Методичні вказівки до вивчення курсу для студентів спеціальності 030504 «Економіка підприємства»




Сторінка2/6
Дата конвертації12.04.2017
Розмір0.76 Mb.
ТипМетодичні вказівки
1   2   3   4   5   6
Тема 5. Методи ринкового ціноутворення

Мета теми — надати студентам можливість вивчити основні методи ринкового ціноутворення. У ринкових умовах ціна, як правило, встановлюється на підставі співвідношення між попитом та пропозицією. Вихідна ціна має бутив межах надмірно низької ціни, яка не дає прибутку, і надмірно високою, яка стримує попит. Тому мінімально можлива ціна визначається собівартістю продукції, а максимальна – наявністю унікальних властивостей товару. Найширше застосовуються методи, які у своїй основі спираються на витрати, попит та конкуренцію. Методи ціноутворення, що ґрунтуються на врахуванні витрат, називаються витратними. До них належать метод повних витрат, метод надбавок, метод цільового прибутку та агрегатний метод. Студент має розуміти, що лежить в основі кожного з цих методів та навести приклади формування ціни за різними витратними методами. Особливу увагу слід приділити вивченню методу цільового прибутку, або беззбитковості. Він спирається на графік беззбитковості, який відображає витрати і очікуваний обсяг виручки при різних рівнях виробництва або продажу. Тис. грн Виручка
600
Цільовий прибуток (135 тис. грн) Повні витрати
465
Постійні витрати
240 0 9,6 15 К, тис. шт.
Рис. 1. Графік беззбитковості Як видно із графіка, постійні витрати не змінюються залежно від обсягу реалізації, а повні, тобто сума постійних і змінних витрат збільшується одночасно із зростанням обсягів реалізації. Крива виручки починається з нульової позначки і підіймається вгору зі збільшенням кількості реалізованої продукції. Місце перетину ліній виручки та повних витрат називається точкою беззбитковості. Вона показує обсяг реалізації, при якому виручка повністю покриває витрати підприємства, а прибуток відповідно дорівнює нулю. Сектор, що знаходиться ліворуч від цієї точки відображає збитки, а сектор праворуч – прибуток від реалізації продукції.
Точку беззбитковості можна знайти і аналітичним шляхом. Вона, як правило, визначається в натуральних одиницях, але може бути виражена і в грошовій формі. Точка беззбитковості в натуральному вимірі обчислюється за формулою
,
МД
ПВ
ЗВ
Ц
ПВ
Т
б





де

ПВ
– сума постійних витрат, тис. грн.;
ЗВ
– змінні витрати на одиницю продукції, грн.;
Ц – ціна виробу, грн.;
МД – маржинальний доходна одиницю продукції, грн. Враховуючи, що підприємство має не тільки компенсувати свої витрати, ай отримати цільовий прибуток (Пц) для визначення мінімального обсягу замовлення використовується формула min
МД
П
ПВ
К
Ц



Методи, які враховують чинник попиту, можна поділити на такі, що спираються тільки на попит, а також на методи, які одночасно враховують як витрати, такі попит. До методів, які спираються тільки на попиті не враховують витрати, можна віднести встановлення ціни на основі суб’єктивного сприйняття покупцями цінності товару. Прикладом ціноутворення з одночасним урахуванням витрат виробництва та попиту є метод прямих витрат. Він спирається як на очікувані обсяги виробництва продажу) товарів за різними цінами, тобто на попит, такі на витрати, які пов’язані з випуском вказаної кількості продукції. До найпоширеніших методів встановлення цін з орієнтацією на конкуренцію можна віднести метод лідера та метод тендерного ціноутворення. Формування цін методом лідера базується на залежності між ціною та споживчими властивостями виробів. Цей метод має найбільше поширення при формуванні цінна продукцію виробничо-технічного призначення та деякі споживчі товари довгострокового використання, за якими можна кількісно визначити їхні якісні характеристики. Метод тендерного ціноутворення застосовується, коли фірми конкурують між собою в боротьбі за отримання контракту. Він ще називається методом запечатаного конверту. Метод тендерного ціноутворення найчастіше використовується тоді, коли фірми беруть участь у тендерах, які оголошуються урядом.
Література:
13,
14, 18, 23, 26, 27, 29

14
Тема 6. Ціноутворення на залізничному транспорті

Мета теми – надати студентам можливість вивчити особливості формування цін та тарифів на вантажні та пасажирські залізничні перевезення. На залізничному транспорті ціноутворення набагато складніше, ніж в інших галузях економіки, тому що залізничний транспорт – це багатогалузеве виробництво. Ціноутворення на залізничному транспорті складається з формування цінна вантажні і пасажирські перевезення, перевезення багажу, пошти, вантажобагажу та додаткові послуги і роботи, пов’язані з цими перевезеннями. На залізничному транспорті існують два види цін тарифи та збори. Плата за перевезення вантажів, пасажирів, пошти, багажу, вантажобагажу стягується у вигляді тарифів. Тарифи на перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу – це система цінових ставок та правил їх застосування, за якими провадяться розрахунки за виконання підприємствами залізничного транспорту робіт та послуг, пов’язаних з перевезенням вантажів, пасажирів, багажу та вантажобагажу. Якщо по виконанню додаткових робіт та послуг залізничний транспорт є монополістом, то на них встановлюються фіксовані збори. Якщо роботи і послуги можуть виконуватися як підприємствами залізничного транспорту, такі підприємствами інших галузей економіки, то на них можуть бути встановлені вільні тарифи, які визначаються за домовленістю сторін. Вантажні залізничні тарифи – це система цінових ставок та правил їх застосування, за якими провадяться розрахунки за перевезення вантажів залізницями. Вони класифіковані за видами, за родами відправок, за формою побудови. За видами вантажні залізничні тарифи підрозділяють на загальні, виняткові, пільгові та місцеві. Основним видом тарифів є загальні, які застосовуються до перевезення вантажів в межах всієї мережі залізниць.
Винятковими називають тарифи на перевезення окремих вантажів на певних напрямках або відстанях, а також в окремі періоди року. Виняткові тарифи бувають як пониженими, такі підвищеними у порівнянні з загальними тарифами. Пільговими називають понижені у порівнянні з загальними тарифи, які застосовуються до перевезення вантажів, що належать окремим вантажовласникам або призначені для певних цілей. Місцеві тарифи встановлюються начальниками відповідних залізниць та застосовуються на перевезення вантажів в місцевому сполученні (тобто в межах однієї залізниці) в стійких порожніх напрямках. За родами відправок вантажні залізничні тарифи бувають

повагонними, які встановлюються на перевезення вантажів повагонними відправками;

маршрутними, які встановлюються на перевезення масових вантажів цілими поїздами;

потонними, які встановлені на перевезення однієї тонни вантажу.

За формою побудови вантажні залізничні тарифи бувають

15

табличними, які встановлюються на перевезення між точно визначеними станціями відправлення і призначення та надаються у вигляді готових плат за одну тонну або за один вагонна всю відстань перевезення

схемними, за якими плата завантажне перевезення розраховується як добуток плати за перевезення однієї тонни вантажу (одного завантаженого вагона) на один кілометр на відстань перевезення. Для всіх вантажів, умов перевезень і видів відправок використовується двоставочний тариф, який складається з плати за початково-кінцеві операції та плати за рухому операцію. Плата за початково-кінцеві операції відшкодує залізницям витрати станцій відправлення і призначення з прийому та видавання вантажу вантажоодержувачу, з підготовки вагонів до перевезення, з формування поїздів. Плата за рухому операцію відшкодує залізницям витрати з перевезення вантажу у вагонах між станціями відправлення і призначення та витрати з обробки вагонів на шляху прямування. Одним з важливіших принципів побудови тарифів на вантажні перевезення є те, що вони встановлюються, виходячи із собівартості перевезень і прийнятого для цих перевезень рівня рентабельності. Другим важливим принципом побудови вантажних залізничних тарифів є збалансованість доходної бази залізничної галузі та інтересів вантажовласників. Тарифи на перевезення вантажів залізничним транспортом України диференційовані за видами відправок, за типами вагонів, їх завантаження і належності, за дальністю перевезень, за швидкістю перевезень, за родами вантажів, за іншими ознаками. З метою раціоналізації визначення плати за перевезення вантажів залізничним транспортом України для окремих родів вантажів і окремих типів вагонів для однієї маси вантажу і однієї відстані перевезення розраховують одну плату. В основі цієї плати має бути середньозважена собівартість перевезення, яка визначається на підставі собівартості конкретних перевезень та питомої ваги обсягів перевезень. Якщо для кожної маси відправки (від прийнятої мінімальної до максимальної вантажопідйомності для даного типу вагона) та кожної відстані перевезення розрахувати плату за перевезення за формулою
Т=(Спко+Срух)*(1+r),
де Спко – собівартість початково-кінцевих операцій
Срух – собівартість рухомої операції
r – встановлений норматив рентабельності, то буде побудована таблиця плати за перевезення вантажів в вагонах певних типів. Оскільки кожен рід вантажу перевозиться в вагонах певного типу, то визначена таким чином плата може бути застосована для перевезення конкретних вантажів у конкретних типах вагонів. Таблиця плати за перевезення вантажів у конкретних типах вагонів називається тарифною схемою. Пасажирський тариф – це система цін, яка включає затверджені у встановленому порядку розміри плати за перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу, а також правила їх обчислення та застосування.
Пасажирські залізничні тарифи підрозділяються на тарифи в далекому та в приміському сполученнях. Пасажирські тарифи в далекому сполученні підрозділяються на тарифи в далекому внутрішньодержавному сполученні та тарифи в міжнародному сполученні. В основу побудови пасажирських залізничних тарифів покладено середньосітьову собівартість пасажирських перевезень у відповідному сполученні. Тарифи на перевезення пасажирів і багажу у приміському сполученні встановлюються відповідними залізницями за погодженням з місцевими органами державної виконавчої влади. Для обчислення вартості проїзду пасажирів у всіх видах пасажирських поїздів (пасажирський, швидкий, фірмовий пасажирський, фірмовий швидкий) та категоріях вагонів (загальний, плацкартний, купейний, спальний) у внутрішньодержавному сполученні застосовується загальний пасажирський тариф, основу якого становить плата за проїзд в жорсткому вагоні пасажирського поїзда з сидячими місцями. Вартість проїзду в інших категоріях вагонів (плацкартний, купейний, спальний) у порівнянні з вартістю проїзду в жорсткому вагоні пасажирського проїзду (тобто в загальному вагоні) збільшується. Вартість проїзду в швидких поїздах збільшується у порівнянні з вартістю проїзду в звичайних пасажирських поїздах. Вартість проїзду в фірмових поїздах (як пасажирських, такі швидких) збільшується у порівнянні з вартістю проїзду у відповідних нефірмових поїздах. Повна вартість проїзду в спальних вагонах та вагонах з сидячими нумерованими місцями поїздів прямого та місцевого сполучення складається з двох частин
- рухомої частини (квитка
- плацкарти. При розподілі доходів від пасажирських перевезень плацкарта залишається залізниці, яка сформувала, відправила та обслуговувала відповідний пасажирський вагон. Тому плацкарта має компенсувати витрати, пов’язані з маневровою роботою, екіпіруванням пасажирських вагонів, технічним обслуговуванням та поточним ремонтом пасажирських вагонів, обслуговуванням пасажирських вагонів в пункті формування, обслуговуванням пасажирських вагонів в дорозі прямування, деповським та капітальним ремонтами пасажирських вагонів, амортизацією пасажирських вагонів. Рухома частина (квиток) розподіляється між залізницями – учасниками перевезення, тому вона має компенсувати витрати, пов’язані з продажем квитків, прийомом і відправленням поїздів на станціях в дорозі прямування, обслуговуванням та поточним ремонтом будівель, споруд, обладнання і інвентарю пасажирського господарства роботою магістральних локомотивів в пасажирському русі технічним обслуговуванням, ремонтом і амортизацією магістральних локомотивів в пасажирському русі, технічним обслуговуванням та поточним і капітальним ремонтом колії, контактної мережі.

Література:
5, 6, 25

17
Тема 7. Ціноутворення на зовнішньому ринку

Мета теми – надати студентам можливість вивчити особливості формування цінна зовнішньому ринку. Виходячи з особливостей ціноутворення на зовнішньому ринку, як правило, розрізняють дві основні групи світових цінна сировинні ресурси та на готову продукцію обробної промисловості. Світові ціни на сировинні товари визначаються рівнем цін країн- експортерів або цінами бірж та аукціонів. Світовими цінами на готову продукцію обробної промисловості зазвичай є експортні ціни провідних виробників, які спеціалізуються на виготовленні даного виду продукції. Залежно від типу ринку світові ціни поділяються на біржові котирування, ціни товарних аукціонів та ціни торгів.
Біржові котирування – це ціни спеціально організованого постійно діючого ринку масових, якісно однорідних товарів. На товарних біржах реалізується сировина, товари сільськогосподарського та мінерального походження.
Ціни міжнародних товарних аукціонів – це ціни публічного продажу попередньо оглянутої покупцями партії товару (лот, як правило, за максимально запропонованою ціною.
Ціни торгів – це ціни особливої форми спеціалізованої торгівлі, яка
ґрунтується на видачі замовлень на поставку товарів або отримання підряду на виконання певних робіт за умовами, що заздалегідь об’явлені у спеціальному документі-тендері. Світові ціни слугують орієнтиром при формуванні цін міжнародних контрактів. Залежно від способу фіксації контрактні ціни можна поділити на п’ять основних видів тверді, рухомі, з подальшою фіксацією, ковзаючі та змішані.
Тверда ціна встановлюється на момент підписання контракту і залишається незмінною протягом усього терміну його дії.
Рухомою називається ціна, яка також зафіксована в контракті, але може бути переглянута, якщо на момент поставки товару його ринкова ціна зменшиться.
Ціни з подальшою фіксацією застосовуються у разі, коли протягом виконання контракту очікується значне підвищення цін, яке важко передбачити та оцінити з достатньою мірою точності.
Ковзаючі ціни застосовуються в довгострокових контрактах на поставку складних та унікальних товарів, які мають значний термін виготовлення.
Ковзаюча ціна складається з двох частин базової та змінної. Базова ціна з встановленням її структурних частин (наприклад, матеріальні витрати – 50%, зарплата – 30%, накладні витрати –20%) узгоджується сторонами при підписанні контракту. Змінна визначається на момент виконання контракту шляхом перерахунку структури ціни, зумовленої відповідними змінами у витратах.
На практиці інколи застосовується змішаний спосіб встановлення ціни, коли її певна частка фіксується під час підписання контракту, а інша формується як ковзаюча ціна. У цьому разі ціна називається змішаною. З метою уникнення можливих непорозумінь, Міжнародна торгова палата розробила міжнародні правила тлумачення торговельних угод – «Інкотермс». Правила містять 13 базисних умов поставки, які залежно від ступеня розподілу між продавцем та покупцем зобов’язань щодо поставки товару та відповідальності за ризики пошкодження або загибелі вантажу, можна поділити на 4 групи E, F, C, D. Перша група «E» містить тільки одну умову (EXW) – «франко-завод», за якою практично всі витрати і ризики з доставки товару до місця призначення несе покупець. Продавець лише надає товарна своєму заводі (складі) і навіть не несе відповідальності за його навантаження. Друга група «F» (основний фрахт несплачений) об’єднує три базисні умови (FCA, FAS, FOB), згідно з якими продавець повинен доставити товар перевізнику, якого визначає покупець. Перевізником може бути не тільки фірма, ай експедиторська організація, яка забезпечує здійснення перевезень. Третя група С (основний фрахт сплачений) містить чотири умови (CFR,
CIF, CPT, CIP), за якими продавець оплачує перевезення товару до вказаного в контракті місця і не несе витрати та ризики, що пов’язані з пошкодженням або втратою вантажу. До четвертої групи «D» (прибуття) входять п’ять базисних умов поставки
(DAF, DES, DEQ, DDU, DDP), які характеризують максимальні обов’язки та відповідальність продавця. За цими умовами він несе всі витрати і ризики, які пов’язані з доставкою товару до країни покупця. Ціни, що обслуговують зовнішньоторговельний оборот, можна також поділити на експортні та імпортні. Експортними називаються ціни, за якими виробники або зовнішньоторговельні організації продають національні товари на світовому ринку. Імпортні – це ціни, за якими вітчизняні підприємства купують товари закордоном. Основою визначення експортних цін насамперед є власні витрати плюс нормативний прибуток виробника. До них додаються витрати, що пов’язані з доставкою товару до пункту, обумовленого контрактом, а також збори за митне оформлення товару. Свою специфіку має також формування імпортної ціни, яка складається з ціни країни-постачальника, і тих елементів, які в неї включає країна-покупець. Формула імпортної ціни матиме вигляд
Ц
п
= МВ +М +А +ПДВ +МЗ.

Отже ціна придбання товару, що ввозиться в країну, складається з таких елементів митної вартості (МВ), мита (М), акцизного збору (А), податку на додану вартість (ПДВ) та митних зборів (МЗ).

Література: 4, 10, 11, 13, 20, 22, 23, 24.

19
Тема 8. Цінова політика підприємства

Мета теми – надати студентам можливість вивчити основні напрямки цінової політики та цінової стратегії підприємства. Цінова політика – це діяльність підприємства, що спрямована на досягнення його головної мети за допомогою цін. Як правило, відрізняють три основні завдання ціноутворення
1) збільшення продажу
2) отримання найбільшого прибутку
3) збереження існуючого становища. У першому випадку підприємство орієнтується на високий обсяг реалізації або на збільшення частки продажу в порівнянні з конкурентами. Наступне завдання цінової політики передбачає отримання максимального прибутку або швидке надходження коштів через те, що підприємство відчуває невпевненість у своєму майбутньому. Ставлячи замету збереження поточного стану, підприємство прагне не допустити падіння виробництва, уникнути несприятливих дій уряду, скоротити до мінімуму небажаний вплив конкуренції. Розробленню цінової політики має передувати аналіз зовнішніх та внутрішніх чинників її формування. Цінова політика підприємства має передбачати проведення досліджень щодо наслідків зміни ціни залежно від ситуації на ринку. Методичною базою таких досліджень є аналіз умов беззбитковості, в основу якого покладене розмежування витратна постійні та змінні. Проведення аналізу беззбитковості дає можливість отримати відповідь на два питання. По-перше, чи приведе зміна ціни до поліпшення фінансової ситуації, а по-друге, – наскільки потрібно збільшити обсяг продажу, щоб компенсувати втрати виручки внаслідок зменшення ціни Зміна маржинального доходу від реалізації попереднього обсягу продукції за рахунок зміни її ціни називається ефектом ціни. Відповідно до закону попиту зменшення ціни товару веде до збільшення обсягу його реалізації, що зумовлює зростання доходу підприємства. Зміна маржинального доходу підприємства за рахунок зміни обсягу реалізації, що зумовлено зміною ціни на продукцію, називається ефектом масштабу. Величину мінімальної зміни обсягу продажу, яка забезпечує той самий дохід, що підприємство отримувало до зміни ціни, можна визначити за формулами а) у відсотках
,
100
)
(
В
н
ц
З
Ц
Ц
Q






де ∆Q
ц
– беззбиткова зміна продажу за рахунок зміни ціни, %;
±∆Ц – зміна ціни виробу (+ підвищення, – зниження, грн;
Ц
н
– нова ціна, грн;
З
В
– змінні витрати на одиницю продукції б) в абсолютному виразі
,
100 100
)
(
б
Ц
н
б
ц
К
Q
ЗВ
Ц
К
Ц
K










де К
б
– базовий обсяг продажу, тобто до зміни ціни, шт. Складовою частиною політики цін є розроблення цінової стратегії підприємства. Стратегія ціноутворення – це основні напрями, заходи та методи, за допомогою яких може бути досягнута визначена мета цінової політики. Існує багато цінових стратегій, які можна об’єднати втри групи
 стратегія низьких цін
 стратегія високих цін
 стратегія нейтральних (середніх) цін. Типовими видами першої групи є стратегія виживання та стратегія цінового прориву. Стратегія виживання стає основною метою для підприємства, коли ринок його товару перенасичений і на ньому панують сильніші конкуренти за обсягами виробництва, витратами та якістю продукції. У таких умовах, для забезпечення реалізації і націй основі, як мінімум, відшкодування своїх витрат, підприємство має спиратись на низькі ціни маючи надію на позитивну реакцію покупців. Стратегію цінового прориву (проникнення) вибирає підприємство, коли в нього з’явилися можливості до значного зменшення витраті підвищення якості продукції. Спираючись на низькі ціни, підприємство має можливість суттєво збільшити обсяг реалізації і тим самим витиснути з ринку слабших конкурентів. Найпоширенішими видами стратегії високих цін є стратегія знімання вершків та стратегія лідерства за якістю товару. Сутність стратегії знімання вершків полягає втому, що спочатку на продукцію встановлюється максимально важлива ціна, за якою вона продається на певному сегменті ринку. Після того, як збут заданою ціною почне скорочуватись, підприємство поступово зменшує ціну з метою приваблення нових клієнтів. Це дає можливість в кожному сегменті ринку отримати максимальну величину прибутку. Стратегію лідерства за якістю товару може використовувати підприємство, коли воно має сприятливі умови для впровадження досягнень науково- технічного прогресу. Ефективність стратегії низьких та високих цін залежить від трьох чинників еластичності попиту, структури витрат та рівня конкуренції. Ефективним інструментом цінової стратегії підприємства є система цінових знижок. Головна мета застосування цінових знижок полягає у створенні додаткових стимулів для покупців у придбанні товарів. Розмір знижок залежить від характеру угод, умов поставок та платежів, кон’юнктури ринку на момент підписання контрактів, якісних характеристик товару. У практиці встановлення цін найбільшого поширення набули такі види цінових знижок за кількість придбаної продукції, за швидкість платежів, сезонні, дилерські, знижки за комплексну закупку товарів, товарообмінний залік.
Література: 13, 14, 18, 19, 21, 23, 26, 30.

21
Тема 9. Державна цінова політика та її вплив на економічні процеси

Мета теми – показати студентам механізм та можливі наслідки державного регулювання цін. Цінова політика держави – це діяльність державних та місцевих органів виконавчої влади, яка спрямована на досягнення трьох основних цілей послідовного проведення цінової лібералізації, державного регулювання цінна окремі види товарів та здійснення контролю за їх додержанням. Розроблення цінової політики як невід’ємної частини загальної економічної та соціальної політики держави є однією з найважливіших складових реформування економіки. Її впровадження сприяє розвитку ринкових відносин, зменшенню інфляції та пом’якшенню її негативних соціально-економічних наслідків. Органи державного управління будують свої стосунки з товаровиробниками, використовуючи такі важелі податкову та фінансово- кредитну політику, що включає встановлення ставок податків та податкових пільг, цін та правил ціноутворення, дотацій, економічних санкцій та ліцензій, соціальних та екологічних норм та нормативів науково-технічні, економічні та соціальні державні програми державні замовлення на виробництво продукції, виконання робіт, послуг для державних потреб. Існують прямі та непрямі методи державного регулювання цін. До прямих методів належать встановлення фіксованих (твердих) цінна найважливіші товари та послуги (хліб, молоко, комунальні послуги, послуги зв’язку, тарифи на залізничні перевезення застосування граничних цін або граничних коефіцієнтів їхнього підвищення декларування зміни ціни заморожування блокування) цінна певний період введення граничних рівнів посередницько- збутових націнок та торговельних надбавок укладання договорів про ціни між державою та підприємствами. До основних непрямих методів регулювання цін належать застосування граничних нормативів рентабельності зміна рівнів та диференціація ставок товарних податків пільгове оподаткування та кредитування диференціація ставок ввізного мита. На сучасному етапі економічного розвитку в усіх країнах основною метою державного регулювання цін є стримання монополізму і забезпечення конкурентного середовища на ринку. Найжорсткішим методом цінового регулювання є встановлення фіксованих або граничних цін. При цьому такі ціни можуть бути встановлені нарівні, що перевищує ціну рівноваги (рівноважна ціна – коли збігається попиті пропозиція) або нижче її. У першому випадку виникає надлишок продукції, а в другому – її дефіцит. Одним з опосередкованих напрямів впливу держави на процес ціноутворення є введення податків, які поділяються напрямі та непрямі. Прямі податки стягуються безпосередньо з доходів їхніх платників, а непрямі – входять до складу ціни і сплачуються споживачем при купівлі товару.

Література: 1, 7, 8, 9, 12, 13, 15, 16, 23.

22

23
ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1. ПОНЯТТЯ ЦІНИ
ТА ОСНОВИ ЦІНОУТВОРЕННЯ



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал