Методичні рекомендації щодо проведення психологічної підготовки особового складу збройних сил україни



Pdf просмотр
Сторінка23/34
Дата конвертації08.01.2017
Розмір0.59 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   ...   34
Тема 6. ШЛЯХИ І СПОСОБИ ПІДТРИМКИ ПСИХОЛОГІЧНОЇ СТІЙКОСТІ І БОЙОВОЇ
АКТИВНОСТІ ОСОБОВОГО СКЛАДУ.
Питання, що розглядаються.
1. Фактори, що визначають виникнення бойових психічних травм.
2. Зміст психологічної роботи у бойовій ситуації.
3. Зарубіжний і вітчизняний досвід діагностики та корегування психологічних наслідків участі
військовослужбовців у бойових діях.
___________________________________________________________________________
Вступ.
Попавши в світ війни, людина підсвідомо відчуває дихання смерті. Навіть на відстані від місця бойових дій, займаючись звичайною повсякденною діяльністю, військовослужбовці перебувають в стані безперервного морально- психологічного стресу. Думка про те, що смерть бродить десь поряд, тримає їх в постійному напруженні. Знаходячись в нестерпному очікуванні того, що твоя смерть так чи інакше, коли-небудь станеться, організм з часом стомлюється, і стає просто на все наплювати. Нове загострення відчуттів виникає безпосередньо під час бою, коли, як говориться “смерть дивиться в обличчя”. Страшно стає всім, проте кожний веде себе по-своєму. Тільки той, хто психологічно зуміє скоріше пройти очікування і перейде “поріг страху”, зможе холоднокровно приймати правильні рішення і тверезо діяти на полі бою. Значить, у нього буде більше шансів вийти з бою переможцем. Характер сучасного бою і нова зброя ускладнили бойову діяльність, пред'являють підвищені вимоги до моральної і психологічної готовності особового складу досягши цілей озброєної боротьби. При цьому слід розрізняти перебування людини в районі бойових дій і його безпосередню участь в бою. Не викликає сумніву, що участь в бою здійснює більш сильний вплив на психіку людини, ніж просте перебування в районі бойових дій. Тому зусилля командира в процесі підготовки особового складу до діяльності в екстремальних умовах перш за все повинні бути спрямовані на формування у військовослужбовців психологічної готовності виконати свої обов’язки в умовах бою. Що ж чекає людину на полі бою?
Сьогодні ми розглянемо, який вплив здійснює сучасний бій на психіку військовослужбовця. Знання цього допоможе вам більш якісно проводити профілактичну психологічну роботу з військовослужбовцями в бойових умовах.
1. Фактори, що визначають виникнення бойових психічних травм.
Наприклад, на особовий склад українського контингенту в Іраку впливав цілий комплекс, як несприятливих екологічних чинників, так і специфічних умов професійної діяльності, а також ряд соціальних і психологічних чинників.
Основними чинниками адаптації до бойової обстановки були наступні:
• клімато-географічні чинники регіону, де здійснюється професійна діяльність (наприклад, вплив на організм людини високих і низьких температур і др);
• професійні чинники – особовий склад, де б він не знаходився, мав при собі зброю та боєприпаси протягом доби, військовослужбовці постійно знаходились в очікуванні команди на відкриття вогню, хронічна психічна напруга, викликана реальною загрозою для життя, тривале, ненормоване навантаження, відсутність повноцінного відпочинку, додатковий вплив на організм військовослужбовців, що експлуатують об’єкти техніки, фізичних і хімічних чинників
(шуму, вібрації, різноспрямованих прискорень, продуктів ГСМ, порохових газів і ін.);
• соціально-психологічні чинники – спільні дії з військовослужбовцями інших держав, постійна взаємна оцінка характеру та результатів діяльності, побутові незручності, пов’язані з особливостями розміщення, харчування і водопостачання, відносна сенсорна і інформаційна ізоляція, тривалий відрив від сімей, звичних умов життя і ін.
Крім загальних негативних чинників, окремі підрозділи мали свої особливі чинники. Наприклад, психологічні особливості виконання бойових завдань особового складу 72 омб полягали в наступному: думки про “фатальну долю” тих, хто там служить (дивлячись на кількість втрат 52, 62 омб); небезпечні умови виконання миротворчих завдань: систематичні випадки обстрілів табору “Зулу”, закладання фугасів на маршрутах руху та обстріли конвоїв і патрулів; відрив від основних частин коаліційних сил; найбільша зона відповідальності батальйону, що зумовлювало в свою чергу частий відрив особового складу для здійснення патрулювання на великі відстані; великий відрив особового складу для забезпечення охорони табору у нічний час; складні побутові та кліматичні умови розташування батальйону.
Багаторічне вивчення особливостей психофізіологічного стану і поведінкових реакцій у військовослужбовців, що здійснювали професійну діяльність в бойових умовах (Афганістан, бойові дії на Північному Кавказі, миротворчі


131 операції і ін.), дозволили виявити певну закономірність в динаміці адаптації військовослужбовців до екстремальних умов. Зокрема, виявлено три основні періоди: початковий період адаптації, період відносної нормалізації
функціональних можливостей організму і завершальний період (так званий період дезадаптаційних проявів).
Початковий період адаптації характеризується загальними адаптивними перебудовами організму і особи до несприятливих екологічних і соціально-психологічних чинників екстремальної діяльності. Даний період супроводжується тимчасовим зниженням функціональних можливостей організму і рівня професійної працездатності.
Цей період продовжується від 2 тижнів до 1-1,5 місяців залежно від конкретних умов діяльності військовослужбовців.
Тривалість періодів адаптації багато в чому залежить від рівня нервово-психічного навантаження. Так, розвиток виражених дезадаптаційних порушень у військовослужбовців, що здійснювали надзвичайно напружену професійну діяльність на фоні реальної смертельної загрози, відмічалось вже до 3-6 місяців перебування в даних умовах.
При цьому в розвитку дезадаптаційних порушень виявлена наступна закономірність: на початку бойових дій у військовослужбовців наголошуються переважно астено-депресивні реакції і стани, а для пізнього періоду участі в бойових діях, і особливо для періоду відразу після виходу з них найбільш характерні психотичні реакції.
Так, дані психофізіологічного обстеження військовослужбовців, що брали участь в миротворчих операціях в республіках Закавказзі (1988-1999 рр.), показали, що рівень вираженості астено-депресивних реакцій і тривожно-фобічних проявів наголошувався практично у 30% військовослужбовців строкової служби миротворчих підрозділів. При цьому була виявлена зворотна залежність між терміном служби в миротворчих підрозділах і вираженістю вказаних проявів. У недавно призваних миротворців вираженість вказаних проявів була вище, ніж у осіб, що мали більший термін служби в даних умовах.
Значна кількість російських офіцерів в період проходження служби у складі миротворчої дивізії, розташованої в Таджикистані, пред’являли скарги на зниження самопочуття, порушення сну і апетиту, що часто супроводжуються нав’язливими проявами фобічного характеру. Аналогічні дані були одержані і при обстеженні великої групи офіцерів мотострілкових частин, що брали протягом місяця участь в бойових діях у Чечні в 1995 р. Зокрема, результати їх комплексного обстеження дозволили виявити у 81 % військовослужбовців виражену асенізацію (втомленість), яка вимагала заходів психофізіологічної і фармакологічної корекції.
Психотичні реакції, що виражаються в порушенні регуляції поведінки, починають виявлятися у учасників бойових дій вже на пізніх термінах перебування в екстремальній обстановці, проте найбільшої виразності їх прояви досягають після виводу військовослужбовців з району бойових дій.
Як показав аналіз, збільшення кількості уражених, отримавших бойові психічні травми пояснюється раптовістю, швидкодією i напруженістю бойових зіткнень в ході виконання миротворчих завдань, а звідси довготривалими фізичними i психологічними навантаженнями, що пред'являють до психіки військовослужбовця вимоги, які часто перебільшують її захисні можливості.
Тривалий стрес або недостатня здатність до пристосування можуть привести до того, що організм людини перестане справлятися з негативними наслідками, викликаними сильним збудником або перевтомою. В цьому випадку спостерігається хворобливий стан, нудота, порушення діяльності шлунково-кишкового тракту. Здатність військовослужбовця до активних та усвідомлених дій стрімко падає.
Повністю подолати страх неможливо, йому підвладні всі. У 90 % приймаючих участь у бойових діях він має яскраво виражені форми: у 25 % спостерігається нудота, у 20 % - порушення здатності контролювати функцію кишечнику і т.п.
В цілому, за оцінкою експертів, в сучасних миротворчих конфліктах із застосуванням звичайних видів зброї бойові психічні травми (БПТ) складають в середньому 20 % всіх бойових санітарних втрат (БСВ) на протязі перших 30 діб бойових дій i переважають кількість санітарних втрат інших категорій в наступний період. Таким чином, бойові психічні травми будуть в значній мірі впливати на боєздатність частин i підрозділів.
В сукупності факторів, що сприяють розвитку стресу, важливе місце займають умови служби, особливості встановленого розпорядку дня і дисциплінарних вимог, організація побуту, ступінь задоволення потреб і запитів військовослужбовців. Сильно відбивається на психічному стані військовослужбовця характер морально-психологiчної атмосфери, що утворилася у військовому колективі, стиль відношень командирів з підлеглими, суспільна думка, переважаючі особисті i групові настрої i традиції.
Серед найважливіших факторів морально-психологічної і психогенної властивостей, що визначають поведінку солдата в бою, виділяють наступні: ступінь моральної і фізичної перевтоми; вплив стресу; наявність почуття страху; рівень мотивації; бойовий настрій.
2. Зміст психологічної роботи у бойовій ситуації.
На системному рівні психологічна робота у бойовій ситуації включає проведення аналізу, прогнозування, психологічний вплив. Ця робота здійснюється на всіх етапах бойових дій, на різних їх рівнях (діяльність окремого воїна, групи військовослужбовців, військового підрозділу, військової частини, угруповання військ тощо), з урахуванням специфіки функціонування як свідомої, так і безсвідомої сфер діяльності психіки воїна.
Як спосіб діяльності, психологічна робота включає два взаємопов’язаних методи: психологічне проектування і
психологічне корегування.
Психологічне проектування полягає у прогнозуванні психологічного змісту майбутньої бойової діяльності, передбаченні його психологічних наслідків і закладенні оптимальних психологічних умов її здійснення. Сутність психологічного проектування полягає у передбаченні всієї сукупності факторів майбутнього бою, які будуть мати певний вплив на настанови, мотиви, мотивацію, духовні, психічні, психофізіологічні та фізичні стани, бойову активність військовослужбовців і побудування адекватних їм психодіагностичних, психопрофілактичних і психокорегувальних програм роботи з воїнами та військовими підрозділами.
Психологічний зміст майбутньої бойової діяльності дозволяє передбачити: а) які психічні та психофізіологічні властивості повинні мати воїни для її виконання; б) які військово-професійні якості у них слід розвивати для виконання власне цього бойового завдання; в) яким чином нейтралізувати чи оптимізувати умови цієї діяльності.


132
На основі цієї роботи здійснюється: психологічний відбір військовослужбовців; розподіл воїнів по підрозділах і спеціальностях, виходячи з їх психологічної сумісності; цільова психологічна підготовка до виконання конкретного бойового завдання (в умовах, максимально наближених до реальних умов майбутнього бойового завдання: соціально-психологічних, природно-географічних, погодно-кліматичних, тактично-оперативного характеру та особливостей бойового завдання тощо).
Психологічне корегування у бойовій обстановці передбачає виявлення, оцінювання і зміну психологічних умов дій, які здійснюються в даний момент. Для цього командири, їх заступники, військові психологи повинні мати певну еталонну модель оптимальних психологічних умов для певних видів бойової діяльності військовослужбовців.
Виявляючи певні відхилення у психічних і психофізіологічних станах військовослужбовців від цих еталонних норм, командири мають здійснити їх корегування.
Психологічному корегуванню мають піддаватися:
система бойових настанов і мотивів військовослужбовців; психічні стани як окремих воїнів, так і цілих військових підрозділів; стани психофізіологічного здоров’я військовослужбовців; взаємини між військовослужбовцями; поведінка як окремих військовослужбовців, так і групи воїнів тощо.
Таке корегування відбувається за двома напрямками: оптимізація зовнішніх умов бойової діяльності: попередження, нейтралізація і ліквідування наслідків психологічних операцій противника; оптимізація середовища бойової діяльності; психологічна допомога військовослужбовцям щодо подолання стрес-факторів сучасного бою: психологічна підтримка, психологічна реабілітація.
Досвід сучасних воєнних конфліктів свідчить про те, що як би якісно не були підготовлені війська, яким би вмілим не було воєнне управління їх бойовими діями, психіка військовослужбовців не завжди витримує ті психологічні перевантаження, які створює сучасний бій. Яскраві приклади – це бойові дії американських військ у Кореї, В’єтнамі, де психічні втрати на 1000 військовослужбовців складали 6-8 чоловік. У сучасній війні внаслідок дій психотравмуючих факторів і психологічних операцій противника психічні втрати військ можуть перевищити фізичні. Підтвердженням даного положення є психічні втрати іракських військ від психологічних операцій США та їх союзників під час здійснення операції “Буря в пустелі” чи російських військ у Чечні. Сьогодні психологічна перемога над противником є головною умовою перемоги над ним.
Практично, у сучасній війні всі військовослужбовці піддаються психологічному впливу противника, і тому їм усім у певному обсязі необхідна психологічна допомога. Цей обсяг визначається психічною стійкістю воїна до стрес- факторів сучасного бою і конкретно отриманими ним психічними та психофізіологічними травмами. Психологічна
допомога – це комплекс психічних, психологічних, організаційних, медичних та інших заходів, що спрямовані на забезпечення успішного подолання військовослужбовцями обставин сучасного бою, що травмують психіку, на збереження боєздатності та попередження розвитку у них посттравматичних психічних розладів. Вона включає
психологічну підтримку і психологічну реабілітацію.
Психологічна підтримка спрямована на активізацію психічних ресурсів, що є в наявності, та на створення додаткових, які забезпечують активні дії військовослужбовців в умовах сучасного бою. Вона, переважно, має профілактичний характер і спрямована на попередження розвитку негативних психічних явищ у військовослужбовців.
Психологічна допомога використовується цілеспрямовано у відношенні тих військовослужбовців, які схильні до непатологічних і патологічних психогенних реакцій.
Основними способами та засобами психологічної підтримки є комунікативні, організаційні, медикаментозні, аутогенні.

Комунікативні способи психологічної допомоги:
вербальні (у формі повідомлення певної інформації, переконань у вигляді висловлювання: “Ми подолаємо ці труднощі!”; навіювання: “Ти справишся з цим завданням”, “Ти мужик чи ні?”; підбадьорення “Герой”, “Богатир”; жартів, наказів, погроз тощо);
візуальні – контакт очима, підбадьорення мімікою, пантомімікою тощо;
тактильні – дотик, потиск руки, плескання по плечу тощо;
емоційні – знаходження разом із підлеглим у важку хвилину, співпереживання, приязна усмішка тощо;
діяльні – особистий приклад командирів в активних і рішучих діях, підтримка вогнем і діями, пригощання сигаретою тощо.
Організаційні способи психологічної підтримки:
зупинення чи послаблення інтенсивності дій факторів, що травмують психіку військовослужбовців у бойовій обстановці (виведення військовослужбовців у небезпечне місце, ліквідація або усунення джерела травматизму тощо); попередження контактів військовослужбовців з деморалізованими особами; тверде і постійне управління діями підлеглих, постановка конкретних звдань на продовження виконання бойового завдання; оптимальне чергування різних видів діяльності військовослужбовців, сну, відпочинку тощо.
Медикаментозні (фармакологічні) способи. Ці засоби здавна відомі. Наприклад, воїни племені каяків для зняття надмірної психічної напруги та страху використовували наркотичний засіб, що був зроблений на основі мухомора, який має у своєму складі міцну речовину, що утамовує біль. Вона, практично, робить організм людини не чутливим до болю. Ще більш анестезуючий засіб вони отримували від сечі оленів, що годувалися мухоморами. Цей засіб сприяв значному збільшенню сили, витривалості, покращенню сну, відпочинку воїнів. У різних племенах індіанців для боротьби зі страхом до сьогоднішнього дня широко використовують гашиш, алкоголь й інші наркотичні речовини.
У сучасних розвинених арміях широко застосовується медикаментозний спосіб допомоги військовослужбовцям, які отримали бойову психічну травму. Це вони пов’язують з тим, що в умовах дії довготривалих стрес-факторів на психіку військовослужбовців тільки 2 % учасників бою практично не отримують психічні розлади. У цьому аспекти багатий досвід мають ізраїльські та американські збройні сили. Наприклад, в американський армії тісно поєднують поняття психічні травми та посттравматичні стресові реакції. Відповідно, ці реакції в американській армії поєднують із фактом ненадання оперативної психологічної допомоги воїнам, що отримали бойові психічні травми, у


133 безпосередній близькості від району бойових дій. Тому що, на думку американських спеціалістів, факт евакуації таких військовослужбовців у тил і звільнення від необхідності брати участь у бойових діях, по-перше, породжує явище масової симуляції психічного травмування, по-друге, сприяє переходу цього негативного психічного стану в хронічну форму. У зв’язку з цим в американській армії у В’єтнамі при наданні психіатричної допомоги керувалися двома основними принципами: “негайності” та “воєнних потреб”. У результаті були отримані найнижчі психічні втрати в
історії армії США – 12 випадків на 1000 солдатів на рік. Для надання медикаментозної допомоги вони широко використовують рослинні препарати, вітаміни, психотропні засоби тощо. Наприклад, для цих цілей у В’єтнамі широко використовувалися такі психотропні засоби: нейролептики; транквілізатори; антидепресанти тощо. Для надання такої кваліфікованої допомоги створені відповідні штатні структури. Наприклад, у медичній роті американської дивізії є психіатр, психолог і соціолог. До груп підвищеного ризику вони відносять військовослужбовців, які вже отримували поранення, військовополонених, представників етнічних меншин, жінок, батьків маленьких дітей тощо. Наприклад, за дослідженнями Н.Спейда, у 29 % військовополонених і після 40 років звільнення з полону були виявлені посттравматичні психічні розлади. За даними П.Саткера та його колег по дослідженню ветеранів в’єтнамської війни, які були у полоні, через 5 років посттравматичні психічні розлади були у 86% обстежених.
Аутогенні способи психологічної підтримки (самодопомога). Як свідчить сучасний бойовий досвід, війна висуває до психіки кожного воїна великі вимоги та накладає надзвичайно важки психічні, психофізіологічні та фізичні перевантаження. Тому наявність навичок і вмінь самоуправління протіканням психічних процесів, оптимального встановлення рівня самопочуття та психічного стану є важливою передумовою як ефективного виконання завдань сучасного бою, так і збереження психічного здоров’я кожного окремого військовослужбовця. Бойова обстановка пред’являє жорсткі вимоги до прийомів і методів саморегуляції психіки. По-перше, вони мають бути простими й ефективними (за короткий строк, наприклад, 3-5 хв., давати позитивний результат). По-друге, не повинні давати побічний результат (наприклад, розслабленості, в’ялості, зниження уваги, пам’яті, швидкості розумових операцій, а навпаки – підвищувати їх).
У випадку отримання військовослужбовцями більш важких психічних розладів необхідно здійснити заходи психологічної реабілітації, які ми з вами розглянемо у наступному навчальному питанні.
3. Зарубіжний і вітчизняний досвід діагностики та корегування психологічних наслідків участі
військовослужбовців у бойових діях.
Отже, в ході розгляду другого питання ми з вами побачили, що існує досить чітка система надання психологічної допомоги та реабілітації військовослужбовців, що мають певні проблеми з психічним здоров’ям чи отримали суттєві бойові психічні травми. На сьогоднішній день мається три концептуальних підходи до надання психологічної допомоги у бойових ситуаціях – це американська, ізраїльська та російська системи.
Американська система надання психологічної допомоги організована наступним чином: командир підрозділу, молодший медичний спеціаліст виявляють осіб з бойовими психічними травмами і надають їм негайну психологічну допомогу, після чого відправляють постраждалого в батальйонний медичний пункт. Тут їм надається долікарська психологічна допомога (сон, тепло, якісне годування, відпочинок і мінімальна кількість фармакологічних препаратів) протягом кількох годин. Після цього ті військовослужбовці, в яких нормалізувалася психічна діяльність, відправляються у підрозділи, а тих, у кого зберігаються симптоми психічних розладів, – у медичний евакуаційний пункт тилової зони бригади. Протягом двох діб з ними проводиться психотерапія, використовуються медикаментозні засоби, їм надається добре годування, відпочинок тощо.
Ті військовослужбовці, в яких психічний стан нормалізувався, повертаються до строю, а інші – направляються у дивізійну медичну роту. Протягом двох тижнів, окрім вищеперелічених заходів, із постраждалими проводяться ненапружені заняття з бойової підготовки, організуються зустрічі з товаришами по службі, заходи психологічної та психіатричної допомоги. Для надання такої допомоги в медичній роті є психолог, психіатр і соціолог. Обов’язковою умовою відбудови психічного здоров’я вважається збереження чіткого режиму дня і військової форми одягу. При відсутності позитивних результатів лікування продовжується у психіатричному закладі чи стаціонарному шпиталі. За оцінками спеціалістів, ефективність такої допомоги складає 45-75 %.
Ізраїльська система психологічної допомоги має комплексний характер і передбачає виявлення командирами безпосередньо у підрозділі осіб із ознаками бойових психічних травм. Ці військовослужбовці відправляються в батальйонний медичний пункт, де з ними здійснюється психотерапевтична робота протягом кількох годин. Військовослужбовці, які подолали бойову психічну травму, звертаються до власного підрозділу, а
інші – направляються в медичний евакуаційний пункт, де з ними протягом кількох днів працюють психологи та медичні працівники. З цією метою можуть використовуватися психотерапія, за нео бхідності – медикаментозні засоби, в основному, снотворні, організується зв’язок з командирами, товаришами по службі. Якщо така система заходів не дає позитивного результату, постраждали направляються в дивізійну медичну роту на строк до двох тижнів. Окрім вищевизначених заходів, можуть організуватися навчальні стрільби та інші навчал ьно-бойові заняття. Тільки після цього військовослужбовці з остаточними негативними ознаками психологічних наслідків направляються на лікування в стаціонарний військовий шпиталь. Зберігаючи традиційну систему, ізраїльські спеціалісти включають у неї нові елементи. Так, для надання психологічної допомоги воїнам медичним батальйонам придаються команди Управління психіатрії воєнно-медичної служби збройних сил. А самі батальйони обслуговують частини ланки “дивізія” і знаходяться в 2-5 кілометрах від лінії фронту. Кожна команда складається із 5 спеціалістів: 1 психіатр, 1-2 психологи, 2-3 соціологи. Методами роботи групи є: сон, психотерапія, душ, щедре годування й ін. Використовуючи ці засоби, група повертає у строй протягом 72 годин до
60 % психотравмованих військовослужбовців.
Російська система психологічної допомоги веде свої традиції з російсько-японської війни 1905 року. Вона отримала певне вдосконалення в роки Першої світової та Великої Вітчизняної війн. Ця система характеризується тим, що психологічна допомога надається переважно воїнам із психотичними та психічними розладами, що розвиваються на тлі фізичних поранень і травм. У ході бойових дій у “гарячих точках” апробована робота спеціальної групи психологічної (психофізіологічної) допомоги, яка складається з психіатрів, психофізіологів, психофармакологів. Вони довели власну життєздатність і корисність.
Суттєвим недоліком цієї системи є той факт, що значна кількість командирів вилучаються з системи надання психологічної допомоги через те, що вони не підготовлені для надання такої допомоги.
Висновок.


134
Проведений аналіз надання психологічної допомоги та психологічної реабілітації свідчить про те, що
існує певний алгоритм цієї роботи, маються спеціалізовані прийоми, способи та форми надання цієї допомоги, які можуть широко використовуватися у Збройних Силах України для підтримання бойової готовності військових підрозділів і частин, зменшення бойових психічних травм і підвищення ефективності надання своєчасної психологічної допомоги та психічної реабілітації. Наявність проблеми “афганського синдрому” у нашому суспільстві та негативних його наслідків у ряді випадків свідчить про те, що є гостра потреба створення у державі та її Збройних Силах ефективної системи психологічної реабілітації учасників бойових дій. Цього вимагають також особливості військової діяльності у Збройних Силах України, їх участь у миротворчих силах ООН у
Югославії, інших регіонах, а особливо в таких “гарячих точках” світу, як Ірак, Ліберія, які, на жаль, спри яють виникненню певних психічних розладів в українських військовослужбовців.

Даний методичний матеріал підготовлено в відділі психологічної роботи соціально-психологічного управління
Головного управління по роботі з особовим складом Збройних Сил України.

Література.

1. Алещенко В.І. “Методичні рекомендації командирам військових частин (підрозділів) щодо організації профілактики порушень статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями”.– Київ, 2003р.

2. Процепко О.Г. Морально-психологічне забезпечення бойової підготовки з’єднань, військових частин та підрозділів Збройних сил України: Методичний посібник. – К.: Національна академія оборони України, 2000. - 30 с.
3.
Змановская Е.В. Девіантологія (Психологія відхильної поведінки).– М.:2004.
4.
Психология и педагогика. Военная психология / Под ред. А.Г. Маклакова. – СПб.: Питер, 2004. – 464с.: ил –
(Серия “Учебник для вузов”).
5.
“Практическая военная психология”, под ред. А.Г. Караян.
6.
Робота командира підрозділу щодо зміцнення військової дисципліни (Методичні рекомендації). – Харків:
ХВУ, 1998.
7.
Темко Г. Методологічні основи виховання воїнів Збройних Сил України. Монографія. – К.: Варта, 1997.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   ...   34


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал