Методика виховання звукової культури мовлення



Скачати 297.91 Kb.
Дата конвертації10.04.2017
Розмір297.91 Kb.
ТипЛекція

Міністерство освіти і науки України

Дніпропетровський педагогічний коледж

Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара


ЛЕКЦІЙНИЙ МАТЕРІАЛ

ДО

Теми «Методика виховання звукової культури мовлення»

Циклова комісія філологічних дисциплін
Спец. № 5.01010101 Дошкільна освіта

Міністерство освіти та науки України

Дніпропетровський педагогічний коледж

Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара

Навчально - методична карта заняття

Назва та № спеціальності Дошкільна освіта 5. 01010101

Рівень підготовки повна загальна середня освіта

Дисципліна Методика розвитку мовлення

Тип заняття Лекція

Тема Методика виховання звукової культури мовлення

Мета заняття: Знати зміст поняття звукової культури мовлення ; базисну характеристику, методику розвитку слухової уваги, фонематичного слуху, методику діагностування звукової культури мовлення.

Уміти робити висновки щодо рівня розвитку звукової культури мовлення дітей.

Розвивати самостійність суджень, педагогічну інтуїцію. Виховувати бажання поширювати знання необхідні вихователю, інтерес до обраної професії.

Забезпечення заняття:

* наочно-демонстраційний матеріал

Роздатковий матеріал схеми – опори


ТЗН

ЛІТЕРАТУРА:



  1. А.М. Богуш Методика організації художньо-мовленнєвої діяльності дітей у дошкільних навчальних закладах..- К.: Слово. 2006.

  2. За редак. А.М.Богуш Методика розвитку рідної мови та ознайомлення з навколишнім у дошкільному закладі. – К, 1992.

  3. Богуш А.М. Дошкільна лінгводидактика: теорія і практика: Просвіта. 2000.

  4. Гавриш М.В. Художнє слово і дитяче мовлення. Методичний посібник для вихователів.-Донецьк, 1999.

  5. Богуш А.М. Мовленнєвий розвиток дітей від народження до 7 років. – К., Слово, 2010. 8. Богуш А. М. Підготовка руки дитини до письма,— К., 1976Базовий компонент дошкільної освіти в Україні // Дошк. виховання, 2012. – № 7. – С. 6-19.

  6. Програма розвитку дітей старшого дошкільного віку «Впевнений старт» .- Київ, 2010.

  7. Програма виховання і навчання дітей від 2 до 7 років «Дитина» /Наук. кер. та заг. ред. Проскура О.В., Кочина Л.П., Кузьменко В.У., Кудикіна Н.В. – 3-тє вид., випр. – К., 2009. – 430с.

  8. Освітня програма «Дитина в дошкільні роки» /Наук.керів. Крутій К.Л. – Запоріжжя: ЛІПС. – 2010.

Допоміжна :

  1. Піроженко Т.Психічний розвиток дитини дошкільного віку. Запоріжжя, 2003.- 123 с.

  2. Крутій К.Л. Розвиваємо у дитини мовлення, інтелект і здібності. – Запоріжжя: ЛІПС. Лтд, 1999. – 60с.

  3. Інформаційні ресурси

  1. http://www.mon.gov.ua – офіційний сайт Міністерства освіти і науки України;

  2. http://www.twirpx.com – все для студента;

  3. http://www.ostriv.in.ua - Острів знань;

  4. http://www.detskiysad.ru/ucheba.html - Навчання дітей у дитячому садку;

  5. http://www.mirknig.com - Мир книг.



ВСТУПНА ЧАСТИНА

МОТИВАЦІЯ ТЕМИ

  1. Як ви розумієте зміст поняття звукової культури мовлення ?

  2. Яке значення має вирішення даного завдання для розвитку дітей ?

ПОСТАНОВКА НАВЧАЛЬНОГО ЗАВДАННЯ

ЗАПИС ТЕМИ, ПЛАНУ

БІБЛІОГРАФІЯ.

ВИКЛАДАННЯ НОВОЇ ТЕМИ

ПЛАН.


  1. Поняття звукової культури мовлення .

  2. Завдання виховання звукової культури мовлення .

  3. Методика розвитку слухової уваги, фонематичного слуху.

  4. Розвиток рухливості органів артикуляції мовленнєвого дихання, чіткої вимови звуків у мовленнєвому потоці .

ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА

Питання на закріплення:

  1. Що входить в поняття звукової культури мовлення ?

  2. Вкажіть умови успішного виховання звукової культури мовлення ?

  3. Як здійснюється діагностування звуковимови у дітей ?

  4. Чим відрізняється зміст домінантного заняття від комплексного заняття ?

ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ СТУДЕНТІВ

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ:

    1. Скласти конспект – тези до питання: Види занять та методика їх проведення ;

    2. Методика діагностування рівня сформованості звукової культури мовлення .

    3. Скласти тексти для формування звуковимови і дидактичні ігри

Богуш А.М. Мовленнєвий розвиток дітей від народження до 7 років. – К., Слово, 2010. – с.266-280

1. Поняття звукової культури мови

Звукова культура мови є складовою частиною загальної мовної культури. Культура мови — це вміння правильно користуватися всіма мовними засобами. Поняття звукової культури мови досить складне і широке, воно включає цілий ряд важливих компонентів. Серед них: чітка артикуляція звуків рідної мови, фонетична та орфоепічна правильність мови, мовне дихання, сила голосу, темп мови, фонематичний слух та засоби інтонаційної виразності (наголоси, логічні паузи, ритм, тембр, мелодика). Розглянемо ці компоненти.

Артикуляція звуків — це правильне положення і рухи органів мови, необхідні для вимови даного звука. Мовний акт, що забезпечує артикуляцію звуків, здійснюється за допомогою складної системи органів, в якій розрізняють периферійну і центральну частини мовного апарату. Якщо у дитини е будь-які порушення мовного апарату (неправильний прикус, коротка під'язична зв'язка, рідкі зуби, «заяча губа» тощо), це призводить до неправильної звуковимови. В цьому випадку потрібне втручання логопеда. Якщо всі органи функціонують нормально, дитина легко оволодіває артикуляцією звуків.

Важливу роль у засвоєнні правильної артикуляції відіграють м'язеві та слухові відчуття. Специфікою звуковимови дитини дошкільного віку є те, що вона добре диференціює звуки, розрізняє їх на слух, м'язевий же образ звука досить довго у дитини залишається неточним. Тому дитину потрібно вчити артикулювати звуки, вправ- ляти мовні органи у чіткій дикції.

Дикція — це чітка, ясна вимова слів. Не всі звуки діти навчаються одразу правильно артикулювати. Це залежить і від складності звуків. Усі звуки поділяються на звуки раннього (а, о, у, і, м, п, б, т, д, н, ї, х й, с), середнього (и) та пізнього онтогенезу (р, їй, ж ш, л, ц). Якщо дитину вправляти у вимові всіх звуків, то можна прискорити засвоєння нею правильної артикуляції усіх звуків рідної мови. З цією метою необхідно розвивати рухливість язика з допомогою спеціальних вправ, рухливість губ та вміння утримувати нижню щелепу в певному положенні.

Фонетична правильність мови залежить від правильної артикуляції і дикції. В українській фонетичній системі 50 звуків (6 голосних і 44 приголосних). Вихователь повинен добре знати класифікацію звуків, особливості їхньої вимови, артикуляцію кожного звука (артикуляція звуків описана в посібниках з логопедії). Це дозволить йому своєчасно надати допомогу дитині, виправити неправильну звуковимову, показати правильну артикуляцію.

Орфоепічна правильність мови — це дотримання норм і правил літературної української мови. Орфоепія встановлює норми вимови кожного звука в звукосполученнях і словах. Завдання вихователя — навчити дитину спочатку правильно вимовляти кожний звук ізольовано, а потім у сполученні і іншими звуками, в словах. Для цього сам педагог повинен добре знати, орфоепічні норми української літературної мови, уникати діалектизмів та місцевих говірок.



Дихання є також складовою частиною звуковимови. Воно може бути немовним і мовним. Немовне дихання відбувається ритмічно: вдих, видих, пауза. При цьому вдих дорівнює за тривалістю видиху. Голосові зв'язки відкриті. Мовне дихання має свою специфіку: вдих короткий, а видих — довгий. Вдихає людина через рот і ніс, тому губи розімкнуті. Мовне дихання буває кількох типів. Верхньогрудне дихання, під час якого розширюється тільки верхня частина легенів; людина вдихає повітря, грудна клітка піднімається вверх за рахунок піднятого плечового пояса. Діафрагмальне дихання, під час якого грудна клітка розширюється вниз, плечі не піднімаються, опускається діафрагма. Діафрагмально-нижньореберне дихання, або змішане, під час якого опускається лише діафрагма, ребра відходять у сторони, плечі не піднімаються. Це — найкращий тип дихання. У дошкільників ще досить слабкі дихальні м'язи, малий обсяг легенів, тому мовне дихання у них неглибоке, верхньогрудне, вдих переривчастий, шумний, з різким підняттям плечей. Вони вдихають перед кожним словом, навіть посередині слова. Складається враження, що дитина захлинається, ковтає закінчення слів, невиразно читає вірші. Вихователь зобов'язаний навчити дитину правильному мовному диханню відповідно до її віку. Так, тривалість видиху в молодшій групі повинна дорівнювати фразі в два-три слова, в середній — два-чотири, в старшій — чотири-п'ять слів. Тривалість паузи дорівнює рахунку вихователя про себе «один, два» або словам «досить — ще раз», «відпочинь, ще раз», після чого дитині пропонують знову зробити вдих.

З метою розвитку мовного дихання використовують різні вправи та ігри. Мовний апарат людини відтворює звуки, різні за силою, висотою та тембром, їх сукупність і визначає голос людини.

Висота голосу — це підвищення чи пониження тону, перехід від високого голосу до низького і навпаки.

Сила голосу — це вимова звуків з певною силою: голосно, нормально, тихо, пошепки.

Тембр голосу — це якісне забарвлення його (дзвінкий, глухий). У дітей дошкільного віку гортань коротка, голосові зв'язки тонкі і коротші, ніж у дорослих, невеликий об'єм легенів. Все це позначається на силі голосу. Го- лоса у дошкільників переважно тихі, сиплі, іноді — крикливі, глухі, басисті, мовлення монотонне, оскільки відсутня модуляція голосу. Порушення голосу настає і внаслідок захворювань верхніх дихальних шляхів, постійного перенапруження голосу криком, особливо на вулиці в прохолодні періоди року. Завдання вихователя — оберігати голос дитини, не давати можливості кричати на вулиці, постійно говорити голосно, щоб не перевантажувати голосовий апарат, навчати дітей правильно регулювати силу голосу.

Темп мовлення — це швидкість протікання мовного потоку в часі. Темп мовлення може бути швидким, середнім, повільнішим. Для дітей дошкільного віку характерний швидкий темп, що шкідливо позначається на загальному стані мовного розвитку дітей, може навіть призвести до заїкування. Тому вже з молодшого дошкільного віку дітей слід привчати до повільного і середнього темпу мовлення, щоб швидкомовлення не стало звичкою.

Фонематичний слух — це вміння чітко відрізняти один звук від іншого, завдяки чому упізнаються цілі слова, відбувається розуміння мови. З допомогою фонематичного слуху дитина розрізняє смислову і виразну сторони мови (темп, ритм, силу голосу, інтонацію). Провідну роль в розвитку мовного слуху відіграє слуховий аналізатор. Необхідно оберігати орган слуху дитини від ударів, постійних шумів, криків. Дорослі і діти повинні розмовляти спокійно, у середньому темпі, середньою силою голосу. Якщо оточуючі розмовляють голосно, дитина швидко стомлюється, якщо зовсім тихо — це викликає напруження слухового органа, притупляється слух. Завдання вихователя — навчити дітей не тільки слухати, а й чути, розвивати слухову увагу і фонематичний слух.

Інтонація — це складний комплекс засобів емоційної виразності. Це серце і розум живої розмовної мови. З допомогою інтонації ми можемо передати закінченість чи незакінченість думки, сум, радість, співчуття, незадоволення, подив, гнів. Інтонація навіть грубим словам може придати відтінок ласкавості і, навпаки, ласкавим, лагідним фразам — грубості. Відомий англійський драматург Б. Шоу писав, що є п'ятдесят способів сказати «гак» і п'ятсот — «пі», і тільки один спосіб їх написати.

До засобів інтонаційної виразності належать: мелодійність (пониження чи підвищення голосу під час вимоїні ніжність, співучість, м'якість, грубість), темп (прискорення чи уповільнення передачі думки в потрібному місці), ритм (рівномірне чергування наголошених і ненаголошених складів), тембр (веселий, сумний, тривожний), фризовий і логічний наголоси (паузи між мовними відрізками, підвищення або пониження голосу залежно від змісту вислову). Дітей уже в молодшій групі слід вчити користуватися засобами інтонаційної виразності, правильно передавати в мові свої почуття і переживання.

Передумовами виховання звукової культури мови у дітей є: розвиток на різних етапах дитинства слухового і мовно-рухового аналізаторів; розвиток фонематичного слуху; гігієна нервової системи, охорона органів слуху, мови, носоглотки; правильна мова оточуючих; змістовність життя дітей у дитячому садку; наявність дидактичного матеріалу, активна мовна практика дітей; спільна робота Дитячого садка і сім'ї у вихованні звукової культури мови.

2 . Особливості звуковимови дітей у різних вікових групах

На дошкільний вік припадає період посиленого росту організму і розвитку мови дітей. Це значною мірою позначається на мові. Тому мова дітей дошкільного віку недосконала, вона має свої особливості. Враховуючи анатомо-фізіологічні і психологічні особливості дітей, що впливають на виховання звукової культури мови (недостатня моторика мовнорухового апарату, неглибоке уривчасте дихання, недостатньо тонке слухове сприймання, легка збудливість, слабка і нестійка увага, велика емоційність, швидка втомлюваність, конкретність мислення, яскраво виражене наслідування мови), можна визначити загальні особливості звуковимови в усіх вікових групах. Це швидка, нечітка, невиразна мова, тихий голос, неправильне дихання, промовляння слів при малій рухливості губ і зубів, неправильна вимова звуків. Для дітей молодшого дошкільного віку характерне пом'якшення приголосних звуків, їх спотворення, перестановка звуків і складів (льозецька — ложечка, плясецька — пляшечка, руцецька — ручечка, нізенька— ніженька), пропуск звуків (ак — рак, ука—рука), їх заміна (зюк— жук, сапка — шапка, тапля — чапля, фіша — зима, ли- ба — риба, койова — корова), порушення звукової структури слів (бабалайка — балалайка, бемегот — бегемот, чевряк — черв'як).

На четвертому-п'ятому році життя зменшується кількість перестановок складів, пропусків звуків, зникає загальне пом'якшення їх, з'являється правильна (хоч ще і нестійка) вимова шиплячих звуків та р (Рариса — Лариса, жамок —замок, иіама — сама). Все не — не дефекти мови, а закономірні етапи в ході нормального розвитку організму дитини і, зокрема, мовних органів, коли мова ще не досягла свого повного розвитку. Це так звані фізіологічні вікові особливості мови дітей дошкільного Віку.

Які ж причини вікових фізіологічних особливостей мови дітей? Як відомо, мова дитини розвивається шляхом наслідування мови оточуючих її людей. Тому для правильного її розвитку, особливо звукової сторони, дитина повинна добре чути. Вихователі мають знати, що ведучим аналізатором у засвоєнні звукової сторони мови є слух. Слух розвивається раніше артикуляції і саме йому належить провідне місце в розвитку мови людини. У дошкільному віці слухове сприймання й увага недосконалі і недорозвинені. Це є однією з причин фізіологічних наслідків. Щоб чітко і правильно вимовляти звуки і слова, необхідні швидкі, точні, координовані рухи органів мовного апарату (губи, язик, нижня щелепа, м'яке піднебіння, голосові зв'язки). У дітей же рухи мовного апарату некоординовані, неточні, уповільнені. Язик важкий, малорухливий, голосові зв'язки коротші, ніж у дорослих. Все це спричиняє неправильну вимову звуків рідної мови. Отже, до п'яти років діти мають фізіологічні, вікові недоліки мови, які поступово зникають.

За результатами досліджень (М. Фомічова, О. Жиль- цова та ін.) можна зробити висновок, що до п'яти років у дітей закінчується розвиток мовно-рухового і мовно- слухового апарату і на шостому році життя вони здатні вимовляти всі звуки рідної мови. Якщо дитина після шести років має фізіологічні недоліки в мові, то це вже патологічні дефекти.

Спостереження М. Фомічової і Л. Мелєхової за мовою дітей після шести років показують, що якщо вчасно не усунути фізіологічні недоліки, то вони залишаються па довгі роки життя. Це такі вади:

зміна дзвінких приголосних звуків глухими п, д-т);

заміни р', л звуками и, у у,в, й;

заміна свистячих і шиплячих звуків близькими до ф, в;

міжзубна вимова свистячих і шиплячих звуків;

носова і бокова вимова сонорних, свистячих і шиплячих звуків;

горлова вимова звука р].

Отже, недоліки мови у дітей дошкільного віку можна умовно поділити на три категорії: вікові, фізіологічні недоліки мови дітей; мовні патологічні вади в мові дітей старшого дошкільного віку, які залишилися внаслідок педагогічної занедбаності; мовні зрушення внаслідок неправильного розвитку мовно-рухового апарату (вроджені чи набуті). Перші дві категорії вад можна усунути •в умовах дитячого садка. Для цього треба створити певні умови, необхідні для виховання звукової культури мові^. Це досконала, чиста, правильна мова людей, які оточують дитину, мову яких вона наслідує. В першу чергу вихователь повинен бути прикладом у користуванні рідною мовою, розмовляти з помірною силою голосу, повільно, чітко, виразно промовляти всі звуки в словах, робити логічні паузи, дотримуватись наголосів.

На початку року в кожній віковій групі вихователі обов'язково перевіряють стан звуковимови дітей. Результати записують у спеціальний зошит, з метою правильного планування роботи по вихованню звукової культури мови. Навесні проводять повторну перевірку мови дітей для підведення підсумків роботи за рік. Перед цим слід ознайомитись із загальним станом здоров'я, розвитком мовного та слухового апарату. Це допоможе виявити причини можливих вад звуковимови у дитини і накреслити шляхи їх усунення.

Детальне обстеження мови дітей триває протягом місяця. Прийоми і методи обстеження слід добирати обережно, перевіряти звуковимови так, щоб діти не помічали цього, оскільки можуть соромитись, не виявляти бажання розмовляти. Рекомендується використовувати здебільшого ігрові прийоми: велика красива лялька або ведмедик (лисичка, заєць тощо) може запитувати у дитини: «Що це?», «Яке воно?», «Як називається?» Можна використати знайомі предмети, іграшки, картинки, одяг самої дитини, у словах-назвах яких є важкі для вимови звуки, що стоять на початку, в середині та з кінці слова (шило, Саша, душ). Можна використати розмову з дитиною на близькі, знайомі теми: «Хто з тебе є вдома?», «З ким ти прийшла в дитячий садок?», «Які іграшки ти любиш?» З маленькими дітьми можна погратися, прихилити їх до себе, знайти контакт для розмови. Старшим дітям запропонувати прочитати напам'ять знайомий віршик, розповісти казку. Використовуючи дидактичні вправи типу «Відгадай, що це?», «ІЦо у мішечку?», «Скажи, який?», вихователь спонукає дитину до відповіді, розмови і перевіряє мовні вміння. Результати перевірки заносять у таблицю.


Воспитание правильной речи.—


Якщо дитина правильно вимовляє певний звук в усіх трьох положеннях, то в зошиті ставиться позначення + (плюс); якщо дитина спотворює звук, ставиться позначення СП або — (мінус), якщо не вимовляє зовсім; якщо дитина один звук замінює іншим, записується звук- замінник: с — ш, з — с, ч — ш; нестійка вимова звуків позначається Н; у примітці вихователька записує особливості голосу, мови: тиха, голосна, швидка, криклива, повільна тощо.
Картка обстеження звуковимови 1










Свистячі

Шиплячі

Сонорні




Прізвище, ім'я

Вік дитини

Час обстежень

3, с, ц

ж,ч,ш,щ

Л, р

Примітка






















До першого жовтня вихователі закінчують індивідуальну перевірку звуковимови, складають зведену таблицю і віддають її завідуючому дошкільним закладом. Зошит залишається у вихователя. Педагог користується даними перевірки під час планування роботи по виправленню вад звуковимови.

Перевірку звуковимови окремих дітей, які мали значні недоліки, провадять у січні. Обов'язкову заключну перевірку етану звувимови дітей усієї групи здійснюють у травні, .Співставляють дані перевірок, роблять певні висновки Наприклад: па І жовтня 2014 р. в групі було 32 дітей із них і вадами звуковимови — 20, з правильною мовою 12. На 15 січня 2015 року. після систематичної роботи з дітьми у 10 дітей звуковимова виправилась. На ЗО грання …….р. в групі було вже 25 дітей з правильною звуковимовою , 7 дітей ще мали недоліки у вимові звуку р, І цим недоліком вони перейшли в старшу групу.

У старшій групі (випускній) обов'язково даються детальні відомості про дітей з вадами звуковимови на кінець року (якщо такі діти є в групі), причини їх та рекомендації щодо подальшої роботи з цими дітьми в школі.

При відсутності патологічних відхилень у мовному апараті дітей, при систематичній цілеспрямованій роботі вихователя по усуненню мовних вад усі випускники дошкільних закладів оволодівають правильною вимовою звуків рідної мови.

3 Методика виховання звукової культури мови в різних вікових групах

Завдання і зміст роботи по вихованню звукової культури мови викладені у програмі виховання та навчання в дитячому садку.

У вихованні звукової культури мови використовують різноманітні прийоми та методи навчання. Серед прийомів навчання провідне місце займають показ артикуляції звуків, імітація правильної звуковимови, зразок мови вихователя, відображена та сумісна мова («Зроби так, як я», «Скажи так, як я», «Повтори за мною», «Давай скажемо разом»), доручення, ігрові прийоми.

Методами виховання звукової культури мови є дидактичні ігри, дидактичні вправи, рухливі ігри, розповіді із звуконаслідуванням, оповідання, вірші, чистомовки, скоромовки, лічилки, розглядання картин, настільно- друковані ігри.

Провідними методами виховання звукової культури мовлення є дидактичні ігри та вправи, у процесі яких удосконалюються всі компоненти звукової культури мовлення. Щоб навчити дітей правильно і чітко вимовляти звуки, слід проводити такі ігри: «Вимов так, як я», «Оркестр», «Назви і відгадай», «Магазин», «Комар», «Прокатаємось на конику», «Жуки», «Літаки», «Що сказав (взяв) Петрушка?», «Виправ Незнайку», «Допоможемо Буратіно», «Чого не вистачає?», «Луна», «Паровоз», «Підкажи Петрушці звук», «Ось так вимовляються звуки». г

Розвитку фонематичного слуху сприяють ігри: «Тиша», «Телефон», «Зіпсований телефон», «Тиха і голосна музика», «Що як звучить», «Відгадай звук», «Упізнай, хто це», «Тук-тук», «Зозуля», «Про що говорить кімната (вулиця, ліс)?», «Доручення», «Хто краще чує?».

Для розвитку мовного дихання пропонують ігри: «Сніжинка», «Летять сніжинки», «Листочки», «Вітерець», «У лісі», «Вітряк», «У кого далі полетять пелюстки?», «Дмухай сильніше». Для вироблення інтонаційної виразності мовлення (сили голосу, темпу, логічних наголосів, інтонації, ритму) ефективними є ігри: «Мавпочки», «Хто що почув», «Тихо — голосно», «Пішли-поїхали», «Вимов так, як я», «Допоможемо Незнайці».

З метою формування у дітей уміння виконувати звуковий аналіз слів, закріплювати знання про слово і речення доцільно проводити такі ігри: «Добери різні слова», «Підкажи слово», «Чи подібно звучать слова?», «Слова забули своє місце», «Упіймай м'яч», «Живі слова», «Як Мишко вчився говорити», «Про Сашка і сніговика», «Що написав нам Петрушка?», «Ведмедик дізнається», «Що таке наголос», «Як звати друзів?».

Для підготовки правильної вимови шиплячих звуків (ш, ж, ч) виконують відповідні вправи. Наприклад1:

Вправа 1. Підняти язик до верхньої губи, потім опустити па нижню і повернути його у вихідне положення.

Вправа 2. Висунути язик якомога вужче і потім широко його розпластати.

Вправа 3. Для того щоб язик був широкий і спокійний, треба Притиснути його губами п'ять-шість разів, вимовляючи пя-пя-пя, а потім відкрити рота і потримати широкий язик у спокійному положенні. Вихователь у цей час лічить від одного до десяти.

Вправа 4. Відкрити рота, покласти широкий язик між зубами (зуби не торкаються язика) і, вимовляючи звуки и-і-е, потримати його в цьому положенні. Вихователь лічить від одного до десяти.

Вправа 5. Відкрити рота, покласти Широкий язик на верхню губу (губу не натягувати па верхні зуби) і : здувати ватку зі стола, ніби вимовляючи звук ф.

В п р а в а 6. Обвести кінчиком язика верхню губу (неначе злизати парення), роблячи рухи язиком зверху вниз (нижньою губою по допомагати).

В п р а в а 7. Показані зуби і сховати їх або пошепки вимовляти звуки ИЕ , ИЕ, ИЕ . Потім зімкнути губи і витягнути їх уперед.

В п р а в а 8. Відкрити рота і торкнутися кінчиком язика піднебіння, роблячи рухи вперед-назад, як штукатур білить щіткою стелю. При цьому стежити, щоб нижня щелепа була нерухомою.

Для розвитку мовного дихання доцільно провести дидактичні вправи на здування з долоні пелюсток, шматочків паперу, кульок, вати, пушинок кульбаби! Слід також виконати вправи на: перекочування силою видихуваного повітря ватної кульки по столу, підтримування пушинок у повітрі силою видиху, утворення бульбашок на в$ді (дитина дмухає з такою силою, щоб на воді утворилися бульбашки), пускання паперових і пластмасових корабликів у мисці або у ванні з водою; прокочування олівців силою видихуваного повітря, дмухання в порожню пляшку.

Крім того, можна використати вправи: «Дмухай на метелика», «На гойдалці», «Гарячий чай», «Рубання дров», «Мильні бульбашки». У дітей трьох-чотирьох років тривалість видиху повинна відповідати фразі з двох - трьох слів, у п'ять-шість років — з двох — п'яти слів. Тривалість у часі між видихом і вдихом має дорівнювати фразі «достатньо, ще раз».

З метою закріплення звукової вимови використовують чистомовки. Вихователь може сам скласти їх на кожний звук.

З дітьми середньої та старшої груп можна вивчити скоромовки. Наприклад: У маленької Сані перекинулись сани, тепер у Сані нові сани; Орел на горі, перо на орлі.

Методика заучування скоромовок така: нову скоромовку вихователь вимовляє сам повільно, чітко, виділяючи інтонаційно звуки, які повторюються. При цьому перед дітьми ставить завдання: слухати уважно, запам'ятати, який звук повторюється. Далі вихователь ще двічі промовляє повільно скоромовку, а потім швидко. На наступному занятті ставиться завдання промовляти скоромовки то голосно, то тихо, то швидко, то повільно. Вихователь повинен викликати дітей до столу, щоб вони читали скоромовку з використанням підкресленої артикуляції звуків, міміки, інтонації. Знайомі скоромовки можна промовляти хором.

Для ознайомлення дітей з артикуляційним апаратом вихователь може придумати казочку про веселого язичка в різних варіантах Наприклад: «Жив-був собі у своєму будиночку веселий язичок. А що це за будиночок був у нього? Це рот. Веселий язичок був дуже пустотливий і цікавий, тому любив виглядати із будиночка. [Показ рухів язика, спонукання дітей до виконання таких же рухів]. А будиночок дуже сердився на нього і своїми дверцятами не пускав язичок. Що ж це за дверцята? Це ж наші зуби і губи. Давайте, діти, випустимо язичок за перші (потім другі) дверцята будиночка і закриємо їх [виконання вправ]. Стомився наш язичок і ліг собі у своє ліжечко. Спочатку на спинку, а потім на бочок. Зробіть і ви так, діти [виконання вправ дітьми]. Прийшла ніч, будиночок закривається; спочатку закриваємо другі дверцята, потім перші, а язичок нехай спить у ліжечку на спинці, і т. ін.».

Доцільно використовувати також художні оповідання, які містять матеріал для звуконаслідування (Є. Пер- мяк «Хто?», Ю. Старостенко «Синиці-трудівниці», Є. Ча- рушин «Як хлопчик Женя навчився вимовляти літеру р», Д. Герасимчук «Струмочок», Є. Щим «Як птахи співають» та ін.).

Рухливі ігри із звуконаслідуванням, словами, піснями слід використовувати тоді, коли діти вже вміють вимовляти важкі звуки, але звуковимова ще не стійка. Під час рухливих ігор діти без утоми співають, імітують звуки машин, голоси тварин, птахів. Наприклад, у грі «Хто тут живе?» три- і чотирирічні діти групами імітують квохтання курей, ґелґотання гусей, гарчання собак; вихователька стежить за правильною артикуляцією.

Рухливі ігри із словами та звуками для старшого віку мають свої особливості. Діти повинні паралельно виконувати два завдання: рухатися (ловити, бігати, водити хоровод) і промовляти слова, звуки. їхню увагу передусім привертають рухи, звуки ж вони промовляють механічно, іноді й зовсім забуваючи про них. Краще до початку гри показати, як треба промовляти текст, загрітий його шляхом вправляння. Після такої підготовчім роботи, роз'яснень, повторень діти, усвідомивши текст, виразно внмовляють кожне слово чи звук у таких іграх, як «Гуси – лебеді «, .ІІоїзд», «У ведмедя у бору», «Пташки і кіт «Два Морози», «Мишоловка».

Дітям старшого піку подобаються хороводні ігри, які варто проводити не лише під час музичних занять, а й на прогулянках, зранку під час прийому, увечері. В них діти спокійно рухаються, співають знайомі пісні (ігри «Галя по садочку ходила», «Калина», «Каравай», «Бубон»). Рухливі ігри проводяться щодня, це дає змогу систематично вправляти мовно-руховий апарат, мовний слух та увагу дітей.

Розповіді на звуконаслідування відрізняються від інших видів роботи з розвитку мови. Це спільна розповідь дітей і вихователя, якому належить провідна роль у передачі змісту; імітаційні звуки, звукосполучення, слова промовляють діти всієї групи або підгрупи (п'ять- шість дітей) або одна дитина. У процесі розповідання окремі частини тексту вихователь пропонує вимовляти разом, наприклад: «А корова: му-у-у! Молочка вам несу». Розповіді із звуконаслідуванням використовують переважно в молодшій і середній групах. Тексти для розповідей можуть бути авторські, дібрані з народних творів або придумані самим вихователем. За композицією та змістом вони мають відповідати дидактичним та психолого-недагогічним вимогам: бути невеликими за розміром, з простим, але захоплюючим, переважно веселим сюжетом, з великою кількістю імітаційних звуків, звукосполучень, слів, які спонукали б дітей до активності.

З авторських та народних творів можна використати такі: «Поїдемо, синочку, з тобою в село» (українська народна пісенька), «Рукавичка» (українська народна казка; під час читання можна додати голоси всіх тварин, які згадуються в казці); І'. Чубай «Тік і так», В. Коломієць «Горобчик», О. Сенатович «Прогулянка д-д-д», «Веселий сміх», В. Заєць «Гав» та ін.

Методика проведення занять з молодшими дошкільниками така: вихователь переповідає твір, по кілька разів промовляє звуки та звукосполучення, імітуючи голоси птахів, тварин, шуми природи, сигнали машин. Діти мовчки слухають розповідь. Якщо окремі з них починають промовляти звуки, звукосполучення, вихователь ставиться до цього схвально, поглядом, посмішкою, жестом заохочує до участі у розповіданні. При повторному розповіданні вона пропонує всім або окремим дітям «допомогти» їй у розповіді, промовляти разом із нею, як шумлять дерева, кричить півень, мукає корова, гуде бджола, подає сигнал пароплав тощо. Наприклад:

Весела сім'я

Жили собі дідусь та бабуся вдвох. Не було в них дітей. Сумували вони. Але одного вечора почули, що хтось до них стукає тихо: «тук-тук-тук». Відчинила бабуся двері й чує: «Ку-ку-рі-ку, ку-ку-рі- ку — пустіть мене переночувати». Бабуся й дідусь зраділи й пустили півника в курятник. Як ось знову хтось стукає голосніше: «тук- тук-тук», і почулося: «Му-у-му-у». Це корова просилася переночувати. Пустили й її в корівник. Потім прийшла курочка з курчатками і каже: «Кудах-тах-тах, кудах-тах-тах! — пустіть і мене». Пустили й її з курчатами. Нагодували їх усіх, напоїли чистою водицею. Дуже сподобалось усім жити в бабусі й дідуся, залишилися вони в них назавжди. Рано-вранці півник просинався й кричав: «Ку-ку-рі- ку, я курочок стережу». Курочка говорила: «Кудах-тах-тах, я несусь у кущах». А корова: «Му-у-му-у! Молочка вам принесу». Ось так вони почали весело й дружно всі разом жити в дідуся й бабусі.

Для бесіди із старшими дошкільниками можна використати розповідь, складену самою вихователькою. Вона добирає або придумує спеціальні тексти, в яких трапляються важкі звуки. Ці розповіді складніші за змістом, більші за розміром. Діти можуть переказувати їх від початку до кінця частинами, а також за ролями. Вихователька розповідає за автора, а діти поодинці чи невеликими групками промовляють слова, звукосполучення, звуки. Початок заняття такий, як і при навчанні дітей переказуванню. На заняттях з розвитку мови дітей вчать інтонаційно виразно передавати зміст думки, почуттів, переживань, виразно розмовляти, чути вірші. Основний прийом навчання виразної мови — імітація, наслідування мовним зразкам вихователя.

Широко використовують ігрові вправи на вправляння дітей у виразній мові на заняттях з розвитку мови та художньої літератури. Так, показуючи різні види театрів, вихователь вчить дітей передавати образ дійових осіб з допомогою міміки, жестів, постави. Треба вчити дітей голосом передавати настрій, стан того чи іншого героя художнього твору. Для цього дітям пропонують прочитати вірш радісно, весело або сумно; поставити запитання від імені хитрої лисички, злого вовка, доброго крокодила Гени або веселого Чебурашки; виконати пісеньку від імені доброго або злого героя; зобразити, як вовк розмовляє у лісі з Червоною Шапочкою, використовуючи інтонацію (лагідно чи улесливо, грубо чи хвалькувато) Можна використовувати різні творчі завдання, які б сприяли пошуку дітьми індивідуальних засобів виразності у передачі образів, персонажів, інтонації. Наприклад, підійти до свого товариша і попросити у нього іграшку так, щоб усі могли зрозуміти за інтонацією, як саме він попросив: лагідно чи сердито, ввічливо чи грубо тощо.

Розвитку виразності мови дітей сприяють запитання вихователя при читанні й аналізі художніх творів. Вони спрямовують увагу дітей на виразні засоби мови, спонукають до інсценування. Наприклад: Який голос у Маті? З яким почуттям вона сказала ці слова? Поясніть, що зараз переживає Маша? (Казка «Маша і ведмідь».) Яким би ви голосом передали слова ведмедя? Як правильно розпочати розповідь: швидко чи повільно? Який вірш, веселий чи сумний, чому? Що б ви хотіли змінити у цьому оповіданні (казці)? Пригадайте, при читанні якого місця в оповіданні ви найбільше хвилювалися, переживали?

і. Дітям порівняно важко дається виконання вправ на вираження почуттів у мові, а саме: здивування, радість, урочистість, ніжність, гнів, жалібність, переляк та ін. Основними прийомами для вправляння дітей у виконанні цих завдань є ігрові прийоми. Наприклад, вихователь читає вірш, а діти повторюють рядки вірша з яскраво вираженою інтонацією: перша підгрупа — із запитальною, друга — з розповідною, третя — з окличною.

З метою навчання дітей виразної мови використовують спеціальні вправи, в яких діти повинні промовити слово з різним емоційним навантаженням. Наприклад,, вихователь говорить: «Діти, сьогодні до нас у групу прийшов уперше новенький хлопчик. Як би ви про нього сказали?» «Новенький». Далі він пропонує дітям сказати це слово з радістю, подивом, сумом, байдуже. Або дітям пропонують речення: «Оксана малює олівцем». Дається завдання промовити це речення так, щоб відповісти на запитання, хто саме малює олівцем (наголос на слові Оксана); що робить Оксана (наголос на слові малює) і, нарешті, чим малює Оксана (наголос на слові олівцем).

Вихователь промовляє фразу «Дощ іде» і пропонує дітям здогадатись, зраділа вона дощу чи, навпаки, схвильована. Цінною для вироблення різних відтінків голосу та виразності мови є вправа «Мавпочки». Діти повторюють різні варіації сили голосу, дикції, ритму, темпу, наголосу, інтонації.

Запитання для повторення



  1. Які домовні стадії розвитку голосових реакцій?

  2. Чи виконує лепет функцію спілкування? В чому його значення?

  3. Які закономірності засвоєння фонем? Назвіть періоди засвоєння звуків.

  4. Що входить в поняття звукової культури мови?

  5. У чому особливості звуковимови дітей різного дошкільного віку?

  6. Як проводиться індивідуальна перевірка звуковимови дітей?

  7. Назвіть прийоми і методи виховання звукової культури мови.

Практичні завдання

    1. Проаналізувати мову п'ятьох дітей молодшої або середньої групи, визначити вікові особливості звуковимови, скласти таблицю.

    2. Скласти розповідь із звуконаслідуванням для однієї з вікових груп.

    3. Обстежити стан розвитку фонематичного слуху п'ятьох дітей однієї з вікових груп, проаналізувати.

    4. Скласти конспект тематичного заняття з формування в дітей чистої звуковимови та розвитку фонематичного слуху (для молодшої або середньої групи) і конспект індивідуального заняття з дитиною на вимову звуків р, ш, щ, ч.

    5. Розробити вправи для розвитку мовного апарату. Показати практично їх використання у рольовій грі.

Задачі

І. Вихователь проводила заняття, яке включало такі структурні компоненти:



      1. Виділення дітьми першого звука у слові та визначення його місця.

      2. Вправляння в артикуляції звука ч.

      3. Вправа на розвиток мовного дихання.

А. Вправи на розвиток сили голосу, темпу мовлення.

Визначте назву заняття, розділ програми, дидактичну мету, н якій групі проводилось це заняття.



II. Вихователь проводила заняття, яке включало такі структурні компоненти:

        1. ІІереказ оповідання.

        2. Дидактична гра па вживання прийменників (без, з).

        3. Дидактичні вправи: а) розвиток темпу мовлення; б) фонематичного слуху.

Визначте назву заняття, розділ програми, дидактичну мету, в якій групі проводилось це заняття.

1 Эльконин Д. Б. Дстскаи психология,— М., 1960,— С. 223.

1 Фомичева /VI. В. Речь дошкольника и ее исправление.— М., 1967.—С. 20—25.

1 Див.: Генинг М. Г., Герман Л. А. Воспитание у дошкольника правильної! речи.— Чебоксари, 1971.


1 Див.: Жильцова О. Л. Виховання правильної звуковимови у дітей старшого дошкільного віку.— К., Рад: шк., 1971.



Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал