Методичний матеріал: Профілактика психічного здоров'я в умовах професійної діяльності



Скачати 169.38 Kb.
Дата конвертації08.01.2017
Розмір169.38 Kb.
Методичний матеріал:

Профілактика психічного здоров'я в умовах професійної діяльності

Робота по збереженню психічного здоров'я має комплексний характер і реалізується по двох основних напрямах.


1. Здійснення систематичної і узгодженої роботи психолога і інших посадовців профілактичного плану по своєчасному виявленню працівників, потребуючих в наданні психологічної допомоги і постійному психологічному супроводі, створенню сприятливих умов для життєдіяльності фахівців, застережливих їх психологічне і фізичне перевантаження, негативні прояви НПН і наслідки кризових станів (неспеціалізована психологічна допомога).
2. Безпосереднє застосування психологом спеціальних процедур по наданню психологічної допомоги конкретним фахівцям (колективам) методами психологічного консультування, психокорекції, психореабілітації, психологічного навчання і освіти (спеціалізована психологічна допомога).
Психопрофілактичні заходи щодо збереження психічного здоров'я проводяться психологом в тісному взаємозв'язку з іншими посадовими лицями і фахівцями (медичними, соціальними працівниками, юристом і ін.).
Психологічна профілактика і психогігієна припускають:

а) своєчасне виявлення таких індивідуальних особливостей працівника, які можуть привести до певних складнощів, відхилень в його психічному розвитку, в його поведінці, відносинах, діяльності;

б) попередження можливих ускладнень і психічних розладів у зв'язку з віковими, социалізационими кризами (психічний розлад - загальний термін, вказуючий на те, що психічний стан людини дає підставу для психіатричного або психотерапевтичного втручання);

в) оцінка і контроль дотримання умов життєдіяльності, необхідних для нормального психічного розвитку людей (психогігієнічна оцінка комфортності середовища, аналіз режимів діяльності і відпочинку, виявлення ситуацій і умов професійної діяльності, що викликають надмірну психофізіологічну напругу, психологічні перевантаження і негативні переживання) і т.д.


Різновиди профілактики (класифікація ВІЗ):

1)первичная (заходи, застережливі виникнення нервово-психічних розладів);

2)вторичная (заходи, перешкоджаючі несприятливій динаміці вже виниклих захворювань);

3) третинна (сприяє попередженню несприятливих соціальних наслідків захворювання і його рецидивів).



До основних заходів по профілактиці психічних зривів відносять:

  • уважне, чуйне відношення до підлеглих, пошана їх відчуттів, думок, думок, пропозицій і т. д., недопущення на їх адресу різких, образливих висловів, несправедливості і т. п.;

  • вивчення і знання реальної обстановки в сім'ях працівників, надання ним всесторонньої допомоги в дозволі побутових, фінансових, психологічних і інших проблем, а також сімейних конфліктів;

  • раціональний розподіл працівників по підрозділах і спеціальностях з урахуванням їх підготовки і індивідуальних особливостей;

  • аналіз і оптимізація ергономічних умов діяльності фахівців, виключення необгрунтованих фізичних і морально-психологічних перевантажень;

  • рівномірний розподіл робіт, облік фізичного стану і психологічного самопочуття працівників;

  • постійне вивчення соціально-психологічних процесів в робочих групах, запитів, настроїв персоналу; створення здорового морально-психологічного клімату в колективах — атмосфери шанобливості, доброзичливості і взаємодопомоги;

  • створення умов для прояву творчих здібностей фахівців, надання можливості відпочинку по власному плану;

  • прийом з особистих питань;

  • роз'яснення фахівцям типологічних рис їх вдачі, можливих негативних проявів, пов'язаних з ними, і формулювання рекомендацій для самоконтролю і корекції (проводить особисто психолог);

  • виявлення найтиповіших ситуацій, в яких поведінка працівників з ознаками нервово-психічної нестійкості найчастіше виявляється не адекватною;

  • вивчення ситуацій професійної діяльності, ведучих до підвищених негативних переживань і станів, сприяючих помилкам, аварій, нещасних випадків, конфліктів між
    людьми в організації і т.д.

Пильної уваги психолога і інших посадовців вимагають фахівці з ознаками нервово-психічної нестійкості (НПН). Нервово-психічна нестійкість не рівнозначна психічному захворюванню, є тимчасовим, оборотним явищем. Її можна порівняти з гранню, за якою починається хвороба.

Найважливішими чинниками, сприяючими розвитку НПН, є:


  • слабка підготовка до професійної діяльності і негативне відношення до неї;

  • психотравмуючі конфлікти між працівниками;

  • грубість і управлінсько-організаційні помилки керівників;

  • особливості рис вдачі самого працівника (надмірна образливість, запальність, недовірливість, невпевненість, упертість і ін.), у тому числі і фізіологічні особливості організму, зумовлюючі ненадійність адаптаційних і компенсаторних механізмів;

  • психологічний клімат в колективі;

  • несприятливі вісті і ін.

Важливе місце в рішенні проблеми збереження психічного здоров'я займає діяльність психолога по проектуванню і оптимізації професійного середовища.

Рішення даної задачі пов'язане із створенням таких умов, які б забезпечували ефективну і безаварійну роботу персоналу, а також попередження різного роду професіонально-психологічних розладів і деформацій особи працюючих фахівців.

Під професійним середовищем розуміється сукупність наочних умов праці (структура організації, предмет, засоби, знаряддя праці, ергономічні, технологічні, інформаційні і інші особливості виконання професійних задач) і соціальних умов (міжособові відносини, клімат в колективі, задоволеність роботою і т. п.).

Професійне середовище по характеру впливаючих на людину чинників може бути відносно комфортним і стресогенним (або екстремальної). Дані чинники, розрізняючись по інтенсивності і тривалості своєї дії, можуть бути об'єднані в декілька груп:

фізичні (гучність, запах, температура, об'їм приміщення, освітленість і т. п.);


  • технічні (надійність і ергономічна відповідність устаткування, техніки, робочого місця);

  • соціально-ролеві (нормативні обмеження, можливість прояву ініціативи, ролеві позиції і очікування, сумісність членів колективу і ін.);

  • особливості задачі (ступінь складності, новизни, монотонність роботи, наявність необхідної інформації, високий темп дій, дефіцит часу т. д.);

  • структурні (групова або індивідуальна ізоляція, автономність, функціональний, матричний або лінійний тип побудови організації, кількість ієрархічних рівнів управління і т. п.);

  • особові (професійна підготовленість і досвід роботи, властивості нервової системи, особливості темпераменту і характеру людини, функціональний стан).

Взаємодія зовнішніх і внутрішніх чинників може викликати самі різні несприятливі наслідки як для самої людини, так і для оточуючих його людей.
Несприятливе поєднання чинників професійного середовища приводить до значного зростання психологічного навантаження на людину, викликаючи стан психічної напруженості.

Напруженість — це стан психічної активності, неадаптивної людини, викликане дією екстремальних для нього чинників і передбаченням пов'язаних з ними наслідків.

Такий стан виникає тоді, коли людині необхідні додаткові психологічні можливості для подолання труднощів, що з'являються, і перебудови психіки під час переходу її до нового рівню функціонування.

Системний і комплексний підхід в організації психологічного забезпечення безпеки праці і плануванні оптимального професійного середовища виражається в зосередженні роботи психолога на рішенні певних задач.


  1. Здійснення спеціальних заходів, що проводяться психологом по формуванню і розвитку у психологічних якостей, необхідних для продуктивної праці і сприяючих подоланню важких ситуацій, попередженню негативних станів і зривів в діяльності. Тут розв'язуються задачі, пов'язані з вдосконаленням самої людини: підвищення емоційної стійкості і здібності до самоврядування, саморегуляції свого емоційного стану і поведінки, тренування психофізіологічних функцій і т.п.

  2. Проведення профілактичних заходів щодо цілеспрямованого вивчення і оптимізації зовнішніх чинників професійного середовища, направлених на попередження психологічного і фізичного перевантажень, профілактику професійних деформацій особи і різного роду захворювань (мал. 1.20).

Для вирішення даної задачі здійснюються наступні заходи:



  1. ергономічна оптимізація робочого місця, техніки, інформаційного навантаження з урахуванням психологічних можливостей людини по її ухваленню і обробці. У цьому плані враховуються як об'єм інформаційних потоків, їх інтенсивність, так і ергономічні параметри технічних засобів: органів і пультів управління, засобів відображення інформації і т.п. Такі заходи сприяють попередженню сенсорно-перцептивної напруженості;

  2. в цілях профілактики зорових і психоемоційних перенапружень велика увага надається освітленості і колірному оформленню робочих приміщень. Дослідження показують, що тон забарвлення поверхонь, що знаходяться велику частину часу у полі зору людини, впливає не тільки на його самопочуття, але і на продуктивність праці. Тому оптимальним є використовування кольорів середньохвильової ділянки спектру;

3) серйозна увага повинна бути надане профілактиці монотонії як слідству одноманітної регулярної повторюваності одних і тих же дій, а також недостатності подразників (деприваційна монотонія). Ця задача особливо актуальна для фахівців, чия діяльність носить операторський характер. Заходами щодо усунення монотонії є, наприклад, прослуховування (де це допускається) музики під час роботи, встановлення оптимального рівня (частоти, інтенсивності) комунікативної взаємодії між працівниками. Крім того, попередженню монотонії сприяють зміни в ритмі праці впродовж робочого дня, можливість людини індивідуально встановлювати оптимальний для нього темп виконання професійних дій і операцій, примусове порушення регулярності однотипних рухів і т.п.

Компенсація рухової недостатності може бути подолана зміною технології виконання функціональних обов'язків, припускаючої перехід працівника від одного місця до іншого. Велике значення для психоемоційного перемикання має наявність «зони відпочинку», по своєму інтер'єру і відповідного кольорового оформленння відмінної від «робочої зони».


Окремої уваги і зусиль всіх суб'єктів психологічної роботи заслуговує проблема попередження травматизму.
У розумінні основних причин травматизму істотні такі положення.

  1. Травматизм є слідством певної поведінки і індивідуальних особливостей людей. Такими причинами можуть бути як негативні функціональні і психічні стани, що збільшують ступінь ризику, так і загальна професійна неготовність людини до певного виду діяльності (незнання джерел небезпеки, своїх дій в небезпечній ситуації, невідповідність психофізіологічних якостей характеру виконуваної праці і умовам задачі, відсутність інтересу до процесу праці, звичність до певних умов діяльності, пропуск «неважливих» з погляду працюючого операцій і т. д.).

  2. Вірогідність травматизму і аварій пов'язана з існуванням на території організації зон підвищеної небезпеки унаслідок використовування «небезпечних» устаткування, техніки і технологій.

Виходячи з цього діяльність психолога прямує на виявлення і оцінку чинників небезпеки, а також на формування безпечної поведінки працівників і керівників. Безпечна поведінка багато в чому є антиципуючою поведінкою, оскільки знання джерел небезпеки дозволяє в більшості випадків зробити необхідні компенсуючі дії.

Несприятливі чинники трудової діяльності, на жаль, не завжди вдається блокувати, і працівник одержує травму, професійне захворювання, стає інвалідом праці; у такому разі виникає необхідність в соціально-професійній реабілітації - комплексі соціальних, економічних, психологічних, педагогічних, професійних і медичних заходів, направлених на відновлення зруйнованих або втрачених працівником ресурсів життєдіяльності, соціальних зв'язків і відносин .




До числа об'єктів соціально-трудової реабілітації слід віднести працівників, що піддалися дії несприятливих життєвих обставин, що відчувають симптоми вираженої соціальної дезадаптації, страждаючих хронічним алкоголізмом і 'наркоманією, робили спроби суїциду, перенесли важкі захворювання, поранення, контузії, фізичні і психічні травми, що стали інвалідами.
Власне соціальна реабілітація припускає створення навколо працівника або інваліда соціального середовища з такими якісно-кількісними характеристиками, які заповнили б або компенсували бракуючий йому для гідного існування в суспільстві життєвий ресурс. Вона включає соціально-економічний, соціально-средової і соціально-побутовий компоненти.

Соціально-економічний компонент - забезпечення потребуючих житлом, надання матеріальної підтримки, встановлення системи компенсацій бракуючого або втраченого матеріального ресурсу.

Социально-средової виявляється в наданні допомоги плавно увійти до нового соціального середовища, в реалізації принципу "безбарьерної архітектури", створенні умов для контактів з собі подібними.

Соціально-побутовий передбачає створення умов для самообслуговування і незалежного існування, надання інвалідам протезів і необхідних засобів пересування, соціальний і медичний патронаж.

Професійна реабілітація - це комплекс організаційних, інформаційних і психолого-педагогічних заходів, направлених на професійну орієнтацію, освіту (навчання і перенавчання доступним формам праці), професійно-діяльнісну адаптацію і трудовлаштування, а також, у разі потреби, пристосування умов діяльності і режиму праці до їх функціональних можливостей. Передбачається також вживання заходів по відновленню в найкоротші терміни професійних навиків, найважливіших функцій працівників, що забезпечують виконання обов'язків по штатному призначенню.

Особливу категорію об'єктів цієї діяльності складають особи, що стали інвалідами праці. Їх професійну реабілітацію не можна розглядати у відриві від її кінцевого результату - трудовлаштування. Раніше, в умовах надмірності робочих місць, ця проблема не стояла гостро, оскільки інваліди, охочі працювати, могли самостійно знайти роботу і на звичних, і на спеціалізованих підприємствах. Сьогодні ж, при зайвій робочій силі, широкому скороченні робочих місць для інвалідів на звичних підприємствах і закритті спецпідприємств, положення з їх трудовлаштуванням в корінні змінилося. У зв'язку з цим метою реабілітації інвалідів стало забезпечення можливості одержувати, зберігати відповідну роботу і просуватися по службі, сприяючи тим самим їх соціальній реінтеграції.

Таким чином, професійна реабілітація включає наступні основні напрями:


  • інформування працівників і членів їх сімей про права і можливості у області зайнятості;

  • експертиза потенційних професійних здібностей (освіта, рід професійної діяльності, рівень професіоналізму, стан здоров'я, ступінь психологічної готовності до праці в нових умовах, наявність споріднених цивільних професій і можливості для професійної перепідготовки і др.);

  • професійна орієнтація - сповіщення клієнтів про найприйнятніші і доцільніші для них види професійної діяльності;

  • професійна підготовка або перепідготовка;

  • раціональне трудовлаштування (з урахуванням можливостей для діяльності, переміщення до місця роботи, встановленого на підприємстві режиму праці і т.п.);

  • професіонально-виробнича адаптація;

  • встановлення відповідного для інваліда режиму праці;

  • пристосування умов праці до функціональних можливостей інваліда забезпечення необхідними індивідуальними технічними пристроями для полегшення користування засобами праці; зміна конструкції приладів і інструментів; переобладнання маршрутів переміщення ("безбар’єрна
    архітектура") і др.);

подолання упереджень, дезинформації і несприятливого відношення до зайнятості клієнтів і їх соціальної інтеграції (реінтеграції).

Під психологічною реабілітацією розуміється сукупність коректувально-відновних, лікувально-оздоровчих і диагностико-профілактичних заходів, направлених на створення сприятливих умов для одужання хворого (травмованого, пораненого), формування у них реальної самооцінки і оптимальної реадаптації до нової особистісно-соціальної ситуації.

Психофізіологічний компонент соціально-психологічної реабілітації припускає рішення наступних задач:

- нормалізації функціонування нервової системи шляхом застосування медикаментозних препаратів (транквілізаторів), біологічних і психотерапевтичних засобів;

- зняття утомленості і відновлення працездатності хворих і інвалідів за психофізіологічними показниками за рахунок організації раціонального режиму життєдіяльності (активного відпочинку, сну, трудової діяльності з поступово зростаючим навантаженням, фізіо-, натуро-, бальнеотерапія).

Психологічний компонент передбачає:

- відновлення порушених психічних функцій (сприйняття, уваги, пам'яті, мислення, мови, емоційних реакцій) методами психокорекції;


  • допомога потерпілим в подоланні емоційних переживань, навязчивостей, фобічеськіх реакцій, пов'язаних з ситуацією отримання фізичної (психічної) травми;

  • формування оптимальної психологічної реакції на наслідки психічної травми, мобілізація особи для усунення виниклих труднощів, виховання у людини необхідних вольових якостей;

  • формування чітких уявлень про чинники ризику;

  • психологічна підготовка до медичних операцій і допомога у відновленні їх нормального психічного стану в післяопераційний період.

Соціально-психологічний компонент - це:

-створення у установах системи взаємної підтримки серед постраждалих;



  • формування адекватної ситуації "Я-концепциі", що склалася (реалістичної оцінки своїх можливостей і перспектив у зв'язку з травмою, пораненням, інвалідністю, втратою; розуміння власної ролі в подоланні наслідків
    трапився, необхідності збереження самоповаги, упевненості у власних силах), орієнтування його на самореабілітацію;

  • навчання ефективним моделям спілкування з оточуючими;

  • створення в сім'ях клієнтів "психореабілітовуючого"
    морально-психологічного клімату.

Соціально-медична реабілітація є сукупністю лікувальних і лікувально-оздоровчих заходів, направлених на:

а) відновно-реконструктивну терапію (медикаментозна, лікувальне живлення, санація осередків хронічної інфекції, хірургічна корекція патологічних змін, протезування);

б) стаціонарне і санаторно-курортне лікування;

в) відновлення фізичної працездатності унаслідок ранньої активації постраждалого, лікувальної фізкультури із зростаючими навантаженнями, фізіо- і рефлексотерапії;



г) медико-соціальний патронаж.

Таким чином, соціально-професійна реабілітація є частиною психологічного забезпечення професійної діяльності працівника. Вона є комплексом заходів, націлених на відновлення психологічних і трудових можливостей людини, дозволяючих йому здійснювати життєдіяльність в новій життєвій ситуації, пов'язаній з травмою, пораненням, захворюванням, інвалідністю.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал