Методичні розробки з основ біоетики та біобезпеки для студентів 3 курсу медичного факультету



Сторінка3/10
Дата конвертації10.12.2016
Розмір2.29 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10
ТЕМА №4. БІОЕТИЧНІ, ПРАВОВІ І СОЦІАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ТА БІОБЕЗПЕКА МЕДИЧНОЇ ГЕНЕТИКИ, ГЕННОЇ ІНЖЕНЕРІЇ І ГЕННОЇ ТЕРАПІЇ, ГЕНЕТИЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ МОДИФІКАЦІЙ ПРИРОДИ ЛЮДИНИ І ТВАРИН. МЕДИКО-ЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ КЛОНУВАННЯ ЛЮДИНИ І ТВАРИН
МЕТА РОБОТИ:

1. Ознайомити студентів з новітніми зарубіжними і вітчизняними розробками в області біомедичної етики, нормами і принципами міжнародного і українського права, що стосуються розглянутих проблем.

2. Сприяти розвитку морально-правової культури лікаря, удосконалювати навички культури спілкування лікаря з пацієнтами, враховуючи новий етичний імператив медицини – повага прав пацієнтів, його системи цінностей і релігійної орієнтації.

3. Виховувати студентів (слухачів) у дусі соціально-правової, моральної і професійної відповідальності.

4. Ознайомити студентів з етико-нормативними актами медичної діяльності з метою підготовки їх до роботи в умовах страхової системи, у приватних страхових компаніях і т.д.
ПИТАННЯ ТЕОРЕТИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ:

1. Біоетичні та соціальні проблеми медичної генетики, генної інженерії і генної терапії, генетичних технологій модифікацій природи людини та тварин.

2. Правові проблеми медичної генетики, генної інженерії і генної терапії, генетичних технологій модифікацій природи людини та тварин.

3. Біобезпека медичної генетики, генної інженерії і генної терапії, генетичних технологій модифікацій природи людини та тварин.

4. Медико-етичні проблеми клонування людини та тварин.
ЗАВДАННЯ: Розкрити зміст понять біоетики на основі поданого теоретичного матеріалу, розглянути основні біоетичні проблеми та обговорити шляхи їх вирішення.
ЛІТЕРАТУРА:

1. W sprawie całkowitego zakazu klonowania człowieka. Wystąpienie w nowojoskiej siedzibie ONZ (23. 11. 2002). Abp R. R. Martino. H. Krzanowska i M. Tischner. Klonowanie. Oprac. Red. D. Strączek. – Kraków 1998. – С. 81-82.

2. Etyczne problemy genetyki Jan Paweł, 1998: – С. 251-252.

3.. Сгречча Э, Тамбоне В.. Биоэтика. – Москва, 2001. – С. 109-117, 122-123.

4. Кобзак Д.К. Место социального риска в стратегии обеспечения безопасности человека: биоэтико-социальные аспекты.

5. Медичне право України.


МЕтодика ВИКОНАННЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
В ході практичного заняття студенти оволодівають методикою всебічного опрацювання інформації з біоетики, методикою зіставлення своїх дій з медичною етикою.
1. Біоетичні та соціальні проблеми медичної генетики, генної інженерії і генної терапії, генетичних технологій модифікацій природи людини та тварин.

Біоетика – це наука, що вивчає та аналізує моральність людських дій в біологічно-медичній галузі та в охороні здоров’я, стосовно її відповідності моральним нормам та принципами.

Біоетика, яка зараз набуває статусу прикладної науки, запроваджується як дисципліна у вищих навчальних закладах. Студенти-медики та фармацевти, лікарі-організатори, слухачі циклів підвищеної кваліфікації вивчають загальні питання біоетики та способи вирішення проблем, а також питання вартості життя людини, яке починається з моменту запліднення, включаючи в собі: святість, гідність, недоторканість, відповідальність за життя людини та його охорону, адміністрацію людського життя та аморальність маніпуляції ним.

Генетика як фундаментальна наука останнім часом все ширше проникає в усі галузі клінічної та теоретичної медичної науки. Досягнення генетики, особливо з розшифровкою геному людини, принципово впливають як на діагностику і лікування, так і на профілактику вроджених вад розвитку і спадкової патології. Саме тому усі клінічні питання, які є характерними для клінічної медицини, притаманні і для медичної генетики: деонтологічні питання, особливо регламентуючі діяльність лікаря з точки зору інтересів пацієнта і його родини, етичні взаємовідношення учасників діагностичного процесу, конфіденційність даних про родину і пробанда, зокрема, гуманізм та терпимість лікаря, його широка ерудиція та постійна робота над підвищенням професійного рівня.

З розвитком медичної генетики, впровадженням нових технологій, з'являються і нові етичні проблеми в цій галузі знань:

Масовий і селективний скринінг вроджених вад розвитку, особливо у пренатальному періоді, піднімає питання про ”ціну-вигоду”, коли лікар, встановивши діагноз, того чи іншого захворювання, повинен пояснити генетичну ситуацію, що склалася, та можливі її наслідки.

Рання діагностика і вчасне лікування дітей з цією патологією, яке на жаль, не завжди буває вчасним.

Профілактика вроджених вад та лікування дітей з цією патологією. Сучасна медицина дозволяє попередити деякі види вроджених вад, і це повинно бути обов'язковим для суспільства (наприклад, вади невральної трубки). Лікування, корекція вад розвитку, які зберігають життя пацієнта і часто залишають його інвалідом.

Проблема генотерапії при спадковій патології і, особливо, при мультифакторіальних захворюваннях. При цьому залишається обов'язковим гіпократівський принцип “non nocere”.

Визначення ризику при медико-генетичному консультуванні та збереження таємниці відносно кожного обстеженого родича пробанда.

Впровадження сучасних допоміжних технологій при лікуванні неплідності вимагають відповідних законодавчих актів, які повинні регламентувати ці процеси.

Захист генетичного апарату від ксенобіотиків навколишнього середовища, ліків, харчових добавок, пестицидів передбачає розширений генетичний експеримент, оцінку їх на мутагенність та канцерогенність.

Взаємовідношення з громадськими організаціями (батьків хворих дітей, Зелений світ, тощо), засобами масової інформації вимагають науково обгрунтованої інформації, яка ніяк не може нашкодити хворим дітям та їх родичам.

Однією з головних та гостро актуальних тем біоетики є аборт, тому розглядається біологічний і антропологічний статуси людського ембріону. Крім питання самогубств, необхідної оборони, кари смерті, ведуться серйозні дискусії навколо евтаназії, як злочинної практики. Значна увага звертається на природні методи планування сім’ї та засудження практики вживання контрацептивних засобів. Не менш болючими і складними є питання біоетики в хірургічній практиці, зокрема при трансплантації, штучному заплідненні і, можливому клонуванні. Всі ці біоетичні теми пов’язані із життям людини, ми будемо спільно розглядати на.

Генна інженерія – це комплекс технічних прийомів, направлених на перенесення в структуру клітини живої істоти деяких видів генетичної інформації, якої попередньо там не було. Генна інженерія використовує знання молекулярної генетики до виконання змін в секвенції ДНК багатьох організмів in vitro. ДНК, як відомо, – це спадковий матеріал всіх організмів, за винятком деяких вірусів, для яких таким матеріалом є РНК. Послідовно ДНК є носієм генетичної інформації, яка передається з покоління в покоління. В частинці ДНК вирізняємо співдіючі між собою структури, звані генами. Ген (спадковий фактор) – функціонально неподільна одиниця генетичного матеріалу. Матеріальним носієм гену є ділянка молекули ДНК, яка кодує первинну структуру білка (поліпептид), молекулу т-РНК чи РНК. Сукупність всіх генів даної клітини або організму складає його генотип.

Генна інженерія – це штучне створення – бажаних мутацій та рекомбінацій. По суті, генна інженерія полягає у вирізанні з одного генотипу фрагменту ДНК і вставлення його до іншої частинки ДНК іншого організму.

Результати досягнень генної інженерії:

1) можливість ідентифікації патологічних генів, чи то для діагностики генетичного захворювання, яке розвивається, чи то для виявлення їхньої присутності ще до появлення хвороби при теоретичній можливості відвернення її появи або забезпечення, щоб не передавати її нащадкам;

2) розробка молекул, важливих для людини, що дало можливість використовувати їх на широкому рівні (інсулін, людський хоріонічний гонадотропин, гормони росту, вакцини);

3) створення рослин і тварин з особливими характеристиками, отриманих шляхом вщеплення визначених генів в соматичні або зародкові клітини, або запліднені яйцеклітини. Це були експерименти, щоб покращити процеси вирощування худоби і виведення нових сортів рослин;

4) вивчення структури і самої природи генів. Вивчення їхньої локалізації в хромосомах, дослідження протеїнів, захворювань – все це являється великим досягненням, яке може знайти своє застосування в біології та медицині.

Для того, щоб випрацювати етичні показники необхідно пізнати різні рівні втручання в структуру генів і різні цілі, з якими проводяться генетичні втручання. Рівні треба точно описати і вміти відрізнити. Втручання, яке має на меті зміну початкового генетичного коду, можна розглядати:

А) на рівні соматичних клітин – втручання направлені на виправлення якого-небудь дефекту. Наприклад, у випадку анемії вдалося би виправити генетичні дефекти в кровотворних клітинах, так щоб вони могли продукувати нормальні клітини, які розмножуючись, могли б замінити уражені клітини. Це величезний успіх і можлива заміна клітин не шкодила б індивіду і не викликала б етичних проблем. Для моральної оцінки важливим є те, що соматичні ефекти генетичної терапії не передаються спадково.

В) на рівні репродуктивних клітин. Втручання з метою зміни зародкових клітин. На даний момент вже можливо ввести потрібний ген, проте на даний час генотерапія на зародкових клітинах є неефективна. Виникає при цьому великий ризик. Наслідком може бути модифікація генотипу людини, вплив на нащадки.

С) на рівні самих ембріонів на протязі перших стадій їхнього розвитку. Питання про вторгнення в людський ембріон набирає ще більш делікатного характеру тому, що існує високий ступінь ризику – нанести шкоду життю ембріона або його біологічному майбутньому в генетичному плані. Моральна проблема є тим більша, якщо таке втручання планується з метою експериментування. Нетерапевтичне експериментування на людських ембріонах являється цілковито недопустимим з точки зору персоналістичної біоетики без огляду на те, якою є мета (чи перебудова фізіологічної структури, чи створення кращих умов для майбутньої науки).

4. Цілі генетичної інженерії бувають різні і вони також є важливими показниками для моральної оцінки. Можна їх класифікувати так: діагностична, терапевтична, продуктивна, перебудови, експериментальна (деструктивна).

Отже, генетична інженерія – це ділянка, яка постійно розвивається і вдосконалюється. Згадані успіхи в цій царині не можна автоматично заносити до негативних фактів, бо вони відкривають можливість позитивних втручань. Насамперед досягнуто великого і значимого прогресу в пізнанні генетичної інформації, яка знаходиться в окремих хромосомах. Тепер ми вже краще знаємо структури хромосом Х і У. Були також напрацюванні технології для промислового виробництва поліпептидних молекул величезної значимості, як: людського інсуліну, інтерферону, анти грипозних вакцин. Генна інженерія сприяє розвитку фармацевтичної промисловості, може допомагати в покращенні певних видів рослин та тварин, а також в “реконструкції” винищених видів, заморожуючи клітини в температурі текучого азоту. Генна інженерія є також фундаментом для генної терапії.



Генна терапія це введення до людського організму або клітини гену, тобто фрагменту ДНК з метою попередження або лікування патологічних станів. Звичайно, далеко не при кожному захворюванні треба вдаватися до такого типу терапії.

Йдеться:

1) про захворювання, викликані дефектом одного структурного рецесивного гену і тому підлягає повному виліковуванню навіть з одним здоровим геном;

2) захворювання з малою надією на виліковування;

3) захворювання, для яких на сьогодні не існує терапії (таких як: дефіцит ферменту аденозидіаміну (АДА) – організм не продукує ензиму суттєвого для імунної системи, що в результаті веде до легкого сприйняття різноманітних інфекцій).

Вважається, що ера генної терапії розпочалася в 1990 році, коли в США вчені лікарі провели своєрідну трансфузію крові 4 річній дівчинці, яка страждала на брак аденозинової дезамінази. Подібне втручання мало місце в Італії в 1992 році. Приблизно три роки після генної терапії в пацієнтки були нормальні імунологічні показники і встановлений імунітет як на клітинному, так і лімфатичному рівні. Ці результати говорили про повний успіх такого втручання. Вирішальним для моральної оцінки є те, що в цьому випадку це є лікування неправильно діючих клітин.

Також повинні бути виконані певні умови, пов’язані з проблемою контролю над технологіями:

1) мусить бути відповідний протокол на використовувану технологію і санкція на його застосування з боку відповідних органів національного чи місцевого рівня;

2) документальне підтвердження серйозності захворювання і неможливості альтернативних способів лікування;

3) дуже мала можливість побічних ефектів;

4) надія на можливий позитивний наслідок.

На терапію такого роду конче мусить бути згода пацієнта, з огляду на ризик, який існує. У випадку неповнолітніх пацієнтів таку згоду дають особи відповідальні за них. Існує вже багато спроб вплинути на генетичний код майбутнього потомства, між іншим заступаючи хворий ген (також ген, який відповідає за негативні риси) здоровим геном. На жаль, ми не знаємо наслідків такої інтервенції на решту генів (на цілий генетичний код). Тому є заклик до особливої обережності.



2. Правові проблеми медичної генетики, генної інженерії і генної терапії, генетичних технологій модифікацій природи людини та тварин.

Метою державної політики в галузі біоетики є гарантування громадянам України особистих прав і свобод, забезпечення поваги до їх людської гідності, тілесної цілісності та індивідуальності, в процесі розробки, впровадження та використання результатів наукової і практичної діяльності людства, а також дотримання етичних норм у відносинах суспільства до живої природи та її окремих складових.

Основою для досягнення мети державної політики в галузі біоетики є створення економічної, законодавчої, соціальної та матеріальної бази, що забезпечить вирішення таких завдань:


  • підготовка рекомендацій щодо основних напрямів діяльності в галузі біоетики і біоетичної експертизи в Україні;

  • розроблення пропозицій щодо законодавчого регулювання в галузі біоетики;

  • сприяння встановленню основних засад регулювання відносин в цій сфері, що виникають в процесі подолання негативних наслідків науково-технічного прогресу, а також розробки і використання результатів наукової та практичної діяльності, які можуть негативно вплинути на біологічну безпеку людини і довкілля, з дотриманням етичних норм і принципів;

  • підготовка рекомендацій щодо механізму гарантування громадянам України особистих прав і свобод, поваги до людської гідності, тілесної, психічної та духовної цілісності відповідно до Конвенції про захист прав та гідності людини у зв’язку з використанням досягнень науково-технічного прогресу, в тому числі в біології та медицині;

  • забезпечення участі України в міжнародному співробітництві з біоетичних питань та виконання відповідних зобов’язань, що випливають з міжнародних договорів України в межах повноважень, що встановлені чинним законодавством.

Враховуючи досвід інших країн, реалізацію основних заходів державної політики в галузі біоетики слід впроваджувати поетапно.

На I етапі (2003-2005 рр.) реалізації державної політики здійснюється ратифікація. Конвенції про захист прав та гідності людини у зв’язку з використанням досягнень біології і медицини (Конвенції про права людини та біомедицину). З метою втілення в життя положень Конвенції розробляються нові та вносяться пропозиції та зміни до вже існуючих законів, що стосуються біоетики.

Проводиться робота із створення нових етичних комітетів у діагностично-лікувальних та інших закладах. Узагальнюється досвід роботи з утворення і діяльності локальних та галузевих біоетичних комітетів, розробляються методичні рекомендації для їх роботи. Здійснюються підготовка членів біоетичних комітетів шляхом періодичного проведення семінарів, тренінгів тощо. Готуються та проводяться міжнародні симпозіуми, конгреси та конференції, а також забезпечується участь українських вчених у таких подіях за кордоном з метою обміну досвідом, удосконалення роботи етичних комітетів та здійснення біотичної експертизи, а також розробки загального нормативного акту з біоетики.

Розробляється процедура проведення та вводиться біоетична експертиза кандидатських та докторських дисертацій, зокрема в галузі біології і медицини.

Здійснюється підготовка підручників з біоетики та розробляються програми викладання біоетики для студентів вищих навчальних закладів. Вводяться уроки з біоетики у загальних та спеціальних закладах середньої освіти.

Висвітлюються в закладах масової інформації найбільш актуальні питання в галузі біоетики.

На II етапі (2006-2008 рр.) продовжується робота з удосконалення та створення нових нормативних актів в галузі біоетики та біоетичної експертизи. Завершується процес створення біоетичних комітетів у медичних закладах України. Розробляється процедура проведення та вводиться біоетична експертиза при друкуванні наукових статей в галузі біології і медицини.

3. Основні принципи державної політики в галузі біоетики - об’єктом державної політики в галузі біоетики є громадяни України та їх права;


  • здоров’я людини – найважливіший пріоритет держави;

  • впровадження і використання результатів наукової та промислової діяльності повинні не спричиняти негативну дію на стан здоров’я людини та живої природи і її складових. Держава створює нормативні акти, які гарантують громадянам дотримання етичних принципів і норм в процесі наукової та практичної діяльності, зокрема в галузі біології та медицини.

Найважливішим фактором державної політики в галузі біоетики є принцип розвитку біоетичних норм і правил, які повинні випереджати впровадження в практику новітніх технологій, гарантувати при їх застосуванні громадянам України особисті права і свободи, забезпечувати повагу до їх людської гідності, тілесної цілісності та індивідуальності, а також збереження навколишнього природного середовища.

Нормативно-правова база медичної генетики складається переважно з підзаконних нормативно-правових актів, зокрема Постанови Кабінету Міністрів України “Про утворення Українського науково-дослідного інституту медичної генетики у м. Києві” від 2 липня 1999 року, Розпорядження Кабінету Міністрів України “Заходи щодо подальшого поліпшення медико-генетичної допомоги населенню на 2004–2008роки” тощо.



Генна терапія (генотерапія) – це сукупність генно-інженерних (біотехнологічних) і медичних методів, спрямованих на внесення змін у генетичний апарат соматичних клітин людини з метою лікування захворювань. Найбільш популярними є методи генної терапії в лікуванні спадкових захворювань. Незважаючи на те що генна терапія як методи впливу на пошкоджені органи і тканини людини на теоретичному рівні досить розроблені, на практиці вони здебільшого залишаються у стадії медичних експериментів. Основний недолік медичних аспектів генної терапії, - безпека пацієнтів. Як негативний приклад використання генної терапії можна навести смерть у 1999 р. 18-річного пацієнта в клініці Пенсильванського університету, що настала через кілька днів після введення в організм речовини, що впливає на генетичному рівні на ферменти печінки. Розслідуванням цього випадку зайнялися два федеральних агентства охорони здоров'я, а також ряд університетів і компаній. За результатами досліджень, реакція пацієнта на введену речовину була незвичайною і могла бути зумовлена або невстановленими генетичними особливостями хворого, або паравірусною інфекцією. Стримуючим фактором розвитку генетичного напряму в медицині є євгенічні течії, інтерес до яких періодично зростає у різних країнах.

Євгеніка (від грец. “eugenes” – гарного виду) – вчення про спадкове здоров'я та способи його збереження і поліпшення. Уперше цей термін був запропонований у другій половині XIX ст. Ф. Гальтоном. Євгенічні ідеї швидко поширились в понад 30 країнах, у тому числі Німеччині, Данії, Швеції і набули форм жорстких законів про примусову стерилізацію осіб, які народили дітей з епілепсією, олігофренією, шизофренією та іншими захворюваннями. Тільки у США в період із 1907 по 1960 роки було насильно стерилізовано понад 100 тис. осіб. Особливої актуальності євгеніка набула у фашистській Німеччині, де в 1935 р. був прийнятий закон “Про захист нащадків від генетичних захворювань”. Наслідком дії цього закону була заборона укладення шлюбів між людьми, що мають певні захворювання, а також насильницька стерилізація, якій піддавалася певна частина населення. Концепція “расової гігієни”, що проголошувала перевагу німецької вищої раси, багато в чому базувалася на принципах євгеніки. Тим самим позитивні ідеї про поліпшення спадкового здоров'я людини, покладені в основу євгеніки, були дискредитовані нелюдським способом. У Німеччині за перший рік нацистської євгенічної програми було стерилізовано приблизно 80 тис. осіб.

В Україні розвиток медичної генетики законодавчо підтримано розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року, яким затверджено заходи щодо подальшого поліпшення медико-генетичної допомоги населенню на 2004-2008 роки. Незважаючи на сьогоднішній стан багатьох напрямів медичної генетики в стадії медичного експерименту, є надія на їхнє поступове удосконалення і ширше впровадження у повсякденну медичну практику. Генна терапія припускає розробку безпечних і високотехнологічних способів введення у клітини людини відсутніх генів або заміну дефектних генів. Розроблено підходи для корекції молекулярних порушень як методами генної інженерії, так і шляхом відновлення структури і функцій ушкоджених біологічних мембран при імунодефіцитах, захворюваннях печінки, нервової системи. Міжнародно-правовим стандартом у цій сфері є Положення про генетичне консультування та генну інженерію, прийняту Всесвітньою медичною асамблеєю в Мадриді в 1987 році. Для вирішення наукових та естетичних питань розвитку генетики ВМА визначила дві основні сфери генетичної діагностики: Дослідження перед зачаттям дитини майбутніх батьків щодо генетичних захворювань для оцінки ймовірності зачаття хворої дитини. Внутрішньоутробні дослідження після зачаття для визначення стану плода. Обов'язком лікаря, який провів генетичне діагностування, є попередження батьків щодо майбутнього стану здоров'я дитини та прийняття ними свідомого рішення про народження. Виявлення генетичного дефекту плода для батьків є підставою вимагати штучного переривання вагітності, а лікарю – за власними моральними переконаннями рекомендувати за чи проти використання методів стерилізації, контрацепції, переривання вагітності чи надавати інше консультування щодо генетичних проблем подружжя. Лікар, який вважає, що контрацепція, стерилізація, переривання вагітності не сумісні з його моральними цінностями і совістю, має право не надавати генетичних послуг. Однак за певних обставин лікар все одно зобов'язаний попередити майбутніх батьків про існування генетичних проблем і направити пацієнта за медичною генетичною консультацією до кваліфікованого фахівця.



3. Біобезпека медичної генетики, генної інженерії і генної терапії, генетичних технологій модифікацій природи людини та тварин.

В умовах соціальної сфери людства особливе значення має методологічний аналіз проблем, пов'язаних з негативними явищами епохи ризику в повній своїй експансії. Існуючі соціально-екологічні проблеми все інтенсивніше впливають на життя і діяльність людини, а також на намагання нового покоління шукати і знаходити засоби боротьби для виживання людства, акцентуючи увагу на тиск, який чинять умови існування на навколишнє середовище. Виснаження або повна відсутність не відновлюваних ресурсів необхідних для людської екзистенції, незворотні пошкодження, які можуть поставити під загрозу рівноваги біосфери – такі деякі з основних ризиків, пов'язаних з відносинами між людиною і природою. Послідовники екологічних рухів у багатьох країнах світу виступають проти техногенних суспільств і вимагають з усією переконливістю і силою, якою володіють, повернення людини в біоекосистемне середовище. Буває, однак, що людина, свідомо чи несвідомо, допускає певний рівень ризику і загроз від природи для себе і для суспільства, тому логічна і правдива ідея забезпечення людської безпеки, являючи собою об'єктивну характеристику непередбачених, нестійких умов життя і діяльності індивіда. Природа існуючих нових технологій передбачає ризик в їх використанні імен через невизначеності досягнення цілей, для яких вони були спроектовані.

Отже, позиціонування людини у бізнес середовищі, в умовах безлічі конкурентоспроможних цінностей, норм і способів життя, без твердої і переконливої гарантії бути правим, значною мірою залежить від випадковості і вимагає високої етико-моральної психологічної ціни. Будь-який опір переважанню форм існування може виявитися перешкодою на шляху досягнення глобальних цілей. Усвідомлення небезпеки, оцінка загрози для здоров'я людини і ризику, що має своє походження в навколишньому середовищі, вимагає багатовекторного підходу до проблем нагляду населення. У цьому випадку ми цілком усвідомлюємо, що можливий ризик в умовах сучасних технологій може мати фатальні наслідки не тільки для величезного числа населення, а й для самого життя на Землі. Проте, намагаючись запобігти негативним наслідкам, ми звертаємо увагу на те, що ризики, які загрожують навколишньому середовищу, роблять необхідним переосмислення організації та способу проведення етичної діяльності людини. Якщо до цих пір було достатньо людині приймати активну участь у досягненні прогресу, сьогодні цей внесок необхідно орієнтувати на загальнолюдське призначення, виживанням людства, тому що тільки під інтенсивним впливом науково-технічного прогресу розвиваються і знання біологічної етики.

4. Медико-етичні проблеми клонування людини та тварин.

Однією з перспектив застосування генної інженерії є клонування організмів.



Клонування – це метод, за допомогою якого можна отримати сукупність суб’єктів, отриманих з одного організму і генетично ідентичних з ним.

Клонування – це форма асексуальної репродукції, в результаті якої отримується індивід з генетичним кодом, який є ідентичний до того, хто дає генетичний матеріал. Слово „клонування” походить від грецького слова ― klon, яке означає „галузка” до вегетативної продукції рослин. Клонування як таке є знаним явищем в рослинному світі. Клонування можна досягнути двома різними шляхами:

1) Переносом ядра клітини суб’єкта, якого хочуть клонувати (дублювати). Це ядро вводять в запліднену або незапліднену яйцеклітину після видалення або нейтралізації існуючого в ній ядра. Ядро клітини має повний генетичний код даного організму і саме це дозволяє „відтворити” ідентичний генетично організм. Така техніка передбачає два моменти: видалення ядра із яйцеклітини або одноклітинного ембріону (зиготи), і другий момент – це коли клітина, з якої береться ядро, зливається з вказаною яйцеклітиною або одноклітинним ембріоном завдяки електричному шоку, використаному для того, щоб привести в дію процес ділення нового отриманого індивіда, якого потім переносять в матку жінки.

2) Розщеплення ембріонів – штучно проводить природній процес формування ідентичних близнюків, або монозигот, який полягає в поділі ембріональних клітин в перших стадіях розвитку (до 14 днів після запліднення) на два або більше ідентичних ембріонів. Після цього розділені бластомери є в силі незалежно розвиватися завдяки клітинній поліпотенції. Поліпотенція є властивістю, через яку одна клітина дає початок різним тканинам, що формують організм.

В перспективі клонування передбачається створення ідеальних індивідів, з неперевершеними можливостями; продукція здорових індивідів без ризику спадкових хвороб; створення великої кількості генетично ідентичних суб’єктів для проведення наукових досліджень; можливість дати дитину безплідній парі; можливість мати дитину з такими, а не іншими рисами (з вибраним завчасно генотипом, наприклад якоїсь особистості, такої а не іншої статі); створення пар ембріонів, щоб зберігати їх замороженими, як резерв запасних органів для пересадки генетично тотожному близнюку.

Аргументи, які найчастіше подаються „за” клонуванням це:

1) Реалізація „права” батьків на потомство, тобто мало б бути ще одною прокреаційною технікою (яка ще більше, ніж запліднення в пробірці і техніку штучної інсемінації інтегрує в процес становлення нового життя. У випадку планування вже йдеться не лише про те, щоб мати дитину, але мати дитину саме таку, яку б вони хотіли мати (вибір статі, характерних рис).

2) Можливість продукції підмінної особи – очікування своєрідної „безсмертності”, пов’язане із клонуванням самого себе і через те „нескінченного” продовження власного життя.

3) Створення „армії клонів” придатних для певних воєнних дій.

4) Цей спосіб нестатевого розмноження дає незалежність в цій сфері багатьом феміністкам. Це пов’язано з ідеологічними поглядами. Нова техніка могла б справді звільнити жінку від чоловіка в справі, яка дотепер вимагала співпраці обох статей.

5) Клонування – це також можливість створення „банку органів” для трансплантації. Надзвичайна властивість первинних зародкових клітин, звана тотіпотенцією, є причиною того, що вони могли б бути придатні в лікуванні багатьох до цієї пори невиліковних хвороб.

Такі роздуми базуються на переконанні, що людський ембріон на ранніх стадіях розвитку – це не людина і в зв’язку з тим проведені на ньому експериментування не порушують найважливіших благ людської особи.

Резолюція Європейського Парламенту від 1989 року клонування визнає серйозним порушенням фундаментальних прав людини. Воно суперечить принципу рівності людських істот, бо допускає расову та євгенічну селекцію людського роду, принижує гідність людини і веде до експериментування на людських ембріонах. Отже, клонування є заборонено на юридичному рівні. ”Клонування ембріонів, незалежно від цілей, суперечить принципам міжнародного права, яке захищає людську гідність. Міжнародне право гарантує право на життя всім людям, а не лише деяким індивідам. Створення людських істот призначених на знищення, свідоме знищення клонованих істот після досягнення наукових цілей, зведення людської істоти до ролі слуги або раба, а також дозвіл на проведення медичних і біологічних експериментів на істотах, які не виразили на це згоди, є морально злим і недопустимим. Клонування людських ембріонів являється також серйозною загрозою для зобов’язуючого закону, бо дає змогу особам, що проводять експерименти, робити селекцію і зміцнювати певні людські риси на основі статі, раси і т.д., при одночасній елімінації інших істот”.


СИТУАЦІЙНІ ЗАДАЧІ

Ситуаційна задача 1

Ви працюєте адміністратором стоматологічної лікарні.

14.00 – три пацієнта наполягають на прийомі до одного стоматолога.

Перший – тому, що він був записаний на цей час два дні потому.

Другий – учасник бойових дій.

Третій – із гострою біллю.

Обґрунтуйте Ваші дії.

Ситуаційна задача 2

В одну палату госпіталізовано 5 пацієнтів у віці 72-79 років. У всіх пацієнтів відмічено виражену енцефалопатію. Кожен скаржиться на шум у голові, запаморочення, поганий сон та пам’ять. Періодично, декілька разів на день від них поступають усні скарги щодо поганого обслуговування медичного персоналу. З приводу та без нього викликають до палати лікаря.

До Вас підійшла медична сестра і сказала, що пацієнти зібрались в палаті та пишуть скаргу до місцевої газети. Обґрунтуйте Ваші дії.
Ситуаційна задача 3

Унаслідок автомобільної аварії постраждав громадянин України З. , 32 років. Лікар швидкої медичної допомоги вважає, що отримані травми не сумісні з життям.

Чи можливо взяти органи для трансплантації? Обґрунтуйте порядок дій.
Ситуаційна задача 4

Наведіть приклади з медичної практики України порушенні статті про ”Права пацієнта” “Основ законодавства України про охорону прав громадян” та охарактеризуйте негативні соціальні наслідки порушення цієї статті для пацієнта і лікаря.


Ситуаційна задача 5

Які форми і методи роботи з дітьми з вродженими вадами розвитку запропонували б Ви, виходячи з принципу захисту “кращих інтересів дитини” та сучасних особливостей розвитку суспільства.



ТЕМА №5. Медико-етичні, соціальні і правові проблеми та біобезпека репродукції людини та нових репродуктивних технологій, біоетичні проблеми планування сім’ї (контрацепція та природні методи планування сім’ї). Медико-етична та правова оцінка штучного аборту. Етичні, правові та соціальні аспекти і біобезпека пренатальної діагностики та популяційних скринінгових досліджень. Біоетичні проблеми неонатології і педіатричної практики.

Мета заняття:

  1. Оволодіти знаннями про біоетичні, правові та соціальні проблеми нових репродуктивних технологій, пренатальної діагностики, роботи лікаря неонатолога та педіатра.

  2. Ознайомитись із різноманітними морально-етичними поглядами на методи планування сім’ї, контрацепцію, штучний аборт для запобігання допущенню деонтологічних, етичних і загальнолюдських помилок у подальшій професійній діяльності.


Питання теоретичної підготовки:

  1. Нові репродуктивні технології. Методи штучного запліднення та їх морально-етична оцінка.

  2. Контрацепція. Її способи та види контрацептивів. Природні методи планування сім’ї.

  3. Моральна оцінка контрацепції та природних методів планування сім’ї.

  4. Види стерилізації та її моральна оцінка.

  5. Міжнародна федерація планування сім’ї, її мета та завдання.

  6. Визначення, види аборту та їх біоетична оцінка.

  7. Правовий статус абортів.

  8. Ліберальний, консервативний та помірний підхід до проблеми аборту.

  9. Морально-етична оцінка різноманітних методів переривання вагітності.

  10. Наслідки аборту для жіночого організму.

  11. Положення Декларації Всесвітньої Медичної Асоціації про медичні аборти.

  12. Біобезпека пренатальної діагностики. Етичні принципи пренатальної генетичної служби.

  13. Біоетичні проблеми неонатології і педіатричної практики.


Завдання:

  1. Одержати поняття про основні правові та біоетичні проблеми нових репродуктивних технологій, пренатальної діагностики, роботи лікаря неонатолога та педіатра.

  2. Освоїти значення природних методів планування сім’ї, зробити висновки щодо морально-етичних проблем аборту, контрацепції, стерилізації.

  3. Вивчити та засвоїти допустимі з біоетичної позиції дії лікаря у випадку вирішення поставлених у темі питань.

  4. Занотувати в робочий зошит основні положення Декларації Всесвітньої Медичної Асоціації про медичні аборти та Етичні принципи пренатальної генетичної служби.


Література:

  1. Биомедицинская этика / Ред. В.И. Покровский. – М.: Медицина, 1997. – C. 151-171.

  2. Терешкевич Д.-Г. Біоетика в системі охорони здоров’я і медичної освіти / Д.-Г. Терешкевич. – Львів: «Світ», 2008. – С.187-223.

  3. Москаленко В.Ф., Попов М.В. Біоетика: Філософсько-методологічні та соціально-медичні проблеми / В.Ф. Москаленко, М.В. Попов – Вінниця: Нова книга, 2005. – С. 118-128.

  4. Силуянова И. В. Биоэтика в России: ценности и законы / И. В. Силуянова. – М.: «ГРАНТЪ», 2001. – С. 60-86.

  5. Абаев Ю.К. Биоэтика и деонтология в педиатрии // Московские новости. – 2006. – №2. – С. 66-73.

  6. Аряев Н.Л., Десятская Ю.В. Биоэтические проблемы в неонатологии / Н.Л.Аряев, Ю.В.Десятская // Матеріали четвертого національного конгресу з біоетики. – Київ, 2010. – С. 123-124.

  7. Антологія біоетики / За ред. Ю.І. Кундієва. – Львів: БАК, 2003. – С. 147-158.

  8. Джочка О.П. Загальнотеоретичний аспект правового регулювання репродуктивної функції / О.П. Джочка // Медичне право України: проблеми становлення і розвитку: [Матеріали 1-ї Всеукраїнської науково-практичної конференції. Львів, 19-20 квітня 2007 p.] / Упоряд. к. ю. н. Сенюта І.Я., Терешко Х.Я. – Львів: Медицина і право, 2007. – С. 127-133.

  9. Драгнєвіч Л.Ю. Проблеми сурогатного материнства // Юриспруденція. – 2007. – №6. – С. 6–15.

  10. Стеценко С.Г. Искусственное прерывание беременности в контексте защиты прав человека / С.Г. Стеценко // Юрист. – 2002. – № 5. – С. 35–36.

  11. Біоетика http://www.sham.com.ua/pdf/bioetyka_odessa.pdf


методика виконання самостійної роботи

В ході практичного заняття студенти повинні оволодіти знаннями про біоетичні, правові та соціальні проблеми нових репродуктивних технологій, пренатальної діагностики, роботи лікаря неонатолога та педіатра. Ознайомитись із різноманітними морально-етичними поглядами на методи планування сім’ї, контрацепцію, штучний аборт для запобігання допущенню деонтологічних, етичних і загальнолюдських помилок у подальшій професійній діяльності.



Репродукція людини та нові репродуктивні технології

У світі, зокрема в Україні, з кожним роком зростає число неплідних подружніх пар, що збільшує попит на використання репродуктивних технологій.

У 70-х роках XX ст. виник і почав розвиватися напрям екстракорпорального запліднення (ЕКЗ) для вирішення проблем неплідності. 25 липня 1978 р. в Англії народилась перша в історії людства дитина, що була зачата за допомогою техніки штучного запліднення у пробірці з перенесенням ембріона в організм матері. Відтоді використання такої репродуктивної технології набуло великих масштабів.

Сьогодні існують допоміжні прокреативні технології, які цілком виправдані з морально-етичної точки зору. Це і стимуляція овуляції, і хірургічна корекція фаллопієвих труб, і лікарська допомога при заплідненні в лоні матері (наприклад, допомога у просуванні сперматозоїдів після подружнього єднання або хірургічне діставання яйцеклітини з яєчника і вміщення у матку, де вона запліднюється в природних умовах). З позицій персоналістичної біоетики ці технології не засуджуються, адже вони не порушують права людини бути зачатою у гідний спосіб у подружньому єднанні та любові.

Однак є такі репродуктивні методи, застосування яких викликає багато морально-етичних питань. До них належать: запліднення у пробірці з перенесенням ембріона в організм матері (техніка FIVET (Fertilization In Vitro Embryo Transfer)); ін'єкції сперматозоїдів до цитоплазми яйцеклітини (ICSI – Intra-Cytoplasmic Sperm Injection – трансцитоплазматична мікроін'єкція сперматозоїдів); донорство яйцеклітини від здорової жінки; штучна інсемінація спермою донора (гетерологічне запліднення – без участі одного з подружжя); сурогатне материнство – виношування ембріонів здоровою жінкою. Ці технології спричинилися до таких явищ, як "наймані матері", FIVET для самотніх жінок, вдів, гомосексуальних пар і навіть літніх жінок.

Основний принцип ліберальної позиції по відношенню до штучного запліднення – це "право кожної жінки мати дитину". Підставою цього права в рамках ліберальної ідеології є природно-біологічна функція дітонародження.

Розглянемо найрозповсюдженіші методи штучного запліднення.

Гомологічна штучна інсемінація – перенесення сім’я чоловіка у вагіну, порожнину шийки матки або фалопієву трубу жінки. В загальному, цей тип інсемінації не має в собі протипоказів або труднощів морального порядку, оскільки мова йде про лікувальну допомогу для того, щоби подружні стосунки закінчилися народженням дитини.

Набагато складніше морально-етична проблема постає в разі гетерологічної штучної інсемінації, коли використовується для запліднення сім’я донора – чужої по суті, в більшості випадків, незнайомої людини, а не чоловіка. Як наслідки – розрив між генетичним батьківством дитини і відповідальністю за її виховання, виникнення сімейних негараздів на грунті “умовного”, не біологічного батьківства, психологічна проблема “ідентифікації” батька дитиною тощо. Однак, у випадку, коли чоловік має “неякісне” для запліднення сім’я внаслідок патологічного процесу, гетерологічна інсемінація – єдина можливість у сім’ї народити дитину.

До технологій інтракорпорального запліднення відносять GIFT (Gamet Intra Fallopian Transfer) – перенесення гамет всередину маткової труби, полягає вона в одночасному, але розділеному перенесенні чоловічих та жіночих гамет всередину фаллопієвої труби. Показниками для такого методу являються деякі форми жіночої або чоловічої неплідності, несумісні із штучною інсемінацією, при умові, що жінка має, по крайній мірі, одну прохідну фаллопієву трубу. Під час інтракорпорального перенесення гамети деякий час перебувають поза організмом батьків, а це можна розглядати і як заміну подружнього акту, що засуджується релігією. Однак багато моралістів не погоджуються з подібною інтерпретацією і розглядають цей спосіб як допомогу подружньому акту.

Штучне гомологічне екстракорпоральне запліднення, запліднення у пробірці із подальшою пересадкою ембріону у матку жінки (FIVET), викликає ряд моральних заперечень. При сучасній технології відбувається запліднення декількох ембріонів. Оскільки відсоток вдалої імплантації і розвитку вагітності дуже низький (1 або 2 на 10), то заради досягнення більшого успіху створюють більше ембріонів для можливості повторити спробу у випадку неуспіху. Так званий “надлишок” ембріонів є етичною і юридичною проблемою: він може бути знищений, або його використовують для експериментів, або виробництва косметичних засобів, або переносять в іншу жінку (і в цьому випадку, очевидно, не відбувається гомологічного запліднення). Під час проведення FIVET загальна втрата ембріонів сягає 93-94% і лише мізерна їх кількість виживає.

Заплановане знищення ембріонів, являє собою з моральної точки зору навмисне знищення людської істоти, як і у випадку штучного переривання вагітності. Як причину, яка могла б морально виправдати це знищення, згадують той факт, що і при природному заплідненні відбувається велика кількість міні-абортів до або після імплантації внаслідок різних аномалій чи несумісностей. Отже, якщо сама природа виконує селекцію (відбракування) і з числа різних ембріонів імплантуються і розвиваються тільки ті, які мають найбільшу життєздатність, то і в лабораторних умовах також є допустимо застосовувати ряд спроб. В цьому випадку лікар лише “копіює” те, що відбувається в самій природі.



Етичною проблемою також є "ембріональна редукція". При імплантації одного ембріона нідація малоймовірна, тому одночасно імплантують три-чотири ембріони для того, щоб хоча б один вкорінився у матку. З цього випливає, що можлива багатоплідна вагітність. У свою чергу багатоплідна вагітність вважається невдачею, адже потрібно підвищити шанси для повноцінного розвитку хоча б одного ембріона. Ось чому в такому разі проводять постімплантаційний селективний (або євгенічний) аборт (під контролем УЗД при терміні вагітності до 10 тижнів у тіла "менш якісних" ембріонів вводять речовини, які призводять до їх загибелі). Такий аборт з позицій біоетики ніколи не виправданий.

Штучне гетерологічне екстракорпоральне запліднення засуджується з моральної точки зору ще в більшій мірі, адже додається ще ряд морально-етичних проблем, окрім того, що при заплідненні "у пробірці" продукуються ембріони, смерть яких наперед передбачена та запланована (“надлишкові” ембріони та “ембріональна редукція”).

По-перше, звернення за гаметами до третьої особи, щоб отримати в розпорядження сперму або яйцеклітину, створює розрив між подружнім єднанням і розмноженням людини, що призводить до дегуманізації подружнього акту.

По-друге, порушується право дитини бути зачатою і приведеною на світ у подружжя і з подружжя, дитина позбавляється синівської спорідненості з батьківськими коренями, страждає біологічна, психологічна і юридична ідентичність дитини. Кожен з нас має право знати, від кого він народжений. Це право визнається і на юридичному рівні в деяких країнах, в яких легалізована процедура штучного запліднення. Передбачається, що, при збереженні анонімності донорів, слід вести їх централізовану реєстрацію, щоб можна було отримати інформацію загального характеру у випадку, коли дитина її вимагає.

По-третє, оскільки, за допомогою еякуляції лише одного чоловіка можна запліднити велику кількість яйцеклітин, імплантуючи отримані в такий спосіб ембріони в різних жінок, і оскільки “батьківство” донора повинно залишатися невідомим, то теоретично є можливим отримання певного населення однокровних братів і сестер, які не будуть підозрювати про своє споріднення. В такому випадку можливе укладання шлюбів між однокровними родичами, які збільшують ймовірність генетичних захворювань.

По-четверте, постає проблема євгенічних тенденцій, коли є можливість селекції донорів. Ціль такої селекції полягає в тому, щоби дати парі, яка про це просить, не лише бажану дитину, але і “досконалу дитину”, або по крайній мірі, дитину, найбільш подібну до соціального батька.

По-п’яте, проблема сурогатного материнства. У випадку сурогатного материнства чітко проявляється інорідність сімейної пари-замовника та матері, яка виношує дитину, і яка може глибоко прив’язатися до виношуваної дитини в силу тісного біологічного зв’язку з нею в період її дозрівання. Таким чином являється очевидною маніпуляція тілесною природою дитини, яка отримує генетичну спадковість від двох конкретних осіб і разом із цим кров, харчування і життєве внутріматкове забезпечення (що в майбутньому може мати наслідки і на психічному рівні) – від третьої особи – сурогатної матері. В свою чергу сурогатна матір також отримує значну психологічну травму внаслідок придушення природного материнського інстинкту. Інколи і біологічні батьки не можуть до кінця прийняти дитину, виношену іншою жінкою, чужою для сім’ї по суті, як свою рідну. Ця проблема має і інший негативний бік: об’єктом договору купівлі-продажу є не тільки матка сурогатної матері, але і перш за все людське життя. Якщо ж дитина має вади розвитку, замовники можуть від неї відмовитися: для чого обтяжувати себе, якщо можна замовити ще один “товар”, який буде відповідати усім вимогам?

По-шосте, реалізація "репродуктивних прав" самотніх жінок з використанням донорської сперми порушує право майбутньої дитини мати батька, призводить до деформацій інституту сім'ї в бік збільшення неповних сімей, і реального росту числа дітей, народжених поза шлюбом. Використання репродуктивних технологій для забезпечення тих же "репродуктивних прав" осіб з "нестандартною сексуальною орієнтацією" неминуче сприяє руйнуванню традиційних форм сімейних відносин.

Нині лікарів турбує здоров'я "дітей з пробірки". Адже за даними досліджень відомо, що з 82 дітей зачатих in vitro – 44 мали неврологічну симптоматику. Зазвичай у народжених "дітей з пробірки" виникають такі розлади: затримка розвитку (30%), асфіксія при народженні (80%), неврологічні порушення (54%). Діти, зачаті у пробірці, нечасто виживають. Не можна забувати і про те, що застосування репродуктивних технологій пов'язане із загрозою розвитку онкологічних захворювань у жінок (у результаті гормональної гіперстимуляції овуляції).

Сьогодні прискореними темпами розвивається новий вид міжнародного бізнесу – "зародкового" або "репродуктивного". Реклама фірм, що займаються подібною практикою, з зазначенням ціни за сурогатне материнство, стає типовою. Скільки років знадобиться для повного виходу "терапії безпліддя" на рівень соціально-морального принципу "асексуального розмноження" або "техногенного" дітонародження? Просуваючись далі, можна припустити, що вагітність жінки буде замінена вагітністю тварини чи механічною вагітністю; або що через схрещення між людиною і твариною можна буде отримати новий тип істоти.

Отже, критерієм біоетичної дозволеності репродуктивних технологій людини слід вважати подружній акт, запліднення в живому організмі із допоміжною функцією техніки. Інші техніки, особливо ті, що намагаються вплинути на хромосомну і генетичну спадковість людини шляхом генетичних маніпуляцій, які не є терапевтичними, а націлені на продукування людських істот, відібраних щодо статі чи інших наперед визначених якостей, суперечать особистій гідності людини, її цілісності та ідентичності, тому вони жодним чином не можуть бути виправдані можливими корисними наслідками для майбутнього людства.


Контрацепція

Контрацепція є свідомою та цілеспрямованою діяльністю щодо позбавлення статевого акту властивої йому за його природою дітородної функції. З моральної точки зору контрацепція – це спосіб зняти з себе відповідальність за свою сексуальну поведінку і за долю майбутніх дітей.

Найчастіше контрацепцію використовують як метод планування сім’ї. В загальнодержавних масштабах різні методи контрацепції пропагандують для вирішення демографічних проблем країни, а також як метод боротьби з розповсюдженням штучних абортів.

Контрацептивного ефекту можна досягти способами:


  • блокуючи звільнення яйцеклітини з яєчників (за допомогою гормональних засобів);

  • створюючи перешкоду для зустрічі яйцеклітини і сперматозоїда під час статевого акту (для цього використовується презерватив, матковий ковпачок, сперміцидні (знищуючі сперматозоїди) засоби).

  • перерваний статевий акт (перериванні статевих зносин безпосередньо перед еякуляцією).

  • стерилізація (повне позбавлення людини плідності)


Види контрацептивів:

  1. Контрацептиви, що створюють механічну перепону - презерватив або матковий ковпачок.

  2. Гормональні контрацептиви: естропрогестинова таблетка (поєднує контрацептивний та абортивний механізми – естроген пригнічує гіпоталамо-гіпофізну систему і не дозволяє виділення яйцеклітини та гормонів; недозволяє утворенню слизу в шийці матки, яка стає непрохідною для сперматозоїдів і тим самим створює перешкоду їх попаданню в матковий канал (контрацептивний механізм), прогестин є перешкодою нормальному процесу змін ендометрійної структури матки, в результаті чого в разі запліднення ембріон не має можливості імплантуватися в матку (абортивний механізм).

  3. Хімічні методи контрацепції: сперміцидні засоби, вагінальні губки, таблетки, тампони, промивання.

  4. Інтерцептивні. Серед інтерцептивних контрацептивів слід розрізнити

а) гормональні: міні - таблетка (містить тільки прогестин), естропрогестини пролунгованої (вводяться як “депозит” в м’язові тканини), таблетка на завтра (є справжнім абортивним засобом, передбачає посилене приймання естрогенів або естропрогестинів в межах 72 годин після статевого акту, що призводить до порушення гормональної рівноваги, яка в нормальних умовах служить для підготовки слизової оболонки матки до прийняття ембріона після можливого зачаття).

б) механічні: спіраль (виріб зроблений з пластмаси або іншого матеріалу (наприклад, срібла або міді), який вводиться в маткову порожнину, реакцією на введення чужорідного тіла є хронічне запалення ендометрійної слизової оболонки, що стає непридатною для можливого прийняття ембріона, готового імплантуватися в матку (абортивна дія) і зміни складу слизу шийки матки, яка стає перепоною для проникнення сперматозоїдів в матковий канал і маткову порожнину.



  1. Антигестативні: препарат міфепристон викликає антипрогестинову реакцію, вшивають під шкіру, перешкоджає укоріненню людської істоти у властивому місці матки упродовж 5 років.

Слід наголосити, що усі контрацептивні засоби викликають ряд побічних змін в організмі, що згубно впливають на здоров’я жінки.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал