Методичні рекомендації щодо організації у 2016-2017 н р. належного психологічного супроводу учасників навчально-виховного процесу



Скачати 371.53 Kb.
Дата конвертації01.01.2017
Розмір371.53 Kb.
ТипМетодичні рекомендації
Комунальний заклад «Міський методичний кабінет»

Центр практичної психології та соціальної роботи
Експрес – бюлетень фахової інформації

для соціальних педагогів загальноосвітніх навчальних закладів

Ψ




Серпень

2016 рік

Методичні рекомендації щодо організації у 2016-2017 н. р. належного психологічного супроводу учасників навчально-виховного процесу.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Від 20.07.2016 № 1/9-383
Департаменти (управління) освіти

і науки обласних та Київської

міської державних адміністрацій
Інститути післядипломної

педагогічної освіти


Про забезпечення навчальних закладів

практичними психологами і соціальними педагогами та організацію у 2016-2017 н. р.

належного психологічного супроводу

учасників навчально-виховного процесу
З метою подальшої реалізації статей 21 та 22 Закону України «Про освіту» Міністерство направляє для використання в роботі аналітичні матеріали про забезпечення навчальних закладів системи освіти практичними психологами і соціальними педагогами та рекомендації щодо організації належного психологічного супроводу учасників навчально-виховного процесу.

Додатки: на 14 арк.

Заступник Міністра П. К.Хобзей

Додаток

до листа Міністерства

освіти і науки України

від 20.07.2016 № 1/9-383

Аналітичні матеріали

щодо забезпечення навчальних закладів практичними психологами і соціальними педагогами та організацію у 2016-2017 н. р. належного психологічного супроводу учасників навчально-виховного процесу.

1.Забезпечення навчальних закладів практичними психологами і соціальними педагогами на кінець 2015-2016 н.р.

Відповідно до листа Міністерства від 06.04.16 № 1/9-176 Українським науково-методичним центром практичної психології і соціальної роботи НАПНУ було проаналізовано статистичну інформацію, яка надійшла від департаментів (управлінь) освіти і науки обласних та Київської міської державних адміністрацій щодо забезпечення навчальних закладів практичними психологами та соціальними педагогами на кінець 2015-2016 навчального року.

Станом на червень 2016 року в системі освіти налічувалось 22 616 працівників, що на 89 осіб менше ніж у попередньому навчальному році (Гістограма 1). Серед них: 14780 – практичних психологів навчальних закладів, 7054 – соціальні педагоги, 782 – працівники районних (міських), обласних центрів психологічної служби системи освіти та методисти методкабінетів відповідного рівня (Гістограма 2). У звітному році зменшилась кількість практичних психологів (на 52 особи в порівнянні з попереднім н.р.) та методистів обласного, районного (міського) рівнів (на 44 особи).

Заслуговує на схвалення діяльність органів управління освітою щодо збільшення кількісного складу цієї категорії педагогічних працівників у Дніпропетровській (на 61 особу), Луганській (на 40 осіб), Тернопільській (на 36 осіб), Вінницькій (на 15 осіб), Одеській (на 14 осіб), Миколаївській (на 12 осіб) областях. У той же час було допущено зменшення кількості працюючих у Київській (на 60 осіб), Черкаській (на 41 особу), Полтавській (на 33 особи), Харківській (на 33 особи), Херсонській (на 22 особи), Львівській (на 20 осіб), Чернівецькій (на 19 осіб), Житомирській (на 18 осіб), Хмельницькій (на 10 осіб) областях (Гістограма 3).

Щодо забезпеченості навчальних закладів працівниками психологічної служби (у ставках), то на кінець 2015-2016 н.р. в цілому по країні усі типи навчальних закладів забезпечені практичними психологами на 57,33% (було 56,67%). Збільшився показник забезпеченості навчальних закладів соціальними педагогами, він становить 48,45% (було – 47,36%).

Суттєвою проблемою залишається значний дефіцит ставок практичних психологів і соціальних педагогів відносно затверджених нормативів чисельності. Особливо гостро він відчувається у закладах освіти, які знаходяться в сільській і гірській місцевостях. Так, наприклад, якщо у містах відсоток забезпечення практичними психологами навчальних закладів складає в середньому по Україні 70-80 %, то у сільській місцевості всього від 20 до 40 %. Найнижчі показники забезпеченості практичними психологами навчальних закладів по сільській місцевості мають Черкаська, Житомирська, Вінницька області (47-46%) та Херсонська і Тернопільська області (40%); соціальними педагогами – Львівська (37,2%), Миколаївська (32%), Закарпатська (31%), Донецька і Тернопільська області (26,1% та 23,6% відповідно).

Загалом, найвищі показники забезпеченості навчальних закладів практичними психологами мають м. Київ (84,2%), Івано-Франківська (82,7%), Сумська (76,8%), Рівненська і Чернівецька області по 68,6%. Лідерами із забезпеченості соціальними педагогами є Черкаська область (73,8%), м. Київ (70,1%), Київська та Івано-Франківська області (69,8% та 68,7%).

За останні роки спостерігається позитивна тенденція щодо збільшення посад працівників психологічної служби у дошкільних навчальних закладах комбінованого та компенсуючого типу, спеціальних школах (інтернатах) відповідно до нормативів чисельності. Так, у ДНЗ компенсуючого, комбінованого та інтернатного типів, центрах розвитку дитини забезпеченість практичними психологами складає 73,88%, а соціальними педагогами – 52,68% (у містах відповідно 76,14% і 60,1%, у сільській місцевості 32,83% і 32,89%). У школах-інтернатах для дітей, які потребують корекції фізичного та розумового розвитку, соціальної допомоги, санаторних школах, школах соціальної реабілітації загальна забезпеченість практичними психологами складає 96,35%, а соціальними педагогами – 61,63%.

Варто відзначити позитивні тенденції в забезпеченості працівниками психологічної служби закладів професійно-технічної освіти. Забезпеченість ставками практичних психологів міських ПТНЗ у звітному році склала по системі в цілому 80,1 %, а сільських – 62,4 %. Забезпеченість соціальними педагогами дещо нижча і складає загалом: по міських ПТНЗ – 53,5%, по сільських – 32,1 %.

Органам управління освітою необхідно звернути увагу на низький рівень забезпеченості ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації практичним психологами і соціальними педагогами. Так, із наявних сьогодні 560 навчальних закладів такого типу посади практичних психологів уведені до штату тільки у 268, то ж відсоток забезпеченості складає 46,7%, соціальних педагогів – 12,1% (Гістограма 4, 5). Очевидно, керівництво цих ВНЗ і деякі обласні керівники іще не до кінця розуміють важливість роботи працівників психологічної служби саме з цим контингентом студентів. Особливо це стосується профілактики протиправної поведінки, конфліктів, формування навичок здорового способу життя, адаптації внутрішньо переміщених осіб до умов навчання, надання допомоги дітям учасників АТО і т. ін.



2.Соціально-економічні виклики і проблеми в дитячому середовищі.

Війна на Сході України стала для усіх нас великим викликом, психотравмуючим фактором для багатьох осіб, і зокрема дітей, насамперед тих, що перебували чи досі перебувають безпосередньо у зоні бойових дій.

У дітей, що зазнали психотравмуючого впливу, виникають різноманітні варіанти розладів адаптації, існує нагальна потреба щодо надання соціально-психологічної допомоги учасникам навчально-виховного процесу.

Зростає кількість випадків насильства над дітьми, яке є серйозним порушенням їх прав та може мати довготривалі і руйнівні наслідки на все життя. Практично в кожному класі є учні, які стають об’єктами глузувань та знущань.

На сьогодні булінг перетворився на доволі поширене явище, за яким стоїть ціла низка соціальних, психологічних та педагогічних проблем.

Найчастіше булінг відбувається в місцях, де контроль з боку дорослих менший або відсутній взагалі. Це можуть бути: їдальні, сходи, коридори, вбиральні, роздягальні, спортивні майданчики.

Булінг — явище більш характерне для загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних навчальних закладів де учні об’єднані формально (за віковим принципом) і менш характерне для позашкільних навчальних закладів (музичних, художніх, спортивних шкіл тощо,) де діти об’єднані спільними інтересами

Сьогодні набирає обертів кібербулінг — приниження за допомогою мобільних телефонів, інтернету.

ВООЗ констатує , що щорічно більше 800 000 людей скоюють суїцид, а кількість тих, що зробили спробу суїциду в рази вища. З кожним роком проблема самогубств набуває все більш глобального масштабу. Суїцид у більшості випадків можна попередити.Практично кожний, хто вирішив вчинити самогубство намагався попередити оточуючих про свої наміри. Головне це попередження не пропустити.

Викликає тривогу рівень правопорушень та кримінальної злочинності, вчинених дітьми.

Відповідно до Національного звіту за 2015 рік щодо наркотичної ситуації в Україні у 2014 році зареєстровано 3 515 дітей ( від 0 до 17 років включно), яким вперше поставлено діагноз психічних та поведінкових розладів, пов’язаних зі вживанням психоактивних речовин .

Ситуація щодо вживання алкогольних та наркотичних речовин дітьми і молоддю залишається критичною, Близько 10% від загальної кількості учнів 7-8 класів має досвід епізодичного вживання алкогольних напоїв, про що вказують дані опитування учнів 7-8 класів із 11 областей України .

Щорічно сотні українців стають жертвами торгівлі людьми, причому часто це відбувається через необізнаність і недбалість самих людей.

3.Питання над якими працювали фахівці психологічної служби.

У минулому 2015-2016 навчальному році практичні психологи і соціальні педагоги, здійснюючи свої професійні обов’язки, вирішували актуальні завдання сучасної освітянської галузі – психологічний супровід педагогічних інновацій, робота з обдарованими дітьми, захист психічного здоров’я учасників навчально - виховного процесу, профілактика протиправної поведінки, насильства над дітьми, підвищення психологічної культури учнів, батьків, учителів, керівників освітніх закладів, надання допомоги постраждалим від військових дій тощо.

За інформацією з областей, впродовж 2015-2016 н.р. до працівників служби надійшло 3 014 130 звернень, що становить в середньому 13,8 звернень на 1 працівника на місяць.

Серед питань, з якими батьки зверталися до практичних психологів, найбільш вагомими є: проблема стосунків дитини з однолітками та адаптація до нового колективу (21,07%), готовність до навчання та труднощі у навчанні (18,77%), вікові та індивідуальні особливості розвитку, проблеми самооцінки дитини (8,76%). Батьки зверталися до соціальних педагогів з питань допомоги дітям та сім’ям у СЖО (34,86%), проблеми стосунків дитини з однолітками та адаптації до нового колективу (11,16%), профілактики шкідливих звичок, проблем залежностей та формування навичок ЗСЖ (8,25%).

Основними причинами звернень педагогів до практичних психологів є: питання, що пов’язані з асоціальними проявами у поведінці учнів (13,36%), готовність до навчання та труднощі у навчанні (11,68%) і вікові та індивідуальні особливості розвитку, проблеми самооцінки дитини (11,25%). Основними проблемами звернень педагогів до соціальних педагогів є: питання допомоги дітям та сім’ям у СЖО (26,21%), питання, які пов’язані з асоціальними проявами у поведінці учнів (13,65%) і психологічний клімат педагогічного колективу (10,11%).

Перші позиції серед звернень учнів (студентів) до практичних психологів обіймають: проблема самовдосконалення, розвитку власних здібностей і компетенцій (21,65%), проблема професійного самовизначення (12,47%) та проблема стосунків з однолітками (12,41%). Щодо звернень до соціальних педагогів, то найбільш актуальними проблемами тут є: проблема самовдосконалення, розвитку власних здібностей та компетенцій (22,84%), питання допомоги дітям та сім’ям у СЖО (12,40%) та проблема професійного самовизначення (11,20%).

Найбільш вагомими питаннями з якими звертаються до фахівців психологічної служби громадські організації та державні установи, є: питання допомоги дітям та сім’ям у СЖО (51,04%), проблема професійного самовизначення (13,58%), проблема самовдосконалення, розвитку здібностей та компетенцій учнів (12,6%).

4. Ефективність функціонування психологічної служби та ставлення учасників навчально-виховного процесу до результатів діяльності працівників психологічної служби.

Відповідно до листа МОН України від 13.08.2015 р. №1/9-389 Український науково-методичний центр практичної психології та соціальної роботи НАПНУ провів всеукраїнський моніторинг «Ефективність функціонування психологічної служби та ставлення учасників НВП до результатів діяльності працівників психологічної служби».

Методисти із психологічної служби, які брали участь в опитуванні, зазначили, що керівники місцевих органів управління освітою не ставлять перед ними управлінських завдань щодо змісту їх роботи. Певною мірою це може свідчити про недостатній рівень усвідомлення керівниками значущості психологічної служби, ролі, що вона має відігравати у вирішенні актуальних питань реформування освіти.

Майже третя частина опитаних керівників районних/міських психологічних служб (33,2%) зазначила, що щодня або раз у тиждень залучається до виконання тих видів діяльності, що не пов’язані з виконанням посадових обов’язків. Серед практичних психологів, соціальних педагогів цей показник значно менший і становить 18,8%. Подібний підхід до організації діяльності спеціалістів служби негативно позначається на якості виконання ними безпосередніх функціональних обов’язків, мотивації до підвищення власного професійного рівня.

Наголошуємо на необхідності проведення з керівниками освітою усіх рівнів спеціальних занять, семінарів, тренінгів, на яких би надавалась адекватна інформація про можливості працівників психологічної служби, нормативно-правові засади їх професійної діяльності та роль у забезпеченні високої ефективності освітніх реформ, що передбачено розділом 1 Плану заходів щодо розвитку психологічної служби на період до 2017 року.

Проблемою залишається забезпеченість фахівців усім необхідним для виконання професійних завдань. Майже незабезпеченими вважають себе п’ята частина керівників районних (міських) психологічних служб (19,3%), серед практичних психологів і соціальних педагогів цей показник становить 27,7%. Найбільшої допомоги фахівці потребують у підвищенні кваліфікації (50,3%), методичній підтримці діяльності (38,8%), забезпеченості технічними (48,1%) та методичними засобами (23,7%), супервізії, інтервізії (29,7%).

Щодня фахівці здійснюють такі види роботи, як консультування учнів – 43,2% респондентів, консультування батьків та педагогів – 20,1% опитаних, діагностика дітей – 11%, індивідуальна корекційно-відновлювана та розвивальна робота з дітьми – 20,6% та заповнення документації і написання звітів – 61,8%. Остання цифра говорить про необхідність зменшення обсягу звітної документації для працівників психологічної служби.

Четверта частина практичних психологів, соціальних педагогів (25,2%) жодного разу не проводила «години психолога»; більше половини (66,2%) не викладає факультативи (спецкурси, курси за вибором) соціально-психологічної спрямованості. Разом з цим, вивчення психологічних дисциплін дає можливість підліткам пізнати самих себе та оточуючих, сформувати імунітет до негативних викликів сьогодення, організувати усвідомлений вибір майбутньої професії, набути комунікативних навичок, розвивати уміння будувати стосунки з протилежною статтю.

Українським НМЦ практичної психології і соціальної роботи НАПНУ у березні 2016 р. здійснено всеукраїнський моніторинг «Діяльність працівників психологічної служби з надання допомоги постраждалим внаслідок окупації Криму і бойових дій на Сході України» (Гістограма 6).

За даними моніторингу, найбільша кількість психологів і соціальних педагогів зосередили свою увагу на роботі з дітьми і сім’ями учасників АТО – більше як 40% працюючих у службі. Робота з дітьми – внутрішньо переміщеними особами – більше 33%, робота з батьками ВПО – більше 30%.

Основними цільовими групами у цьому році стали: діти і сім’ї учасників АТО – більше як 48 тисяч, що складає 33,1% від загальної кількості тих, хто звернулись за допомогою; учні і студенти ВПО – більше 43 тисяч, що складає 29,7%; батьки учнів ВПО – майже 31 тисяча (21,2 %).

Загальна кількість осіб, що отримали допомогу від практичних психологів і соціальних педагогів склала більше як 145 тисяч. Зараз на перше місце у цьому році вийшли проблеми «роботи з дітьми і сім’ями учасників АТО» у зрівнянні з проблемами «адаптації переселених» у минулому році (Гістограма 7).



5.Про виконання Плану заходів Міністерства освіти і науки щодо розвитку психологічної служби на період до 2017 року, затвердженого наказом МОН України від 06.06.2013 року №1106 .

Процес розбудови психологічної служби системи освіти має відповідати принципам плановості, цілісності, відповідності стану розвитку освіти і суспільства. З цією метою наказом МОН України від 06.06.2013 року №1106 було затверджено План заходів Міністерства освіти і науки щодо розвитку психологічної служби на період до 2017 року.

Інформацію про стан виконання Плану заходів за звітний рік було отримано майже від усіх обласних департаментів освіти, за винятком департаменту освіти і науки, молоді та спорту м. Києва.

В позитивному плані необхідно відмітити виконання плану заходів у таких областях як Волинська, Вінницька, Дніпропетровська, Закарпатська, Запорізька, Донецька, Житомирська, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Сумська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька та Чернігівська.

Звертаємо увагу керівників освіти на своєчасне виконання Плану та на проблему застосування новітніх інформаційних технологій у методичному і організаційно-правовому забезпеченні діяльності практичних психологів і соціальних педагогів навчальних закладів; необхідно суттєво покращити роботу офіційних сторінок (сайтів) обласних, районних (міських) кабінетів (центрів), наповнити їх новітніми методиками, методичними розробками, програмами, які пройшли відповідну експертизу, копіями основних нормативних документів, посиланнями на електронні ресурси державних установ, Міністерства, обласних департаментів освіти і науки, наукових установ, Українського НМЦ практичної психології і соціальної роботи.

6. Основні тенденції розвитку психологічної служби

Характеризуючи сучасний стан розвитку психологічної служби системи освіти необхідно виокремити ряд основних тенденцій:



  • процеси децентралізації, що відбуваються у державі, породжують низку питань щодо оптимізації науково-методичного забезпечення діяльності працівників служби, побудови чіткої системи комунікацій;

  • спостерігається посилення дієвої взаємодії фахівців психологічної служби і фахівців психолого-медико-педагогічних консультацій. Спонукає цей процес запровадження інклюзивної освіти дітей з особливими освітніми потребами;

  • збільшення чисельності працівників служби не тільки у загальноосвітніх школах, а й у школах-інтернатах, закладах профтехосвіти, дошкільних і позашкільних навчальних закладах. Проблемою залишається забезпеченість фахівцями ВНЗ усіх типів;

  • методична неузгодженість. Працівники служби у своїй діяльності застосовують методики різного типу, іноді сумнівної якості. Причиною цьому є відсутність чіткої системи ліцензування психологічних послуг та спеціалістів, що їх надають;

  • збільшення кількості випадків протиправної поведінки серед неповнолітніх, конфліктів з батьками, вихователями, однолітками, широке розповсюдження булінгу і жорстокості у тому числі й у соціальних мережах, ігрова і комп’ютерна залежності;

  • неналагоджена дієва взаємодія працівників психологічної служби з представниками системи соціального захисту, медицини, поліції, інших установ і організацій у справі надання необхідної допомоги різним категоріям дітей, профілактики девіантної і делінквентної поведінки.

7. Актуальні напрями психологічного забезпечення

Виходячи із зазначених тенденцій і проблем найбільш актуальними у даний час напрямами психологічного забезпечення освіти є:



  • інтеграція структурних підрозділів психологічної служби, організацій, установ, громадських об’єднань, які здійснюють свою діяльність у сфері психологічного супроводу та соціально-педагогічного патронажу освіти, в цілісну багаторівневу державно-громадську систему надання психологічної та соціально-педагогічної допомоги всім учасникам навчально-виховного процесу;

  • соціально-психологічне проектування, моніторинг та експертиза умов та результатів навчальної діяльності вихованців, учнів і студентів у зв’язку з процесом реформування окремих складових освітньої галузі ;

  • удосконалення програм професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації педагогічних працівників з метою підвищення рівня їхньої психологічної культури й психологічної компетентності;

  • соціально-педагогічне і психологічне забезпечення превентивних заходів щодо різних форм узалежнень, соціально небезпечних ігор, фізичного насилля, суїцидальної та агресивної поведінки;

  • розробку та запровадження психологічних програм і проектів, спрямованих на профілактику асоціальних явищ (алкоголізму, наркоманії, соціального сирітства, насилля, суїцидальної поведінки тощо), труднощів у адаптації, навчання і виховання, порушень в поведінці.

8. Важливі кроки, які на думку МОН, доцільно вирішити у 2016-2017 навчальному році керівникам обласних, районних, міських департаментів (управлінь, відділів) освіти і науки для організації належного психологічного супроводу учасників навчально-виховного процесу:

- максимального забезпечення навчальних закладів усіх типів практичними психологами та соціальними педагогами;

- покращання методичного забезпечення діяльності працівників служби у тому числі і в навчальних закладах новостворених територіальних громад;

- організація надання допомоги постраждалим внутрішньо переміщеним учням і їх сім’ям в адаптації до нових умов проживання і навчання, дітям і сім’ям учасників АТО;

- психологічне і соціально-педагогічне забезпечення та супровід інклюзивного навчання дітей з особливими освітніми потребами, консультативна і просвітницька робота з батьками таких дітей;

- аналіз тематики звернень учасників навчально-виховного процесу до працівників психологічної служби вказує на те, що досить актуальною залишається проблема психологічної готовності випускників до зовнішнього незалежного оцінювання. Даній проблемі варто приділити увагу на «годинах психолога» у 11 класі;

- допомога у вирішенні проблем адаптації дітей до навчального закладу та запобігання конфліктам в учнівських колективах, у тому числі і засобами медіації та миробудування;

- посилення профілактичної роботи щодо протидії торгівлі людьми,

-забезпечення захисту прав і свобод дітей, створення належних соціально-психологічних умов для комфортного освітнього середовища та захисту честі і гідності учнів, вихованців, студентів;

- налагодження ефективної міжсекторальної та міжвідомчої взаємодії із спеціалістами відповідних служб (службою у справах дітей, центрами занятості населення, центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді тощо) у забезпеченні повноцінного психологічного і соціального розвитку дітей та молоді.

Перелічені проблемні питання варто доповнювати пріоритетними напрямами, які вирішує кожен регіон та навчальний заклад окремо, а також специфічними завданнями спеціаліста, виходячи із конкретних запитів учасників навчально-виховного процесу


Соціальна адаптація та захист прав дітей, що залишилися без піклування батьків.

Застосування законодавства з питань представництва інтересів дітей без супроводу батьків або осіб, які їх замінюють.

Нормативно-правову базу з соціального захисту дітей-сиріт та дітей, які позбавлені батьківського піклування складають: Конституція України, міжнародні нормативно-правові акти, закони України, акти Президента України, постанови Кабінету Міністрів України та інші нормативно-правові акти України.

Важливим міжнародним нормативно-правовим документом є Конвенція ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради УРСР № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року «Про ратифікацію Конвенції про права дитини».

У Конвенції зазначено, що дитина, яка постійно або тимчасово позбавлена сімейного оточення, не повинна залишатися в такому оточенні і має право на захист і допомогу держави (ст.20).

У Конвенції також закріплено право на життя (ст.6), право на ім’я та громадянство (ст.7), право на користування найбільш досконалими послугами системи охорони здоров’я (ст.24), право на соціальне забезпечення (ст.26), право на освіту (ст.29), право на відпочинок та дозвілля (ст.31), право на захист від усіх форм сексуальної експлуатації та сексуальних розбещень (ст.34), право на захист від усіх форм експлуатації (ст. 36), право на правову допомогу та гуманне ставлення (ст.37) [2].

Ратифікувавши Конвенцію, Україна тим самим, ґрунтуючись на першорядності загальнолюдських цінностей і гармонійного розвитку особистості, визнала пріоритет інтересів дитини у суспільстві та необхідність особливої турботи про соціальне незахищених дітей, зокрема, дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, та взяла на себе зобов’язання по забезпеченню прав та соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Основним документом нормативно-правового регулювання діяльності органів опіки та піклування в Україні є Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, яка гарантує конституційні права та свободи громадян, у тому числі і дітей (розділ ІІ). Це зокрема: право на вільний розвиток своєї особистості (ст.23), право на життя (ст.27), право на повагу до гідності особистості (ст.28), право на соціальний захист (ст. 46), право на житло (ст.47), право на охорону здоров’я (ст.49), право на освіту (ст.53), право на правову допомогу (ст.59). Статті 51, 52 Конституції України передбачають, що обов’язок щодо утримання дітей до їх повноліття покладається на батьків; сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою; утримання та виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування покладається на державу [1].

Нормативно-правове регулювання діяльності органів опіки та піклування щодо влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування та основи соціального захисту дітей вказаної категорії визначено Цивільним та Сімейними кодексом України, законами України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від 13 січня 2005 року, «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року, Постановою Кабінету Міністрів від 24 вересня 2008 р. N 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини», наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 року N 34/166/131/88 «Про затвердження Правил опіки та піклування» та іншими нормативно-правовими документами.

Основні положення щодо влаштування дітей, які за певних обставин не можуть виховуватися у власній родині (смерть батьків, позбавлення батьківських прав або засудження батьків, асоціальні умови виховання у рідній родині тощо), містяться у Сімейного Кодексу України .

Закон України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» визначає правові, організаційні, соціальні засади та гарантії державної підтримки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, і є складовою частиною законодавства про охорону дитинства.

Статтею 1 цього закону визначенні терміни:

дитина-сирота - дитина, в якої померли чи загинули батьки;

діти, позбавлені батьківського піклування, - діти, які залишилися без піклування батьків у зв'язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов'язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов'язки, а також підкинуті діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовилися батьки, та безпритульні діти;

статус дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, - визначене відповідно до законодавства становище дитини, яке надає їй право на повне державне забезпечення і отримання передбачених законодавством пільг та яке підтверджується комплектом документів, що засвідчують обставини, через які дитина не має батьківського піклування;

державне утримання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - повне забезпечення відповідно до державних соціальних стандартів матеріальними та грошовими ресурсами дитини для задоволення її життєво необхідних потреб та створення умов для нормальної життєдіяльності;

соціальне житло – жила площа, яка надається за нормами державних соціальних стандартів відповідно до законодавства за рахунок державного та/або комунального житлового фонду;

Згідно ст. 32. цього закону за дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, зберігається право на житло, в якому вони проживали з батьками, рідними тощо до влаштування у відповідні заклади. Місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування (за місцем проживання дітей до їх влаштування у відповідні заклади) несуть відповідальність за збереження зазначеного житла і повернення його дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, після завершення їх перебування у відповідному закладі для таких дітей, дитячому будинку сімейного типу, прийомній сім'ї.

Загальні положення про опіку та піклування викладені в Цивільному кодексі України, а спеціальні положення щодо опіки та піклування над дітьми визначені у Сімейному кодексі України та Законі України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування»[22, с. 462; 23, с. 156]. Постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дітей» передбачені вимоги до особи опікуна(піклувальника), передбачений порядок встановлення опіки та піклування над дітьми.

Наказ Міністерства соціальної політики України від 13.05.2016 р. № 509 “Про затвердження Методичних рекомендацій щодо застосування законодавства з питань представництва інтересів дітей без супроводу батьків або осіб, які їх замінюють”

Таким чином, основними нормативними актами, що регулюють питання соціального захисту дітей-сиріт і дітей, які залишились без батьківського піклування є: Конституція України, Сімейний Кодекс України, Закони України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування». Безперечно, ці документи значно допомагають регулювати підтримку і захист знедолених дітей. Проте у сучасних умовах конче потрібен подальший розвиток нових форм влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Тому особлива увага нині приділяється розвитку сімейних форм опіки та подальшому впровадженню інституту прийомної сім’ї.




Застосування законодавства з питань представництва інтересів дітей без супроводу батьків або осіб, які їх замінюють.

У суперечливих умовах розвитку України найбільш незахищеними виявилися діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, вихованці дитячих будинків та шкіл-інтернатів різного типу. На сучасному етапі основним нормативним документом, що визначає правові, організаційні, соціальні засади та гарантії державної підтримки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклу-вання, є Закон України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» № 2342 від 13 січня 2005 року. Відповідно до Закону, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування – медичні, навчальні, виховні заклади, заклади та установи праці та соціального захисту населення, в яких проживають діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування.



Соціальний педагог у закладах відповідно до положень чинного законодавства, може виконувати одну чи одночасно декілька ролей. Виходячи із класифікації груп, у які об'єднуються рольові репертуари, ролі соціального педагога можна розподілити таким чином: група посередницьких ролей – захисник прав та інтересів дитини; група практичних ролей – учитель соціальних умінь, консультант, агент з питань соціальних змін, організатор змістовного дозвілля. Детальніше зупинимося на їх характеристиках.

Найвідповідальнішою роллю соціального педагога, є «захисник прав та інтересів дітей». Вона передбачає використання всього арсеналу правових норм для захисту прав та інтересів дітей, в тому числі реалізації юридичної відповідальності щодо осіб, які вдаються до прямих чи опосередкованих протиправних дій щодо дитини.

На сьогодні в Україні проводиться централізований облік дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Законодавчо визначено як обов’язок керівників закладів, де перебувають або виховуються такі діти, надавати інформацію про вихованців у місцеві органи опіки і піклування.

Не менш важливим завданням є діяльність педагога стосовно призначення і оформлення соціальних виплат дітям. Така робота здійснюється у випадку смерті батьків (одного з них) і передбачає розшук трудових книжок батьків, співпрацю з органами праці та соціального захисту населення.

Серед функцій соціального педагога – контроль та надання позитивної спрямованості стосункам дітей з їхніми опікунами.

Фахівець може виступати законним представником дитини у суді.

Значний обсяг робіт соціального педагога пов'язаний із захистом житлових та майнових прав дітей. Основними діями соціального педагога щодо зазначеного можуть стати:

-          попередження випадків відчуження житла і майна, що є власністю дітей, з порушенням їхніх прав через збір та передавання в органи опіки та піклування відповідної інформації; направлення позовів, розгляд документів спільно з іншими фахівцями на засіданні комісії з питань захисту прав дітей;

-          збір та підготовка необхідних документів для установлення опіки над майном і житлом дитини в передбачених законом випадках;

-          розроблення і здійснення самостійно або у співпраці з іншими дер-жавними органами виконавчої влади заходів щодо забезпечення законних інтересів дітей, контроль за виконанням цих заходів;

-          сприяння притягненню у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили порушення житлових та майнових прав дітей;

-          представництво інтересів дітей в суді у випадках, визначених законом;

- надання іншим державним органам, установам та організаціям незалежно від форм власності, громадським організаціям та громадянам практичної та методичної допомоги, консультацій зпитань захисту житлових та майнових прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Реалізуючи роль «агента з питань соціальних змін», соціальний педагог виступає одночасно у двох іпостасях: з одного боку, з'ясовує потреби дітей, класифікує відповідні факти, оцінюючи їх причини та наслідки; з іншого – надає підтримку дітям, мобілізує і координує їх зусилля, сам ініціює соціальні зміни у державних та громадських структурах.

Методи оцінки потреб – кількісні та якісні способи дослідження різних аспектів життєдіяльності дитини: опитування (інтерв’ю, анкетування), бесіди, структуровані та цілеспрямовані дискусії, спостереження, тестування тощо.

Отримавши вичерпну інформація про дитину, соціальний педагог може спрогнозувати процес її виховання і навчання, спланувати індивідуальну роботу з вихованцем, яка б відстежувала та забезпечувала його нормальний і фізичний, і розумовий розвиток. Працюючи за індивідуальною програмою розвитку вихованця (індивідуальним планом), він діє у тісній співпраці з усім педагогічним колективом: заступником директора з виховної роботи, психологом, медичним працівником, вчителями та вихователями.

Виконуючи роль «консультанта», соціальний педагог використовує інформацію, спеціальні знання для надання допомоги дітям у розв’язанні їх життєвих проблем, а також організаціям, установам для налагодження ефективної взаємодії, розробки та реалізації різних соціальних програм.

Індивідуальна та групова інформаційно-консультативна робота може здійснюватися з питань профілактики шкідливих звичок, формування здорового способу життя, девіантної поведінки, самотності, агресивності, життєвих криз і їх наслідків та ін. Соціальний педагог здійснює функцію примирення, вирішення конфліктів між дітьми, між дитиною та опікуном, працівником закладу тощо.

Метою виконання соціальним педагогом ролі «організатор змістовного дозвілля» є реалізація і розвиток потенціалу особистості вихованців у сфері вільного часу. Напрямками виконання ролі стануть допомога у створенні та проведенні культурно-дозвіллєвих програм, навчання дітей практичним навичкам у галузі дозвілля або їх удосконалення.

Для подолання ізольованості дітей, за ініціативи соціального педагога проводяться спільні свята із дітьми дошкільних чи загальноосвітніх навчальних закладів, екскурсії, туристичні походи, організовуються зміни у дитячих закладах оздоровлення та відпочинку тощо. Залучаються до гуртків, клубів іншіх творчих об'єднань дітей.

Організація різних видів діяльності дітей потребує вирішення деяких важливих питань, на які зобов’язаний звернути увагу соціальний педагог. Вони, насамперед, стосуються створення необхідних умов життя та розвитку дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а саме для: самоорганізації індивідуального життєвого середовища вихованця; колек-тивної життєдіяльності; розвитку трудових навичок дітей; творчих занять; умов для занять спортом; медичних і гігієнічних процедур. У разі неналежності зазначених умов соціальний педагог повинен лобіювати їх створення чи покращення.

Метою реалізації соціальним педагогом ролі «учителя соціальних змін» є навчання дітей мистецтву ефективної взаємодії з соціальним оточенням. Діяльність у цьому напрямку досить різноманітна, та, передусім, вона пов’язана з формування умінь адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, одним із найважливіших етапів якої є адаптація до самостійного життя.

Дослідження різних років висвітлили комплексний характер проблем підготовки таких дітей до самостійного життя: вони не мають адекватного уявлення про можливі очікувані труднощі; не підготовлені до сімейного життя, у них не сформоване відчуття рідної домівки; діти відчувають складнощі у придбанні одягу, взуття, раціонального харчування; ними опано-вує страх спілкування з новими людьми, небажання дотримуватися норм співжиття. Значною перепоною в адаптації до самостійного життя є відсутність позитивних прикладів життєвого досвіду з вирішення проблем матеріального характеру. У дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, часто сформовані споживацькі стереотипи.

Обов’язковою умовою забезпечення успішності такого напрямку роботи соціального педагога є проведення підсумкової оцінки потреб дитини.

Розробка інструментів для реалізації названого, відпрацювання механізмів впровадження оцінки потреб дитини у різних середовищах її перебування – справа найближчої перспективи. Водночас, вже сьогодні активно відпрацьовується така соціально-педагогічна інновація, як проведення оцінки потреб випускника закладу. Її мета – виявити рівень підготовленості дитини/молодої людини до самостійного життя для визначення соціальних послуг, необхідних для забезпечення успішності цього періоду соціальних змін.

У процесі оцінки аналізується:

-          стан задоволеності потреб дитини та рівень оволодіння нею основними життєвими навичками;

-          здатність та готовність батьків / осіб, що їх замінюють, родичів підтримати дитину на етапі її адаптації до самостійного життя;

-          фактори сім'ї та середовища (сильні сторони і ризики.

Для здійснення надалі комплексної оцінки створюється мультидисциплінарна команда, до складу якої входить: представник служби у справах дітей, відділу сім'ї і молоді, соціальний працівник ЦСССДМ міста /

району, медичні працівники, педагоги, інші спеціалісти (за потребою).

Загальними принципами діяльності соціального педагога щодо підготовки дітей до самостійного життя стають: відповідність потребам (орієнтування змісту, форм та методів роботи на задоволення потреби дітей у набутті певних знань і навичок); комплексність (налагодження співпраці з іншими інституціями, в т.ч. за місцем проживання дитини); реалістичність (планування реалістичних заходів, виконання посильних завдань); спрямованість на розвиток власної активності (робота у напрямку зміцнення позивної позиції особистості щодо власної спроможності вирішувати проблеми у самостійному житті); практичність (акцентування увага на тому, як і де можна використовувати отримані знання, вміння) тощо.

Таким чином, діяльність соціального педагога повинна будуватися на професіоналізмі і комплексному підході до розв’язання проблем кожної дитини. При цьому важливими соціально-педагогічними чинниками його роботи є: розуміння інтересів дитини та її потреб у контексті її соціальних зв’язків і життя в громаді; специфіка цілеспрямованого впливу на вихованців залежно від їх потреб та психолого-педагогічних особливостей; гуманізація, індивідуалізація і диференціація соціалізуючого процесу; гарантований захист прав дитини та пріоритетність її інтересів.

Зміст освітнього напряму соціального супроводу прийомної сім’ї передбачає соціальну допомогу в навчанні та вихованні. Допомога в навчанні спрямована на запобігання появі сімейних проблем і формування педагогічної культури прийомних батьків. В основі роботи — соціально-педагогічні методи, які враховують найбільш типові помилки у вихованні дітей в сім'ї: недостатнє уявлення про цілі, методи, завдання виховання; відсутність вимог у вихованні з боку всіх членів сім'ї; сліпа любов до дитини; надмірна суворість; перекладання виховання на освітні заклади; сварки батьків; брак педагогічного такту у взаєминах з дітьми; застосування фізичних покарань тощо.

Тому діяльність соціального педагога передбачає проведення широкої освітньої роботи серед прийомних батьків з таких питань: педагогічна, соціально-педагогічна і правова підготовка прийомних батьків до виховання дітей; допомога батькам у формуванні адекватної поведінки у дітей стосовно однолітків; значення особистого прикладу і авторитету батьків у вихованні дітей, ролі батька і матері, взаємини між батьками, налагодження взаємостосунків різних поколінь у сім'ї, методи педагогічного впливу на дітей, формування позитивних взаємин між дорослими і дітьми; виховання дітей у сім'ї з урахуванням статі й віку; соціально-психологічні проблеми "важких підлітків", проблеми негативного впливу бездоглядності й безпритульності на психіку дитини; самовиховання і його організація, роль сім'ї у керуванні процесом самовиховання дітей і підлітків; заохочення та покарання у процесі виховання дітей у сім'ї; особливості виховання дітей з відхиленнями у фізичному і психічному розвитку; трудове виховання у сім'ї, допомога дитині у виборі професії, проблеми виявлення і розвитку професійних нахилів і здібностей дітей; організація режиму праці, навчання, відпочинку і дозвілля дітей у сім'ї; підготовка дітей до шкільного віку до занять у школі; моральне, фізичне, естетичне, статеве виховання дітей; розвиток досвіду спілкування у дитячому віці; причини та наслідки дитячого алкоголізму, токсикоманії, дитяча патологія та роль батьків у цьому, зв'язок здоров'я дітей з асоціальною поведінкою їхніх батьків.

Крім цього, в межах соціально-педагогічного супроводу доцільно організовувати для прийомних батьків практичні заняття, які допомагають значною мірою впорядкувати побут сім'ї та підвищити її соціальний статус. Соціальні навички, набуті під час практичних занять, можуть бути такими: вміння розпоряджатися домашнім бюджетом, раціональне ведення домашнього господарства, правильне харчування дітей різного віку, навички санітарії та гігієни, етика сімейного життя, культура взаємин між членами родини, адекватне соціальне реагування на проблемні ситуації тощо.

Прийомна сім'я на період адаптації прийомної дитини часто стає носієм потенційної кризи, а тому має бути предметом особливої уваги працівників соціальних служб, хоча з часом їхня роль буде зменшуватися, в ідеалі — зведеться до щорічного оцінювання ефективності функціонування благополучної прийомної сім'ї і допомоги їй (якщо це необхідно) на етапі становлення.Реклама



Соціальний патронаж родин, в яких перебувають діти-сироти, діти позбавлені батьківської опіки.

З метою врегулювання питання взаємодії центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді (далі - Центри) і служб у справах дітей (далі - Служби), загальноосвітнього навчального закладу у здійсненні соціальної роботи з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, які перебувають під опікою, піклуванням, зокрема щодо взяття сімей, в яких виховуються такі діти під соціальний супровід, повідомляємо наступне.

В першу чергу, звертаємо увагу, що згідно статті 67 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) визначено, що опікун зобов'язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням; зобов'язаний дбати про виховання, навчання та розвиток підопічного; вчиняє правочини від імені та в інтересах підопічного; зобов'язаний вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів.

У разі, якщо виникає потреба у соціальному супроводі соціально незахищених категорій дітей та молоді (у тому числі дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які виховуються під опікою, піклуванням) з метою подолання життєвих труднощів, збереження, підвищення їх соціального статусу, то згідно із Законом України "Про соціальну роботу з сім'ями, дітьми та молоддю" ( 2558-14 ) та Порядком провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 р. N 866, соціальне обслуговування сімей, дітей та молоді здійснюється шляхом надання комплексу соціальних послуг або здійснення соціального супроводу.

Враховуючи вищевикладене, логічним та нормативно визначеним є наступний порядок роботи з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, які виховуються під опікою, піклуванням та опинилися у складних життєвих обставинах:

- враховуючи те, що опікуни та піклувальники забезпечують захист основних прав та інтересів підопічних дітей, вчиняють правочини від їх імені та в їх інтересах, то саме вони, за потребою, на добровільних засадах звертаються по допомогу для вирішення складних життєвих обставин, або ж може звернутися сама дитина. Разом з тим, просимо звернути особливу увагу на родини опікунів, піклувальників, що були створені особами, які не перебувають з дітьми у родинних стосунках, з метою попередження виникнення негативних явищ, шляхом своєчасного надання соціальних послуг або взяття під соціальний супровід;

- у випадку, коли родина опікунів, піклувальників опинилася в складних життєвих обставинах, що ускладнює виконання останніми своїх обов'язків по вихованню та утриманню дітей належним чином, заклад звертається до відповідного Служби з метою здійснення соціальної роботи з родиною для подолання складних життєвих обставин. У зазначених випадках заклад письмово повідомляє відповідну Службу про необхідність взяття родини під соціальний супровід шляхом розкриття причини, за яких дитина опинилася у складних життєвих обставинах;

- на основі отриманої інформації фахівцями здійснюється соціальне інспектування, під час якого проводиться оцінка потреб та визначаються можливі шляхи, форми і методи надання допомоги (надання соціальних послуг чи здійснення соціального супроводу), та після засідання дорадчого органу визначається потреба щодо взяття дитини, з урахуванням її віку, сім'ї під соціальний супровід.

Отже, враховуючи вищевикладене соціальний супровід дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування під опікою, піклуванням здійснюється:

- на добровільних засадах;

- за зверненням (згодою) об'єктів соціального супроводу;

- на виконання рішення дорадчого органу.



Проте зверніть увагу, що при здійсненні роботи з сім'ями опікунів, піклувальників, особливо де на вихованні знаходяться діти з особливими потребами (функціональні обмеження, ВІЛ-інфекція тощо) або у випадку виникнення в родині певних труднощів, що потребують сторонньої допомоги або підтримки, слід інформувати зазначені родини про діяльність Центрів (адреса найближчого Центру, послуги, які родина може отримати тощо) з метою своєчасного надання допомоги родині у подоланні складних життєвих обставин чи інших проблем.


Порядок організації роботи соціального педагога в разі порушення прав дитини.

Під соціально-педагогічною діяльністю по захисту прав дитини будемо розуміти такий різновид професійної діяльності, що спрямований на надання допомоги дитині в процесі її соціалізації, засвоєння нею соціокультурного досвіду на основі тієї чинної законодавчої бази, що діє на даний момент у державі. Така діяльність є завжди адресною, направленою на конкретну дитину, на вирішення її індивідуальних проблем, що виникають у процесі інтеграції дитини в суспільство, тобто її соціалізації. Соціально- педагогічна робота є локальною, вона обмежується тим часовим вдрізком, на протязі якого вирішуються завдання по вивченню дитини, її оточення, складання та реалізації індивідуальної програми правової допомоги. Специфіка і основна спрямованість соціально ñ педагогічного захисту дитинства полягає в послабленні для дітей негативних наслідків процесів, що відбуваються в суспільстві, а також у створенні умов для реалізації інтересів і життєво важливих потреб дітей завдяки видозмінам і створенню нових соціальних інститутів. Посилення гуманітарної спрямованості соціально ñ педагогічної діяльності відбивається у її принципах, установці ñ від індивіда в його конкретній ситуації до цілісного бачення людини в її широкому соціальному оточенні. Це означає, що соціально ñ педагогічна діяльність покликана спиратись і орієнтуватись на пріоритет загальнолюдських цінностей, які закладені в Конвенції ООН про права дитини. Інший принцип ñ принцип ìдопомоги у набутті навичок самодопомогиî. Тому завдання соціального педагога полягає в підтримці, обнадіюванні та стимулюванні дитини на розвиток власних сил, на конструктивну діяльність, використання усіх потенційних ресурсів. Говорячи про соціально ñ педагогічний захист дитинства на сучасному етапі його розвитку, можна виділити такі напрямки його реалізації: - загальноосвітній, де створюються умови для інтелектуального розвитку особистості, поглиблюються наукові соціальні знання про сфери життєдіяльності та їх субíєкти, підтримка ініціатив з організації дозвілля, програми професійної підготовки, розвитку та захисту і т. ін. - виховно ñ профілактичний, що ґрунтується на виявленні несприятливих психолого ñ педагогічних факторів соціального розвитку дитини та здійсненні організаційно ñ педагогічних заходів зі створення виховуючого середовища за місцем проживання; включення різних соціальних інститутів у процес виховання, надання соціально ñ педагогічної допомоги дітям із сімей груп ризику; - охоронний (психолого ñ педагогічний), який передбачає соціально ñ педагогічну охорону і захист дітей, неповнолітніх з відхиленнями у поведінці, що постраждали від жорстокості, насильства; що повернулись з місць позбавлення волі; створення консультаційних юридичних пунктів, що забезпечують захист прав та інтересів дитини; соціально ñ правова психолого ñ педагогічна підтримка дітей з проблемних родин, формування правового ставлення до своїх батьківських функцій і т. ін. Соціальний педагог у ході процесу надання допомоги, що стосується прав дитини, має вирішувати питання, які можна розбити на три групи: 1) повíязані з фізичною, статевою культурою; 2) повíязані із засвоєнням соціокультурних цінностей; 3) повíязані із соціопсихологічним ставленням особистості.

Алгоритм процедур типової технології захисту прав дитини має такий загальний вигляд:

- ознайомлення з проблемою дитини (клієнта), визначення мети і завдань соціально-педагогічної роботи;

- виділення предмету, вибір основних показників або критеріїв;

- розробка плану роботи та реалізація форм і методів соціально-педагогічної діяльності;

- визначення ефективності соціально-педагогічної роботи, соціального стану клієнта;

- корекція процесу виховання й розвитку дитини у відповідності до внесених змін;



- формулювання висновків, прогнозування.

Отже, соціально-педагогічна діяльність у сфері захисту прав дітей характеризується рядом особливостей.

  1. Необхідною є постійна діагностика рівня правосвідомості дітей. Це вимагає аналізу розуміння ними окремих понять, глибини сформованості їх поглядів та суспільного досвіду. Потрібне постійне психолого-педагогічне вивчення кожної дитини.



  1. Дуже важливим є урахування факторів зовнішнього впливу на дитину, їх рівня і якості (формального і неформального оточення, членів сім’ї).




  1. Захист прав дітей потребує диференційованого підходу в кожній конкретній ситуації, тобто, урахування: специфіки категорії особи, яка потребує соціально-правового захисту і допомоги; особливостей життєдіяльності дитини у різних сферах; специфіки впливу на кожного індивіда залежно від умов його виховання й проживання, психолого-педагогічної характеристики, очікуваних результатів профілактично-корекційної роботи.



  1. Варіативним є самий механізм охорони прав і законних інтересів дітей у державі. Це потребує знань шляхів захисту індивіда з урахуванням його вихідного соціального стану та форм, методів надання соціально-правової й психолого-педагогічної допомоги.




  1. Технологія, механізм захисту прав особи повинні бути прозорими, чіткими, доцільними, обґрунтованими і зрозумілими як для самої дитини, так і для її батьків.



  1. Соціально-педагогічний захист дитинства вимагає здійснення соціально-педагогічного прогнозу, що свідчить про професіоналізм, високий фаховий рівень соціального педагога.




  1. Як правило, соціально-педагогічна діяльність у сфері захисту прав дітей має комплексний характер, спрямована на нормалізацію стосунків неповнолітнього, його соціально-правового статусу, корекцію відхилень у правосвідомості, налагодження взаємодії усіх осіб, причетних до його виховання й організації життєдіяльності.

Одним із найважливіших напрямів захисної діяльності соціального педагога є профілактична робота з батьками щодо дотримання норм законодавства по захисту прав та законних інтересів їх малолітніх і неповнолітніх дітей, оскільки згідно вимог законодавства головним завданням сімейного виховання є забезпечення гармонійного всебічного розвитку дитини, підготовка її до життя в існуючих соціальних умовах та реалізація творчих задатків.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал