Методичні рекомендації щодо проведення психологічної підготовки особового складу збройних сил україни




Сторінка3/34
Дата конвертації08.01.2017
Розмір0.59 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   34
Тема 2. ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНО-ЕТИЧНИХ ЯКОСТЕЙ ВІЙСЬКОВОГО КЕРІВНИКА.
ВІЙСЬКОВО-ПРОФЕСІЙНИЙ ЕТИКЕТ ОФІЦЕРА ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ.
Питання, що розглядаються.
1. Формування морально-етичних якостей військового керівника.
2. Військово-професійний етикет офіцера Збройних Сил України.
_______________________________________________________________________________________________________
_____________
1. Формування морально-етичних якостей військового керівника.
Трансформація українського суспільства, і військової сфери зокрема, передбачає радикальне оновлення усіх сфер життєдіяльності, самих військовослужбовців, і особливо військового керівника, становлення й зміцнення його організаційного, професійного й морального потенціалу.
Основним джерелом формування офіцера (військового керівника) з високим рівнем морально-етичної культури
є рівень розвитку його особистісної моральної культури.
Моральна культура особистості визначається як міра її моральної соціалізації, ступінь засвоєння і привласнення пануючих у суспільстві моральних цінностей і реалізації їх у різних сферах суспільного життя.
Моральна культура є невід’ємною складовою її загальної культури.
Основною функцією моральної культури особистості є регулювання моральної складової будь-якої діяльності і моральних стосунків людини з іншими людьми.
Рівень розвитку моральної культури особистості може вимірюватися через систему функціонально пов’язаних показників:
1.
знання основних моральних правил, норм, вимог, приписів, принципів та ідеалів суспільства;
2.
оцінка їх як соціально справедливих, доцільних, необхідних, таких, що сприяють як суспільному прогресу в цілому, так і всебічному гармонійному розвитку особистості зокрема;
3.
втілення їх у повсякденній поведінці, різнобічній діяльності, спілкуванні;
4.
соціально значуща мотивація поведінки і діяльності;
5.
дотримання вимог обов’язку і совісті у складних життєвих ситуаціях і навіть в екстремальних умовах;
6.
потреба і здатність (здібність) до постійного морального самовдосконалення.
Ці змістовні показники моральної культури особистості є невід’ємною складовою її загальної культури.
Головним критерієм оцінки рівня моральної культури виступає моральна поведінка людини, її моральні ідеали, ставлення до інших людей, колективу, суспільства, міра гуманності, яку особистість виявляє в соціальній діяльності і яка виражає ступінь її моральної необхідності. Основною функцією моральної культури особистості є регулювання моральної складової будь-якої діяльності і моральних стосунків людини з собі подібними.
Структурно моральна культура особистості виступає як діалектична єдність культури моральної свідомості та культури моральної поведінки, які у свою чергу є складними підсистемами. Але моральна культура не зводиться до знання у сфері моралі. Моральна свідомість мусить спиратися не лише на аргументи розуму, а й на силу почуттів. Саме почуття людини, перетворенні та відшліфовані моральністю, є могутнім фактором переходу етичних знань у моральні вчинки. У поведінці людини визначальну роль відіграє роль культурної свідомості, тобто, її внутрішня культура, що
ґрунтується на світогляді і засвоєних моральних цінностях. У ній втілюються результати виховання.
Таким чином, моральна культура особистості військового керівника може бути визначена як якісна характеристика морального розвитку і моральної зрілості особистості офіцера, що проявляється на трьох рівнях:
1)
культура моральних почуттів, яка є вираженням здатності особистості до співчуття, співпереживання, милосердя, тобто відчувати чужу біль і радість як власні;
2)
культура етичного мислення як раціональна складова моральної свідомості. Вона виражається у знанні моральних вимог суспільства, у здатності людини свідомо обґрунтовувати цілі і засоби діяльності. Цей ціннісно- орієнтуючий і програмуючий рівень моральної культури залежить від світогляду особистості, етичних знань, переконань і забезпечує внутрішнє сприйняття моральних цілей і засобів;

19 3)
культура поведінки, за допомогою якої реалізується поставлені і прийняті моральні цілі. У ній, в кінцевому результаті, виражається життєва позиція людини. Культура поведінки характеризується здатністю особистості до морального вибору і практичної реалізації цілей, задумів, рішень у відповідності до пануючих моральних цінностей. Нарешті, моральна культура особистості проявляється в усій системі її поглядів і переконань, повсякденній поведінці, конкретних вчинках, що здійснюється нею у різних видах діяльності. Вона проявляється у будь-якому виді особистісної культури (політичної, правової, естетичної, професійної тощо), у тій мірі, в якій будь-який вид людської діяльності має моральний “вимір”, моральний аспект.
В суспільній оцінці закріпилося, що офіцер є людиною обов’язку і відповідальності. “Офіцер є зразком для підлеглого”, “слово офіцера є законом” – ці норми вимагають не тільки високих професійних, але й моральних якостей військового керівника. Тобто, характерною рисою моральної культури офіцера (як лідера) виступають єдність слова і діла, що передбачає єдність мислення і вчинку, знання і почуття, особисту чесність і високу принциповість.
Дуже важливо для будь-якої лідера і особливо для офіцера, не “переходити” за межі доброчинності, позитивних якостей, не втратити почуття міри у спілкуванні ні з тим, хто нижче, ні з тим, хто вище у соціальній чи службовій ієрархії. Недотримання, порушення міри може знебарвити і найкращі моральні якості офіцера. Межа між доброчинністю і її антиподами в конкретних життєвих ситуаціях інколи буває ледь помітною. Морально виправдані, наприклад, сміливість без хвацькості (молодецькість, бравади), спритність без обдумуваності, твердість без впертості, гідність без зарозумілості, впевненість без самонадіяності тощо.
Моральна культура офіцера передбачає стійкий імунітет проти зла, моральну чистоту, вихованість, що виключає виникнення суб’єктивізму, душевної глухоти, зловживання владою, службовим становищем, досягнутим статусом.
Важливою складовою моральної культури офіцера є здатність і готовність до моральної рефлексії
(самопізнання, самоаналізу, самооцінки), саморегуляції і, нарешті, самовиховання (самовдосконалення). Необхідність в моральному вдосконаленні соціально зрілої особистості переживається як потреба і стає джерелом її активності. Офіцер мусить бути відповідальним за свою професійну і загальнокультурну самоосвіту.
У процесі самовиховання може переборюватися емоційна глухота, нещирість нетерпимість, догматична прямолінійність тощо, а також вироблятися моральні якості, які підносять особистість як людину і фахівця. Чим вище моральна культура, тим, ефективніше офіцер виконує громадські й службові обов’язки, тим відповідальніше ставиться до процесу і результатів своєї громадської та професійної діяльності. І навпаки, низька моральна культура може звести нанівець лідерський потенціал офіцера, тобто він може втратити лідерський “капітал” в очах колективної чи, ширше, громадської думки.
Формування високого рівня моральної культури офіцера відбувається шляхом розвитку у нього морально- етичних якостей, до них можна віднести наступні:
мудрість – розуміння способів та засобів для досягнення соціально-корисних, особистісно-важливих цілей та вміння належним чином використовувати ці засоби;
гуманізм – визнання за іншим права на суб’єктивні цінності життя, створення умов для повного розкриття та самовиразу особистості, визнання за кожним права на успіх та благополуччя;
альтруїзм – відношення до іншого за принципом рівності, визнання за іншим прав, якими володієш сам;
справедливість – відноситись до інших так, як ми б хотіли, щоб вони відносились до нас;
стриманість – полягає у розумному самообмеженні у задоволенні потреб;
милосердя – бажання та готовності поділитися з ближнім духовними та матеріальними цінностями, здатності визнати за іншою людиною права на помилку, уміння піднятись над оцінкою дрібних обставин та бажання підтримати того, хто помиляється.
Зазначені морально-етичні якості є джерелом морального авторитету особистості офіцера (військового керівника).
Моральний авторитет офіцера визначається як сила морального впливу, що спирається на особисті духовні якості, що одержали визнання людьми.
Моральний авторитет залежить не стільки від посади, положення, скільки від особистих якостей: справедливості, розвитого інтелекту, чесності, скромності, турботи про людей, мужності. Потрібно, щоб командира поважали не тільки як офіцера, але як знавця своєї справи, як розумної людини, як керівника.
Але поряд із моральним авторитетом офіцера можна спостерігати і псевдоавторитет, який може сформуватися в умовах, коли конкретна особа створює ілюзію своєї особливої значимості, знань, заслуг, якостей, можливостей і т.п.
Псевдоавторитет наносить найбільшу шкоду морально-етичній культурі військовослужбовця та військового колективу.
Поряд із цим, основою здійснення військовослужбовцями своєї військово-професійної діяльності виступає виконання ними вимог військового обов’язку.
Для успішного виконання обов’язку необхідні певні моральні якості, без яких людина неспроможна забезпечити складну, відповідальну військову службу: рішучість, мужність, наполегливість, чесність, витримка, здібність до самопожертви, героїзм.
Особливою формою виконання обов’язку є героїзм. Природа героїчного пов’язана з виконанням обов’язку в надзвичайних умовах. Це ситуація, в якій особливо проявляється активність суб’єкта, його свободи і відповідальності.
Героїчний вчинок це – подвиг, тобто вчинок, який вимагає від людини найбільшого напруження волі і сил, пов’язання з подоланням надзвичайних труднощів. Герой приймає на себе розв’язання виключно складного завдання, покладає на себе більшу міру відповідальності і зобов’язань, ніж це можливо у звичайних умовах загальноприйнятими нормами поведінки. Подвиг зв’язаний з самовідданістю, являє собою вибір, який досягається з риском для життя, здоров’я.
Звершення героїчного вчинку висвітлює особливість, що бере на себе відповідальність. Героїчний вчинок людини звершує з напруженням моральних і фізичних сил, в мінімальні строки приймає рішення, тобто проявляє рішучість. Це ще одна риса характеру військовослужбовця, без якої неможливо виконання свого морального обов’язку до кінця. Ситуація військових дій вимагає негайного прийняття рішень і негайний дій. Тому надзвичайно важливо виховувати у військовослужбовців вміння рішучості, відповідальності, почуття службового обов’язку, як внутрішньої потреби служіння Вітчизни, суспільству, нараду. В житті досить часто буває недостатньо зовнішніх спонукань обов’язку. Обов’язок – це сфера обов’язкових дій особистості. А конкретна ситуація у воєнних умовах вимагає більшого: героїзму, ентузіазму, самовідданості, що виходять за межі вимог службового обов’язку Під час виконання

20 конкретних завдань в складних умовах війни, стихійного лиха, природних катастроф, терактів, де використовуються військові сили, військовослужбовець мусить швидко орієнтуватися, приймати самостійне рішення і діяти.
Тому обов’язок, дисципліна, відповідальність – моральні якості внутрішньо притаманні професійній діяльності військовослужбовця.
Важливою складовою морально-етичної культури військового керівника в реалізації завдань процесу військово-соціального управління виступає рівень його управлінської культури, як практична сторона реалізації морально-етичної культури.
У взаємодії з підлеглими офіцер виконує соціальну роль лідера, організатора спільної діяльності. Тому для розкриття вимог до управлінської культури офіцерських кадрів важливе значення має те, що зміст спілкування (а отже, і його культура), з одного боку, обумовлене спільною діяльністю, а з іншого сторони, обумовлює її.
Головна вимога до управлінської культури офіцера полягає у досягненні особистістю високого рівня духовного розвитку, військово-професійної спрямованості й майстерності і виражається в самовідданій службі щодо захисту
Батьківщини. Це пов’язане із покликання офіцера до військової служби.
Прояв культури управлінської діяльності офіцера має прояв у його діях, відносинах, вчинках, що зачіпають
інтереси інших військовослужбовців, виражають ступінь його поваги до їхньої людської гідності, і сприймаються підлеглими й товаришами по службі як культура поведінки офіцера під час службі й у побуті. Як писав Ґете, поведінка – це дзеркало, у якому кожний відображає своє обличчя. Справжня культура поведінки базується на науковому світогляді, знаннях про навколишній світ, суспільство та людину, на моральній і естетичній культурі. Вона містить у собі в якості складових елементів культуру почуттів, культуру мови, культуру зовнішнього вигляду.
Управлінську культуру офіцера становлять дисциплінованість, відповідальність, обов’язковість, чесне й сумлінне виконання своїх обов’язків та інші якості, які прийнято називати моральними якостями. Ввічливість, такт, витримка й уважність теж частина управлінської культури офіцерів, особливо тих, які безпосередньо пов’язані з навчанням і вихованням підлеглих.
Важливими професійними рисами високої культури управлінської діяльності офіцера є досягнутий їм певний рівень якості управління, комплекс умінь, що дозволяють, виходячи з державних інтересів, відповідально, грамотно, з урахуванням індивідуальних особливостей підлеглих успішно управляти ними, спрямовувати їхню діяльність на вирішення різних завдань.
2. Військово-професійний етикет офіцера Збройних Сил України.
Співвідношення понять етики та етикету є визначальним в обговоренні морально-етичної культури військового керівника.
Слово етикет французького походження. Термін “етикет” – від фр. etiquette, що означає ярлик, етикетка та церемоніал, тобто порядок проведення певної церемонії, “встановлений порядок поведінки”, який передбачає вихованість, гарні манери, шляхетність спілкування.
Шляхетність, ввічливість – це не якась абстракція, це риси, які мають бути закладені в кожному з нас, оскільки у стосунках з іншими людьми необхідно керуватися порядністю та внутрішньою скромністю. Бісмарк нагадував, що навіть під час оголошення війни необхідно дотримуватися певних правил ввічливості. Законодавці етикету англійці запевняють, що справжня ввічливість усюди однакова, й гарні манери породжуються здоровим глуздом і добросердям.
Є багато визначень поняття “етикету”. Етикет – сукупність правил поведінки, що стосується зовнішнього ставлення до людей (ставлення до інших, форми звертання та привітання, поведінка у громадських місцях, манери та одяг).
Етикет – це частина культури поведінки, що асоціюється з категорією прекрасного. Етикет – це сукупність правил поведінки людини в суспільстві, норми відносин людей різного правового, соціального, інтелектуального статусу. Термін “етикет” означає форму, манеру поведінки, обходження, правила ввічливості, які прийняті у тому чи
іншому суспільстві.
Манера – спосіб тримати себе в суспільстві, зовнішні форми поведінки; звички. Іноді манерами називають також властиві тій чи іншій людині особливості мовлення, ходу, жести, міміку та ін.
Етикет, манери були вироблені багатьма поколіннями людей. У своїй основі вони є міжнародними, загальними, універсальними, тому що більшість правил ввічливості дотримується представниками не тільки певного суспільства, але й різних культур, різних ідеологій та соціальних систем. У той же час народи кожної країни вносять в етикет свої поправки та доповнення, що обумовлені суспільно-економічними відносинами цієї країни, специфікою її історичного розвитку, національними традиціями та звичаями.
Кожній суспільно-економічній формації, кожному суспільству притаманні певні правила поведінки людей, що сприяють їх кращому взаєморозумінню, які полегшують їх спільне існування.
Таким чином, можна визначити, що етикет характеризує прикладний аспект етики, і є регулятором певних правилах поведінки людини в різних місцях та ситуаціях. Основоутворюючим елементом етики є порядок, правила та норми поведінки, а нормативність етикетних правил додається такими нормативними регуляторами, як ідеали, цінності, погляди, переконання, єдність внутрішньої та зовнішньої культури людини.
Роль етикету в суспільстві неможливо розкрити без урахування таких етичних категорій, як ввічливість, тактовність, порядність, гідність та ін.
Ввічливість – це форма виявлення внутрішньої культури, форма спілкування людей, в основі якої лежить почуття власної гідності й поваги до інших людей. Це моральна якість, яка характеризує людину, для якої повага до
інших стала повсякденною нормою поведінки і звичним способом спілкування. Ввічливість виражається в стриманості, уважності, делікатності, доброзичливості, тактовності.
Тактовність має своїм безпосереднім завданням повагу до почуття власної гідності. Такт – це почуття міри в поведінці, що ґрунтується на чуйному та уважному ставленні до людей. Такт передбачає обережність, обачність, чуйність у стосунках з людьми.
Ввічливість і тактовність пов’язана з коректністю, делікатністю. Коректність – чітке дотримання норм благопристойності, відмова від фамільярності й панібратства (в коректності, правда, є і свій крайній вияв – поведінка, надто регламентована правилами, є сухо чемною).
Гідність особистості проявляється в концентрованому уявлені особистості про моральне та аморальне, і виступає в ролі своєрідного морального атрибуту, який вносить судження щодо відповідності нашої поведінки встановленим в суспільстві та колективі нормам.

21
У поведінці та спілкуванні з іншими людьми неминуче проявляється внутрішній світ людини. Форма вчинків кожної людини зумовлюється її внутрішньою й зовнішньою культурою. Правила, вимоги будь-якої системи етикету опосередковано чи безпосередньо пов’язані з певним укладом життя, культурними зразками поведінки, моральними цінностями, принципами, ідеалами. Вимоги до зовнішньої форми поведінки виставляються з боку громадської думки як аспекту соціальних взаємин різних соціальних груп, друзів, колег по роботі, а також з боку моральних переконань людини. Звідси походить багатоплановість поведінки людей, в якій зовнішня форма (синтетичне втілення зовнішньої моральної культури) підкріплюється суттєвим змістовним чинником діяння (внутрішньою культурою людських взаємин, поведінки та спілкування). Нормативність етикетних правил додається такими нормативними регуляторами, як ідеали, цінності, погляди, переконання, єдність внутрішньої та зовнішньої культури людини.
Етика як наука про мораль та її прикладний аспект – етикет визначають духовні принципи, ціннісну вмотивованість та морально-етичну спрямованість особистості військовослужбовця в його професійній діяльності. За допомогою таких морально-етичних категорій, як військовий обов’язок, військова честь та гідність, дисциплінованість виражаються моральні принципи, норми, оцінки, правила поведінки офіцерів.
Військовослужбовці – це специфічна соціальна група, яка має свій соціальний статус, свої норми етики та етикету, люди особливі за своєю життєвою позицією, типом мислення, способом життя та поведінкою. Основою військового етикету можна вважати: нормативні документи, вимоги присяги, ритуальні вимоги, правила церемоній, що
існують у збройних Силах тощо.
Військовий етикет – невід’ємна складова частина духовної, морально-етичної культури військовослужбовця, система історично складених та законодавчо закріплених взірцевих правил поведінки і спілкування військової людини у різних сферах і ситуаціях службової та неслужбової діяльності.
Нормативність військового етикету виражається у традиціях та звичаях, що склалися у збройних силах, сформульовані в правилах та представляються в урочистих церемоніях, етичних за своїм змістом та естетичних за формою, що мають символічне значення та є органічною часткою культури військовослужбовця.
Військовий етикет призначений, з одного боку, для забезпечення нормативної регуляції процесу спілкування військовослужбовців з нерівними статусами (за посадою, військовим званням, статтю, професією, освітою, національністю, періодами служби, соціальним станом та ін.) шляхом забезпечення рівності в комунікативному плані, з
іншого боку, для збереження, підтримки й вшанування певної “нерівності”, відмінностей військовослужбовців, які мають різний службовий статус, з метою забезпечення необхідної субординації, військової дисципліни, дотримання принципу єдиноначальності. В структурі військового етикету як соціокультурного явища виділяються два основних елементи: система норм та система атрибутів.
Система норм етикету. Норми військового етикету визначаються та регулюються системою санкцій, контролю атрибутів, необхідних матеріальних та організаційних умов діяльності усіх категорій військовослужбовців.
Основні правила поведінки сформульовані та регламентовані кодексом честі офіцера, уставами, приписами та наказами.
Загалом основою військового етикету є нормативні документи, вимоги присяги, ритуальні вимоги, правила церемоній, що існують у Збройних Силах України.
У морально-етичному плані норми військового етикету зумовлюють поведінку військовослужбовців, сприяють встановленню та підтриманню у військовому середовищі взаємовідносин доброзичливості, ввічливості, щирості, старанності. Норми військового етикету виконують регулятивну, комунікативну, субординативну, виховну та інші функції. Вони розраховані на конкретні умови та певні обставини.
Система атрибутів. До неї відносяться матеріальні предмети, знаки-символи, які суворо передбачені правилами етикету для військової форми одягу. До системи військових атрибутів відносяться також знаки відміни військових частин (прапори, штандарти) та військові нагороди (військові ордени, хрести й медалі, а також ветеранські емблеми й відзнаки тощо). Військовослужбовець має бути завжди точним і пунктуальним. Тому його неодмінним атрибутом визнаний годинник.
Ефективність функціонування норм та атрибутів військового етикету значною мірою залежить від конкретних обставин. Функціонування системи санкцій та контролю у поєднанні з етикетною поведінкою залежить передусім від вимогливості командирів та їх заступників по роботі з особовим складом, їх вміння правильно організувати навчання військовослужбовців правилам етикету.
Основою військового етикету є дотримання специфічних положень. Йдеться про ритуальні заходи та дії у військовій службі. В першу чергу, це ритуал урочистого прийняття присяги воїна на вірність народу України. Кодекс честі офіцера ЗСУ країни констатує, що “офіцерський корпус української армії – це не замкнена каста військовиків, а кров від крові, плоть від плоті українського народу. Саме в цьому шляхетність нашого офіцерства, саме тому український народ довірив йому захист Вітчизни”. Не менш важливий урочистий церемоніал вручення бойового прапору частині, захоронення загиблих у боях і т. ін.
Розглядаючи військовий етикет, слід зупинитися на специфіці взаємовідносин у військовому колективі. Що саме відрізняє військовий колектив від будь-якого колективу співробітників (чи то приватний бізнес, чи то колектив державного підприємства)?
Для військових колективів характерні, з одного боку, більша чіткість, визначеність і навіть жорсткість відносин, точне дотримання статутів та неухильне виконання розпоряджень командирів та начальників, ніж в інших видах колективів. З другого боку, в колективах військовослужбовців більш високий рівень взаємодопомоги, взаємовиручки, взаємодії, почуття відповідальності під час виконанні службових завдань. Все це зумовлено особливим характером діяльності військових, підвищеними вимогами до оперативності в роботі, високою ціною помилки, частими надзвичайними ситуаціями, що виникають під час виконання службових завдань.
Сьогодення висуває перед військовослужбовцями Збройних Сил України не тільки знання та дотримання загальнолюдських та статутних етикетних норм, але і знання норм дипломатичного етикету. Це зумовлено зростанням кількості контактів представників Збройних Сил України із громадянами та представниками армій інших держав.
Представники різних рангів та посад беруть участь у миротворчих операціях, співробітництві в межах програми
“Партнерство заради миру”, миротворчих операціях, відвідуваннях іноземних військових кораблів, участь у спортивних зустрічах та змаганнях тощо.
Головною вимогою ефективності роботи військового керівника можна визначити готовність як до зовнішнього відкритого спілкування, так і до внутрішньої взаємодії у військових колективах. Для розв’язання актуальних питань, визначення перспектив розвитку та реалізації завдань представники Збройних Сил України беруть участь у проведенні міжнародних зустрічей, конференцій, круглих столів, брифінгів, дискусій. Вміння військового керівника

22 використовувати сучасні технології комунікативної взаємодії з дотриманням норм ділового, а подекуди і дипломатичного етикету виступає запорукою ефективної співпраці на міжособистісному рівні.
Специфіка взаємовідносин у військовому колективі актуалізує виховання у військовослужбовців таких необхідних якостей, як дисциплінованість, стриманість, пунктуальність, коректність, ввічливість, уважність, тактовність, наполегливість, скромність, охайність тощо.
Висновок.
Отже, опанування етичною проблематикою дає змогу військовослужбовцям: оволодіти знаннями етичних концепцій Сходу і Заходу, військово-етичних теорій, засвоїти категорії військової етики та бойової моралі і, на цій основі, підвищити моральну культуру діяльності і спілкування; сформувати навички високоморальної поведінки і гуманістичного стилю життя, усвідомити, моральний зміст своєї діяльності та служби в ЗС України; здобути високий моральний авторитет, формувати моральні позитиви керівництва військовими колективами; дотримуватись моральних вимог і орієнтацій суспільного життя України, Кодексу честі офіцера Збройних Сил
України.
Даний методичний матеріал підготував доцент кафедри суспільних наук НУОУ полковник Катаєв Є.С..
Література:
1.
Бугай Н. Я. Український етикет. – К. : Літера, 2002. – 258 с.
2.
Волкогонов Д. А. Беседы о воинской этике. – М., 1977.
3.
Волченко Л. Б. Гуманность, деликатность, вежливость и этикет : ценности культуры и морали. – М.,1992.
4.
Етика військовослужбовця. Метод.посіб. у 2-х ч. – К.: КВГІ, 1997.
5.
Культура взаимоотношений военнослужащих. – М.,1990.
6.
Культура і побут населення України: навчальний посібник. – К., 1993.
7.
Кобзева В. В. Этикет в вопросах и ответах. – М. : ФАИР-ПРЕСС, 2000. – 288 с.
8.
Малахов В.А. Етика: Курс лекцій: Навчальний посібник. – К.: Либідь, 1996.–304 с.
9.
Морально-етична культура військового керівника / В.Ф. Баранівський, Л. М. Будагьянц, Н. А.
Бондаренко, С. О. Гудков, Є. С. Катаєв, Ю. С. Красильник, Л. В. Олійник, В.І. Осьодло, Ю. П. Тімофєєв / під заг. ред. С. О. Гудкова.- К. : НУОУ, 2010.- 308 с .
10.
Ягупов В. В. Військове виховання : історія, теорія та методика. – К.,2002.
11.
Монахов Г. Мелочи создают совершенство : Деловой и светский этикет : Благоприятный персональный имидж. – К.,2001.
12.
Платонов Б. Н. Воинский этикет. – М.,1983.
13.
Подоляк Я. В. Офицеру об этикете. – М., 1991.
14.
Редченко В. І., Михно І. Л. Довідник-практикум офіційного, дипломатичного ділового протоколу та етикету. – К. : УНВЦ “Рідна мова”, 2003. – 479 с.
15.
Ріпа Л. А. Бондаренко Н. А. Офіцеру про дипломатичний етикет. – К., 2003.
16.
Романов М. В. Справочник по этикету. – К., 1994.
17.
Філософсько-методологічні проблеми військово-соціального управління: підручник / [В.Ф. Баранівський,
Л.М. Будагьянц, В.С. Чорний та ін.]. – К. : НУОУ, 2011. – 305 с.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   34


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал