Методичні рекомендації щодо святкування Дня Святого Миколая в знз області



Скачати 178.89 Kb.
Дата конвертації13.02.2017
Розмір178.89 Kb.
ТипМетодичні рекомендації
Додаток

до листа ПОІППО



13.12.20161442

Методичні рекомендації щодо святкування Дня

Святого Миколая в ЗНЗ області
Кожний народ має свої звичаї, свої обряди, що вироблялися впродовж століть, і саме вони становлять невичерпне джерело яскравої неповторності українського народу, його унікальної культури і високої духовності. День Святого Миколая, Новий рік, Різдво, Щедрий вечір яскраві, колоритні, цікаві своєю самобутністю. Вони виразно передають характер і духовний світ українського народу, його фольклор, традиції, побут.

Відповідно до «Національної доктрини розвитку освіти», освіта «… відтворює і нарощує …духовний…потенціал суспільства.», мета державної політики щодо розвитку освіти полягає, зокрема, у створенні умов для «…виховання покоління людей, здатних…оберігати й примножувати цінності національної культури…». Саме тому відзначення названих свят має потужний виховний потенціал для дітей та учнівської молоді.

Останнім часом набуло особливої популярності святкування в ЗНЗ області Дня святого Миколая. При його відзначенні слід згадати про постать святого, його життя та вчинки, про історію та традиції пошановування його в Україні та Європі.

Свято Миколая прийшло до України 1088 року, за часів князя Всеволода Ярославовича. На честь святого княгиня Ольга побудувала один із перших храмів Київської Русі в середині IX століття над могилою Аскольда в Києві. Найдавнішу збережену українську ікону святого Миколая датують початком XIV століття.

Українці з давніх часів вважають Миколая святим – заступником простого люду (до речі, його ім'я в перекладі з грецької означає «перемога народу»), особливо несправедливо скривдженого. А ще він опікується подорожуючими та моряками. Український люд цього святого називав «скоропомічним» – адже він завжди спішить на допомогу потребуючим.

Сотні церков в Україні побудовані на честь Чудотворця Миколая. На Подолі у Києві постала нова церква Святого Миколая, збудована київським річковим портом на штучному острові посеред Дніпра. І на кручі Дніпра над могилою першого християнського князя Києва Аскольда – височіє церква Святого Миколая, де у кінці ХІХ століття сталося чудо – Святий Миколай із бурхливих дніпровських вод врятував маленького хлопчика. А в місті Миколаєві йому споруджено великий пам’ятник. В українському народному фольклорі багато приказок, у яких згадується Миколай. Його постать поряд із Богородицею та Ісусом можна зустріти у стародавніх українських щедрівках.

Кажуть, традиція дарувати подарунки дітям на свято розповсюдилась Європою із середньовічної Німеччини. Її перейняли Австрія і Польща, а далі й Україна. Це підтверджується тим, що в Україні звичай класти дітям подарунки під подушку зберігся передовсім на Правобережній Україні, яка свого часу перебувала під владою Речі Посполитої.

Для наших прабабусь і прадідусів святкування Миколая не обмежувалося отриманням подарунків. У цей день обов’язково йшли до храму помилитися святому угоднику Божому, віддати йому шану. На Харківщині 17, 18, 19 грудня справляли так звані Миколині святки, звичайно з урахуванням того, що в цей час тривав різдвяний піст. У ці дні варили кутю та узвар, щоб наступного року був урожай на плоди й на ячмінь. Існувала й традиція випікання спеціального печива – миколайчиків. А на Гуцульщині побутував весільний звичай, коли молодят освячували іконою Миколая. На Київщині хазяїн, прийшовши з церкви, брав миску із свяченою водою, квача із рідного зілля, ішов кропити господу, худобу та збіжжя, примовляючи: «Святий Миколай, помилуй та сохрани нас від усякого лиха!». У давнину на Миколая укладалися договори й угоди, бо всі були впевнені, що в цей святий день ніхто не зважиться на обман.

Після революційних подій другої половини ХІХ ст. на Галичині серед українського шкільництва виникла потреба в яскравому дитячому святі. Тому Святий Миколай став опікуном українських школярів. Дитяче свято потребувало текстового матеріалу – віршів, пісень, драматичних творів. Багато українських авторів відгукнулися на цю потребу. Слід згадати про Івана Франка: йому належить віршований переказ легенди «Чудо з утопленим хлопцем» й одноактна п’єса «Суд святого Миколая».

З приходом радянської влади Святий Миколай, як і всі інші релігійні символи, був витіснений. Згідно з постановою ЦК КПРС від 1937 року на заміну йому прийшов Дід Мороз, який дарує подарунки на Новий Рік. На Західній Україні, натомість, традиція збереглася.

У Києві перше офіційне свято Миколая було влаштоване 19 грудня 1990 року для 700 хлопчиків і дівчаток – сиріт та дітей з багатодітних сімей. Через рік, 19 грудня 1991 р., стараннями Всеукраїнського православного братства дитячі свята святого Миколая влаштовано вже у 20 містах України.

На превеликий жаль, образ святого спотворюється і трактується як образ чергового Діда Мороза, Санта-Клауса. Ця схожість є вигаданою і базується на зовнішніх атрибутах (старий чоловік, товстенький, з великою сивою бородою і т.д.). Але сутність образу святого відрізняється глибиною ментального сприйняття віруючими людьми. Слід обов’язково пам’ятати, що святий Миколай – це реальна постать, яка своїм життям здобула святості, виконавши християнські заповіді любові до Бога та ближніх.

Миколай жив у місті Патарі в Малій Азії. Народився у 280 році в родині багатих та благочестивих батьків Феофана та Нонни. Дядько Миколая був єпископом патарським. Хлопець ріс у добрі та любові, але його глибоко засмучували навколишня бідність та убогість городян. Він як міг допомагав бідним родинам, дітям-сиротам. Щоб не принижувати людей милостинею, Миколай по ночах розносив їжу, одяг, ласощі й клав на порозі убогих осель. З часом люди довідалися про доброчинця і вже відкрито йшли до нього із своїми бідами та проблемами. Ще замолоду для сиріт він став батьком, для бідних – милостивим подателем, у біді – помічником, у горі – утішителем. Миколай залишив світське життя і віддався службі Господові. Продав після смерті батьків усе добро, роздав убогим та бідним, а сам вирушив прочанином до Палестини. Повернувшись, став священиком у місті Міри, а згодом – єпископом. Під час гонінь на християнську віру його кинули до в’язниці, а за правління Костянтина Великого звільнили.

Ще за життя люди вважали отця Миколая Святим. Одного разу він щирою молитвою вгамував бурю на морі і врятував чимало рибалок, а також корабель, на якому прочани пливли до Палестини. Мав дар зцілювати калік, недужих, неодноразово рятував приречених до страти. Але найбільшою його заслугою було те, що він дуже любив усіх людей, цінував кожну окрему людину. Його життя – то любов і служіння людям. Завдяки доброчинності, вірності і щирості у служінні вірі християнській, прославлянні імені Бога ділами та вчинками на землі, отця Миколая було визнано церквою як Святого.

За легендою, Святий Миколай раз на рік спускається на землю, щоб прийти до діток і принести їм дарунки за хороше навчання, чемну поведінку, повагу до батьків та старших людей. Святий Миколай усе знає про діток, усе хороше і погане записане в нього у великій книзі, котру йому допомагають заповнювати Ангелики цілий рік. Якщо ж котрась дитина була нечемною або не хотіла вчитися, то замість Святого Миколая у чарівну грудневу ніч до неї прийде чортеня Антипко. Воно залишить під подушкою неслуха пучок вербових різочок. Іноді наука не йде без бука…

Це легенда. Традиція святкування цього свята збереглась у Західній Україні і, в умовах відродження духовності єдиної української нації, поширюється по всій Україні. Українці, як найдавніша християнська нація, вважають Миколая своїм Святим.

На жаль, сьогодні втрачається християнське розуміння свята: святий Миколай – людина, яка своїм життям змогла догодити Богові, це зразок доброти і милосердя, потрібно наслідувати його поведінку і вчитися допомагати знедоленим, хворим, при чому робити це слід непомітно, не на показ, так, «щоб права рука не знала, що робить ліва». Розповідаючи про святителя, педагоги можуть згадати про таке поняття як меценатство та відомих українських меценатів. Відзначення цього дня – це привід ще раз поговорити з учнями про такі чесноти як доброта, милосердя, жертовність, любов до ближніх, співчуття. Рекомендуємо тематику виховних годин: «Доброта врятує світ», «Милосердя – душі осердя», «Подарунки краще дарувати, ніж приймати», «Милосердний вчинок, який мене здивував», «Святий Миколай добру нас навчає», «Що таке милостиня», «Як потрібно робити добрі справи», «Святий Миколай – взірець благочестя», «Про щоб я просив(ла) святого Миколая».

Святий Миколай – образ, що асоціюється з високими людськими моральними цінностями, глибокою вірою в Бога та в існування праведності на землі. Не гроші, а любов, порядність, доброчесність та благородство керують світом. Постать святого є зразком того, як треба ставитися до ближніх. І тут є привід згадати євангельське трактування, хто є нашими ближніми. За християнським вченням, це кожна людина. І один раз на рік, у чарівну грудневу ніч, усі ми маємо можливість бути доброчинцями. Дякуючи доброму імені Святого Миколая, кожен може зробити щасливими діток, обділених долею у батьківській ласці.

Дарувати любов один одному – це навчив нас робити Святий Миколай. І ми повинні щиро ділитися неповторною атмосферою сімейної традиції української землі, тепла батьківських сердець і багатою культурою родинного виховання з нашими близьким і далекими сусідами. Запрошуємо бути щедрими і милосердними до своїх родин, до своїх сусідів, до тих, хто потребує сьогодні допомоги і опіки.

Як правило, в цей день дорослі привчають дітей отримувати подарунки, насправді потрібно навчити дарувати їх іншим, тим, хто потребує допомоги. Особливе задоволення ми відчуваємо, коли даруємо друзям, близьким подарунки, що зробили власноруч. Тому пропонуємо у передсвятковий період присвятити належну увагу творчому процесу. Цей день дає привід педагогам ще раз звернути увагу дітей на те, що треба бути уважними до оточуючих, а не лише зосереджуватися на своїх проблемах.

При проведенні вистав, інсценізацій до Дня святого Миколая радимо врахувати, що за християнськими канонами не можна наряджати дітей у священицький одяг, а тим більше грати нечистих. Потужний потенціал для проведення виховних годин та свят звичайно мають розповіді про чудесну допомогу святого, викладені в його житії.

До цього дня можна приурочити проведення акцій милосердя, ярмарків-продажів, благодійних концертів, вистав.

Подаємо літературний матеріал для використання при проведенні заходів, присвячених дню святого Миколая.



Жив колись давно на світі

Десь у Азії юнак,

Роздавав дарунки дітям

Той багатий одинак.

Бідним дітям у потребі

Дарувати він любив,

Аж Господь Вседобрий в небі

Миколая полюбив

Став єпископом все знаним

Миколай і чемно жив.

Особливої пошани

Він у Бога заслужив.

Запитав Господь: «Що хочеш

За свої заслуги ти?»

Хочу, Господи, я хочу

Раз на рік на Землю йти.

Завітати в кожну хату,

Всіх вітати знов і знов,

Чемним дітям роздавати

Подарунки за любов.

І отак щоразу, діти,

Вам щороку Бог дає:

Миколай мандрує світом

Подарунки роздає.





Молитва до Миколая

Святий Миколаю,
Я тебе благаю:
Пошли щастя й світлу долю
Козацькому краю.

Дідусь і бабуся —


Щоб були здорові,
Татусь і матуся —
Щоб жили в любові.

Усім добрим діткам


Принеси гостинці
І подаруй Божу ласку
Кожній сиротинці.


Свято Миколая вже прийшло до нас
Свято Миколая вже прийшло до нас,
Здійснились всі мрії, Миколай у нас,
Здійснились бажання всеї дітвори,
Він приніс малятам дарунки свої.

Любий Миколаю, прошення прийми,


Будемо слухняні, будемо чесні ми.
Будем пам’ятати заповіді всі,
Хочемо ми жити в щасті і добрі.


Ірина Шевчук


Надія Гуменюк



Миколаю, Миколаю!

Миколаю, Миколаю!
Я про тебе пам’ятаю,
І тому я добре вчуся
І до Бога все молюся.

Знаю, завдяки лиш праці


Буду жить колись в палаці,
Зможу користь приносити
Й краю рідному служити.

В школі я знання здобуду.


Добрим буду я до люду.
Зможу я колись пишатись,
Що на тебе міг рівнятись.

Хочу чудеса творити


І на радість батькам жити!
З твоїх вчинків приклад брати,
Щоб всім щастя дарувати.

Тож-бо, друзі дорогенькі!


Будьмо завжди ми чемненькі,
Не лінуймось, не сварімось —
За науку всі берімось!

А тобі ми, Миколаю,


Всі поклін наш посилаєм.
Щоб у всьому світі діти
Розквітали, наче квіти!


Ірина Цельняк



Святий Миколай
Хто всім бідним помагає? 

Хто добра не забуває? 

Святий Миколай!

Будьте ж, діти, завжди чемні, 

Помагайте тим, хто темний, 

Тим, хто впав, подайте руку, 


Любіть маму, любіть тата, 

Діда, бабцю, сестру, брата 

І любіть свій рідний край - 

Вас полюбить Миколай.

Подарунки приготує, 

Всіх вас ними почастує. 

Треба лиш не забувать - 

Бога й рід свій шанувать


Не вважайте то за муку.


Я прошу у Миколая 

Я ляльок багато маю,
Але прошу Миколая,
Щоб приніс мені новеньку,
Кучеряву і гарненьку.
Я хотів би дві машини
І солодкі мандарини.
Але що це? Що я бачу?
Чому наш Володя плаче?
- Мені сумно, як згадаю
Бліду дівчинку з трамваю.
В неї дуже хворі ніжки
І вона не ходить пішки.
Я не хочу ні машинок,
Ні солодких мандаринок.
Я прошу у Миколая:
- Я також собі згадала,
Як цукерки купувала...
Біля нас живе бабуся,
Що просити хліба мусить,
Бо не може вже ходити,
І ніхто у цілім світі
Про старесеньку не дбає
І нічим не помагає.
Прошу я у Миколая -
Хай про неї він згадає.
Все, що він мені готує, -
Хай бабусі подарує.
- Я у Бога завжди прошу
Не цукерок і не грошей,
А здоров'я мамі й тату,
Миру, щастя в нашу хату,
Миру, щастя всій родині,
Хай ту дівчинку знайде
І на ніжки підведе.

Усій нашій Україні.





Молитва до Святого Миколая




Підніму до неба рученята, 
Помолюсь на Миколая свято! 
Якщо вірить, молиться дитина -
Зійде благодать на Україну! 
О, пастирю наш, отче Миколаю! 
Від усього серденька благаю: 
Зглянься на невиннеє ягнятко, 
Захисти від горя і нестатку! 
Захисти від кривди і хвороби, 
Від чиєїсь злості чи жадоби!.. 
Наш заступнику, могутній друже, 
Ти завжди до всього небайдужий. 
Тож схиляється тобі додолу 
Кожний і обласканий, і кволий, 
І дорослий кожний, і маленький, 
Молиться і дякує красненько 
За твою всемилість і опіку... 
Чудотворцю щедрий, сяйноликий! 
Від несправедливості і болю 
Захисти нам і життя, і долю!.. 
Сподіваюся і прославляю 
Доброту святого Миколая! 
Милосердний, будь і не покинь 
У Господній істині! Амінь!



* * *




Архієпископ Мир Ликійський!
Угодник Божий Миколай!
Тебе я в поміч призиваю
Ти чад своїх не забувай!
Ти народився давно, в Потарі,
У Малоазійській стороні,
На користь людям і землі.
Ішов корабель в ясну днину
Тримав він курс на Палестину.
Враз піднялася буря люта -
Для моряків настала скрута.
На Бога одного надію мають,
В молитві святого Миколу благають:
Святий Миколо, нас грішних почуй,
Від смерті страшної нас порятуй.
Святий Миколай на поміч спішить
І лютая буря закінчилась вмить.
"Покайтеся, браття! - святий взиває, -
Грішник у Царстві Божому місця не має!"
Через наклеп неправедний та наговори
Трьох воєвод позбавили волі.
Сидять у кайданах, страти чекають,
Усердно Миколу в молитвах благають
Почув святий молитву щиру,
Бо сильну в нього мали віру
У сні Костянтину він з'явився,
Сказав: "Царю, ти помилився!"
Невинних узяв ти в окови -
На Божу кару будь готовий.
Невільників звільнити маєш - 
Наклепників злих покараєш".
Ти врятував від тяжкої долі
Трьох бідних батькових дочок.
Подавши їм три злата таємно
Ти зберіг їх від вінця.
Забілів снігами гай
Їде святий Миколай,
Коло нього на санчатах
Синьоокі янголята
Хоч на дворі зимний час
Не забув святий про нас.
Нумо ж всі його вітати,
Щирим серцем прославляти



Лист до Чудотворця

Святий отче, Миколай!
Мою хату не минай!
Подаруй мені потіху
І торбину, повну сміху,
І здоров’я для родини,
Красну долю для Вкраїни!


Віра Багірова



Прохання до Миколая


Миколаю святий,

Миколайчику!

Не для себе прошу я

Для зайчика,

Бо про мене дбає

Родинонька,

Ну а він, мабуть,

Сиротинонька.

У садочок прибіг –

Хвіст куценький –

та від холоду тремтів –

був босенький.

Чоботята подаруй

Ти м’якенькі,

Щоб було йому у лапки

Тепленько.
Усміхнувся Миколай,

Миколайчик:

- З подарунком буде хлопчик

і зайчик.

Та благословенна

родинонька,

Де зростає чуйна дитинонька.

Леся Вознюк


Чудесна допомога святого Миколая

Жила в одному селі вбога вдовиця. Чоловік її на війні загинув, і лишилася вона сама з малими діточками. Тяжко вони бідували. Працювала жінка день і ніч, копійку до копійки збирала, щоб купити на весну корову. Кожен-бо знає: як є молоко в хаті, то й голод не голод.

Ось і Великоднем земля розквітла, ось і Юрія — урочисто вигнали громадою череду на пашу, вже й до весняного Миколи рукою сягнути.

Розплатився на празники з удовою хазяїн, у якого наймитувала. Порахувала вона свої зарібки та зраділа, як погожа днина: має, має грошей на корівку вистачити!

Пішла до міста на базар. І таки зглянувся Господь: добре сторгувалася — гарну корівчину купила. Правда, на гостинчики дітям не лишилося, але то не біда, бо скоро годувальницю приведе.

Йде вона додому, худібку свою на налигачі веде - рада-радісінька. Вже по обіді присіла на хвильку перепочити, підкріпитися та й корову пустила попастись. А довкола — благодать Божа, так гарно: сонячно, тепло, цвіте все й буяє, трава молода, як оксамит, м’якенька, пташечки співають, бджоли гудуть.

Аж тут корова ніби сказилася — чи вкусило її щось, чи злякало — як зареве та й дременула світ за очі. Жінка за нею біжить, але де там наздогнати й за налигач ухопити, скоро корова і з очей пропала.

Прибігла бідолашна вдова до роздоріжжя, а куди далі за тою коровою йти, вже й не знає: слідів не видно, праворуч ліс, ліворуч яруга чагарем поросла.


Шукала, шукала... Сіла на колоді та й плаче, плаче та молиться: “Господи, змилуйся наді мною, заради діточок малих, змилуйся...” Пильно і Матінку Божу, що до всіх стражденних милосердна, благає, і святого Миколая, що подорожніми та вбогими опікується... А день котиться до вечора - вже не встигне сьогодні додому дістатися: де заночувати?
Аж чує:

— Слава Ісусу Христу! Молодице, чи не твоя це корова?

Дивиться: йде дорогою дідусь, статечний такий, білобородий, очі добрі, з веселою іскоркою, і лозиною її корівчину поганяє.

— Моя... — і знов у сльози, тепер від радості.

— Як твоя, то не плач, а бери її за налигача й подякуй Богові. Та рушай до хати. Але сьогодні ти додому не встигнеш завидна дістатися, тому, коли дійдеш до хутора, постукай у першу хвіртку. Там заночуєш. Не бійся й не шарійся, послухайся мене, тоді буде тобі добре.

Жінка аж оніміла від радості та подиву, ледь спромоглася прошепотіти: “Спасибі, добродію!” — проте вклонилася незнайомцеві аж у пояс.

Узяла корову за налигач і пішла, а дідусь рушив своєю дорогою. За мить озирнулась, аби ще раз йому подякувати, але старий зник, наче й не було.

Дійшла вона до хутора, коли вже сонце сіло. Як і наказав дивовижний незнайомець, постукала в першу хату й попросилася переночувати. А мешкали в тій хаті дві сестри. Уже в літах вони були, обидві бездітні: одна вдовою лишилася, друга так і здівувала, — тепер разом доживали віку.

З радістю впустили її господині: “Привів нам святий Микола гостю ради свого празника, дай, Боже, до неділі дожити! Дали з дороги вмитися, нагодували, на лаві постелили... І корові у хліві місце знайшлося.

За вечерею розговорилися жінки, як воно буває. Розказали кожна про свою долю, про свою біду...

А вранці, як рушала вдовиця додому, поклали їй добросерді сестри цілу торбу гостинців: і хлібину свіжу, і сала шматок, і пундиків для діток "від зайця" (бо як же воно: з міста йти й гостинців не принести?).

Ото радості було вдома, коли мати прийшла й корівчину привела.


Хоча й далі воно теж по-всякому бувало: і тяжко, й сутужно, а таки легше, бо корова є у дворі. А ще заопікувалися відтоді цією родиною дві сестри з хутора. Усі діти виросли, в люди вийшли.

А коли в старості питали онуки вдовицю, як вона лихоліття пережила, то завжди казала: “То мені святий Микола, угодник Божий, поміг! Зглянувся Господь на біду нашу, тож і ви живіть по правді Божій і ніколи не піддавайтеся відчаю. І не забувайте про вбогих і нужденних: як дає Бог хліб, то поділіться з тим, хто не мас, — станете тоді святому Миколаєві за помічників”. (Легенду переповіла Зоряна Живка)


Визволення сина Агрикового з полону

В одній із країн римської імперії жив багатий і благочестивий чоловік на ймення Агрик. Щороку він достойно відмічав день пам'яті святителя Миколая: ходив на богомілля до церкви, пригощав на честь свята бідних та вбогих.
Одного разу, напередодні свята він сказав своєму синові:
Сину мій, Василю, йди до церкви святителя Миколая, помолися там великому Угоднику Божому.

На той час, коли Василь знаходився у церкві, стався набіг сарацин на місто. Сарацини оточили храм. Захопили в полон усіх богомольців і повезли з собою на острів Кріт.

Батьки юнака, вражені горем, дні і ночі плакали за своїм сином. Якось Агрик звернувся до дружини:

Ось вже два роки ми тужимо та нарікаємо, забули навіть про святителя Миколая, а завтра ж день його пам'яті. Ходімо до церкви, помолимося йому, може він подасть нам звісточку про сина.



Так вони і вчинили. Потім покликали до себе убогих і, як і раніше, почали пригощати їх. Раптом у дворі загавкали собаки. Агрик вийшов і побачив прямо перед собою юнака в сарацинській одежі з глечиком в руках. Придивившись, Агрик упізнав в ньому свого сина і радісно скрикнув:

Невже це ти, сину мій, чи очі мої від старості та сліз обманюють мене?


Так, це я, батечку, але як опинився тут, не знаю. Щойно я прислуговував за столом князеві сарацинському. Раптом хтось узяв мене за руку і, як вихор, переніс мене сюди.
Хто ж був цей дивний визволитель? Ти впізнав його, сину мій? з нетерпінням запитав Агрик, передбачаючи відповідь. 

Так, я впізнав у ньому святителя Миколая, того самого, кому молився тоді - два роки тому, в храмі, сказав юнак. 



Щасливе сімейство дякувало Богу та його святому Угоднику Миколаю. 
Так Святитель нагородив ревність Агрика, чудесно повернувши йому сина.
В.о. ректора Т. О. Кравченко


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал