Методичні рекомендації щодо проведення психологічної підготовки особового складу збройних сил україни



Pdf просмотр
Сторінка20/34
Дата конвертації08.01.2017
Розмір0.59 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   34
Тема 2. ЗАХОДИ БЕЗПЕКИ ПРИ ПРОВЕДЕННІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ ОСОБОВОГО
СКЛАДУ ПІД ЧАС ЗАНЯТЬ І НАВЧАНЬ (ТРЕНУВАНЬ).

Виконання завдань психологічної підготовки і активне впровадження в практику навчання особового складу елементів небезпеки і ризику передбачає чітку організацію і точне дотримання всіма військовослужбовцями встановлених правил і заходів безпеки, що визначені у відповідних настановах, інструкціях і керівництвах родів військ і спеціальних військ, а також в Курсах стрільб і водіння.
Суворе дотримання заходів безпеки на всіх заняттях (навчаннях, бойових стрільбах) повинно бути спрямовано
не на відмову від небезпечних і ризикованих ситуацій, а на попередження і виключення нещасних випадків і
пригод, що пов’язані з каліцтвом і загибеллю людей, пошкодженням бойової техніки і озброєння.
Чітка організація заходів безпеки досягається: завчасним визначенням конкретних заходів безпеки, що визначені темою занять (навчань, бойових стрільб) і попередньою підготовкою до них на місцевості, техніці і озброєнні; визначенням з усім особовим складом, що задіються на заняттях (навчаннях, бойових стрільбах) заходів безпеки і прийняттям (за необхідністю) заліків; правильною методикою проведення занять (навчань, бойових стрільб), твердим і впевненим керівництвом ними з боку командирів (начальників);


111 справним станом техніки та озброєння, що виводиться на заняття (навчання, бойові стрільби); високою дисципліною військовослужбовців, задоволення знання ними конкретних прийомів і правил, що забезпечують безпеку дій зі зброєю і бойовою технікою; систематичним і суворим контролем за дотриманням встановлених правил і заходів безпеки з боку керівників занять, командирів, що проводять навчання і бойові стрільби, помічників з імітації, начальників полігонів тощо.
Керівники занять, командири, що проводять навчання, бойові стрільби, при підготовці до них зобов’язані визначати кількість і характер застосування елементів ризику і небезпеки, передбачати заходи, що виключають можливість нещасних випадків і пригод. З цією метою напередодні занять (навчань, бойових стрільб) може проходити перевірка безпеки заходів, що плануються та імітаційних засобів, які застосовуються із залученням для цього найбільш досвідчених і підготовлених військовослужбовців, а також здійснюється ретельний інструктаж вогневих посередників і осіб відповідальних за імітацію.
Одночасно з цим організується ретельна та евакорятувальна служба, а також встановлюється взаємодія з медичною службою.
Безпека під час навчальних занять досягається чіткою організацією, точним дотриманням правил та вимог безпеки, високою дисциплінованістю всіх військовослужбовців.
Кожний військовослужбовець повинен беззаперечно та точно виконувати всі правила та вимоги безпеки під час виконання вправ психологічної підготовки.
Стрільба холостими набоями та застосування імітаційних засобів негайно припиняється за командою керівника або самостійно кожним військовослужбовцем у разі: появи людей, тварин і машин на маршруті руху, низьколітаючих апаратів, вертольотів над комплексом; доповіді або подання встановленого сигналу з поста оточення про небезпеку продовження стрільби; підняття білого прапора (відповідного кольору світла ліхтарів) на командному пункті; виникнення пожежі на території навчально-тренувального комплексу та на території полігона; втрати орієнтування тими, хто стріляє.
За командою “Стій! Припинити вогонь” ті, хто стріляє, припиняють вогонь. Зброю розряджають та ставлять на запобіжник.
Категорично забороняється:
заряджати зброю бойовими набоями; заряджати зброю холостими набоями, а також інертними гранатами до сигналу “Вогонь” (команди керівника занять, командира); направляти зброю на людей незалежно від того, заряджена вона чи ні; відкривати та вести вогонь: з несправної зброї, несправними боєприпасами або боєприпасами непередбаченими для неї; за межі небезпечних напрямків стрільби; при піднятому білому прапорі на командному
(дільничному) пункті: по спорудах (вишках, тригонометричних пунктах та декоративному обладнанні); під час перебування людей на навчальних об’єктах, а також при відсутності керівника занять; залишати де б то не було заряджену зброю або передавати її іншим особам; залишати на місці для стрільби індивідуальну зброю без команди керівника (командира).
Попередження травматизму особового складу при подоланні перешкод смуги психологічної підготовки
забезпечується:
перевіркою технічного стану обладнання та інвентарю; якісною підготовкою до занять місць приземлення (постійне перекопування i засипанням їх тирсою або піском); дотриманням встановленої послiдовностi виконання пpийомiв, дій i вправ, оптимальних інтервалів i дистанцій між тими, хто навчається, при виконанні пpийомiв зі зброєю в русі i в темний час доби; винесенням цілей для метання гранат у бік від напрямку бігу; якісним планування проведення занять (заняття з подолання перешкод плануються в теплі, бездощові місяці); не проведенням занять контрольним і змагальним методом на мокрій або вологій смузі перешкод; суворим дотриманням правил застосування імітаційних засобів; перевіркою технічного стану навчальних об’єктів (канатів, розтяжок, карабінів, тарлепів, стопорних пристроїв тощо); правильним застосуванням пpийомiв страховки i самостраховки; застосуванням макетів ножів, піхотних лопат, автоматів тощо; дотриманням правил застосування імітаційних засобів; старанною підготовкою взуття, обмундирування, спорядження i зброї та постійним контролем за станом тих, хто навчається; рахуванням величини фізичного навантаження; спостереженням за тими, хто навчається, їх взаємним спостереженням, наданням негайної допомоги (медичної, психологічної) у разі виявлення ознак незадовільного стану.

Даний методичний матеріал підготовлено в відділі психологічної роботи соціально-психологічного управління
Головного управління по роботі з особовим складом Збройних Сил України.

Література.
1. Замана В.М., Воробйов Г.П., Ткачук П.П., Муженко В.М., Коберський Л.В., Бойко О.В., Романишин А.М.
Організація психологічної підготовки особового складу підрозділів сухопутних військ // Навчально-методичний посібник. – Львів: АСВ, 2012. – 404 с.

Тема 3. СУТНІСТЬ ПОНЯТТЯ БОЙОВОГО СТРЕСУ І ЙОГО ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ.
ПОСТТРАВМАТИЧНІ СТРЕСОВІ РОЗЛАДИ, ШЛЯХИ І ЗАСОБИ ЇХ ПОДОЛАННЯ.
Питання, що розглядаються.
1. Поняття та основні характеристики бойового стресу.
2. Посттравматичні стресові розлади, шляхи і засоби їх подолання.


112


1. Поняття та основні характеристики бойового стресу.
Сучасні бойові дії, як правило, супроводжуються підвищеним стресогенним впливом на психіку військовослужбовців.
Саме з вивчення наслідків воєнних конфліктів почалося планове дослідження посттравматичного стресового синдрому (ПТСД – синдрому).
Було встановлено, що у 25 % тих військовослужбовців, які воювали у В’єтнамі і не мали каліцтва, досвід бойових дій слугував причиною розвитку негативних психічних наслідків. Серед поранених і калік кількість осіб, яка потерпає від ПТСД складає 45-50 %. За сучасними даними від 58 до 108 тис. ветеранів В’єтнаму у різний час покінчили життя самогубством, а від 35 до 45 тис. ведуть замкнутий спосіб життя, практично не спілкуються між собою.
Алкогольно залежних осіб серед ветеранів в’єтнамської війни нараховується близько 70 %. За даними американських психологів, на кінець 1994 року 30 % в’язнів у тюрмах США складали саме вони, відсоток розлучених у шлюбі серед ветеранів також складав близько 70 %.
Військові психологи визначили, що пік боєздатності припадає на 10-20 добу бойових дій, потім вона катастрофічно падає і через 30-40 діб боїв підрозділ треба відводити на відпочинок. Через 8-12 місяців війни серед особового складу мають місце прояви гострих невротичних станів і неможливості воювати далі.
Психологи ЗС США Ж.Атрелл та В.Мокор досліджуючи вплив війни у В’єтнамі на психологічний стан військовослужбовців США, виявили, що у бойовій обстановці у 90 % воїнів страх спостерігався у виразній формі (у 45
% вояків – блювання, небажане виділення сечі і калу). При цьому у 30 % із них пік страху відмічався перед боєм, у 35 % у бою. Лише 15 % особового складу вело вогонь по противнику. Якщо до цієї частини безпосередньо діючих бійців додати тих, хто проявляє ініціативу, то відсоток реальних учасників бою із сумнівом може бути доведений до 25 %. У
10-25 % особового складу страх не проходить і після бою, а переростає у бойову психічну травму.
З удосконаленням методів та засобів ведення бойових дій кількість особового складу, який не може ефективно вести бойові дії внаслідок впливу негативних умов, зростає (див. табл. 1).
Таблиця 1
Психологічні втрати серед особового складу у війнах ХХ ст.
Війна і країна-учасниця
% психологічних втрат
Перша світова війна, США
Друга світова війна, США
Війна в Кореї, США
Війна у В’єтнамі, США
Сучасний прогноз на Західноєвропейському ТВД до 10 %
17 %
24,2 %
30 %
40-50 %
Так, незважаючи на значні фінансові витрати на профілактичні заходи і заходи бойової підготовки у збройних силах армії США психологічні втрати американських військ під час проведення операції “Буря у пустелі” (1991 рік) значно перевищили бойові втрати особового складу.
Якщо серед ветеранів війни на території Афганістану ПТСД діагностовано у 10-15 % учасників цих подій, а часткові симптоми виявлені ще у 20-30 %, то відповідні цифри у ветеранів чеченських подій складають 30-35 % та 50-60
%.
Більше половини осіб, які пройшли війну у Афганістані, через 10-15 років після повернення із районів бойових дій регулярно зловживали спиртними напоями і наркотичними речовинами.
Через рік після повернення з Афганістану у 14 % льотного складу визначалася схильність до алкоголізації, 4 % льотчиків протягом року розірвали шлюб. У 24 % льотчиків виявлялися симптоми, що входили до складу клінічної картини посттравматичного синдрому Після 10 років з завершення війни схильність до алкоголізації визначалася практично у 45 % льотного складу, а розірвало шлюб внаслідок аддиктивної поведінки 30 % комбатантів.
За даними співробітників кафедри Військово-медичної академії Російської Федерації у військовослужбовців, що приймали участь у бойових діях на території Північного Кавказу і виведених на відпочинок, в 71 % випадків спостерігався високий рівень психічної напруги, а більш ніж 17 % учасників цих подій потребували психіатричного нагляду з приводу присутніх у них граничних нервово-психічних розладів.
Що стосується льотчиків, що приймали участь у бойових діях на Північному Кавказі, то через 2 роки після участі у збройному конфлікті окремі прояви ПТСР спостерігалися у 31 % військових, 26 % з них звільнилося за станом здоров’я.
Тільки станом на травень 2004 року під час військової операції у Іраку загинуло більш ніж 800 військовослужбовців американської армії.
За різними даними від 21 до 40 військовослужбовця з цієї чисельності покінчили життя самогубством (з них два офіцери військової розвідки). Крім того, за територією Іраку у 2003-2004 рр. добровільно пішли з життя 67 військовослужбовців США (17 випадків на 100 тис. особового складу. Середнім вважається рівень 8-9 самогубств). Цікаво, що 2003 рік у США був проголошений роком профілактики самогубств.
На кінець 2003 р. внаслідок психічних розладів з зони бойових дій було евакуйовані близько 600 американських солдатів, а 2690 тисячі військових, з тих, хто повернувся до США пройшли курс лікування.
Предстали перед військовим трибуналом або було покарано дисциплінарною владою 18 американських військовослужбовців (з них 3 офіцери) за зловживання алкоголем, крадіжки, порушення статуту та більш 100 – за контрабанду зброї до США. 87 американських військовослужбовців-жінок були зґвалтовані співслужбовцями у 2003 році під час служби у Іраку, Кувейті, Афганістані.
Негативні фактори бою також впливають і на психологічну готовність та емоційно-вольову стійкість того особового складу, який ще не знаходився у зоні бойових дій. Так, у 2004 р. кожний четвертий американський резервіст заявив про намір залишити службу, якщо йому запропонують відрядження на Близький схід (у 2003 р. таких було 16
%). Не кращим чином виглядає ситуація і в іракський армії, що комплектується за допомогою американських фахівців.
Наприкінці 2003 року з її рядів дезертирувало близько 30 % особового складу.
Не слід забувати що у 2003-2004 рр. два військовослужбовця Збройних Сил України із складу контингенту сил антиіракської коаліції покінчили життя самогубством.
Загальна неготовність військовослужбовців до впливу екстремальних умов заставляє їх компенсувати різними способами свої страхи і негативні психологічні стани перед боєм та після нього. Наприклад, у В’єтнамі, із загальної


113 кількості військовослужбовців, які вживали наркотичні речовини (35-40 % контингенту бойових частин) 59 % військовослужбовців вживало маріхуану, 30,8 % використовувало галюциногенні препарати, 31,9 % використовувало депресанти (транквілізатори), 28,4 % опіумні похідні. Наркотики, алкоголь та збочені статеві стосунки, мародерство були характерні для значної кількості російських військових, які воювали у Чечні у 1995-98 р, а зміни психіки спостерігались у всіх, хто більше місяця приймав участь у бойових діях.
Це обумовлюється тим, що постійна присутність загрози для життя, яка обумовлена підвищеним фактором ризику загинути під час виконання бойового завдання, може викликати у військовослужбовців різні психічні реакції від стану тривоги до розвитку неврозів і психозів. На людей, які знаходяться в екстремальних умовах, разом з різними уражаючими факторами діють і психотравмуючі обставини, які уявляють собою, зазвичай, комплекс надсильних подразників, що викликають порушення психічної діяльності у вигляді так званих реактивних (психогенних) станів.
Потрібно підкреслити, що психогенний вплив екстремальних умов складається не тільки з прямої, безпосередньої загрози життю людини, але й опосередкованої, яка пов’язана з очікуванням її реалізації.
Стрес (анг. “напруга”, “тиск”) є поняттям, яке використовується для визначення широкого кола станів і дій людини, які виникли внаслідок відповіді на різноманітні екстремальні впливи (стресори). Стресори зазвичай поділяють на фізіологічні (біль, холод, спрага, надмірні фізичні навантаження, висока або низька температура та ін.) і психологічні
(фактори, які впливають своїм сигнальним значенням, такі як небезпека, загроза, інформаційне перевантаження та ін.).
Залежно від виду стресору і характеру його впливу визначають різні види стресів, які в узагальненій кваліфікації є фізіологічними і психологічними. Останні, у свою чергу, поділяють на інформаційні та емоційні.
У більшості випадків, емоційний стрес має місце у випадках, які загрожують фізичній безпеці людини (війни, злочини, аварії, катастрофи, тяжкі хвороби), його економічному і соціальному статусу, сімейним відносинам.
Доктори Р.Холмс та К.Раге вивчили залежність психічних і фізичних захворювань від різних стресогенних факторів та прийшли до висновку, що попереду фізичних і психічних хвороб завжди з’являються серйозні зміни у житті людини. На підставі цього вони склали шкалу, у якій кожному важливому явищу у житті людини визначена відповідна кількість балів, залежно від ступеню стресогенності події.
Як видно з таблиці 2 на особовий склад Збройних Сил України під час виконання бойових завдань можуть впливати значні стресогенні фактори.
Таблиця 2
Шкала соціальної адаптації
Події життя
Значення у балах
1. Смерть дружини
2. Поранення, травма, тяжка хвороба
3. Смерть близького товариша
4. Зміна умов життя
5. Зміна умов та годин праці
6. Зміна індивідуальних звичок, які пов’язані:
– із сном
– з харчуванням
100 53 37 25 20 16 19
Залежно від різновидності стресів, психологи вивчають наслідки, які вони викликають на фізіологічному, психологічному і поведінковому рівні. За рідким виключенням, наслідки ці є негативними.
Заслуговує на увагу класифікація психічних станів та рівня готовності особливості, яка запропонована колишнім морським піхотинцем США Д.Купером. Ця система відома на Заході як “Кольори Купера” та викладається співробітникам спецпідрозділів служб безпеки та збройних сил (див. табл. 3).
Таким чином негативний вплив загальних факторів бою на психіку військовослужбовців може мати як яскравий так і слабко виражений характер, є тривалим за часом і може тривати роки після закінчення стресової ситуації.
Отже, необхідною умовою забезпечення формування стійкої психологічної готовності особового складу є необхідність врахування у процесі бойової підготовки можливого впливу на воїнів факторів і умов військової служби і сучасного бою.
Бойовий стрес являє собою сукупність субреактивних станів, пережитих військовослужбовцями в процесі адаптації до несприятливого для їхньої життєдіяльності факторам, що загрожують життєво важливим цінностям в умовах бойової обстановки.

Таблиця 3
Психологічні стани особистості в екстремальних умовах
(“кольори Купера”)
Стан, колір
Характеристика стану
Стан білий
Не знайомий з ситуацією. Нульова успішність дій.
Стан жовтий
Загальне знайомство з оточуючими обставинами. Людина сприймає умови навколо себе.
Може знаходитись в такому стані 24 години на добу.
Стан жовтогарячий
Підвищений стан готовності. Визначена можлива загроза та розроблений план дій. Загроза визначається для усвідомлення потреби в діях. Людина може залишатися в цьому стані 2-3 години
Стан червоний
Стан дій “битися або втекти”. Людина готова до дій або діє. Фізична реакція на стрес
(напруженість). Людина може знаходитись в цьому стані декілька хвилин
Стан чорний
Шок. Відсутність необхідної реакції

Інтенсивність переживання військовослужбовцем бойового стресу залежить від взаємодії двох основних
факторів:


114 сили і тривалості впливу на психіку військовослужбовця бойових стресорів; особливостей реагування військовослужбовця на їхній вплив.
Різні бойові стресори поділяються на специфічні й неспецифічні для бойової обстановки. Перші мають підвищений рівень стресогенності і включають: ситуації, що загрожують життю і фізичній цілісності військовослужбовця; поранення, контузії, каліцтва й дози опромінення; загибель близьких людей і товаришів по службі; жахаючі картини смерті й людських мук; випадки загибелі товаришів по службі, мирних громадян, відповідальність за які військовослужбовець приписує собі; події, у результаті яких постраждали честь і достоїнство військовослужбовця.
До другої групи відносяться стресори, властиві як бойовій обстановці, так і іншим видам стресових ситуацій: підвищений рівень потенційної загрози для життя; тривале виконання напруженої діяльності; тривале обмеження основних біологічних і соціальних потреб; різкі й несподівані зміни умов служби й життєдіяльності; важкі екологічні умови життєдіяльності; відсутність контактів із близькими; неможливість змінити умови свого існування;
інтенсивні й тривалі міжособистісні конфлікти; підвищена відповідальність за свої дії; можливість загинути, одержати поранення або потрапити в полон.
Реакція військовослужбовця на вплив стресорів бойової обстановки залежить як від їхньої значущості як для конкретного учасника бойових дій, так і від особливостей його поведінки. Значущість впливу на психіку військовослужбовця тих або інших бойових стресорів визначається його індивідуально-психологічними особливостями й особистісними властивостями, психологічною і професійною готовністю до ведення бойових дій, характером і рівнем бойової мотивації, особливостями сприйняття військовослужбовцем місця й ролі бойових дій в історії й перспективі його системи життєдіяльності.
У свою чергу, ефективність поведінки військовослужбовця залежить від рівня його активності, спрямованої на протидію негативному впливу стрес-факторів бойової обстановки; характеру способів подолання дестабілізуючого впливу бойових стресорів на психіку, поведінка і життєдіяльність у цілому; наявності у військовослужбовця досвіду поведінки в бойовій обстановці і його змісту.
Як характеристики бойової діяльності, що впливають на інтенсивність бойового стресу, виділяють:
а) ступінь бойової активності конкретного військовослужбовця, що визначається, як правило, по кількості бойових операцій, у яких військовослужбовець брав безпосередню участь і які супроводжувалися реальною загрозою для його життя; б) значущістю бойових дій, у яких брав участь військовослужбовець, для виконання більше масштабних бойових завдань; в) ступінь напруженості й характер бойових дій військовослужбовця (при цьому особливе значення надається участі військовослужбовця в бойових діях із супротивником, що значно перевершує чисельно, в умовах змушеного відступу, в оточенні); г) кількість бойових втрат у частині, підрозділі, де проходив службу військовослужбовець, а також сприйняття ним їхньої доцільності й обумовленості об’єктивними умовами бойової діяльності.
Особливий вплив на рівень прояву бойового стресу конкретного військовослужбовця здійснюють такі фактори, як: кількість перенесених їм поранень, контузій, отриманих травм, доз опромінення; обставини (якщо це мало місце) узяття його в полон, тривалість і умови знаходження в полоні.
Поряд з перерахованими факторами виділяються також деякі соціальні, етнічні, релігійні, сімейні й інші
обставини, що додатково сприяють інтенсифікації проявів бойового стресу у військовослужбовців.
До них відносяться: а) непопулярність війни в країні, громадянином якої є військовослужбовець, що бере участь у бойових діях; б) наявність у військовослужбовця негативного досвіду переживання бойового стресу в минулому; в) незначний особистий досвід співпадаючої поведінки, що був у військовослужбовця в добойовій життєдіяльності; г) належність учасника бойових дій до національності етнічно близької до національності солдатів супротивника (особливо, якщо військовослужбовець належить до національних меншостей у своїй країні); д) подібність або близькість віросповідання учасника бойових дій до віросповідання солдатів супротивника
(особливо, якщо військовослужбовець належить до релігійних меншостей у своїй країні); е) належність учасника бойових дій до військовослужбовців жіночої статі; ж) складна ситуація в родині військовослужбовця; з) складний матеріальний і соціальний стан військовослужбовців і його близьких.
Бойовий
стрес невисокої інтенсивності, як правило, ефективно переборюється більшістю військовослужбовців і на початковому етапі може сприяти підвищенню їхньої бойової активності. Надалі він або стає звичним для учасників бойових дій, або переходить у бойовий стрес підвищеної інтенсивності.
Бойовий стрес підвищеної інтенсивності може значно ускладнити діяльність як окремого військовослужбовця, так і військових колективів.
На індивідуальному рівні він проявляється в таких формах, як: різке, неадекватне бойовій обстановці підвищення або, навпаки, зниження бойової активності; неадекватне бойової ситуації підвищення емоційного збудження або, навпроти, емоційне заціпеніння, емоційна
“тупість”; поява деструктивних форм мотивації бойової діяльності або, навпаки, бажання “вийти” з бою, за всяку ціну зберегти своє життя; втрата орієнтації в ситуації бою; відчуття нереальності бойової ситуації;


115 самовідчуження; різке зниження дисциплінованості, поява порушень, що не спостерігалися раніше, зміна моральних норм міжособистісних відносин, поява деструктивних форм спілкування з навколишніми, розв’язності поведінки; високий рівень необґрунтованої дратівливості, агресивності; різке зростання тривожності або, навпаки, необґрунтована зневага небезпекою; нездатність упоратися з переживаннями страху; поява помітної замкнутості, пригніченості, апатії; втрата інтересу до життя, виникнення думок про самогубство; значне підвищення психічної напруженості й сторожкості; розосередженість уваги або труднощі її швидкого перемикання; різке зниження психологічної стійкості або, навпроти, зростання ригідності психічних процесів; поява схильності до панічних настроїв тощо.
Такого роду прояви бойового стресу сприяють помітному зростанню помилок і зривів у здійсненні військовослужбовцем бойової діяльності, її дезорганізації.
Бойовий стрес підвищеної інтенсивності, як правило, впливає на протікання фізіологічних процесів в організмах військовослужбовців, що виражається в помітному погіршенні стану здоров’я, виникненні нових або загостренні тих захворювань, що були раніше.
На груповому рівні він проявляється не тільки в збільшенні кількості військовослужбовців, що мають його прояви, але також у якісній зміні соціально-психологічної ситуації у військових колективах.
Це може виражатися в таких негативних явищах, як: різке погіршення соціально-психологічного клімату й значне зростання конфліктності у військових колективах, помітне зниження рівня згуртованості й взаємовиручки військовослужбовців, поширення серед них негативного відношення до виконання бойового завдання, командування, формування у військових колективах соціально-психологічних передумов до поширення в них панічних настроїв тощо.
У той же час високий рівень групового розвитку військового колективу, професійна й психологічна готовність його членів до спільних бойових дій, наявність позитивного досвіду міжгрупової взаємодії в бойовій обстановці можуть сприяти зниженню дезорганізуючого впливу бойового стресу підвищеної інтенсивності.
Найбільш інтенсивно бойовий стрес проявляється у формах, що перешкоджають здійсненню бойової діяльності на відносно тривалий час (більше доби). Крайніми формами його прояву є невротичні й психотичні розлади.
При цьому, чим більше військовослужбовців відчуває інтенсивні (психотравмуючі) форми бойового стресу, тим більше психологічних втрат у підрозділі, частині, з’єднанні.
Очевидно, що чим більш інтенсивний бойовий стрес пережив військовослужбовець у бойовій обстановці, тим більше ймовірність виникнення в нього негативних психологічних наслідків після припинення впливу бойових стресорів.
Наслідки бойового стресу у військовослужбовців можуть проявлятися в таких формах, як:
нав’язливі спогади, переживання, образи, відчуття, що нагадують про психотравмуючі ситуації бойових дій, що виникають, нерідко, спонтанно й здійснюють сильне враження на самого військовослужбовця своєю схожістю з пережитим їм реально; нездатність відтворити в пам’яті події або їхні окремі обставини, що відбулися в психотравмуючій ситуації; труднощі засипання, розлади сну, кошмарні сновидіння; різного роду страхи (страх темряви, висоти, самітності тощо); різкі коливання настрою від підвищено-припіднятого до придушено-тужливого; неконтрольовані вибухи гніву й злобно-агресивні реакції;
“застрявання” на певних думках, переживаннях, діях, необґрунтована дріб’язкова прискіпливість до оточуючих; загальмованість мислення; нездатність повністю сконцентруватися на рішенні того або іншого завдання, на виконанні однієї діяльності; труднощі запам’ятовування нескладної інформації; різке зниження працездатності й продуктивності діяльності;
Наслідки бойового стресу нерідко супроводжуються: виникненням головного болю й запаморочень; болючими або неприємними відчуттями в області серця, шлунка; підвищеною пітливістю; різким зниженням або підвищенням апетиту, статевої активності; відчуттям розбитості; неконтрольованим тремтінням рук, ніг, голови, вік і інших частин тіла, а також загостренням соматичних захворювань, що були раніше.
2. Посттравматичні стресові розлади, шляхи і засоби їх подолання.
Психологічна допомога військовослужбовцям у подоланні наслідків бойового стресу має на увазі проведення комплексу відповідних психореабілітаційних заходів.
Психологічна реабілітація військовослужбовців, що брали участь у бойових діях, проводиться в комплексі з медичною й соціальною реабілітацією, і являє собою процес організованого психологічного впливу, спрямований на
відновлення такого стану психічного здоров’я військовослужбовців, що дозволяє їм досить ефективно
вирішувати бойові й службові завдання. Завдання визначаються характером наслідків бойового стресу.
Реабілітація може мати специфічний і неспецифічний характер, що визначається складністю наявних у військовослужбовця психологічних проблем і ступенем спеціалізації способів психологічного впливу, необхідних військовому психологу для рішення психологічної реабілітації.
Неспецифічна психологічна реабілітація може здійснюватися підготовленим психологом в умовах військової частини у взаємодії з військовими медиками й командуванням частини без тривалого відриву військовослужбовця від виконання військової діяльності. У тих же випадках, коли військовослужбовець не в змозі подолати негативний вплив психологічних наслідків психотравмуючого бойового стресу на його психічне здоров’я і життєдіяльність, необхідне проведення специфічної реабілітації на базі центрів психологічної реабілітації з обов’язковим відривом військовослужбовця від виконання службових обов’язків.
Психологічна реабілітація включає чотири основних етапи:
1) діагностичний;
2) психотерапевтичний;
3) реадаптаційний;


116 4) етап супроводу.
При цьому реадаптаційний етап здійснюється переважно при проведенні специфічної реабілітації.
Змістом діагностичного етапу є вивчення характеру наявних у військовослужбовців психологічних проблем, ступеня їх впливу на психічне здоров’я й життєдіяльність, визначення способів психологічного впливу, необхідних для психологічної допомоги конкретному військовослужбовцю, що проходить реабілітацію.
Здійснення психотерапевтичного етапу має на увазі цілеспрямоване використання конкретних форм і методів впливу на психіку військовослужбовців, реадаптаційно-психологічну підготовку військовослужбовців, що проходять реабілітацію, до майбутньої військової діяльності й міжособистісної взаємодії з оточуючими людьми.
Етап супроводу включає спостереження за військовослужбовцями, їхнє консультування, і, за потреби, надання
їм додаткової психологічної допомоги в процесі наступної після психологічної реабілітації життєдіяльності.
Основними принципами проведення психологічної реабілітації є: оперативність; системність; гнучкість; багатоступеневість.
До вивчення психічного стану військовослужбовців можуть залучатися, крім військових психологів, командири (начальники) різного рівня, заступники командирів по роботі з особовим складом, військові медики, спеціально підготовлені військовослужбовці із числа воїнів строкової служби, а також, якщо це можливо, цивільні психологи. Вивчення психічного стану військовослужбовців здійснюється шляхом спостереження й спілкування з ними, проведення з військовослужбовцями індивідуальних і групових психологічно-орієнтованих бесід, усного опитування
їхніх товаришів по службі, членів родин і родичів. Військові психологи, крім того, використовують діагностичні бесіди, опитувальники і тести, проективні методики, методи аналізу особливостей і результатів діяльності, експериментальні методи тощо.
Психологічна допомога військовослужбовцем може виявлятися індивідуально, у психотерапевтичній групі
(11-13 чоловік), у колективі, що складається з декількох невеликих груп, у родині. При цьому використовуються методи
і техніки, розроблені в таких видах психотерапії, як психодинамічна, поведінкова, гештальт-терапія, нейролінгвістичне програмування, терапія мистецтвом і творчим самовираженням, логотерапія, ігротерапія тощо.
Використання психологом у процесі психологічної реабілітації тих або інших психологічних методів залежить від характеру наявних у військовослужбовців психологічних проблем, готовності психолога використовувати той або
інший метод, а також особистісних особливостей того, кому надається допомога, і того, хто надає допомогу.
Велике значення для ефективної психологічної реабілітації має проведення на її першому етапі діагностичної бесіди, що сприяє рішенню не тільки діагностичних, але й психотерапевтичних завдань. Процес здійснення діагностичної бесіди можливий за умов подолання комунікативного бар’єру, який, як правило, виникає у військовослужбовців щодо надання інформації, пов’язаної з пережитим психотравмуючим досвідом. Проведення діагностичної бесіди дозволяє військовослужбовцям розповісти про те, що з ними відбулося в психотравмуючих обставинах бойових дій, відреагувати емоції, пов’язані з важким для спогадів періодом їхнього життя, глянути на те, що відбулося як би зі сторони, відновити цілісну картину значущих для їх актуального психічного стану подій, глибше усвідомити і переосмислити те, що вони пережили в психотравмуючій ситуації й те, як це вплинуло на їхні подальші вчинки, життєдіяльність і здоров’я. Повноцінне проведення діагностичної бесіди сприяє також психологічній підготовці військовослужбовців до подальшої участі в реабілітаційній роботі.
Дослідниками доведено, що на психічному, фізіологічному й біохімічному рівнях функціонування людини під впливом гострого або хронічного стресу відбувається необоротні зміни, що здійснюють вплив в цілому на особистість.
Ці зміни залежно від об’єктивних умов і суб’єктивних причин мають різний за часом, але обов’язковий латентний (схований) період. Простіше говорячи, якщо людина пережила гострий і хронічний стрес (особливо трагічно значимого характеру, а таким є участь людини у війні, бойових діях), те рано або пізно, через рік або десять, через п’ять або двадцять п’ять років, але цей витиснутий на час стрес особистої значимості однаково виявиться, обов’язково
“наздожене” людину. У цьому й складається страшна, але необхідна правда про посттравматичні стресові розлади
(порушеннях), тобто розладах, що наступають після травматичних стресових подій життя людини.
Специфічний стан, що розвивається в учасників бойових дій, має потребу у своїй класифікації. Звичайні методи діагностики й лікування не підходять або дають слабкі результати. Однією з особливостей посттравматичного стресового розладу (ПТСР) є також акумуляція стресогенних факторів травматичного характеру цивільного життя й бойових стресових факторів при наявності істотних розходжень ПТСР загальногромадянського життя й психічних наслідків бойового стресу.
Гострий стан травматичного стресу переживання психотравмуючої ситуації відбувається протягом деякого часу (від декількох днів до місяця), після чого більшість людей приходять у звичайний для них стан психіки.
Однак вплив пережитого стресу продовжує впливати на психосоматичну сферу людей, переходить у стан посттравматичного стресу, дезадаптуючи психічну, соматичну сферу особистості та видозмінюючи духовні цінності.
Невизначена відтермінованість виникнення ПТСР має загальні закономірності протікання та виходу зі стану ПТСР, до яких ставляться й невідворотні явища (зміни особистості під впливом алкоголю й наркотиків, суїциди, підвищений травматизм із летальним результатом тощо). Індивідуальний спектр травматичних реакцій людини визначає змістовну сторону травматичного стресу.
Комплекс симптомів, викликаних впливом на психіку людини різних стресових факторів, як правило, що виходять за рамки звичайного людського досвіду, називається синдромом посттравматичних стресових порушень
(розладів). Цей психофізіологічний стан людини є відповідною реакцією (у тому числі відтермінованою) на травматичний вплив зовнішнього середовища. Деякі автори визначають ПТСР як звичайну реакцію людини на
незвичайні умови життєдіяльності.
Розглянемо докладніше клініку проявів і діагностику ПТСР.
1. Наявність у житті події, що виходить за рамки звичайного людського досвіду.
При діагностиці важливе виділення травматичного образа. Механізм заміщення (витиснення) подій, що травмують, в основному не дозволяє самій людині, яка має ПТСР визначити реальний травмуючий фактор.
Наявність у життєвому досвіді людини події, що для більшості людей є фактором, що травмує, дозволяє включити людину в групу ризику щодо виникнення ПТСР.
2. Регулярне повернення психіки людини до переживань, пов’язаних із травмуючими подіям.
Переживання носять нав’язливий характер, повторюються постійно, викликають неприємні емоційні спогади із прогресуючим вербальним негативізмом теперішнього часу. Наявність фантазійного підґрунтя, неможливість детально на всіх рівнях сприйняття відновити ситуацію, що травмувала. У гострих фазах ПТСР схильність до аутоагрессии,


117 самотності, порушення комунікативної сфери, відродження в пам’яті різних аспектів подій, що травмували, раптове, невмотивоване, як удар (ефект “спалаху”). Найчастіше це провокується якими-небудь подібними подіями, або обставинами, що асоціюються із травматичними факторами.
3. Постійне повторення снів і нічних кошмарів, пов’язаних з подіями, що травмували. Як правило, це 1-2 ситуації, які незначно відрізняються від сновидіння до сновидіння. Пов’язані із загрозою життю. Одне з найдужчих вражень - неможливість запобігти реально сприйману в сні загрозу життю (м'язова слабість у сні) – пересмикнути затвор, нажати на спусковий гачок, витягтися ніж, тікати, тощо. Напруга психіки й м’язів у момент пробудження, відчуття панічної безвіхідності й невідворотності лиха створюють стан кошмару, що швидко виснажує психіку й поглиблює процес психосоматичних негативних змін в організмі.
Військові ПТСР домінують у створюваних психікою образах навіть у випадках інтеграції військових і загальногромадянських ПТСР .
Психотравмуючі сни і нічні кошмари поєднуються з іншими видами порушень сну.
4. Стійке прагнення людини уникнути або “блокувати” усе, що хоча б віддалено нагадує йому про
травми.
Поєднання прагнення повернення психіки до психотравмуючих переживань і стійке їх уникнення приводить до стану амбівалентності, що підсилює внутрішній дискомфорт та субдепресивність (мала депресивність) поведінкових реакцій.
Амбівалентність (від лат. ambo — “обидва” и лат. valentia – “сила”) –подвійність відношення до чого-небудь, особливо – подвійність переживань, яка має прояв у тому, що один об’єкт викликає у людини одночасно два протилежних почуття.
Амбівалентність є причиною відмови від улюбленого хобі (до травмоподії), зміни видів діяльності й місць роботи, проживання. Цей стан з високим негативізмом є причиною крайньої необов’язковості людини із ПТСР у спілкуванні й професійній діяльності. Характерна емоційна блокада, що сприймається оточуючими як спокій, витримка, емоційна врівноваженість. Насправді це захисний тип поведінки, що має назву “заціпеніння”.
Виникає почуття відчуженості, ізольованості від усіх оточуючих, що підсилюються порушеннями у спілкуванні, у тому числі із близькими – дружиною дітьми, друзями, родителями. У відносинах превалюють різкість або негативізм, злий сарказм, підвищена вимогливість, демонструється різкий розрив відносин. У взаєминах із близькими людьми проглядається чергування спалаху любові й турботи з відторгненням, емоційною несприйнятливістю.
У подальшому даний стиль поведінки у спілкуванні все більше закріплюється, з’являється відчуття
“укороченого” майбутнього, “відсутності завтрашнього дня”.
5. Стійкі симптоми, що відбивають перевагу процесів порушення над гальмуванням і з'явилися після
травми. Характеризуються: порушеннями сну; підвищеною дратівливістю й гнівливістю; ускладненнями уваги, пам’яті, ситуативною неуважністю; гіпертрофованою пильністю у звичайній життєдіяльності; невмотивованою схильністю до ризику і швидкою психофізичною виснажливістю при протіканні реакцій; гіпертрофованою стартовою реакцією на раптовий подразник; високий рівень фізіологічної реактивності на події, асоціативно подібні до психотравмуючих.
На думку закордонних психологів для діагностики ПТСР необхідна наявність не менш двох з перерахованих симптомів, що відображають підвищений рівень збудливості.
6. Підвищена здатність появи алкогольної або наркотичної залежності.
Перераховані вище симптоми створюють сприятливе підґрунтя для алкоголізації або наркотизації організму, причому це відбувається більш непомітно й глибоко для тог, хто страждає на ПТСР. Приміром, алкогольна залежність організму з’являється у постраждалих від ПТСР за 4-5 тижнів, що в 10-12 разів вище, ніж у людини без наявності посттравматичних стресових розладів.
7. Реальний дуже великий відсоток сексуальних розладів різного характеру на психологічному ґрунті в сполученні зі швидкої фізіологічної виснажливістю під впливом симптомів ПТСР.
8. Почуття провини. Воно, як правило пов’язане із травматичними подіями, переноситься на звичайну життєдіяльність. Психологічно “розмиває” соціально значущій “Я – образ”, створює відчуття внутрішньої вразливості і ущербності. Вербально часто виражається в самонавчанні, що є прихованою формою підвищеної потреби у підтвердженні значущості самої особистості, свого “Я”. Самоприниження може поєднуватися із хвастощами, аналогічними прикладами власної значущості.
Підвищена сугестивність.
Слід зазначити, що на рівні соматичних захворювань в осіб, що мають ПТСР існують закономірності й особливості протікання.
Зокрема:
об’єктивні методи досліджень на початковому етапі не підтверджують наявність захворювання; звичайні методи лікування при виявлених захворюваннях дають короткотерміновий результат покращання самопочуття; оскільки ПТСР має психологічну основу, тільки з поєднанням психотерапевтичних методів досягаються надійні результати локалізації ПТСР.
З метою локалізації посттравматичних стресових розладів застосовуються спеціальні методи, опанувати й кваліфіковано застосовувати які можуть тільки фахівці. Як правило, це методи витиснення (заміщення) образу, гетеросугістивна терапія “тимчасова лінія”; групи психологічної підтримки з моделюванням діяльності, спеціальні методики психофізіологічної регуляції (саморегуляції) тощо. застосовуються з медикаментозними, терапевтичними методами лікування, загальними методами відновлення й зміцнення здоров’я.
Для військових психологів, офіцерів по роботі з особовим складом рекомендуються наступні методи зниження
і локалізації ПТСР серед військовослужбовців.
Метод “обговорення стресу” є необхідним як під час звичайної життєдіяльності військ, так і в ході бойових дій, по виходу з них. Цілями є: озброєння військовослужбовців знаннями про закономірний характер проявів астенічних реакцій в ході виконання завдань, формах їх проявів, способах і методах ліквідації наслідків стресу; надання непрямої і прямої групової підтримки; обмін досвідом переживання стресових факторів, набуття психологічного досвіду співпереживання, підкріплення (формування) впевненості в закономірності психологічних реакцій у більшості військовослужбовців; отримання нового досвіду подолань астенічних реакцій на фактори екстремальної обстановки.


118
Метод перемикання уваги, включення в діяльність шляхом деталізації і персональної чіткості команд, зміна діяльності.
Реалізовується шляхом формування бойових груп, розрахунків з урахуванням психологічної стійкості військовослужбовців, характеру передбачуваних психогеній, наявності посттравматичного досвіду попередньої служби.
По можливості здійснюється використання засобів відновлення й зміцнення здоров’я військовослужбовців
(досвід показує, що це локалізує до 70% швидких реакцій ПТСР).
Включення в діяльність підрозділів, військовослужбовців елементів перебіжок, прискорених пересувань, можливості фізичних вправ і особливо колективних спортивних ігор з метою “спалювання” накопичених в організмі під впливом стресових факторів бою адреналіну й порадреналіну. Особлива увага приділяється військовослужбовцям, які перебувають у процесі бою в стані змушеної обмеженої рухливості – в окопах, у засідці, у бронетехніці тощо.
Навчання старших бойових груп, сержантського складу, офіцерів ротної ланки розпізнаванню реакцій ПТСР і правильному реагуванню на них, наданню найпростішої первинної допомоги й підтримки.
Визначення військовослужбовців з гострими реакціями ПТСР і спрямовування їх у тил для стаціонарного відновлення або лікування.
Застосування спеціальних медикаментозних засобів, що підвищують і підтримують психологічну стійкість військовослужбовців.
Організація в місцях відпочинку військовослужбовців або ротації підрозділів пунктів надання первинної психологічної допомоги й підтримки.
Своєчасне виявлення і облік військовослужбовців, які раніше одержали ПТСР.
Даний методичний матеріал підготовлено в відділі психологічної роботи соціально-психологічного управління
Головного управління по роботі з особовим складом Збройних Сил України.
Література.
1. Китаев-Смык Л.А. Психология стресса. М.: Наука, 1983 2. Китаев-Смык Л.А. Психология “чеченской войны”//Архетип. 1995, №2; 1996, №№2, 3, 4; 1997, №1 3. Лысиков П.Т. Психологическое обеспечение служебно-боевой деятельности…//Психологические обеспечение профессиональной деятельности сотрудников внутренних дел и внутренних войск МВД России. М., 2000.
С.65-75 4. Лысиков П.Т. Психологическое обеспечение служебно-боевой деятельности… С.69-70 5. Трошев Г.Н. Моя война. Чеченский дневник окопного генерала. М.: ВАГРИУС, 2001. С.15



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   34


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал