Методичні рекомендації щодо проведення психологічної підготовки особового складу збройних сил україни




Сторінка33/34
Дата конвертації08.01.2017
Розмір0.59 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   34
Тема 2. ДЕВІАНТНА (ВІДХИЛЬНА) ПОВЕДІНКА ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯ ТА ЇЇ ПРОЯВИ.
РОБОТА СТАРШИНСЬКО-СЕРЖАНТСЬКОГО СКЛАДУ У ЗБЕРЕЖЕННІ ЖИТТЯ ТА ЗДОРОВ’Я
ПІДЛЕГЛИХ.
Питання, що розглядаються.

1. Сутність та основні положення теорії девіантної поведінки військовослужбовців.
2. Класифікація акцентуацій характеру і її психодіагностика.
3. Характеристика типів акцентуації характеру.
4. Взаємозв’язок акцентуацій характеру і форм відхильної поведінки.
5. Форми та методи роботи старшинсько-сержантського складу щодо соціально-педагогічної
компенсації та реабілітації підлеглих.
_______________________________________________________________________

Вступ.
Як свідчить досвід, військовослужбовці, які проходять службу в лавах Збройних Сил України, на жаль, за своїми соціально-психологічними характеристиками не завжди відповідають необхідним вимогам. Певні труднощі життя суспільства призводять до соціальної апатії, небажання служити в армії та у військово-морських силах. На соціальну установку служби в Збройних Силах помітно впливає зростання тенденції правопорушень у суспільстві і, передусім, у групах молоді (крадіжки, вживання спиртних напоїв, наркоманія, токсикоманія, вандалізм тощо). При цьому, останнім часом зростає кількість правопорушень серед допризовної молоді. Цій обставині сприяє загальна ситуація з проблемами молоді, зокрема, проблеми сімейного виховання, шкільної освіти, здоров’я та дозвілля молодих людей, їх соціальних орієнтирів та працевлаштування.
Стратегічним напрямком підтримання морально-психологічного клімату в ЗСУ на високому рівні та попередження проявів девіантної поведінки у військовослужбовців під час служби (і подальшого життя після звільнення з лав ЗСУ) є формування у них ціннісної установки на здоровий спосіб життя. Засобами вирішення цієї задачі є налагодження ефективного процесу соціально-педагогічної компенсації, як педагогічного процесу перебудови психологічних утворень особистості військовослужбовця (знання, навички, уміння, установки і стереотипи, звички та поведінка) при їх невідповідності до обставин життєдіяльності людини або при їх втраті внаслідок дії певних факторів, об’єктивного порядку. До вирішення цієї задачі сержант як молодший командир повинен бути готовим.


199
Отже, молодший командир повинен чітко розуміти відповіді на такі питання:
1. Що таке девіантна поведінка?
2. Що є методологічним базисом питання причини та умов основних проявів девіантної поведінки в ЗСУ?
3. В чому полягає сутність форм і методів соціально-педагогічної компенсації та реабілітації військовослужбовців із девіантною поведінкою?

1. Сутність та основні положення теорії девіантної поведінки військовослужбовців.
Особливості характеру, що виходять за межі так званої “норми”, але не досягають ступеню психопаталогії, давно привертають увагу психологів, педагогів, психіатрів. В даному випадку мова іде про акцентуації характеру.
Поняття введене К.Леонгардом і означає надмірну вираженість окремих рис характеру і їх поєднань, які являють собою відхилення від загальноприйнятої норми, що не виходять за межі фізіологічних рубежів і які межують з психопатіями. В результаті того, що окремі риси характеру у акцентуантів надмірно посилені, виявляється виборна уразливість по відношенню до певного роду психогенних впливів і навіть підвищеній стійкості до інших.
Необхідно відзначити, що поняття психічної норми в поведінкових реакціях надзвичайно складне, а межі норми і дефініції здоров’я, досить невизначені.
З точки зору відхилень від психічної норми в поведінці особливий інтерес являє собою психопатія.
Психопатія – це аномалія розвитку особистості, яка визначається наявністю у людини паталогічного характеру.
Найважливішим проявом психопатії і акцентуацій є порушення поведінки. Для їх позначення як синоніми вживаються терміни “девіантна” або “відхильна” поведінка. При цьому треба диференціювати два типи девіацій:
паталогічні, які мають відношення до психопаталогії, і непаталогічні, ті, що не мають прямого відношення до клініки, але негативні в соціальному відношенні явища.
Отже, розглянемо сутність поняття “девіантна поведінка”.
Сам термін поведінка у науковій літературі трактується як система взаємопов’язаних дій та вчинків, які мають специфічне емоційне забарвлення і спрямовані на задоволення біологічних і соціальних потреб. Якщо засоби задоволення є загально прийнятними і не приносять шкоди собі та іншим членам соціуму, то можна вважати таку поведінку особистості нормальною (здоровою). Якщо ні, то можна стверджувати про ненормальну, ненормативну, відхилену або девіантну поведінку.
Термін “девiацiя” походить з латинської мови (лат. deviatio – відхилення, de – від + via – дорога). Якщо бути точним, це поняття має охоплювати будь-яку поведінку, що відхиляється від соціальних норм. Один з провідних спеціалістів у галузі дослідження девіантної поведінки країн пострадянського простору Я.І.Гилинський трактує її як таку, що “… являє собою “соціальне явище”, виражене в масових формах людської діяльності, що не
відповідають офіційно встановленим або таким, що фактично склались в даному суспільстві нормам
(стандартам, шаблонам)”. Але у практиці життя багато норм не вважаються дуже важливими. Невідповідність поведінки таким нормам може сприйматися досить толерантно або навіть ігноруватися.
Розрізняють делінквентну (протиправну) і кримінальну (злочинну) поведінку (див. табл.1).
Таблиця 1
Аномальна поведінка
Делінквентна
(правопорушна) поведінка
Кримінальна
(злочинна) поведінка
Соціально- обумовлені форми девіацій (відхиленої поведінки)
Поведінка, яка притаманна психічно-хворим особам
Поведінка, яка пов’язана з незначними
(адміністративними) правопорушеннями
Поведінка, яка пов’язана з порушенням основних законів суспільства, що дає право легального застосування обґрунтованого примусу
Стабільні форми відхилу, які затавровує більшість суспільства

Незначні відхилення (deviation) від норми, або відхилення від норм, про які ніхто особливо не турбується, мають дуже незначні соцiальнi наслідки, й тому не становлять особливого інтересу для командирів та начальників.
Увага молодшого командира повинна приділятись головним чином тим порушенням, які значна кiлькiсть людей сприймає як шкідливі і неприйнятні в умовах військової служби. Основними ознаками девiацiї в даному контексті виступають:
- об’єктивна важливість суспільних відносин, що їх захищає норма, яка порушується;
- рівень протиріччя нормі, що порушена, інакше кажучи, яку шкоду нанесено суспільним відносинам, які захищає порушена норма.
- рівень усвідомлення основною масою населення перших двох факторів.
З цiєї точки зору, у загальному розумінні вiдхилення (deviance) – це поведiнка, що порушує суттєвi
соцiальнi норми, які захищають життєво важливі для суспільства відносини, а відтак завдає значної шкоди і тому
засуджується значною кiлькiстю людей.
У процесі служби військовослужбовці зазнають впливу різноманітних факторів зовнішнього середовища, які можуть мотивувати у деяких із них неадекватну реакцію, у тому числі у вигляді девіантної поведінки. Такими факторами можуть бути:
- вплив на фізіологічні характеристики: нестача кисню, холод, спека, фізичні навантаження, зміни раціону харчування;
- вплив на нервово-психічну діяльність: порушення режиму сну і неспання, інформаційна деривація, групова
ізоляція, регламентація всіх видів діяльності, загроза життю;
- вплив на психосоціальну сферу: входження у військову малу групу, засвоєння групових норм поведінки, стилю взаємовідносин.
Формами девіантної поведінки у військовослужбовців можуть бути
- вживання алкоголю і наркотиків;
- порушення статутних норм;


200
- суїцидальна поведінка: самогубства, суїцидальні демонстрації;
- сексуальні відхилення.

Психологічно-віковий аспект
Однією з соціально-психологічних ознак контингенту військовослужбовців строкової служби є їхній юнацький вік (різні дослідники визначають цей вік до 25 років.) У цей період процеси фізичного, психологічного та соціального розвитку відбуваються дуже нерівномірно. Зокрема, основні психологічні особливості юнацького віку характеризуються такими процесами: формування розумових здібностей, психосексуальний розвиток особистості, закріплення стереотипів виразу емоційних станів, створення стійкого образу “Я”, соціальне становлення особистості, соціальна адаптація.
Результатом нерівномірності, часом суперечливості цих процесів досить часто і стає девіантна поведінка військовослужбовців.
У процесі створення стійкого образу “Я” виникають такі фактори, що можуть викликати девіантну поведінку: занижена нестійка самооцінка, яка призводить до депресивних та невротичних реакцій; завищена самооцінка, яка призводить до агресивності, соціальної дезадаптації. В процесі соціального становлення юнак залучається до тієї чи
іншої групи. За спрямованістю такі групи можна поділити на соціально позитивні, байдужі до соціального життя, антисоціальні. За такою класифікацією ми можемо виділити групи, які відповідно спрямовані на порушення чи додержання військової дисципліни. Представники цих груп, які потрапляють на строкову службу, несуть свій, частіше негативний, соціальний досвід у військовий осередок, впливають на інших військовослужбовців, що є також причиною розповсюдження девіантннх вчинків.
Соціально-психологічний аспект девіантної поведінки .
Виникненню мотивів будь-якої девіантної поведінки часто передує поява певної потреби. У відповідь на неможливість задоволення будь-якої значимої для суб’єкта потреби виникає фрустрація – складний емоційно- мотиваційний стан. Фрустрація проявляється у відчуттях гнітючої напруги, у вигляді роздратованості, гніву, агресивності. Залежно від спрямованості, соціометричного статусу, особливостей характеру і темпераменту особистість може спрямовувати стани фрустрації назовні у вигляді агресії або переживати фрустрацію у собі, що в крайніх випадках може спричинити вчинки проти власного життя та здоров’я. Умови ізоляції та військової служби загалом призводять до виникнення у військовослужбовців таких потреб:
- потреба у звичних (цивільних) соціальних зручностях для проживання;
- потреба в нормальних взаємовідносинах в групі;
- потреба у самотності;
- потреба у звичних подразниках;
- потреба у жіночому оточенні, а також потреби біологічного характеру, що пов’язані з харчуванням, сексуальним задоволенням та інші.
Неможливість в умовах військової служби в повній мірі задовольнити ці потреби часто супроводжується психологічним дискомфортом, що може мати наслідками стрес, депресію, фрустрацію, які часто супроводжуються агресією, міжособистісними конфліктами та різними проявами девіантної поведінки, такими як самовільна відлучка з частини, образа честі та гідності тощо.
В сучасних ЗСУ рівень незадоволення військовослужбовців дуже високий. Причини незадоволення різні. Але в будь-якому випадку неблагополучний соціально-психологічний клімат у військах, який, зокрема, не дає військовослужбовцям (особливо з нестійкою та акцентованою психікою) задовольнити багато природних, часом просто необхідних потреб провокує підвищення девіацій у поведінці у військовослужбовців.
Індивідуально-психологічний аспект девіантної поведінки
Якщо розглядати девіантність з боку особистості, то можемо відзначити осіб, у яких ризик скоєння девіантних вчинків обумовлений їхніми індивідуально-психологічним рисами, тобто характером і темпераментом. Така
“девіантнонебезпечна” сукупність рис властива так званим акцентуйованим особистостям. Акцентуацією називають
особливості характеру, що виходять за межі середньостатистичної норми, але не досягають ступеню
психопатології.
Характерним проявом акцентуації є вибіркова вразливість у відношенні до певного виду психогенних впливів при нормальній і навіть підвищеній стійкості до інших. Досить часто акцентуацію супроводжують прояви девіантної поведінки, особливо в тих випадках, коли складні життєві ситуації ставлять підвищені вимоги до слабкого місця в характері даної особистості.

2. Класифікація акцентуацій характеру і її психодіагностика.
В залежності від ступеню вираженості розрізняють очевидні і приховані акцентуації характеру, які можуть переходити один в одного під впливом різних факторів, серед яких важливу роль відіграють особливості сімейного виховання, соціального оточення, професійної діяльності і фізичного здоров’я. Оформлюючись до підліткового віку, більшість акцентуацій характеру, як правило, стираються. І лише при складних психогенних ситуаціях, які тривалий час впливають на слабку ланку характеру, можуть не тільки стати грунтом для гострих афективних реакцій, неврозів, але виявитись умовою для формування психопатичних розвитків.
Основні відмінності акцентуацій характеру від психопатії.
психопатії характеризуються стабільністю характеру, тотальністю його проявів у всіх ситуаціях і соціальною дезадаптацією; акцентуації характеру проявляються не завжди і скрізь, а лише в тих випадках, коли складні життєві ситуації ставлять підвищені вимоги до місця найменшого опору в характері даної особистості;


201 акцентуації характеру не перешкоджають задовільній соціальній адаптації особистості або порушення адаптації носять тимчасовий, перехідний характер; акцентуації характеру в певних життєвих ситуаціях можуть навіть сприяти соціальній адаптації особистості.
Таким чином, акцентуації характеру при наявності сприятливих умов середовища створюють передумови для суспільно-цінного розвитку особистості, яка може розглядатись, як свого роду обдарованість.
Однак подібна загостреність особистісних рис в інших умовах здатна понизити адаптивні можливості особистості, бути ґрунтом внутрішньо і міжособистісних конфліктів, природа яких залежить від типу акценту, до того ж декомпенсація, пов’язана з адаптивною недостатністю, протікає так саме відносно типового, даючи можливість передбачати форму психічного порушення.
Оскільки акцентуації характеру межують з відповідними видами психопатичних розкладів, їх типологія базується на детально розробленій психіатрією класифікації психопатій, відображаючи однак і властивості характеру психічно здорової людини. На основі різних класифікацій (Леонгард, Ганнушкін П.Б., Личко А.Є., Кондрашенко В.Т.) виділяються такі основні типи акцентуацій: експлозивний, гіпертимний, циклоїдний, лабільний, єпілептоїдний,
істероїдний, нестійкий, сенситивний, конформний.
Крім того, виділяються змішані форми, які складають майже половину очевидних акцентуацій характеру
(гіпертимно-нестійкий, шизоїдно-психостенічний і т. п.)
Часто зустрічаються амальгамні форми, які визначають нашарування нових рис характеру на його сформовану структуру.
Психологічна діагностика типів і ступеню вираженості акцентуацій характеру здійснюється за допомогою спеціальних методик.
З діагностичною метою використовуються: патохарактерологічний діагностичний опитувальник Личко А.Є. (ПДО), який дозволяє визначити типи акцентуацій характеру і психопатій, схильність до делінквентної поведінки, алкоголізації і диссимуляції; опитувальник ММРІ, шкали якого включають зони нормальних, акцентуйованих і патологічних проявів характеру; опитувальник Шмишека, який дозволяє визначити тип акцентуації.
Використання перелічених опитувальників для діагностики дозволяється тільки дипломованим спеціалістам – психологам.
3. Характеристика типів акцентуації характеру.
Експлозивний тип
Цей тип акцентуації виражається в загальній підвищеній збудливості до бурхливих афективних і рухливих реакцій. Основні його прояви: вибухливість і трудність стримати себе при хвилюванні.
Найменший привід викликає афективні реакції, які супроводжуються вегетосудинною нестійкістю (гра вазомоторів обліччя, грудей), розширенням зрачків і т.д.. Типово рухливо-мовне збудження супроводжується криками, плачем, заїканням, схильністю до агресії і аутоагресії.
Після афективної реакції юнаки жалкують про те, що сталося, але нова малозначна причина призводить до нового спалаху збудження. Внаслідок цього вони конфліктні, вимогливі до оточуючих.
Експлозивні особистості не переносять самотності, тягнуться до компанії, але в той же час в ній важко уживаються. Не терплять, якщо їм заперечують, не виносять критичних зауважень на свою адресу, не можуть спокійно відноситись до будь-якої конфліктної ситуації, одразу втручаються, стаючи звичайно на бік “несправедливо” скривджених. Вони непосидющі, їм важко виконувати роботу, яка потребує терпіння, а будь-яке чекання викликає у них активний протест. Крім афективної нестійкості визначаються вузькістю інтересів, незрілістю бажань, схильністю до похвалянь, брехливості, балакучості, зосередженістю на сексуальних переживаннях. Нерідко на передній план виступають риси демонстративності. Юнаки з експлозитивним типом характеру егоїстичні, цинічні, грубі, але разом з тим боязкі і легко піддаються навіюванням. Схильні ігнорувати будь-які порядки і нерідко бувають ініціаторами скандалів і бійок. Реакція емансипації виражена різко і протікає важко. Нестійкість настроїв, підвищена схильність до навіювань і зниження вольової активності сприяють легкому виникненню у них потягу до алкоголю, наркотиків.
Навіть при помірних проявах акцентуації цього типу у юнаків, забезпечити їх нормальну службу в Збройних
Силах дуже важко. Потрібен постійний індивідуальний контроль з боку командирів і спеціалістів – психологів.
Гіпертимний тип
Головною рисою осіб з гіпертимним типом акцентуації – постійно підвищений фон настрою. Гіпертими завжди переповнені безугавного оптимізму і безтурботних веселощів. Вони енергійні і заповзятливі, міміка жвава і енергійна, рухи швидкі і цілеспрямовані.
Вони відзначаються невгамовністю, шумливістю і неслухняністю. Їм завжди і до всього є справа, вони спритні
і виверткі, але дуже погано переносять будь-який режим і дисципліну. Товариські, люблять знаходитись в колі однолітків, нерідко бувають заводіями різного роду “пригод”. З дитячого віку схильні до ризику і авантюри. Для них нестерпні монотонність і одноманітність.
Гіпертими погано переносять будь-яку гіперопіку, не терплять нотацій і повчань, бурхливо реагують на заборони і обмеження, але не злопам’ятні, легко прощають образи. Ініціативність і енергійність часто узгоджуються з мінливістю і поверховістю інтересів, заповзятливість – з відсутністю цілеспрямованості, хороші здібності – з недостатньою витримкою і легковажністю. Через це їх життя складається зі злетів і падінь.
Гіпертими схильні до брехні і хвастощів, які направлені звичайно на ствердження їх авторитету.
Реакція емансипації виражена яскраво. Прагнення підкорити собі волю гіпертима, пригнітити його активність викликають сполохи роздратування і гніву. Серйозною небезпекою для гіпертимних осіб є схильність до алкоголю, а прагнення до численних контактів може призвести до асоціальної групи.
Захоплення гіпертимів різноманітні і непостійні. Враховуючи ці особливості характеру, військовослужбовців з гіпертимним типом акцентуацій, недоцільно використовувати в роботі, яка потребує старанності, ретельного виконання, акуратності.


202
Здатність швидко встановлювати контакти з людьми, хороші організаторські здібності, прагнення завжди бути попереду – якості, завдяки яким гіпертоми добре проявляють себе в напружених ситуаціях, що потребують великої активності, фізичної виносливості, енергії. Відмічено, що особи з гіпертимним типом акцентуації характеру інколи добре справляються з обов’язками молодшого командира, користуються авторитетом в колективі. Вони можуть надати великої допомоги в організації масових заходів, спортивних змагань. Однак потрібно враховувати, що гіпертоми можуть бути лідерами в середовищі недисциплінованих осіб. В таких випадках суворі адміністративні заходи, покарання не дають позитивного результату, а тільки посилюють реакцію емансипації. В подібних випадках доцільно перевести увагу військовослужбовця на цікаве для нього заняття, де він зможе реалізувати свою активність на суспільну роботу.
Циклоїдний тип
Для осіб з даним типом акцентуації характерне чергування періодів підйому з періодами субдепресії. В періоди підйому циклоїди поводять себе як гіпертоми, тобто веселі, товариські, працездатні. В цей час може спостерігатись реакція емансипації.
Головним “місцем найменшого опору” у циклоїдного типу є нерідка для нього нестійкість по відношенню до докорінної ломки життєвого стереотипу.
Коли циклоїди звикають до будь-якої сталої або мінливої в певному порядку системи знань, відношень чи зобов’язань, вони ніби пристосовують її до своїх особливостей характеру. Будь-які зміни цього порядку є для них значно більшим каменем перепони, ніж для їхніх однолітків, які не підвладні циклоїдним коливанням. Цим обставинам, очевидно, пояснюються нерідко притаманні циклоїдам затяжні субдепресивні реакції в першому півріччі служби в армії, або на перших курсах вищих учбових закладів.
Субдепресивна фаза являє собою повну протилежність періоду підйому. В цей період циклоїди надають перевагу самотності, у них з’являється розбитість, в’ялість, різко знижується працездатність. Захоплення не відзначаються постійністю і тривалістю, що пов’язано з чергуванням двох фаз. В цей період різкі зауваження, що принижують самолюбство молодої людини, невдачі по службі, можуть привести до афективних реакцій, а інколи і суїцідів. Особливості акцентуацій циклоїдного типу потребують до таких військовослужбовців підвищеної уваги і терплячості, особливо в періоди субдепресії.
Лабільний тип
Відмітною особливістю цього типу акцентуації є надзвичайна мінливість настрою. Їх настрій дуже часто і різко змінюється, до того ж причини для цього можуть бути найнезначнішими. Лабільні особи то товариські, життєрадісні, працездатні, то замкнуті, пасивні, прагнуть до усамітнення. Все залежить від настрою в даний момент. Зміна настрою впливає на сон, апетит і загальне самопочуття. З дитинства відмічається схильність до затяжних хронічних хвороб, простудних захворювань. Люди з цим типом характеру віддані дружбі, зберігають стійку прихильність до тих, хто їх любить, хто уважний до них, добре себе почивають в дружній сім’ї, в доброзичливо настроєній групі. Маючи відмінну
інтуїцію, швидко помічають хороше чи погане відношення до них оточуючих і одразу реагують відповідно, не приховуючи неприязні або симпатії. Не претендуючи на лідерство в групі, прагнуть до емоційних контактів. Надають перевагу дружбі з тим, хто може їх захистити і заспокоїти в хвилину суму, а в хвилини підйому розділити радість. Дуже важко переживають грубо висловлені зауваження і, навпаки, щиро радіють, якщо їх хвалять і схвалюють їх роботу.
Деліквентна (асоціальна) поведінка для таких осіб не характерна, але в період дистимії вони бувають нестримані, втрачають почуття міри. Суїцидні думки виникають часто і швидко реалізуються, але частіш за все спроби самогубства носять “несерйозний”, демонстративний характер.
Поведінку таких осіб важко прогнозувати, оскільки це люди настрою, але стійкої тенденції до девіантної поведінки в них нема, можливо саме через це вони порівняно рідко потрапляють в поле зору психіатрів. В період військової служби до акцентуантів цього типу рекомендується частіше застосовувати заохочувальні засоби, не допускати грубість і приниження їх людської гідності.
Епілептоїдний тип
Цей тип близький до експлозивного, має ряд загальних ознак, таких як емоційна напруженість, нестриманість, гнівливість, конфліктність, агресивність.
Особи, які мають епілептоїдний тип акцентуації, з дитинства дріб’язково акуратні, педантичні, багато уваги приділяють власному здоров’ю. Періоди апатії, злісної нудьги змінюються у епілептоїдів ефективними розрядами, які характеризуються агресивністю, спрямованою на оточуючих. Афективні спалахи відзначаються своєю силою і тривалістю. Провокатором дисфорій може бути алкоголь. Коло захоплень у таких людей обмежується видами спорту, що сприяють розвитку фізичної сили, азартними іграми, колекціонуванням. В групі вони прагнуть всіх підкорити своїй владі, встановити свої порядки. Часто призначаються на командирські посади і в умовах суворо регламентованого дисциплінарного режиму можуть деспотично відноситись до підлеглих, догоджаючи начальству. При цьому створюється видимість благополуччя і хорошої дисципліни, проте можливе назрівання внутрішнього конфлікту в групі.
В школі або групі з суворим дисциплінарним режимом такі юнаки схильні до доносів, нашіптування і роблять це не з моральних переконань, а заради того, щоб подивитись як буде мучитись, “смажитись на сковорідці” жертва його доносу.
Інтенсивний статевий потяг, схильність до сексуальних ексцесів можуть поєднуватись з садистськими і мазохістськими нахилами.
З віком деякі епілептоїди стають завзятими борцями за “правду” і “справедливість”. Однак, подібна
“гіперсоціальність” частіш за все буває однобокою: підкреслено правильні в одному мікросередовищі (в школі, на службі), вони виявляють виняткове себелюбство, злобність і жорстокість в іншому (наприклад, в сім’ї). Як видно з характеристики епілептоїдів, їх складові створюють у них передумови для різних форм девіантної поведінки.
В умовах армії осіб, які мають епілептоїдний тип характеру, можна рекомендувати для роботи, що потребує посидючості, акуратності, ретельності у виконанні, але недоцільно призначати на командні посади.
Шизоїдний тип
Характерними рисами шизоїдів є чудернацтво, незвичайність поведінки, замкненість і відмежування від реального світу, емоційна холодність. Іх внутрішній світ заповнений фантазіями і захопленнями, але доступ туди для оточуючих закритий.


203
Вони з дитинства уникають компаній однолітків, надаючи перевагу самотності. Мають погану інтуїцію, не відчувають дійсного відношення до них оточуючих і це і це не дає їм інколи можливості правильно орієнтуватись в тих чи інших обставинах. Контакти з оточуючими встановлюють з великими труднощами. Шизоїди живуть своїм внутрішнім світом, повних химерних фантазій. Захоплення відзначаються незвичністю: це може бути вивчення стародавніх мов, ієрогліфів, читання рідкісних книжок або гра незвичних музичних інструментах. Емоції бурхливо не проявляються. навпаки, шизоїдів відрізняє дуже рівна, спокійна поведінка.
В одних акцентуантів з шизоїдними особливостями характеру виявляється аутичність, образливість, підвищена настороженість до оточуючих (сенситивні шизоїди), в інших – схильність до розумувань на абстрактні теми, наполегливість і настирливість в досягненні своїх, часом не зрозумілих іншим цілей (експансивні шизоїди).
Реакції групування виражені слабко, прагнень до лідерства нема, але завдяки своїй незалежності, оригінальності мислення і поведінки такі особи можуть інколи займати в групі особливе положення.
Невідповідність вироблених шизоїдом “схем” і “принципів” з нормами реального життя нерідко призводить йог до думки про “недоцільність” існування. За статистичними даними приблизно 30 % всіх осіб, що покінчили з собою, або намагалися здійснити самогубство мали шизоїдні риси характеру.
Серед шизоїдів немало впевнених у своїй правоті бродяг і дармоїдів. П’яниць і алкоголіків серед них, як правило, не буває, тому що почуття сп’яніння не викликає у них “психологічного комфорту”.
Свій статевий потяг шизоїди звичайно приховують і в статевому відношенні виглядають холодними, з презирством відносяться до “ніжностей” закоханих. Однак їх внутрішні переживання наповнені фантазіями еротичного характеру. Невміння налагодити контакти з статевим партнером вони компенсують цинізмом, випадковими статевими зв’язками, сексуальними девіаціями.
Шизоїди, як правило, важко пристосовуються до умов військової служби, але підкоряються порядку і військовій дисципліні. Однак можлива зовсім несподівана для оточуючих реакція емансипації. Така реакція виникає звичайно в тому випадку, якщо хто-небудь зазіхне на внутрішній світ інтересів, і проявляється в бурхливому реагуванні на найменшу спробу втрутитися без дозволу в їх внутрішній світ. Інколи реакція проявляється в прямолінійних і неадекватних ситуації висловленнях проти існуючих соціальних норм і статутів.
Правопорушення шизоїди здійснюють звичайно наодинці. При цьому кримінальні акти відзначаються оригінальністю, вигадливістю і ретельністю підготовки. Інколи шизоїди здійснюють цілком серйозні правопорушення
“в ім’я ідеї”, в боротьбі “за справедливість” або для визнання “своїм” в групі однолітків.
Істероїдний тип
Характерною рисою істероїдів є виражений егоцентризм, тобто постійна потреба бути в центрі уваги.
Претендуючи на винятковість, астероїди удаються до брехні і фантазій. Причому, фантазуючи, вони поводяться відповідно вигадок, виявляючи непогані акторські здібності і часто вводять у оману оточуючих. В групі претендують на привілейоване положення, на роль лідера, однак довго зберігати за собою цю роль не можуть.
Оточуючі швидко втрачають до них інтерес, виявляючи, що за маскою “винятковості” стоїть внутрішня порожнеча.
Коли істероїди втрачають увагу оточуючих, вони переходять до іншої групи, де знову намагаються здобути ореол “незвичайної особистості”. Ні щирі захоплення, ні віддана дружба для ісероїдів не характерні.
Хоббі носять в основному егоцентричний характер, часто змінюються в залежності від моди і інтересу до них оточуючих.
При конфліктах з оточуючими часто ридають, закочують очі, падають на підлогу, судорожно посіпуються.
Однак подібні реакції носять характер театральності, награності: падають вони звичайно не на підлогу, а на килим
(крісло) і обов’язково в присутності глядачів. Якщо глядачів немає, реакції зразу припиняються. Така поведінка допомагає вийти з конфліктної ситуації, а іноді є засобом шантажу і вимагання. Нерідко істеричні реакції можуть виражатись у демонстрації самогубства. При цьому частіше інших способів використовуються поверхневі порізи вен,
“отруєння” малоотруйними ліками. Звичайно вони пишуть передсмертні записки зі вказівкою місця і часу самогубства, а також умов, за яких вони згодні жити.
Елемент театральності майже завжди присутній і в сексуальній поведінці – люблять похвалитись своїми перемогами. Прагнення бути об’єктом уваги являє собою сприятливий грант для пиятики. Істероїди мають нахил до екстравагантних напоїв (шампанське, імпортні вина, рідкісні наркотики).
Для реалізації егоцентричних нахилів, істероїдів доцільно призначати на посади, які відповідають їх творчим нахилам, залучати до гуртків художньої самодіяльності, доручати проведення вечорів і концертів.
Психастенічний тип
Визначальними рисами характеру психастеніка є надмірна помисливість, тривожність, нерішучість, схильність до самоаналізу і безкінечних сумнівів.
Невпевненість і сумніви, що супроводжуються тривогою, відносяться перш за все до власних вчинків: чи вірно поводив себе в тій чи іншій ситуації, чи не допустив помилки, чи вірно відповів начальнику і т. д. Інколи сумніви набувають характеру нав’язливих станів. Нав’язливими можуть бути не тільки думки, але й рухи, вчинки, страхи.
Психастеніки розуміють безглуздість своїх нав’язливих станів, болісно переживають їх, борються з ними, але нічого не можуть з собою поробити.
Психастеніки нерішучі і боязкі. Постійно зважуючи “за” і “проти”, вони потопають у безкінечних сумнівах.
Для того щоб уникнути небезпеки, вони вдаються до “ритуалів захисту”, вірять у прикмети. Довго не можуть прийняти самостійного рішення, а вже якщо прийняли, прагнуть реалізувати його негайно, навіть якщо це може викликати небезпечні наслідки. У разі невдачі нерішучість посилюється. Реакція емаксипації не виражена. Інколи проявляється реакція гіперкомпенсації у вигляді різких висловлювань, поспішних суджень, блискавичних дій в ситуаціях, коли необхідна обережність, тверезий розрахунок. Психастеніки дуже бояться відповідальності, в групі ніколи не претендують на роль лідера. Мають погану самооцінку. Часто приписують собі риси, їм не властиві, наприклад,
істероїдного типу.
В питаннях сексу такі особи нерішучі, для них велика подія запросити дівчину на танець, а тим більше поцілувати. Через це статевий потяг, який рано виникає, часто трансформується у виснажливий онанізм або транзиторні сексуальні девіації.


204
Страждаючи від своєї нерішучості у спілкуванні з оточуючими, часто вдаються до алкоголю чи наркотику як засобу, який допомагає подолати ці труднощі. У стані сп’яніння легко вступають у контакт з оточуючими. Стан похмілля у них дуже тяжкий. Наранок після випивки їх грузить муки сумління, карають себе за сказане напередодні.
Часто стають алкоголіками.
Під час військової служби психастеників доцільно призначати в малу групу з хорошим соціально- психологічним кліматом, заохочувати їх корисну діяльність, але постійно контролювати, не допускаючи скоропоспішних, непродуманих дій.
Астено-невротичний тип
Астенічність схильність до іпохондрії найбільш характерні для осіб з цип типом акцентуації. На першому місці стоїть турбота про своє здоров’я. Такі люди дуже помисливі, уважно прислухаються до своїх відчувань, вишукуючи симптоми тяжких хвороб. Вони люблять відвідувати лікарів, вживати ліки, лікувальні процедури. Відчувши легке нездужання, надовго вкладаються в ліжко. Охоче слухають розповіді про хвороби, порівнюють симптоми зі своїм відчуваннями, читають медичну літературу. Понижений настрій пов’язують з поганим самопочуттям. Важко просипаються вранці, вдень відчувають сонливість і розбитість. Часто без достатнього приводу у них виникають спалахи роздратованості. які одразу змінюються розкаюванням. Як правило, ознаки астено-невротичного типу проявляються в дитинстві: важке, втомливе навчання в школі, уникнення фізичних навантажень. Деліквентна поведінка
і схильність до алкоголізму для астеноневротиків не характерні. Під час служби в армії вони добре справляються з роботою за фахом, якщо вона не пов’язана з великою розумовою і фізичною напругою. Бажано також уникати сильних емоційних навантажень.
Нестійкий тип
Цей тип акцентуації характеризується, перш за все, психічною незрілістю, яка проявляється поверховістю суджень, поспішністю висновків і в результаті призводить до легковажних вчинків.
Основні риси нестійкого типу характеру – слабовілля, підвищена навіюваність, пасивна підлеглість. Звідси неможливість виробити стійкі форми реагування. Типовим є відсутність стійких спонукань, потягів, бажань, прагнень.
Завжди надають перевагу розвагам, які не потребують ніяких розумових чи фізичних зусиль.
Найстрашніше для таких акцентуантів – самотність. Залишаючись наодинці з собою, вони не знають, що роботи, як діяти, чим себе розважити. Через це реакція групування у них достатньо виражена. Однак в неформальній групі нестійкі завжди грають другорядну роль виконання чужих бажань. Потрапляючи під вплив асоціальної компанії, рано починають статеве життя, легко схиляються до статевих ненормальностей.
Правопорушення здійснюють, щоб “розважитись”, машини викрадають, щоб “покататись”.
Суїцидальна поведінка нетипова, але інколи можуть скоїти самогубство “за компанію”, під впливом сильної особистості.
В пошуках задоволення часто вдаються до алкоголю і наркотиків. Алкоголізм і залежність від наркотиків формуються дуже швидко.
При суворому контролі, постійному нагляді, жорстких вимогах особи з нестійким типом акцентуації характеру справляються зі службовими обов’язками і підкоряються дисципліні.

Сенситивний тип
Основні риси – підвищена вразливість і почуття неповноцінності.
Ці риси яскраво проявляються в підвищеній чутливості до різного роду подразників. Вони здригаються при раптовому звукові, не переносять болю, втрачають свідомість при вигляді крові, уникають гострих відчуттів, шумливих компаній, публічних виступів.
Ставлять для себе високі моральні вимоги, але вимагають того ж від оточуючих. Вони далекі від прагнення до авантюр і пригод сумнівного характеру. Брехати і викручуватись не вміють.
Реакція гіперкомпенсації нерідко проявляється у виборі видів спорту, які потребують сили, сміливості
(боротьба, автораллі, альпінізм).
Реакція емансипації виражена слабко і часто поступається місцем конформності, реакції імітації.
На відміну від шизоїдів, добре розвинута інтуїція, від товаришів не відгороджуються, але в групі надають перевагу одному – двом близьким друзям, з якими діляться своїми заповітними мріями і яким завжди готові прийти на допомогу.
Сексуальний потяг завжди пов’язаний з загостреним почуттям власної неповноцінності, “непривабливості”.
Суїцідальні дії позбавлені демонстративності і часто бувають цілковитою несподіванкою для оточуючих.
В умовах військової служби вони старанно виконують доручену їм роботу, дисципліновані. Покарання, грубі зауваження, глузування переносять надзвичайно болісно, що може спричинити суїциди.


Конформний тип
Головна риса цього типу – постійна і стійка орієнтація на норми і цінності найближчого оточення. Особи конформного типу повністю підкоряються тиску середовища, не мають власних думок і інтересів, важко сприймають нове і незвичне, негативно ставляться до будь-яких змін в житті. Вони настільки адаптуються в своєму мікросередовищі, що навіть невеликі зміни в їх безпосередньому оточенні викликають у них негативізм. В роботі і навчанні конформні типи старанно уникають будь-яких нововведень і не відрізняються, навіть, помірною ініціативністю.
Дезадаптуючий вплив на цей тип справляє потрапляння в таке оточення, в якому прийняті антисуспільні моральні норми. Внаслідок своєї комфортності тако особа поступово засвоює їх і невдовзі починає вважати
єдиноправильними. Так, на грунті конформного типу акцентуації може початися психопатичний розвиток особистості по нестійкому типу. Надсильною за тягарем своїх наслідків психічною травмою для конформних осіб є ситуація, коли звична для них група їх чомусь вигоняє. Одним з можливих результатів такого виходу може бути розвиток у вигнаного затяжного реактивного стану. Такий тип характеру, при всіх його очевидних недоліках, має все ж і деякі позитивні сторони. Відсутність ініціативності в багатьох випадках не впадає в очі оточуючим, а виконавчість, акуратність нерідко
є досить цінними діловими якостями для військовослужбовця, особливо при виконанні важливих і чітко регламентованих завдань.


205
Сутність конформної акцентуації характеру не схиляє до частих протиріч з оточуючими і, за деякими вищезгаданими винятками, цей тип акцентуації відносно благополучний в клініко-соціальному прогнозі.
4. Взаємозв’язок акцентуацій характеру і форм відхильної поведінки.
Великий інтерес являє собою взаємозв’язок особливостей характеру і форм девіантної поведінки.
Пияцтво і вживання наркотиків досить часто зустрічаються при експлозивній, нестійкій і гіпертимній поведінці.
Правопорушення найбільш розповсюджені серед осіб з епілептоїдними рисами характеру.
Бродяжництво – часте явище у епілептоїдів і гіпертимів, дещо рідше у шизоїдів, істероїдів і експлозивних.
Сексуальні девіації, обтяжені жорстокістю і агресією, найчастіше зустрічаються у епілептоїдів, досить часто поєднуються з шизоїдним, нестійким і гіпертимним типами особливостей характеру.
Суїцідальні наміри і демонстрації відмічаються при істероїдному, експлозивному і нестійкому типах.
Самогубства і спроби самогубства здійснюють найчастіше особи з шизоїдними, епілептоїдними і психастенічними рисами.
Різним типам психопатій і акцентуацій характеру притаманні неоднакові особливості сексуальних девіацій. У шизоїдів зовнішня сексуальність або навіть презирство до статевих проблем може поєднуватись з вираженою еротичністю. Статевий потяг може проявлятись в грубій, хворобливій формі – ексгібіціонізм, візіонізм тощо.
Епілептоїди схильні до прояву сексуальної агресії, примушування до статевого акту. Сексуальні девіації нестійких типів часто визначаються реакцією імітації тих форм сексуальної поведінки, які мають місце в малій військовій групі, наприклад, гомосексуальні зв’язки.
Знаючи тип акцентуації та його основні фактори ризику, командир (начальник) здатний прогнозувати можливі варіанти порушень поведінки підлеглих і таким чином конкретизувати заходи, спрямовані на їх профілактику і превентивну корекцію.

Типологія девіантної поведінки військовослужбовців.
Вживання алкоголю
Найбільш розповсюдженою формою девіантної поведінки у військовослужбовців є вживання алкоголю.
Соціальні наслідки пияцтва в армії збільшуються завдяки її особливій ролі, функції у суспільстві і наявності у розпорядженні військовослужбовців зброї. Виділення цієї форми девіантної поведінки викликано тим, що пияцтво серед військовослужбовців служби тісно пов’язане зі скоєнням правопорушень. Багато правопорушень і злочинів військовослужбовці здійснюють у стані алкогольного сп’яніння або заради здобуття алкоголю.
Виділяють три групи факторів, які сприяють алкоголізації армійського середовища: соціальні, психологічні,
біологічні.
Соціальні фактори, які пов`язані з особливостями сімейного виховання та виховання до служби в ЗСУ:
Несприятливі умови сімейного виховання (неповна сім’я, алкогольні традиції в сім’ї, низький культурний рівень, конфліктні взаємовідносини і аморальна поведінка батьків); низький рівень освіти; ранній вступ у самостійне життя (початок низькокваліфікованої трудової діяльності до 17 років); досвід раннього вживання алкоголю; вплив неформальної групи однолітків з асоціальними традиціями.
А). Соціальні фактори, які пов’язані з умовами військової служби. Незадовільне житлово-побутове забезпечення, відсутність умов для змістовного відпочинку, наявність екстремальних ситуацій, важкі умови служби, які вимагають від військовослужбовця “розрядки”, тягар позастатутних відносин посилюють тенденцію алкоголізації військовослужбовців.
Б). Соціологічні фактори, які пов`язані із особливостями армійської субкультури. Наявність алкогольних традицій у суспільстві, військовому середовищі (святкування подій, що пов`язані із фактом отримання просування по службі, військового звання, відпустки, народження дитини, спосіб своєрідної релаксації після важких військових навчань (бойових дій) тощо.
Психологічні фактори. Акцентуації характеру (нестійкий, епілептоїдний, експлозивний і гіпертимний типи), релаксуючі та ейфоризуючі властивості алкоголю, які сприяють розвитку ілюзії “психічного комфорту”, полегшують міжособистісні контакти; фіксація станів “задоволення”, “уседозволеності” тощо, руйнування властивостей особистості.
Біологічні фактори. Неповноцінність вищих відділів центральної нервової системи (природжена або внаслідок черепно-мозкових травм та інтоксикацій); обтяжена спадковість (алкоголізм передався генетично від батьків).
Для вирішення проблеми пияцтва серед військовослужбовців необхідно розглядати це явище як результат впливу цілого комплексу взаємопов’язаних факторів.

Вживання наркотичних і психоактивних засобів
Термінологічно необхідно розрізняти наркоманію, токсикоманію та наркотизм.
Наркоманія – хвороба, яка викликається систематичним вживанням наркотиків, характеризується психічною і фізичною залежністю від них, психічною, фізичною та соціальною деградацією.
Токсикоманія характеризується тими ж симптомами, що й наркоманія, але викликана речовинами, що офіційно не належать до наркотиків.
Наркотизм – епізодичне вживання наркотиків і психоактивних засобів без формування хворобливої залежності.
Мотиви військовослужбовців до прийому наркотиків, як правило, такі: цікавість – 60 %; наслідування – 30 %; спроба позбутися стресу – 4 %.
Наркоманія і токсикоманія у військовослужбовців виявляються, як правило, в початковий період служби. У подальший період у окремих осіб інколи відзначається епізодичне вживання наркотичних засобів. Фактором, що сприяє наркоманії, є патопсихологічні особливості особистості. Схильність до споживання наркотиків найбільш легко формується у військовослужбовців з акцентуаціями нестійкого, істеричного, епілептоїдного типу. Висока вірогідність розвитку наркоманії у осіб, які виховувались у неблагополучних сім’ях. У осіб, що заперечують основні соціальні вимоги і норми. У осіб, схильних до депресій, у тих, хто пережив черепно-мозкові травми та нейроінфекції.
Основні канали проникнення наркотичних засобів в армію: посилки та листи – близько 30 %; родичі і знайомі військовослужбовців – близько 30 %;


206 закупка в місцях дислокації – близько 20 %; закупівля в медичних закладах – близько 20 %.
При цьому військовими слідчими органами не розкривається близько 80 % випадків проникнення наркотиків в армійське середовище.
Профілактика наркоманії в Збройних Силах полягає в організаційних заходах, спрямованих на запобігання проникненню наркотиків у військову частину, на активне виявлення осіб, схильних до вживання наркотиків, і прийняття стосовно них заходів адміністративного, правового, виховного і медичного характеру.
Порушення статутних форм поведінки
Правопорушення – це недотримання правил поведінки, встановлених законом та іншими нормативними актами. Правопорушення може полягати у здійсненні забороненої дії або, навпаки, у невиконанні прописаного законом порядку.
У військовослужбовців порушення поведінки найчастіше проявляється у непідкоренні старшим за званням і посадою, в агресивних діях, зухвалій манері поведінки, лихослів’ї, ухилянні від виконання функціональних обов’язків, пияцтві, вживанні наркотичних засобів та ін.
За тяжкістю правопорушення поділяються на провини і злочини.
Військовий злочин – один з видів військових правопорушень. За зовнішніми ознаками він близький до дисциплінарної провини. Різниця у характері відповідальності, яка настає за скоєння кожного. За скоєння злочину настає відповідальність кримінальна, за дисциплінарну – дисциплінарна.
Військовими визначаються злочини проти встановленого порядку несення військової служби. До них відносять: злочини проти порядку підлеглості, в тому числі непідкорення; порушення статутних правил з ухиленням від військової служби; порушення правил користування зброєю; зловживання владою; перевищення влади з рукоприкладством та ін.
Із загальнокримінальних злочинів, що скоюються військовослужбовцями, найчастіше зустрічаються такі: розкрадання державного або суспільного майна; навмисне вбивство; зґвалтування; бійки, хуліганство; крадіжки вогнепальної зброї, боєприпасів або вибухових речовин, крадіжки і збут наркотичних речовин.
Військові дисциплінарні провини – головним чином незначні правопорушення, які не становлять великої суспільної небезпеки. Як правило, це порушення встановлених загальновійськовими статутами вимог і правил поведінки, що тягнуть за собою застосування засобів дисциплінарного і суспільного впливу.
Досить парадоксально, що правопорушники в армії – на три чверті діти з соціально-благополучних сімей. І лише п’ята частина – вихідці з кримінальних родин. На три чверті головний масив правопорушників складає рядовий склад.
У мотивації протиправної поведінки військовослужбовців переважають мотиви імпульсивного і ситуаційного характеру, удаваного самоствердження, групової поведінки, а також мотиви, обумовлені навіюванням, наслідуванням, користолюбством, вигодою, помстою.
Розрізняють три групи факторів, які впливають на протиправну (делінквентну) поведінку військовослужбовців: мікросоціальні, психологічні, біологічні.
Головну роль серед соціальних факторів, що впливають на формування особистості військовослужбовця- правопорушника, відіграють сім’я і вплив соціально-негативного зовні сімейного оточення. При цьому особливо несприятливий соціальний вплив справляють: виховання в неповній сім’ї; алкоголізм батьків; аморальний спосіб життя батьків; систематичні конфлікти в сім’ї; систематичне биття дитини; злочинність батьків; неблагополучні матеріально- побутові умови сім’ї; вплив неформальної групи з антисоціальними тенденціями.
До психологічних факторів, які впливають на формування поведінки військовослужбовця-правопорушника, слід зарахувати особливості характеру, його крайні варіанти норми, слабку стійкість до несприятливого впливу специфічних соціальних факторів, а також безпосереднього оточення.
Найчастіше правопорушення здійснюють військовослужбовці з елептоїдним, експлозивним, нестійким, гіпертимічним і шизоїдним типами акцентуації.
Досить поширений в армії такий вид порушень дисципліни, як образа честі і гідності. Образи є неминучими в період початкового становлення військового колективу, бо в цей час йде вироблення механізму соціально-психологічної сумісності у військовослужбовців. У психологічно неблагополучному колективі образа також стає методом соціально- негативного контролю старших службовців над молодшими, санкцією проти тих, хто не вписується в рамки дідівщини.
Здійснення самовільних відлучок з частини провокується повсякденною ізоляцією військовослужбовців.
Бійки – це наслідки міжособистісних конфліктів у військовій групі. Причини бійок такі: високий відсоток
“блатизації” та криміногенних схильностей військовослужбовців, велика кількість фізично і морально слабких особистостей, їх погані адаптаційні якості і психічна нестійкість, незадовільне забезпечення відпочинку, побуту, контролю за здоров’ям військовослужбовців. Таке явище, як бійки, зводить нанівець принципи військового колективізму та взаємодопомоги.
Порушення порядку вартової служби. На першому етапі причина полягає у тому, що молоді солдати не адаптовані до багаточасового і ритмічного циклу охорони об’єктів. У адаптованих військовослужбовців порушення порядку вартової служби відбуваються свідомо.
Головними передумовами девіантної поведінки військовослужбовців поряд з незадоволеністю службою та фахом, побутовими та виховними упущеннями є висока конфліктність молодіжного контингенту.
Конфлікти між військовослужбовцями можуть траплятися на ґрунті національної, міжрегіональної неприязні.
Так, фактор “земляцтва” у неформальній структурі військового колективу забезпечує солдатам певний суверенітет і колективну безпеку. Найчастіше саме на ґрунті зіткнення земляцьких груп в армії виникають міжнаціональні конфлікти.
Не рідкість в армійському середовищі й побутові конфлікти, коли при відсутності елементарного культурного рівня допускаються не тільки образи, а й навіть нацьковування.
Треба мати на увазі, що в умовах військової служби соціально небезпечні дії можуть здійснювати як здорові, так і хворі у психічному відношенні військовослужбовці. 3 цієї точки зору, правопорушення може бути здійснене:
1) психічно здоровим військовослужбовцем (девіантна форма поведінки);
2) військовослужбовцем, який має психічні розлади, що не виключають осудність;
3) військовослужбовцем, який страждає психічним захворюванням, що виключає осудність.


207
У першому випадку мова повинна йти про повну міру відповідальності, у другому – покарання повинно поєднуватись з адекватною медичною допомогою, у третьому – дія хворого, якщо вона навіть небезпечна для суспільства, не може розцінюватися як правопорушення, а сам хворий потребує спеціалізованої психіатричної допомоги.
Суїцидальна поведінка
Суїцидальна поведінка – широке поняття, до якого належить: самогубство (суїцид), суїцидальні замахи, суїцидальні спроби, суїцидальні прояви і пресуїцид.
Самогубство – це свідоме позбавлення себе життя. До суїцидальних замахів відносяться всі суїцидальні акти, що не завершилися смертю за причини, яка не залежить від суїцидента. Суїцидальними спробами вважаються суїцидальні дії, при яких суїцидент частіше за все знає про безпеку акту замаху на власне життя.
До суїцидальних проявів відносять висловлювання, натяки, які не супроводжуються діями, спрямованими на позбавлення себе життя.
Під поняттям пресуїцид розуміють стан особистості, який обумовлює підвищену у порівнянні з нормою ймовірність здійснення суїцидального акту.
Суїцидальну поведінку належить розцінювати як наслідок соціально-психологічної дезадапіації особистості в умовах мікросоціального конфлікту.
Актуальність проблем суїцидальної поведінки для Збройних Сил обумовлена відсутністю тенденції до зниження кількості самогубств серед військовослужбовців.
Як правило, рівень самогубств у армії в два рази перевищує середньопопуляційний рівень (70 % самогубств серед солдат строкової служби випадає на перший період служби, особливо серед осіб з вищою освітою). Кожна п’ята смерть в армії – добровільне позбавлення себе життя.
Аналіз причин суїцидальних спроб, згідно з матеріалами психіатричних відділень Головного Військового клінічного шпиталю МО України, показав, що 50 % їх відноситься до конфліктів, пов’язаних зі сферою службової діяльності, сімейними проблемами і складністю адаптації, 30 % пов’язані з нестатутними відносинами, 20 % пов’язані з наявністю у військовослужбовців психічних розладів. Значна частина військовослужбовців здійснили самогубства або замахи на своє життя під впливом життєвих ситуацій чи службових обставин, своєчасне знання яких і відповідне реагування з боку командирів і товаришів по службі могли б застерегти їх від цього фатального кроку. У більшості випадків суїцидальна поведінка – це “крик про допомогу”, який не почули люди, що знаходились поруч. Тільки 10 % військовослужбовців, що скоїли замахи на своє життя, мали тверде бажання вмерти. Про це свідчать бесіди з тими військовослужбовцями, які замахувались на своє житія, історії хвороб, карні справи щодо фактів самогубств.
Суїцидальна поведінка викликається, як правило, не одним, а кількома діючими мотивами, які утворюють розгорнуту систему дій і вчинків людини.
Вивчення матеріалів розслідувань щодо фактів самогубств, історій хвороб осіб, що замахувались на своє життя, а також бесіди з ними і їх товаришами по службі дають можливість класифікувати мотиви і приводи самогубств на декілька груп:
1. Конфлікти, пов`язані зі сферою службової діяльності військовослужбовців, серед яких: конфлікти, пов’язані з труднощами військової служби; конфлікт між військовослужбовцями різних призовів, з різних регіонів, конфлікти між начальниками і підлеглими.
2. Особисто-сімейні конфлікти, серед яких: нерозділене кохання, зрада дівчини або дружини; розлучення; хвороба, смерть близьких; неспроможність задовольнити статеві потреби.
3. Конфлікти, пов’язані з суїцидальною поведінкою суїцидента, а саме: побоювання карної відповідальності, страх ганьби за негативні вчинки.
4. Стан здоров’я, зокрема: психічні захворювання, соматичні (тілесні) захворювання; фізичні вади.
5. Матеріально-побутові та інші мотиви.
Для частини юнаків, які призвані до діючої військової служби, сам призов і служба протягом перших 3-х місяців є психотравматичним періодом через високі навантаження. На думку багатьох вітчизняних і зарубіжних вчених, вже сама військова служба відноситься до розряду суїцидонебезпечних, при ньому суттєвий вплив відіграють такі фактори:
1. Перенапруга механізму нервово-психічної адаптації, обумовлена значною зміною способу життя.
2. Тривалий відрив від сім’ї, який породжує відчуття тривожності і пригніченості.
3. Постійна готовність до дій в екстремальних умовах, яка може викликати перенапруження нервової системи.
4. Виконання службових обов’язків незалежно від метеорологічних умов і часу доби, що порушує біоритми і викликає швидку стомлюваність, нервово-психічне напруження.
5. Недосконалість системи армійських взаємовідносин, яка не виключає зловживання службовим положенням, агресивних нестатутних відносин, що викликає почуття відчаю і беззахисності.
Як свідчать дослідження в галузі суїцидології, для профілактики самогубств важливе значення має аналіз соціально-психологічного клімату в підрозділі, де відбулось самогубство. Не менш важливим є вивчення статусу особистості суїцидента, його психологічного складу, темпераменту, характеру та інших індивідуальних особливостей, які впливають на життєві установки.
Особливу увагу молодших командирів повинні привертати такі особи:
– ті, що відстають у бойовій і спеціальній підготовці; схильні до порушень військової дисципліни; конфліктні, злобні, гнівливі;
– ті, які допускають безглузді, пустотливі, недоладні вчинки, мають незвичну поведінку, знаходяться постійно в піднесеному настрої, багатослівні або, навпаки, замкнені, сльозливі, помисливі, вразливі, схильні до усамітнення, особи з постійно низьким настроєм, і взагалі, усі ті, хто висловлює думки про самогубство;
– особи з нестійким настроєм, такі, що постійно скаржаться на поганий стан здоров’я;
– сором’язливі, байдужі до життя, надто підозрілі;
– схильні до вживання наркотиків і алкоголю;
– одружені;
– ті, хто має судимість;
– особи, які мали відстрочки від призову;
– фізично слабкі;


208
– ті, що перенесли травми і захворювання нервової системи, скаржаться на головні болі, страждають лунатизмом та ін.

Відхилення в сексуальній поведінці
Сучасні сексопатологи в рамках сексуальних девіацій виділяють патологічні і непатологічні їх форми.
Патологічні девіації обмежуються медичними критеріями і розглядаються як захворювання.
Непатологічні девіації, або сексуальні відхилення, є поняттям соціально-психологічним, до складу якого входять відхилення від соціальних і моральних норм у сексуальній поведінці здорової людини.
І ті, і інші форми трапляються у військовослужбовців, оскільки цьому сприяють специфічні умови військової служби. При цьому основними ситуативними факторами, що обумовлюють відхилення у сексуальній поведінці, є тривале проживання в одній групі, неможливість усамітнення, необхідність утримання від сексуальних потреб, наявність у підрозділі осіб з низькою моральною нормативністю і негативним сексуальним досвідом.
У військовослужбовців можуть мати місце такі сексуальні збочення, як гомосексуалізм, зоофілія, ексгібіціонізм, трансвертизм, садизм, мазохізм, фетишизм.
Зоофілія, гомосексуалізм у військовослужбовців характеризуються у переважній більшості випадків замісницьким, тимчасовим характером.

5. Форми та методи роботи старшинсько-сержантського складу щодо соціально-педагогічної компенсації
та реабілітації підлеглих.
Профілактика відхиленої поведінки – це комплекс заходів, спрямованих на попередження девіантної поведінки. Умовно можна виділити загальні і спеціальні профілактичні заходи.
Загальні заходи спрямовані на удосконалення соціального життя: на усунення його негативних факторів, а також формування позитивно орієнтованої особистості.
Спеціальні заходи, базуючись на загальних, мають деякі особливості при різних формах девіантної поведінки.
Соціально-педагогічна реабілітація військовослужбовців із відхиленою поведінкою – це система заходів, що спрямована на корекцію, відновлення або компенсацію порушених психічних функцій військовослужбовців внаслідок девіантних проявів.
Основні принципи соціально-психологічної реабілітації:
– реабілітація повинна починатися на ранніх стадіях підготовки юнаків до служби в ЗСУ;
– процес реабілітації повинен здійснюватися безперервно у досягненні в мінімально можливий термін максимального відновлення або компенсації порушених форм девіації у військовослужбовців;
– комплексний підхід до здійснення заходів соціально-педагогічної реабілітації та компенсації;
– різноплановість зусиль – спрямованість реабілітаційного процесу на різні сфери життєдіяльності військовослужбовців;
– послідовність – створення “перебігів” від одного реабілітаційного заходу до іншого;
– єдність соціально-психологічних та біологічних факторів розвитку в системі реабілітаційного впливу.
Соціально-педагогічна компенсація передбачає заміщення та зміну названих утворень. Компенсаторна функція у роботі з профілактики ВІЛ-інфекції, ІПСШ дозволяє змінити ризиковану поведінку військовослужбовця, пов’язану із вживанням наркотиків, спиртних напоїв тощо на безпечну і відповідальну поведінку, яка максимально захищає від захворювання. Роль командира (начальника) у цьому процесі полягає у визначенні завдань та реалізації педагогічних заходів з соціально-педагогічної компенсації військовослужбовця.
Початок та вихідний пункт у цій роботі – це здійснення педагогічної діагностики військовослужбовця. Щоб провести діагностику військовослужбовця, треба добре знати структуру особистісних утворень людини. При цьому важливо чітко собі уявляти, що в основі всіх структурних утворень людини лежать її потреби, які разом з похідними від них трансформаціями – мотивами, інтересами, переконаннями, прагненнями, уподобаннями, бажаннями, ціннісними орієнтаціями тощо – є основою та рушійною силою людської поведінки.
Такий підхід дозволяє уточнити тактику педагогічної діагностики та стратегію формування лідерства щодо здорового способу життя. В цій галузі головне завдання – виявити якісну визначеність особистості, співвіднести характеристики особистісних утворень з вимогами та умовами життєдіяльності. У подальшому необхідно дотримуватись мети та логіки виховної профілактичної роботи.
Проводячи профілактичну роботу з військовослужбовцями з ризикованою поведінкою, важливо знати, з якою системою потреб, що склалась у конкретної людини, ми маємо справу, якою є структура та ієрархія цих потреб, які з них хронічно не задовольняються, неозброєні розумними способами задоволення і тому трансформувались у соціально- неприйнятну девіантну поведінку.
До такого роду завдання та його реалізації молодший командир повинен бути готовим. Звідси і випливає необхідність спеціальної соціально-педагогічної підготовки молодших командирів.
Соціально-педагогічна реабілітація – ще одне важливе практичне завдання соціального педагога у роботі з військовослужбовцями, що характеризуються ризикованою поведінкою.
Під соціально-педагогічною реабілітацією осіб з ризикованою поведінкою слід розуміти систему педагогічних заходів, спрямованих на найповніше відновлення у найкоротший термін соціальної зрілості, вихованості, безпечної і відповідальної поведінки військовослужбовця, повернення його до нормальної взаємодії з соціальними та моральними нормами. Головними орієнтирами у цьому процесі є патріотизм, цілеспрямованість, почуття відповідальності, здатність до спілкування, прагнення до співробітництва, усвідомлення почуття обов’язку, честі, гідності. Це ті якості особистості військовослужбовця, які складають основу змісту роботи із соціально-педагогічної реабілітації.
Одним з основних комплексних способів реабілітації військовослужбовців з ризикованою поведінкою є виховна бесіда. Її значення у безпосередньому контакті з підлеглим. Результативними можуть бути: приклад товаришів по службі; заохочення (стимулювання) необхідних форм і способів поведінки, реакцій, оцінок; ситуація морального вибору; метод виконання ролей тощо.
Теоретична основа ще одного, не дуже розповсюдженого способу соціально-педагогічної реабілітації полягає в тому, що особистість людини розглядається як система її ставлення до світу явищ та предметів, до інших людей, до самої себе. Такий підхід дає нам розуміння того, що в основі відхиленої ризикованої поведінки закладена система цінностей та ціннісних установок, яка призвела до порушень цілісності системи або її окремих відношень. Ці порушення обумовлені неадекватністю або дисбалансом основних компонентів (пізнавальний, емоційний, поведінковий). Причини


209 цього різноманітні. Звернемо увагу на такі з них, як деструктивний емоційний вплив на дану особистість у дитинстві, часті психологічні стреси протягом подальшого життя. В такому випадку ситуація в підрозділі, на бойовому посту, у місцях відпочинку тощо може слугувати пусковим механізмом для конфлікту.
Звідси важливою передумовою соціально-педагогічної реабілітації військовослужбовця стає прагнення педагога змінити, реконструювати систему відношень цієї людини, що, як правило, сприяє відновленню її ефективного соціального функціонування.
Соціально-педагогічна реабілітація військовослужбовців з ризикованою поведінкою в рамках педагогічних впливів може здійснюватись у двох основних формах – індивідуальній та груповій.
Кожна з цих форм має свій відновлюючий потенціал.
Реконструкція особистості в індивідуальній формі передбачає корекцію або новоутворення стереотипів оцінок та поведінки, емоційних станів, навичок дій і поведінки. Способи такого роду діяльності розкриваються в обсязі педагогічних проблем індивідуально-виховної роботи з військовослужбовцями.
Специфіка соціально-педагогічної реабілітації в груповій формі полягає в цілеспрямованому використанні усієї сукупності взаємовідносин та взаємодій, що виникають між учасниками групової динаміки (під останньою треба розуміти сукупність групових дій, що характеризують розвиток або рух групи у часі). В ході групової динаміки розкриваються позиції членів групи, відбувається їх корекція, виявляються джерела міжособистісних та внутрішньоособистісних конфліктів.
Ці завдання розв’язуються різними засобами групової взаємодії (дискусія, психодрама, психотренінг, розігрування ролей, аутогенне тренування, організація художньої самодіяльності, творчих об’єднань тощо).
Отже, важливішою умовою ефективного запобігання ВІЛ-інфекції, наркоманії, зловживання алкоголем та порушень статутних форм поведінки в армійських та флотських умовах є своєчасна і кваліфікована підтримка військовослужбовця у формі соціально-педагогічної компенсації та реабілітації.
Даний методичний матеріал підготовлено в відділі психологічної роботи соціально-психологічного управління
Головного управління по роботі з особовим складом Збройних Сил України.
Література.
1. Гилинський Я.И. Социология девиантного поведения как специальная социологическая теория //
Социологические исследования. – 1991. – №4. – С. 72-78.
2. Барко В.І., Ірхін Ю.Б., Підюков П.П. Розвиток комунікативних умінь керівників міліції та вирішення конфліктів (психолого-педагогічний аспект): Навчальний посібник. – К.: Київський юридичний інститут, 2005. – 120 с.
3. Барко В.І., Бойко О.В., Ірхін Ю.Б., Копаниця О.В., Литвиненко Е.С., Руденко М.В. Стратегічне планування і політика формування прихильності до здорового способу життя у військовослужбовців та працівників правоохоронних органів: Навчальний посібник. – К.: К.І.С., 2007. – 200 с.
4. Ворник Б.М. Профілактика ВІЛ та формування безпечної поведінки у військовослужбовців. — К.:, 2003. -120 с.
5. Головаха Е.И., Панина Н.В. Социальное безумие: история, теория и современная практика. – К.: Абрис, 1994.
– 168 с.
6. Корецький С.М. Девіантна поведінка неповнолітніх: вплив факторів культури в її подоланні // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – Київ, 1999. – №3. – С. 81-87.
7. Кудрявцев В.Н. Исследовательская проблема – социальные отклонения //Социологические исследования. –
1983. – №2. – С. 111-116.
8. Охременко О.Р. Девіантна поведінка військовослужбовців.-К.: ВГІ НАОУ, 2000. – 72 с.
9. Поведінкове дослідження серед працівників правоохоронних органів / Моніторинг епідемії ВІЛ/ СНІДу.
Оцінка ефективності протидії (соціальний аспект)/ Відп. ред. Ю.І. Наєнко. Рукопис – К.: ПЦ “Фоліант”, 2004. – С. 229-
269.
10. Смелзер Н. Типы девиаций // Социологические исследования. – 1992. – №2. – С. 98-112.
11. Чертанов В. В швейцарской армии растет количество наркоманов // Зарубежное военное обозрение, № 8,
2002. – С. 57.
12. Шарыгин С. Проблема наркомании в зарубежных армиях // Зарубежное военное обозрение, № 12, 2000. – С.
10-11.
13. Шатков С. Рост числа самоубийств в вооруженных силах США // Зарубежное военное обозрение, № 4,
2004. – С. 73-74.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   34


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал