Методичні розробки з основ біоетики та біобезпеки для студентів 3 курсу медичного факультету



Сторінка7/8
Дата конвертації25.12.2016
Розмір2.21 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8

МЕТОДИКА ВИКОНАННЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ



В ході практичного заняття студенти знайомляться з клінічними, соціальними і глобальними питаннями біоетики ВІЛ-інфікованих осіб, осіб з туберкульозом, венеричними та інфекційними захворюваннями.

Наприкінці XX століття з’явилась нова хвороба, яка впродовж двох десятиліть набула агресивного характеру й охопила весь світ. За короткий термін, що минув з часу реєстрації перших випадків нетипової пневмонії серед чоловіків у США, був ідентифікований її збудник − вірус імунодефіциту людини. З того часу в усьому світі ця хвороба відома під зловісною абревіатурою ВІЛ/СНІД.

За даними сучасної наукової літератури та офіційної статистики, впродовж відносно короткого часу, відколи було діагностовано перші випадки СНІДу, його збудник – вірус імунодефіциту людини вразив понад 50 млн. людей. Щорічно у світі реєструють понад 5 млн. нових випадків інфікування ВІЛ, в тому числі інфікується близько 600 000 дітей. Впродовж 20-річної історії СНІДу від нього безпосередньо та від асоційованих з ним хвороб померли 21,8 млн. чоловік, з них 4,3 млн. дітей. Нині вважається, що кожний 100-й дорослий житель нашої планети вже інфікований ВІЛ.

Епідемія ВІЛ-інфекції в Україні розвивається вже понад 20 років. За цей час поодинокі випадки хвороби переросли в повномасштабну епідемію. За оцінкою незалежних експертів, в Україні сьогодні ВІЛ уражено близько 1,8% дорослого населення.

За даними Українського центру профілактики і боротьби зі СНІДом Міністерства охорони здоров’я (МОЗ) України, починаючи з 1987 року і до 2010 року включно, серед громадян України офіційно зареєстровано 182 тис. випадків ВІЛ-інфекції, у тому числі 37 тис. захворювань на СНІД. Більшість випадків ВІЛ-інфекції спостерігається серед осіб у віці 25-49 років. Впродовж вказаного періоду від СНІДу померли 21 тис. осіб, близько половини померлих перебували у віці від 25 до 39 років. Протягом 2010 року в країні зареєстровано 20,5 тис. нових випадків ВІЛ-інфекції (44,7 на 100 тис. населення).

Найактуальнішим завданням законодавства у контексті ефективного розв’язання проблеми ВІЛ/СНІДу є недопущення дискримінації і стигматизації ВІЛ-позитивних і хворих на СНІД людей та захист їх законних прав і свобод, оскільки через недостатню інформованість суспільства з питань ВІЛ/СНІДу на практиці реєструються непоодинокі випадки негативного ставлення до ЛЖВ подібного змісту. Слід відзначити і той факт, що чинне законодавство України у сфері ВІЛ/СНІДу ставить перед собою завдання щодо покращання якості життя ВІЛ-позитивних хворих і хворих на СНІД людей.

З початку 80-х років ХХ ст. етичні проблеми ВІЛ-інфекції стали об’єктом розділів біоетики – клінічної та соціальної етики.

Складовими клінічної етики є: 1) знання про механізм розвитку захворювання, а також про основні шляхи діагностики та лікування; 2) знання загальної етики і біоетики, культурних і релігійних особливостей соціального слою, який представляє хворий; 3) знання законодавчої бази; 4) знання і навики в питаннях міжособистісних взаємовідносин.

Першою етичною проблемою, яка пов’язана з ВІЛ-інфекцією, є добровільне тестування і консультування хворих на основі інформованої згоди. Під інформованою згодою розуміють добровільну згоду людини пройти медичний огляд на наявність ВІЛ-інфекції після отримання інформації про цілі та можливі результати тестування.

Питання про конфіденційність інформації про ВІЛ-статус є, з одного боку, етичним, з іншого – регламентується законодавчо. Згідно Закону України «Про попередження захворювання синдромом набутого імунодефіциту (СНІД) і соціального захисту населення», інформація про результати дослідження на ВІЛ є конфіденційною, її розголошення спричиняє кримінальну відповідальність.



Відмова в наданні медичної допомоги ВІЛ-інфікованим є проблемою клінічної і соціальної етики одночасно – результатом певного рівня суспільної свідомості і низької інформованості медичних працівників.

Розробка і клінічні випробування нових лікарських препаратів і вакцин для лікування ВІЛ-інфекції є важливою і гуманною задачею. Але її успішне рішення неможливо без чіткого дотримання етичних норм.

Можливість проведення профілактики трансмісії ВІЛ від матері дитині диктує необхідність кваліфікованого консультування ВІЛ-інфікованих жінок по проблемах репродуктивного вибору. В аспекті ВІЛ-інфекції вирішують глобальні біоетичні проблеми планування сім’ї, штучного переривання вагітності, штучного запліднення.

ВІЛ-інфекція має прогредієнтний перебіг, і в термінальній стадії захворювання виникає необхідність надання спеціалізованої паліативної допомоги. В таких випадках виникає питання про евтаназію – допомога хворим в перериванні життя. Евтаназія заборонена в більшості країн світу, в тому числі і в Україні. Особливо спірне застосування евтаназії ВІЛ-інфікованим, з урахуванням того, що використання нових схем лікування можуть оказати суттєвий вплив на якість та тривалість життя хворих.

Соціальна етика розглядає і регулює суспільні взаємовідносини. Епідемія ВІЛ-інфекції поставила перед суспільством задачі становлення системи первинної профілактики, а також профілактики серед груп ризику. Основною задачею первинної профілактики є зміна поведінки конкретної особистості, але адресована вона суспільству в цілому або певним групам населення. Успіх первинної профілактики визначається такими умовами:

1) усвідомлення на урядовому рівні безпеки розповсюдження епідемії ВІЛ-інфекції;

2) розробка національної стратегії первинної профілактики;

3) розробка і фінансування програми профілактики трансмісії ВІЛ від матері дитині;

4) фінансування програми лікування хворих;

5) впровадження програм зниження шкоди при ін’єкційному вживанні наркотиків.


Законодавчі основи ВІЛ-інфекції/СНІДу в Україні

Всесвітня декларація прав людини, прийнята на третій сесії Генеральної Асамблеї ООН 10 грудня 1948 р., в ст. 1, 2, 7, 12, 22, 25 проголосила рівність всіх перед законом, захист від дискримінації, довільного втручання в особистісне життя, а також право на соціальне забезпечення, медичний догляд у випадку хвороби чи інвалідності всіх без винятку.



Національна політика України в області профілактики ВІЛ-інфекції та боротьби зі СНІДом. Перша Національна програма боротьби зі СНІДом затверджена у 1992 р., коли був створений Національний комітет по боротьбі з захворюваністю СНІДом при Президенті України. Програми профілактики ВІЛ-інфекції серед осіб, які потребляють ін’єкційні наркотики розпочали здійснюватися в Україні з 1996 р. З 2000 р., згідно Приказу №120 МЗ України від 25.05.2000 р., в усіх регіонах України розпочали проводити профілактику передачі ВІЛ від матері дитині.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал