Методика проведення




Сторінка1/6
Дата конвертації10.04.2017
Розмір0.61 Mb.
  1   2   3   4   5   6

3










Тема № 3:
МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ
МЕДИЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ

(
МОДУЛЬ № 2, ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ № 8:
МЕДИКО
-
СОЦІАЛЬНІ АСПЕКТИ ЕКСПЕРТИЗИ
ВТРАТИ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ)





























4

І. АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ:
Здоров'я та працездатність населення – особливі соціальні цінності держави, потенціал, що забезпечує неухильний прогресивний розвиток нашого суспільства. Ефективність лікування в значній мірі залежить від кваліфікованої, науково обгрунтованої лікарської експертної оцінки працездатності, своєчасного вивільнення особи від роботи по причині хвороби та повернення її до подальшої професійної діяльності.
Тому лікарська експертиза втрати працездатності розглядається як область медичних і наукових знань, що ви-вчає працездатність людини при наявності в неї захворювання, травми, каліцтва, анатомічного дефекту, вагітності, а також деяких інших причин, регламентованих законодавством по державному соціальному страхуванню, котрі переслі-дують соціально – профілактичну мету (догляд за хворим членом сім’ї, санаторно - курортне лікування, карантин, ста-ціонарне протезування тощо).
Експертиза втрати працездатності є і самостійною, і співпідпорядкованою дисципліною. Її самостійність обумовлена специфічністю розв’язуваних нею проблем, необхідністю знання законодавчих і
інструктивнихдокументів. Її співпід-порядкованість пояснюється тісним зв'язком з системою охорони здоров'я в цілому, з лікувальною та діагностичною діяльністю, із соціальним страхуванням і соціальним забезпеченням.
Експертиза втрати працездатності є однією із важливих сторін діяльності кожного лікаря. Її значимість зумовлена насамперед важливістю завдань, що вирішуються, а саме : максимально тривалим продовженням працездатності людини, профілактикою захворювань, зниженням рівня захворюваності й інвалідності, що і робить дану тему практичного заняття актуальною у своєму вивченні майбутніми лікарями різних фахів.
ІІ. КОНКРЕТНІ ЦІЛІ :
Студент повинен:

1. Інтерпритувати - сутність понять ”працездатність” та непрацездатність з причини хвороби, травми та нещасного випадку та види медичної експертизи втрати працездатності;
- види медичної експерти;
2. Трактувати правові засади медичної експертизи втрати працездатності, поняття тимчасової та стійкої втрати працездатності;
3. Пояснювати мету медико-соціальної експертизи втрати працездатності;

III. ТЕОРЕТИЧНИЙ ВИКЛАД МАТЕРІАЛУ ТЕМИ ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ
3.1 ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ЕКСПЕРТИЗИ ВТРАТИ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ
ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ
Працездатність - це оптимальний варіант поміж відповідностю працездатності й особистості людини вимогам суспільно корисної трудової діяльності, що протікають у конкретних соціальних, соціально – психологічних і природних умовах (В. П. Белов, И. Н. Ефимов, 1975), іншими словами, працездатність – це такий стан організму, при якому сукупність фізичних і духовних можливостей дозволяє працівнику виконувати роботу визначеного обсягу, якості і професії.
Компоненти працездатності: - біологічний / власне працездатність – це анатомо - функціональна основа трудової діяльності людини;
- соціальний (притаманний тільки людині) - це результат соціально-економічних, трудових і деяких інших відносин, що знаходять конкретне відображення в таких аспектах людини, як професія, стаж, освіта, займана посада, право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних засобів, сімейний стан тощо;
- соціально-психологічний - це емоційно-вольова установка на працю, трудова спрямованість хворого.
Непрацездатність - це порушення працездатності, тобто невідповідність поміж можливостями організму й виконуваною роботою, що виникає як “... наслідок дисгармонії поміж біологічним початком людини й середовищем” (В. П. Белов, И. Н. Ефимов, 1975) або непрацездатність – це стан функцій організму людини, обумовлений захворюванням або травмою, що перешкоджають виконанню роботи без шкоди для здоров’я.
Розрізняють часткову / обмежену непрацездатність - це неможливість виконання своєї звичайної професійної роботи з причини хвороби, травми та нещасного випадку, при цьому хворий без збитку для здоров’я спроможний виконувати іншу, більш легку роботу та повну непрацездатність - це неможливість продовження фахової роботи, у зв'язку з чим хворий звільняється від обов'язку працювати, а суспільство бере на себе турботу про його матеріальне забезпечення.
Часткова / обмежена непрацездатність поділяється на тимчасову непрацездатність – це функціональний стан організму, викликаний хворобою або травмою, при якому порушення функцій, що перешкоджають продовженню фахової праці, носить тимчасовий, зворотній характер і є можливість повернення хворого до виконання професійної діяльності та стійку непрацездатність – незважаючи на лікування, порушення функцій організму особи набуло стійкого і довготривалого характеру, у зв'язку з чим виконання професійної праці стає неможливим чи необхідна її зміна.

5
Стійка та повна втрата працездатності класифікується як інвалідність – це стійке порушення працездатності у людини, викликане хворобою або травмою, що призводить до необхідності припинити фахову працю на тривалий період або значно змінити умови роботи.
Лікар будь-якої спеціальності в своїй практичній діяльності зобов’язаний вирішувати питання експертизи працездатності. Експертиза працездатності громадян – це функція лікарів, які працюють в системі охорони здоров’я населення усіх форм власності.
Експертиза працездатності проводиться на підставі комплексної оцінки функціонального стану організму
(всебічне комплексне обстеження хворого, формування розгорнутого діагнозу і з’ясування клінічного та трудового прогнозів).
Особливе значення в практиці експертизи тимчасової непрацездатності має оцінка характеру, ступеня вираженості порушених функцій органів і систем. Діагноз розкриває зміст хвороби і дозволяє визначити показання до звільнення хворого від роботи. Отже, його формулювання повинне бути ясним і точним, він повинен співпадати з відображенням нозологічної форми захворювання, етіології, ступеня ураження, стадії хвороби, її перебігу з зазначенням частоти загострень, ускладнень.
Докладне розгорнуте формулювання діагнозу дозволяє об’єктивно оцінити стан працездатності хворого, обґрунтувати терміни амбулаторного та стаціонарного лікування, направлення на МСЕК, встановлення групи
інвалідності.

ЗАКОН УКРАЇНИ
Основи законодавства України про охорону здоров'я
19 листопада 1992 року, № 2801-ХІІ
(в и т я г)
Розділ IX. МЕДИЧНА ЕКСПЕРТИЗА
Стаття 69. Медико-соціальна експертиза втрати працездатності. Експертиза тимчасової непрацездатності громадян здійснюється у закладах охорони здоров'я лікарем або комісією лікарів, які встановлюють факт не- обхідності надання відпустки у зв'язку з хворобою, каліцтвом, вагітністю та пологами, для догляду за хворим членом сім'ї, у період карантину, для протезування, санаторно-курортного лікування, визначають необхідність і строки тимчасового переведення працівника у зв'язку з хворобою на іншу роботу у встановленому порядку а також приймають рішення про направлення на медико-соціальну експертну комісію для визначення наявності та ступеня тривалої або стійкої втрати працездатності.
Експертиза тривалої або стійкої втрати працездатності здійснюється медико-соціальними експертними комісіями, які встановлюють ступінь та причину інвалідності, визначають для інвалідів роботи і професії, доступні
їм за станом здоров'я, перевіряють правильність використання праці інвалідів згідно з висновком експертної комісії та сприяють відновленню працездатності інвалідів.
Висновки органів медико-соціальної експертизи про умови і характер праці інвалідів є обов'язковими для власників та адміністрації підприємств, установ і організацій. Порядок організації та проведення медико- соціальноі експертизи встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Стаття 70. Військово-лікарська експертиза. Військово-лікарська експертиза визначає придатність до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов'язаних, встановлює причинний зв'язок захворювань, поранень і травм з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико- соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Військово-лікарська експертиза здійснюється військово-лікарськими комісіями, які створюються при військових комісаріатах і закладах охорони здоров'я Міністерства оборони України, Служби безпеки України та
інших військових формувань.
Порядок організації та проведення військово-лікарської експертизи встановлюється Кабінетом Міністрів
України.
Стаття 71. Судово-медична і судово-психіатрична експертизи. Проведення судово-медичної і судово- психіатричної експертизи призначається особою, яка проводить дізнання, слідчим, прокурором або судом у порядку, встановленому законодавством, для вирішення питань, що потребують спеціальних знань в галузі судової медицини або судової психіатрії.
Організаційне керівництво судово-медичною і судово-психіатричною службами здійснює Міністерство охорони здоров'я України.
Стаття 72. Патологоанатомічні розтини. Патологоанатомічні розтини трупів проводяться з метою встановлення причин і механізмів смерті хворого.
В обов'язковому порядку патологоанатомічні розтини здійснюються при наявності підозри на насильницьку смерть, а також коли смерть хворого настала в закладі охорони здоров'я, за винятком випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.

6
За наявністю письмової заяви близьких родичів або задокументованого волевиявлення покійного і відсутності підозри на насильницьку смерть, виходячи з релігійних та інших поважних мотивів, патологоанатомічний розтин може не проводитися.
Порядок проведення патологоанатомічного розтину визначається МОЗ України.
Стаття 73. Альтернативна медична експертиза. У разі незгоди громадянина з висновками державної медичної експертизи та в інших передбачених законодавством випадках на вимогу громадянина проводиться альтернативна медична (медико-соціальна, військово-лікарська) експертиза або патологоанатомічний розтин.
Альтернативна медична експертиза здійснюється фахівцями відповідного профілю і кваліфікації.
Громадяни самостійно обирають експертну установу та експертів.
Порядок та умови проведення альтернативної медичної експертизи визначаються Кабінетом Міністрів
України.
ЗАКОН УКРАЇНИ
Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування
(Документ 16/98-ВР, остання редакцiя вiд 22.05.2008 на пiдставi v010p710-08, чинний)
(в и т я г)
Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування відповідно до
Конституції України визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язко-вого державного соціального страхування громадян в Україні.
Р о з д і л I . ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Поняття загальнообов'язкового державного соціального страхування. Загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездат-ності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.
Стаття 3. Право громадян на забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням. Право на забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням згідно з цими Основами мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Стаття 4. Види загальнообов'язкового державного соціального страхування. Залежно від страхового випадку є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування: - пенсійне страхування; - страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням; - медичне страхування; - страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; - страхування на випадок безробіття; - інші види страхування, передбачені законами
України.
Стаття 5. Принципи загальнообов'язкового державного соціального страхування. Загальнообов'язкове державне соціальне страхування громадян України здійснюється за принципами:

законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного соціального страхування;

обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадян - суб'єктів підприємницької діяльності;

надання права отримання виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням особам, зайнятим підприємницькою, творчою діяльністю тощо;

обов'язковості фінансування страховими фондами (установами) витрат, пов'язаних із наданням мате-ріального забезпечення та соціальних послуг, у обсягах, передбачених законами з окремих видів загальнообов'яз-кового соціального страхування;

солідарності та субсидування;

державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав;

забезпечення рівня життя, не нижчого за прожитковий мінімум, встановлений законом, шляхом надання пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги, які є основним джерелом існування;

цільового використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування;

7

паритетності представників усіх суб'єктів загальнообов'язкового державного соціального страхування в управлінні загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.
Стаття 6. Суб'єкти та об'єкти загальнообов'язкового державного соціального страхування. Суб'єктами загальнообов'язкового державного соціального страхування є застраховані громадяни, а в окремих випадках - члени їх сімей та інші особи, страхувальники і страховики.
Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Коло осіб, які можуть бути застрахованими за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, визначається цими Основами та іншими законами, прийнятими відповідно до них.
Страхувальниками за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням є роботодавці та застрахо-вані особи, якщо інше не передбачено законами України.
Страховиками є цільові страхові фонди з: - пенсійного страхування; - медичного страхування; - страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням; - страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; - страхування на випадок безробіття.
Страхові фонди беруть на себе зобов'язання щодо збору страхових внесків та надання застрахованим особам матеріального забезпечення і соціальних послуг при настанні страхових випадків.
Об'єктом загальнообов'язкового державного соціального страхування є страховий випадок, із настанням якого у застрахованої особи (члена її сім'ї, іншої особи) виникає право на отримання матеріального забезпечення та соціальних послуг, передбачених статтею 25 цих Основ.
Стаття 7. Особи, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню .
Загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню підлягають:
1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту): а) на підприємствах, в організаціях, установах незалежно від їх форм власності та господарювання; б) у фізичних осіб;
2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності.
Перелік, доповнення та уточнення кола осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, а також конкретних видів загальнообов'язкового державного соціального страхування, до яких належать особи, визначаються законами України з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Громадяни України, які працюють за межами території України та не застраховані в системі соціального страхування країни, в якій вони перебувають, мають право на забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням в Україні за умови сплати страхових внесків, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Стаття 8. Свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Особи, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, одержують свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яке є єдиним для всіх видів страхування та документом суворої звітності.
Порядок видачі та зразок свідоцтва про загальнообов'язкове державне соціальне страхування затверджу-
ється Кабінетом Міністрів України.
Стаття 9. Страховий стаж . Страховий стаж – це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообо-в'язковому державному соціальному страхуванню та сплачуються внески (нею, роботодавцем) на cтрахування, якщо інше не передбачено законодавством. Особливості обчислення страхового стажу з окремих видів загальнообов'яз-кового державного соціального страхування визначаються відповідними законами
України.
Період, протягом якого особа є застрахованою за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, визначається відповідними законами України.
Стаття 10. Роботодавець. Роботодавцем відповідно до цих Основ вважається:

власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання і фізичні особи, які використовують найману працю;

власники розташованих в Україні іноземних підприємств, установ та організацій (у тому числі міжнародних), філій та представництв, які використовують працю найманих працівників, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною
Радою України.
Стаття 11. Страховий ризик і страховий випадок. Страховий ризик - обставини, внаслідок яких громадяни та/або члени їх сімей можуть втратити тимчасово або назавжди засоби до існування і потребують матеріальної підтримки або соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.

8
Страховий випадок - подія, з настанням якої виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення або соціальних послуг, передбачених законами України з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Стаття 13. Інформація про загальнообов'язкове державне соціальне страхування. нформація у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування використовується з дотриманням вимог, передбачених законодавством про інформацію.
Забороняється розголошувати без згоди застрахованої особи відомості про страховий стаж, страхові випадки, результати медичних обстежень, суми одержуваних виплат тощо.
Страховики через засоби масової інформації зобов'язані роз'яснювати населенню права та обов'язки, передбачені законодавством прo загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Страховики надають страхувальникам та застрахованим особам консультації з питань загальнообов'язкового державного соціального страхування на безоплатній основі.
Р о з д і л II. УПРАВЛІННЯ ЗАГАЛЬНООБОВ'ЯЗКОВИМ ДЕРЖАВНИМ СОЦІАЛЬНИМ СТРАХУВАННЯМ
Стаття 14. Страхові фонди . Страхові фонди є органами, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, провадять збір та акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечують фінансування виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням та здійснюють інші функції згідно з затвердженими статутами.
Усі застраховані громадяни є членами відповідних страхових фондів залежно від виду соціального страхування. Страхові фонди є некомерційними самоврядними організаціями.
Цільові страхові фонди, якщо інше не передбачено законами України, не можуть займатися іншою діяльністю, крім тієї, для якої їх створено, та використовувати свої кошти на цілі, не пов'язані з цією діяльністю.
Кошти цільових страхових фондів не включаються до складу Державного бюджету України.
Страхові фонди діють на підставі статутів, що затверджуються у порядку, визначеному законами України з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Стаття 15. Управління страховими фондами. Управління страховими фондами здійснюється на паритет- ній основі державою та представниками суб'єктів соціального страхування.
Управління фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюють правління та виконавчі дирекції страхових фондів, які забезпечують визначені законами конкретні види соціального страхування.
Р о з д і л IV. КОШТИ ЗАГАЛЬНООБОВ'ЯЗКОВОГО ДЕРЖАВНОГО СОЦІАЛЬНОГО
СТРАХУВАННЯ ТА ПОРЯДОК ЇХ ВИКОРИСТАННЯ
Стаття 20. Джерела коштів. Основними джерелами коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до цих Основ є внески роботодавців і застрахованих осіб. Бюджетні та інші джерела коштів, необхідні для здійснення загальнообов'язкового державного соціального страхування, передбачаються відповідними законами з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Стаття 21. Визначення розміру внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з кожного його виду визначаються виходячи з того, що вони повинні забезпечувати: - надання особам матеріального забезпечення та соціальних послуг, передбачених законодавством; - фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків; - створення резерву коштів для забезпечення виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам; - покриття витрат страховика, пов'язаних із здійсненням загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування залежно від його виду щорічно встановлюються Верховною Радою України відповідно для роботодавців і застрахованих осіб з кожного виду страхування на календарний рік у відсотках одночасно із затвердженням Державного бюджету України, якщо
інше не передбачено законами України з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Для визначення розміру внесків додаткові джерела коштів можуть враховуватися у разі їх систематичного надходження до фонду.
Страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування залежно від його виду встановлюються з кожного виду страхування, як правило, на календарний рік у відсотках:

для роботодавців - до сум фактичних витрат на оплату праці та інших виплат найманим працівни-кам, які підлягають обкладенню прибутковим податком з громадян;

для фізичних осіб - до сум оподатковуваного доходу (прибутку).
Внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань сплачує виключно роботодавець.

9
Джерела та порядок формування коштів цільових страхових фондів для забезпечення осіб, які повністю або на певний час звільняються від сплати внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначаються законами України з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування.


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал