Методика формування мовленнєвих компетенцій зміст І цілі формування в учнів середніх навчальних закладів іншомовної компетентності у монологічному мовленні



Скачати 130.52 Kb.

Дата конвертації17.01.2017
Розмір130.52 Kb.

МЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ МОВЛЕННЄВИХ КОМПЕТЕНЦІЙ

ЗМІСТ І ЦІЛІ ФОРМУВАННЯ В УЧНІВ СЕРЕДНІХ НАВЧАЛЬНИХ
ЗАКЛАДІВ ІНШОМОВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У МОНОЛОГІЧНОМУ
МОВЛЕННІ

О. М. Устименко
Київський національний лінгвістичний університет
У статті досліджуються зміст і цілі формування в учнів середніх навчальних закладів іншомовної компетентності у монологічному мовленні (КММ). Визначаються складники КММ. Аналізуються фактори впливу на формування КММ. Формулюються цілі навчання монологічного мовлення у початковій, основній і старшій школі.
Ключові слова: КММ, уміння, навички, знання, комунікативні здібності, фактори впливу, цілі формування
КММ.
О. М. Устименко. Содержание и цели формирования у учащихся средних учебных заведений
иноязычной компетентности в монологической речи. В статье исследуются содержание и цели формирования у учащихся средних учебных заведений иноязычной компетентности в монологической речи (КМР). Определяются компоненты КМР. Анализируются факторы, влияющие на формирование КМР. Формулируются цели обучения монологической речи в начальной, основной и старшей школе.
Ключевые слова: КМР, умения, навыки, знания, коммуникативные способности, факторы влияния, цели формирования КМР.
O.Ustymenko. Content and aims of formation of secondary educational institution students’ competence in
foreign monological speech. The article researches the content and aims of formation of secondary educational institution students’ foreign competence in monological speech (CMS). The components of CMS are defined. The factors impacting the formation of CMS are analysed. The aims of teaching monological speech at primary, lower secondary and upper secondary schools are formulated.
Key words: CMS, skills, habits, knowledge, communicative abilities, impacting factors, aims of CMS formation.
Проблемі навчання іншомовного говоріння взагалі та монологічного мовлення (ММ) зокрема присвячено багато робіт видатних вчених-методистів і психолінгвістів (А. А. Алхазішвілі,
І. О. Зимня, Ю. І. Пассов, В. Л. Скалкін, G. Brown, G. Yule, M. Bygate, S. Thornbury та ін.).
Сучасний стан і умови розвитку шкільної іншомовної освіти в Україні зумовлюють необхідність уточнення й оновлення змісту і цілей формування іншомовної комунікативної компетентності. У зв’язку з цим постало питання про визначення компонентів змісту і цілей формування в учнів середніх навчальних закладів іншомовної компетентності у монологічному мовленні (КММ), що і
є метою цієї статті.

Отже, визначимо поняття КММ. Це здатність особистості реалізувати усномовленнєву комунікацію у монологічній формі в життєво важливих для певного віку сферах і ситуаціях відповідно до комунікативного завдання. КММ передбачає, що мовець уміє планувати, здійснювати і коригувати власну комунікативну поведінку під час породження та варіювання
іншомовного мовлення у різних типах монологічних висловлювань відповідно до конкретної ситуації спілкування (контексту), мовленнєвого завдання й комунікативного наміру та згідно правил спілкування у цільовій національно-культурній спільноті.
КММ ґрунтується на складній і динамічній взаємодії відповідних умінь, навичок, знань і
комунікативних здібностей особистості. Успішність формування КММ залежить від рівня розвитку вмінь у ММ, сформованості мовленнєвих навичок, обсягу набутих і засвоєних знань про цей вид спілкування і динамічної взаємодії зазначених складників на основі загальних комунікативних здібностей. Розглянемо компонентний склад КММ.
У першу чергу з’ясуємо, що розуміється під мовленнєвим монологічним умінням. На наш погляд, найкраще визначення усного монологічного уміння надав С. П. Шатілов: це уміння логічно послідовно (зв’язно), достатньо повно, комунікативно-вмотивовано, достатньо правильно у мовному відношенні творчо користуватися іншомовними засобами з метою висловлення думок під час говоріння [10]. Серед таких умінь виділяють загальні вміння [4]:
– комбінувати мовленнєві зразки згідно з комунікативним наміром і на основі логічної схеми;
– передавати зміст зразка зв’язного ММ: а) близько до тексту, б) своїми словами, в) зі скороченням, г) з розширенням;
– зв’язно висловлюватись при варіюванні опор: а) дається зміст і частково мовна форма, б) дається мовна форма, в) дається лише зміст;
– зв’язно висловлюватись на основі комбінування декількох джерел інформації, наприклад, матеріалів різних текстів: а) з опорою на даний учителем зразок, б) без опори на зразок;
– висловлювати власну думку і власне ставлення до предмета мовлення;
– описувати картину (серію малюнків, діафільм тощо);
– переказувати різними способами сприйнятий на слух чи прочитаний текст;
– робити повідомлення чи розповідь за темою, комбінуючи матеріал всередині одного чи декількох джерел інформації.
Основними якісними показниками сформованості загального вміння укласти зв’язне монологічне висловлювання є спеціальні вміння (у порядку зростання труднощів) [4]:
1) уміння з’єднувати декілька мовленнєвих зразків, нанизуючи їх, на основі певної логічної схеми, наприклад: Хто це? Який він? Що робить? тощо;
2) уміння досить повно висловлюватись відповідно до запропонованої комунікативної ситуації;

3) уміння відносно правильно, згідно з принципом комунікативної достатності, оформити своє висловлювання мовними засобами виучуваної мови;
4) уміння оптимально використовувати мовний матеріал (лексичний, граматичний) певної теми, збагачуючи мовлення з урахуванням рівня навченості, року навчання тощо;
5) уміння оптимально використовувати раніше вивчений матеріал даної теми, свідомо здійснюючи перенесення набутих знань, навичок і вмінь на нову ситуацію;
6) уміння залучати для викладу певної теми матеріал суміжних тем, розширюючи і поглиблюючи її, комбінуючи і варіюючи матеріал за формою та за змістом.
Слід зазначити, що на формування КММ також впливає ступінь розвитку в учнів навчальних, інтелектуальних та організаційних умінь, які входять до складу навчально- стратегічної компетентності.
Крім того, для здійснення успішної комунікації у монологічній формі учні повинні вміти користуватися стратегіями комунікативної діяльності. Комунікативні стратегії є засобами, які користувач застосовує для активізації своїх ресурсів, навичок і вмінь, щоб задовольнити комунікативні потреби у певній ситуації спілкування та успішно виконати комунікативне завдання у найбільш зрозумілий або найбільш економний спосіб залежно від мети мовця.
Для КММ важливі вміння володіння стратегіями 1) планування, 2) компенсування, 3) самоконтролю і самокорекції. До стратегій планування ММ відносяться вміння планувати зміст монологічного висловлювання; застосовувати всі необхідні засоби для планування висловлювання, враховуючи вплив на реципієнта; проробляти текст висловлювання усно перед виступом. Стратегіями компенсування ММ є компенсаторні вміння – уміння виходити із складного положення в умовах дефіциту мовних засобів під час передавання іншомовної
інформації у ММ. Мета використання стратегій ММ – допомогти самому собі заповнити прогалину у власній мовній компетентності. До основних умінь учнів застосовувати стратегії компенсування під час ММ відносять компенсаторні стратегії досягнення комунікативної мети:
– уміння повернутися до раніше сказаного (“Пробачте, я почну спочатку”);
– вміння передати значення слова, яке учень не може пригадати, за допомогою заміни на: загальне слово (“предмет”, “людина”, “тварина”), займенник (“це”, “воно”, “вони”, “щось”), більш загальне поняття (“дерево” замість “горобина”), синонім (“дискусія” замість “дебати”) тощо;
– вміння описати характеристики за допомогою фізичних якостей (колір, розмір тощо) та специфічних особливостей (“У нього чотири ноги”);
– вміння спростити фразу, спираючись на знайомі слова або зразок мовлення, і таким чином приблизно передати власну думку (апроксимація: “Не вживайте смажену їжу” замість “Не зловживайте смаженою їжою”);
– вміння застосувати парафраз (“Я висловлюся про це по-іншому”);
– вміння “створювати” нові слова на основі знайомих (“vegetarianist” замість “vegetarian”);

– уміння застосувати адекватні невербальні (жести, міміка, імітація звуків) засоби спілкування (“Подивіться, що я маю на увазі”);
– вміння звернутися за допомогою до аудиторії (“Скажіть, будь ласка, як це називається?”) та ін.
Існують також компенсаторні стратегії редукції: учень уникає висловлювати ті думки або навіть розмовляти на ті теми, де він може зіткнутися з багатьма мовними труднощами [11].
Виходячи з вищесказаного, очевидно, що учитель іноземної мови у навчанні ММ має формувати в учнів саме стратегії досягнення комунікативної мети, перераховані вище, а стратегії редукції слід стримувати.
Стратегіями самоконтролю і самокорекції ММ є вміння контролювати власну мовленнєву поведінку, долати комунікативні труднощі під час мовлення, коригувати власні помилки.
Контролювати ефективність спілкування мовцю допомагає зворотний зв’язок у вигляді виразу обличчя, відповідних рухів, жестів, дій реципієнтів, що надає змогу виправляти лінгвістичні та комунікативні помилки.
Передумовою успішного формування КММ є достатній рівень сформованості у школярів мовних компетентностей. Таким чином, на розвиток здібності учня створювати монологічні висловлювання впливає рівень сформованості усномовленнєвих фонетичних, лексичних та
граматичних навичок, а також навичок вживання засобів міжфразового зв’язку.
Щодо навичок вживання засобів міжфразового зв’язку, слід пам’ятати, що для монологу характерні власні мовні засоби вираження зв’язку між окремими реченнями, які забезпечують зв’язність, послідовність, логічність монологічного тексту.
Такими засобами виступають лексичні та займенникові повтори, сполучники та сполучникові прислівники, прислівники або сполучення
іменника з прикметником у ролі обставини місця та часу (адвербалії), артиклі тощо. Наприклад, адвербалії часу та послідовності: before, now, then, finally, in the end; адвербалії причин та наслідку: that’s how, so that, firstly, hence, though, since, therefore, as a result of. Як сполучні засоби в монолозі вживаються також усномовленнєві формули, які допомагають почати, продовжити чи закінчити висловлювання: to begin with, well, that reminds me, by the way, speaking of, bearing in mind, let’s leave it at that, I’d like to emphasize, on the whole, in conclusion; а також демонструють ставлення мовця до висловлювання: to my mind, there’s no doubt, it’s quite clear, I am sure, I believe,
I consider, it’s true, it’s evident, obviously, apparently, fortunately.
Отже, чим вищий рівень сформованості мовленнєвих навичок, тим більш автоматизованими є мовленнєві операції, які забезпечують мовне оформлення ММ, що дозволяє мовцю зосередитися на змісті монологічного висловлювання.
Формування навичок і вмінь іншомовного ММ базується на засвоєнні певних знань. Крім фонетичних, лексичних, граматичних знань, а також країнознавчих і лінгвокраїнознавчих знань, учні набувають декларативних знань про:

– особливості іншомовного усного ММ;
– тематику ММ та мовленнєві ситуації;
– типи монологів (наприклад, опис, розповідь, міркування тощо) та їх лінгвістичні особливості;
– вимовні, інтонаційно-ситаксичні норми побудови та оформлення іншомовних фраз, понадфразових єдностей і текстів;
– значення лексичних одиниць і мовленнєвих зразків, пов’язаних із темою і ситуацією монологічного висловлювання, а також значення ідіоматичних виразів, оціночної лексики, в тому числі одиниць мовленнєвого етикету і реалій, що відбивають лінгвокраїнознавчі та соціолінгвістичні особливості культури країни виучуваної мови;
– різні типи простих і складних речень, тобто різні зразки мовлення;
– значення спеціальних мовних засобів, що забезпечують зв’язність висловлювання – засобів міжфразового зв’язку (наприклад, “спочатку”, “потім”, “після цього”, “на завершення”);
– значення засвоєних граматичних явищ, призначення вивчених граматичних категорій у передаванні різних думок у ММ (наприклад, засобів вираження модальності, умови, припущення, причини та наслідку, спонукання до дії тощо);
– регістри мовлення та їх мовні засоби, комунікативно адекватну мовленнєву поведінку в ситуаціях усного офіційного та неофіційного ММ;
– значення паралінгвістичних явищ (жести, міміка та ін.), характерних для певних ситуацій усного монологічного спілкування;
– різні компенсаторні стратегії в усному іншомовному ММ;
– базисні елементи культури іншомовного ММ, соціокультурні стереотипи, моделі мовленнєвої та немовленнєвої поведінки у стандартних ситуаціях соціально-побутової, соціально- культурної та навчально-трудової сфер спілкування;
– країнознавчу та лінгвокраїнознавчу інформацію, яка стосується тем і проблем спілкування у монологічній формі, та ін.
До процедурних знань ММ відносяться знання, як планувати, здійснювати і коригувати усне монологічне висловлювання певного типу. Наприклад, як структурувати майбутнє монологічне висловлювання певного типу, як передавати думки у ММ засобами вираження модальності, умови, припущення, причини та наслідку, спонукання до дії тощо, як спілкуватися з аудиторією залежно від рівня офіційності, як використовувати засоби невербальної комунікації у конкретних ситуаціях монологічного спілкування, як користуватися різними компенсаторними стратегіями під час говоріння та ін.
Зазначимо, що процедурні знання ММ є опанованими діями (навичками і вміннями) оперування названими вище декларативними знаннями під час планування, здійснення і коригування монологічного висловлювання певного типу. Процедурні знання є імпліцитними,
безумовними знаннями, якими учні володіють, не замислюючись над тим, що саме вони знають.
Декларативні знання ММ регулюють оперування процедурними знаннями. Декларативні
(зовнішні) знання можуть трансформуватися в процедурні (внутрішні) лише через багаторазове вправляння, інтенсивну практику в ММ. Процедурні знання можуть формуватися автоматично, під час природної комунікації, увага при цьому зосереджена на значенні монологічного висловлювання, на його змісті. Процедурні знання трансформуються в декларативні шляхом аналізу, логічних умовиводів. Таким чином, декларативні та процедурні знання не існують автономно, вони є необхідними взаємодоповнюючими компонентами КММ.
Процес оволодіння іншомовними знаннями, навичками та вміннями ММ супроводжується розвитком комунікативних здібностей тих, хто вивчає іноземну мову. Комунікативні здібності до
ММ – це соціально-комунікативні здатності особистості, які забезпечують ефективне здійснення та управління спілкуванням у монологічній формі. При цьому комунікативні здібності, з одного боку, є результатом діяльності учнів у ММ, а з іншого, зумовлюють успішність її виконання.
Комунікативними здібностями до ММ є:
– внутрішня мотиваційна готовність (бажання) говорити, відчуття потреби у тому, щоб щось сказати, здібність мовця усвідомлювати те, що він хоче сказати, або зовнішня мотиваційна готовність як реакція на словесний стимул (розгорнута відповідь співрозмовника на питання, тобто мовлення, що викликане ситуацією спілкування);
– здібність організувати своє монологічне висловлювання, структурувати і укладати його;
– здібність мовця орієнтуватися в ситуації, тобто здібність отримувати і коректно розуміти сигнали від слухача/слухачів та зовнішніх обставин ситуації, здібність змінювати свої висловлювання та поведінку відповідно до цих сигналів з тим, щоб досягти найбільшої адекватності та результативності ММ з точки зору власної мети і намірів;
– здібність пам’ятати, що було сказано раніше мовцем, тим самим забезпечуючи зв’язність мовлення, його логічність, здатність висловити думку, знаходити у довгостроковій пам’яті потрібні мовні форми висловлювання та об’єднувати їх у зв’язні речення і цілісний текст, спираючись на оперативну пам’ять;
– здібність усвідомлювати, розмірковувати над змістом власного монологічного висловлювання (підсвідомо, у стандартних ситуаціях та умовах) і його мовною формою (свідомо і напівсвідомо, у нестандартних (проблемних) ситуаціях та умовах), здібність у нормальному спокійному говорінні виправляти як форму, так і зміст сказаного безпосередньо в процесі мовлення;
– здібність оформлювати висловлювання, що задовольняють мовну норму та узус, включаючи вимоги, які стосуються мовної форми висловлювань та існують у даній мовно- культурній спільноті;
– здібність фокусувати увагу не тільки і не стільки на мовних правилах та нормах, скільки
на правилах і нормах комунікації та поведінки в ній;
– здібність користуватися паралінгвістичними засобами, щоб зробити своє мовлення більш адекватним;
– здібність самовиражатися через ММ завдяки потребі самоствердження, внутрішній високій мотивації (процес говоріння приносить задоволення), здібність самовиражатися засобами
іноземної мови, що вивчається, щоб висловлювати власні думки, погляди, емоції, ставлення до того, про що йде мова, говорити про те, що цікавить, переконувати слухача тощо;
– здібність самому оцінювати сказане через контроль почутих власних висловлювань, зіставляти те, що було реально сказано, з тим, що планувалося сказати, і з тим, який вплив має сказане на слухача;
– здібність контролювати емоції, щоб повністю адекватно оцінювати сказане, щоб не призвести (через сильні емоції) до зриву комунікації або досягнення результату, прямо протилежного запланованому, та ін.
Крім того, комунікативні здібності включають і загальні здібності до ММ, у тому числі здібності, розвинуті на матеріалі рідної мови, що лежать в основі вмінь особистості породжувати усні висловлювання. Це мовні/мовленнєві здібності: добре розвинуті в учнів психічні процеси, що пов’язані з монологічною мовленнєвою діяльністю (увага, оперативна та довгострокова пам’ять, логічне, аналітичне, образне мислення, уява, фантазія, мовленнєві механізми говоріння), а також мотиви, потреби, інтереси, настанови, почуття та емоції, досвід у світогляді, активність, готовність долати труднощі, комунікабельність, прагнення самовираження у ММ та інші здібності до міжкультурного монологічного спілкування (комунікабельність, толерантність, вміння соціально взаємодіяти зі слухачами/партнерами по спілкуванню, культура спілкування, здібність адекватно спілкуватися з представниками різних національних культур).
Успішність формування КММ залежить також від низки факторів, що пов’язані з труднощами/проблемами, які виникають в учнів в оволодінні ММ на уроках іноземної мови.
Так, учні можуть бути не готові до монологічного висловлювання (не бажати говорити) або соромитися говорити, боятися зробити помилку і таким чином наразити себе на критику з боку вчителя та учнів. У цьому випадку вчитель має зняти психологічні бар’єри: створити в класі доброзичливу атмосферу, не дозволяти учням різко критикувати один одного, мотивувати учнів до продукування монологічних висловлювань, зацікавивши їх темою, проблемою, яка їм близька, відома з їхнього життєвого досвіду.
Буває так, що учням немає що сказати з певної проблеми, тому що у них відсутня
інформація з певного питання навіть рідною мовою. Учням може бракувати мовних і мовленнєвих засобів для побудови монологічного висловлювання. Для вирішення цієї проблеми необхідно створювати достатній рівень опор змістовного, мовного і мовленнєвого плану. Це означає, що розвиток умінь ММ повинен спиратися на вже сформовані фонетичні, лексичні і граматичні
навички в межах виучуваної теми. Учні мають уміти коректно інтонаційно і граматично висловлюватись, логічно оформлювати своє мовлення за допомогою різних засобів зв’язку.
Велике значення в даному питанні має змістовна і мовна цінність вправ. Завдання, що пропонуються учням, повинні укладатися з урахуванням реального інформаційного запасу тих, хто навчається. Урахування міжпредметних зв’язків може полегшити вирішення практичних завдань оволодіння ММ. Значно допомогти можуть різні вербальні і невербальні опори.
Іноді учень не може зрозуміти мовленнєве завдання до створення монологічного висловлювання. Щоб подолати ці труднощі, вчителю потрібно завчасно знати, який тип монологу він хоче отримати від учня, створити навчально-мовленнєву ситуацію, чітко і лаконічно сформулювати мовленнєву настанову, за потреби підготувати необхідні опори.
Часто на уроці іноземної мови під час навчання ММ виникає така ситуація, коли говорить один учень, решта мовчать, а отже, існує загроза їх виключення з навчального спілкування, неефективного використання часу на уроці. Для того щоб подолати цю проблему, слід ширше застосовувати групові та парні режими роботи, створювати ігрові ситуації, де рівень мотивації достатньо високий, і навіть якщо говорить лише один учень, то інші не виключаються із загального режиму роботи, а виконують певні мовленнєві дії: слухають, занотовують, виписують, рахують, замальовують тощо. При плануванні уроків зі значною часткою ММ слід формулювати настанови для слухання для решти учнів групи/класу.
Слід також враховувати складний психологічний характер ММ, який впливає на успішність оволодіння цим видом мовленнєвої діяльності. Так, під час монологічного висловлювання мовець виконує складні завдання. Він повинен: 1) пам’ятати все, що сказав співрозмовнику раніше; 2) представляти в цілому своє висловлювання; 3) утримувати в пам’яті ключові слова та фрази, що прогнозуються змістом майбутніх висловлювань; 4) формувати смисл фрази, яку слід виразити в даний момент; 5) будувати речення із запрограмованих компонентів; 6) долати інтерференцію рідної мови, яка заважає конструювати правильне з лексико-граматичної точки зору іншомовне висловлювання; 7) слухати власне мовлення, контролювати його нормативність, за потреби виправляти частини фрази, що вже прозвучали. Таким чином, ММ – це перш за все підвищене навантаження на оперативну та довготривалу пам’ять, мислення та мовленнєві механізми особистості. Навчити учнів будувати програму власних монологічних висловлювань, долаючи вказані труднощі, можна за допомогою посильних комунікативних завдань, в яких чітко сформульовані кінцеві цілі, а самі висловлювання обмежені інструкціями, спеціально створеними опорами і грамотно відібраним мовним матеріалом, необхідним для реалізації мовленнєвого завдання.
Не менш важливим для успішного формування КММ є адекватне врахування типології
ММ. Неправильно вважати монолог певною монолітною формою мовлення, яку можна недиференційовано протиставити діалогу. Існують різні типи ММ, навчання яких вимагає різних
прийомів роботи з розвитку відповідних умінь, створення різних навчально-мовленнєвих ситуацій, надання учням різних за характером опор.
Успішність навчання ММ також залежить від індивідуальних вікових особливостей учнів, від наявності у них мотивів навчання, уваги, інтересу, від рівня володіння учнями загальними та спеціальними навчальними вміннями у вивченні іноземної мови, тобто від рівня сформованості навчально-стратегічної компетентності учнів.
Розвиток усного ММ учнів повинен здійснюватися за допомогою певної методичної системи, що включає організацію навчання, яка б сприяла успішності формування КММ.
Чинниками, що позитивно впливають на навчальний процес, є сприятливі умови навчання, ефективна система вправ для навчання ММ, наявність і раціональне використання всіх необхідних засобів навчання, різноманітні й оптимальні форми роботи учнів на заняттях, відповідна структура уроків іноземної мови тощо.
Розглянемо цілі формування КММ в учнів початкової, основної і старшої школи.
Загальною метою формування КММ є розвиток у школярів умінь здійснювати усномовленнєве спілкування у монологічній формі. Після закінчення будь-якого типу школи учень має бути здатний зв’язно висловлюватися про себе та навколишній світ, про почуте, побачене, висловлюючи при цьому своє ставлення до сприйнятої інформації чи предмету висловлювання.
Оскільки оволодіння іноземною мовою має рівневий характер, то вищеназвана загальна мета формування КММ конкретизується для кожного типу школи і для кожного етапу навчання
іноземної мови. З’ясуємо вимоги, що висуваються до рівня сформованості КММ в учнів початкової, основної та старшої школи.
Відповідно до Державного стандарту початкової загальної освіти і навчальних програм [2;
5; 6; 9] учні початкової школи (1–4 класи) повинні вміти коротко висловлюватися у межах тематики і сфер спілкування (особистісна, публічна, освітня), визначених державною програмою, виражаючи свої погляди простими мовними засобами; відтворювати напам’ять римовані твори дитячого фольклору; засвоїти елементарні відомості про особливості культури, звичаї, традиції, свята, реалії побуту (житло, одяг, їжа) країни, мова якої вивчається. Передбачається, що на час закінчення початкової школи в учнів мають бути сформовані вміння робити коротке повідомлення у межах відповідної сфери спілкування, використовуючи у разі необхідності вербальні та зображальні опори; передавати основний зміст прочитаного, побаченого або почутого, коротко висловлюючи своє ставлення до осіб, подій, явищ тощо; описувати малюнок (серію малюнків), використовуючи для цього у разі необхідності вербальні опори. Учні молодшого шкільного віку повинні вміти надавати фактичну інформацію у відповідь на запит відповідно до контексту, спираючись на власні знання навколишнього світу, а також на набуті іншомовленнєві знання, навички і вміння. Важливо, щоб учні на кінець початкової школи вже вміли користуватися стратегіями компенсування під час ММ: пригадування і повторення відповідного набору фраз зі
свого репертуару; ідентифікація того, що учень має на увазі (“Я б хотів(ла) ось це, будь ласка”).
Рівень сформованості КММ має відповідати цільовому рівню володіння іноземною мовою на кінець четвертого класу – рівню А1 згідно із Загальноєвропейськими Рекомендаціями з мовної освіти [3]. Цілі Державного стандарту початкової загальної освіти щодо формування КММ далі конкретизуються у цілях, завданнях і вимогах для кожного року навчання певної іноземної мови, які описані у державних програмах з іноземних мов для середніх навчальних закладів [2; 5; 6; 8;
9]. Так, на кінець початкової школи (4 клас) учні мають уміти:
– робити короткі повідомлення про повсякденні й минулі дії, події;
– робити короткий переказ змісту почутого, побаченого, прочитаного повідомлення, що містить знайомий мовний і мовленнєвий матеріал;
– коментувати зображене на малюнку або фото;
– описувати свій клас, кімнату, ігри і забави, погоду, сім’ю, свято, людей, тварин;
– порівнювати особи, предмети відносно певної ознаки;
– висловлювати своє ставлення до об’єктів, явищ, подій;
– висловлювати певні емоції;
– спонукати до дії (закликати, запропонувати, наказати);
– використовувати позамовні засоби (жести, міміку).
При цьому обсяг висловлювання учнів має становити не менше 7–8 речень.
Державний стандарт базової і повної середньої освіти в іншомовній галузі [1] передбачає, що учні основної школи (5–9 класи) уміють робити зв’язні повідомлення, використовуючи у разі потреби вербальні або зображальні опори; робити повідомлення за певною ситуацією в межах визначених сфер спілкування; передавати основний зміст прочитаного, побаченого або почутого, висловлюючи своє ставлення до осіб, подій, явищ тощо, про які йдеться. До компенсаторних умінь
ММ, які мають бути сформовані в учнів основної школи, слід віднести вміння вживати адекватні слова або словосполучення зі свого репертуару і застосовувати жести та інші невербальні засоби спілкування, щоб прояснити те, що вони хочуть сказати.
Рівень сформованості КММ на час завершення навчання в основній школі має відповідати
рівню А2+ згідно із Загальноєвропейськими Рекомендаціями з мовної освіти [3] і відповідно до державної програми з іноземної мови [8]. У програмі для кожного року навчання в основній школі конкретизуються цілі і завдання формування КММ. На кінець основної школи (9 клас) учні мають уміти:
– висловлюватися відповідно до певної ситуації або у зв’язку з прочитаним, почутим, побаченим;
– описувати об’єкти повсякденного оточення, події й види діяльності, в яких учні беруть участь;
– розповідати про повсякденне життя, минулу діяльність, плани на майбутнє,
дотримуючись норм мовлення.
Обсяг висловлювань учнів має становити не менше 18 речень.
За Державним стандартом базової та повної середньої освіти [1] і програмами з іноземних мов [7; 8] учні старшої школи (10–11 класи) продовжують розвивати вміння ММ для забезпечення у них КММ. Мета – досягнення випускником середнього навчального закладу рівня
В1 (рівень стандарту), B1+ (академічний рівень) та В2 (рівень профільної підготовки). Учні повинні вміти без попередньої підготовки висловлюватися в певних сферах спілкування і тематики; достатньо повно передавати зміст прочитаного, побаченого або почутого, висловлюючи та обґрунтовуючи своє ставлення до осіб, подій, явищ, про які йдеться; брати участь у дискусіях, логічно та аргументовано висловлюватися з обговорюваних проблем, доводити свою точку зору і своє ставлення до них. Завдання формування КММ передбачають уміння складати розгорнутий план або тези, самостійно працювати з різними джерелами іншомовної інформації, щоб підготуватися до публічного виступу іноземною мовою перед аудиторію. Старшокласники мають уміти сприймати новий досвід, аналізувати, узагальнювати, запам’ятовувати, адекватно діяти у навчальних та життєвих ситуаціях.
Старшокласник має володіти такими стратегіями ММ:
1) планування: вміння розробити план спілкування у монологічній формі для передачі основного змісту того, що учень хоче сказати, без використання наявних ресурсів та обмеження висловлювання лише тим, що у змозі пригадати або знайти необхідні способи для вираження; вміння підготуватися і спробувати використати нові комбінації та вирази за допомогою зворотного зв’язку;
2) компенсування: вміння вжити просте слово, що означає щось подібне до поняття, яке учень хоче передати, і залучити самокорекцію; вміння “обіноземити” слово рідної мови з проханням про підтвердження; вміння визначити риси чогось конкретного, назву якого учень не може пригадати; вміння передати значення за допомогою характеристики подібними значеннями;
3) самоконтролю і самокорекції: вміння почати ММ, вдавшись до іншої тактики, якщо спілкування неможливе; вміння запросити підтвердження того, чи правильно вжито певну форму; вміння коригувати плутанину з часовими формами або виразами, яка веде до нерозуміння, коли слухач (співрозмовник) вказує, що тут є помилка.
Програмні вимоги передбачають, що випускник середнього навчального закладу (11 клас) уміє:
– висловлюватися відповідно до певної ситуації або у зв’язку з прочитаним, почутим, побаченим;
– описувати об’єкти повсякденного оточення, події й види діяльності, в яких учень бере участь;
– розповідати про повсякденне життя, про минулу діяльність, про плани на майбутнє,
дотримуючись нормативного мовлення;
– передати зміст книжки, фільму, вистави тощо, висловлюючи своє ставлення/враження.
Обсяг висловлювання має бути не меншим за 20 речень (рівень стандарту й академічний рівень) та 24 речення (рівень профільної підготовки).
Отже, у цій статті досліджується компонентний склад іншомовної КММ, а також цілі її формування у початковій, основній і старшій школі. Представлений аналіз пов’язаний з необхідністю уточнення змісту іншомовної КММ учнів українських середніх навчальних закладів.
Перспективи подальших досліджень у цій галузі ми вбачаємо у вивченні типології усного ММ, визначенні етапів навчання ММ, розробці системи вправ і завдань для формування КММ, створенні класифікації засобів навчання ММ, дослідженні питання контролю рівня сформованості
іншомовної КММ.
ЛІТЕРАТУРА
1. Державний стандарт базової і повної середньої освіти [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=24-2004-%EF.
2. Державний стандарт початкової загальної освіти [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://osvita.ua/legislation/Ser_osv/17911.
3. Загальноєвропейські Рекомендації з мовної освіти: вивчення, викладання, оцінювання / наук. ред. укр. вид. С. Ю. Ніколаєва. – К. : Ленвіт, 2003. – 273 с.
4. Методика викладання іноземних мов у середніх навчальних закладах : [підручник]. – 2-е вид., випр. і перероб. / кол. авторів під керівн. С. Ю. Ніколаєвої. – К. : Ленвіт, 2002. – 328 с.
5. Навчальна програма з іноземних мов для початкової школи у загальноосвітніх навчальних закладах // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.mon.gov.ua/images/files/one- four/inozemni_movi.doc.
6. Навчальна програма з іноземних мов для початкової школи у спеціалізованих школах з поглибленим вивченням іноземної мови // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.mon.gov.ua/images/files/one-four/inozemni_movu_pogliblene.doc.
7. Навчальні програми з іноземних мов для старшої профільної 12-річної школи // Іноземні мови в навчальних закладах. – 2009. – № 5. – С. 10–44 ; 2010. – № 1. – С. 8–37.
8. Програми для загальноосвітніх навчальних закладів та спеціалізованих шкіл з поглибленим вивченням іноземних мов : іноземні мови. 2–12 класи. – ВТФ “Перун”, 2005. – 208 с.
9. Проект Базового компоненту дошкільної освіти України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.mon.gov.ua/gr/obg/2011/proekt_bazovuy_komponent.doc.
10. Шатилов С. Ф. Методика обучения немецкому языку в средней школе : учеб. пособие [для студ.]. – 2-е изд., дораб. / С. Ф. Шатилов. – М. : Просвещение, 1986. – 223 с.
11. Kasper G. Communication Strategies : Psycholinguistic and Sociolinguistic Perspectives [Applied

Linguistics and Language Study] / G. Kasper, E. Kellermann. – L. : Longman, 1997. – 416 p.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал