Методичні вказівки з написання курсових та дипломних робіт для студентів



Скачати 325.28 Kb.

Сторінка2/3
Дата конвертації01.12.2016
Розмір325.28 Kb.
ТипМетодичні вказівки
1   2   3
Мета і завдання дослідження
Мета дослідження - очікуваний результат Вашої роботи, який дозволить вирішити зазначену проблему.
Можливими цілями психологічного дослідження можуть бути:
Визначення характеристики досліджуваного явища. Підставою для постановки такої мети можуть бути виявлена в літературному огляді неповнота опису психічного явища або протиріччя між емпіричними даними різних авторів. Неповнота опису може бути виявлена і при спробі скласти цілісну картину явища, спираючись на обрану методологію. Варто подумати про те, які саме характеристики ви будете вивчати. Важливо, щоб цей набір не був випадковим, відносився б до одного або декількох аспектів досліджуваного явища. Бажано вказати також, яке значення має його вивчення: теоретичне, методологічне, практичне, прикладне.
Виявлення взаємозв'язків психічних явищ. Слід підкреслити, що встановлення самого факту існування зв'язку недостатньо, оскільки положення про єдність психіки давно доведено в психології і потребує додаткових доказів.
Дослідження взаємозв'язків припускає визначення їх особливостей: тісноти, спрямованості, стійкості, загальної структури і т.п.

18
Вивчення вікової динаміки явища. Дослідження процесів росту, дозрівання і розвитку, вікової мінливості психіки завжди мало величезне теоретичне і практичне значення. Проведення досліджень, орієнтованих на змінну «вік», носить специфічний характер і припускає використання двох основних методів: вікових «поперечних» або «поздовжніх» зрізів.
Опис нового феномена, ефекту. Найчастіше новий феномен відкривають в ході проведеного емпіричного дослідження, перевірки гіпотези. Він може бути зафіксований, тому що був очікуваним, а може бути помічений уважним, вдумливим дослідником при вирішенні інших завдань. Завданнями дослідження при досягненні такого роду цілі можуть бути: виявлення факторів, що визначають наявність або відсутність ефекту, визначення сили його прояву, умов існування ефекту, різноманітності проявів, їх стійкості, теоретичне пояснення феномену.
Відкриття нової (іншої) природи явища. Дослідник окреслює клас явищ, які будуть для нього предметом розгляду. Потім відзначає суперечливість, недостатність пояснення суті явищ даного класу, вводить нові терміни, пов'язуючи їх між собою. Дослідника - початківця часто підстерігає омана на шляху створення нового пояснення. Омана (заблуждение) ця зустрічається в тих випадках, коли автор переказує своїми словами вже опубліковане, вживаючи при цьому не нові терміни, а лише нові синоніми або переносячи акценти на феномени, яким раніше було відведено рядове, підлегле становище.
Створення класифікації, типології. Розробка класифікації передбачає насамперед пошук і обґрунтування критеріїв класифікації, окреслення області явищ, що охоплюються класифікацією, яка в свою чергу повинна бути ясно співвіднесена з певною теорією.
Створення психологічної теорії. Необхідність розробки нової методики може бути зумовлена багатьма причинами. Безсумнівну наукову або прикладну цінність дана робота може мати для обґрунтування самої можливості вимірювання параметрів досліджуваного явища, підвищення точності і надійності вимірювань, скорочення часу обстеження і т.п. Рекомендувати ж

19 створену методику до широкого застосування можна лише в тому разі, за рідкісним винятком, якщо здійснені всі ці етапи її опробування. Як правило, це стосується і задачі адаптації зарубіжних методик, для чого необхідний комплекс психометричних перевірок, а не просто переклад на російську мову стимульного матеріалу і текстів інтерпретації.
Доказ ефективності розробленої психокорекційної методики. Така мета досяжна лише в експериментальній процедурі з використанням контрольної групи і при дотриманні інших вимог до обґрунтованості висновків з отриманих результатів. Необхідно, як мінімум, довести, що саме дане корекційне втручання є чинником, що зумовлює очікувані зміни, і що ці зміни справді відображають поліпшення в тій чи іншій області психічних процесів.
Цільова організація будь-якої діяльності, у тому числі науково-дослідної, припускає вироблення певної послідовності дій - кроків для досягнення поставленої мети, кожен з яких має свою власну мету, або «підцілі», по відношенню до загальної мети дослідження.
Серед завдань дослідження повинні бути як ті, які забезпечують знаходження нових факторів, так і ті, які можуть включити їх у систему наявних психологічних знань.
Помилка студентів, яка часто зустрічається, виникає внаслідок невміння розрізняти завдання ідослідження та етапи його організації. Звичайно, вони взаємопов'язані, але, формулюючи завдання дослідження, потрібно не описувати свої дії (аналіз літератури, збір емпіричних даних, їх аналіз, формулювання висновків і т. п.), а розкривати, для чого ви здійснюєте кожну з цих дій і як це сприяє досягненню загальної мети дослідження.
Гіпотеза дослідження
Гіпотеза - це не тільки здогад, але і логічно обґрунтоване припущення дослідника про наявність, відсутність або види зв'язку між явищами, які вивчаються, про характер зв'язку з цим, про закономірності динаміки явища (як протікає процес) і т. д.

20
Коротке обґрунтування гіпотези представляється у вступі, а розгорнуте - в описі проблеми і програми дослідження, яка повинна логічно випливати з проведеного теоретичного аналізу проблеми.
Щоб побудувати «хорошу» наукову гіпотезу, яку можна перевірити емпірично, слід пам'ятати, що гіпотеза:
- не повинна містити понять, які емпірично не можуть бути конкретизовані, тобто не «операціоналізовані»;
- не повинна містити ціннісних суджень;
- не повинна включати в себе занадто багато обмежень і припущень;
- повинна бути перевіряємою.
Приклад 4
Неправильне формулювання:
«Гіпотеза нашого дослідження полягала в тому, що позитивний вплив на навчання навичкам конструктивного вирішення конфлікту буде мати емпатичне розуміння партнера».
Правильне формулювання:
«В якості гіпотези дослідження виступало припущення про наявність зв'язку між рівнем розвитку в індивіда емпатії і стратегією поведінки, яка обирається ним в конфлікті, а саме: чим вище рівень емпатії, тим частіше обирається стратегія співпраці».
Методи дослідження
Усі дослідницькі методи можна розділити на: методи збору емпіричної
інформації (спостереження, опитування, аналіз продуктів людської діяльності, в тому числі документів, експериментів і т. д.) і методи теоретичні. Від цих двох груп наукових методів потрібно відрізняти методи обробки наукових даних (якісні і кількісні, серед останніх - спеціальні методи математичної статистики).
Обґрунтований вибір методів спирається передусім на розуміння специфіки об'єкта і предмета дослідження, а ось вже конкретні прийоми і техніки (у психології їх часто називають «методиками») визначаються

21 поставленими завданнями та умовами проведення дослідження. Обґрунтування вибору методів дослідження приводиться в програмі дослідження.
Програма емпіричного дослідження
У програмі емпіричного дослідження уточнюються його мета і завдання, проводиться «переклад» теоретичних понять, в яких позначена проблема, в конкретні дослідницькі змінні. Часто цей процес називають операціоналізацією.
Він містить обґрунтування методик.
Характеризується вибір бази дослідження (місце та умови проведення дослідження, контингент і число досліджуваних, їхні соціальні та психологічні характеристики, наявність експериментальної та контрольної груп і т. д.).
Обґрунтовується зв'язок методів і методик (як «технік» збору емпіричних даних).
Докладно описуються етапи та процедури дослідження. Згадуються всі обставини, що можуть імовірно вплинути на отримані дані. Це необхідно для того, щоб, спираючись на опис, будь-який бажаючий зміг би в точності повторити його і, отже, прийти до тих же результатів.
Вказуються способи обробки первинних даних. Кількісна обробка даних припускає обґрунтування у виборі математичної статистики.
Великі, складні таблиці та таблиці, що містять проміжні дані обчислень, краще помістити в «Додатки».
Результати та їх обговорення
Обговорення отриманих даних починається з їх опису. Опис повинен бути гранично суворим, тобто містити в собі тільки факти з їх якісними (є-ні), кількісними характеристиками (скільки, як часто та ін.). Найбільш зручний вид
їх подання - таблиці, кожна з яких повинна мати свій номер та назву. Окремі дані, а також проміжні розрахунки наводяться в «Додатках». Крім того, в них містяться зразки методичного інструментарію (опитувальні листи, дослідницькі протоколи), ілюстративні матеріали тощо .
Крім табличної форми представлення кількісних даних можна використовувати також: а) діаграми;б) графіки для представлення характеру

22 функціональної залежності між виділеними параметрами (змінними); в) кореляційні плеяди для відображення кореляційних зв'язків між виділеними параметрами і т.д. (правила оформлення див. нижче).
У розділі «Результати» містяться всі варіанти аналізу до теоретичної їх
інтерпретації, проводиться власне аналіз отриманих даних. У «Обговоренні результатів» слід розкрити значення отриманих фактів з точки зору теорії.
Роздуми про те, що могли б означати отримані дані для вирішення поставленої проблеми, містять тепер наукові поняття і категорії, а також зіставлення виявлених закономірності з представленими в літературі даними підходами.
Висновки
Висновки є найбільш важливою частиною роботи. Вони підводять підсумок емпіричного дослідження, показуючи, наскільки Ви здатні узагальнити отримані результати, обґрунтувати свої узагальнення з позиції обраної теоретичної концепції, зв'язати їх з уже наявними аналогічними результатами інших дослідників. Загальне число висновків не повинно перевищувати 5-7. Вони повинні, по-перше, відповідати поставленим завданням, а по-друге, відображати результати перевірки спочатку висловлених гіпотез.
У разі прикладного характеру дослідження висновки доповнюються практичними рекомендаціями, вони повинні бути адресними (тобто призначатися конкретним фахівцям у тій галузі суспільної практики).
Список використаної літератури
При складанні списку використаної літератури слід дотримуватися бібліографічних норм опису (зразки див. нижче).
У будь-якому випадку (нумерований список чи ні) джерела розташовуються за алфавітом прізвищ авторів, а за їх відсутності - за назвою книги.Прізвища та ініціали редакторів наукових збірників відділяються від назви однієї косою рискою. Якщо наводиться стаття з журналу або збірки, то назва журналу (збірника) обов'язково наводиться після двох косих рис.

23
Спочатку приводяться роботи, опубліковані українською мовою, потім -
іноземними мовами. Список літератури в дипломній роботі звичайно включає не менше 25 найменувань.
Крім друкованих публікацій у список літератури можуть бути включені і рукописи, в тому числі дипломні та дисертаційні роботи. На всі поміщені в список літератури джерела мають бути посилання в тексті.
Зразки бібліографічного опису літератури:
1. Книга під прізвищем автора.
2. Книга під заголовком.
3. Стаття з журналу.
4. Стаття зі збірки.
5. Твір із зібрання творів.
6. Автореферат дисертації.
Приклади:
1. Леонтьєв А. Я. Діяльність. Свідомість. Особистість. - М.: Політвидав,
1975. - 304 с.
2. Психологічні механізми цілеутворення / За ред. О. К. Тихомирова. -
М.: Наука, 1997. - 231с.
3. Корнілова Т.ВО проблеми переструктурування базових курсів з психології (на прикладі «Введення в психологічний експеримент») / /
Психологічний журнал. - 2000. Т. 21. - № 1. - С. 6-12.
4. ФеапінгерЛ. Введення в теорію дисонансу / / Сучасна зарубіжна соціальна психологія: Тексти. - М,1984. -С. 97-110.
5.Виготський Л. С. Проблема віку / / зібр. соч.: В 6т. - М.,1994. - Т.4:
Дитяча психологія. - С. 248-265.
6. Гозман Л. Я. Теоретичні передумови та методи емпіричного дослідження міжособистісної атракції: Автореф. дис. ... канд. психол. наук. -
Л.,1983. -21 С.
Правила цитування літератури
Загальні вимоги до цитування такі:

24 а) текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий в джерелі, із збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз "так званий"; б) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, на кінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається; в) кожна цитата обов'язково супроводжується посиланням на джерело; г) при непрямому цитуванні (переказі, викладенні думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути гранично точним у викладенні думок автора і коректним щодо оцінювання його результатів і робити відповідні посилання на джерело; д) цитування не повинно бути ні надмірним, ні недостатнім, бо і те і те знижує рівень наукової праці: надмірне цитування створює враження компілятивності праці, а недостатнє - знижує наукову цінність викладеного матеріалу;
є) якщо необхідно виявити ставлення до окремих слів або думок з цитованого тексту, то після них у круглих дужках ставлять знак оклику або знак запитання;
є) якщо автор курсової чи дипломної роботи, наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова, робиться спеціальне застереження, тобто після тексту, який пояснює виділення, ставиться крапка, потім дефіс і вказуються його ініціали, а весь текст застереження вміщується у круглі дужки. Варіантами таких застережень є: (курсив наш. - Л.П.), (підкреслено мною. - Л.П.), (розбивка моя.
- Л.П.).

25
Коли використовують відомості, матеріали з монографій, оглядових статей,
інших джерел з великою кількістю сторінок, тоді в посиланні необхідно точно вказати номери сторінок з джерела, на яке дано посилання в роботі.
Посилання в тексті курсової чи дипломної роботи на джерела роблять згідно з їхнім переліком у квадратних дужках,'наприклад, "... у працях [1-7]...".
Приклад:
Цитата в тексті: "..." [6] ".
Відповідний опис у переліку посилань:
6.
Оформлення додатків
Додатки оформлюють як продовження курсової чи дипломної роботи на наступних її сторінках, розміщуючи їх у порядку появи посилань у тексті роботи.
Кожен з додатків починають з нової сторінки. їм дають заголовки, надруковані вгорі малими літерами з першої великої симетрично відносно тексту сторінки. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої друкується слово "Додаток " і велика літера, що позначає додаток.
Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Ґ, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад, додаток А, додаток Б і т.д.
Один додаток позначається як додаток А.
Текст кожного додатка за потреби може бути поділений на розділи й підрозділи, пронумеровані у межах кожного додатка: перед кожним номером ставлять позначення додатку (літеру) і крапку, наприклад, А.2 - другий розділ додатка А; В.3.1 - підрозділ 3.1 додатка В.
Ілюстрації, таблиці і формули, розміщені в додатках, нумерують у межах кожного додатка, наприклад: рис. Д. 1.2 — другий рисунок першого розділу додатка Д; формула (А.1) - перша формула додатка А.

26
4. ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ ДО ОФОРМЛЕННЯ КУРСОВИХ ТА
ДИПЛОМНИХ РОБІТ
Роботу друкують машинописним способом або на комп’ютері з одного боку аркуша білого паперу формату А4. Інтервал – 1,5, шрифт – 14 Times New
Roman.
Текст друкують, залишаючи береги таких розмірів: лівий – не менше 20 мм, правий – не менше 10 мм, верхній – не менше 20 мм, нижній – не менше 20 мм. Шрифт друку повинен бути чітким з однаковою щільністю тексту, стрічка – чорного кольору середньої жирності.
Заголовки структурних частин робіт «ЗМІСТ», «ВСТУП», «РОЗДІЛ»,
«ВИСНОВКИ», «СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ», «ДОДАТКИ» друкують великими літерами симетрично до тексту. Заголовки підрозділів – маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Крапку в кінці заголовка не ставлять. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою. Заголовки пунктів друкують маленькими літерами. (крім першої великої) з абзацного відступу в розбивку в підбір до тексту. В кінці таким чином надрукованого заголовка ставиться крапка.
Відстань між заголовком (за винятком заголовка пункту) та текстом повинна дорівнювати 3-4 інтервалам.
Кожну структурну курсової чи дипломної роботи починають з нової сторінки.
До загального обсягу роботи не входять додатки, список використаних джерел, таблиці та рисунки, які повністю займають площу сторінки. Але всі сторінки зазначених елементів курсової чи дипломної роботи підлягають нумерації на загальних засадах.
Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів, рисунків, таблиць, формул подають арабськими цифрами без знака №.
Першою сторінкою роботи є титульний аркуш, який включають до загальної нумерації сторінок, не проставляючи на ньому номер. Наступні сторінки нумерують у правому верхньому куті сторінки без крапки в кінці.

27
Такі структурні частини, як зміст, вступ, висновки, список використаних джерел не мають порядкового номера. Звертаємо увагу на те, що всі аркуші, на яких розміщені згадані структурні частини, нумерують звичайним чином. Не нумерують лише їх заголовки, тобто не можна друкувати: "1. ВСТУП" або "Розділ 6. ВИСНОВКИ". Номер розділу ставлять після слова "РОЗДІЛ", після номера крапку не ставлять, потім з нового рядка друкують заголовок розділу.
Підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку. В кінці номера підрозділу повинна стояти крапка, наприклад:
"2.3." (третій підрозділ другого розділу). Потім у тому ж рядку йде заголовок підрозділу.
Пункти нумерують у межах кожного підрозділу. Номер пункту складається з порядкових номерів розділу, підрозділу, пункту, між якими ставлять крапку.
У кінці номера повинна стояти крапка, наприклад: "1.3.2."(другий пункт третього підрозділу першого розділу). Потім у тому ж рядку йде заголовок пункту. Пункт може не мати заголовка.
Підпункти нумерують у межах кожного пункту за такими ж правилами, як пункти.
Ілюстрації (фотографії, креслення, схеми, графіки, карти) і таблиці слід подавати в роботі безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці. Ілюстрації і таблиці, розміщені на окремих сторінках роботи, включають до загальної нумерації сторінок. Таблицю, рисунок або креслення, розміри якого більше формату А4, враховують як одну сторінку і розміщують у відповідних місцях після згадування в тексті або додатках.
Ілюстрації позначають словом „Рис.” і нумерують послідовно в межах розділу, за винятком ілюстрацій, поданих у додатках. Номер ілюстрації складається з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, між якими ставиться крапка (наприклад: Рис. 3.2 – другий рисунок третього розділу.
Номер ілюстрації, її назва і пояснювальні підписи розміщують послідовно під
ілюстрацією.

28
Таблиці нумерують послідовно (за винятком таблиць, поданих у додатках) у межах розділу. У правому верхньому куті над відповідним заголовком таблиці розміщують надпис „Таблиця” із зазначенням її номера. Номер таблиці складається з номера розділу і порядкового номера таблиці, між якими ставиться крапка, наприклад, „Таблиця 2.1” (перша таблиця другого розділу)У випадку наявності великої кількості ілюстрованого матеріалу таблиці первинних даних і зведені таблиці з результатами всіх досліджуваних можуть бути винесені до додатку.

29 5. МОВА І СТИЛЬ РОБІТ
Диплом є кваліфікаційною працею, його мові і стилю слід приділити серйозну увагу.
Нагадаємо, що найхарактерніша ознака писемної наукової мови - формально-логічний спосіб викладу матеріалу. Це відображається у всій системі мовних засобів. Науковий виклад складається головним чином з роздумів, метою яких є доведення істин, виявлених у результаті дослідження фактів дійсності.
Для наукового тексту характерні смислова завершеність, цілісність і зв'язність. Найважливіший засіб вираження логічних зв'язків - спеціальні
функціонально-синтаксичні засоби, що вказують на послідовність розвитку думки (спочатку, насамперед, потім, по-перше, по-друге, отже і т.ін.), відношення заперечення (проте, тимчасом, але, тоді як, одначе, аж ніяк), причинно-наслідкові відношення (таким чином, тому, завдяки цьому,
відповідно до цього, внаслідок цього, крім того, до того ж), перехід від одної думки до іншої (раніше ніж перейти до..., звернімося до..., розглянемо,
зупинимось на..., розглянувши..., перейдемо до..., треба зупинитися на..., варто
розглянути...), результат, висновок (отже, значить, як висновок, на закінчення
зазначимо, все сказане дає змогу зробити висновок, підсумовуючи, слід
сказати...).
Засобами логічного зв'язку можуть виступати займенники, прикметники і дієприкметники (даний, той, такий, названий, вказаний і т.ін.).
Не завжди ці та подібні їм слова прикрашають наукову працю, але вони є своєрідними дороговказами..
У деяких випадках словосполучення розглянутого вище типу не тільки допомагають окреслити переходи авторської думки, а й сприяють удосконаленню рубрикації тексту. Наприклад, слова "перейдемо до розгляду" можуть замінити заголовок рубрики. Вони, відіграючи роль невиділених рубрик, пояснюють внутрішню послідовність викладу, а тому в науковому тексті дуже потрібні.

30
На рівні цілого тексту для наукової мови, мабуть, основною прикметою є цілеспрямованість і прагматизм. Звідси стає зрозуміло, чому емоційні мовні елементи в наукових текстах не відіграють особливої ролі.
Завдяки спеціальним термінам стає можливим у стислій та економній формі давати розгорнуті визначення і характеристики наукових фактів, понять, процесів, явищ.
Треба добре пам'ятати, що науковий термін - це не просто слово, а втілення сутності даного явища. Отже, добирати наукові терміни і визначення необхідно дуже уважно. Не можна довільно змішувати в одному тексті різну термінологію.
Фразеологія наукової прози також вельми специфічна. Вона покликана, з одного боку, визначати логічні зв'язки між частинами висловлювань (такі,
наприклад, стійкі сполучення, як "навести результати", "як показав аналіз",
"на підставі отриманих даних", "підсумовуючи сказане", "звідси випливає, що"
і т.ін.), з іншого боку, позначати певні поняття, що є, по суті, термінами (такі, наприклад, як "емоційний інтелект", "ці", "вільна економічна зона" і т.ін.).
Розглянемо тепер деякі особливості наукової мови. Насамперед слід відзначити наявність великої кількості іменників із абстрактним значенням, а також віддієслівних іменників (дослідження, розгляд, вивчення і т.ін.).
У науковій прозі широко представлені відносні прикметники, оскільки саме такі прикметники на відміну від якісних дають змогу з граничною точністю вказувати достатні та необхідні прикмети понять. Для утворення найвищого ступеня часто використовують слова "найбільш", "найменш".
Особливістю мови наукової прози є також відсутність експресії. Звідси домінуюча форма оцінки - констатація ознак, притаманних слову, яке визначають. Тому більшість прикметників є тут частинами термінологічних виразів. Так, правильним буде прикметник "наступні" замінити займенником "такі", котрий всюди підкреслює послідовність перерахування особливостей і прикмет.

31
Дієслово і дієслівні форми несуть у науковому тексті особливе
інформаційне навантаження. Ззвичайно пишуть "проблема, яка розглядається", а не "проблема, яка розглянута". Ці дієслівні форми служать для окреслення постійної ознаки предмета.
Широко вживаються також дієслівні форми недоконаного виду минулого часу дійсного способу, бо вони не фіксують відношення дії, яка описується, до моменту висловлювання. Рідше - дієслова умовного і майже ніколи - наказового способу. Часто використовуються зворотні дієслова, пасивні конструкції, що зумовлено потребою підкреслити об'єкт дії, предмет дослідження (наприклад, "У даній статті розглядаються... ").
У науковій мові дуже поширені вказівні займенники "цей", "той", "такий".
Вони не тільки конкретизують предмет, а й визначають логічні зв'язки між частинами висловлювання (наприклад, "Ці дані слугують достатньою
підставою для висновку... "). Займенники "щось", "дещо", "що-небудь" через неконкретність їх значення у науковому тексті не використовуються.
Зупинимося тепер на синтаксисі наукової мови. Для наукового тексту, який потребує складної аргументації і виявлення причинно-наслідкових зв'язків, властиві складні речення різних видів з чіткими синтаксичними конструкціями.
Звідси розмаїття складених сполучників підрядності "завдяки тому, що", "між
тим як", "тому що", "замість того, щоб", "з огляду на те, що", "зважаючи на
те, що", "внаслідок того, що", "після того, що", "тоді як" та ін. Особливо часто використовуються похідні прийменники "протягом", "відповідно до... ",
"внаслідок", "на відміну від... ", "поряд з... ", "з огляду на" тощо.
У науковому тексті частіше зустрічаються складнопідрядні, ніж складносурядні речення.
Безособові, неозначено-особові речення в тексті наукових робіт вживаються при описі фактів, явищ та процесів. Називні речення використовуються в назвах розділів, підрозділів і пунктів, у підписах під рисунками, діаграмами, ілюстраціями.

32
Писемна наукова мова мас й чисто стилістичні особливості. Об'єктивність викладу - основна її стилістична риса. Звідси наявність в тексті наукових праць вставних слів і словосполучень на позначення ступеня достовірності повідомлення. Завдяки таким словам той чи той факт можна подати як достовірний (справді, зрозуміло), припустимий (треба гадати, як видно), можливий (можливо, ймовірно).
Обов'язковою вимогою об'єктивності викладу матеріалу є також вказівка на джерело повідомлення, автора висловленої думки чи якогось виразу. У тексті цю умову можна реалізувати за допомогою спеціальних вставних слів і словосполучень ("за повідомленням", "за відомостями", "на думку", "за
даними", "на нашу думку" тощо).
Стиль писемної наукової мови - це безособовий монолог. Тому виклад зазвичай ведеться від третьої особи, бо увага зосереджена на змісті та логічній послідовності повідомлення, а не на суб'єкті.
Порівняно рідко використовуються форми першого і зовсім не використовуються - другої особи займенників однини. Авторське "я" ніби відступає на другий план.
Нині стало неписаним правилом у науковому тексті замість "я" використовувати "ми" з огляду на те, що вираз суб'єкта авторства як формального колективу надає більшого об'єктивізму викладенню.
Ставши фактом наукової мови, займенник "ми" обумовив цілу низку нових похідних словосполучень, наприклад такий: "на нашу думку". Проте нагромадження в тексті займенника "ми" справляє малоприємне враження.
Тому можна використовувати звороти, що виключають наявність цього займенника. На допомогу приходять конструкції з невизначено-особовими реченнями
("Спочатку проводять відбір досліджуваних, а потім встановлюють…"). Використовується також форма викладу від третьої особи
("Автор вважає"). Аналогічну функцію виконує речення з пасивними дієприкметниками ("Розроблений комплексний підхід до вивчення... "), в якому відпадає потреба у фіксації суб'єкта дії, що тим самим дає змогу уникати в тексті особових займенників.

33
Інша необхідна якість наукової мови -її ясність. Ясність - це вміння писати доступно і дохідливо.
Нерідко доступність і дохідливість називають простотою. Простота викладу сприяє тому, що текст читається легко, тобто коли думки автора сприймаються без ускладнень. Проте не можна ототожнювати простоту і примітивність.
Стислість - третя обов'язкова якість наукової мови. Реалізація цієї якості означає вміння уникнути непотрібних повторів, надмірної деталізації та словесного мотлоху.
Щоб уникнути багатослів'я, треба передусім боротися із плеоназмами, коли до тексту потрапляють непотрібні слова.
До мовної надмірності слід віднести і вживання без потреби іншомовних слів, які дублюють українські й тим самим невиправдано ускладнюють вислів. Навіщо, наприклад, говорити "нічого екстраординарного", коли можна сказати "нічого особливого"; замість ординарний - звичайний, замість індиферентно - байдуже, замість ігнорувати - не помічати, замість лімітувати - обмежувати, замість орієнтовно - приблизно, замість функціонувати - діяти, замість диверсифікація
-різноманітність, замість детермінувати - визначати, замість апробація - перевірка і т.д.

34


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал