Методичні рекомендації щодо проведення психологічної підготовки особового складу збройних сил україни



Pdf просмотр
Сторінка24/34
Дата конвертації08.01.2017
Розмір0.59 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   34
Тема 7. САМОРЕГУЛЯЦІЯ ПОВЕДІНКИ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯ В ЕКСТРЕМАЛЬНИХ
УМОВАХ.
Питання, що розглядаються.
1. Групи методів саморегуляції та їх сутність.
2. Рекомендації щодо управління стресами та розвитку стресостійкості.
_______________________________________________________________________

Вступ.
Саморегуляція (лат. regulare – впорядковувати) – властивість усіх живих систем, що забезпечує їх доцільне функціонування. Це здатність військовослужбовця керувати собою на основі сприймання і усвідомлення власних психічних станів і поведінки.
Саморегуляція має таку структуру:
1)
визначення суб’єктом мети свої довільної активності;
2)
програму виконавських дій, узгоджену з умовами діяльності;
3)
неперервний контроль за ходом її реалізації;
4)
оцінку досягнутих результатів;
5)
рішення про необхідність корекції і характер колекційної діяльності.
Це замкнутий контур регулювання активності організму військовослужбовця, який функціонує на основі
інформації, носіями якої є психічні форми відображення дійсності (образи сприймання, уявлення, поняття).
Прийнята військовослужбовцем ціль не визначає однозначно умов для чіткого планування виконавського процесу. Навіть за однакових умов можливі різні способи досягнення мети. Залежно від індивідуальних особливостей військовослужбовця, його звичок і особистісних якостей програма саморегуляції і процес її реалізації у різних людей відбувається неоднаково.
Дієвість психічної саморегуляції можлива лише при певних фізіологічних умовах м’язового розслаблення й деякого зниження рівня активності мозку, у зв’язку з чим формуються так звані “зони рапорту”. Останні дають можливість активного застосування словесних формулювань в умовах, які спонукають реалізацію вербального самонавіювання. В основі як навіювання, так і самонавіювання лежить зниження свідомого контролю за інформацією, що сприймається. Якщо при навіюванні зона концентрованого збудження у корі головного мозку виникає в результаті дії зовнішніх подразників, то при самонавіянні вона може утворюватися внаслідок пожвавлення й тренування внутрішніх асоціативних зв’язків. Самонавіювання – це процес адресований самому собі. Самонавіювання дозволяє суб’єктові викликати у себе ті або інші відчуття, управляти процесами уваги, пам’яті, емоційними й соматичними реакціями.
Самонавіювання може бути мимовільним і довільним. Мимовільне самонавіювання звичайно опосередковане додатковими, посилюючими факторами й несе в собі потужний емоційний заряд. Довільне самонавіювання можливе, якщо зосередити думки й увагу на якому-небудь одному уявленні.
1. Групи методів саморегуляції та їх сутність.
Методи саморегуляції діляться на такі групи:
1.
Методи, спрямовані на оптимізацію психічних і вегетативних функцій організму (довільне самонавіювання (метод Е.Куе), самогіпноз, аутогенне тренування (метод Й.Шульца), психорегулююче тренування,
ідеомоторне тренування, метод ритмогенної концентрації уваги (за О.Соколовим), медитація, спеціальні методи – психом’язове тренування за О.В.Алексєєвим, психотехніка бойового трансу за О.Є.Тарасом).


135 2.
Методи, спрямовані на керування м’язовим тонусом організму (прогресивна м’язова релаксація (метод
Е.Джекобсона), активна м’язова релаксація, пасивна м’язова релаксація, вплив на біологічно активні точки).
3.
Фізичні методи психічної саморегуляції (самомасаж, вплив на біологічно активні точки, дихальні вправи).
4.
Змішані методи (методика психофізичної гімнастики (за О.Л.Гройсманом), комплексні вправи).
Навчання особового складу релаксації доцільно планувати на період природного зниження активності військовослужбовців в 14.00-15.00 годин.
Навчання техніки мобілізації і входження у специфічні (особливі) стани свідомості краще проводити в 16.00-
18.00, коли підвищується функціональна активність організму і витривалість.
Тренінги спілкування (комунікації) і техніки управління емоціями і взаєминами нагально рекомендується проводити в 18.00-20.00 годин, коли підвищується позитивність сприйняття оточуючих.
Ідеомоторні тренування навичок руху (техніка рухів) надають найбільшого ефекту в 10.00-12.00 годин, коли загострюється активність нейромоторних механізмів, а енергетика – максимальна.
У загальному вигляді алгоритм засвоєння методів саморегуляції військовослужбовцем може бути таким:
1. Необхідно створити карту психічних станів – виділити і систематизувати основні відомі стани, означити їх зручним для себе чином, запам’ятати об’єктивні ознаки і суб’єктивні переживання.
2. Навчитися легко розрізняти їх як якісно, так і кількісно.
3. Навчитися переходити з одного стану до іншого: спочатку у сусідні стани, потім у все більше і більше віддалені.
4. Спочатку необхідно користуватися опосередкованими прийомами саморегуляції – рухом, диханням, зовнішніми впливами тощо. З часом треба навчитися переходити із стану в стан.
Принцип підбору більшості методів саморегуляції відбувається за принципом – “внутрішнє – зовнішнє – внутрішнє”. Виділяється який-небудь параметр поведінки військовослужбовця, що відображає внутрішній стан людини, але який вольовим зусиллям можна контролювати (дихання, міміка, характер рухів, порядок дій тощо). Після чого вольовим зусиллям цей параметр змінюють в той бік, у який бажано змінити стан.
Основними формами саморегуляції є такі: рух, дихання, медитація, вербалізація, візуалізація, зовнішні впливи. Крім того, негативний психічний стан можна відрегулювати за рахунок зміни контексту, за рахунок переносу уваги тощо. У якості ще одного методу, можна виділити, так звані “якорі” – знаки, що пов’язані у свідомості з бажаними станами.
Під час корекції початкових (стартових) психічних станів, як і при будь-якій саморегуляції військовослужбовцеві доцільно діяти за таким алгоритмом: визначити характер та ступінь прояву свого психічного стану; оцінити характер своєї нинішньої або майбутньої діяльності; визначити свій оптимальний психічний стан; обрати зі свого арсеналу або придумати метод саморегуляції, адекватний завданню і ситуації (психічному стану, запасу часу, обстановці); застосувати обраний метод саморегуляції, відслідковуючи ефект. За необхідністю внести в метод корективи або замінити його на інший.
Командирам підрозділам необхідно пам’ятати, якщо військовослужбовець знаходяться у виснаженому фізичному або психічному стані, якщо він хворий, якщо у нього період депресії, тоді швидко змінити психічний стан буде важко. Проте це можливо, якщо впровадити в свою життєдіяльність комплексну програму управління власними психічними станами, тоді зросте не тільки ефективність оперативної саморегуляції, але й покращиться загальний емоційний (морально-психологічний клімат) фон військової служби та діяльності.
Умовно практика саморегуляції психічного стану військовослужбовців може бути поділена на чотири частини:
1)
профілактика негативних психічних станів;
2)
підтримка позитивних психічних станів;
3)
корекція психічного стану у випадку його погіршення;
4)
покращення базового психічного стану.
Профілактика негативних психічних станів військовослужбовців складається з двох основних підходів: а) зміцнення психофізіологічного здоров’я; б) раціональної побудови службової діяльності (життя).
Основними напрямками цієї частини саморегуляції психічного стану військовослужбовців є: фізичне навантаження; відпочинок і сон; харчування; спеціальні процедури; покращення екологічності умов служби (життя); психогігієна.
Підтримка позитивних психічних станів військовослужбовців потребує постійного моніторингу – військовослужбовцю необхідно постійно “тримати руку на пульсі” свого психічного стану. Проте цього недостатньо.
Для підтримки постійного позитивного психічного стану потребується постійне внутрішнє зусилля. Якщо в будь-якій ситуації дозволити послаблення – психічний стан буде погіршуватися. І чим гостріше, стресогенніше ситуація, тим більше зусилля потребується.
Корекція психічного стану військовослужбовцю потрібна тоді, коли не вдалося проконтролювати свій стан.
Причому, чим раніше виявити погіршення психічного стану, тим меншими силами його можна відновити. Легке роздратування і глибока депресія потребують різних зусиль для регулювання. У ранній стадії погіршення психічного стану його можна відрегулювати одним лише вольовим зусиллям. Пізніше, у “запущеній” фазі може допомогти процес
“обдумування” стану – рефлексія текучого стану та аналіз причин його погіршення. Але якщо цього не зробити, тоді негативний стан стабілізується, і для його регуляції будуть потрібні спеціальні прийоми.
Покращення базового психічного стану військовослужбовця відбувається за принципом: “Роби добре – погано
і так вийде!” Рецепт простий: військовослужбовцю не тільки треба постійно утримувати необхідний психічний стан, але й постійно його покращувати. Ця ідея – ідея надзавдання – дозволяє військовослужбовцю автоматично “відпрацювати” всі попередні рівні регуляції психічних станів. Навіть якщо не вдасться “здвинути” свій базовий психічний стан, то він і не погіршиться, як кажуть: “Щоб залишатися на місці – треба бігти зі всіх сил!”


136
У покращенні базового психічного стану військовослужбовців можна виділити два основних напрямки:
1. Покращення якості психічного стану. Прагнення від більш простих і слабо ресурсних станів до станів більш складних і більш ресурсних. Природно, що для постановки і вирішення його завдання необхідно мати шкалу психічних станів.
2. Підвищення стабільності психічного стану військовослужбовця. Необхідно знижувати ситуаційних емоційних коливань або, так званих перепадів настрою.
2. Рекомендації щодо управління стресами та розвитку стресостійкості.
В управлінні стресами військовослужбовців важливе місце займає система відновлення. Заходи з відновлення організму допомагають швидше прийти у форму, особливо коли військова служба та діяльність насичена стресовими ситуаціями, які чергуються та накладаються одна на одну.
Відновлювальні заходи можна умовно поділити на два типи. Перший тип відновлення образно можна назвати
“коловоротом”, другий – “другим диханням”. Перший тип передбачає повне відновлення організму від дії негативної стресової ситуації, другий тип – часткове відновлення, достатнє для продовження боротьби.
Обрання типу відновлення залежить від особистого вибору, але треба враховувати ступінь відновлення, обставини, індивідуальні особливості особистості військовослужбовця тощо. Необхідно пам’ятати, що під час тренування стресостійкості не слід приділяти багато уваги засобам відновлення. Організм повинен справлятися з навантаженнями самостійно.
Основними засобами відновлення організму військовослужбовця від дії негативних стрес-факторів можуть бути такі:
1.
Психологічні засоби: аутогенне тренування, м’язова релаксація, музика і світломузика, психорегуляція, гіпноз тощо.
2.
Психогігієнічні засоби: цікаве дозвілля, позитивні відео-, кінофільми, спілкування з природою, комфортні умови життя, гарне спілкування тощо.
3.
Організаційні засоби: збалансована активність, правильний режим дня, планування діяльності тощо.
4.
Медико-біологічні засоби: масаж, водні процедури (сауна, баня), раціональне харчування, повноцінний відпочинок і сон тощо.
5.
Фармакологічні засоби: препарати женьшеня, золотого кореня, вітаміни і мінеральні речовини, біоактивні добавки, аромамасла, зелений чай, ненаркотичні стимулятори.
Командирам підрозділів при плануванні відновлення (а також інших заходів управління стресами), необхідно пам’ятати про ефективність комплексного підходу. Застосовуючи по кожному заходу із різних груп, можна отримати більш значущий ефект, витративши загалом менше часу і зусиль.
Для мінімізації зусиль командира підрозділу щодо управління стресами військовослужбовців слід вести мову про найефективніший метод відновлення – аналіз ситуації, що викликала стрес.
При перенасиченні енергії – це відмінний спосіб спрямувати цю енергію на користю психічного стану військовослужбовців. При нестачі енергії – це спосіб її мобілізувати. Ця діяльність повинна бути спрямована з минулого у майбутнє.
Типовим алгоритмом аналізу подій для будь-якого військовослужбовця може бути:
- повторний перегляд ситуації (Що відбувалося? Що ви відчували? Що переживали? Що зрозуміли?);
- усвідомлення (Що ви взнали нового про себе, про оточуюче середовище, про діяльність? Як можна використати ці знання, щоб ситуація стала кращою? Куди ви можете або бажаєте рухатися далі?);
- вибір і цілевизначення (поставте мету і сформулюйте установку досягнути її за будь-яку ціну. Не забувайте про конкретність мети);
- планування (визначте: що, як, скільки, коли ви будете робити? Утримуйте зв’язок планів із рішеннями, а рішення – із досвідом вихідної ситуації);
- облік (відмічайте ті із запланованих дій, які ви виконали, у випадку невиконання повертайтесь подумки до аналізу ситуації, підтримуйте свою мотивацію).
Одночасно із засвоєнням навичок управління стресом у військовослужбовців необхідно розвивати стресостійкість, яка дозволить їм успішно протистояти стресу хоча б середнього рівня нетривалий час. Тільки це дозволить військовослужбовцю проаналізувати й оцінити те, що відбувається, підібрати ефективний спосіб корегування ситуації, своєї поведінки або стану та успішно застосувати цей спосіб і вийти зі стану стресу.
Основний підхід до розвитку стресостійкості – це добровільні свідомі регулярні дозовані стресові впливи, на фоні яких цілеспрямовано виконується будь-яка діяльність. Методика розвитку стресостійкості збігається із загальними принципами тренування (свідомість, цілеспрямованість, регулярність, систематичність тощо), складність полягає у підборі вправ. Оскільки стрижневим переживанням стресу є напруга і дискомфорт, то саме ці ознаки допомагають підбирати вправи на розвиток стресостійкості у військовослужбовців.
Основними принципами підбору вправ на підвищення стресостійкості військовослужбовців є наступні:
- екологічність (відсутність шкоди для тіла, бажано користь);
- запас навантаження (тренувальне навантаження можна підсилювати на заняттях практично без обмежень);
- дозування (навантаження легко дозувати, підбираючи оптимальний “крок”);
- простота (проста техніка виконання і надійний інвентар дозволяють зосередитися на вправі).
Основні підходи щодо підвищення стресостійкості військовослужбовців наступні:
1.
Основний метод: “Тяжко в навчанні – легко в бою!”
Командирам підрозділів необхідно розрахувати, організувати і культивувати високий рівень психічного тиску на воїнів, причому так, щоб цей тиск не припинявся ні на хвилину. В результаті військовослужбовці, які адаптуються до даного стресу, починають відноситься до такого рівня навантаження як до норми.
2.
Додатковий метод: “Щеплення від стресу”.
Командири підрозділів періодично організовують збільшення понад норми фізичне і психічне навантаження на воїнів.
Основними засобами і методами підвищення стресостійкості військовослужбовців є:
Фізичне навантаження. Виконання вправ “до межі” – через біль.


137
Температурні впливи. Як холодні, так і гарячі. В гарячій воді нарощувати навантаження за рахунок підвищення температури, часу перебування (5-10 хв). У холодній воді підвищення навантаження за рахунок збільшення тривалості процедури, температура мінімальна.
Затримка дихання. На вдиху і видиху “до упору”. Сидячи, зберігаючи нерухомість і розслабленість.
Концентруватися на відчуттях.
Голодування. 1-2 рази в неділю без припинення повсякденної діяльності.
Больові впливи. Масаж віником у бані. Масаж ногами. Іплікатори. Ударне закалювання тіла та інші вправи з арсеналу бойових мистецтв.

Даний методичний матеріал підготовлено в відділі психологічної роботи соціально-психологічного управління
Головного управління по роботі з особовим складом Збройних Сил України.

Література.
1.
Абдурахманов Р. и др. Военная психология: методология, теория, практика. – Режим доступу до журн.: http://www.syntone-spb.ru/library/books/?item_id=3761¤t_book_page=1 2.
Александров А.А. Аутотренинг: справочник / А.А. Александров. – СПб: Питер, 2007. – 272с.
3.
Апчел В.Я. Стресс и стрессоустойчивость человека / В.Я. Апчел, В.Н. Циган. – СПб.: ВМА, 2002. – 86 с.
4.
Бойко О. В., Гузенко І.М., Кожевніков В.М., Миценко Д.В., Муравська М.С., Романишин А. М.
Психологічна підготовка Ч.1 (теоретичний аспект): Навчально-методичний посібник / – Львів: АСВ, 2010. – 200 с.
5.
Дикая Л.Г. Психическая саморегуляция функционального состояния человека (системно-деятельностный подход) / Л.Г. Дикая. – М.: Изд-во “Институт психологии РАН”, 2003. – 318 с.
6.
Екстремальна психологія: [підручник] / [Євсюков О.П., Куфлієвський А.С., Лєбєдєв Д.В. та ін.]; за заг. ред. проф. О.В. Тімченка. – К.: Август Трейд, 2007. – 502 с.
7.
Замана В.М., Воробйов Г.П., Ткачук П.П., Муженко В.М., Коберський Л.В., Бойко О.В., Романишин А.М.
Організація психологічної підготовки особового складу підрозділів сухопутних військ // Навчально-методичний посібник. – Львів: АСВ, 2012. – 404 с.
8.
Каменюкин А. П., Ковпак Д. В. Антистресс-тренинг. – СПб.: Питер, 2004. – 194 с.
9.
Караяни А.Г. Психологическое обеспечение боевых действий личного состава частей Сухопутных войск в локальных военных конфликтах. – М., 1998. – 245 с.
10.
Китаев-Смык Л.А. Психология стресса / Л.А. Китаев-Смык. – М.: Наука, 1984. – 360 с.
11.
Кокурин А. Психологическое обеспечение экстремальной деятельности. – Режим доступу до журн.: http://rl-online.ru/articles/1-04/421.html
12.
Корчемный П.А. Психологическая подготовка личного состава военно-воздушных сил к активным боевым действиям в условиях современной войны. – М.: ВПА, 1990. – 260 с.
13.
Лебедев В. И. Экстремальная психология. Психическая деятельность в технических и экологически замкнутых системах. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. – 431 с.


Тема 8. ПСИХОЛОГІЧНА ПІДГОТОВКА ОСОБОВОГО СКЛАДУ В ХОДІ ТАКТИЧНИХ (ТАКТИКО-
СПЕЦІАЛЬНИХ) НАВЧАНЬ.
Питання, що розглядаються.
1. Рекомендації командирам (начальникам) щодо ефективної організації психологічної підготовки у ході
тактичних (тактико-спеціальних) навчань, тренувань за сигналами бойової готовності.
2. Особливості організації психологічної підготовки у ході тактичних (тактико-спеціальних) навчань.
_______________________________________________________________________________________________________
_____________

Вступ.
Тактичні (тактико-спеціальні) навчання є вищою формою цілеспрямованого формування необхідних особовому складу психологічних якостей. На навчаннях в особового складу проявляються комплексні знання, навички та вміння, а також морально-психологічні якості, набуті у процесі навчання і виховання, виникають психічні стани і почуття, близькі до тих, які характерні для бойової обстановки.
Все це дозволяє не тільки вдосконалювати психіку особового складу, але й перевіряти його психологічну готовність до ведення бойових дій.
До початку тактичних (тактико-спеціальних) навчань з особовим складом повинні бути вивчені способи і прийоми сучасної збройної боротьби, а також проведені тактико-стройові (тактичні) заняття, на яких окрім дій у різних видах бою відпрацьовуються окремі прийоми, спрямовані на вирішення завдань психологічної підготовки.
До них відносяться такі: подолання під впливом противника різноманітних загороджень, перешкод, вогнищ пожеж і зон заражень; дії за встановленими сигналами оповіщення щодо радіаційного і хімічного зараження, при застосуванні противником високоточної зброї; надання самодопомоги і взаємодопомоги при опіках, пораненнях; дії десантуванням; обкатка танками; вихід із пошкоджених танків (БМП, БТР) під вогнем противника; евакуація поранених тощо.
На цих заняттях для засвоєння особовим складом кожного навчального питання необхідно створювати тактичну обстановку, що вимагає від особового складу психічної напруги, активних і рішучих дій. Противника необхідно позначати мішенями, манекенами, макетами озброєння і воєнної техніки, виділяти для цього необхідну кількість особового складу та засоби імітації.


138
1. Рекомендації командирам (начальникам) щодо ефективної організації психологічної підготовки у ході
тактичних (тактико-спеціальних) навчань, тренувань за сигналами бойової готовності.
Навчання будуть справжньою школою психологічної підготовки військ тільки у тому випадку, якщо на них будуть створюватися умови, що потребують від особового складу активної діяльності, уміло відтворюватися зовнішня картина бою, якщо є противник, що активно чинить опір, фізичні труднощі (навантаження) і психічні переживання, моделюватимуться елементи раптовості, небезпеки, ризику, дефіциту часу, які забезпечують умови для формування у воїнів необхідних емоційно-вольових якостей.
Навчання повинні проводитись за комплексною тематикою, у високому темпі, днем і вночі, у складних погодних умовах (дощ, сніг, туман, мороз, ожеледиця тощо), в обстановці, яка швидко змінюється, з виконанням
(імітацією) бойової стрільби артилерії і мінометів, бомбових ударів авіації, проходженням техніки (танків, БМП, БТР) через зайняті позиції і райони, польотами вертольотів і літаків над особовим складом, стрільбою зі всіх видів стрілецької зброї, метанням бойових гранат, форсуванням водних перешкод, проходженням заболочених ділянок місцевості, десантуванням, подолання зон ураження, руйнувань і пожеж, різноманітних інженерних загороджень, діями в засобах захисту і в умовах активних радіоперешкод.
Під час навчань особовий склад повинен вміти вести боротьбу з танками, БМП, БТР, низьколітаючими повітряними цілями противника, його диверсійно-розвідувальними групами і десантами, захищатися від запалювальних речовин, нести “втрати” живої сили і техніки, надавати допомогу “постраждалим”, “пораненим” і відновлювати свою боєздатність.
З метою активізації дій особового складу і виховання у нього високої пильності на навчаннях треба практикувати також передачу хибних команд, інформацію про обстановку тощо.
Командири повинні вносити в кожне навчання максимум творчості, щоб створити обстановку, яка наближена до умов реального бою.
Першочергове значення мають вибір і обладнання району навчань, не знайома і найбільш характерна для театру бойових дій місцевість із природними перешкодами і місцевими предметами сприяє створенню складної повчальної обстановки.
Створити модель сучасного бою і успішно вирішити поставлені перед навчанням цілі і завдання дозволяє широке використання різноманітних засобів імітації (імітаційних комплектів вибухових речовин, навчальних рецептур отруйних речовин, імітаторів радіаційного зараження місцевості, імітаційних гранат та фугасів, вибухових пакетів, петард, димових шашок і гранат, сигнальних та освітлювальних ракет, вогневих сумішей, холостих набоїв і пострілів, навчальних мін), трансляції акустичних (шумових) ефектів бою (звуків стрільби, вибухів, стогонів поранених, двигунів техніки, літаків та вертольотів), а також використання різноманітних інженерних загороджень і перешкод, які застосовуються для військ раптово (імітаційних мінних полів, дротяних і малопомітних перешкод, ровів, колійних мостів, завалів, пасток, барикад, зруйнованих ділянок доріг і мостів), пожеж, макетів пошкодженої техніки і манекенів з муляжами поранень і трупів.
Двосторонній характер бойових дій підрозділів передбачає доцільність мати на тактичних навчаннях реального противника, який повинен бути достатньо сильним, хитрим, активно діючим і озброєним сучасною зброєю.
Постійна протидія такого противника створює атмосферу напруги і раптовості, яка властива бойовій обстановці, змушує особовий склад проявляти бойову активність і пильність, виховує в нього винахідливість, ініціативу, сміливість і рішучість.
Під час проведення двосторонніх тактичних навчань відсутність на них протидіючого противника повинна компенсуватись додатковими заходами з обладнання місцевості, захисту від високоточної зброї і зброї масового ураження противника, імітації, інтенсивною роботою командира, який проводить навчання, і його помічників.
У сучасних умовах залишається важливим інженерне обладнання місцевості, яке не тільки створює сприятливі умови для ведення бою, але є важливим фактором збереження боєздатності військ, захисту особового складу як звичайних, так і високоточних засобів ураження.
Крім того, заходи з обладнання та заняття з подолання інженерних загороджень на місцевості сприяє формуванню в особового складу вірного уявлення про сучасний бій, виховує у воїнів самовладання, стійкість, наполегливість в досягненні поставлених цілей.
На кожному тактичному (тактико-спеціальному) навчанні необхідно вимагати, щоб особовий склад виконував у повному обсязі завдання з інженерного обладнання місцевості у відповідності до обстановки, для цього виділяти необхідний час, ресурси і здійснювати контроль за їх виконанням.
Крім цього, тренування за сигналами бойової готовності сприяє вихованню особового складу у дусі високої пильності і особистої відповідальності за підтримання бойової готовності свого підрозділу або частини (з’єднання).
Виходячи з інтересів психологічної підготовки, тренування за сигналами бойової готовності необхідно проводити раптово для всього особового складу і, як правило, імітуючи дії повітряного і наземного супротивника.
Раптовість забезпечується збереженням в таємниці термінів оголошення сигналів бойової готовності, підйомом особового складу в несподіваний час (в ході занять з бойової підготовки, господарських робіт, проведення культурно- масових заходів, в дні відпочинку тощо), залученням для цього обмеженого кола осіб і їх умілими діями.
Для створення обстановки напруженості і раптовості при підйомі особового складу за сигналами бойової готовності доцільно також ставити їм завдання по знищенню десантів і диверсійних груп супротивника, завчасно позначених і приховано розташованих в районі пунктів дислокації підрозділів, частин (з’єднань), що виводяться на навчання.
2. Особливості організації психологічної підготовки у ході тактичних (тактико-спеціальних) навчань.
Досягнення впевнених дій особового складу в умовах застосування противником високоточної зброї,
засобів масового ураження і запалювальних сумішей є вагомим завданням психологічної підготовки підрозділів, частин (з’єднань).
На навчаннях, де моделюються умови застосування вищеозначеної зброї і засобів, повинні вирішуватися наступні завдання психологічної підготовки особового складу: формування у військовослужбовців правильного уявлення про характер бою із застосуванням ядерної, лазерної, хімічної та інших видів зброї;


139 виховання впевненості в можливості виконання поставлених бойових завдань в умовах застосування противником цих видів зброї, а також в надійності захисних властивостей техніки, місцевості, інженерних споруд та
індивідуальних засобів захисту; формування навичок у подоланні і веденні бойових дій в зонах, заражених радіаційними та отруйними речовинами противника або вогневих зон, без зниження бойової активності і темпів наступу; формуванню навичок і вмінь в самодопомозі і взаємодопомозі, у швидкій ліквідації наслідків застосування противником зброї масового ураження, високоточної зброї і відновлення боєздатності підрозділів, частин (з’єднань); виховання стійкості, мужності, здатності довгий час діяти в індивідуальних засобах захисту, вміти проводити заходи з інженерного обладнання місцевості, аварійно-рятувальні роботи, санітарної обробки, дезактивації, дегазації і дезінфекції.
Для формування у особового складу правильного уявлення про характер бойових дій із застосуванням зброї масового ураження, необхідно в ході навчань здійснювати імітацію як самої зброї, так і зовнішньої картини наслідків її застосування.
Недостатній психологічний вплив на особовий склад імітаторів зброї масового ураження повинен компенсуватися складністю тактичної обстановки, фізичною і розумовою напругою, а також динамічністю і безперервністю дій.
Світлове випромінювання можна імітувати застосуванням протягом 10-15 сек. направлених променів від фар або інших джерел яскравого світла, а за допомогою імітаторів радіаційного зараження створювати умови для роботи дозиметричних приладів і ведення радіаційної розвідки.
Все це вимагає від особового складу прояву не тільки швидкості реакції і винахідливості, але й самовладання.
При цьому особливу увагу слід звертати на умілі дії тих, хто навчається і збереження ними бойової активності.
На навчаннях з підрозділами можна допускати імітацію ядерного вибуху за допомогою ШИРАС або освітлювальних ракет, добиваючись швидкості і правильності дій військовослужбовців. Імітацію слід супроводжувати підривом зарядів вибухових речовин, розташованих на безпечному віддаленні від особового складу.
Імітація зовнішньої картини наслідків застосування зброї масового ураження повинна полягати у створенні вогнищ пожеж, займанні макетів бойової техніки, “виводу з ладу” особового складу, озброєння і бойової техніки, руйнувань оборонних споруд, макетів будівель, мостів тощо.
Все це повинно здійснюватися в цілях створення умов для активних практичних дій тих, хто навчається: визначення рівнів радіації і меж радіоактивного зараження; рятуванням екіпажів техніки, що “горить”, і “пошкоджених” машин; гасіння вогнищ пожеж і подолання завалів і руйнувань; евакуації і ремонту бойової техніки; надання допомоги
“постраждалим”; відновлення боєздатності частин і підрозділів, а також пунктів управління; подолання в засобах захисту ділянок місцевості, “заражених” радіоактивними речовинами та пилом; відновлення оборонних споруд; проведення часткової спеціальної обробки; відображення контратак “супротивника”, що використовує результати ядерних ударів у своїх цілях.
Використання на навчаннях знаків з написами “завали”, “зруйновано”, “заражене” повинно бути мінімальним, оскільки це є елементом умовності і не сприяє формуванню необхідних психологічних якостей особового складу.
Ліквідацію наслідків ядерних ударів доцільно відпрацьовувати з особовим складом не тільки в кінці навчань, але й в ході їх, добиваючись кожного разу повного і якісного виконання передбачених планом робіт.
Для швидкого і правильного визначення “втрат” рекомендується завчасно вивчати можливі варіанти використання місцевості, бойової техніки і інженерних споруд в районі наміченого вибуху, підготувати картки “втрат”.
Залежно від дій тих, хто навчається слід “виводити з ладу” особовий склад, бойову техніку і оцінювати боєздатність тих, хто знаходився в укриттях.
Особовий склад, “виведений з ладу”, повинен прямувати при необхідності на пункти спеціальної обробки або відпрацьовувати питання надання медичної допомоги, ремонту і евакуації озброєння і техніки. З ним слід проводити спеціальний розбір, на якому вказати на конкретні недоліки в діях, що послужили причиною “виводу їх з ладу”. Такий розбір сприятиме формуванню в особового складу упевненості в можливості захищатися від ядерних ударів.
У тих випадках, коли імітується застосування супротивником хімічної зброї, виконання завдань психологічної підготовки досягається: створенням хімічної обстановки, наближеної до реальної дійсності; тренуванням особового складу в діях із захисту з отриманням сигналу сповіщення, що подається раптово в ході виконання підрозділами бойових завдань; тривалим знаходженням в протигазах і засобах захисту при веденні бойових дій; визначенням “втрат” в живій силі з урахуванням конкретних заходів захисту, що виконуються особовим складом по сигналу сповіщення; постійним контролем за виконанням особовим складом заходів захисту, що відповідають реальній обстановці, з обов’язковим “виведенням з ладу” осіб, що не виконали заходів захисту, і евакуацією їх з “зараженого району”; формуванням в особового складу віри в надійність індивідуальних і колективних засобів захисту, а також захисних властивостей техніки; проведенням в повному обсязі комплексу профілактичних і лікувальних заходів і показом ефективності їх застосування різними способами.
Створення в ході навчань хімічної обстановки, наближеної до реальної дійсності, здійснюється за допомогою добре продуманої системи імітації, що дозволяє в потрібний момент викликати у тих, хто навчається психологічну напруженість.
З цією метою доцільно застосовувати імітаційні засоби в періоди найбільш активних і напружених дій особового складу – під час виконання інженерних робіт, при подоланні різних перешкод, заболочених ділянок, гірсько- лісистих районів місцевості, при розгортанні для атаки з ходу і відбитті контратаки в ході ведення нічних бойових дій, при переслідуванні, а також під час відпочинку або прийому їжі.
Залежно від виду бойових дій імітаційні засоби можуть застосовуватися: при знаходженні підрозділів в районах зосередження і при веденні оборонних дій – за допомогою вертольотів з використанням імітаційних засобів; при здійсненні маршу – шляхом підриву імітаційних фугасів або гранат з одночасним підривом зарядів вибухових речовин для імітації ударів авіації і вогню артилерії; при переслідуванні противника, що відходить, шляхом завчасного створення заражених ділянок місцевості.


140
Залежно від обстановки можуть застосовуватися одночасно всі перераховані вище способи імітації.
Формування в особового складу віри в надійність індивідуальних і колективних засобів захисту, а також захисних властивостей техніки, що має спеціальну захисну систему, досягається: проведенням перевірки протигазів і відпрацюванням напередодні навчань нормативів з користування протигазом в зараженій атмосфері; знаходженням особового складу (для їжі, відпочинку тощо) в місцях, забезпечених фільтровентиляційними установками; подоланням заражених ділянок на машинах з включеною системою захисту без протигазів.
Показ особовому складу ефективності профілактичних і лікувальних заходів проводиться зазвичай на пунктах спеціальної обробки шляхом дегазації озброєння і бойової техніки з подальшою перевіркою відсутності на них навчальних рецептур імітації отруйних речовин супротивника за допомогою приладів хімічної розвідки, а також проведенням санітарної обробки відкритих ділянок шкіри за допомогою індивідуального протихімічного пакету.
На навчаннях, що проводяться в умовах застосування супротивником запалювальних речовин, вогнища пожеж створюються підривом імітаційних засобів, споряджених вогневою сумішшю, а також обробкою поверхні навчальних об’єктів спеціально приготовленою вогневою сумішшю.
При навчанні особового складу захисту від запалювальних речовин його слід підвести до розставлених зразків
(макетів) бойової техніки. На поверхні цієї техніки (макетів) необхідно заздалегідь нанести вогневу суміш, яку слід підпалити раптово для тих, хто навчається. Ефект горіння можна підсилити застосуванням гранат (шашок) чорного диму.
За командою командирів підрозділів особовий склад повинен за допомогою табельних і підручних засобів
(вогнегасники, брезенти, пісок, сніг тощо) швидко ліквідовувати вогнища пожеж і продовжувати виконувати бойове завдання.
Крім того, особовий склад може долати вогнища пожеж в пішому порядку.
При навчанні діям із захисту від запалювальних речовин в обороні особовий склад розміщується в траншеї
(окопах) з підготовленими вогнищами горіння на перекриттях, одязі, дні або бруствері. Після раптового для тих, хто навчається спалаху вогневої суміші (підриву імітаційних фугасів) вони повинні приступити до гасіння пожежі: засипати вогнища пожежі землею, піском, мулом або снігом, накрити вогонь підручними засобами, збити полум’я свіжозрубаними гілками дерев або чагарнику тощо.
У всіх випадках необхідно також тренувати особовий склад в гасінні вогневих сумішей, що горять на манекенах і на собі.
При відпрацюванні питань розташування військ на місці основну увагу слід приділяти вихованню в особового складу високої пильності і постійного прагнення до укритого розміщення і маскування. Від кожного військовослужбовця необхідно вимагати умілого використання захисних і маскувальних властивостей місцевості, щілин, укриттів, окопів, постійної готовності до захисту від зброї масового ураження, відбиття атак наземного і повітряного супротивника, пильного несення служби в охороні.
В цілях повного і якісного відпрацювання цих питань командири повинні надавати тим, хто навчається необхідний час, здійснювати контроль за ходом робіт, а також проводити огляди готовності підрозділів і частин в районах розташування.
При розташуванні військ на місці повинні широко практикуватися імітація нальотів авіації із застосуванням
різних видів зброї супротивника, дії його десантів і диверсійно-розвідувальних груп, “виведення з ладу” осіб, що недбало відносяться до служби охорони (дозорних і патрулів), а також техніки, що погано охороняється.
Необхідно розігрувати бої сторожових застав і загонів, особливо в нічний час і в умовах обмеженої видимості.
При відпрацюванні питань маршової підготовки військ повинні вирішуватися завдання виховання в особового складу постійної готовності до зустрічі з супротивником, моральної і фізичної витривалості, рішучості і наполегливості в досягненні поставлених цілей.
Для цього всі маршові пересування військ необхідно здійснювати в передбаченні зустрічі з супротивником і проводити їх, як правило, на великі відстані.
Маршрути руху підрозділів повинні вибиратися на характерній для театру військових дій місцевості, що вивчається, з широким використанням ґрунтових польових, гірських і лісових доріг з наявністю заболочених ділянок, місць з сипким піщаним ґрунтом, завалів, ярів, крутих підйомів і спусків, канав і водних перешкод.
У ході маршу особовий склад повинен переправлятися убрід і по збудованих мостах, відбивати нальоти авіації, напад диверсійних груп і десантів, захищатися від запальних засобів і зброї масового ураження супротивника.
На окремих ділянках маршруту доцільно імітувати “вихід з ладу” транспортних засобів і продовжувати здійснення маршу в пішому порядку із застосуванням марш-кидків.
При відпрацюванні питань наступального бою у особового складу повинне формуватися правильне уявлення про нього, виховуватися високий наступальний порив і непохитна рішучість активними діями розгромити супротивника всіма наявними засобами, військове товариство і взаємовиручка в бою, сміливість і відвага, рішучість і ініціативність.
Залежно від теми і цілей навчань необхідно передбачати відпрацювання з особовим складом наступних навчальних питань: проведення вогневої підготовки з широким використанням вогневих засобів, ведучих вогонь із закритих позицій і прямим наведенням; подолання перешкод та інженерних загороджень при веденні бойових дій; бойова стрільба зі всіх видів зброї механізованих і танкових підрозділів, метання бойових гранат, стрільба артилерії, мінометів і бомбометання авіації при виконанні наступальних і оборонних дій; відбиття контратак супротивника як з бойовою стрільбою, так і без неї; боротьба з повітряними цілями супротивника, що летять низько; ведення бойових дій в умовах застосування зброї масового ураження супротивника і його запалювальних засобів і захист від них; подолання водних перешкод з ходу; дії підрозділів в умовах задимлення місцевості і в нічних умовах; дії механізованих підрозділів без підтримки артилерії та авіації в оточенні супротивника; порятунок екіпажів пошкоджених машин, надання допомоги пораненим і ремонт бойової техніки.


141
При русі в атаку і при розвитку наступу в глибині оборони супротивника підрозділи повинні долати імітаційні протипіхотні і протитанкові мінні поля, на яких “підрив” особового складу і бойової техніки позначається кольоровими димами.
Особовий склад і бойову техніку, що “підірвалася” на мінах слід “виводити з ладу” і евакуювати з поля бою.
Необхідно добиватися, щоб особовий склад при атаці в пішому порядку пересувався на полі бою бігом у поєднанні з прискореним кроком, а при бойових діях в ході атаки опорних пунктів – чергуванням перебігань і переповзання.
У ході переслідування і здійснення маневру на полі бою слід частіше практикувати прискорені пересування особового складу пішим порядком і на лижах (марш-кидки), а також дії десантом на БМП, БТР.
При відпрацюванні питань форсування водних перешкод окрім переправи танків під водою і убрід слід широко практикувати переправу розвідувальних і механізованих підрозділів убрід і уплав на підручних засобах.
У ході форсування на переправних засобах, крім того, доцільно створювати умови, що примушують особовий склад спішуватися, не доходячи до берега, стрибати у воду і також продовжувати переправу убрід або уплав.
Плаваючі засоби, “виведені з ладу” перед водою і на воді, можуть використовуватися в якості рятувальних і слідувати за особовим складом, маючи на борту спеціально підготовлених плавців і засобу порятунку потопаючих.
Форсування повинне проводитися під впливом вогневих засобів супротивника і супроводжуватися імітацією його вогню.
Розриви снарядів, мін і бомб на воді доцільно імітувати послідовним підривом електричним способом зарядів вибухових речовин, встановлених на якорях на глибині 10-15 см від поверхні води в 30-50 м за межами ділянок форсування, а також за допомогою вибухових пакетів і димових шашок, що скидаються з переправних засобів або запускаються за течією від верхової межі ділянки форсування.
В ході форсування водних перешкод слід практикувати обліт особового складу низько летючими літаками і вертольотами, а при здійсненні переправ в межах полігонів відпрацьовувати відбиття нальотів авіації супротивника бойовими патронами з використанням радіокерованих мішеней.
При веденні військами оборонних дій для формування в особового складу стійкості і мужності основні зусилля необхідно зосередити на проведення в повному обсязі інженерного обладнання позицій, відбиття масованих атак бронетехніки, літаків, вертольотів, проведення контратак, а також відпрацьовувати з особовим складом обкатку його танками, обліт літаками та вертольотами, захист від запалювальних засобів і зброї масового ураження супротивника.
У ході оборонного бою слід відпрацьовувати гасіння вогнищ пожеж, порятунок екіпажів “пошкоджених” бойових машин і надання допомоги “пораненим” і “ураженим”, евакуацію і ремонт бойової техніки в польових умовах і підвезення боєприпасів.
Підрозділи, що не виконали в повному обсязі у встановлені терміни завдання з інженерного забезпечення і що не організували систему вогню, слід вважати не підготовленими до ведення оборонного бою. Залежно від обстановки і наявності часу ці підрозділи повинні знов організовувати оборону або відпрацьовувати ці питання після навчань на додаткових заняттях.
Найбільші можливості для психологічного гартування особового складу надаються на навчаннях з бойовою
стрільбою. Вони насичені елементами реальної небезпеки і дозволяють особовому складу накопичувати необхідний досвід активної діяльності в умовах бою.
Ведення вогню зі всіх видів стрілецької зброї, танків, БМП, БТР, застосування бойових снарядів, мін і бомб, метання бойових гранат і рух особового складу в безпосередній близькості до розривів – все це викликає у воїнів бойове збудження, при якому зосереджуються і виявляються на практиці їхні знання, навички, уміння і емоційно-вольові якості, основні психологічні риси особистості. Дії особового складу в такій обстановці сприяють формуванню у воїнів самовладання, рішучості, мужності, сміливості і відваги.
Максимальне наближення обстановки навчань з бойовою стріляниною до реальної дійсності досягається в тих випадках, коли бойова стрільба поєднується з практичними діями особового складу на полі бою, якщо навчання не зводиться тільки до бойової стрільби, а основна увага акцентується на тактичних прийомах і діях тих, хто навчається.
Слід широко практикувати ведення вогню з кулеметів і гранатометів із-за флангів бойових порядків підрозділів, “виводити з ладу” окремих військовослужбовців і бойової техніки в цілях їх евакуації, а також ремонт техніки при польотах снарядів і літаків над бойовими порядками.
Дуже важливо, щоб особовий склад рухався в атаку і наступав за розривами снарядів і мін на допустимому в мирних умовах мінімальному видаленні.
Особовий склад артилерійських і мінометних підрозділів повинен до автоматизму відпрацьовувати порядок ведення вогню в період артилерійської підтримки атаки і вогневого супроводу наступаючих підрозділів, щоб уникнути помилок при бойовій стрільбі і виключити нещасні випадки в ході навчань.
Психологічні якості, необхідні для бою, успішно розвиваються у особового складу в результаті дій, пов’язаних з несподіваною зміною обстановки. До таких несподіванок відносяться контратаки супротивника, що наносяться раптово для тих, хто навчається у фланг і тил бойового порядку, появу над полем бою низьколітаючих повітряних цілей, застосування супротивником зброї масового ураження, високоточної зброї, запалювальних засобів і різних перешкод в періоди найбільш напружених дій особового складу, а також зміни в способах переміщення його на полі бою.
Раптовість контратаки забезпечується прихованістю її підготовки і проведення для тих, хто навчається.
Таким же порядком повинні з’являтися над полем бою літаки і вертольоти.
У ході наступу (рейду) особовий склад повинен несподівано натрапляти на малопомітні перешкоди, завали, рови, міни-сюрпризи, пастки для танків і бойових машин тощо. З цією метою контратакуючі групи, десанти, диверсійно- розвідувальні групи, імітаційні групи створення загороджень можуть до моменту їх використання приховано розміщуватися у вичікувальних районах і застосовуватися в найнесподіваніших для особового складу моментах.
Розбір навчань займає важливе місце в психологічній підготовці особового складу.
Ґрунтовний розбір дій і вчинків особового складу підвищує відчуття відповідальності, упевненість в собі і в своєму колективі, укріплює віру в ефективність застосування своєї зброї і військової майстерності.
Під час розбору дій особового складу командирам слід аналізувати поведінку воїнів в напружених умовах обстановки, що вимагають від них прояву високих вольових якостей – активності, ініціативи, винахідливості, сміливості.


142
Моделювання командирами тривожної ситуації в процесі навчання воїнів сприяє швидкій активізації всіх психічних процесів особового складу, привчає до подолання несподіваних труднощів і тим самим формує внутрішню психологічну готовність до ведення негайних бойових дій, що важливо в сучасних умовах.

Даний методичний матеріал підготовлено в Соціально-психологічному центрі Збройних Сил України.

Література.
1. Барабаш В.И., Баронів В.А., Лобастов О.С. Психоневрологічна допомога в умовах сучасної війни.-
Л.:ВМА,1968.-С.88-89.
2. Військова педагогіка й психологія. -М.: Воениздат, 1986. -С.113- 123.(Бібліотека офіцера).
3. Воробйов А.И. Розробка методів і засобів профілактики бойової психічної травми в армії США. // Військово- медичний журнал,1993.-N 12.-С.62.
4. Глушко А.Н., Овчинников Б.В., Яньшин Л.А., Чермянин С.В., Булыко В.И. Про проблему психофізіологічної реабілітації./Воен.-мед.журн.,1994.-N 3.-С.46.
5. Ерохин И.А. Деякі “уроки” надання медичної допомоги пораненим у РА./Хірургічна допомога пораненим по досвіду війни в Республіці Афганістан. Тім 232.-С.-П.:ВМА,1993.-С.11.
6. Замана В.М., Воробйов Г.П., Ткачук П.П., Муженко В.М., Коберський Л.В., Бойко О.В., Романишин А.М.
Організація психологічної підготовки особового складу підрозділів сухопутних військ // Навчально-методичний посібник. – Львів: АСВ, 2012. – 404 с.
7. Лобастов О.С., Спивак Л.И. Організація психоневрологічної допомоги під час Великої Вітчизняної війни. /
Радянська психіатрія в роки Великої Вітчизняної війни. Збірник наукових праць. - Л.: Изд. Ленингр. НДІ
ім.В.М.Бехтерева,1985.-С.8.
8. Съедин С.И.,Абурахманов Р.А. Психологічні наслідки впливу бойової обстановки.-М.:МО РФ, 1992.-С.20.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   34


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал