Методичні рекомендації з дисципліни




Сторінка3/9
Дата конвертації25.12.2016
Розмір5.01 Kb.
ТипМетодичні рекомендації
1   2   3   4   5   6   7   8   9
Тема 2. Імідж та його значення в діяльності державного службовця.
Кодекс етики державного службовця: світовий та вітчизняний досвід
1.
Сутність та значення іміджу для ефективної діяльності державного службовця.
2.
Складові іміджу державного службовця та їх характеристика.
3.
Методи формування позитивного іміджу.
4.
Кодекс етики державного службовця: світовий та вітчизняний досвід.
Імідж (англ. іmagе, від лат. іmago - образ, вигляд), цілеспрямовано формований образ (якої-небудь особи, явища, предмету), визнаний надати емоційно-психологічну дію на будь-кого. З тих пір, як у людини зароджується самосвідомість, відчуття “Я” і здатність сприймати іншого як подібного собі, виникають і “іміджеві питання”: як я виглядаю в очах іншої людини? Що він про мене думає? Як оцінює? Порівняно рано в історії людства з'явилися і люди, що спеціалізуються на діяльності, яку сьогодні іменую іміджмейкінгом.
Вважається, що основоположниками подібного заняття були філософи Аврелій
Августин, Платон, Н.Макиавеллі, В.Джеймс, Шопенгауер і т.д.
В економіці з цим поняттям першими активно в практичному аспекті почали працювати зарубіжні економісти, що займаються підприємницькою діяльністю. Відомо, що в 60-е роки американський економіст Болдуїнг ввів в оборот поняття “імідж” і обґрунтував його необхідність в діловому досягненні успіху.


26
Англійське слово “імідж” увійшло в ділову українську мову десь на початку переходу країни до ринкової економіки. Залежно від контексту його можна перекладати як: образ, зображення, відбиток у дзеркалі, статуя, ідол, подібність, ікона тощо. У діловій мові це слово здебільшого вживається без перекладу в значенні “репутація”, “авторитет”, “позитивний образ”,
“престиж” фірми, товару, менеджера, особистості тощо.
У ринковій економіці кожна організація, незалежно від того, продукує вона товари чи надає послуги, повинна турбуватись про свій позитивний образ
(імідж) на ринку, серед споживачів. Професіонали по створенню іміджу вважають, що люди судять про нас через зовнішнє враження, яке ми проводимо протягом перших п'ятнадцяти секунд спілкування. Саме такі якості особи як зовнішність, голос і уміння вести діалог, можуть зіграти вирішальну роль і у вашій кар'єрі, і у всьому житті. Якщо ваш зовнішній вигляд не вселяє пошана або ваша манера триматися залишає бажати кращого, то партнери або клієнти просто не схочуть надалі підтримувати з вами ділові взаємостосунки. І зовсім не
тому що ваше спілкування було непродуктивним, а тому що щось у вашій
манері говорити або у вашій зовнішності поставило бар'єр між вами і діловими
партнерами.
Імідж організацій державної служби – це добра слава серед населення про якість діяльності державних службовців (кожного зокрема і всіх разом).
Імідж державного службовця формується головним чином з таких елементів: зовнішній мови, службовий етикет, моральні якості, професіоналізм, світогляд ерудиція.
Зовнішній вигляд. Психологи стверджують, що враження про людину формується протягом перших 15 секунд спілкування. Тут має значення кожна деталь: одяг, взуття, колір сорочки й краватки, зачіска і макіяж, жести й міміка, хода і постава, манера триматися тощо.
Культура мови. Безперечно державний службовець повинен досконало володіти і послуговуватись у роботі державною мовою. Однак цього не досить.
Мова державного службовця має бути Стилістично грамотною, чіткою зрозумілою доступною-кожному відвідувачеві.
Службовий етикет. Культурна людина не обов’язково може бути службовцем, але державний службовець зобов’язаний, мусить бути культурною людиною. Він постійно контактує з різними людьми, бере участь у листуванні з численними організаціями, приймає відвідувачів з особистих питань, розглядає заяви і скарги. Поведінка державного службовця при виконанні посадових обов’язків, так само як зовнішній вигляд і мова, помітні неозброєним оком, сприймаються оточенням негайно. Будь-які вади, недоліки, помилки, тяганина у вирішенні справ, приниження гідності людини роблять погану рекламу і конкретному службовцеві, і державній установі в цілому.
До складових службового етикету можна віднести: дотримання загальноприйнятих норм ділової поведінки; приязність, доброзичливість,


27
особиста привабливість; коректність, гнучкість, відкритість у спілкуванні;
інтерес до співрозмовника; почуття стриманості, зваженості, такту.
Моральні якості пов’язані зі ставленням державного службовця до людини незалежно становища. До цієї групи якостей належать: повага, доброта, простота, скромність, справедливість, чутливість, готовність прийти на допомогу людині, поблажливість, намагання піти назустріч кожному.
Професіоналізм державного службовця характеризують ті знання, навички, риси, від наявності та сили прояву яких залежить результативність діяльності: вимогливість до себе, самодисципліна, жорсткий самоконтроль; високий рівень компетентності; знання сучасних інформаційних технологій; висока працездатність, витривалість; здатність аналізувати, відбирати потрібну
інформацію з різних джерел; здатність до встановлення ділових контактів з різними організаціями.
Світогляд і ерудиція допомагають державному службовцю успішно розв’язувати складні питання. До цієї групи особистісних рис належать: освіченість, вихованість; широкий світогляд; інтерес до політики, міжнародних проблем; прагнення до підвищення кваліфікації, неперервного поповнення і оновлення знань.
Ціннісні функції іміджу: особово-прославляюча; психотерапевтична; суб'єктивне призначення ціннісних функцій іміджу; об'єктивне призначення ціннісних функцій іміджу.
Технологічні функції іміджу: соціальна адаптація; висвітлення кращих особово-ділових характеристик; згладжування або заховання негативних особових даних; концентрація уваги людей на себе; розширення вікового діапазону спілкування.
Самопрезентація - це уміння подати себе, викликати прихильність до себе, привернути увагу, актуалізуючи інтерес людей до своїх якихось зовнішніх якостей. Самопрезентація користується великим попитом в театрі, шоу-бізнесі і в політиці. У даних сферах добре відомо, що недостатньо мати талант, треба уміти сподобатися публіці. У державній сфері самопрезентація багато в чому визначає успіх політичних діячів.
Привабливий імідж менеджера - цей прояв його розуму і освічених манер поведінки. В цілому по відношенню до іміджелогії можна судити про етичну відповідальність менеджера, як професійного управлінця, ділові успіхи якого напряму пов'язані з підтримкою і пошаною тих, з ким він працює.
Технологія самопрезентації - це класичний приклад органічного синтезу духовної і матеріальної технологій. Загальної технології самопрезентації операційно складаються з чотирьох основних технологічних позицій: візуалізація вигляду; комунікативна механіка; вербальний ефект; флюїдне випромінювання; практичні рекомендації по створенню іміджу.


28
У даний час імідж став ходовим товаром у всіх, хто займається підприємницькою і особливо політичною діяльністю. У зв'язку з постійно зростаючим попитом на професійне іміджування стало можливим поява нової професії - іміджмейкер, тобто фахівець по створенню іміджу особи і різних ділових і політичних структур.
Тема 3. Регламентування посадових обов’язків. Організація робочого
місця державного службовця
1.
Місце і роль регламентування посадових обов’язків у системі організації діяльності державних службовців.
2.
Регламентування діяльності державного органу, структурного підрозділу.
3.
Регламентування службових обов’язків посадових осіб: основні та додаткові засоби.
4.
Посадова інструкція як організаційно-правовий документ, що регламентує діяльність державного службовця.
5. Поняття “Організація робочого місця” та його зміст.
6. Функціональне призначення i зміст праці на робочому місці.
7. Планування робочого місця i службового приміщення.
Принципово важливою складовою організації діяльності державних службовців є регламентування посадових обов’язків. Воно тісно пов’язане з
організацією поділу й кооперування праці та сприяє: ефективному добору, розстановці й використанню персоналу; зміцненню виконавської дисципліни; створенню організаційно-правової бази діяльності службовців; підвищенню відповідальності працівників за результати діяльності; забезпеченню об’єктивності при атестації працівників, заохоченні або застосуванні дисциплінарних стягнень; запобіганню трудових спорів; підвищенню ефективності діяльності організації в цілому.
Регламентування посадових обов’язків державного службовця – це процес чіткого визначення і документального закріплення переліку обов’язкових для виконання працівником функцій, завдань, прав та відповідальності.
Службові обов’язки посадових осіб можна регламентувати різними засобами.
Положення про структурний підрозділ – це організаційно–правовий документ, який регламентує діяльність структурної одиниці в організації.
Існує два підходи щодо визначення змісту “Положення”. Згідно з першим підходом цей документ регламентує завдання і функції підрозділу, права, обов’язки й відповідальність керівника. Таким чином, для керівника окрема посадова інструкція не потрібна. Згідно з другим підходом керівник повинен мати відповідну посадову інструкцію, а “Положення” не включає розділи, які регламентують діяльність керівника.
Типова форма положення про структурний підрозділ організації має таку
структуру: загальна частина; основні завдання підрозділу; функції підрозділу;


29
права керівника підрозділу; структура підрозділу та взаємозв’язки з іншими підрозділами; відповідальність керівника підрозділу.
Положення розробляється на підставі розподілу завдань і функцій між структурними одиницями організації й затверджується першим керівником.
Завдання, обов'язки та повноваження і відповідальність за результати праці кожного державного службовця визначаються в розроблених та затверджених типових професійно-кваліфікаційних характеристиках посад та посадових інструкціях державних службовців. Посадова інструкція – це організаційно-правовий документ, що регламентує діяльність окремої посадової особи. Об’єктивною основою для розроблення посадової інструкції слугує “Довідник типових професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців”.
Типова форма посадової інструкції передбачає таку її структуру: загальна частина; посадові обов’язки; права; відповідальність.
Посадові інструкції державних службовців розробляють на основі типових професійно-кваліфікаційних характеристик посад органи виконавчої влади, їх управління, самостійні відділи та інші служби, виходячи з їх завдань, функцій та повноважень, встановлених нормативно-правовими актами, та штатного розпису, затвердженого в установленому порядку. Посадові інструкції затверджуються керівником органу виконавчої влади або, за його дорученням, його заступниками.
При розробці посадових інструкцій, якщо виникає необхідність, завдання та обов'язки, які включені до типової професійно-кваліфікаційної характеристики тієї або іншої посади, можуть бути розподілені між окремими державними службовцями або коло завдань та обов'язків окремих державних службовців може бути розширене з дорученням їм робіт, передбачених для різних груп посад. Усі посадові інструкції, що розробляються у відповідному органі виконавчої влади, повинні бути взаємопов'язаними, аби не допустити дублювання у роботі державних службовців.
Підготовка та періодичне уточнення посадових інструкцій мають забезпечувати раціональний розподіл та необхідну кооперацію праці державних службовців при виконанні завдань та функцій відповідного структурного підрозділу. Посадові інструкції державних службовців належить переглядати у разі зміни функцій працівників або структури відповідного органу виконавчої влади.
Завдання та обов'язки державного службовця мають відповідати завданням і функціям структурного підрозділу та вимогам типової професійно- кваліфікаційної характеристики відповідної посади.
Показниками оцінки роботи державних службовців є якість та своєчасність виконання посадових завдань та обов'язків, етика поведінки та дотримання обмежень, передбачених законодавством про державну службу.
У посадових інструкціях рекомендується передбачати пункт про те, кого відповідальний державний службовець заміщує на час відсутності у зв'язку з відпусткою, хворобою та іншими причинами, а також хто його заміщує.


30
Один примірник посадової інструкції знаходиться у керівника структурного підрозділу, один - у кадровій службі державного органу. Посадова інструкція подається для ознайомлення державному службовцю.
У деяких організаціях замість посадової інструкції розробляють і затверджують посадовий регламент, який додатково включає такі розділи: взаємозв’язки з іншими виконавцями та підрозділами; критерії оцінки якості роботи; умови роботи на даній посаді. Посадовий регламент готує керівник структурного підрозділу, а затверджує її перший керівник організації.
Положення про структурний підрозділ та посадова інструкція є
основними засобами регламентування посадових обов’язків державних
службовців. В окремих випадках діяльність посадової особи може регламентуватись додатковими засобами: контрактом, спеціальними
інструкціями та правилами, планами (графіками) виконання робіт, разовими терміновими завданнями керівника.
Організація робочого місця державного службовця є важливою
складовою організації праці. Раціональна організація робочих місць має своєю
метою створення умов для високопродуктивної праці, якісного виконання посадових обов'язків і забезпечення найкращих умов праці для державних службовців.
Робоче місце є первинною ланкою організаційної структури кожної організації, це обмежений простір спеціально підготовлений і обладнаний всім необхідним для ефективної трудової діяльності одного працівника чи групи працівників. Робоче місце є невід’ємним елементом організації діяльності державного службовця. Робоче місце - зона трудової діяльності одного або декількох працівників на обмеженій ділянці площі, оснащена необхідними засобами для виконання посадових обов'язків. Відстань між робочими місцями повинна бути 0,79 - 0,9 метра.
Організація робочого місця являє собою складний процес: визначення функціонального призначення і змісту праці, тобто спеціалізації робочого місця; панування робочого місця; оснащення робочого місця всім необхідним для ефективної роботи; створення сприятливих умов праці.
Визначення функціонального призначення робочого місця і змісту праці. Це принципово важливий етап організації робочого місця, адже від якості його вирішення залежать усі наступні етапи його створення.
Праця державного службовця має чітко виражений інтелектуальний характер, що необхідно враховувати при організації робочих місць. Також слід зважати на рівень посади службовця; наявність чи відсутність підлеглих, склад
і зміст виконуваних посадових обов’язків і функцій, горизонтальні й вертикальні організаційні та інформаційні зв’язки тощо. Усе це прямо або опосередковано впливає на розташування робочих місць, розмір площі кожного, оснащення тощо.
Планування робочого місця полягає у визначенні: площі під кожне робоче місце, взаємного розташування робочих місць у службовому приміщенні, розмірів проходів (зовнішнє планування), а також порядку взаємного


31
розташування предметів оснащення в межах робочого місця (внутрішнє планування).
Загальна площа службового приміщення визначається відповідно до кількості місць, габаритними розмірами меблів і обладнання та повинна передбачати мінімум витрат часу на обмін необхідною інформацією між співробітниками підрозділу, вільний підхід до засобів оргтехніки, дотримання вимог санітарних норм.
Об’єм службового приміщення в середньому на одного працівника має бути не менше 15 м³, а площа робочого місця, обмеженого стінами, не менше
4,5 м². Робочі місця, що взаємодіють у процесі спільної праці, мають бути розташовані поряд, а маршрут руху службових документів та іншої інформації повинен бути найкоротшим.
Внутрішнє планування робочого місця має забезпечувати: зручність робочої пози службовця; мінімізацію витрат робочого часу на виконання закріплених посадових обов’язків; зручність зберігання і пошуку документів та
іншої інформації; безпеку праці; зручність роботи з відвідувачами.
Важливе значення в організації робочого місця має дотримання нормальної
температури та вологості повітря.
Оснащення робочого місця. Ефективність діяльності державного службовця значною мірою залежить від того, наскільки оснащення робочого місця відповідає його посадовим обов’язкам та вимогам сучасних інформаційних технологій. Робоче місце державного службовця може бути оснащено комп'ютерною технікою. Структурні підрозділи повинні бути забезпечені факсом, ксероксом, телефонним та електронним зв'язком. Це питання вирішується шляхом створення автоматизованого робочого місця (АРМ) у вигляді системи методичних, технічних, програмних засобів з використанням
ПЕОМ останніх поколінь.
Головне призначення АРМ – гнучка автоматизація функцій користувача в реальному вимірі часу. АРМ допомагає державному службовцю мати завжди під рукою великі масиви довідкової, статистичної, оперативної інформації, швидко обробляти документи, друкувати тексти, обмінюватись інформацією з
іншими відділами та установами, користуватись електронною поштою тощо.
Створення сприятливих умов праці. Для підтримання високої працездатності, запобігання професійним захворюванням на робочих місцях у службових приміщеннях мають бути створені і підтримуватись сприятливі санітарно–гігієнічні умови праці (мікроклімат, чисте повітря, хороше освітлення, відсутність надмірного шуму). Хорошому настрою працівників сприяє також естетичне оформлення інтер’єрів, хороший соціально- психологічний клімат у колективі.
Кожне робоче місце в організації не є ізольованим, воно активно взаємодіє з іншими робочими місцями та структурними підрозділами згідно з встановленими поділом і кооперуванням праці. У процесі свого функціонування робоче місце споживає різноманітні ресурси, потребує пильної уваги з боку керівників та допоміжних служб. Якщо ця увага послаблюється


32
або зникає на якийсь час, то може уповільнитись чи зупинитись і процес функціонування робочого місця.
Організація робочого місця як процес формування виробничого середовища для працівника триває обмежений час, після чого робоче місце починає функціонувати на створеній матеріально-технічній базі.

Тема 4. Обслуговування робочого місця. Правила внутрішнього
розпорядку
1.Обслуговування робочого місця як комплексна організаційна проблема задоволення поточних потреб його функціонування.
2. Характеристика основних функцій обслуговування робочого місця.
3.Суб’єкти забезпечення ефективного обслуговування робочих місць.
4. Правила внутрішнього розпорядку.
Рівень обслуговування робочих місць державних службовців в органах виконавчої влади впливає на їх продуктивність праці. Тому, своєчасна службова інформація, яка поступає до державного службовця, є одним з елементів раціональної організації його праці, оскільки вона дає змогу своєчасно прийняти обґрунтовані рішення.
Обслуговування робочого місця як процес задоволення його поточних потреб повторюється щоденно, тому воно має бути під постійним контролем збоку керівництва.
Весь комплекс обслуговування робочого місця державного службовця з деякою мірою умовності можна звести до виконання чотирьох груп функцій:
Планово-розподільча
функція
включає:
організацію поділу й кооперування праці службовців; планування діяльності службовців, видачу їм разових завдань і доручень; приймання виконаної роботи й оцінювання її якості; організацію матеріального і морального стимулювання праці; періодичну атестацію.
Планово-розподільчу функцію здійснюють переважно керівники структурних підрозділів.
Функція інформаційного забезпечення передбачає: своєчасне і повне надходження виробничої, статистичної, правової, науково-технічної, соціологічної, політичної, метеорологічної та іншої інформації (залежно від сфери діяльності органу управління та займаної державним службовцем посади); бібліотечне й архівне обслуговування;
інструктування
і консультування; забезпечення комп’ютерними програмами; підготовку і проведення методичних нарад; навчання на робочому місці.
Цей комплекс обслуговування забезпечують керівники підрозділів, функціональні служби, бібліотека, архів; в її реалізації беруть участь фахівці, залучаються зовнішні організації. Для інтелектуальної діяльності державного службовця якісне інформаційне забезпечення має неоціненне значення. У цій справі не може бути другорядних завдань, усе має свою вагу, тому будь–яке нехтування своєчасністю і якістю інформаційного обслуговування, намагання заощадити кошти може призвести до вкрай негативних наслідків.


33
Функція
матеріально-технічного
забезпечення зводиться до планомірного постачання робочих місць службовців засобами праці: папером; канцтоварами; теками; записниками; календарями; витратними матеріалами до технічних засобів.
Норми витрат матеріалів і спеціалізовані заявки складають керівники підрозділів за участі відповідних фахівців. Реалізацію заявок забезпечує господарський відділ.
Функція забезпечення сприятливих умов праці включає такі види обслуговування: підтримання сприятливих санітарно-гігієнічних умов праці
(опалювання приміщень, освітлення, кондиціонування повітря); ремонт і утримання в чистоті службових і допоміжних приміщень; організація раціонального режиму праці й відпочинку; організація харчування; медичне обслуговування; запобігання конфліктам, підтримання хорошого соціально- психологічного клімату в колективі.
Цю функцію забезпечують керівники підрозділів, господарський відділ, служба громадського харчування, медико-санітарна служба.
Для забезпечення оперативності у роботі окремих категорій працівників необхідно мати на робочих місцях такі довідкові матеріали: тлумачний словник термінів відповідної галузі; довідники з чинного законодавства; орфографічний словник; довідкові книжки з адресами та телефонами працівників, діяльність яких пов'язана з цією установою; карткові покажчики до збірників постанов та розпоряджень уряду, наказів органу виконавчої влади тощо; фахову літературу; періодичні видання з напряму діяльності; сучасну літературу з питань економіки та науково-технічної інформації; навчально-методичну літературу із сучасних форм і методів аналізу соціально-економічної ситуації; нормативно- правову базу (електронна форма); оргтехніку та канцелярські товари, папір тощо.

Тема 5. Гігієна і культура праці. Режим праці й відпочинку
1.
Гігієна праці та її значення в організації діяльності державних службовців.
2.
Характеристика основних вимог гігієни праці.
3.
Поняття культури праці. Культура праці як основна ознака професіоналізму державного службовця.
4.
Характеристика основних елементів культури праці. Культура робочого місця.
5.
Культура службової поведінки.
6.
Поняття “режим праці”. Фізіологічне, соціально-психологічне i соціально-економічне обґрунтування режиму праці.
7.
Підходи до методів удосконалення режиму праці та відпочинку.
Гігієна праці – це наука, яка вивчає вплив на організм людини трудової діяльності й виробничого середовища. Вона також розробляє гігієнічні нормативи і заходи, спрямовані на оздоровлення умов праці, запобігання загальним і професійним захворюванням, підвищення продуктивності праці.
Праця державного службовця характеризується підвищеною нервовою


34
напруженістю, недостатньою рухливістю, одноманітною робочою позою. На емоційну сферу службовця негативно впливають
інформаційні перевантаження, ненормований робочий день, часто незалежна від нього невпорядкованість режиму роботи, необхідність приймати відповідальні рішення в умовах дефіциту часу і браку об’єктивної інформації.
Внаслідок фізичної детренованості організм погано відновлює відпрацьовані клітини, порушуються обмінні процеси та функції внутрішніх органів, ослаблюється імунологічний захист організму. Якщо на це накладається невміння або небажання раціонально організувати працю, правильно розподілити сили і час, якщо службовець ігнорує принципи здорового способу життя, то рано чи пізно настає розплата: організм не витримує, з’являються симптоми важких захворювань вищої нервової системи та систем кровообігу, травлення, опорно–рухового апарату. Атеросклероз,
ішемічна хвороба серця все частіше вражають людей найпродуктивнішого віку
– 35…45 років. Щоб зберегти здоров’я, подовжити період активної життєдіяльності службовцям доцільно дотримуватись вимог гігієни праці.
Нормалізація повітряного середовища. Більшу частину робочого дня службовець проводить в приміщенні, це зобов’язує уважно ставитись до параметрів мікроклімату на робочому місці. Повітря в службовому приміщенні має бути чистим, помірно теплим. Це досягається опаленням у холодні періоди року та вентиляцією або кондиціонуванням. Оптимальна температура повітря на робочому місці в холодні та перехідні періоди року має підтримуватись в межах 2О...23°С, а в теплий період – 22...25°С при відносній вологості повітря
60...40%. Швидкість руху повітря в приміщенні в усі періоди року має бути в межах 0,1...0,2 м за секунду. Для розумової праці комфортним є мікроклімат з температурою повітря у зимовий період - 18 - 20 град. C, у літній - 22 - 25 град.
C, відносною вологістю у зимовий період 45,0 - 50,0 %, літній - 50,0 - 95,0 %. У повітрі має бути не більш 0,03 % вуглекислоти.
Нормалізація освітлення. Особливе значення має освітлення робочого місця. Для кращого розсіювання та відбиття світла рекомендується стелю фарбувати у білий колір, він відбиває до 90 % світлового потоку. Стіни повинні менше відбивати світло і мають бути темнішого кольору, ніж стеля. Якщо вікна у приміщенні виходять на сонячний бік, то стіни краще фарбувати у прохолодні тони: блакитний, зеленуватий, салатний. Для приміщень з вікнами, орієнтованими на північ, північний захід, північний схід більше підходять кольори теплої гами: жовтуватий, світло-помаранчевий, піщаний. Підлога, незалежно від матеріалу, з якого її зроблено, повинна мати темніший колір, ніж стіни. Для забезпечення рівномірності та незмінності освітленості на протязі робочого дня рекомендується штучне освітлення (загальне та місцеве).
Людина 80...90% інформації сприймає органами зору, тому до освітлення приміщення в цілому і кожного робочого місця ставляться жорсткі вимоги.
Робочі місця слід планувати таким чином, щоб столи стояли перпендикулярно до вікон, а світловий потік ішов з лівого боку.
Штучне освітлення повинно бути достатнім, рівномірним та захищати очі працівників від сліпучого світлового потоку. Рівномірність освітлення


35
забезпечується загальними джерелами світла, а розрахункова освітленість робочої зони – місцевими світильниками. При роботі з дисплеями освітленість приміщень має бути в межах 300–500 лк.
Обмеження шуму. Надмірний шум у службових приміщеннях викликає передчасну втому, погіршує увагу, зменшує продуктивність праці, негативно впливає на стан органів слуху. Для розумової праці допустимий рівень шуму встановлено в діапазоні 50... 75 децибел залежно від наявності джерел шуму.
Зменшення шуму досягається зовнішньою ізоляцією та покриттям стін і стелі шумопоглинаючими матеріалами. Для зниження шуму в службових переміщеннях пропонується: розміщувати робочі місця співробітників таким чином, щоб службові розмови одних працюючих не заважали іншим; використовувати у разі необхідності різні звукоізолюючі пристрої, особливо у службових приміщеннях, які призначені для 10 та більше працівників.
Дотримання чистоти. Чисте приміщення, повітря в ньому, робочий стіл тощо є чинниками хорошого настрою у працівників, профілактики респіраторних та шлунково-кишкових захворювань. У службових приміщеннях належить робити щоденне вологе прибирання, безумовно заборонити тютюнопаління.
Відмова від шкідливих звичок. Найпоширенішими шкідливими звичками є зловживання алкоголем та тютюнопаління. Алкоголь і тютюн завдають людині потрійної шкоди: по-перше, псується здоров’я; по-друге, з сімейного бюджету забираються значні суми грошей на непотрібні й шкідливі речовини; по-третє, людина потрапляє у велику залежність від цигарок і алкогольних напоїв.
Справа не лише у втратах часу на “перекури” та “похмілля”. Працівник втрачає спокій та самовладання, опускає руки, коли закінчуються цигарки або закортіло випити.
Активний відпочинок. Недостатню рухливість, обумовлену характером і змістом праці, доцільно компенсувати активними формами відпочинку. Під час перебування на роботі в перервах на відпочинок корисним є виконання комплексу виробничої гімнастики. Частину обідньої перерви можна використати для прогулянки. Якщо бракує вільного часу для занять у спортивних секціях, то, як мінімум, треба частину шляху на роботу й з роботи долати пішки. Для осіб середнього й старшого віку ходьба є дуже ефективним засобом підтримання здоров’я, підвищення життєвого тонусу.
Імідж державної установи формується поступово під впливом ряду різноманітних чинників. Але вирішальним чинником була, є і буде людина.
Високопрофесійна, самовіддана діяльність кожного службовця не залишається непоміченою. Це чітко фіксується зовнішнім середовищем. Всі, кому доводиться переступати поріг державної установи чи спілкуватись телефоном відразу помічають, з ким мають справу. Хороші враження швидко стають надбанням громадськості, про високоефективну діяльність установи починають повідомляти засоби масової інформації.
Суттєвою і наочною ознакою професіоналізму державного службовця є
культура праці. Це досить широке поняття, яке охоплює елементи культури робочого місця і культури трудової поведінки державного службовця.


36
Культуру робочого місця характеризують: чистота, порядок, естетичне оформлення.
Чистота на робочому місці та в службовому приміщенні загалом є важливим елементом офісної культури і виховним чинником як для персоналу установи, так і для відвідувачів. Чистота дисциплінує людей, спонукає їх бути зібранішими, уважнішими щодо своєї поведінки, застерігає, що тут не прийнято смітити, палити, залишати рештки їжі тощо. Дуже важливим елементом культури робочого місця є чистота повітря в приміщенні. Деякі працівники дозволяють собі палити на робочому місці, а за відсутності руху повітря воно швидко псується, тим такі працівники роблять собі негативну рекламу і шкодять здоров’ю.
Порядок у приміщенні, на робочому столі, в шафах є важливою передумовою того, що кожен предмет, кожен документ перебуває у конкретному місці, його легко знайти, завдяки чому робочий час витрачається дуже раціонально.
Естетика робочого місця полягає у раціональному поєднанні кольорів
інтер’єру, дизайні робочих меблів, наявності художніх елементів (картина на стіні), внутрішньому озелененні тощо. Приємне виробниче середовище піднімає працівникам настрій, стимулює до продуктивної праці. Відомо, що коли у людини поганий настрій, то “все падає з рук”, а фахівці встановили, що при цьому продуктивність праці може зменшитись на 30 і більше відсотків.
Культура робочого місця, виробничого середовища створюється спеціальними службами, які повинні щоденно підтримувати їх на належному рівні.
Культура трудової поведінки службовця складається з таких елементів: дисципліна, відповідальність, якість, етика, культура спілкування.
Дисципліна трудової поведінки полягає у беззастережному дотриманні правил внутрішнього трудового розпорядку, своєчасному виконанні завдань і доручень.
Запізнення на роботу, передчасне припинення роботи, неявка на службу без поважних причин – усе це абсолютно несумісне зі статусом державного службовця. Не менш важлива й виконавська дисципліна. Несвоєчасне виконання завдання на одному робочому місці може перешкодити своєчасній підготовці установою важливого урядового завдання.
Відповідальність державного службовця означає, що він є “державною” людиною, виконує завдання і функції державної ваги. Він мусить наполегливо й рішуче розв’язувати найскладніші завдання, стояти на захисті державних
інтересів, зробити все що від нього залежить для захисту конституційних прав і свобод людей у тій ділянці державного управління и місцевого самоврядування, яка відповідає його компетенції.
Якість як показник культури трудової поведінки державного службовця полягає у бездоганному виконанні завдань і доручень, дотриманні встановлених термінів та якості підготовки документів; забезпеченні надійного зберігання інформації обмеженого доступу.
Етика є важливою характеристикою трудової поведінки державного службовця. Згідно з текстом Присяги, яку людина приймає, вступаючи на


37
державну службу, вона повинна з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов’язки. Етика трудової поведінки вимагає від державного службовця бути чесним, справедливим, ввічливим, поважати закон і гідність людини.
Культура спілкування – це досить широке коло елементів культури трудової поведінки. До нього належать: досконале володіння державною мовою культура мовлення і листування, культура спілкування з допомогою засобів зв’язку тощо. Головна вимога щодо культури спілкування полягає у шанобливому ставленні до партнера, адресата, поважанні його гідності.
Режим праці й відпочинку службовцяце впорядковане чергування часу роботи і перерв для зняття втоми, запобігання хронічному перевтомленню.
Правильне фізіологічне й соціально-економічне обґрунтування режиму праці й відпочинку гарантує стійку високу працездатність, збереження і зміцнення здоров’я, покращує настрій, збільшує можливості для продовження освіти, культурного відпочинку і розваг, виховання дітей.
Залежно від робочого періоду розрізняють річний, тижневий, добовий, змінний режими праці й відпочинку. Вони всі взаємопов’язані. Працездатність у річному періоді залежить не лише від тривалості й форми проведення річної відпустки, але й від того, як людина відпочиває протягом кожного тижня, доби
і кожної робочої зміни. Це слід враховувати при розробці будь-яких заходів з раціоналізації режимів праці й відпочинку.
Головна мета вдосконалення режиму праці й відпочинку полягає у досягненні високої й стійкої працездатності працівника протягом тривалого періоду без перенапруження організму, без шкоди для здоров’я.
Протягом кожного з вищеназваних робочих періодів працездатність людини не є сталою. Вона змінюється під впливом багатьох чинників, свій внесок робить і психофізіологічний чинник. На початку періоду звичайно працездатність менша за середній рівень, але поступово наростає. У тижневому робочому періоді це особливо помітно в понеділок до обідньої перерви.
Причиною такого явища є те, що набутий внаслідок багаторазового повторення звичних трудових дій робочий динамічний стереотип за час перерви в роботі частково руйнується, тому потрібен деякий час входження в роботу, щоб він поновився. Наприкінці робочого періоду працездатність падає під впливом накопиченої в організмі втоми. Наприклад, найвища продуктивність протягом тижня спостерігається у вівторок і середу. Незначний спад має місце в другій половині четверга, найменша годинна продуктивність у п’ятницю після обіду.
При складанні графіка річних відпусток слід зважати на те, що підвищена працездатність спостерігається у холодну частину року – з жовтня по березень.
У весняно-літній період працездатність помітно зменшується під впливом температурного чинника, накопиченої втоми та у зв’язку з сезонною перебудовою організму людини. Отже, відпустки краще планувати на теплі місяці року, коли працездатність є нижчою за середній рівень, а умови для її відновлення та оздоровлення набагато кращі, ніж узимку.


38
Протягом доби працездатність сягає найвищого рівня в період з 8 до 18 години, а найнижчого – з 3 до 5 години. Через це робота в нічний час є небажаною через низьку продуктивність і значну перевтому організму людини.
Найбільш ретельно має бути обґрунтованим саме змінний режим праці й
відпочинку. Якщо в організмі працівника не буде щоденно накопичуватись зайва втома, то і протягом тижня її теж не буде, а двох вихідних вистачить для повного відновлення працездатності.
Для державних службовців типовий режим праці й відпочинку в змінному робочому періоді передбачає сумарний час на відпочинок протягом зміни тривалістю 30 хвилин. З цього часу 5–10 хвилин має бути відведено на обов’язкову фізкультпаузу за 1...1,5 години до обідньої перерви та регламентовану перерву на відпочинок тривалістю 15 хвилин за 1...1,5 години до закінчення зміни. Проведення нарад, засідань, зборів у першу половину дня небажане.
Безперервна тривалість роботи з відеотерміналом не повинна перевищувати чотирьох годин за день. При цьому через кожну годину роботи працівник повинен зробити перерву на 5–10 хвилин, а через 2 години – на 15 хвилин.
Одним з чинників ефективної організації праці державних службовців є
використання робочого часу. Тривалість робочого часу державних службовців визначається нормативно-правовими актами у сфері праці з урахуванням особливостей, передбачених Законом України “Про державну службу”.
Нормальна тривалість робочого часу - сорок годин на тиждень. З метою своєчасного і якісного виконання своїх трудових обов'язків державний службовець може епізодично працювати понад норму робочого часу.
Крім того, відповідно до статті 20 цього Закону для виконання невідкладної
і непередбаченої роботи державні службовці зобов'язані за розпорядженням керівника органу виконавчої влади, в якому вони працюють, з'являтися на службу у вихідні, святкові та неробочі дні, робота за які компенсується відповідно до чинного законодавства. За рішенням керівника органу виконавчої влади державні службовці можуть бути відкликані із щорічної або додаткової відпустки. Частина невикористаної відпустки, яка залишилася, надається державному службовцю у будь-який інший час відповідного року чи приєднується до відпустки у наступному році.
У основі наукової організації праці повинні бути результати вивчення витрат робочого часу та розробка заходів щодо його ефективного використання
із забезпеченням скорочення термінів виконання певних управлінських функцій.
На режим праці та відпочинку державних службовців впливає ступінь
нервово-емоціональної напруженості, санітарно-гігієнічні умови тощо.
Оскільки найбільша працездатність державного службовця спостерігається з 9 до 12 та з 14 до 16 годин, то саме на цей період рекомендується планувати виконання найбільш трудомістких видів робіт.
Для запобігання перевтомлення необхідно встановити регламентовані перерви для відпочинку, які є більш ефективні, ніж перерви, що виникають у


39
процесі роботи. Для працівника розумової праці ефективний такий режим: через дві години з початку роботи - десятихвилинна перерва; у другій половині дня через кожну годину роботи - п'яти - восьми хвилинна перерва.
За своєю класифікацією усі витрати робочого часу управлінського персоналу можна поділити на час роботи та час перерв.
При цьому, час роботи можна поділити на час виконання посадових
обов'язків та на час виконання робіт, не передбачених цими обов'язками, в тому числі - час тимчасового виконання обов'язків інших співробітників.
Виходячи із змісту праці, робочий час можна поділити на підготовчо-
заключний час, час основної роботи, час відпочинку і особистих потреб та час
обслуговування робочого місця.
До підготовчо-заключного часу у державних службовців належить час отримання завдання та звіт про його виконання.
Час обслуговування робочого місця - це час на отримання та доставку документів та матеріалів до робочого місця, приведення в робочий стан оргтехніки.
Час основної роботи поділяється в залежності від її характеру, обумовленого змістом функцій управління, на час організаційно- адміністративної, творчої та технічної праці.
Час організаційно-адміністративної роботи - це витрати часу на організацію та управління трудовим процесом, проведення засідань та нарад, вирішення внутрішніх питань щодо організації виконання тієї чи іншої роботи
(завдання).
Час творчої роботи включає витрати часу на аналіз існуючих обставин, документів, інформації, пошук та розробку відповідних оптимальних рішень, проектів документів, програм тощо.
Час технічної роботи - це витрати часу на виконання простих робіт, які регулярно повторюються, пов'язаних з інформаційним пошуком матеріалів, документів, підготовкою звітів, ділового листування тощо.
Перерви в процесі робочого дня поділяються на: перерву на відпочинок та перерву на особисті потреби; час обідньої перерви, який визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, не включається до робочого часу, надається для відпочинку і харчування та використовується державними службовцями на свій розсуд. Цей час повинен надаватися, як правило, через чотири години після початку роботи;
- перерви, викликані порушенням режиму праці, які пов'язані в основному
із чинниками, що не залежать від працівника (очікування завдання, несправність технічних засобів тощо);
- перерви, викликані порушенням трудової дисципліни (запізнення на роботу, передчасне залишення робочого місця, самовільна тимчасова відсутність, виконання роботи, не пов'язаної із службовими обов'язками).
Підготовчо-заключний час, час на обслуговування робочого місця, час на відпочинок та особисті потреби, включаючи фізичні паузи, як правило, складає
10 відсотків від часу основної роботи. Для вивчення витрат робочого часу


40
державних службовців може застосовуватися анкетне та усне опитування працівників, фотографія або самофотографія їх робочого дня.
Вивчення витрат робочого часу державних службовців слід проводити за такою послідовністю: підготовка до опитувань або спостережень, проведення опитувань або спостережень, обробка та аналіз отриманої інформації з наступною розробкою відповідних організаційно-технічних заходів щодо використання відповідних результатів.
На першому етапі визначається суб'єкт опитування або спостереження
(структурний підрозділ органу виконавчої влади, окрема група державних службовців, окремі категорії службовців). Потім визначаються тривалість опитування або вивчення витрат робочого часу (безперервно, з перервами) та термін проведення опитування або спостережень (місяць, тиждень), а також коло спеціалістів, які будуть проводити опитування або спостереження та аналіз отриманих даних. Мінімальним терміном проведення фотографії або самофотографії робочого дня державних службовців повинен бути один робочий тиждень.
У підвищенні ефективності організації праці державних службовців важливе значення відіграє поведінка керівника, організація його особистої
праці та її продуктивність, методи та стиль керівництва. Значна частка недоліків в організації управлінської праці зводиться, як свідчить практика управління, до втрати робочого часу керівниками та їх підлеглими.
Організовуючи свою працю, керівник повинен уникати надмірного перевантаження і одночасно забезпечити чіткий ритм у роботі підлеглих з найбільш ефективним завантаженням їх роботою. Керівник повинен особисто вирішувати тільки ті питання, які неможливо передати на розгляд і вирішення підлеглих, що забезпечить ефективну організацію управління і ефективну працю його підлеглих.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал