Методичні рекомендації щодо роботи з акцентуйованими підлітками



Скачати 337.35 Kb.
Дата конвертації04.06.2017
Розмір337.35 Kb.
ТипМетодичні рекомендації
За матеріалами інтернетвидань
Методичні рекомендації

щодо роботи з акцентуйованими підлітками
Акцентуйовані — це нормальні діти, але з незвично загостреними особливостями поведінки. Дорослішати можна бурхливо, «кризово», а можна й досить спокійно. Спокійні підлітки здатні активно і свідомо формувати себе, долаючи зусиллям волі тривоги і кризи, бо вони успішно пройшли попередні вікові етапи в родині. 
Дітей «кризового» віку більшає (їм менше поталанило з батьками). Учені визначають їх як чутливі типи акцентуації характеру. Акцентус (від лат. — наголос) у психологів трактується як варіант норми, що межує з психопатією. Однак акцентуація — не психічна хвороба, а радше особливий стан.
Батьки й педагоги знають: є діти надто сором'язливі, вразливі, тривожні, емоційно розгальмовані, агресивні, ті, яких принижують (ізгої), імпульсивні, істеричні, злісно-забиті, ті, які хочуть бути особливо помітними. Кожен тип акцентуації можна визначити ще в першому класі. Корекція характеру після статевого дозрівання є малоефективною. У цивілізованому світі цим займаються батьки під керівництвом учителя, психолога, психіатра, лікаря. Результати — обнадійливі. Чим менше акцентуйованих дітей, тим менше дорослих, у яких такий стан дедалі поглиблюється, стає незворотним. Це біда і для людини, і для суспільства.
Людей з крайніми варіантами норми у світі не так уже й мало. На початку ХХ ст. у Європі їх було близько 40 відсотків, а наприкінці — близько 50%. У 80-х роках серед радянських людей відсоток таких осіб був досить високий — приблизно 70. А ось в Японії — 36 (за деякими відомостями — 32). Є над чим замислитися.
І все тому, що в 20-х роках у нас настирливо насаджувалася думка, що інститут сім'ї має відмерти як буржуазний пережиток. Мати повинна працювати й брати активну участь у громадській роботі. І це щойно після народження дитини! Вихованням малечі мали цілодобово опікуватися дитячі заклади — садки, будинки, комуни, інтернати, групи продовженого дня. На щастя, ця вивихнута педагогіка скінчилася з розпадом Союзу.
Ми поговоримо, як зарадити акцентуації. А зарадити треба, бо в дітей в «кризовому віці» можуть виникнути дивацтва, і з ними вони підуть у доросле життя. Які дивацтва? Скажімо, патологічні хобі, або ні з того ні з сього вони втрачають друзів, з'являється стриманість у ставленні до близьких аж до жорстокості, але вибірково до когось одного з батьків; невмотивована озлобленість і пліткарство (у дівчат). А ще — невпевненість у собі (самоповага на нулі). У дітей-невдах може розвинутись неймовірна вразливість, потаємна агресивність тощо. Досвід підказує: хоч би від яких розладів нервово-психічної сфери не страждала дитина (заїкання, енурез, смоктання пальця тощо), для неї це травматичний фактор, що призводить до важких переживань, вторинних нашарувань.
А тепер докладніше про деякі типи акцентуації характеру дітей та підлітків.
Сором'язливі, вразливі, тривожні
Такі говорять неголосно, свої проблеми переживають тихо, боячись привернути до себе увагу, беззаперечно виконують усі вказівки. У класі не підносять руку. Вони — непомітні. Для батьків і деяких учителів такі діти є «зручними». Насправді треба бити на сполох. Діти постійно напружені, бо бояться всього — нових людей, ситуацій, завдань, галасливого оточення, не вірять у свої сили.
Можливо, першопричиною такої поведінки є якась подія. Нерідко такі діти дуже відрізняються від решти. Тоді вони стають ізгоями в класі, товаристві. А це вже подвійний гніт.
Вихователі мають підвищувати самооцінку таких дітей, але робити це делікатно, бо дитина спершу в неї не віритиме.
Не критикуйте за сором'язливість, не стимулюйте сміливості. Час не можна випередити. Якщо дитині важко привітатись з чужими людьми, не лайте, не акцентуйте на цьому уваги оточення. Сором'язливі не витримують надмірної уваги до себе, але свій страх заперечують.
Замисліться, чи хвалили ви сьогодні свою дитину хоча б 5–6 разів (це лише необхідний мінімум). А скільки критикували, висловлювали зауважень?
Знайдіть контакт з учителем, щоб він підтверджував успіхи вашої дитини. Частіше бувайте в школі, якщо син не хоче туди ходити (дехто втікає з дому — це небезпечно). І винні в цьому насамперед батьки.
Агресивна поведінка
Агресія — це психічна нестійкість, коли емоції переважають над розсудливістю. Основне у вихованні — ласка, це одна з біологічних потреб організму. Найсильніше потерпають без неї діти, чиї батьки працюють від ранку до вечора. Коли мати інстинктивно гладить дитину по голівці, усміхається (а ще раніше брала на руки), вона навіть не усвідомлює значущості своїх дій (назвемо їх лікувально-профілактичними процедурами). А ось і підтвердження. На Заході перший спалах жорстокості збігся з тим періодом, коли виросло покоління дітей, на яких поширилась мода не годувати малюка груддю.
Для тих, хто в дитинстві був обділений любов'ю та ніжністю, є два шляхи. Перший — сховатися під маскою агресивності. Другий — прагнути компенсувати нестачу ласки все життя. Така людина ненаситна, як Дон Жуан, і так само нещаслива.
Як проявляється агресія в школі? Хлопчаки влаштовують бійки, дівчата злість демонструють вербально. Старшокласники агресію виражають через негативізм, пасивно або активно чинять опір нормам і правилам. А ще захоплюються агресивними іграми на комп'ютері, зухвалими танцями, татуюванням, графіті на стінах, демонстративністю у зовнішньому вигляді.
Моделлю агресивної поведінки є батьки — їхні окрики, заборони, накази, обмеження, контроль, фізичні покарання. Діти це переносять на стосунки з оточенням. І хоча не всяка агресивність є поганою (часом допомагає відстояти себе, захистити, перебороти труднощі), все ж вона є виявом внутрішнього дискомфорту, болю і невміння адекватно реагувати.
Щодо вияву внутрішнього дискомфорту. Показовим є таке свідчення психіатрів. Усі маніяки, які проходили експертизи, зізнавалися, що в дитинстві вони були непотрібні своїм матерям. Маніяк жорстокий, бо не знає нічого іншого. У нього стерта межа між добрим і поганим. Він соціально небезпечний страждалець. І все тому, що в дитинстві його не пестили.
Замкнений тип акцентуації характеру
Проявляється в ранньому віці. Нарівні зі спадковою схильністю відіграє роль авторитарний стиль виховання. Більшість страхів згодом зникає, але іноді вони залишаються в підсвідомості (це коли хлопчик чи дівчинка приховують свій страх, бо над ними насміхаються). Лякливість породжують конфлікти і напруженість у родині, надмірна тривожність батьків або народження іншої дитини і пов'язане з цим почуття непотрібності. Такі діти — гіпертрофовано боязкі і сором'язливі. Ніколи не розповідають, що в них на душі. Мало тягнуться до однолітків, надають перевагу товариству дорослих. Підлітковий вік для них — неймовірно складний період. Зазнають глузувань і навіть жорстокого переслідування з боку інших. Соромляться відверто виявити свої емоції, проблеми переживають мовчки, бояться привернути до себе увагу, ніколи не скаржаться, беззастережно виконують вказівки, бо всього бояться. У таких дітей дуже низька самооцінка. Тому й батьки, й учителі мають підвищувати їхню самооцінку, але робити це слід делікатно, не брати штурмом.
Від боязких, замкнених дітей відходять друзі, а нових вони не заводять. Спершу з'являться патологічні хобі, потім холодність до близьких, рідних. Може проявитись не тільки черствість, а й жорстокість, вибірково спрямована на когось з батьків. Юнак дорослішає, а порушений контакт з рідними не відновлюється. Озлобленість заважає роботі, відбирає сон, здоров'я. Сексуальна активність у підлітків з крайньою акцентуацією зазвичай обмежується інтенсивним онанізмом. Це треба передбачити і порадитись з лікарем.
Маленькі пліткарі
Окремі ознаки в невеличких групах (переважно дівочих) можна помітити в 3–4 класі. Далі — гірше. Відомий німецький учений Карл Леонгард у книзі «Акцентуйовані особистості» попереджає, що в дорослому житті це небезпечні люди, якщо в підлітковому віці залишаться без педагогічної уваги.
«Вони вміють пристосовуватись, швидко знаходять друзів, бо контактні. Готові до послуг, але тоді, коли їм це вигідно. На конкурентів завжди нападають, однак завуальовано. Нерідко істеричні, коли їм у чомусь відмовляють або вказують на якийсь негідний учинок (наклеп, неправдиві домисли тощо). Дорослі пліткарі завжди непрогнозовані, ніхто не знає, чого від них можна чекати. До того ж істерики здатні брехати, того не усвідомлюючи. І це в них не симуляція».
Гіперактивні діти
Непосидючість таких дітей відразу впадає в око, їхня увага може затриматись на чомусь лише на мить. У гіперактивних винні всі, крім них. Настрій перемінний — від щонайкращого до найгіршого. Найменша дрібничка здатна викликати агресію. У дитячих закладах їм неймовірно важко: вони завжди в центрі сварок, бійок, з великими труднощами і ненадовго засвоюють «правила життя». Але що цікаво, можуть за мить зробити стільки, скільки багатьом не вдається зробити й за день. З ними важко всім. Довгі роки, навіть десятиліття, у нас вважали: поганий учитель, який не знайшов підходу до такого учня. (Не забуваймо, що гіперактивні схильні й до асоціальних дій). А це ж не просто непосидючі чи діти із затримкою розвитку.
І ось, нарешті, вчені-медики оголосили вердикт: асоціальність і некерованість «важких дітей» — це захворювання, яке проявляється вже першого року життя. Таких дітей — 5–7 відсотків загальної кількості новонароджених. А правда така: вони мали б навчатися в спеціальних школах.
Гіперактивні в більшості випадків не здатні адаптуватися в суспільстві. Є такі нові дані в РФ (по Україні не зустрічала) — 80–90 відсотків тих, хто опиняється в колоніях для неповнолітніх, становлять підлітки з ознаками гіперактивності.
Інфантильність
На психічний інфантилізм (від лат. — дитячий, той, хто відзначається недорозвиненістю), страждають лише особи чоловічої статі. Немає більше міфу про чоловічу могутність. І не тільки в нашій країні. Причин декілька. Одна з них — почастішали розлучення, дітей виховують переважно жінки. Друга — фемінізація суспільства. Простіше — відсутність чоловіків там, де їм належить бути (серед учителів, вихователів, директорів шкіл). Психологи стверджують: юнак, який затримався в емоційному розвитку, довго залишатиметься легковажним, пустотливим, несамостійним у стосунках з дружиною.
Відомо, що хлопчики, у яких були батьки, самі хочуть стати батьками. Тих, кого виховували в неповній сім'ї, лякає батьківство. Вони схильні до соромливості, не наважуються на серйозний крок. Отже, відсутність батька в сім'ї породжує синів-невдах. А це й «круті хлопці», які поповнюють контингент в'язниць, і бізнесмени, що не спроможні створити родину, а свою самооцінку підвищують грошима, алкоголем, азартними іграми... А ще вони розбивають жіночі серця... І все тому, що втрачений колись батько не став для сина «рольовою моделлю», не передав у спадок цілісного навколишнього світу.
Шизоїдний тип особистості
Мова про тих підлітків і юнаків, на яких свого часу не звернули уваги батьки, вихователі, лікарі. Вони важко піддаються корекції, хоча є яскравими особистостями, цікавими співрозмовниками. Слід сказати, що останнім часом психіатри і психоневрологи підтверджують таку ось думку. Шизоїдний тип особистості хлопця проявляється найчастіше тоді, коли мати жорстка, авторитарна, деспотична (хоча якісь відхилення можуть бути й успадковані). Звернімося знову до вже цитованої книги Карла Леонгарда. У дорослому житті такі люди вирізняються надзвичайною ненавистю до всього реального. Бачать тільки сувору неможливість, заплутаність, непевність. Поміркованості в судженнях інших людей не сприймають. Вони схильні до перепадів настрою (часті депресивні психози). Істина, на їхню думку, відома тільки їм. Люди мають іти: «Або сюди — в рай, або — в пекло». Їхня відчайдушність запалює багатьох. Такі, пише Леонгард, бувають героями великих епох, революцій, хоча видатного організаторського таланту не мають. Головне — «заварити». У цьому їхня драма або й трагедія».
Психоаналітик Леонгард називає таких «політиків настрою» поіменно. Серед відомих історичних особистостей із суттєвими відхиленнями в психіці (Робесп'єр, Лютер, Шіллер та ін.) згадано й «наших»: Іван Грозний, Петро І, Ленін, Сталін. До речі, авторитети злочинного світу зазвичай є психопатами.
Фактори майбутнього дитячого ризику
Те, що, на думку професора Зоряни Шкіряк, впливає на дитину до пологів:
l Вагання майбутньої матері — залишити дитя чи позбутися, поки воно ще в її лоні (якимось чином такий малюк відчуває, що він небажаний у цьому світі, непотрібний).
l Починаючи з четвертого місяця вагітності, плід уже має свідомість.
l Уживання алкоголю й наркотиків, куріння під час вагітності. Плід зіщулюється.
l Стресові ситуації. Сварки батьків. Якщо часто повторюються, стається викидень.
l Надмірне вживання ліків під час вагітності.
l Плід чує музику, «подобаються» Бетховен, Бах, Вівальді. Чує голос матері.
Як приймати до школи?
(Радять психотерапевти)
До 1-А класу приймати здорових дітей.
До 1-Б класу — тих, хто зростав без материнського молока, отже, ослаблених, бо часто хворіли.
До 1-В класу — тих, хто народився внаслідок кесаревого розтину (постраждала нервова система).
До 1-Г класу — тих, хто до п'ятьох років (коли формуються основи особистості) бачили своїх батьків у зажурі, у сварках, бійках або в напрузі. Ці діти виховувались без ласки, мати не тримала їх на руках, не співала колискових, рідко хвалила.
Батькам таких дітей психолог чи лікар має пояснити, що конфліктів у житті уникнути неможливо, а от погроз дитині не повинно бути («Якщо не зробиш, то...»), так само й узагальнень («Ти завжди...»), порівнянь: («А ось твоя сестра...»). Фахівець допоможе батькам зрозуміти, яка поведінка дорослих призводить до виникнення й поглиблення тієї чи іншої акцентуації, які потреби дитини не задоволені, які ситуації найбільше травмують. А також пояснить, як багато тепер неврозів. Від цієї недуги потерпають малюки, чиї батьки — особи авторитарні або істеричні правдолюби.

Не можна зловживати й заборонами. Якщо дитина й сприймає заперечні частки «не» і «ні», то з великими зусиллями, при цьому відбувається «викид» злості, агресії. Словесних «погладжувань» у кожній сім'ї має бути втричі більше, ніж невдоволення. А ще треба сина чи доньку гладити по голівці, пригортати до себе, класти руку на плече. І якомога частіше всміхатись. Усе це називається «любити дітей». Тоді й «кризовий вік» не страшний для родини.

Акцентуація характеру - перебільшений розвиток окремих властивостей характеру на шкоду іншим, у результаті чого погіршується взаємодія з оточуючими людьми. Вираженість акцентуації може бути різноманітною - від легкої, помітної лише найближчому оточенню, до крайніх варіантів, коли треба замислюватися, чи немає хвороби - психопатії.  

Психопатія - хвороблива потворність характеру (при зберіганні інтелекту людини), у результаті різко порушуються взаємовідносини з оточуючими, психопати можуть бути навіть соціально небезпечні для інших людей. Але на відміну від психопатії акцентуації характеру виявляються не постійно, з роками можуть суттєво згладитися, наблизитися до норми.
Типи акцентуацій за Леонгардом:

  • Гіпертимний тип

  • Циклоїдний тип

  • Лабільний тип

  • Астено-невротичний тип

  • Сенситивний тип

  • Тивожно-педантичний тип

  • Інтровертований тип

  • Збудливий тип

  • Демонстративний тип

  • Нестійкий тип


1. Гіпертимний тип.

Основні риси:

Гіпертимні натури завжди дивляться на життя оптимістично, їм властива практично постійна висока активність і жага діяльності. Якшо акцентуація незначна, на перший план виступають позитивні риси: хороший настрій; висока контактність, комунікабельність; упевненість у собі; активне прагнення до діяльності, вражень, розваг; прагнення до лідерства, організаторські здібності. Однак якщо акцентуація виражена занадто яскраво, позитивний прогноз знімається. Проявляються такі дезадаптивні якості, як легковажність, відсутність етичних норм і почуття обов'язку; дратівливість у колі друзів і близьких, схильність до азартних захоплень, утеч, раннього статевого життя, алкоголю.



Індивідуальний підхід та корекція:

Підтримувати високий рівень працездатності на уроці; якщо потрібно виконувати однотипні операції, спрямовувати підлітка на пошук інших способів вирішення завдань — таких, що відрізняються від звичних схем; чергувати різні види діяльності; давати завдання для самостійної роботи, що відповідають інтелектуальним можливостям гіпертима.

Тренування підлітка стосовно роботи, що вимагає планування, систематизації. Контроль виконання вимог поетапності, послідовності у виконанні навчальних завдань. Чітка, спокійна, аргументована оцінка результатів діяльності підлітка. Залучення гіпертима до виконання організаторських, із рисами лідерства ролей на уроці.

Доручення: командир класу, голова ради, бригадир, екскурсовод, фізорг, туристичний організатор, ведучий клубу тощо.

Організатор колективних творчих справ у сфері власних інтересів та інтересів групи, колективу.

Навіювання: відповідальний, уміє доводити розпочату справу до кінця, поблажливе ставлення до недоліків інших у поєднанні з принциповою вимогливістю до себе й інших, уміє бути наполегливим, зібраним, серйозним.

Навчання: самодисципліни, самовладання, уміння враховувати думку інших, ввічливості, тактовності, вміння дотримуватися слова.

Виховний вплив: попередження, пробудження гуманних почуттів, моральна вправа, вдавана недовіра, паралельний педагогічний вплив, опосередкування, іронія, покарання. Ефективний прихований тренінг.
2. Циклоїдний тип.

Основні риси:

Цей тип найчастіше проявляється у старшому підлітковому або юнацькому віці. Його особливістю є періодичне (з фазою від кількох днів до кількох місяців) коливання настрою й життєвого тонусу. У період підйому циклоїду властиві риси гіпертимного типу, за винятком легковажності й необов'язковості. Вони комунікабельні, мають захоплення, з інтересом працюють у групі. У період спаду різко знижується контактність, підліток небагатослівний, песимістичний, його починає обтяжувати галасливе товариство, хоча в конфлікти вступає рідко. Підліток полишає свої захоплення, стає сумним, уникає товариства, втрачає апетит, уночі може страждати від безсоння, а вдень — від сонливості.



Індивідуальний підхід та корекція:

У фазі підйому побудувати педагогічну взаємодію з підлітком нескладно. Особливу увагу педагог має приділяти підліткові, що перебуває в субдепресивній фазі. Це доброзичлива робоча обстановка на уроці, уникання критики й осуду, перевага заохочень; помірний індивідуальний темп роботи з наданням часу на обмірковування завдань; навчання у групі з рівними за навчальними можливостями однолітками; попередження елементів конкурентності на уроці; залучення до самостійної роботи на всіх етапах уроку для того, щоб підліток сам визначав дистанцію і темп проходження індивідуального «навчального маршруту»; оцінюючи діяльність, основну увагу слід приділяти позитивним сторонам результату, спокійно й аргументовано оцінити можливу невдачу, підкреслити її тимчасовий характер.



Доручення: член навчального комітету, редакції газети, екскурсовод, член добровільної спілки, ради клубу або гуртка, громадський лаборант, книголюб, бібліотекар, відповідальний за навчальний кабінет, ТСО, дидактичний матеріал.

Організатор колективних творчих справ у період підйому, в період спаду — учасник, виконавець справ у сфері інтересів.

Навіювання: активна діяльна особистість із сильним характером і силою волі, цікавий співрозмовник, тонка багата натура.

Навчання: самоконтролю свого стану, самодисципліни, вміння філософськи ставитися до тимчасових труднощів, знаходити цікаві заняття в період спаду.

Виховні взаємодії: бесіда, розповідь роздум, захоплення, підтримка, прояв доброти, турботи. Прихований тренінг ефективний у період «підйому».
3. Лабільний тип.

Основні риси:

Провідною рисою цього типу є крайня мінливість настрою, що легко та швидко змінюється залежно від обставин. Швидкість у зміні настрою супроводжується глибиною: від оптимізму до чорної зневіри, від радості до суму зі слізьми на очах. Значна глибина переживань проявляється в міміці, пізнотонічній активності; в самопочутті, працездатності, комунікативності. Однак переважають періоди хорошого настрою, під час яких лабільний підліток товариський, легко пристосовується до нового, чутливий до прохання про допомогу, вміє переживати проблеми своїх близьких і друзів як свої. Лабільні підлітки мають розвинуту інтуїцію, легко вловлюють ставлення інших до себе й відповідають адекватно.



Індивідуальний підхід та корекція:

Організувати роботу на уроці у спокійній доброзичливій обстановці, заохочуючи діяльність лабільного підлітка позитивним оцінюванням його зусиль, ласкавим розуміючим поглядом, схвальним дотиком. Навчальне завдання подавати у формі прохання, супроводжуючи його висловленням упевненості в обов'язковому успіху, при цьому зміст завдання добирається індивідуально.

Організовуючи групову роботу на уроці, не «розлучати» лабільного підлітка з його другом, не вводити у групу явно сильніших щодо навчання та психологічно домінантних однолітків. За результатами діяльності давати якомога чіткіші оцінки, з особливим акцентом на позитивних сторонах.

Доручення: старанно виконує всі доручення, які дає значимий дорослий, але особливо успішний в індивідуальних дорученнях, що вимагають турботи, збереження, обліку (поливання квітів, ведення журналу тощо).

Організатор справ, пов'язаних зі спілкуванням, учасник справ у сфері інтересів.

Навіювання: оптимістичного погляду на життя; цікавий співрозмовник, надійний помічник, чуйна людина, хороший друг, вірний товариш, його цінують і поважають.

Навчання: прийомів емоційного саморегулювання, вміння долати труднощі, почуття образи; раціонального витрачання своїх сил.

Виховні впливи: прохання, прояв доброти, уваги, турботи; психологічна підтримка; організація успіху в діяльності; заохочення; підтримка адаптивних рис характеру; ласкавий докір. У прихованому тренінгу — роль донора або реципієнта емоційно-теплого ставлення.
4. Астено-невротичний тип.

Основні риси:

Підвищена стомлюваність, особливо при розумовій роботі, що проявляється у всьому зовнішньому вигляді підлітка. На тлі стомлення можуть відбуватися короткочасні афективні спалахи (роздратування, гнів, сльози).

Типовою рисою є схильність до іпохондрії: підлітки дуже уважно прислухаються до своїх тілесних відчуттів, охоче лікуються, вкладаються в постіль, піддаються оглядам і обстеженням. Психофізіологічному стану астено-невротиків властива особлива циклічність протягом доби, тижня, чверті. Найбільша стенічність (підйом) — на 2—3-му уроці, на початку навчального тижня, на початку чверті. Це час для успіху. Підлітки цього типу дуже амбівалентні: з одного боку, це ставлення до себе як до слабкого, з іншого боку — «Я все можу».

Індивідуальний підхід та корекція:

Доброзичлива, підтримуюча (фасилітируюча) взаємодія з підлітком, використання для інтенсивної навчальної роботи періодів підйому (як правило: 2—3-й уроки, початок тижня, початок і середина чверті). Зниження навантаження за рахунок ретельної підготовки підлітка до роботи, складання плану діяльності в індивідуальному темпі. Небажані несподівані запитання, завдання, необхідно дати час для підготовки. Ефективні завдання гіпотетичного характеру, що не містять неправильних рішень. Складні завдання краще розбити на частини з аналізом і підтримкою на кожному етапі.

Украй небажане пряме негативне порівняння з успішнішими однокласниками. Оцінку діяльності краще давати індивідуально, аргументовано з акцентом на позитивних моментах.

Доручення астено-невротичні підлітки охоче виконують, якщо вони: не пов'язані з інтенсивною взаємодією з однолітками, з необхідністю організовувати, керувати; не пов'язані з довгостроковою відповідальністю; не занадто тривалі та стомлюючі для астено-невротика.

Організатор і учасник справ у сфері інтересів, що не мають гострого змагального характеру.

Навіювання: хороший товариш, цікавий співрозмовник, неординарна особистість, здатний досягти успіху в значимій діяльності.

Навчання: раціонального планування своєї діяльності (насамперед не накопичувати невиконані справи!), самоконтролю своєї поведінки, саморегуляції психофізичного стану, вміння спілкуватися.

Виховні впливи: натяк, ласкавий докір, прояв уваги, турботи, заохочення успіху.
5. Сенситивний тип.

Основні риси:

Цей тип формується досить пізно (до 15—19 років), але його провідні риси можуть яскраво проявлятися й у більш ранньому віці.

Сенситивні підлітки надзвичайно вразливі. Пізніше приєднується почуття власної неповноцінності. Вони зазвичай дуже старанні, ввічливі й дисципліновані, але бояться перевірок, іспитів, публічних відповідей (на публіці, як правило, відповідають гірше, ніж знають). Зазвичай таким підліткам властива природна внутрішня й зовнішня культура, почуття прекрасного. Вони альтруїсти, жалісливі, вміють радіти чужим удачам, почуття обов'язку доповнюється ретельністю. Контактність нижче середньої, у спілкуванні доброзичливі, ввічливі, тактовні.

Рідко конфліктують, образи зберігають у собі, в іграх та інших видах діяльності віддають перевагу пасивній ролі.



Індивідуальний підхід та корекція:

Створення обстановки взаємоповаги й тактовного спілкування на уроці. Під час опитування не ставити запитань сенситивному підліткові зненацька, перевагу надавати відповіді з місця або індивідуальним письмовим завданням. Уникати залучення сенситивного підлітка до навчальної діяльності, яка передбачає змагальність, порівняння.

Організовуючи групову роботу, обов'язково враховувати бажання сенситивного підлітка, не ставити його у групу з домінантними, схильними до глузувань і брутальності однокласниками. Оцінюючи й аналізуючи навчальну діяльність, спокійно повідомити загальний результат, акцентуючи на успіхах. Якщо трапилася невдача — обов'язкове індивідуальне обговорення.

Доручення: найрізноманітніші (сенситивні підлітки мають дуже розвинене почуття, обов'язку). Краще, особливо якщо доручення довгострокові, щоб вони збігалися з інтересами й захопленнями підлітка, виконувалися ним індивідуально або у групі однолітків, яких він вважає своїми друзями.

Учасник колективних творчих справ у сфері інтересів.

Навіювання: підкріплюючи безсумнівно позитивні якості, варто навіювати певну поблажливість до себе й інших. Уселяти впевненість у високих морально-етичних, вольових якостях.

Навчання: вміння будувати стосунки з однокласниками, враховуючи особливості їхньої особистості; вміння переборювати свою сором'язливість; уміння прощати людям деякі їхні недоліки.

Виховні впливи: заохочення довіри, прохання про допомогу, підтримка, організація успіху, опосередкування, переконання на прикладі, увага, турбота.
6. Тивожно-педантичний тип.

Основні риси:

Основною рисою цього типу акцентуації є тривожність, постійний страх за себе та своїх близьких футуристичного характеру. Часто проявляється симбіотична прихильність до матері або іншого родича (неусвідомлений пошук захисту). Усі інші риси цього типу мають компенсаторну природу (запобігання неминучим нещастям). Такі підлітки дуже акуратні, сумлінні, навіть педантичні, раціональні, ґрунтовні. Але водночас нерішучі, сумніваються в ситуації, коли потрібно прийняти рішення (аж до нездатності це зробити). Тому вони негнучкі в поведінці, замкнуті, емоційно стримані. Нерішучість у справах часто компенсується безапеляційністю в судженнях. Нерідко страждають від різних нав'язливих ідей.



Індивідуальний підхід та корекція:

Формування на уроці обстановки спокою, упевненості в досягненні навчальних цілей. При взаємодії із тривожно-педантичним підлітком педагогові бажано: давати йому час на обмірковування завдання, підготовку, не ставити підліткові несподіваних запитань; не вимагати відповідати за новим, щойно засвоєним матеріалом; давати час для перевірки виконаного завдання перед відповіддю; стимулювати самостійний пошук шляхів подолання навчальних труднощів (якщо необхідно, на додаткових індивідуальних заняттях); доброзичливо аргументувати виставлену оцінку; формувати впевненість у своїх силах не лише оцінкою, але й похвалою за докладені зусилля. У жодному разі не експлуатувати підвищену відповідальність.



Доручення: повинні бути конкретними й посильними, такими, що сприяють ситуації успіху, підвищенню самооцінки. Тривожно-педантичному підліткові необхідно надавати допомогу в підготовці й виконанні дорученню Небажано давати доручення, що вимагають від підлітка рішучості, відповідальності, ініціативи.

Навіювання: підліток може впоратися. Невдачі в діяльності — звичайне життєве явище, їх можна подолати.

Навчання: уміння формувати установку на успіх (прийоми візуалізації, опису успіху, арт-терапія); уміння відокремлювати головне від другорядного.

Виховні впливи: переконання на власному досвіді й досвіді інших; захоплення хорошими перспективами; виявлення доброти,турботи, підтримки; організація успіху в діяльності; заохочення адаптивних проявів, ласкавий докір, обхідний рух.
7. Інтровертований тип.

Основні риси:

Найяскравіші риси підлітків цього типу — замкнутість, відмежування від інших, емоційна холодність, які, хоча й не забарвлені негативізмом, роблять підлітків малозрозумілими для інших. Нерідко відсутнє видиме прагнення встановити близькі стосунки, дружні взаємини складаються важко. Дуже часто такі підлітки зосереджені на ідеї вдосконалювання в якійсь сфері, у всьому хочуть розібратися самі. Незалежні від думки інших, діють самостійно, але без ризику й необачності. У роботі, за яку взялися, — сумлінні, ретельні, надають перевагу індивідуальним видам діяльності. Знижений видимий інтерес до протилежної статі (хоча насправді статевий потяг часто досить сильний). Бідність міміки й жестикуляції.



Індивідуальний підхід та корекція:

Насамперед — це чітке визначення мети й мотивація навчальної діяльності, що в поєднанні з сумлінністю й ретельністю інтровертованих акцентуантів багато в чому забезпечує їхню активну участь у навчальній діяльності. Якщо ж такий підліток не отримує цільових установок діяльності, це найчастіше призводить до пасивності на уроці.

Учителеві необхідно володіти арсеналом засобів, що дозволяють у випадку «занурення підлітка в себе» легко повернути його до навчальної діяльності: вербальна, візуальна, тактильна стимуляція, запитання, завдання тощо; своєчасне перемикання підлітка з одного виду діяльності на інший. Поетапний контроль роботи.

Доручення. Інтровертовані підлітки прекрасно справляються з усіма видами доручень, які здійснюються індивідуально та які вони одразу ж не відкидають. Набагато важливіше зуміти залучити інтровертованого акцентуанта до виконання доручення, що вимагає певної взаємодії з іншими, при цьому потрібно враховувати, чому надає перевагу сам підліток, його бажання та інтереси.

Учасник колективних справ у сфері інтересів, пов'язаних із розвитком і реалізацією потреби у спілкуванні.

Навіювання: здібний, успішний у діяльності, його розуміють, сприймають, цікавий співрозмовник, хороший товариш.

Навчання: уміння виражати свої почуття й розуміти почуття та стан інших, уміння спілкуватися.

Виховні впливи: переконання, заохочення, виявлення уваги, обхідний рух, прохання, опосередкування, підтримка організаторського успіху, паралельна дія, довіра, попередження.
8. Збудливий тип.

Основні риси:

В основі всього комплексу рис збудливого типу полягає незбалансованість збудження й гальмування нервових процесів.


Типовий стан для збудливих — дисфорія, стан пригнічення з похмурою агресивністю стосовно всього оточуючого. У цьому стані збудливий підліток підозріливий, загальмований, інтелектуально ригідний. Але, перебуваючи у стані дисфорії, підліток завжди схильний до афективної запальності, невмотивованої жорстокості стосовно слабшого.
Збудливі підлітки педантичні, корисливі, азартні. Прагнуть до влади над людьми й гедоністичних задоволень. Іноді, потрапивши під вплив потягу, гніву, азарту, втрачають контроль над власною поведінкою.

Індивідуальний підхід та корекція:

Контроль і керівництво навчальною діяльністю, допомога в організації пізнавальної діяльності. Тренування стриманості, вміння вислухати вчителя й товаришів. Створення умов для одержання гарної оцінки — поетапне виконання навчальних завдань за зростаючим ступенем труднощів і надання часу для їхнього виконання. Доброзичливо аргументувати виставляння певної оцінки. У випадку недостатнього розвитку усного мовлення практикувати письмові відповіді. Не можна вести урок у присутності збудливого підлітка в роздратованій агресивній манері, тим більше адресованій йому.



Необхідна профілактика придушення збудливими слабших однолітків (відволікання, попередження).

Доручення для збудливих підлітків повинні відповідати їхньому властолюбству, акуратності, прагненню чим-небудь володіти й розпоряджатися.

Організатор і учасник колективних творчих справ у сфері інтересів.

Навіювання: ставлення інших до підлітка позитивне, адже його цінують за певні якості; він цікавий співрозмовник, добра людина, турботливий товариш, вірний друг.

Навчання: самовладання, самоконтролю, вміння відмовлятися від нерозумних бажань, які шкодять йому та іншим, уміння розуміти інших.

Виховні впливи: переконання на позитивному досвіді підлітка, попередження, натяк, ласкавий докір, пробудження гуманних почуттів, активізація таємних почуттів. Досить ефективний прихований психологічний тренінг.
9. Демонстративний тип.

Основні риси:

Яскраво виражений егоцентризм, постійне бажання бути в центрі уваги, бажання справити «враження». Якщо ця домінуюча установка демонстрантів підкріплюється загальними або спеціальними здібностями, можлива досить продуктивна творча діяльність. Якщо такі здібності відсутні, розвиток демонстранта часто відбувається за типово істероїдним типом — привертати до себе увагу, залучаючи мотиви співчуття, подиву, навіть ворожості зі сторони оточення. При цьому за демонстративною поведінкою ми, як правило, виявимо прагматичне бажання отримати різні вигоди, маніпулювання людьми. Для демонстрантів характерні комунікабельність, розвинута інтуїція, висока пристосовуваність до людей.



Індивідуальний підхід та корекція:

Педагог у навчальній діяльності може з успіхом застосовувати вже описаний корекційний алгоритм. Застосовувати його трохи складніше, якщо підліток має труднощі в навчанні (важче знайти оперантно закріплювані поведінкові патгерни). У цьому випадку необхідно починати навчання демонстративного підлітка з посильних завдань, що гарантують успіх, потім має відбуватися поступовий перехід до складніших завдань, що супроводжується заохоченням зусиль у рішенні складних завдань. Позитивно спрацьовують такі прийоми: навчання у групі з однокласниками рівних або більших можливостей; підтримування високого рівня інтенсивності навчальної діяльності; надання об'єктивної інформації про результати, створення умов для адекватної самооцінки.



Доручення для збудливих підлітків мають відповідати їхньому властолюбству, акуратності, прагненню чимось володіти й розпоряджатися.

Організатор і учасник колективних творчих справ у сфері інтересів.

Навіювання: ставлення інших до підлітка позитивне, тому що його цінують за певні якості; він цікавий співрозмовник, добра людина, турботливий товариш, вірний друг.

Навчання: самовладання, самоконтролю, вміння відмовлятися від нерозумних бажань, які завдають шкоди йому й іншим, уміння розуміти інших.

Виховні впливи: переконання на позитивному досвіді підлітка, попередження, натяк, ласкавий докір, пробудження гуманних почуттів, активізація таємних почуттів. Досить ефективний прихований психологічний тренінг.

10. Нестійкий тип.

Основні риси:

Провідна особливість цього типу — патологічно слабка воля, що особливо яскраво проявляється в навчанні, трудовій діяльності, виконанні обов'язків, вимог рідних, старших, педагогів. Нестійкі підлітки не впевнені в собі, нерішучі, безініціативні, можуть легко піддаватися випадковим впливам, залежні від лідера.

Нестійкі підлітки не виявляють напористості й у пошуку розваг. Пливуть за течією, приєднуючись до активніших стенічних підлітків, схильні до вживання алкоголю, наркотиків. Самооцінка неадекватна (не здатні до самоаналізу, тверезої оцінки власних дій). Відсутня складна мотивація вчинків, до майбутнього байдужі, піддаються навіюванню, ситуативно криміногенні.

Індивідуальний підхід та корекція:

Учитель, що починає урок, повинен знати нестійких підлітків, щоб виконати стосовно них три обов'язкових дії контролю: контроль початку діяльності на уроці (домашнє завдання, готовність до роботи), контроль діяльності під час уроку; контроль результативності навчальної діяльності на уроці. Одночасно з контролем педагог повинен надавати підліткам додаткову допомогу: розбивати складний матеріал на частини й давати їх у міру засвоєння; створювати на уроці спокійну обстановку, що сприяє концентрації уваги; давати час на виправлення помилок; оцінювати не лише результат, але й зусилля, старанність.



Доручення нестійкому підліткові даються різні, але всі вони мають бути нескладними, нетривалими, супроводжуватися контролем і допомогою зі сторони дорослих. Обов'язкова ретельна регламентація дозвілля підлітка.

Навіювання: вимогливість до себе й інших, господар свого слова, свідомий, дисциплінований, обов'язковий.

Навчання: планування режиму життя, доведення справи до кінця, подолання труднощів суб'єктивного характеру, оцінювання виникаючого бажання з позиції користі та шкоди для себе й інших.

Виховні впливи: бесіда-роз'яснення, попередження, обговорення досвіду, моральна вправа, паралельний педагогічний вплив, вимога, заохочення, покарання.
Оскільки формування особистості відбувається під час діяльності й спілкування, реалізація корекційних впливів здійснюється у трьох основних напрямах:

  • у процесі організації педагогічно доцільного спілкування;

  • у навчальній діяльності;

  • у позаурочній діяльності (дозвіллі).

Практичні рекомендації з організації взаємодії з учнями на уроці, в позаурочній діяльності і спілкуванні представлені в таблиці.

Реалізація корекційних виховних впливів передбачає наявність у педагогів певних знань та володіння способами здійснення корекційної роботи.

Організація комунікації з учнями передбачає дотримання педагогом певних вимог:

а) побудова спілкування на основі руйнування психологічних бар’єрів (вікових, соціально-психологічних, інтелектуальних, мотиваційних, естетичних, емоційних);

б) дотримання принципу — якнайбільше поваги й вимогливості до особистості вихованця;

в) неформальність спілкування;

г) подолання у сприйнятті та спілкуванні педагогічних стереотипів;

ґ) розуміння внутрішнього стану, ситуативного настрою підлітка й урахування їх у процесі взаємодії;

д) уміння передавати особисту зацікавленість, доброзичливість, щире бажання допомогти підліткові у вирішенні його проблем.

У роботі з акцентуйованими підлітками педагог має використовувати весь спектр різноманітних способів, методів, прийомів виховних впливів, які знайшли досить повне висвітлення в педагогічній літературі.

Способи виховання – наслідування, навіювання, навчання – передбачають такий вплив на особистість, коли вихователь, спираючись на позитивний потенціал дитини, «змушує» її діяти певним чином, при цьому самому вихованцеві здається, що він діє з власної волі й бажання:


  • наслідування – «правильної» поведінки вихованець навчається, спостерігаючи за поведінкою вихователів (батьків, педагогів), наслідуючи їх, тому корекція власної поведінки та спілкування є одним із актуальних завдань професійного самовдосконалення педагогів;

  • навіювання – легкий і безболісний спосіб виховання, коли, спираючись на об’єктивну оцінку позитивних сторін особистості підлітка, навіюється, що в ньому закладений великий позитивний потенціал, а те, що з ним відбувається, – явище тимчасове, і якщо вихованець захоче, то зможе вирішити свої проблеми;

  • навчання – повноцінне засвоєння знань, умінь, способів поведінки й діяльності можливе за умови сформованості потреби в отриманні знань, оволодінні способами активізації їхнього засвоєння. Тому використання цього способу в корекційній роботі педагога передбачає активізацію потреби в особистісному самовдосконаленні («тобі буде краще», «тебе любитимуть, поважатимуть інші») і навчання способів самореалізації, самоорганізації та самореабілітації підлітків.

Методи виховання як способи взаємозалежної діяльності вихователів і вихованців, спрямованої на вирішення завдань розвитку особистості, у науковій літературі розділяються на методи переконання, спонукання, привчання, які в реальній виховній діяльності використовуються комплексно, у тісному взаємозв’язку.

У практичних рекомендаціях із корекції поведінки акцентуйованих підлітків виділяються також прийоми педагогічних виховних впливів як певні способи корекції поведінки учнів, розвитку необхідних якостей особистості, рис характеру, подолання недоліків. Наведемо деякі прийоми, що використовуються у взаємодії з акцентуйованими підлітками.

Активізація таємних почуттів дитини – прийом, що дає можливість розбудити прагнення в дитини до хороших вчинків через створення (непомітно для неї) обставин, які викликають звучання глибоко прихованих почуттів; на їхній основі виховуються шляхетні прагнення.

Вибух як прийом педагогічного впливу вимагає створення обстановки, в якій в учнів виникали б нові, сильні почуття, зачіпалися провідні якості, пов’язані з життєвими інтересами, перспективами, стосунками в родині й колективі.

Пробудження тривоги через майбутнє покарання – коли педагог своїми діями або словами дає зрозуміти учневі, що про його провину він знає, але не проявляє негайної реакції, а обіцяє поговорити через деякий час. Це дозволяє змусити учня замислитися над моральною стороною своєї поведінки, відчути тривогу через невідомість покарання, змусити покаятися, дати оцінку своєму вчинку, попросити пробачення.

Довіра – сутність цього прийому педагогічного впливу полягає в тому, що учневі дається певне відповідальне доручення з метою розвитку в нього відповідних почуттів і вольових якостей.

Іронія – добродушне висміювання винного без образи його особистості.

Види іронії:



  • незвичайне покарання, коли винного змушують кілька разів повторити свою витівку;

  • удаване схвалення, коли вчитель, спостерігаючи за черговою витівкою, починає підігравати учневі;

  • незаслужене заохочення, коли вчитель не карає учня за про вину, а надає йому певні пільги, яких позбавлені інші, що змушує учня прагнути уникати такого «заохочення», адже він потрапляє у смішне становище;

  • наказ учитися в молодших;

  • розігрування фарсу, де головний герой – учень, який провинився (наприклад, якщо учень постійно запізнюється на урок, його зустрічають підкреслено гостинно);

  • імітування – шарж на того, хто провинився;

  • карикатура у шкільній стінгазеті.

Ласкавий докір – застосовується тоді, коли провина учня випадкова й не злісна, у такому випадку розмова ведеться у дружелюбному тоні, підкреслюються позитивні сторони дитини, м’яко вказується на її помилку.

Удавана байдужість – коли вчитель, замість того щоб, як очікували учні, розгубитися, рознервуватися, обуритися через їхню витівку, виявляє витримку, винахідливість і рішучість, робить вигляд, що нічого не помічає, створює в класі робочу обстановку, залучаючи школярів до поточної роботи.

Удавана недовіра – цей прийом використовується стосовно учнів, які хоча й усвідомлюють, але через слабку волю не можуть узяти себе в руки й виправити свою поведінку. Тоді вчитель зачіпає самолюбство учня, висловлює сумнів щодо його здатності впоратися з проблемою, загострює увагу колективу на його невмінні володіти собою.

Моральна підтримка та зміцнення віри у власні сили – прийом, особливо необхідний у підході до боязких, сором’язливих, замкнутих дітей. Використовуючи цей прийом, учитель ставиться до учня доброзичливо, терпляче, мобілізує та активізує його творчі сили, створює таку педагогічну ситуацію, в якій учень може проявити себе якнайкраще.

Покарання як прийом педагогічного впливу має викликати каяття за свою провину й намір не повторювати подібного.

Види покарання:



  • покарання-вправа шляхом кількаразового повторення, додаткового завдання сприяє організації правильної поведінки;

  • покарання-обмеження, коли дитину позбавляють якого- небудь задоволення (участі в екскурсії, улюбленого заняття), доки не будуть виконані вимоги дорослих;

  • покарання-умовність, коли дитина відчуває переживання лише тому, що вважається покараною; 

  • покарання-засудження – коли значима для дитини особа висловлює невдоволення з приводу поганої поведінки;

  • покарання-зміна стосунків, що виражається у зміні тону вчителя, суворому жесті, погляді.

Натяк – у певних випадках вихователь не карає винного, а робить вигляд, що нічого не відбулося, але при цьому:

  • учень бачить учинки інших (учителів, однокласників), прямо протилежні власним;

  • учитель розповідає про гарний учинок у присутності всіх дітей, у зокрема й винного;

  • у колективі обговорюється аналогічний учинок і справедливо зазнає осуду.

Моральна вправа – суть прийому в тому, щоб організувати обставини, які вимагають від учня правильних учинків, розрахованих на розвиток певних рис характеру або інших моральних якостей. Тобто вчитель «змушує» учня здійснювати певні вчинки, які своїм змістом вимагають, щоб дитина виявила саме цю рису характеру.

Обхідний рух – цей прийом застосовується в тому випадку, коли вихованець увійшов у колектив, почав виправлятися, але ще не може повністю позбутися негативної поведінки. У такому випадку педагог захищає учня від справедливих обвинувачень колективу, показуючи йому, що він знає про провину й хоче допомогти.

Опосередкування – коли вчитель досягає бажаних змін у поведінці учня не прямою вказівкою, як поводитися, а за допомогою якої-небудь проміжної ланки, наприклад, за допомогою умови, виконавши яку, учень матиме змогу задовольнити свої потреби, інтереси, бажання.

Паралельна педагогічна дія – непрямий вплив на учня, коли засудження або покарання адресується всьому колективу чи групі.

Виявлення обурення – прийом, розрахований на те, щоб зачепити якісь шляхетні почуття дитини, викликати сором і бажання виправитися під впливом пристрасної мови вихователя (міміки, жестів), виявлення обурення, гніву, викликаного вчинком дитини.

Пробудження гуманних почуттів – цей прийом полягає у створенні умов, за яких діти самі могли б знайти й побачити у своєму оточенні людей, які потребують їхньої допомоги, не пройти повз них, а допомогти й отримати в такий спосіб задоволення від свого хорошого вчинку.

Виявлення прикрості – учитель, виявивши ту або іншу провину, порушення дисципліни, виражає свою щиру прикрість, яка передається і змістом слів, і мімікою, й інтонацією; з метою викликати у вихованця сором і бажання виправитися.

Розвінчання – у присутності товаришів підкреслюються достоїнства інших, вказуються недоліки винного.



Фланговий підхід – коли вихователь, виявивши негативний учинок учня, не завжди засуджує й карає його, а вміло зачіпає почуття дитини, активізує їх і спонукає дитину до позитивного вчинку.




Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал