Методичні рекомендації щодо проведення психологічної підготовки особового складу збройних сил україни




Сторінка31/34
Дата конвертації08.01.2017
Розмір0.59 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   34
Тема 5: ДІЇ ОФІЦЕРА У РАЗІ ЗАХОПЛЕННЯ У ПОЛОН (ЗАРУЧНИКОМ).
Питання, що розглядаються.
1. Полон. Права і обов’язки військовополоненого у відповідності до Женевських конвенцій про захист жертв війни.
2. Заручники.
3. Дії та поведінка офіцера у разі захоплення у полон (заручники) його або його підлеглих.
_______________________________________________________________________________________________________________
_______________


185
1. Полон. Права і обов’язки військовополоненого у відповідності до Женевських конвенцій про захист жертв
війни.
Сучасні воєнні конфлікти, їх тривалість і зміст свідчить про те, що майже жоден з них не обходиться без кривавих жертв, великої кількості поранених, осіб, що пропали без вісти, військовополонених.
Полон – це обмеження свободи особи, яка приймає участь у бойових діях, з метою недопущення її до подальшої участі в них. Саме “військовополоненими” називають військовослужбовців, яких узяли в полон під час бойових дій.
Так під час Першої світової війни (1914 – 1918 рр.) кількість солдат, які потрапили у полон складала: Росія – 2,4 млн. осіб, Франція – 506 тис. осіб, Італія – 600 тисяч осіб, Великобританія – 1 790 тис. осіб, Германія – 993 тис.,
Австро-Угорщина – 2,2 млн. осіб.
У роки Другої світової війни кількість радянських полонених фашистською Німеччиною складала за різними даними від 4,5 до 5,2 млн. осіб.
Кількість полонених німців в радянських таборах складала – 2,4 млн. осіб, японських – 640 тисяч, угорців – 513 тисяч, румун – 187 тисяч, австрійців –156 тисяч осіб.
Після Другої світової війни у локальних конфліктах в крізних куточках світу продовжували гинути і попадати у полон військовослужбовці різних країн.
Так під час війни у В’єтнамі (1957-1975) американські війська втратили полоненими майже 800 осіб, більшість з яких – пілоти літаків, які були збиті над Північним В’єтнамом. Більше 100 осіб загинуло у полоні.
За офіційною статистикою під час бойових дій радянських військ на території Афганістану пропало без вісти та потрапило у полон 417 радянських громадян.
Війна Іраку проти коаліційних сил у Перській затоці (17.01 – 28.02.91) коштувала свободи 83 962 іракським військовослужбовцям.
Сучасні миротворчі операції, в яких приймають участь військовослужбовці Збройних Сил України повні небезпеки і ризику.
Український військовослужбовець, який виконує свій обов’язок, повинен знати основні поняття, які стосуються статусу військовополоненого, знати основні правила поведінки у полоні або у випадку взяття його у заручники.
Історично, положення, що стосуються поводження з військовополоненими містяться в Гаазьких конвенціях 1899 і 1907 років. В ході Першої Світової війни ці правила виявили ряд недоліків і неточностей, які були частково подолані шляхом спеціальних Угод, укладених між воюючими сторонами в Берні в 1917 і 1918 році. У 1921 році на Женевській конференції
Міжнародного Червоного Хреста було висловлено побажання прийняти спеціальну конвенцію про поводження з військовополоненими.
Міжнародний Червоний Хрест підготував проект конвенції, який був представлений на Дипломатичній конференції в
Женеві в 1929 році. Конвенція не заміняла, але завершувала і збирала воєдино положення Гаазьких правил. Найбільш важливі нововведення полягали в забороні репресій і колективних покарань для військовополонених, правила організації роботи військовополонених, призначення представників і контроль з боку держав-покровительок.
Право брати у полон, відповідно до сучасного міжнародного гуманітарного права, належить виключно державі в особі
її військових органів; приватні особи нікого на війні брати в полон не можуть.
Об’єктом полону можуть бути лише особи, які фактично брали участь у військових діях. Тому йому не підлягають: мирні ворожі піддані; кореспонденти, що знаходяться при збройних силах; згідно Женевських конвенцій – особовий склад госпіталів та військових лазаретів, а також священнослужителі.
З іншого боку, тільки відкрита і законна участь у військових діях створює право на полон: шпигуни, провідники- зрадники тощо у разі захоплення не мають права на статус військовополоненого. Також цього статусу позбавлені найманці.
Юридична становище військовополонених обумовлюється трьома ознаками: вони не злочинці; вороги, що зберігають своє підданство; військові.
Тому вони мають право на відношення і утримання, які відповідають тому становищу, яке вони займали у своїх збройних силах; примус їх до участі у військових діях проти їх батьківщини в якій би то не було формі неприпустимо. У разі втечі
і подальшого затримання вони не можуть бути піддані покаранню. Вони дотримуються військової дисципліни і підсудні військовому суду.
Стан полону встановлюється з моменту захоплення, припиняється - укладанням миру або обміном полонених.
Поводження з військовополоненими регулюється Третьою Женевською конвенцією 1949 року.
Міжнародний Комітет Червоного Хреста відвідує військовополонених і стежить за умовами утримання та поводження з ними.
Короткий зміст Женевської конвенції про захист жертв війни (1949).
Женевські конвенції 1949 року — міжнародно-правові угоди про захист жертв війни. Є основою міжнародного гуманітарного права.
Женевські конвенції вимагають від сторін, що беруть участь в конфлікті, проводити відмінність між цивільним населенням і безпосередніми учасниками бойових дій (комбатантами) з метою забезпечення захисту цивільного населення і цивільних об’єктів. Напади як на цивільне населення в цілому, так і на окремих мирних громадян заборонені і повинні бути спрямовані лише проти військових об’єктів.
Особи, які не беруть або припинили брати участь у бойових діях (включаючи військовополонених), мають право на повагу їхнього життя, а також фізичної і психічної недоторканності. Таким людям має бути забезпечений захист і гуманне поводження без якої б то не було дискримінації.
Заборонено вбивати або завдавати поранення противнику, який здався в полон або не може більше приймати
участі в бойових діях.
Пораненим і хворим необхідно надати медичну допомогу, незалежно від того, до якої сторони в конфлікті вони належать. Необхідно забезпечити захист медичного персоналу і медичних установ, а також їх транспорту та обладнання.
Емблема червоного хреста або червоного півмісяця на білому фоні є знаком цього захисту. Особи та об’єкти, які використовують емблеми червоного хреста і червоного півмісяця, не можуть піддаватися нападу. У той же час, не можна використовувати емблему неправомірно.
Взяті в полон учасники бойових дій та цивільні особи, які перебувають у владі супротивника, мають право на збереження життя, повагу їх гідності, особистих прав і переконань (політичних, релігійних та інших). Вони повинні бути захищені від будь-яких насильницьких дій і репресалій. Вони мають право на листування зі своїми сім’ями і на одержання допомоги.


186
Особи, які безпосередньо не беруть участі у військових діях, включаючи тих осіб зі складу збройних сил, які склали зброю, а також тих, які перестали приймати участь у військових діях внаслідок хвороби, поранення, затримання або з іншої причини, повинні при всіх обставинах користуватися гуманним відношенням без дискримінації з причин раси, кольору шкіри, релігії або віри, статі, походження або майнового стану чи інших критеріїв.
Забороняються наступні дії щодо вищевказаних осіб:
посягання на життя та фізичну недоторканність, зокрема, всякі види вбивства, каліцтва, жорстоке поводження, катування і катування; взяття заручників; посягання на людську гідність, зокрема, образливе і принизливе відношення; засудження і застосування покарання без попереднього судового рішення;
Поранені і хворі повинні бути підібрані, і їм повинна бути надано допомогу.
Жоден військовополонений не може бути підданий фізичному каліцтву або ж науковому чи медичному дослідженню, який не виправдовується міркуваннями лікування військовополоненого і його інтересами.
Військовополонені повинні завжди користуватися захистом, особливо від всяких актів насильства або залякування, від образ і цікавості натовпу.
Застосування до них репресалій забороняється.
При будь-яких обставин військовополонені мають право на повагу до їхньої особистості і честі.

Щодо допиту військовополоненого.
Кожен військовополонений при його допиті зобов’язаний повідомити тільки свої прізвище, ім’я і звання, дату народження і особистий номер або, за відсутністю такого, іншу рівноцінну інформацію.
Ніякі фізичні або моральні тортури і ніякі інші заходи примусу не можуть застосовуватися до військовополонених для одержання від них будь-яких відомостей. Військовополоненим, які відмовляться відповідати, не можна погрожувати, піддавати їх образам або яким-небудь переслідувань або обмеженням.
Допит військовополонених повинен проводитися на мові, зрозумілій для них.
Інтернування військовополонених.
Військовополоненому може бути під чесне слово або зобов’язання надана обмежена або повна свобода. Полонених не можна примушувати погодитися на своє звільнення під чесне слово або зобов’язання.
Вдень табори для військовополонених, коли це дозволяють міркування військового характеру, повинні бути позначені літерами “PW” або “PG”, розташованими таким чином, щоб вони були чітко видні з повітря.
Утримання військовополонених.
Умови розміщення військовополонених у таборах повинні бути не менш сприятливими, ніж умови, якими користуються війська держави, яка тримає у полоні. Ці умови повинні встановлюватися з урахуванням звичок і звичаїв військовополонених і в жодному разі не повинні бути шкідливими для їхнього здоров’я.
Основний добовий раціон харчування повинен бути достатнім для того, щоб підтримувати хороший стан здоров’я у військовополонених. Військовополоненим повинна доставлятися питна вода в достатній кількості. Куріння тютюну має бути дозволено.
Всякі колективні дисциплінарні стягнення щодо обмеження харчування, забороняються.
Медичні огляди військовополонених проводиться не рідше одного разу на місяць. Під час медичних оглядів слід перевіряється і відзначається вага кожного військовополоненого.
Meдіко-санітарний склад і духовний персонал, що затриманий не повинні вважатися військовополоненими. Їм надаються всі можливості для надання медичної та духовної допомоги військовополоненим.
Військовополоненим буде надана повна свобода для виконання обрядів їхньої релігії, включаючи відвідування богослужінь, за умови дотримання ними дисциплінарного порядку, встановленого військовими властями.
Застосування зброї проти військовополонених, зокрема проти тих, які здійснюють втечу або спробу до втечі, є мірою надзвичайного характеру, якої завжди повинні передувати попередження, відповідні обставинам.
Військовополоненим повинні надаватися відповідні умови для роботи, харчування, одяг та спорядження.
Жоден військовополонений не може бути використаний на роботах, що загрожують здоров’ю, або небезпечних, якщо він не погоджується на це добровільно.
Жоден військовополонений не буде використаний на роботах, що розцінюються як принизливі.
Видалення мін або снарядів розглядається як небезпечна робота.
Кожен військовополонений, з моменту взяття його в полон або найпізніше через тиждень після його прибуття в табір, повинен мати можливість послати своїй родині та Центральному агентству у справах військовополонених поштову картку з повідомленням про взяття в полон, стан свого здоров’я і з зазначенням своєї адреси.
Військовополоненим дозволяється як відправляти, так і отримувати листи та поштові картки.
На військовополонених можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: штраф у розмірі не більше 50 % авансу в рахунок грошового забезпечення та плати за роботу на строк, що не перевищує
30 днів; позбавлення переваг, наданих понад те, що передбачено цією Конвенцією; позачергові наряди не більше двох годин на день (крім офіцерів); арешт.
Покарання, вказане в пункті 3, не може бути накладено на офіцерів.
Дисциплінарні стягнення в жодному разі не повинні бути нелюдськими, жорстокими або небезпечними для здоров’я військовополонених.
Втеча військовополонених.
Втеча військовополоненого вважається вдалою у тих випадках, коли: він приєднався до збройних сил держави, за якою він числиться, або союзної держави; він покинув територію, що знаходиться під владою держави, що тримає в полоні держави або її союзниці; він потрапив на судно, яке плаває під прапором держави, за якою він числиться, або союзної держави.
Військовополонені, які після вдалого, за змістом цієї статті, втечі знову потрапили в полон, не піддаються ніякому покаранню за втечу.
Військовополонений, який намагається втекти або спійманий до завершення втечі, підлягає за цю провину лише дисциплінарним стягненням.


187
Військовополонені, які були співучасниками втечі або спроби до втечі, піддаються за це тільки дисциплінарному стягненню.
2. Заручники.
Заручник – людина, яка захоплена з метою змусити когось (родичів заручника, представників влади тощо) вчинити певні дії або утриматися від вчинення певних дій заради звільнення заручника, недопущення його вбивства чи нанесення серйозної шкоди його здоров’ю.
Взяття заручників з точки зору права.
Ще під час Громадянської війни в США інструкції, видані в 1863 році, містили деякі положення про репресалії щодо мирного населення, які вказують, що репресалії повинні бути тільки заходами примусу.
Hа Брюссельській конференції 1874 року була зроблена спроба законодавчо обмежити взяття заручників, проте це не вдалося. Тому на Гаазьких конференціях 1899 і 1907 років дане питання вже не піднімалося.
В Гаазької конвенції про закони і звичаї сухопутної війни 1907 року з’явилася стаття 50: “Ніяке загальне стягнення, грошове чи інше, не може бути накладатися на все населення за діяння поодиноких”.
Страти заручників-військовополонених були формально заборонені Женевською угодою 1929 року про поводження з військовополоненими.
До Женевської конвенції 1949 року, не існувало ніяких міжнародних угод про захист цивільних осіб у воєнний час, як не
існувало і ніяких норм військового права, які забороняли б взяття заручників і страта невинних людей.
Женевська конвенція 1949 року заборонила репресалії, спрямовані проти цивільних осіб, а також взяття будь-яких заручників.
Дії щодо недопущення захоплення заручників та відношення до них регулюються міжнародною Конвенцією про боротьбу з захопленням заручників від 18.12. 1979 року.
Конвенція підтверджує, що захоплення заручників є злочином, а будь-яка особа, яка вчиняє акт захоплення заручників, або підлягає кримінальному переслідуванню або видачі. Акт захоплення заручників трактується як вияв міжнародного тероризму.
Згідно Конвенції будь яка особа, яка захоплює або утримує іншу особу та загрожує вбити її, нанести пошкодження або продовжує утримувати іншу особу для того щоб: заставити третю сторону (державу, міжнародну міжурядову організацію, фізичну або юридичну особу (групу осіб) скоїти або утриматися від скоєння любої дії у якості прямої або посередньої умови для звільнення заручника, здійснює злочин захоплення заручника.
Будь-яка особа, яка намагається здійснити акт захоплення заручників або приймає участь у якості спільника також скоює злочин.
Держава, на території якої утримується захоплений злочинцем заручник, вживає всіх заходів, які вона вважає за доцільне для полегшення становища заручника, забезпечення його звільнення і сприяння, у відповідному випадку, його від’їзду після звільнення.
Якщо який-небудь об’єкт, який злочинець придбав в результаті захоплення заручника, виявляється в розпорядженні держави, ця держава повертає його якомога швидше заручникові або третій, залежно від обставин, або відповідним органам його країни.
Держава співпрацює у запобіганні злочинів захоплення заручників шляхом: прийняття всіх практичних заходів по запобіганню підготовці в межах їх відповідних територій до вчинення цих злочинів, включаючи вжиття заходів для заборони незаконної діяльності осіб, груп і організацій, які заохочують, підбурюють, організують або беруть участь у вчиненні актів захоплення заручників; обміну інформацією та координації вжиття адміністративних та інших відповідних заходів для запобігання вчинення таких злочинів.
Кожна Держава-учасниця Конвенції на території якої знаходиться злочинець, у відповідності зі своїми законами бере його під варту або вживає інших заходів, що забезпечують його присутність до тих пір, поки це необхідно для того, щоб порушити кримінальне переслідування або почати дію з видачі.
3. Дії та поведінка офіцера у разі захоплення у полон (заручники) його або його підлеглих.
Кожен офіцер повинен знати, що захват у полон (заручники) його та його підлеглих є стресовою ситуацією, яка має свої психологічні закономірності протікання та відповідні стадії.
Перша – стадія вітальних реакцій, що триває від декількох секунд до 5-15 хвилин і характеризується підпорядкуванням всіх дій збереженню власного життя з характерним звуженням свідомості, зміною моральних норм і обмежень, порушенням сприйняття часових інтервалів і внутрішніх подразників.
Для такої ситуації характерні оціпеніння, порушення раціональної поведінки.
Друга стадія – гострого психоемоційного шоку з проявами над мобілізації – триває від 3 до 5 годин і характеризується загальною психологічною напругою, граничною мобілізацією психофізіологічних резервів, загостренням сприйняття і збільшенням швидкості розумових процесів, проявами безрозсудною сміливості (особливо при порятунку близьких) при одночасному зниженні критичної оцінки ситуації, але збереженні здатності до доцільної діяльності. В емоційному стані в цей період переважало почуття відчаю, що супроводжувалося відчуттями запаморочення і головного болю, а також серцебиттям, сухістю в роті, спрагою і утрудненим диханням. Поведінка в цей період підпорядковано майже виключно ідеї порятунку близьких або друзів з подальшою реалізацією уявлень професійний та службовий обов’язок. Саме в цей період найбільш вірогідні прояви панічних реакцій і зараження ними оточуючих.
Третя стадія – психофізіологічної демобілізації. ЇЇ тривалість до трьох діб. В абсолютній більшості випадків вона пов’язується з розумінням масштабів трагедії (“стрес усвідомлення”). Найбільш характерними для цього періоду є різке погіршення самопочуття та психоемоційного стану з переважанням почуття розгубленості (аж до стану своєрідною прострації), окремих панічних реакцій, зниження моральної нормативності поведінки, відмова від будь-якої діяльності і мотивації до неї.
Одночасно спостерігаються депресивні тенденції, порушення функції уваги і пам’яті.
На четвертій стадії – “стадії вирішення” (від 3 до 12 діб) динаміка стану і самопочуття постраждалих багато в чому визначається специфікою впливу екстремальних чинників, отриманими поразками і морально-психологічної ситуацією після трагічних подій. У цей період поступово стабілізується настрій і самопочуття але зберігається знижений емоційний фон, обмеження контактів з оточуючими, гіпомімія (маскоподібність особи), зниження інтонаційної забарвлення мови, сповільненість рухів, порушення сну і апетиту.


188
Триває подальше зниження психофізіологічних резервів, прогресивно наростають явища перевтоми, істотно зменшуються показники фізичної і розумової працездатності.
П’ята стадія – “Стадія відновлення” психофізіологічного стану починається переважно з кінця другого тижня після впливу екстремального фактора і найбільш виразно проявляється у поведінкових реакціях: активізується міжособистісне спілкування, нормалізується емоційне забарвлення мови і мімічних реакцій, вперше з’являються жарти.
На останній, шостій стадії (через місяць) у кожного п’ятого виявлялися стійкі порушення сну, невмотивовані страхи, кошмарні сновидіння, що повторюються, нав’язливість, у 75 % осіб – ознаки астено-невротичних реакцій у поєднанні з порушеннями діяльності шлунково-кишкового тракту, серцево-судинної та ендокринної систем визначалися. Одночасно наростають внутрішня і зовнішня конфліктогенність.
У деяких полонених (заручників) можлива підсвідома “ідентифікація з агресором” (особливо у молодих людей), що може привести до серйозних проблем у соціальній групі.
Військовий полон створює певний психологічний комплекс, а людина, яка опинилася в ньому, знаходиться в умовах тривалої соціальної ізоляції, яка характеризується рядом стресогенних умов, яким німці ще в першу світову війну дали загальну назву “психозу колючого дроту” (Stacheldrahtpsychose). Кожен військовополонений усвідомлює, що його доля повністю знаходиться в руках противника, а також залежить від власної поведінки. Виходячи з цього, переважна більшість військовополонених, незалежно від їх національної і державної приналежності, займають нейтральну позицію по відношенню до навколишнього середовища, прагнуть досягти єдиної мети – вижити і повернутися додому.
Як поводити себе у полоні (за досвідом збройних сил США).
З метою зміцнення морального духу військовослужбовців, які знаходяться в полоні, забезпечення їм необхідної психологічної підтримки, кращих умов життя і відповідного фізичного стану пропонується створення в таборі військовополонених легальної організації військовополонених з певною структурою. Необхідність організації обумовлюється тим, що “військовополоненому потрібно мати якусь тверду опору в своєму житті, яка підняла б його над рівнем простого існування. Він обов’язково повинен бути відповідальним перед кимось або за щось”.
Передбачається також створення нелегальної організації. Обидві вони повинні надавати допомогу у підготовці та здійсненні втечі – постачанні продуктів, одежі, документів, грошей, компасів, тощо.
Військовослужбовцям, які потрапили в полон, рекомендується якомога швидше втекти з нього. При цьому підкреслюється, що краще зробити втечу ще до прибуття в табір військовополонених, тобто під час евакуації із зони бойових дій, використовуючи такі фактори, як близьке знаходження до позицій своїх військ, низьку спеціальну підготовка рядових і сержантів передових частин противника у порівнянні з особовим складом конвойних підрозділів, невелику охорону колони військовополонених, артобстріл або наліт авіації під час руху.
Якщо на шляху евакуації втекти не вдалося, то пропонуються способи втечі з табору. При цьому офіцерам і солдатам навіюється, що “завдяки опору і спробам вибратися на свободу вони продовжують залишатися активними бійцями і можуть збирати військову інформацію під час руху до своїх, заважати діяльності адміністрації таборів, створювати умови, які погіршують моральний стан особового складу і цивільного населення протиборчої сторони, що сприяє скороченню втрат у живій силі своїх військ”.
Основними способами втечі з полону можуть бути: використання підземного ходу (залежить від умов місцевості і пори року); подолання стіни і дротяного загородження; вихід за територію табору через контрольно-перевірочний пункт обманним шляхом.
Для її забезпечення потрібно завчасно добувати необхідні інструменти (напилки, пили, свердла, стамески, кусачки тощо), готувати документи, що засвідчують особу і діють в районі розташування табору, а також сприяють безпечному просуванню до кордону або лінії фронту; добувати або виготовляти карти (схеми) місцевості, штампи, печатки, бланки, одяг, взуття, головні убори, речові мішки і сумки; проводити заходи по прихованню втечі на щоденних перекличках шляхом заміщення відсутньої особи, створення плутанини у відповідях на прізвища, чергування військовополонених високого і низького зросту. Якщо перекличка здійснюється в окремих кімнатах, то рекомендується зробити в стіні потайні двері і відсутнього замінити тим, хто вже пройшов перевірку. На порожню койку (вона повинна бути верхній) покласти під ковдру опудало.
При груповій втечі передбачено такі способи обману адміністрації табору. Протягом кількох місяців перед його здійсненням частина військовополонених час від часу не іде на перекличку, нібито прагнучи досадити охороні. При цьому ховатися слід в таких місцях, де можна просидіти кілька годин. Через деякий час охорона буде сприймати це як бажання перешкодити роботі і не стане давати сигнал про втечу. Таким чином, у розпорядженні втікачів може виявитися кілька годин перед тим, як втеча буде розкрита, а у таборі буде проведена ретельна перевірка. Безумовно, такий спосіб порушує розпорядок дня всіх військовополонених і особливо важкий для тих, хто добровільно ховається і отримує за це покарання. Але дана тактика може забезпечити втікачам успішне повернення до своїх, а це має першорядне значення.
Лінія поведінки військовополоненого на допиті.
Стверджується, що найкращою захистом в ході допиту є почуття військового обов’язку, мовчання, віра в себе, свою армію, країну і релігію.
Пропонується повідомляти тільки своє прізвище, ім’я, військове звання, особистий номер і дату
народження; бути ввічливим, але намагатися не справляти враження готовності співпрацювати, так як воно може сприяти продовженню допиту; прикидатися нетямущим у питаннях, що представляють інтерес для противника; побоюватися провокаторів і табірного медичного персоналу, які можуть використовуватися для збору інформації.
Не слід показувати знання іноземної мови і не вірити ствердженням про те, що інші полонені повідомляють яку-небудь інформацію.
Під час допиту рекомендується не дивитися в очі тому, хто допитує. У погляді може відбитися те, що приховується. Краще вибрати точку між очима або на лобі і розглядати її. Не вагатися у відмові повідомити відомості, не давати інформацію про інших військовополонених.
Якщо під час допиту було згадано ім’я якої-небудь людини, про це потрібно повідомити старшому з тих, хто потрапив у полон. Необхідно уникати спокуси справити хороше враження хвалькуватими розповідями про свої подвиги, намагатися не виказати секретні данні та данні, які може використати супротивник у своїх інтересах, беручись заповнювати зовнішньо нешкідливі опитувальники, анкети або писати заяви, де доведеться повідомляти про себе даних більше, ніж необхідно.


189
Не намагатися обдурити противника добровільної дачею показань. Досвідчений офіцер, який проводить допит, зможе отримати потрібну інформацію, як тільки ви почнете вести розмову на певну тему.
Досвід російських військових психологів щодо виживання у полоні.
Ніколи не залишайте надію на втечу. Як би вам погано не було, тільки стежачи за собою ви залишитеся людиною і зможете вижити у вирішальний момент. Слідкуйте за собою і своїм тілом, кожен день робіть фізичні вправи та дотримуйтесь правил гігієни.
Щоб вижити, опинившись у полоні, дізнайтеся у противника, що вам можна, а що не можна. Це краще, ніж отримати кулю за спробу втечі під час простого походу в туалет.
Якщо вам дали можливість поспілкуватися по телефону з родичами, не втрачайте самовладання і не плачте в трубку.
Ведіть облік днів.
Якщо ви опинилися в полоні не заради викупу, то самим ідеальним варіантом порятунку буде створити враження повної підтримки політичних та інших мотивів злочинців. Для цього потрібно постійно цікавитися їх
ідеологією, міркувати з ними на цю тему.
Торгуйтеся з загарбниками, при викраденні з метою викупу спробуйте переконати їх, що сума занадто велика, а терміни для збору грошей недостатні. Якщо гроші все таки зібрані і справа йде до вашого звільнення з полону, пам’ятайте, що тепер загарбники у вас на гачку і умови обміну повинні припускати гарантію вашої повної безпеки, адже отримавши викуп, для терористів ви перетворитеся з цінного заручника в непотрібного і небезпечного свідка, який може дати наводку спецслужбам.
Не йдіть у відмову і не грайте в героя. Якщо ви будете лояльним режиму вашого утримання і не будете нарікати на його негативні сторони, є вірогідність на пом’якшення умов вашого утримання в полоні.
При цьому слід пам’ятати.
1. Найбільше полоненого пригнічують думки про своє майбутнє. Вони здатні справді звести людину з розуму.
Усвідомлення факту, що ти повністю залежиш від ворожої тобі чужої волі, ламає сильніше фізичних мук. Тому – ні в якому разі не дозволяйте собі опускатися! Як би не було важко, страшно, боляче – не піддавайтеся смутку. Змушуйте себе заповнювати кожну хвилину полону якимось заняттям. Не залишайте часу для переживань. Через силу, через “не можу” примушуйте себе думати, читати вірші, тримати себе в чистоті, дотримуватися правил поведінки під час приймання їжі (навіть якщо ваш сніданок шматок буряків, а замість столу – підлога). Не дайте собі стати твариною, перестати думати про майбутнє і вірити в нього!
2. Ворог буде намагатися схилити вас до співпраці і вивідати у вас військові секрети. Це почнеться ще на попередніх допитах. Постарайтеся створити враження, що ви – “пішак” і нічого важливого не знаєте.
Не провокуйте ворога на жорсткі заходи глузуванням і показною бравадою – це добре тільки в кіно і книжках.
Ведіть себе спокійно і ввічливо, прямо відповідайте лише на питання про вік і військове звання. На решту – “не знаю”,
“не мав доступу”, “при моєму чині мені це не повідомляли”.
Не брешіть, намагаючись підсунути ворогові дезінформацію! Досвідчений офіцер навіть з помилкової
інформації здатний зробити небезпечні висновки. Не згадуйте живих товаришів, намагаючись перекласти на них відповідальність – ваші товариші теж можуть опинитися в руках ворога, і вас зловлять на протиріччях. Можна спробувати списати все на тих, про кого точно відомо: вони мертві. “Він був командир ... він все знав ... він наказував ... у нього був зв’язок ...” тощо.
Ніколи не вірте заявам, що, мовляв, “всі ваші вже розкололися, один ти впираєшся ...”. Відповідайте тільки за себе!
3. Пам’ятайте: вороги оточують вас! У військових слідчих поширена, як і в міліції, тактика підлої, але дуже ефективною гри “в хорошого і поганого”. Припустимо, вас три або чотири дні водять по ночах на допити, не годують, слідчий кричить, б’є, погрожує пістолетом ... А потім раптом все змінюється.
Вас допитує новий офіцер. Співчуває. Пропонує поїсти. Каже тихо і мирно, шкодує, що ви “опинилися в рядах бандитів”. Наказує надати лікарську допомогу. Змучившись на допитах, ви волею-неволею потягнетеся до цих людей. У вас з’явиться бажання просто поговорити з ним ... відповісти на нешкідливі питання ... підписати папери ... сказати кілька слів у камеру ... І ви - попалися! Це - теж ворог, хитрий і небезпечний! Мета у оточуючих вас людей в чужій формі однакова – просто методи різні. Ніякого співробітництва! Ніякого розслаблення, як би не благали вас змучені тіло
і мозок! Або ви боєць – або ви зрадник, і не важливо, яким чином вас схилили ним стати, побоями або ласкою!
Будь-яке сказане ворогом слово – брехня! Будь-яке зайве слово, сказане вами ворогові – зрада товаришам і
Батьківщині!
4. Не виключено, що ворог застосує до вас тортури – якщо не вдасться переконати його, що ви нічого не знаєте.
Треба вас засмутити: по-справжньому вмілої обробки переважна більшість не витримає. В її ході людина перетворюється на істоту, що живе одним інстинктом: уникнути болю і мук. Заради цього вона готова на все, і тут вже марно навіть звинувачувати його в зраді – можна тільки пожаліти ...
Причому катування бувають не тільки фізичні, а й моральні. У камері перестануть вимикати світло – або навпаки, помістять в абсолютно темне приміщення. Або передають до камери постійний монотонний звук. Нарешті, можуть просто використовувати кліщі, паяльник, батіг, дибу і інші речі.
5. Тренувати себе на біль – тримати руку над свічкою і все таке – марно. Від свічки руку ви в будь-який момент можна відсунути.
Під час допиту все по-іншому. Вас нудним голосом попереджають, що будуть палити між ніг запальничкою, поки ви не заговорите або не помрете від болю – і ви знаєте, що це – правда. Якщо ви насправді твердо вірите в якогось бога – моліться, щоб допоміг витримати, згадуйте друзів, думайте, скільки їх загине, якщо ви не витримаєте, як вам буде потім, якщо залишитеся живі ... Іноді допомагає. Допомагає гучний крик. Кричіть не соромлячись і якомога голосніше – біль стане слабшою. Якщо добре володієте прийомами аутотренінгу - можете постаратися “вискочити” з болю,
“відсторонитися” від неї. Нарешті, можна спробувати примусити катів вас вбити. Якщо біль стає абсолютно нестерпною, а ви твердо вирішили нічого не казати – “наривайтеся” на смерть, ображайте ворогів, поносіть останніми словами ...
Але - ще раз - як це не сумно, вам навряд чи вдасться промовчати, якщо за вас візьмуться всерйоз. Тому - висновок: біль від випущеної в скроню кулі або підірваної під ногами гранати миттєва і майже невідчутна. Розуміючи, що перед вами загроза полону – наберіться секундної мужності і покінчить з собою.
Ви збережете честь, не станете зрадником, а ваші друзі будуть згадувати вас з гордістю ...


190
Щодо втечі.
Якщо вам вдалося уникнути тортур і вас відправлено до табору –намагайтеся втекти. Це найперший обов’язок полоненого!
Втекти легше всього в нічний час з маршів або пересилок, до того, як вас порахували і пронумерували.
Треба чітко уявляти собі, куди ви втікаєте і що будете робити після втечі – тобто, мати план.
Не треба винаходити складного плану, що вимагає великого часу і наявності великої кількості речей, яких у вас немає.
Втікати треба одному або з товаришами, в надійності яких ви абсолютно упевнені, намагаючись втекти в перші кілька годин на максимальну відстань. Не переставайте рухатися, поки не переконаєтеся, що погоні за вами немає.
Якщо є можливість – перед втечею запасіть продукти і речі – може стати в нагоді все!
Офіцеру та сержанту стануть в пригоді Правила поведінки радянських бійців і командирів у фашистському полоні, які розробив радянський військовополонений генерал-лейтенант Д.М.Карбишев.
1. Організованість і згуртованість в будь-яких умовах полону.
2. Взаємодопомога. У першу чергу допомагати хворим і пораненим товаришам.
3. Ні в чому не принижувати свою гідність перед ворогом.
4. Високо тримати честь воїна.
5. Змусити ворога поважати єдність і згуртованість військовополонених.
6. Вести боротьбу з ворогом і зрадниками.
7. Створювати патріотичні групи військовополонених для саботажу і диверсій в тилу ворога.
8. При першій можливості здійснити втечу з полону.
9. Залишатися вірними військовій присязі і своїй Батьківщині.
10. Розбивати міф про непереможність військ противника і вселяти військовополоненим впевненість у нашій перемозі.
Як поводити себе вести коли Ви стали заручником.
Взаємодію терористів із заручниками у стандартному варіанті можна розкласти на декілька етапів. Кожен етап відрізняється своєю соціально-психологічної специфікою.
Перший етап – захоплення заручників. Характеризується блискавичними діями терористів і повною несподіванкою для заручників. Заява терористів про те, що присутні захоплені в заручники.
Другий етап – підпорядкування терористами волі заручників шляхом залякування. Агресивні дії терористів, постріли, запах пороху, погрози призначені для того, щоб миттєво зломити волю заручників, відняти надію на швидке порятунок.
Організація охорони заручників, постійного спостереження за їх поведінкою.
Третій етап – недопущення відкритої паніки серед заручників. Засобом цього може бути побиття або навіть розстріл панікера. Внутрішня психологічна паніка закрадається в душу заручника.
Четвертий етап – введення жорстких норм поведінки заручників, диктат того, що можна, а що не можна робити.
П’ятий етап – сповіщення зовнішнього світу про захоплення заручників.
Шостий етап – сортування заручників з метою зруйнувати усталені міжособистісні зв’язки. Терористи відокремлюють чоловіків від жінок, дітей від дорослих, місцевих жителів від іноземців.
Сьомий етап – організація терористами життя заручників, забезпечення харчування, сну тощо.
Восьмий етап – адаптація заручників до екстремальної ситуації, наростання втоми, притуплення почуттів.
Дев’ятий етап – виникнення у заручників стану депресії, можливі емоційні зриви, як з боку заручників, так і з боку терористів.
Десятий етап – звільнення заручників та знищення терористів.
Як діяти при захопленні.
Як показав розвиток подій при захопленні заручників в “Норд-Ості” у місті Москва 23-26.10.2002 року і школярів у місті Беслан 1.09.2004 року, тільки в цей момент є реальна можливість втекти з місця події. Це в основному відноситься до дорослих людей, які можуть тверезо оцінювати обстановку навколо себе. Якщо поруч немає терориста і немає можливості ураження, не можна просто стояти на місці. Якщо є така можливість, необхідно втекти з місця передбачуваного захоплення.
Влаштувати втечу можна лише в самі перші секунди захоплення заручників, поки навколо панує паніка.
Не треба застосовувати проти терористів газові балончики, електрошок та інші засоби, які у разі недосягнення ефекту поставлять Вас на край загибелі.
Якщо ви раптом виявилися захопленими.
Психологічно заручники можуть реагувати на стресову ситуацію трояким чином.
Перший тип реакції – більшість заручників морально пригнічені, пережиті ними страждання заглушають всі інші почуття, пізнавальні орієнтації мінімізовані.
Другий тип реакції – серед заручників можуть виділитися лідери. Як правило, це врівноважені, стійкі, витримані люди, що допомагають іншим вижити і вистояти в цій ситуації.
Третій тип реакції – відчай, істеричні припадки, безрозсудна поведінка, яка провокує інших заручників на емоційно неврівноважені реакції.
Люди, що стали заручниками, відчувають серйозну трансформацію психіки. Практично у всіх виникає відчуття нереальності ситуації. Вони не можуть до кінця повірити, що опинилися в такому безвихідному становищі, не мають можливості самі розпоряджатися своєю долею, діями, поведінкою, що вони фактично стали рабами жорстоких, агресивних людей.
По-друге, у заручника виникає протест проти ув’язнення, що виявляється у відкритій або прихованій формі. Часто не витримавши стресу, люди намагаються бігти, навіть якщо це безглуздо – втеча одного або декількох заручників може викликати агресивні дії з боку терористів щодо решти.
Заручник, який збунтувався може кинутися на терориста, спробувати вирвати у нього зброю. Подібні дії, як правило, не бувають успішними, оскільки одиночний опір терористам є неефективним. Ефективно тільки організоване, добре сплановане опір, який під силу лише добре підготовленим групам правоохоронних органів.
Потрібно налаштуватися на те, що моментально вас ніхто не звільнить. Потрібно психологічно налаштувати себе на тривале перебування поряд з терористами. При цьому необхідно твердо знати, що кінець кінцем ви обов’язково будете звільнені.
Необхідно також пам’ятати, що для співробітників спецназу (тих хто визволяє) на першому місці стоїть життя заручників, а не їх власне життя.


191
Перебуваючи поруч з терористами, необхідно встановити з ними загальний психологічний контакт. Не обов’язково потрібно з ними розмовляти. Але ні в якому разі не потрібно кричати, висловлювати своє обурення, голосно плакати, бо дуже часто терористи перебувають під впливом наркотичних засобів та в цілому дуже збуджені. Плач і крики діють на них вкрай негативно і викликають в них лише агресію.
Разом з тим треба знати, що дуже часто у заручників спостерігається так званий “Стокгольмський синдром” – психологічний стан, що виникає, коли заручники починають симпатизувати загарбникам або навіть ототожнювати себе з ними.
Авторство терміну “стокгольмський синдром” приписують криміналісту Нільса Біджероту (Nils Bejerot), який ввів її під час аналізу ситуації, що виникла в Стокгольмі під час захоплення заручників в серпні 1973 року.
Психологічний механізм стокгольмського синдрому полягає в тому, що в умовах повної фізичної залежності від агресивно налаштованого терориста людина починає тлумачити будь-які його дії на свою користь. Відомі випадки, коли жертва і загарбники місяцями знаходилися разом, очікуючи виконання вимог терориста. Якщо ніякої шкоди жертві не заподіюється, то в процесі адаптації до даної ситуації деякі люди, відчувши потенційну нездатність загарбників заподіяти їм шкоду, починають їх провокувати. Однак будь-які висловлювання про слабкість терористів, погрози помсти, неминуче викриття та притягнення до кримінальної відповідальності можуть виявитися дуже небезпечними і привести до непоправних наслідків.
Синдром заручника – це серйозне шоковий стан зміни свідомості людини. Заручники бояться штурму будівлі і насильницької операції влади по їх звільненню більше, ніж загроз терористів. Вони знають: терористи добре розуміють, що до тих пір, поки живі заручники, живі і самі терористи. Заручники займають пасивну позицію, у них немає ніяких засобів самозахисту ні проти терористів, ні в разі штурму. Єдиним захистом для них може бути терпиме ставлення з боку терористів. Антитерористична акція зі звільнення заручників представляє для них більш серйозну небезпеку, ніж навіть для терористів, які мають можливість оборонятися. Тому заручники психологічно прив’язуються до терористів.
Така поведінка заручників під час антитерористичної операції дуже небезпечна. Відомі випадки, коли заручник, побачивши спецназівця, криком попереджав терористів про його появу і навіть затуляв терориста своїм тілом. Терорист навіть сховався серед заручників, ніхто його не викрив. Злочинець зовсім не відповідає взаємністю на почуття заручників. Вони є для нього не живими людьми, а засобом досягнення своєї мети. Заручники ж, навпаки, сподіваються на його співчуття. Як правило,
“Стокгольмський синдром” проходить після того, як терористи вбивають першого заручника.
Знаходячись заручником необхідно налаштувати себе на те, що досить тривалий час ви будете позбавлені їжі, води і можливо руху. Тому потрібно економити сили. Якщо повітря в приміщенні мало, необхідно менше рухатися, щоб економніше витрачати кисень.
Якщо вам забороняють пересуватися по будівлі, необхідно робити нехитрі фізичні вправи – напружувати м’язи рук, ніг, спини – тобто необхідно змушувати себе рухатися. Крім цього необхідно змушувати працювати свій головний мозок, щоб не замкнутися в собі і не втратити психологічний контроль. Пригадайте зміст книг, вирішуйте математичні завдання, якщо хто- небудь знає молитви, може молитися. При цьому необхідно твердо знати, що з терористами ведуться переговори і, в кінцевому підсумку, ви обов’язково будете звільнені.
Щоб не привертати до себе зайвої уваги, не дивіться загарбникам в очі і не робіть різких рухів.
Ставши жертвою захоплення заручників не чиніть опір і не нервуйте. Нервозність має властивість передаватися від людини до людини, а нервовий озброєний терорист залишить вам мало шансів дожити до звільнення заручників.
Якщо ви себе погано почуваєте або серйозно хворі, ваші шанси на дострокове звільнення істотно вище. Спробуйте спровокувати блювоту або напад астми, проте не перестарайтеся. Симулянтів будуть розстрілювати у першому ешелоні.
Як варіант, організуйте серед заручників збір підписів на підтримку вимог терористів, тоді дуже ймовірно, що саме вас звільнять першим, щоб передати цей список по іншу сторону барикад.
Якщо ви все ж вступили у спілкування з тим, хто взяв вас в заручники, пам’ятайте, що правила поведінки заручників вимагають від вас ввічливості в спілкуванні і беззаперечної покори. Непогано спрацьовує синдром Гельсінкі (хоча правильно говорити Стокгольмський синдром), почуття симпатії до загарбників і спроба зрозуміти і прийняти їх поведінку, цілі якими вони керуються і підтримка всіх їх починань (звичайно ж тільки на словах).
Не скупіться не обіцянки, проте вони повинні бути розумними і здійсненними.
Не заступайтеся за інших заручників і тримайтеся подалі від самих терористів. Під час штурму по звільненню по ним будуть стріляти снайпери, не кажучи вже про те, що вас напевно захочуть використовувати в якості живого щита.
Економте сили! Менше рухайтеся, розумно використовуйте доступні ресурси, а головне постійно тримайте себе в формі, як психологічно, так і розумово і фізично, щоб у потрібний момент виявитися досить сконцентрованим, щоб прийняти правильні рішення.
На час захоплення, той хто взяв вас в заручники ваш господар, а значить питати дозволу потрібно не тільки на піти в туалет, а й на їжу, пиття і навіть просто встати або сісти.
Постарайтеся зрозуміти, чого хочуть терористи, визначте для себе, хто з них найбільш небезпечний (нервовий, агресивний).
Не апелюйте до совісті терористів - це майже завжди марно.
Якщо доведеться виконувати всі вказівки терориста, не намагайтеся нахабно дивитися йому в очі – це найчастіше є сигналом до агресії з його боку.
Якщо хтось поранений, комусь потрібна допомога, а Ви можете її надати, попросіть підійти до старшого і зверніться до нього з такими словами: “Ви можете зберегти життя людині. Це, можливо, Вам коли-небудь зарахується. Я можу надати допомогу і завжди замовлю за Вас слово. Будьте розсудливі! Дозвольте мені допомогти людині, інакше ми його втратимо”.
Говоріть про це спокійно, не в наказовому вигляді, проте самі нічого не робіть, поки не отримаєте дозволу.
Намагайтеся уникати контактів з терористами, якщо вони вимагають від Вас “співучасті” в тих або інших діях.
Наприклад, пов’язати когось, піддати тортурам тощо. Ніхто і нічого не заважає Вам в цьому випадку “втратити” свідомість, демонструвати переляк, безсилля, послатися на слабкість.
Якщо Вам здалося, що терорист блефує і в руках у нього муляж, не перевіряйте цього! Помилка може коштувати Вам життя.
При проведенні заходів по захопленню та знешкодження терористів не поспішайте покидати приміщення, тому що Вас можуть прийняти за злочинця, і Ви мимоволі опинитеся мішенню для групи захоплення.
Намагайтеся запам’ятати все, що бачите, чуєте: імена, клички, хто що робив, що робив, як себе вів, їх зовнішній вигляд.
Цілком можливо, Ваші свідчення будуть дуже важливі для слідства.
Військовослужбовцям, особливо з числа офіцерського складу, які вдягнуті у цивільне і виявилися захопленими пропонується не повідомляти терористам про свою належність до силових структур. Для терористів військова людина – небезпечний ворог, яку вчили протистояти іншому ворогу. Таку людину у більшості випадків вбивають.


192
Якщо все ж таки Вас захопили у формі і терористи починають Вас допитувати – відповідайте їм про те, що Ви проходите службу на адміністративних та тилових посадах, не пов’язаних у перебуванні в у військах та безпосередньо у зоні бойових дій. Це шанс для того, щоб терористи визнали Вас безпечним високопосадовцем, цінним для обміну заручником.
Намагайтеся фіксувати всі події, які супроводжують захоплення. Запам’ятайте про що перемовляються терористи між собою, як виглядають, хто у них лідер, які їхні плани, який у них розподіл ролей. Дана інформація надалі буде дуже важлива для спеціальних служб.
Часто терористи намагаються сховатися, тому вони перевдягаються в одяг заручників, намагаючись зберегти свої життя.
Якщо на людину повісили бомбу.
Спеціально встановлених знаків немає, але в будь-якому випадку якщо на вас знаходиться бомба, якщо ви прикуті наручниками, потрібно без паніки голосом або рухом руки дати зрозуміти про це співробітникам спецслужб. При плануванні спецоперацій вони здійснюють контроль місць утримання. Тому якщо ви регулярно будете повторювати “На мені бомба, на мені бомба ...”, то ті кому треба, це почують.
Під час штурму.
Якщо ви зрозуміли, що почався штурм, необхідно зайняти позицію подалі від вікон і дверей (при обстрілі уламки скла і будівельних конструкцій можуть заподіяти додаткові травми).
Якщо раптом стався несанкціонований вибух, і ви опинилися засипаними, необхідно визначити вільне місце, в яке ви могли б переміститися. По можливості, якщо під рукою є уламки столу, парти, постаратися зміцнити те, що над вами знаходиться.
І чекати. Не потрібно робити спроб самостійно вибратися з-під завалу. Розбір завалів за загальним правилом проводиться зверху- вниз. Щогодини встановлюється хвилина мовчання. Коли перестають працювати різні механізми, необхідно голосно кричати, заявляти про себе.
При звільненні заручників краще за все лягти на землю, накривши голову руками і прикинутися мертвим, або якщо неподалік є укриття, спробувати дістатися до нього пригнувшись, зигзагоподібними перебіжками, але це небезпечно тим, що спецназ може прийняти вас за терориста.
Не потрібно ніякої особистого бравади. Не потрібно хапати зброю, щоб вас не переплутали з терористами. Якщо ви почули хлопки розривів світло-шумових гранат, коли яскраве світло б’є в очі, звук вдаряє по вухах або ви відчули різкий запах диму, необхідно просто впасти на підлогу, заплющити очі, і ні в якому разі їх не терти, закрити голову руками і чекати поки співробітники спеціальних підрозділів не виведуть вас з будівлі. Якщо є яка-небудь волога тканина, необхідно накрити нею обличчя.
Що робити після звільнення.
Вам треба обов’язково дати про себе знати. Зв’язатися з співробітниками спеціальних служб, які проводили операцію зі звільнення. Вони допоможуть Вам передати наявну у вас інформацію за призначенням і в подальшому пройти курс медичної психологічної реабілітації (Люди, які опинилися в заручниках, відчувають наслідки посттравматичного синдрому. Допомога фахівців для таких людей просто необхідна).

Висновок.
Особи офіцерського складу, виконуючи посадові обов’язки повинен дотримуватися норм Міжнародного гуманітарного права (права війни), роз’ясняти положення Міжнародних Конвенцій підлеглому особовому складу, вчити його діяти в сучасних умовах ведення бойових дій.
Якщо трапилося так, що офіцер попав у полон, він повинен діяти і поводити себе, не допускаючи порушення Військової присяги, подаючи приклад відданості Батьківщині, військовому обов’язку, гуртуючи навколо себе особовий склад.
Якщо особа офіцерського складу стала заручником, вона повинна пам’ятати, що від його продуманих і чітких дій залежить життя, доля його підлеглих (якщо вони теж стали заручниками), цивільних осіб, у тому числі жінок і дітей.
Надання їм допомоги, турбота про них – обов’язок офіцера.
Інформація яка може бути отримана шляхом спостереження за терористами, підслуховуванням їх розмов та переговорів завжди становитиме цінність для спеціальних служб.

Даний методичний матеріал підготовлено в відділі психологічної роботи соціально-психологічного управління
Головного управління по роботі з особовим складом Збройних Сил України.
Література.
1. Женевские конвенции о защите жертв войны (1949). http://ru.wikipedia.org
2. Военнопленные в СССР. 1939–1956. Документы и материалы. М., 2000. С.1012, 1024–1025).
3. Конвенция (III) об обращении с военнопленными. Женева, 12 августа 1949 года. http://www.icrc.org
4. Правила поведения в плену военнослужащих США. http://www.dogswar.ru
5. Если Вы - заложники террористов. http://gov.cap.ru
6. Психология взаимодействия террористов с заложниками. По материалам книги Л.Г. Почебут “Социальная психология толпы”. - С-Пб., 2004.
7. Решетников М.М. Наброски к психологическому портрету терориста http://www.studmed.ru









193










ДОДАТКОВІ ПИТАННЯ
ДЛЯ СТАРШИНСЬКО-СЕРЖАНТСЬКОГО СКЛАДУ



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   34


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал