Методичні рекомендації щодо проведення психологічної підготовки особового складу збройних сил україни




Сторінка27/34
Дата конвертації08.01.2017
Розмір0.59 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
1   ...   23   24   25   26   27   28   29   30   ...   34
Тема 14. ОРГАНІЗАЦІЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ (РЕАДАПТАЦІЇ) ОСОБОВОГО СКЛАДУ
В З’ЄДНАННІ (ВІЙСЬКОВІЙ ЧАСТИНІ).
Питання, що розглядаються.
1. Психологічна реабілітація військовослужбовців: сутність, завдання, структура й організація.
2. Психологічні основи формування системи реадаптації й реабілітації в Збройних Силах України.
3. Основні напрямки роботи, організаційні форми й ефективні методи діяльності військового психолога.
4. Практичні прийоми здійснення психологічної реабілітації в умовах військ.
5. Психологічна реабілітація в системі лікувально-евакуаційних заходів у бойовій обстановці .
6. Рекомендації для військових психологів щодо підготовки особового складу підрозділів і частин до участі
в бою і проведення психологічної реабілітації військовослужбовців із БПТ.
_______________________________________________________________________________________________________
_____________

Оцінка
Умови і критерії виконання вправи
Час
Кількість
набраних
балів
“відмінно”
- пройдені всі перешкоди за встановлений
інструктором час;
- кількість набоїв, що залишились у кожному магазині – мінімум – 3 шт., максимум – 5 шт.
10 хв. 30 сек.
50-60
“добре”
- пройдені всі перешкоди за встановлений
інструктором час;
- кількість набоїв, що залишились у кожному магазині – мінімум – 2 шт., максимум – 6 шт.
11 хв. 30 сек.
40-49
“задовільно”
- пройдені всі перешкоди;
- кількість набоїв, що залишились у кожному магазині – мінімум – 1 шт., максимум – 7 шт.
12 хв. 30 сек.
30-39
“незадовільно”
- військовослужбовець отримав дискваліфікацію;
- при проходженні смуги не вклався у визначений керівником час;
- кількість набоїв, що залишились у кожному магазині – 0, або більше 7 шт.
– менше 30


154
1. Психологічна реабілітація військовослужбовців: сутність, завдання, структура й організація.
Поняття реабілітація (відновлення) багатьма розглядається як “третинна профілактика”, розуміючи, одночасно, під первинною профілактикою – попередження захворювань, а під вторинною – лікування хвороби.
Розглядаючи сутність даного поняття, і говорячи про процес реабілітації військовослужбовців, що одержали психічні травми, правомірно, на наш погляд, розрізняти наступні різновиди реабілітації:
Медична реабілітація. У тих випадках, коли військовослужбовці одержують досить серйозні травми, до них застосовуються заходи медичної реабілітації. Надання першої медичної допомоги в бойовій обстановці є ні чим іншим як початок медичної реабілітації. Навіть короткочасне покращання стану військовослужбовців полегшує контакт із ними, підвищує їхню віру в поліпшення стану і подальше одужання.
Значущість медичних заходів у відновленні психічної рівноваги полягає не тільки в застосуванні психотропних засобів, що нормалізують емоційну сферу людини та створюють умови для швидкого й конструктивного впливу на психологічні стани.
Істотну роль у профілактиці психічних розладів у військовослужбовців грають такі елементи медичної реабілітації, як повноцінне й раціональне харчування, турбота про стан здоров’я особового складу, дотримання елементарних гігієнічних норм тощо.
При наданні кваліфікованої медичної допомоги військовослужбовцям із травмованою психікою в лікувальних установах застосовуються медикаментозна терапія, фізіотерапія, бальнеотерапія, масаж тощо.
Військово-професійна реабілітація. Передбачає вживання заходів по відновленню в найкоротший термін після травмування психіки військовослужбовців їхніх професійних навичок, найважливіших функцій, що забезпечують виконання обов’язків за призначенням. У випадку неможливості професійної реабілітації військовослужбовців здійснюється їхнє перенавчання, підготовка до виконання інших, більше доступних обов’язків (професійна переорієнтація).
Соціальна реабілітація. Для військовослужбовця, що одержав психічну травму, важливо відчути з боку оточуючих його людей увагу та співчуття, одержати необхідну допомогу. Поліпшує настрій і позитивно позначається на стані травмованого відволікання уваги військовослужбовця від зосередження на хворобливих відчуттях.
Такий психосоціальний вплив, його значимість визначають участь у реабілітації не тільки медичних працівників, але насамперед, командирів і товаришів по службі військовослужбовця.
У цей період особлива увага приділяється підтримці в підрозділах (військовій частині) здорового соціально-психологічного клімату.
Соціальна реабілітація військовослужбовців визначається характером взаємовідносин травмованого в колективі, наявністю передумов до суспільно корисної роботи, особливостями поведінки в процесі службової діяльності, виразністю інтересів. Вплив соціального фактора спрямовується на корегування в людини світогляду й відносини до життя, активізацію соціальних ідеалів.
Психосоціальний вплив здійснюється проведенням групової терапії, стимулюванням соціальної активності, зайнятістю суспільно значущими справами (роботою). Відчутно позначається на соціальній реабілітації постійний контакт військовослужбовця з товаришами по службі, одержання листів, газет, журналів, прослуховування радіопередач тощо. Рішенню цих завдань активно сприяє організаційно-виховна діяльність командирів.
Психологічна реабілітація – це система медико-психологічних, педагогічних, соціальних заходів, спрямованих на відновлення, корекцію або компенсацію порушених психічних функцій, станів, особистісного й соціального статусу людей, що одержали психічну травму. Вона також є невід’ємною складовою частиною загальної реабілітації.
Психологічна реабілітація є найважливішим елементом відновлення психічної рівноваги. Сутність її полягає в здійсненні різних впливів через психіку на військовослужбовця з урахуванням терапії, профілактики, гігієни й педагогіки.
За допомогою психологічних впливів стає можливим знизити загальний рівень нервово-психічної напруги, швидше відновити морально-психологічний стан й, тим самим, вплинути на прискорення процесів відновлення в інших органах і системах організму.
Цим відрізняється психологічний вплив від інших засобів реабілітації.
Основними цілями психологічної реабілітації є: відновлення бойової й трудової здатності; попередження
інвалідності; соціальна адаптація людей.
З’ясування цілей психологічної реабілітації дозволяє визначити її завдання, зміст, структуру, приваблювані сили й засоби, а також обов’язки органів управління й посадових осіб щодо організації, здійснення й керівництва процесом відновлення психічної рівноваги військовослужбовців в умовах екстремальної обстановки бою.



До числа основних завдань психологічної реабілітації відноситься:
1. Встановлення характеру й ступеня важливості нервово-психологічних розладів, визначення індивідуально- особистісних особливостей реагування військовослужбовцем на отриману психічну травму і розробка реабілітаційних заходів.
2. Зняття психоемоційної напруги, дратівливості й страху за допомогою застосування комплексних впливів
(психотерапевтичних, медичних, біологічних, соціотерапевтичних і педагогічних (виховних).
3.
Регуляція порушених функцій організму, корекція психофізіологічного стану методами психофармакологічних, психотерапевтичних і фізичних впливів.
4. Формування оптимальної психологічної реакції на наслідки психічної травми, мобілізація особистості на подолання виниклих станів, виховання у військовослужбовців необхідних вольових якостей.
5. Формування у особового складу чітких уявлень про фактори ризику й усвідомленого відношення до заходів щодо їхнього усунення.
6. Оптимальне вирішення психотравматичної ситуації, відновлення соціального статусу, адаптація людини до умов зовнішнього середовища за допомогою стимулювання соціальної активності військовослужбовця, а також різними організаційно-педагогічними методами.


155 7. Оцінка фізичної, сенсорної й розумової працездатності; проведення професійно-психологічної реабілітації, а при втраті професійної придатності – професійної переорієнтації; орієнтування на продовження активної службової діяльності й виконання обов’язків військової служби.
8. Вивчення динаміки змін психічних станів у процесі реабілітації; діагностика функціонального стану фізіологічних систем організму; оцінка ефективності і корекція (якщо буде потреба) реабілітаційних заходів.
Аналіз завдань психологічної реабілітації дозволяє визначити найбільш важливі компоненти й засоби, що входять у систему соціально-психологічної реабілітації. Такими можуть бути: психологічні, медико-біологічні й організаційно-педагогічні заходи.
Ефективний реабілітаційний вплив на військовослужбовця дозволяє здійснювати психотерапія (лікувальний вплив на людину психічними факторами).
Під психотерапією розуміється планомірний психічний вплив словом або мовою на людину, яка одержала психічну травму.
Загальна (непряма) психотерапія являє собою комплекс заходів, спрямованих на створення обстановки, що сприятливо впливає на людину, яка одержала психічну травму. До них ствідносяться: раціональна організація службової діяльності, у випадку необхідності зміна роду занять; створення в підрозділі (військовій частини) здорового соціально- психологічного клімату; відволікання від неприємних психотравмуючих переживань.
Непряма психотерапія є першоосновою лікування травмованої психіки воїна в будь-якій обстановці.
Психотерапевтичний вплив на людину здійснюють бесіди командирів і медичних працівників про його стан, зняття в нього тривоги й зміцнення надії на одужання, турбота про його відпочинок, харчування, лікування, увага до всього, що займає військовослужбовця, чим сповнені його переживання й думки.
Спеціальна (пряма) психотерапія – це сукупність спеціальних прийомів словесного впливу на психіку військовослужбовця, який одержав психічну травму. Розрізняють наступні види такої психотерапії: седативна, спрямована на заспокоєння людини, ослаблення його хворобливих відчуттів або пом’якшення його емоційного реагування на свій стан; коригуюча, що покликана виробити правильне відношення до дій, що відбулися й послабити патогенну значущість причини його стану; стимулююча, що має метою мобілізацію компенсаторних механізмів і підвищення соціальної активності особистості військовослужбовця; психотерапія, спрямована на усунення патологічного стереотипу, що обумовлює стійку фіксацію хворобливих симптомів.
У цей час у практиці затвердився цілий ряд психотерапевтичних методик, що застосовуються при здійсненні психологічної реабілітації.
До числа найбільш доступних для застосування у військовій практиці методів психологічного впливу на
організм військовослужбовця, його психіку, ставляться:
1. Раціональна психотерапія.
2. Сугестивна психотерапія.
3. Аутогенне тренування.
4. Самонавіювання (саморегуляція).
5. Наркопсихотерапія.
6. Трудотерапія.
7. Естетотерапія.
8. Натуртерапия.
Раціональна психотерапія, як основний метод психотерапії, ґрунтується на переконанні, звертанні до розуму травмованої людини, пред’явленні йому різних переконливих фактів, доказів, що приводить його до можливості самому робити певні висновки, змінюючи відношення до психотравмуючої ситуації.
Включає в себе проведення в доступній формі спеціальних бесід з військовослужбовцями, які одержали психічну травму. У ході їх логічно доводиться можливість успішного лікування. На відповідних прикладах підтримується бадьорість духу, зміцнює воля до відновлення нормального стану. Суть проведених бесід – апеляція до розуму, свідомості, волі людини.
Раціональна психотерапія адресується до логічного мислення. Як впливові фактори використовуються авторитет командира (лікаря, психолога, досвідченого товариша по службі), переконання, роз’яснення ситуації, похвала військовослужбовця, відволікання його від проблем тощо. Вона спрямовується на створення активної позиції травмованого військовослужбовця в подоланні хворобливих проявів, а також на корекцію неадекватних емоційних реакцій і порушеної системи відносин.
Сугестивна психотерапія являє собою здійснення емоційного впливу на психіку військовослужбовця, тобто навіювання йому певних думок.
Вплив на людину здійснюється двома способами: навіюванням у стані сну (гіпноз) і навіюванням у стані пильнування.
В армійських умовах найбільш доступний другий спосіб, що може застосовуватися в будь-яких умовах обстановки.
Навіювання є не що інше, як цілеспрямований психічний вплив, що пасивно сприймається людиною без критичної оцінки.
Найбільше поширення одержали такі форми навіювання, як самонавіювання (саморегуляція) і аутогенне тренування.
Наркопсихотерапія, є різновидом психотерапії і являє собою поєднання мовного навіювання на тлі неповного наркозу, викликаного застосуванням медичних препаратів. Найбільш доцільне її застосування у лікувальних установах.
Застосування перерахованих вище методів психологічного впливу на військовослужбовців, які отримали психогенні травми, зобов’язує командирів і інших посадових осіб мати високий такт, широким кругозором, педагогічними здатностями, умінням не тільки роз’ясняти, але й парирувати заперечення, швидко вловлювати помилки в судженнях і використовувати їх для відновлення психічної рівноваги підлеглих.
Трудотерапія також відноситься до методів психологічної реабілітації, тому що залучення воїнів із травмованою психікою до виконання нескладних робіт і завдань, крім розвитку фізичної активності, веде до


156 формування стійкого позитивного фону настрою, позитивної установки до праці й службової діяльності, сприяє прискоренню адаптації військовослужбовця у військовому колективі.
Залучення воїнів до діяльності відволікає їх від хворобливих переживань, поліпшує контакт із оточуючими, сприяє відновленню порушених функцій, викликає в травмованих почуття впевненості у своїх силах, тим самим прискорюючи процес їхньої реабілітації.
Естетотерапія – лікування прекрасним, гарним. Містить у собі бібліотерапию, музикотерапію, натуртерапію тощо.
Фізичне середовище, що оточує людини (колір; звуки; заходи; температурні, погодні, географічні фактори), впливають на людину, міняючи його психічний стан, настрій, самопочуття й життєвий тонус.
Засобами загального впливу на психіку військовослужбовців є кольороестетичний вплив, функціональна музика, перегляд кіно і відеофільмів, читання літератури. У цьому випадку військовослужбовець включається в процес корекції функціонального стану як глядач, що сприймає форму, колір, елементи навколишньої дійсності й живої природи.
Основна мета цього впливу складається у відволіканні військовослужбовця від гостро пережитих ситуацій для досягнення заспокійливого ефекту, зняття нервово-емоційної напруги, нормалізації діяльності нервової й серцево- судинної системи.
Бібліотерапія впливає на психіку людини за допомогою читання книг. Використання спеціально відібраного для читання матеріалу як терапевтичного засобу в психіатрії з метою вирішення особистих проблем за допомогою спрямованого читання. Оскільки бібліотерапія використовує звичайно художні твори, вона ставиться до методів естетотерапії.
Музикотерапія – це психотерапевтичний метод безпосереднього впливу на почуття, емоції, настрої; безсловесного навіювання певного настрою, що піднімає людину над своїми переживаннями, допомагає переборювати хворобливі розлади з використанням у лікувальних цілях музики.
Звук робить на психіку безпосередній емоційний вплив. Сильний, нав'язливий шум дратує, стомлює, позбавляє спокою, приводить у несамовитість. Гнітюче діє й “гробова” тиша.
Музика є потужним емоційним стимулом. Ритм і мелодія здатні змінювати число серцевих скорочень, подих, обмін речовин. Музика може викликати глибокі зрушення в настрої, світосприйманні, відносинах людей, міняючи їхній життєвий тонус, викликати радість і наснагу, сентиментальність і смуток, заспокоєння й умиротворення.
Натурпсихотерапія (ландшафтотерапія) - використання лікувального впливу природи; застосовується як фон для психотерапії, що неможлива без інформації, переданою мовою. Естетичний вплив природи на людину гармонізує його особистість, сприяє відновленню порушених відносин і установок особистості, що лежать в основі багатьох психічних розладів.
Психологічна реабілітація припускає виконання й ряду гігієнічних заходів.
По-перше, необхідно забезпечувати дотримання чіткого режиму дня (нічний сон не менш 8 годин; ранкова гімнастика; водні тонізуючі процедури; систематичне поєднання праці й активного відпочинку; спортивні ігри, що не вимагають складної координації рухів і напруженої уваги).
По-друге, усунення професійно шкідливих факторів; зміна роду діяльності; поліпшення умов виконання обов’язків по службі; регламентація службового часу; звільнення від нічних робіт; обмеження надмірних фізичних і емоційних навантажень тощо).
По-третє, повноцінне й різноманітне харчування (з перевагою білків тваринного походження й великої кількості вітамінів).
Сфери соціально-психологічної реабілітації: психологічна, професійна, сімейна, виховання, дозвілля, суспільна.
Основними принципами психологічної реабілітації є:
1. Максимальна наближеність до військової ланки.
2. Невідкладність, ранній початок реабілітаційних заходів відразу після виявлення психічних розладів.
3. Єдність психосоціальних і фізіологічних методів впливу (єдність реабілітації й лікування).
4. Послідовність і наступність реабілітаційних заходів. Вплив, у тому числі і психосоціальний, здійснюється певних дозах, з поступовим (східчастим) переходом від одного впливу (зусилля, заходу) до іншого, від однієї форми організації допомоги до іншої.
5. Різнобічність (різноплановість) зусиль. Реабілітаційні заходи здійснюються в декількох сферах. Реабілітація розуміється як складний процес, що поєднує зусилля командирів, медичних працівників, психологів і самого військовослужбовця, спрямованих на різні сфери життєдіяльності останнього.
6. Партнерство, співробітництво. Побудова реабілітаційного впливу повинна бути такою, щоб утягнути військовослужбовця, що одержав психічну травму, у відбудовний процес. У всіх реабілітаційних методах впливу стрижневим змістом є апеляція до особистості військовослужбовця.
7. Індивідуалізація реабілітаційних заходів. Відновлення психічної рівноваги окремого військовослужбовця здійснюється з урахуванням особливостей особистості, механізмів і динаміки станів.
8. Відповідність реабілітаційних заходів адаптаційним можливостям людини.
9. Участь у реабілітаційному впливі командирів, медичних працівників, психологів, офіцерів органів по роботі з особовим складом, товаришів по службі. .
10. Систематичний контроль і своєчасна корекція реабілітаційної програми.
Виходячи з перерахованих вище принципів і положень, всі посадові особи військової частини (підрозділу) повинні планувати свою діяльність, у частині, що стосується організації та здійснення реабілітаційних заходів,
Бойовий статут, покладаючи на командира відповідальність за керівництво діями підпорядкованих частин і підрозділів, покладає на нього також завдання виявлення, вивчення, всебічної оцінки факторів, що впливають не стан особового складу

Організація командиром психологічної реабілітації військовослужбовців може здійснюватися по
наступних етапах:
вивчення вимог керівних документів щодо організації психологічної реабілітації; вивчення й аналіз психологічного стану підлеглих;


157 визначення заходів щодо відновлення психічної рівноваги у військовослужбовців, що одержали психічні травми; віддання вказівок по психологічній реабілітації травмованих; постановка завдань посадовим особам, що залучаються до здійснення заходів психологічної реабілітації; особиста участь у здійсненні реабілітаційних заходів; здійснення контролю й надання необхідної допомоги виконавцям; організація навчання та інструктаж посадових осіб з питань здійснення психологічної реабілітації; вивчення, узагальнення й впровадження передового досвіду роботи по відновленню психічної рівноваги у військовослужбовців; доповідь старшому начальникові про психологічний стан особового складу й проведену роботу.
З огляду на важливість заходів, спрямованих на збереження й відновлення боєздатності військовослужбовців і військових колективів, командир зобов’язаний урахувати їх при віддачі вказівок з морально-психологічного забезпечення, зорієнтувати посадових осіб і визначити ступінь їхньої участі в рішенні наступних основних завдань:
1. Зняття у військовослужбовців психічної напруженості й утоми.
2. Швидке повернення до строю людей, характер психічних розладів яких дозволяє уникнути госпіталізації.
3. Евакуація воїнів, що одержали бойові психічні травми для надання медичної допомоги й проведення реабілітації.
4. Відновлення боєздатності й стійкості деморалізованих і дезорганізованих військових підрозділів.
У такий спосіб: психологічна реабілітація, будучи важливим елементом морально-психологічного забезпечення діяльності військ, забезпечує підтримку необхідного стану боєздатності військовослужбовців, сприяє попередженню
інвалідності, дозволяє відновлювати психічну рівновагу особового складу, створює умови для адаптації воїнів, що одержали психічні травми.
Являючи собою систему медико-психологічних, педагогічних, соціальних і організаційно-управлінських заходів щодо відновлення психічної рівноваги військовослужбовців, психологічна реабілітація передбачає можливість застосування ряду доступних способів впливу на особовий склад безпосередньо у військовій частині, без евакуації частини травмованих у лікувальні установи.
От чому, для командира важливо мати уявлення про сутність і зміст практичних прийомів психологічної реабілітації, про методику її організації в умовах військ.
Успішне вирішення завдань психологічної реабілітації буде визначатися й умінням командира доцільно направляти діяльність штабів, командирів підрозділів, органів по роботі з особовим складом, військових психологів, медичних працівників, військових юристів, військових колективів; опиратися на ці сили, забезпечувати їхню тісну взаємодію, використовувати їхні можливості для підтримки високої бойової готовності, дисципліни й бойової згуртованості, збереження психічного здоров’я підлеглого особового складу.

2. Психологічні основи формування системи реадаптації й реабілітації в Збройних Силах України.
Система реабілітації й реадаптації особового складу Збройних Сил України базується на двох основних підходах:
1.
Реабілітація і реадаптація розуміється як відновлення цільового психологічного ресурсу військовослужбовців. Під цільовим психологічним ресурсом розуміється сукупність наявних психологічних можливостей військовослужбовця в існуючих обставинах соціального і ергономічного середовища, що обумовлюють його здатність вирішувати бойові завдання.
2.
Реабілітація і реадаптація розуміється як відновлення соціального, психічного статусу й підвищення адаптивних можливостей у мирному житті.
Рішення завдань психологічного забезпечення здійснюється на стратегічному, оперативному й тактичному рівнях. На стратегічному рівні вирішуються завдання створення сприятливого зовнішнього середовища й психологічних передумов для ефективних бойових дій військ. Одним з важливих завдань роботи на цьому рівні є розгортання й організація функціонування системи психологічної реабілітації й соціально-психологічної реадаптації з урахуванням прогнозованих обсягів психотравматизації військовослужбовців і потреби в психологічній корекції.
На оперативному рівні серед інших завдань, як найбільш важливе визначається здійснення першого етапу соціально-психологічної реадаптації воїнів, що завершили участь у бойових діях.
На тактичному рівні психологічне забезпечення охоплює комплекс заходів, що стосуються лише частин і з’єднань, що діють безпосередньо в бойовій обстановці.
Реадаптація й реабілітація містить у собі наступні елементи: “психологічний карантин” (перебування військовослужбовців деякий час у середовищі товаришів по службі з поступовим допуском у нього цивільних осіб); створення реадапційного соціального середовища в місцях постійної дислокації, у родинах учасників бойових дій; проведення психореабілітаційних заходів з військовослужбовцями з проявами психотравматизації; психологічний моніторинг станів воїнів, що повернулися з району бойових дій.
Проблема реадаптації і більш глибокого відновлення психіки й організму солдата після воєнних дій стає актуальною вже безпосередньо після закінчення локального бою й воєнних дій у цілому. Таке розуміння проблеми
“психологічної дезінфекції” у збройних силах провідних країн світу сформувалося не відразу. Найбільший досвід в цьому питанні набули фахівці армії США. Одну із загальних установок, на основі якої будується реадаптаційна система
США можна сформулювати у такий спосіб: реадаптація починається в зоні бойових дій і при виводі військ з місць збройного конфлікту.
Американське командування та військові психологи, вирішуючи проблему психологічної адаптації військовослужбовців під час їх повернення до мирного життя, акцентували увагу на наступних моментах: війська, що виводяться, потребують психологічної підтримки, а військовослужбовцям, що повертаються, варто організувати теплий прийом, суть якого – “Ентузіазм, прощення й турбота”; робота з оцінки психологічного стану військ і ліквідації психологічних наслідків війни (стресів) повинна вестися в процесі переформування й передислокації частин;
“втома після бою” може трансформуватися в посттравматичний розлад психіки (стрес). До цього треба ставитися як до природної реакції людини, яка здійснювала діяльність в неприродній ситуації (на війні).


158
У цей час у багатьох арміях світу прийнята система саме таких установок, що дозволяють правильно ставитися до постбойових проблем військовослужбовців. А також сприймати посттравматичний синдром як один з найпоширеніших наслідків війни.
Психологічна оцінка й самооцінка військовослужбовця й первинна психологічна допомога надається йому у вигляді консультацій, бесіди проводяться незабаром після бою. Такий підхід в ідеалі допомагає військовослужбовцю розібратися у своїх переживаннях, настроях, зібратися з думками, проаналізувати, що ж відбулося з ним у ході бою й після нього.
Система реадаптації будується з урахуванням потреб не тільки самого ветерана, але і його найближчого соціального оточення. Метою діяльності командирів, заступників по роботі з особовим складом, військових психологів на етапі “карантину” є задоволення природних потреб учасників бойових дій у визнанні, розумінні, престижі, знятті психологічної напруженості психологічна підготовка до мирних умов життєдіяльності. На даному етапі, як показує практика військових конфліктів в Афганістані, Перській затоці, Чечні, В’єтнамі, доцільне проведення наступних заходів: по-перше, необхідно здійснити ретельний розбір бойових дій особового складу, у ході якого оцінити внесок кожного в рішення бойових завдань підрозділу, військової частини; по-друге, протягом періоду реадаптації, військовослужбовці повинні бути залучені в ненудну й нескладну діяльність (бойове навчання, робота з обслуговування техніки, написання листів, культурна й спортивна діяльність); малорухомі заходи повинні бути зведені до мінімуму; по-третє, необхідно організувати спеціальну психологічну підготовку учасників бойових подій до життя й діяльності в мирних умовах, використовуючи лекції, бесіди, консультації, групові заняття; по-четверте, досвід реадаптації військовослужбовців показує, що необхідно вже на цьому етапі дотримуючись конфіденційності ретельно виявляти військовослужбовців, які одержали бойові психічні травми.
Проблема своєчасного виявлення військовослужбовців, що одержали бойовий стрес, встає особливо гостро, якщо врахувати, що при збереженні психотравмуючих впливів, відсутності терапії й деяких інших обставин ослаблена психічна дезадаптація поступово може стабілізуватися, у результаті чого невротичне реагування поширюється на усе більше широке коло впливів на людину (“загальна дезадаптація”, невротичний стан тощо). Таким чином, чим більше часу проходить із моменту одержання бойового стресу, тим більше шансів, що у військовослужбовця розвинеться серйозна форма дезадаптації.
Якщо розуміти реадаптацію й реабілітацію як відновлення соціального, психічного статусу
військовослужбовця і підвищення його адаптивних можливостей у мирному житті, то потрібно відзначити, що військові вчені й практики вважають за доцільну трирівневу систему психологічної реадаптації ветеранів бойових
дій:
перший рівень базується на можливостях, які є у військових частинах і військових комісаріатах; другий рівень припускає використання військових санаторіїв, будинків відпочинку, туристичних баз, реабілітаційних центрів ветеранських організацій; третій рівень становлять державні й недержавні реабілітаційні центри.
Світовий досвід свідчить, що число і перепускна здатність реабілітаційних центрів повинні забезпечувати перебування в них кожного ветерана протягом 11 тижнів, у тому числі з дружинами й дітьми;
Психореабілітаційні заходи проводяться в мирних умовах у спеціальних реабілітаційних центрах, державних і недержавних. У комплексі з медикаментозною терапією й роботою по відновленню соціального статусу військовослужбовця, проводяться психологічні заходи, спрямовані на подолання посттравматичних стресових розладів
(ПТСР).
Психологічна робота по реабілітації й реадаптації військовослужбовців ґрунтується на принципах:
гуманізму, що підкреслює пріоритетність особистості військовослужбовця в системі психологічного забезпечення;
системного підходу, що припускає, що об’єктом діяльності є система “військовослужбовець-середовище”;
конфіденційності, що припускає збереження таємниці про проблеми військовослужбовця, застосування психологічних знань про нього строго за призначеннм;
матеріально-технічної оснащеності, що припускає наявність відповідної бази для психологічних заходів.
Ефективність психологічного забезпечення можна оцінити через досягнення необхідного стану цільового психологічного ресурсу військовослужбовця: солдат повинен бути готовим діяти як у бойовій обстановці, так і після відповідної реабілітації й реадаптації нормально жити в мирних умовах.

3. Основні напрямки роботи, організаційні форми й ефективні методи діяльності військового психолога.
Психологи військових частин проводять реабілітаційну роботу, як у районі бойових дій, так і в мирних умовах, органічно включаючи свою діяльність у трирівневу систему реабілітації.
На технологічному й методичному рівнях при роботі в різних умовах є істотні розбіжності: у бойовій обстановці психологічна реабілітація пов’язана із психологічною допомогою й підтримкою, а в мирній ситуації – психореабілілтація здійснюється в комплексі з медичними заходами, повноцінним відпочинком, включає роботу з родиною військовослужбовця, діяльність по відновленню соціального статусу і проводиться на необхідній матеріально- технічній бази.
Але в будь-яких умовах реабілітаційна діяльність психолога здійснюється за наступними напрямками: організаційна робота, що включає в себе всі рівні планування діяльності психолога, а також підготовчу й безпосередню роботу за всіма напрямками повсякденної праці; психотерапевтичний вплив забезпечує цілеспрямовану зміну необхідних якостей і властивостей суб’єкту в
інтересах військової служби, створення комфортних умов військової праці та здійснюється на емоційно-вольову,
інтелектуальну, мотиваційну сферу військовослужбовця; психодіагностика, як діяльність психолога по виявленню психологічних характеристик військовослужбовців, військових колективів і різних сторін військової служби; психологічне консультування – діяльність психолога, що носить рекомендаційний характер, що базується на спільному виявленні причин і недоліків існуючих станів; консультування здійснюється у формі планомірного прийому військовослужбовців, членів їхніх родин і цивільного персоналу військовим психологом; психопрофілактика - діяльність по запобіганню небажаних проявів у психіці військовослужбовця;


159 психокорекція, організація якої дозволяє цілеспрямовано впливати на особистість і психіку воїна, з метою зміни, зміцнення або формування необхідних якостей; робота з родинами військовослужбовців.
Робота психолога по реадаптації й реабілітації проводиться в індивідуальних і групових формах.
Обов’язковими є бесіди з військовослужбовцями, консультації з питань психологічного стану, тренінгові форми
роботи, просвітницькі лекції.
Одним з головних завдань є виявлення в бойовій обстановці осіб, схильних до психотравматизації. Реакції на бойовий стрес (адаптаційні реакції) проявляються в підвищеній емоційній напруженості й психомоторних змінах, викликаних страхом (безліч недоцільних рухів; безладне, безцільне метушіння; уривчаста незв’язна мова). Патологічні реакції проявляються в симптомах астенічного, депресивного, істеричного й іншого синдромів. Основним показником того, що рівень травматизації не зачіпає психіку воїна, є збереження їм на достатньому рівні критичної оцінки і здатності до цілеспрямованої діяльності.
У даний момент підтримка в бойовій обстановці виражається у двох формах: комунікативної й організаційно- діяльнісній.
У випадку, якщо психіка воїна піддалася бойовому стресу і його реакції можна кваліфікувати як психогенні, потрібне здійснення повномасштабних психореабілітаційних заходів. Індикаторами до цього служать різні симптоми, що супроводжуються втратою критичності й можливостей цілеспрямованих дій. Основними завданнями психореабілітації в цьому випадку є: діагностика психічного розладу, евакуація військовослужбовців, яким потрібна госпіталізація для відновлення психічного здоров’я, відновлення порушених психічних функцій, корекція самосвідомості, надання допомоги в підготовці до хірургічних операцій,
Основними методами діагностики на цьому етапі є візуальна діагностика й психодіагностична бесіда. Після евакуації психотравмованих воїнів із загрозливої обстановки можуть проводитися додаткові заходи з використанням різних тестових методик.
У цей час найбільш широке застосування в арміях різних держав знаходять такі способи психологічної реабілітації, як: фізіологічні (глибокий сон, якісна їжа, відпочинок тощо); аутогенні (аутотренінг, саморегуляція, медитація); медикаментозні, організаційні; психотерапевтичні (раціональна психотерапія, музико-, бібліо-, арттерапія тощо).
Таким чином, психологічна реабілітація в бойовій обстановці припускає збереження боєздатності військовослужбовців, і запобігання ними ПТСР.
Узагальнюючи все вищевикладене, ми можемо зробити наступні висновки:
1.
Реабілітація й реадаптація служать, насамперед, відновленню цільового психологічного ресурсу військовослужбовця;
2.
Реадаптація й реабілітація проводиться на тактичному, оперативному й стратегічному рівнях;
3.
Реадаптація й реабілітація починається в зоні бойових дій;
4.
Основним завданням психологічної реабілітації й реадаптації є протидія ПТСР;
5.
Реабілітація – це не тільки комплекс заходів. Це – відношення до військовослужбовця із ПТСР;
6.
Шлях до одужання солдата лежить через особистісне зростання, примирення із самим собою й інтеграцію свого бойового й життєвого досвіду.
4. Практичні прийоми здійснення психологічної реабілітації в умовах військ.
Первинна реабілітація військовослужбовців, що одержали психічні травми, здійснюється безпосередньо у військовій частині. Виходячи із цього, на командирів і інших посадових осіб частин і підрозділів покладається відповідальність за організацію й практичне здійснення реабілітаційних заходів.
Основними завданнями на цьому етапі реабілітації будуть: відновлення фізичної й розумової працездатності, емоційно-вольової стійкості; повернення до військово-професійної діяльності, відновлення здоров’я, закріплення позитивної установки на продовження службової діяльності; проведення профілактичних заходів з метою попередження рецидивів психічних розладів, збереження й зміцнення психічного здоров’я.
Аналіз функціональних обов’язків посадових осіб військової частини дозволяє визначити їх конкретну участь у психологічній реабілітації військовослужбовців.
По-перше, командир і всі посадові особи частини (підрозділи) зобов’язані робити все можливе для збереження високого рівня боєздатності військовослужбовців у конкретних умовах обстановки. Їхнім найважливішим завданням є недопущення нервово-психічного виснаження особового складу.
По-друге, спостерігаючи дії воїнів і оцінюючи їх поведінку і стан, командири зобов’язані визначати основні заходи реагування того або іншого фахівця на загрозливу обстановку.
По-третє, важливим завданням всіх посадових осіб є турбота про збереження необхідного рівня емоційного та розумового стану військовослужбовців.
По-четверте, командири, офіцери органів по роботі з особовим складом, використовуючи різні психологічні прийоми, форми й методи виховного впливу на особовий склад, зобов’язані впливати на характер переживань і, отже, на ступінь психічної напруги.
По-п’яте, командири та офіцери органів по роботі з особовим складом, використовуючи добре продуману систему інформації, дохідливим словом, що відповідає на конкретні запити ситуації, що розсіює негативні слухи, зобов'язані знижувати вплив уяви й застрашливої фантазії.
По-шосте, командири всіх ступенів повинні мати певні знання, навички й досвід управління психічними станами підлеглих у різних умовах обстановки, надання їм першої психологічної допомоги у випадку одержання бойової психічної травми.
І, нарешті, медичні працівники повинні мати необхідні знання й практичні навички в області військової психоневрології в інтересах професійного здійснення психологічної реабілітації військовослужбовців.
У більшості випадків після заспокоєння й підбадьорення травмованого військовослужбовця шляхом констатації відсутності в нього важких поразок, йому може бути дана їжа, теплий солодкий чай, що заспокоюють фармакологічні засоби.
Позитивний вплив при порушеннях психічної рівноваги людей роблять: підтримка чіткого режиму із забезпеченням нічного сну не менш восьми годин; статутна організація службової діяльності; усунення професійної


160 шкоди шляхом зміни роду діяльності; обмеження надмірних фізичних і емоційних навантажень; організований активний відпочинок у поєднанні з виконанням фізичної роботи; повноцінне й різноманітне харчування тощо.
Для створення таких умов і забезпечення виконання необхідних реабілітаційних заходів командир зобов’язаний залучити всіх наявних у нього в підпорядкуванні фахівців: командирів, медичних працівників, офіцерів по роботі з особовим складом, психолога.
При реабілітації психотравмованих військовослужбовців рекомендується поступове розширення їхнього рухового режиму, інтенсифікація фізичних навантажень. У процесі психічної реабілітації застосовуються всі основні форми занять лікувальної фізкультури: ранкова гігієнічна гімнастика з елементами загартовування; різного роду спортивні вправи; спортивно-масові заходи.
Відмінною рисою лікувальної фізкультури при реабілітації повинно стати поступове її переростання у фізичну підготовку. Основним методом проведення занять є груповий метод.
Відновленню психічної рівноваги й фізичних сил, професійних навичок і соціального статусу тих, хто одержав психічну травму, сприяє й бойова підготовка, що несе в собі вирішальний фактор підготовки військовослужбовців для подальшої участі в бойових діях після реабілітації.
Бойова й фізична підготовка в ході реабілітації розцінюються як один з потужних засобів відновлення функцій, втрачених внаслідок одержання психічної травми, а також підвищення адаптивних і імунних сил організму, відновлення координації рухових і вегетативних функцій, психомоторних реакцій, емоційної стійкості.
Досягненню реабілітаційної мети сприяє також участь травмованих військовослужбовців у виконанні нескладної фізичної роботи (господарської, ремонтно-відновлювальної, будівельної тощо) Однак, при організації трудотерапії варто враховувати, що призначення трудових процесів повинне домінувати над чисто господарськими, службовими інтересами.
Ефективність психологічної реабілітації буде визначатися своєчасністю, послідовністю наступністю реабілітаційних заходів. У випадку неможливості надання психологічної допомоги або необхідності медичної евакуації, командири зобов’язані вжити всі міри для транспортування травмованих у лікувальні установи.
5. Психологічна реабілітація в системі лікувально-евакуаційних заходів у бойовій обстановці.
Сучасні бойові дії характеризуються ні із чим не порівнянними втратами людей. Саме в цих умовах особливо гостро встануть питання комплектування особовим складом. Одним з головних джерел відновлення кількості особового складу може бути повернення до строю певних контингентів уражених у боях після їхньої психологічної реабілітації.
Під санітарними втратами психоневрологічного профілю варто розуміти хворих й уражених різними видами зброї, у яких єдиним або провідним синдромом хворобливого стану, захворювання (поразки) є порушення нервово- психічні.
Серед них буде чимало комбінованих поразок (поєднання легких травм, опіків, поразок отруйними речовинами, радіацією із психозами, гострими реактивними станами, закритою травмою головного мозку тощо).
За висновком фахівців, число санітарних втрат психоневрологічного профілю в сучасному бої буде представлено наступними трьома групами поразок (захворювань):
1. Гострі реактивні стани.
2. Закрита травма мозку.
3. Нервово-психічні розлади при поразках отруйними речовинами.
Експерти вважають, що значні втрати в живій силі за рахунок бойових психічних травм на тлі втрат пораненими і вбитими негативно позначалися на боєздатності військ, створювали значне навантаження на різних етапах медичної допомоги, причому, в основному, у зоні бойових дій.
Відзначено пряму залежність числа випадків і ваги симптомів бойових психічних травм від тривалості й напруженості бою, а також від вражаючої дії зброї, що застосовується противником.
У цілому, цей вид санітарних втрат одержує найбільше поширення там, де вище бойове навантаження на особовий склад, сильніше відчуваються фактори стресу, імовірніше реальна (або передбачувана) небезпека одержати поранення або бути вбитими.
Так, під час другої світової війни від бойових стресів страждало близько 1 млн. чоловік, причому 450 тис. з них були звільнені з армії у зв'язку із психічними захворюваннями, що склало 40% до загального числа демобілізованих по хворобах і травмам з армії США.
Прийнято вважати, що в умовах сучасної війни питома вага захворювань психоневрологічного профілю складе близько 10% загального числа хворих.
У зв’язку із цим, питання організації реабілітації, що дозволяють розраховувати на найшвидше відновлення бої й працездатності військовослужбовців, заслуговують на особливу увагу. При цьому варто враховувати, що військовослужбовці, що повертаються до підрозділів, являють собою особливу цінність у зв’язку із придбаним ними бойовим досвідом.
Організація психологічної реабілітації в бойовій обстановці входить у загальну систему лікувально- евакуаційного забезпечення бойових дій військ. Основа цієї системи – етапне надання психологічної допомоги з евакуацією по призначенню, тобто своєчасне проведення послідовних і спадкоємних реабілітаційно-профілактичних заходів на етапах медичної евакуації.
У бойовій обстановці поранені і уражені будуть бідувати на передових етапах медичної евакуації не тільки в лікувально-евакуаційної, але психотерапевтичної допомоги.
Первинна реабілітація військовослужбовців, що одержали психічні травми, здійснюється у військовій частині за участю медичних працівників, психологів, командирів. Вона повинна бути розпочата якомога раніше.
Перша медична і фельдшерська допомога воїнам із психічними травмами виявляється безпосередньо на поле бою, на медичному пункті батальйону, силами товаришів по службі (взаємодопомога), фельдшерів, старших фельдшерів батальйонів, лікарів медичного пункту полку, терапевтами, хірургами, іншими фахівцями-медиками.
Надання їм першої допомоги, правильно організована реабілітація не тільки відновлять боєздатність, повернуть їх до строю, але й стане основою профілактики віддалених наслідків так званого “посттравматичного синдрому”.
В обсяг цієї допомоги входить забезпечення можливого максимально спокою, введення кофеїну при розладі серцевої діяльності і дихання, фізичне обмеження (наприклад, фіксація до носилок) при психомоторному порушенні,


161 профілактика забитих місць і ушкоджень при судорогах, різкому порушенні й інші заходи, що попереджають подальші ускладнення.
До медичного пункту полку евакуюються всі уражені й хворі. У першу чергу повинні бути евакуйовані уражені й хворі з гострими психічними розладами, з реактивними станами, із закритою травмою черепа, що супроводжується погіршенням стану: втратою свідомості, блювотою, судорогами, психомоторним порушенням, кровотечами з вух і носа.
При визначенні людей, що одержали психічну травму й потребують психологічної реабілітації, командирам потрібно вміти по індивідуальних зовнішніх ознаках розрізняти наявність і ступінь психічного розладу.
Одним з найбільш характерних ознак порушення психіки, що свідчить про психічну травму, є мовне, рухове, психічне порушення.
Розгубленість, тривога, страх, марення також свідчать про наявність нервово-психічного зриву.
Реакція людини на психотравмуючу ситуацію проявляється в реактивно-обумовленому порушенні, коли військовослужбовець метушиться, кудись прагне бігти, не реагує на звичайні стандартні питання, робить безглузді дії й вчинки. Рухи його хаотичні, безладні. Мова відрізняється повторенням тих самих фраз, пов’язаних із психотравмуючою ситуацією.
Всі переживання в цих умовах у них замикаються навколо власного “Я” (“Як же Я?”, “Що тепер із МНОЮ буде?” тощо).
Оскільки травма психіки практично завжди пов’язана із хворобливими відчуттями, а біль, на думку лікарів, є
“сторожовим псом здоров’я”, свідчити про це будуть зовнішні прояви почуття болю: у людини різко скорочуються надбрівні й лобові м’язи, а між ними з’являється вертикальна складка; на чолі утворюються зморшки; спостерігається легке тремтіння надбрівних м’язів; покусування губ; перекошування рота; розширення зіниць; прикривання очей; виділення злізли; лементи й стогони; різка напруга мускулатури; поява тремтіння; посилена пітливість.
Біль іноді супроводжується непритомністю, шоком, особливо в людей астенічного типу (які швидко стомлюються, дратівливих), з високою чутливістю до болю й звичкою стримувати її зовнішні прояви.
Специфічним буде поводження особового складу у випадку масового одержання бойових психічних травм.
Люди в такій ситуації метушаться, кудись біжать, часто – назустріч небезпеки. У їхніх діях буде переважати ефект страху й жаху. У більшості випадків змінюється свідомість. Для більшості з них характерні вегетативні (пов’язані з діяльністю нервової системи) порушення. Перш ніж приступати до надання психоневрологічної допомоги тут важливо виявити “лідера” або групу “лідерів паніки” і негайно видалити їх з місця (району) виконання завдань.
У процесі медичного сортування уражені й хворі з порушеннями психіки розділяються на кілька груп:
1. Уражені й хворі, що представляють небезпеку для себе й навколишніх.
У цю групу включаються: а). військовослужбовці, що мають забруднення відкритих частин тіла й обмундирування радіоактивними речовинами понад припустимі рівні; б). інфекційні хворі з нервово-психічними розладами; в). військовослужбовці з гострими психічними розладами, у стані зміненої свідомості з явищем психомоторного порушення, що супроводжується агресивними діями або суїцид ними спробами;
2. Уражені й хворі, що потребують невідкладних заходів першої лікарської допомоги за життєвими показниками.
Сюди повинні бути виділені психотравмовані з явищами психомоторного порушення при гострих реактивних,
інфекційних і інтоксикаційних психозах, епілепсії, постраждалі із закритою травмою мозку, ті, які перебувають у несвідомому стані, з неприборканою або часто повторюваною блювотою, судорогами, розладом серцевої діяльності й подиху.
3. Уражені й хворі, що потребують першої лікарської допомоги, що може бути відстрочена за часом або зроблена на наступному етапі медичної евакуації.
Ця група поєднує уражених і хворих з легкими й середньої ваги захворюваннями й поразками, зі спокійною поведінкою (депресивні й ступорозні стани, оглушення, глухонімота тощо).
4. Легкопоранені, які можуть бути повернуті в частину або залишені у медичному пункті для короткострокового відпочинку й лікування (протягом декількох годин).
Більша частина цієї групи представлена військовослужбовцями з легкими (невротичними) формами гострих реактивних станів, з легкими контузіями. Після надання їм заспокійливих засобів, що знімають стани страху, тривоги й напруги, а також після відпочинку й сну вони повертаються в підрозділ.
З метою найбільшої адекватності й ефективності реабілітаційних заходів доцільно виділяти наступні
категорії військовослужбовців залежно від їхніх військово-професійних обов’язків:
Категорія командири частин, штабні працівники тощо з евристичним профілем діяльності, що характеризується продуктивно-творчим мисленням і пов’язаний з високою відповідальністю, нервово-емоційною напругою й інтелектуальним навантаженням.
Категорія командири підрозділів, екіпажів, розрахунків, що керують системами типу “людина-людина” і
“людина-машина”.
Категорія водії, механіки-водії, навідники, зв’язківці, оператори тощо, тип діяльності яких – виконавський, сенсомоторний, з достатніми нервово-психічними навантаженнями й незначним фізичним компонентом.
Категорія стрільці, заряджаючі тощо, діяльність яких відрізняється значним фізичним навантаженням при невираженому сенсомоторному компоненті.
Командирам всіх ступенів важливо при організації бою передбачати всі необхідні міри для надання медичної допомоги пораненим і ураженим, забезпечити їх своєчасну евакуацію з поля бою.
Так, в 40-ій армії під час бойових дій в Республіці Афганістан при проведенні бойових операцій перша допомога в необхідному обсязі надавалася всього лише 10-14% тих, хто її потребував. Як правило, це були поранені, що одержали поранення в безпосередній близькості від розгорнутих автоперев’язочних, якими забезпечувалися оперативні групи управління частин і з’єднань.
Крім того, через непрофесійне надання першої лікарської допомоги дефекти були допущені при наданні допомоги 26, 4% поранених.
До 60% ( плюс-мінус 5%) полеглих на поле бою не одержали медичної допомоги взагалі.
Про істотні недоліки в питаннях організації допомоги пораненим і ураженим свідчить і досвід окремих командирів частин і підрозділів збройних сил РФ, що брали участь у чеченських подіях (грудень 1994-травень 1995 р.).


162
Психогенії воєнного часу є по суті функціональними розладами нервово-психічної діяльності, розвиток яких пов’язаний з психотравмуючими переживаннями, обумовленими обстановкою воєнного часу. Кількість реактивних станів, тобто психічних порушень без анатомічних порушень нервової системи (нейротравм) в умовах воєн завжди становили значну кількість.
Так, наприклад, у російської армії в період російсько-японської війни вони склали 53 відсотки, під час першої світової війни – 64,4%, Червоної Армії в роки Великої Вітчизняної війни – 26,6% всіх хвороб нервової системи. Нервові й психічні захворювання під час бойових дій в Афганістані за період 1980-88 р. склали 2,21 відсотки від загальної захворюваності.
Особливо підвищується чутливість військовослужбовців до психотравуючих факторів у випадку їх поранення або травмування.
Значна кількість поранених, що одержала контузії й психічні травми різного ступеня важкості, при обмежені можливостей надання спеціалізованої допомоги цим військовослужбовцем, зобов’язує командирів передбачати їхню евакуацію.
В інтересах психологічної реабілітації воїнів активно використовувалися відновлювальні методи лікування, такі як трудотерапія, библіо- і музикотерапія (культтерапія), лікувальна фізкультура, стройові заняття. Поєднання дисциплінуючого режиму із трудовими процесами, відпочинком, значення товариського прикладу й впливу, вплив командирів підрозділу видужуючих попереджає фіксацію хворобливих симптомів і розвиток неврозів.
Психологічна реабілітація військовослужбовців по строках здійснення підрозділяється на термінову, обмежену по строку й тривалу.
Термінова психологічна допомога надається всім військовослужбовцем відразу або в найближчий термін після одержання бойової психічної травми як правило в безпосередній близькості до району бойових дій (на батальйонних медичних пунктах). Її мета – відновлення психічної рівноваги й недопущення дезаптативної реорганізації особистості. Чим коротше строк від моменту одержання травми до надання допомоги, тим ефективніше результат реабілітаційних заходів, тим надійніше система попередження посттравматичних наслідків.
Обмежена за терміном психологічна допомога розрахована на військовослужбовців, у яких відтерміновані реакції на психотравмуючі фактори не прийняли хронічної форми. Здійснюється в медичних батальйонах з метою надання їм допомоги в поверненні до нормального процесу відновлення після травматичної події.
Тривала психологічна допомога буде надаватися, як правило, у спеціалізованих госпіталях тим військовослужбовцям, у яких психічні травми набули клінічний характер і їх реабілітація вимагає прийняття спеціальних психоневрологічних мір. Мета – подолання посттравматичних реакцій, підвищення самооцінки й самоконтролю, відновлення особистісної інтегрованості.
Тривалій психологічній реабілітації будуть підлягати військовослужбовці, які перенесли невротичні реакції, невротичні стани, а також гострі й окремі форми затяжних реактивних психозів.
В умовах військової частини психологічна реабілітація здійснюється лікарем частини (при участі невропатолога й психоневролога зі складу медичного батальйону), командирами, психологом, офіцерами органів по роботі з особовим складом.
Будучи частиною системи організації медичної допомоги, лікування поранених і хворих, психологічна
реабілітація має три основних етапи:
1. Діагностичний, у ході якого оцінюється функціональний стан і рівні фізіологічних резервів військовослужбовця, визначається напруга механізмів психологічної адаптації, виявляються ступінь і особливості психоемоційних порушень і відхилень, а також особливості нервнопсихической стійкості.
2. Лікувально-реабілітаційний, що включає формування індивідуального підходу; підбір індивідуального психотерапевтичного впливу (бесіда, психоаналіз, логотерапія, естетотерапія тощо); контроль динаміки психічного статусу; корекцію лікувально-відновлювальних заходів.
3. Етап професійної й соціальної адаптації, складовими елементами якого є: аналіз ефективності лікувально- відновлювальних заходів; оцінка ступеня відновлення професійних навичок і боєздатності; проведення професійної переорієнтації й консультування при порушенні або втраті професійної придатності; відновлення соціального статусу військовослужбовця.
Для різних категорій травмованих з урахуванням змісту кожного етапу психологічної реабілітації й основних принципів її здійснення розробляються відповідні реабілітаційні програми.
При розробці будь-якої реабілітаційної програми варто враховувати обов’язковість наступних її
основних елементів: складання схеми оптимальної побудови реабілітаційних заходів; уточнення стадій стаціонарного етапу й визначення критеріїв для його закінчення; визначення темпів фізичної активності на реабілітаційному етапі; виділення режимів лікування травмованих (основного, прискореного або індивідуального); розробка систем оцінок для контролю адекватності проведених реабілітаційних заходів.
У складанні програми реабілітаційних заходів для кожного військовослужбовця, що одержав психічну травму, беруть участь медичний працівник, психолог, за необхідності – командир підрозділу.
Загальні заходи, проведені в масштабах частини або в підрозділах, погоджуються зі штабом і затверджуються командиром частини.
Загальні висновки: психологічна реабілітація входить у загальну систему лікувально-евакуаційного забезпечення бойових дій військ і по строках здійснення підрозділяється на термінову, обмежену по строках і тривалу; з метою виявлення військовослужбовців з бойовими психічними травмами командирам всіх ступенів важливо вміти за індивідуальними зовнішніх ознаках розрізняти наявність і ступінь психічного розладу військовослужбовців; первинна реабілітація уражених і хворих з порушеннями психіки здійснюється в частині за участю медичних працівників, психологів, командирів; якщо виникає потреба надання кваліфікованої психоневрологічної допомоги командир зобов’язаний передбачити заходи щодо евакуації уражених і хворих у створювані центри психологічної реабілітації; функції реабілітаційного центра для військовослужбовців з бойовими психічними травмами виконує госпіталь для легкопоранених, що входить до складу передової госпітальної бази.



163
6. Рекомендації для військових психологів щодо підготовки особового складу підрозділів і частин до
участі в бою і проведення психологічної реабілітації військовослужбовців із БПТ.
Хід і кінцевий результат сучасної війни будуть багато в чому залежити від морально-психологічного стану особового складу, його здатності переносити воєнні тяготи, подолати страх у бою і, незважаючи ні на що, зберегти волю до перемоги.
Факторами, що сприяють попередженню стресу в бойових діях, є: здоровий психологічний мікроклімат у колективі, а також постійне компетентне керівництво і морально- психологічний вплив із боку командирів; фізична загартованість і добрий стан здоров’я особового складу; високий рівень бойової підготовки військ; здатність до розслаблення і перепочинку в умовах важкої обстановки; основні способи, що рекомендуються для індивідуальної і групової профілактики психічних травм, відносяться до поведінкових аутогенних методів релаксації; морально-психологічне самонавіювання і тренування шляхом повторної мислячої уяви всіх ситуацій бою і дій у цих умовах; дотримання особовим складом здорового способу життя, відсутність або мінімальне поширення шкідливих звичок (куріння, алкоголізм, наркоманія); правильно збалансоване харчування; систематична фізична підготовка. В осіб, що постійно займаються фізичними вправами, розвиваються позитивні зміни в організмі, в тому числі у функціональному стані систем, що зазнають найбільший вплив психогенних факторів.
На підставі узагальнених літературних даних пропонуються комплексні рекомендації щодо попередження впливу психогенних факторів до початку бойових дій:
1. Психологу частини разом із командуванням необхідно створити систему психолого-педагогічного навчання командирів усіх ступенів і всього особового складу методам розпізнавання психічних порушень. У ході занять із бойової та гуманітарної підготовки необхідно викладати основи психології і тренуватись із використанням спрощених методик оцінки психічного стресу, щоб кожен військовослужбовець міг подолати стрес за допомогою неважких прийомів.
2. На заняттях із бойової підготовки психологу необхідно надавати поради командирам з проведення занять, наближуючи їх до бойових обставин настільки, наскільки це можливо в “сучасних” умовах.
3. Важлива роль у підвищенні стійкості до стресу відводиться фізичній підготовці.
4. Сюди же можна віднести пропаганду серед особового складу здорового способу життя і правильно збалансоване харчування.
5. Застосовування різних методів попередження психотравм: релаксація, медитація, обговорення й ін.
Завдання морально-психологічної підготовки ефективно вирішуються тоді, коли особовий склад у ході бойового навчання мусить долати труднощі, подібні до труднощів сучасного бою. В іншому випадку буде натаскування, малокорисна зовнішня активність людей без їх внутрішньої роботи над собою.
Декілька рекомендацій військовому психологу з профілактики і терапії БПТ у бою:
1. Чим тривалішим є вплив травмуючої ситуації, тим більша ймовірність розвитку БПТ. Доведено, що недоцільно тримати особовий склад на передовій більше 25-30 діб.
2. Психологічно стійка поведінка офіцера породжує активну установку у солдатів на подолання страху, високих фізичних навантажень.
3. Організація нехай короткочасного, але ефективного відпочинку.
4. Особовий склад повинен вживати їжу, яка багата білками з великим змістом тирозину.
5. Необхідно вимагати, щоб особовий склад регулярно отримував комплекс полівітамінів і багато вітаміну С.
6. Застосовувати такі методи попередження БПТ, як обговорення й аналіз стресу.
7. Своєчасне моральне стимулювання військової праці.
Практичну допомогу психологу в діагностуванні психічного стану військовослужбовців на полі бою і вибору заходів психологічної підтримки надасть таблиця, що наводиться нижче.
Обсяг першої психологiчної допомоги
на полi бою у залежності від вираженостi психічної реакції
Тип психічної реакції
Симптоми
Заходи, що рекомендуються для
допомоги
Заходи, що не
рекомендуються
Нормальна
Тремор, м’язове напруження, пітливість, нудота та незначна діарея, часте дихання
і серцебиття, стурбованість, занепокоєння
Індивідуальна психофізична підтримка, чітке керівництво з виділенням позитивних ситуаційних мотивів, спілкування з товаришами
Фіксувати надлишок уваги на цьому стані, виділяти серйозність положення, висміювати або залишатися безучасним
Знижена активність, депресія
Військовослужбовці знаходяться в стоячому положенні або сидячи, без руху і розмов, з байдужими обличчями
М’яко встановити з ними контакт, добиваючись того, щоб вони повідомили про те, що сталося.
Виявити увагу
і виразити солідарність. Запропонувати просту, рутинну роботу.
Забезпечити теплою їжею і сигаретами
Проявляти надмірну жалість, призначати седативні засоби (за виключенням крайніх випадків), гіперболізувати почуття солідарності
Індивідуальна паніка
Нерозсудливі спроби до втечі, неконтрольований плач, біг кругами
Проявити доброзичливу твердість.
Дати з’їсти або випити що-небудь тепле. Запропонувати закурити.
Ізолювати, якщо в тому
є необхідність. Виявити співчуття
Вживати грубих заходів при ізоляції, обливати водою, призначати седативні засоби
(за виключенням крайніх випадків)


164
Гіперактивність
Схильність до сперечань, швидка мова, виконання непотрібної роботи, перестрибування з однієї роботи на
іншу, висловлювання нескінченних порад оточуючим
Дати виговоритися, заставити виконувати фізичну роботу.
Запропонувати з’їсти або випити щось тепле, дати закурити.
Здійснювати контроль.
Не проявляти інших почуттів
Акцентувати увагу на стані військовослужбовця, вступати з ним у суперечку, призначати седативні засоби
Реакція з перевантаженням фізичних компонентів
Нудота, рвота, функціональні паралічі
Показати свою зацікавленість, запропонувати просту, неважку роботу. Створити необхідні умови при евакуації в медичний пункт.
Утриматися від прояву інших почуттів
Говорити потерпілим, що з ними нічого серйозного не сталось, сварити і висміювати, акцентувати увагу на
їх стані
В основі сучасної методики терапії психотравм лежать три принципи: своєчасність, наближення місця лікування до поля бою і максимальне скорочення строків лікування, які ми вважаємо можливим запропонувати в наступних рекомендаціях військовому психологу:
1. Розділити потерпілих на хворих із психотичними розладами й осіб, в яких психічні порушення не досягають психотичного рівня. Критерієм сортування є оцінка стану свідомості (порушена-непорушена), рухових розладів
(психомоторне збудження - ступор), особливостей емоційного стану (страх, тривога, депресія). Важливе значення в цей період має своєчасне виявлення і евакуація охоплених страхом панікерів та істеричних осіб, які складають групу підвищеного ризику розвитку паніки.
2. Застосовувати безпосередньо на передовій під час тривалого відпочинку такі методи попередження психотравм, як: релаксація; самонавіювання; медитація; обговорення; аналіз стресу; метод зворотного зв’язку.
3. На полковому пункті психологічної реабілітації лікування уражених із БПТ, в основному, повинно включати методи психотерапії разом із мінімальною кількістю медикаментозних засобів-антидепресантів.
4. Організувати і підтримувати постійний зв’язок потерпілого із своїм підрозділом.
5. Проводити заняття з бойової та фізичної підготовки.

Даний методичний матеріал підготовлено в відділі психологічної роботи соціально-психологічного управління
Головного управління по роботі з особовим складом Збройних Сил України.

Література.
1. Військова педагогіка й психологія. -М.: Воениздат, 1986. -С.113- 123.(Бібліотека офіцера).
2. Спеціалізована медична допомога при бойовій патології./ЦВМУ МО СРСР.-М.:Воениздат,1991.-96 С.
3. Ерохин И.А. Деякі "уроки" надання медичної допомоги пораненим у РА./Хірургічна допомога пораненим по досвіду війни в Республіці Афганістан. Тім 232.-С.-П.:ВМА,1993.-С.11.
4. Съедин С.И.,Абурахманов Р.А. Психологічні наслідки впливу бойової обстановки.-М.:МО РФ, 1992.-С.20.
5. Люнгберг Л. Стрес: його військові наслідку. Медичні аспекти й проблеми. // У кн. Емоційний стрес...-
Л.:Медицина,1970.-С.255.
6. Цитується по Ходос Х.Г. Неврози мирного й воєнного часу.-Іркутськ:НИМИ,1947.-С.9.
7. Лобастов О.С., Спивак Л.И. Організація психоневрологічної допомоги під час Великої Вітчизняної війни. /
Радянська психіатрія в роки Великої Вітчизняної війни. Збірник наукових праць. - Л.: Изд. Ленингр. НДІ
ім.В.М.Бехтерева,1985.-С.8.
8. Ушаков Г.К. Прикордонні нервово-психічні розлади.-М.:Медицина,1987.-С.121.
9. Барабаш В.И., Баронів В.А.,Лобастов О.С. Психоневрологічна допомога в умовах сучасної війни.-
Л.:ВМА,1968.-С.88-89.




















165
























РОЗДІЛ ІІІ. ЦІЛЬОВА ПСИХОЛОГІЧНА ПІДГОТОВКА



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   23   24   25   26   27   28   29   30   ...   34


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал