Методичні рекомендації щодо проведення психологічної підготовки особового складу збройних сил україни



Pdf просмотр
Сторінка8/34
Дата конвертації08.01.2017
Розмір0.59 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   34
Тема 7. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГИЧНІ ЗАСАДИ ВІЙСЬКОВО-ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
КОМАНДИРА.
Питання, що розглядаються.
1. Військово-педагогічний процес.
2. Система військово-педагогічного процесу та її ознаки.
3. Сутність соціально-педагогічної технології та її риси.
4. Військовий колектив та діяльність командира.
5. Підготовка військ (сил).
_______________________________________________________________________________________________________
_____________

1. Військово-педагогічний процес.
Військово-педагогічний процес (ВПП) – це організована, цілеспрямована діяльність командирів, офіцерів по роботі з особовим складом, армійської громадськості з формування військовослужбовця як громадянина і захисника своєї держави, з підготовки як окремих воїнів, так і підрозділів, військових частин в цілому до вмілих дій у сучасному бою. Внутрішнім змістом військово-педагогічного процесу є активна індивідуальна і колективна пізнавальна та практична діяльність воїнів. Її характер визначається не тільки змістом засвоєних гуманітарних, психологічних та військових знань, норм та принципів поведінки, але й організацією та методикою занять, виховних заходів. Суттєве значення тут має загальна зацікавленість, спрямованість до пошуку, дух змагання, взаємодопомоги, доброзичливість, взаємна вимогливість.
Ще у давні часи військо Київської Русі відзначалося своїми високими бойовими якостями, багато в чому завдяки впливу, який сприяв дисциплінованості, солідарності, єдності війська, ініціативі у військовому навчанні.


43
Значний внесок у справу активізації підготовки війська до бойових дій належить князям Святославу (964-972),
Володимиру Великому ( 980-1015), Ярославу Мудрому( 1019-1054) та іншим.
На важливості активного навчання з максимальним напруженням, врахуванням передового досвіду у військовій справі наголошували видатні вітчизняні полководці минулого П.Сагайдачний та Б.Хмельницький.
Принцип активності у підготовці військових фахівців застосовувався під час Першої світової війни в
Українському легіоні січових стрільців, напередодні та у ході Другої світової війни як державами “Союзників”, так і державами “Вісі”. Наприклад, у збройних силах Радянського Союзу з початком війни 90 % часу, який відводився на підготовку курсантів військових училищ, відводилося вивченню практичних методів і тільки 10 % залишалося на теоретичні методи.
За своєю сутністю військово-педагогічний процес є соціально обумовленим. Це чітко і послідовно виражено в його меті (підготовка воїна - громадянина, безмежно відданого Україні та її народу, майстерно володіючого сучасною зброєю і технікою, стійкого у морально-психологічному плані, готового віддати всі свої сили і саме життя для захисту
Вітчизни).
Складові соціально-педагогічні системи військової частини, в якій відбувається військово-педагогічний процес
(як елемент), - мета, зміст, командири, ті, хто виховується, форми і методи педагогічної взаємодії, результати, які при цьому досягаються, умови виховання.
Компонент мети включає всю багатоманітність цілей та завдань педагогічної діяльності.
Змістовний компонент відбиває зміст, вкладений у загальну мету і кожне конкретне завдання.
Діяльнісний компонент характеризує взаємодію, співробітництво командирів і тих, хто виховується; організацію та управління процесом.
Результативний компонент відображає ефективність, характеризує досягнуті зрушення у відповідності до мети (ефективність військово-педагогічного процесу, згідно з результативно-витратною концепцією, співвідношенням між ступенем досягнення військовослужбовцями мети навчання та витратами, вкладеними у цей процес).
Сучасна педагогіка змогла подолати односторонній підхід до аналізу та інтерпретації соціально-педагогічних явищ, який є характерним для філософських систем прагматизму, раціоналізму, емпіризму, технократизму. Сучасні соціально-педагогічні концепції ґрунтуються на системному і комплексному підходах.

2. Система військово-педагогічного процесу та її ознаки.
Поняття “система” являє собою сукупність елементів, що знаходяться між собою у відношеннях та зв’язках, а також утворюють певну цільову єдність. Комплексний підхід до створення соціально-педагогічної системи є головним методологічним принципом і означає врахування всієї сукупності теперішніх відповідних знань.
Військова частина є специфічним системним утворенням.

Основними характерними ознаками цієї системи є: наявність багатоманітних генетичних, організаційних, функціональних та інших зв’язків і відношень; цілісність, яка виявляється в нерозривних зв’язках та єдності з соціальним середовищем; постійне збагачення новими інтегративними зв’язками і відношеннями між структурними елементами;
ієрархічність, багаторівневість, підлеглість системам більш високого порядку та інші.
Теорія соціально-педагогічних систем посилено почала розвиватися на межі 60-70-х років ХХ століття.
Важливо підкреслити, що соціально-педагогічні системи розглядалися, при цьому як керовані об’єкти. В ході наукових досліджень вивчалися різні види соціально-педагогічних систем (навчально-виховна, виховна, дидактична, методична тощо).
Під соціально-педагогічною системою ми розуміємо:
1) ключову категорію соціальної педагогіки, яка має в своєму змісті основні філософські поняття і системи;
2) цілісний, системний та інтегративний соціально-педагогічний об’єкт, що має в своєму складі конкретних військовослужбовців та військові колективи, їх зв’язки і відношення, різні педагогічні процеси, а також їх структурні компоненти.
Виключно важливе значення має об’єктивний та своєчасний зворотний зв’язок для коригування функціонування соціально-педагогічної системи з метою забезпечення належної її ефективності.
На основі філософії на сьогоднішній день у педагогіці склалося декілька концепцій або теорій, що розкривають сутність та закономірності процесу оволодіння знаннями, навичками та уміннями.
Найбільш розповсюдженими з них в Збройних Силах є такі концепції як асоціативно-рефлекторна, поетапного формування розумових дій, алгоритмізації навчального процесу та деякі інші.
В основі асоціативно-рефлекторної концепції – вчення І.П.Павлова про безумовні рефлекси та І.М.Сєчєнова про вищу нервову діяльність. У подальшому вона була розвинута у роботах психологів С.А.Рубінштейна,
Д.М.Богоявленського, М.А.Менчинського та інших вчених.
Основним положенням концепції є твердження, що людина накопичує досвід та інформацією про навколишній світ шляхом відбиття об’єктивних зв’язків, явищ та об’єктів оточуючої дійсності і утворення на цій основі системи асоціацій (зв’язків) між тими знаннями, що вже маються, та тими, що одержуються. Основний закон асоціації полягає у визначенні: асоціація тим міцніша, чим частіше вона повторюється. У ході навчання безперечно відбувається зміна асоціацій у двох протилежних напрямах: з одного боку, зв’язки ускладнюються, а з іншого – відбувається спрощення асоціацій у міру автоматизації процесу засвоєння. Цей закон лежить в основі традиційних методів навчання, де найважливішою умовою засвоєння вважається повторення та закріплення матеріалу, що вивчається.
Однак ряд психологів вважає, що в асоціативно-рефлекторній концепції психологія підміняється логікою, фізіологією та іншими аспектами психічних процесів. Пізнавальна діяльність тих, хто навчається, яка складає сутність процесу засвоєння знань, залишається невідомою тому, хто навчає. В асоціаціях не можна побачити процес, що привів до утворення пізнавальних дій.
Досить розповсюдженою є психолого-педагогічна теорія управління пізнавальною діяльністю тих, хто навчається відома під назвою “концепція поетапного формування розумових дій”, створена психологами
П.Я.Гальперіним та Н.Ф.Тализіною. Відповідно до неї процес навчання аналізується в одиницях дій. Конкретні види пізнавальної діяльності виступають як об’єкти управління. Прибічники цієї теорії вважають, що психічні процеси, на яких ґрунтуються розумові дії тих, хто навчається, є певною діяльністю, а не статичною системою образів, згідно з асоціативно-рефлекторною теорією. Будь-які знання та уміння людина може отримати тільки в результаті дії.


44
Ця теорія виділяє дію як центральну ланку управління пізнавальною діяльністю, а також визначає структуру дії, її функціональні частини: мету, мотив, об’єкт, на який вона спрямована, певний набір операцій, які реалізують дію, зразок, за яким вона здійснюється суб’єктом.
Згідно з теорією поетапного формування розумових дій, у процесі засвоєння принципово нових дій виділяються декілька етапів:
1. Етап попереднього ознайомлення з дією, на якому той, хто навчається складає орієнтувальну основу нової дії. Цю основу можна дати тому, хто навчається у готовому вигляді, або він сам може скласти її самостійно;
2. Етап формування дії у матеріальному вигляді;
3. Етап формування дії на рівні зовнішнього мовлення. На цьому етапі відбувається процес певного узагальнення;
4. Етап формування дії в зовнішньому мовленні “про себе” (узагальнення тут більше);
5. Заключний етап формування дії у внутрішньому мовленні. Розумова дія цілком сформована – той, хто навчається, оперує поняттями.
П.Я.Гальперін та Н.Ф.Тализіна припускають, що формування її може відбуватися простіше та швидше в залежності від розумової активності того, хто навчається. Згідно з цією теорією, в якості об’єкта управління в навчальному процесі виступає особистість того, хто навчається, різні види його діяльності, у першу чергу – пізнавальна.
На нашу думку, ця теорія залишає в стороні проблему індивідуальних відмінностей, а отже й проблему здібностей, не приділяє, на відміну від асоціативно-рефлекторної концепції, належної уваги питанню системності у розумовій діяльності тих, хто навчається.
Теорія алгоритмізації навчального процесу виходить з того, що основна ідея кібернетичного підходу до навчання полягає в розумінні його як процесу управління. При цьому передбачається обов’язкове навчання самостійному відкриттю, побудові алгоритмів тими, хто навчається. Це повинно формувати якості творчого мислення.
Прибічники цієї теорії стверджують, що доцільно знаходити алгоритми та вивчати їх тільки тоді, коли це є доцільним, раціональним для вирішення завдання. Загальною умовою успішного навчання вважається здійснення, по
можливості, повного управління психічними процесами. Під цим треба розуміти формування психічних процесів у тих, хто навчається, відповідно до програми навчання (алгоритмів), та наявність у командира засобів впливу на вищезгадані процеси шляхом регулювання та контролю, який включає стихійність їх розвитку. При індивідуальній пізнавально-практичній діяльності воїнів такі рекомендації є корисними тому, що виключається випадковість у процесі досягнення результату.
Навчання військовослужбовців повинно забезпечувати їх підготовку до творчого вирішення професійних, організаційних та інших проблемних ситуацій і завдань, з якими вони зустрінуться у своїй діяльності.
Усі розглянуті нами концепції засвоєння знань являють собою основу відповідних методик управління навчальною діяльністю військовослужбовців. Але ж одна з цих та інших теорій не є універсальною, тому що не може
інтерпретувати усі явища процесу засвоєння знань, формування навичок та умінь у їх сукупності. При цьому проблема полягає не в частковій модернізації теорії та підвищенні ефективності саме традиційної практики навчання, а в обґрунтуванні ефективних педагогічних технологій, які створюють в рамках відповідних систем і спрямовані на розв’язання конкретних завдань. Під соціально-педагогічною технологією ми розуміємо послідовний та неперервний рух зазначених вище взаємопов’язаних між собою елементів соціально-педагогічної системи, компонентів, етапів і станів соціально-педагогічної процесу та дій його учасників.

3. Сутність соціально-педагогічної технології та її риси.
Для визначення сутності соціально-педагогічної технології важливо наголосити на її основних змістовних рисах.
По-перше, зазначена технологія орієнтована на вирішення конкретного соціально-педагогічного завдання та має яскраво виражений практичний характер; спрямована на досягнення позитивних кінцевих результатів; являє єдність впливу виховного середовища та цілеспрямованих соціально-педагогічних впливів і взаємодій.
По-друге, соціально-педагогічна технологія характеризується впорядкованістю, передбачуваністю, керованістю та логічністю; має закономірні зв’язки та відношення між елементами; може бути оцінена за ефективністю.
По-третє, з огляду на те, що на перше місце висуваються виховна та навчаюча функції, а розвиваючу та функцію психологічної підготовки забезпечують дві перші, ця технологія носить переважно соціально-педагогічний характер.
По-четверте, технологія носить гуманістичний характер. Вона орієнтована на формування високоморальної атмосфери у військових колективах; здійснення педагогічно доцільної психологічної (виховної) та профілактичної діяльності; реалізацію захисних функцій військових колективів по відношенню до конкретної особистості військовослужбовця; пріоритет гуманістичних, загальнолюдських цінностей; створення можливостей для самовиховання, саморегуляції особистості військовослужбовця.
Соціально-педагогічна система є динамічною. Процес її організації, розвитку та вдосконалення вимагає цілеспрямованості педагогічного управління з боку командування, штабу, органів по роботі з особовим складом, окремо взятого командира військової частини.
В цьому процесі доцільно виділити три основних етапи:
І-й етап – вивчення соціально-педагогічної системи у військовій (флотській) частині;
ІІ-й етап – розвиток соціально-педагогічної системи;
ІІІ-й етап – відновлення та вдосконалення системи.
На першому етапі критеріїв має факторний характер та дозволяє визначити стан зазначеної соціально- педагогічної системи в частині (на кораблі).
Вона включає такі критерії: відповідність змісту, обсягу та характеру соціально-педагогічної діяльності вимогам суспільства, можливостям та умовам даної частини; раціональне розташування в часі й просторі всіх соціально-педагогічних впливів і взаємодій; скоординованість і спрямованість необхідних психологічних (виховних) та профілактичних заходів; педагогічну доцільність, необхідність і достатність спрямованих заходів; узгодженість планів та педагогічних дій різних категорій офіцерів; ступінь соціально-педагогічної взаємодії різних офіційних та суспільних міжнародних та державних, в тому числі й армійських (флотських) інститутів; зв’язок навчальної і психологічної (виховної) роботи з розвитком і психологічною підготовкою;


45 наявність у частині здорових у моральному плані, згуртованих по горизонталі та вертикалі військових колективів; ступінь інтеграції командирів всіх рівнів, офіцерів по роботі з особовим складом із сім’ями військовослужбовців, громадськими організаціями.
Друга група критеріїв носить якісний характер і визначає рівень функціонування та розвитку соціально- педагогічної системи частини. Це такі критерії: відповідність соціально-педагогічної системи вимогам суспільства, поставленим цілям та завданням; характер змісту та методи функціонування соціально-педагогічної системи; загальний духовний, моральний та психологічний клімат у військовій частині; рівень психологічної готовності, культури та вихованості військовослужбовців, стан військової дисципліни тощо.
На другому етапі необхідно усвідомити та довести особовому складу завдання, що стоять перед соціально- педагогічною системою частини.
В основу цільового блоку системи необхідно покласти: вимоги держави, Міністра оборони, начальника Генерального штабу – Головнокомандувача Збройних Сил, командувачів видів, командирів військових частин; відповідні цілі, що визначаються військовими колективами, категоріями і групами військовослужбовців; особисті цілі військовослужбовця.
Цілі визначають такі змістовні виховні завдання соціально-педагогічної системи: державно-патріотичні, моральні, правові, психологічні, естетичні, сімейні тощо.
У цій соціально-педагогічній системі суб’єктом виховної діяльності є держава, суспільство, їхні інститути та заклади, конкретні посадові особи (командири) – як вихователі. В цьому плані важливо організувати якісне виконання всіх завдань педагогічної діяльності, визначити завдання для кожної категорії командирів (вихователів), роз’яснити педагогічні норми та правила взаємодії між суб’єктами системи та між її суб’єктами і об’єктами, задіяти можливості всіх основних факторів системи (засоби масової інформації, сім’ї військовослужбовців тощо).
До об’єкту цієї системи можна віднести конкретних військовослужбовців та військові колективи, активність яких є важливою умовою розвитку соціально-педагогічної системи. З огляду на це важливо: виробляти у військовослужбовців почуття співпричетності до виконання поставлених завдань; реалізовувати захисну функцію соціально-педагогічної системи; формувати мікрокультуру (внутрішньо-колективні норми поведінки та традиції, звички, ритуали тощо), поліпшувати умови матеріально-просторового середовища (військове містечко, казарма, їдальня, інтер’єр тощо).
Кінцевим та дуже важливим елементом соціально-педагогічної системи є її ефективність, яка виявляється в конкретних результатах бойової та психологічної підготовки, морально-психологічному стані особового складу, ставленні до основних видів військової діяльності, колективу, товаришів по службі, переконаннях та вчинках військовослужбовців тощо з врахуванням витрат (матеріальних, психофізіологічних, часових), вкладених у досягнення мети.
На заключному третьому етапі на основі об’єктивного зворотного зв’язку відновлювати та вдосконалювати всю соціально-педагогічну систему, в тому числі її окремі складові елементи.
Військово-педагогічний процес є складовою соціально-педагогічної системи і динамічно розвивається. Таке уявлення дозволяє аналізувати багаточисельні зв’язки і відношення між компонентами, а це головне а практиці управління військово-педагогічним процесом.
Військово-педагогічний процес має складну, науково обґрунтовану організаційну структуру, яка відображає специфіку дій командирів та підлеглих, характер взаємодії між ними, а також взаємозв’язок усіх основних його елементів. Такими елементами поряд з бойовою і психологічною підготовкою виступають педагогічні аспекти служби, система заходів культурно-виховної, духовно-освітньої, спортивно-масової роботи, які проводяться в позаслужбовий час тощо. Об’єктом педагогічного впливу в Збройних Силах є дорослі люди з вже сформованими в значній мірі поглядами, уявленнями, сильними та слабкими сторонами характеру. Ось чому поряд з вихованням постає завдання перевиховання окремих воїнів.

4. Військовий колектив та робота командира.
В армійських умовах особливого значення набуває військовий колектив (підрозділ, частина). Колектив військової частини являє собою складну службово-бойову систему громадських і педагогічних колективів.
Провідна роль у його житті і діяльності належить офіцерському складу, особливо єдиноначальникам.
Командири несуть відповідальність за організацію всіх видів діяльності воїнів: навчальної, службової, громадської, позаслужбової (дозвілля і відпочинок). Особлива відповідальність і особливі права командира (офіцера, сержанта) накладають істотний відтінок на характер його взаємостосунків з підлеглими. Суть їх визначена статутами
Збройних Сил, які складають основу, зміст та організацію військово-педагогічного процесу. При цьому статути
Збройних Сил передбачають, що в процесі психологічної підготовки (виховання) та навчання основними є не адміністративні, тим більше не репресивні, а педагогічні відносини між начальниками і підлеглими. Завдання боєготовності, військової та психологічної підготовки командири вирішують, спираючись на офіцерів, молодших командирів і накази.
Військово-педагогічний процес проходить у вигляді завершених циклів, які змінюють один одного. Основним циклом є навчальний рік, який збігається з астрономічним, в ході якого реалізуються конкретні навчально-виховні
(психологічні) завдання, визначені наказами і директивами Міністра оборони України, начальника Генерального штабу
– Головнокомандувача Збройних Сил, відповідних командувачів.

5. Підготовка військ (сил).
Підготовка військ (сил) включає дворічний цикл навчання з трьома періодами підготовки:
а) базовий – відновлення готовності до навчального процесу (відновлення озброєння і військової техніки, переміщення та укомплектування особовим складом, проведення організаційних заходів), проведення курсової
(зборової) підготовки, опанування нових зразків озброєння та військової техніки.
З питань військово-педагогічного процесу: цілеутворення (трансформування загальної мети військово-педагогічного процесу в конкретну мету навчального предмета, модуля, окремого заняття);


46 діагностика умов військово-педагогічного процесу ( пояснення умов та обставин); прогнозування досягнень ( оцінка результативності); проектування ( кількісний та якісний опис майбутніх перетворень); планування розвитку процесу (кому, коли і що робити).
б) інтенсивний – набуття оперативних (бойових) спроможностей за стандартами підготовки, які визначені у переліку бойових завдань для кожної військової частини
Здійснення військово-педагогічного процесу: постановка і роз’яснення мети, завдань діяльності; взаємодія командирів та підлеглих (тих, хто навчається) (одним із аспектів є оперативний педагогічний контроль); використання спланованих методів, засобів, форм військового-педагогічного процесу; створення сприятливих умов протікання військово-педагогічного процесу; здійснення різноманітних заходів стимулювання діяльності підлеглих (тих, хто навчається); забезпечення зв’язку педагогічного процесу з іншими процесами;
Узгодженість цих заходів – запорука ефективності військово-педагогічного процесу.
в) підтримуючий підтримання готовності до виконання визначених завдань, удосконалення набутих спроможностей та їх перевірка
Аналіз досягнутих результатів (об’єктивний зворотний зв’язок – основа якісного управління процесом).
В структурі військово-педагогічного процесу виділяються щомісячні, щотижневі і щодобові цикли, в рамках яких з урахуванням специфіки різноманітних категорій військовослужбовців і підрозділів вирішуються педагогічні завдання, визначені програмами і планами роботи з особовим складом, розкладом занять та іншими документами. У кінці кожного циклу підбиваються підсумки діяльності як окремих військовослужбовців, так і підрозділів, частини в цілому, уточнюються і конкретизуються педагогічні завдання.
Важливою рисою військово-педагогічного процесу є його військова спрямованість, тому що він здійснюється в умовах постійної бойової готовності і сприяє її безперервному підвищенню. Це визначає особливо напружений практичний характер роботи з особовим складом в Збройних Силах, її тісний зв’язок зі службовою діяльністю військовослужбовців, що в свою чергу ставить підвищенні вимоги до надійності та емоційно-вольової стійкості психіки воїнів, до їхньої морально-психологічної підготовки.
Характерною рисою військово-педагогічного процесу є те, що він одночасно вирішує завдання досягнення високої злагодженості колективів, підрозділів і частин. Це визначає багатопрофільність військово-педагогічного процесу, його багатоплановий характер.
Військово-педагогічному процесу властиві як загальнонаукові, так і специфічні закономірності, до яких можна віднести такі:
єдність виховання, навчання, розвитку і психологічної підготовки; відповідність навчально-виховних впливів командирів характеру діяльності підлеглих, їх духовним потребам, пізнавальним та фізичним можливостям, ступеню злагодженості військового колективу; моделювання в процесі військової, спеціальної та гуманітарної підготовки змісту та умов сучасних війн, що сприяє переборюванню умовностей і спрощень на заняттях та навчаннях.
Усі закономірності діалектично взаємопов’язані та виявляються через масу випадковостей, що дуже ускладнює навчально-виховний процес. Разом з тим, виступаючи у вигляді стійких тенденцій, ці закономірності чітко визначають основні напрями діяльності командирів, офіцерів по роботі з особовим складом.
Джерелом військово-педагогічного процесу є об’єктивно властиві йому суперечності. Вони виражають специфіку процесу і виявляються в сфері діяльності його закономірностей. Наведемо деякі групи таких суперечностей: між вимогами соціально-економічного і військово-технічного факторів у військово-педагогічному процесі і
їхнім реальним станом; між досягненнями науки і мірою їх відображення у військово-педагогічному процесі; між новими видами бойової техніки та її освоєнням; між змінами в способах і формах бойових дій і методикою їх вивчення; суперечності в процесі формування і розвитку військового колективу; між навчанням і вихованням та психологічною підготовкою; суперечності, спричинені суб’єктивними факторами: нечіткою організацією життя і діяльності особового складу в деяких частинах, відсталою матеріально-технічною навчальною базою, недостатньою психолого-педагогічною підготовкою деяких командирів.
Усі групи суперечностей виступають в єдиному комплексі і постають перед командиром і особовим складом у вигляді різних ускладнень. Глибоке розуміння суті цих ускладнень як причин, є важливою умовою перетворення виникаючих суперечностей у рушійні сили розвитку військово-педагогічного процесу.
Усі завдання зміцнення оборони нашої країни потребують безперервного вдосконалення військово- педагогічного процесу. Найважливішими напрямами підвищення якості навчання і виховання особового складу є:
ІНТЕНСИФІКАЦІЯ, тобто підвищення ефективності навчально-виховного процесу в підрозділах і частинах за рахунок розумного посилення напруженості військово-педагогічної роботи командира і його підлеглих, направлений на високий кінцевий результат;
ЗМАГАЛЬНІСТЬ, як найважливіший компонент бойового навчання і служби, який підштовхує воїнів рівнятися на передовиків навчання і класних спеціалістів, трудитися з максимальною віддачею;
ОПТИМІЗАЦІЯ, тобто такий вибір змісту, організації, методики і необхідних засобів, які в певних умовах забезпечують максимальну ефективність навчально-виховної (психологічної) роботи при раціональній витраті часу і зусиль воїнів. Це можливо лише тоді, коли технологія бойового навчання відповідає сучасним вимогам розвитку
Збройних Сил, враховуються перспективи підготовки військових спеціалістів, забезпечується реалізація чітко сформульованої мети та завдань навчально-пізнавальної діяльності військовослужбовців.
Ґрунтовні військово-педагогічні дослідження привели до висновку про необхідність підвищити питому вагу психологічної та самостійної підготовки воїнів – інакше не можна навчити використовувати знання. Основою її ефективності є планування та правильна організація з елементами проблемності у навчанні при запровадженні сучасних методів педагогічного керівництва та контролю.


47
Оптимальних, стабільних результатів у навчанні можна досягти при такій організації навчального процесу, яка вміло поєднує індивідуальну роботу з колективною. Виникнення групових та індивідуальних форм роботи у процесі навчання військовослужбовців обумовлене історично. З давніх часів воєначальники шукали шляхи та засоби передачі свого бойового досвіду молодим солдатам, які мали йти у бій. Кожна епоха дала свій внесок у вирішення проблеми, як у найкоротший строк передати солдату максимум бойового досвіду, накопиченого його товаришами по зброї. Остання світова війна яскраво підтвердила небезпеку недооцінювання як індивідуального, так, і групового навчання. Наприклад у період Великої Вітчизняної війни, підкреслюючи роль індивідуального підходу в навчанні, підполковник
П.Коломєйцев на сторінках військової преси відзначав: “Знеособлення навчання бійця бере свій початок у неправильному розумінні деякими командирами природи сучасного бою. Такий командир, визнаючи значення особистої майстерності начальника, вважає, що вона є необов’язковою для бійця, який діє у масі. Ця явна нісенітниця і веде до знеособленого навчання”. Узагальнюючи досвід Другої світової війни та війни у Кореї, один з провідних методистів американської армії генерал Д.Фрай зазначав: “Битви виграють військові частини, а не окремі солдати. Героїзм допомагає завоювати перемогу, і мужність бійців, звичайно, необхідна для цього. Однак ці якості є лише м’язами на скелеті злагодженої бойової роботи підрозділу”. І далі: “... шляхом послідовної підготовки солдати можуть бути навчені узгоджувати свої зусилля в бою. Кожний солдат може впевнено просуватися вперед, якщо він буде твердо знати, що роблять його товариші, та розуміти, як його власні зусилля впливають на виконання загального плану дій підрозділу”.
На всіх етапах Другої світової війни важливу роль у навчанні воїнів, а також курсантів військових навчальних закладів відіграв випробуваний метод вправ, який забезпечував формування в них твердих навичок, необхідних у бойовій обстановці. Використовувались як індивідуальні, так і групові вправи, але принцип послідовності у навчанні вимагав переходити до тренування у складі підрозділу тільки після того, як кожним окремим воїном, курсантом будуть придбані необхідні індивідуальні навички у використанні зброї.
В сучасних умовах у військових частинах і підрозділах ефективно використовується ігровий метод. Цей особливий вид колективної діяльності моделює не тільки посадовий, але й соціальний зміст професійної діяльності, створює обстановку творчої самостійності. Ігровий метод характеризується такими основними ознаками: наявність проблеми, загальних цілей та ролей, відмінністю інтересів учасників, прийняттям та реалізацією рішень, наявністю системи стимулювання та об’єктивністю оцінки результатів. Ділові ігри забезпечують комплексність знань, формують організаторські здібності, підвищують колективну відповідальність, яка суттєво підвищує якість набутих знань, умінь, навичок.
Необхідно наголосити на безсумнівних перевагах форм активної пізнавальної діяльності порівняно з
індивідуально-фронтальними. Це простежується в усіх аспектах навчально-виховного процесу: предметному, психологічному. Виходячи з цього, важливим резервом підвищення ефективності дидактичного процесу у підрозділах є більш рішучий перехід від “фронтально-індивідуального “навчання до “колективного”, підвищення значення становлення навчального колективу у процесі інтенсифікації навчальної діяльності.
Можливості військовослужбовців можуть бути більш ефективно реалізовані при різних видах проблемного навчання. При ньому має місце внутрішня суперечність у навчальному матеріалі, яка знімається після вирішення проблеми. У залежності від мети та змісту навчання, а також передбачуваного часу вирішення проблеми розрізняють рівні проблемності, обумовлені ступенем активності того, хто навчається, та того, хто навчає. Але важливо зазначити, що тільки при правильно організованому та своєчасному контролі з боку керівника можливе самостійне вирішення проблеми тими, хто навчається. У проблемному навчанні, на відміну від готового алгоритму, на етапі пошуку рішення виникає здогадка, відбувається самостійне видобування знань. При цьому спонукання до самостійних дій є способом мотивації, на відміну від традиційного навчання, де цю роль виконує оцінка знань.
Ефективність дидактичного процесу, якість знань значною мірою може бути підвищена за рахунок розвитку у воїнів інтуїції (знання, що виникають без усвідомлення шляхів і умов їх отримання чому суб’єкт має їх як результат
“безпосереднього сприйняття”). Розвиток інтуїції відкриває перед кожною людиною цілком реальний шлях подальшого самовдосконалення.
У сучасному навчально-виховному процесі в частинах та підрозділах розвиток інтуїції не займає ще належного місця. Для того, щоб розвивати інтуїцію, а це дуже важливо саме для військового фахівця, керівник, по-перше, повинен знати про інтуїтивний механізм, по-друге, - вміти передати ці знання підлеглим. Тому на кожному занятті можна і потрібно залишати місце для розвитку фантазії, інтуїції у воїна. Саме ці елементи самопрояву роблять військовослужбовців активними учасниками занять а в кінцевому рахунку – і всього навчально-виховного процесу.
Слід наголосити, що створюючи можливості для інтуїтивного розвитку військових фахівців сьогодні, ми тим самим знімаємо черговий бар’єр на шляху подальшого розвитку Збройних Сил.
Щоб у ході військово-педагогічного процесу досягнути потрібних результатів, військовий педагог, командир, керівник повинен уміти керувати ним на науковій, системній основі, забезпечити ґрунтовну підготовку підлеглих, глибоко знати об’єкт своїх педагогічних впливів, кожного військовослужбовця і підрозділ у цілому.
Реальне армійське і флотське життя висуває сьогодні нові проблеми, завдання, які необхідно вирішувати, вносить корективи та зміни, вимагає запроваджувати нові психологічні (виховні) та навчальні технології.
Даний методичний матеріал підготовлено в відділі психологічної роботи соціально-психологічного управління
Головного управління по роботі з особовим складом Збройних Сил України.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   34


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал