про права дитини (1989).
(Конвенцію ратифіковано Постановою ВР N 789-XII від 27.02.91 )
Неофіційний переклад
Дата підписання Україною: 21 лютого 1990 р.
Набуття чинності для України: 27 вересня 1991 р.
Преамбула
Держави-учасниці цієї Конвенції,
вважаючи, що згідно з принципами, проголошеними в Статуті Організації Об’єднаних
Націй, визнання властивої гідності, рівних і невід’ємних прав усіх членів суспільства є основою забезпечення свободи, справедливості і миру на землі,
беручи до уваги, що народи Об’єднаних Націй підтвердили в Статуті свою віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особи та сповнені рішучості сприяти соціальному прогресові і поліпшенню умов життя при більшій свободі,
визнаючи, що Організація Об’єднаних Націй у Загальній декларації прав людини та в
Міжнародних пактах про права людини проголосила і погодилась із тим, що кожна людина має володіти всіма зазначеними у них правами і свободами без якої б то не було різниці за такими ознаками, як раса, колір шкіри, стать, релігія, політичні або інші переконання, національне або соціальне походження, майновий стан, народження або інші обставини,
нагадуючи, що Організація Об'єднаних Націй в Загальній декларації прав людини проголосила, що діти мають право на особливе піклування і допомогу,
впевнені в тому, що сім'ї як основному осередку суспільства і природному середовищу для зростання і благополуччя всіх її членів і особливо дітей мають бути надані необхідні захист і сприяння, з тим щоб вона могла повністю покласти на себе зобов'язання в рамках суспільства,
визнаючи, що дитині для повного і гармонійного розвитку її особи необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння,
вважаючи, що дитина має бути повністю підготовлена до самостійного життя в суспільстві та вихована в дусі ідеалів, проголошених у Статуті Організації Об'єднаних
Націй, і особливо в дусі миру, гідності, терпимості, свободи, рівності і солідарності,
беручи до уваги, що необхідність у такому особливому захисті дитини була передбачена в Женевській декларації прав дитини 1924 року і Декларації прав дитини, прийнятій
Генеральною Асамблеєю 20 листопада 1959 року, та визнана в Загальній декларації прав людини, в Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (зокрема, в статтях 23
і 24), в Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права (зокрема, в статті
10), а також у статутах і відповідних документах спеціалізованих установ і міжнародних організацій, що займаються питаннями благополуччя дітей,
беручи до уваги, що, як зазначено в Декларації прав дитини, «дитина, внаслідок її фізячної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження»,
посилаючись на положення Декларації про соціальні і правові принципи, що

223
Додатки
стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо при передачі дітей на виховання та
їх усиновленні, на національному і міжнародних рівнях, Мінімальних стандартних правил
Організації Об'єднаних Націй, що стосуються здійснення правосуддя щодо неповнолітніх
(«Пекінські правила») та Декларації про захист жінок і дітей у надзвичайних обставинах і в період збройних конфліктів,
визнаючи, що в усіх країнах світу є діти, які живуть у виключно тяжких умовах, і що такі діти потребують особливої уваги,
враховуючи належним чином важливість традицій і культурних цінностей кожного народу для захисту і гармонійного розвитку дитини,
визнаючи важливість міжнародного співробітництва для поліпшення умов життя дітей у кожній країні, зокрема в країнах, що розвиваються,
погодились про нижченаведене:
Частина I
Стаття 1
Для цілей цієї Конвенції дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повноліття раніше.
Стаття 2 1. Держави-учасниці поважають і забезпечують усі права, передбачені цією Конвенцією, за кожною дитиною, яка перебуває в межах їх юрисдикції, без будь-якої дискримінації незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров'я і народження дитини, її батьків чи законних опікунів або яких-небудь інших обставин.
2. Держави-учасниці вживають усіх необхідних заходів для забезпечення захисту дитини від усіх форм дискримінації або покарання на підставі статусу, діяльності, висловлюваних поглядів чи переконань дитини, батьків дитини, законних опікунів чи інших членів сім'ї.
Стаття 3 1. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
2. Держави-учасниці зобов’язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов’язки її батьків, опікунів чи
інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають усіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
3. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, установленим

Права людини для дітей: посібник для вчителів та тренерів
224
компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров'я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.
Стаття 4
Держави-учасниці вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних та інших заходів для здійснення прав, визнаних у цій Конвенції. Щодо економічних, соціальних і культурних прав Держави-учасниці вживають таких заходів у максимальних рамках наявних у них ресурсів і при необхідності в рамках міжнародного співробітництва.
Стаття 5
Держави-учасниці поважають відповідальність, права і обов'язки батьків і у відповідних випадках членів розширеної сім'ї чи общини, як це передбачено місцевим звичаєм, опікунів чи інших осіб, що за законом відповідають за дитину, належним чином управляти і керувати дитиною щодо здійснення визнаних цією Конвенцією прав і робити це згідно зі здібностями дитини, що розвиваються.
Стаття 6 1. Держави-учасниці визнають, що кожна дитина має невід’ємне право на життя.
2. Держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини.
Стаття 7 1. Дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім'я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їхнє піклування.
2. Держави-учасниці забезпечують здійснення цих прав згідно з їх національним законодавством та виконання їх зобов’язань за відповідними міжнародними документами у цій галузі, зокрема у випадку, коли б інакше дитина не мала громадянства.
Стаття 8 1. Держави-учасниці зобов’язуються поважати право дитини на збереження
індивідуальності, включаючи громадянство, ім’я та сімейні зв’язки, як передбачається законом, не допускаючи протизаконного втручання.
2. Якщо дитина протизаконно позбавляється частини або всіх елементів своєї
індивідуальності, Держави-учасниці забезпечують їй необхідну допомогу і захист для найшвидшого відновлення її індивідуальності.
Стаття 9

225


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   22


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал