Методичні рекомендації щодо організації навчально-виховного процесу у 5-х класах загальноосвітніх навчальних закладів (додаються)



Сторінка4/8
Дата конвертації05.01.2017
Розмір1.52 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
1   2   3   4   5   6   7   8

Історія

У межах навчального предмета «Історія України» в 5 класах загальноосвітніх навчальних закладах України з 2013/14 н. р. вивчатимуть курс Вступ до історії. Цей курс є пропедевтичний, що й визначає його місце в системі шкільних історичних курсів та поміж інших навчальних дисциплін, а також початковість, елементарність його змістової частини й тих вимог, які висуваються до загальноосвітньої підготовки учнів. Мета, завдання й зміст курсу ґрунтуються на засадах, сформульованих у Державному стандарті базової та повної середньої освіти (освітня галузь «Суспільствознавство»), а саме: «Метою навчання історії в загальноосвітній школі є формування в учнів ідентичності та почуття власної гідності у результаті осмислення соціального та морального досвіду минулих поколінь, розуміння історії і культури України в контексті історичного процесу».



Мета, завдання та зміст курсу

З огляду на вищезазначене основною метою курсу є створення умов для успішного опанування учнями наступних систематичних курсів історії України та всесвітньої історії.

П’ятикласники уперше ознайомлюються з навчальним предметом «Історія», тому головними завданнями курсу є:


  • формування уявлень і початкових знань учнів про історію як галузь людських знань, як науку, що має свій предмет вивчення і свої методи дослідження;

  • розвиток у школярів інтересу до предмета та мотивації до його вивчення.

Крім того, курс передбачає розв’язання низки загальнодидактичних завдань із розвитку пізнавальних можливостей та особистісних якостей учнів.

Зміст пропедевтичного курсу передбачає, що після його вивчення учні будуть:



  • знати і розуміти, що таке історія, як відбувається відлік часу в історії, як історики довідуються про минуле,

  • застосовувати набуті знання та вміння для того, щоб визначати тривалість і послідовність історичних подій, співвідносити рік із століттям, розрізняти умовні позначки і знаходити місця історичних подій на карті,

  • знаходити у підручнику та адаптованому тексті документа відповіді на запитання і складати розповідь про подію або постать за запропонованим учителем алгоритмом,

  • зіставляти окремі події з історії родини з історією рідного краю та України, виявляти ставлення до історії, окремих подій та вчинків історичних діячів, оцінювати роль громадян, музеїв та історичної науки у збереженні минулого.

У новій чинній програмі зазначено кількість годин на вивчення курсу (загалом – 35 годин, 1 година на тиждень). Передбачено години для уроків узагальнення та тематичної перевірки та оцінювання знань, умінь і навичок учнів, уроку підсумкового узагальнення та практичних занять. Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки в програмі сформульовано як перелік умінь та навичок, що їх мають набути учні в процесі вивчення кожної теми. Програмою курсу обов’язково передбачено години резервного часу, які вчитель використовуватиме на власний розсуд.

Історичний зміст курсу реалізовано в хронологічній послідовності, що дає змогу створити конкретні образи історичних епох та сформувати чіткі просторові й часові уявлення учнів. Беручи до уваги вікові особливості пізнавальної діяльності дітей 10–11 років, в учнів формуються первинні знання та уявлення про розвиток історії як науки і як живої пам’яті про життя людей у минулому, про історичний час і простір, про що саме та про кого пишуть історики. Передбачається ознайомлення дітей з історичними джерелами різних типів, – як письмовими, так і візуальними, а також речовими, включаючи пам’ятки, що формують навколишнє історичне середовище.

Курс не передбачає системного викладу інформації про минуле. Відібраний та запропонований у підручниках матеріал про події, явища, історичні персонажі тощо не є вичерпним і може доповнюватись вчителем за умови його збалансованості як з огляду подання національної та регіональної історії, так і багатоаспектності соціальної, політичної історії, історії культури та повсякдення.

«Вступ до історії» складається з трьох розділів, які дають змогу учням послідовно опанувати відповідну інформацію та початкові предметні уміння, що становлять основу подальшої історичної освіти школярів.

Першій розділ «Звідки і як історики довідуються про минуле» передбачає ознайомлення на рівні уявлень з поняттями:


  • «історичний час» та одиниці і способи його вимірювання, формування початкових уявлень про хронологічну послідовність та тривалість подій у часі, про співвідношення року зі століттям;

  • «історичний простір», формування початкових умінь працювати з історичною картою, її легендою та формування елементарних практичних навичок роботи з нею;

  • «історичні джерела», їх види і особливості, формування початкових умінь працювати з різними видами джерел.

Другий розділ «Про що і про кого розповідає історія» знайомить учнів з важливими подіями з історії України та видатними історичними особистостями у хронологічній послідовності.

Інформація третього розділу «Що історичні пам’ятки розповідають про минуле» спрямована на формування початкових уявлень про розвиток культури та про найвизначніші культурні надбання і пам’ятки українського народу.

За результатами вивчення курсу учні мають набути таких предметних компетентностей:

– позначати на лінії часу запропоновані вчителем дати подій, співвідносити рік зі століттям або їх частинами при необов’язковому співвіднесенні з подіями; визначати (за вказаними датами) послідовність та тривалість подій, віддаленість від сьогодення;

– орієнтуватися на адаптованій історичній карті, показувати на ній територію України, її головні міста та рідне або найближче місто (село); основні події, зазначені у тексті параграфів.

– свідомо читати текст підручника, переказувати його основний зміст; відрізняти художній та науково-популярний історичні тексти; знаходити в тексті відповіді на поставлені запитання або ставити по кілька запитань до нього; складати простий план, добирати назву, знаходити в тексті історичні поняття і терміни та витлумачувати їх на основі тексту, свідомо застосовувати у навчальних ситуаціях;



  • отримувати певну інформацію з різноманітних адаптованих історичних джерел, насамперед документальних та візуальних, робити нескладні висновки, узагальнення;

– на основі тексту та зображень стисло розповідати про історичну постать, складати план перебігу історичної події та кількома реченнями розповідати про неї на основі тексту, інших матеріалів підручника, висловлювати нескладні оцінні судження щодо історичних постатей і їх діяльності;

– описувати історичні пам’ятки різних історичних періодів, правильно застосовуючи необхідні терміни; визначати приналежність зображених на історичних ілюстраціях пам’яток, портретів історичних діячів до певних епох.



Особливості організації навчально-виховного процесу

Форми та методи навчання історії в 5 класі, а також зміст історичної освіти повинні обов’язково узгоджуватися з віковими особливостями учнів. Організовуючи роботу на уроках, учитель має віддавати перевагу розвивальним прийомам, уникати лекцій, конспектувань, рефератів та фронтальних зрізів знань.

З метою набуття школярами історичної та інших компетентностей та відповідно до державних вимог із загальноосвітньої підготовки учнів окремою структурною складовою програми вперше стають спеціальні уроки – практичні заняття. Такі заняття в курсі історії мають подвійну мету: є способом вивчення нового матеріалу на основі опрацювання історичних джерел та важливим засобом формування предметних умінь і навичок учнів. Кожне із пропонованих практичних занять присвячується певній темі та передбачає переважно самостійну роботу учнів з допомогою вчителя над окремими питаннями теми з використанням різноманітних джерел знань (підручники, де вміщено тематичні історичні джерела – як текстові, так і візуальні, довідкові матеріали, запитання і завдання, Інтернет-ресурси, фонди музеїв, місцеві історичні пам’ятки, оглянуті учнями під час екскурсій) Практичні заняття передбачають використання на уроці історичних джерел, насамперед наведених у підручнику. Адже ці джерела історії сприяють конкретизації історичного матеріалу, наповнюють зміст яскравістю та образністю, сприяють розвитку уяви та допитливості. Водночас, джерело, запропоноване для опрацювання п’ятикласникам, має бути лаконічним, простим і зрозумілим.

Під час практичного заняття вчитель є консультантом у процесі самостійної роботи учнів, надаючи їм необхідну допомогу залежно від віку та пізнавальних можливостей. Матеріали до практичних занять і методичні рекомендації щодо організації пізнавальної діяльності учнів подані в підручниках. Порядок проведення практичних занять і оцінювання їх результатів та наявність домашнього завдання після нього залишається у компетенції вчителя.



Уроки узагальнення до окремих розділів та урок узагальнення до курсу мають на меті допомогти учням систематизувати вивчене, відрефлексувати процес навчання і повернутись до найскладніших моментів теми, курсу, піднести розуміння навчального матеріалу на новий рівень, використати міжкурсові та міжпредметні зв’язки. Елементарність, початковість курсу зумовлює певні труднощі в проведенні уроків узагальнення. Під час таких уроків акцент має бути також перенесений на вміння учнів. Тож кожна наступна тема має відзначатися вищим рівнем сформованості вмінь. Варто пам’ятати, що від п’ятикласників не вимагається тлумачення тих історичних понять, вивчення яких передбачено програмою у старших класах, відповідати на запитання, що вимагають системних знань і багатшого життєвого досвіду.

Звертаємо увагу, що регламентована навчальною програмою година тематичного оцінювання використовується для проведення уроку контролю і корекції навчальних досягнень учнів. Урок контролю і корекції проводиться із пропонуванням усних, письмових або комбінованих видів завдань. На правій сторінці журналу робиться запис «Урок контролю і корекції навчальних досягнень учнів із теми «________». На такому уроці оцінюється пізнавальна діяльність усіх присутніх п’ятикласників. Оцінка за урок контролю враховується під час виставлення бала за тему.

Принципове значення для організації навчання історії в 5 класі мають активні та інтерактивні методи. Передумовою активного навчання є чергування різних форм діяльності учнів. Наприклад, працюючи з текстом, учні можуть шукати відповідь на запитання, добирати коментарі до ілюстрацій, складати план, порівнювати текст з ілюстраціями та картами, знаходити нові слова та витлумачувати їх насамперед додержуючись інструкцій підручника.

Роботу з підручником потрібно чергувати з коротким викладом (розповіддю) вчителя, роботою із зошитом. З огляду на вікові особливості п’ятикласників розповідь учителя не повинна мати нічого спільного з лекцією, а уроки жодною мірою не повинні зводитися тільки до читання й переказування тексту підручника. Немає потреби переповідати той матеріал, що викладений у підручнику, як і не потрібно ускладнювати виклад додатковою інформацією. Роль учителя – організувати бесіду навколо питань, що вивчаються у контексті теми чи розділу. На перших етапах навчання бесіда передує читанню, згодом читання передує бесіді. У бесіді обов’язково використовувати елементи міркування, запитання вчителя й відповіді учнів, логічні задачі та їх розв’язок. Слово вчителя має бути образним та емоційним, воно повинно апелювати до особистісного досвіду п’ятикласників.

Обов’язковою умовою успішного навчання історії в п’ятому класі є різноманітна самостійна робота учнів. Обов’язковим також для дітей цієї вікової категорії є актуалізація знань і життєвих уявлень учнів, повторення та закріплення вивченого на уроці. Тож плануючи урок, треба передбачити час на ці етапи, скориставшись для цього відповідними завданнями підручника.

З-поміж активних методів навчання заслуговують на увагу ігрові форми. Під час вивчення курсу може йтися як про створення окремих, епізодичних ігрових ситуацій, так і про застосування ігрових моделей навчання. Варто ширше використовувати урок-екскурсію, наприклад, до місцевого музею чи історичної пам’ятки. Доречними є ігри-подорожі чи ігри-дослідження, які можна сконцентрувати в часі, обмеживши однією темою або й одним уроком.



Забезпечення курсу навчально-методичною літературою

Пропедевтичний курс Вступ до історії укомплектований підручниками — переможцями Всеукраїнського конкурсу підручників для 5 класу загальноосвітньої школи: В.Власова (Видавництво «Генеза») та О.Пометун, І.Костюк, Ю.Малієнко (Видавничий дім «Освіта»).

Особливістю підручника В.Власова є те, що всі структурні елементи навчальної книги, як-от: текстові (основний текст, пізнавальні рубрики з фрагментами історичних документів) та позатекстові (апарат організації засвоєння та контролю, ілюстративний матеріал) – зорієнтовані на формування предметних компетентностей, а також на організацію рефлексивної діяльності, активну комунікацію та співпрацю учнів у навчанні.

Опрацьовувати основний текст у підручнику В. Власова запропоновано так: до кожного пункту параграфа сформульовано завдання на розвиток критичного мислення з використанням інтерактивних методик. Учням запропоновано у парах, чи групах, чи в загальному колі 1) передати зміст прочитаного трьома реченнями; 2) запропонувати до тексту інші назви: такі, які б передавали зміст тексту, втілювали б його основну думку, були б образними; 3) дібрати один іменник, два прикметники, три дієслова, які б розкривали зміст прочитаного; 4) сформулювати за змістом тексту 3–5 запитань, які починаються словами Що? Хто? Де? Як? Коли?, і 1 запитання Чому?, по черзі дати відповіді на них; 5) скласти розповідь, 6) намалювати ілюстрацію, 7) запропонувати відповідь на проблемне питання тощо.

Кожен параграф має блок питань, чітко сформульованих і таких, що дозволяють учневі вловити суть проблеми, націлюють його на самостійне осмислення й аналіз явищ та подій минулого. Після назви уроку вміщено основні питання, які опрацьовуватимуться, та сформульовано навчальні цілі відповідно до компетентнісно орієнтованого підходу у вигляді очікуваних результатів. Наприкінці параграфа пропонується оцінити знання й уміння учнів відповідно до передбачуваних цілей уроку з допомогою рубрики «Перевірте себе». Це дає змогу досягти завершеності навчального процесу в межах уроку. Кожен урок завершує завдання рубрики «Рефлексія».

В основу підручника О.Пометун, І.Костюк, Ю.Малієнко закладена ідея активного залучення п’ятикласників до пізнання історії на всіх етапах уроку. Це реалізується через систему навчальних завдань, які спрямовують пізнавальну діяльність учнів на усвідомлення того, як минуле представлене в різних історичних джерелах та на розуміння основних подій вітчизняної історії. Важливим елементом роботи учнів з текстом підручника є цілеспрямована робота з історичними поняттями, яка має сформувати уважне ставлення до мови та історії як сфери наукових знань. Оскільки процес пізнання історії у п’ятикласників тільки починається, авторами розроблені алгоритми роботи з джерелами, що забезпечуватиме набуття учнями важливих первинних дослідницьких навичок роботи з доступними джерелами знань, зокрема, адаптованими уривками з історичних творів, ілюстраціями, картами, фотографіями, зображеннями культурно-історичних пам’яток тощо. Водночас тлумачення основних понять курсу, висвітлення складних історичних явищ оптимально поєднує науковість і доступність.

Методичні пропозиції вчителям поєднують традиційні форми проведення уроку та інтерактивні, що максимально відповідає віковим особливостям учнів. Детально розписані практичні роботи допоможуть педагогам правильно організувати їх проведення, учням дослідити окремі питання історичного минулого України, поєднати розуміння національної історії з історією рідного краю на локальному рівні.

Особливістю підручника є забезпечення європейського контексту у викладі історії України, що дозволить учням побачити історію своєї держави на тлі загальних історичних процесів.



Оцінювання навчальних досягнень учнів

Історична пропедевтика націлена передусім на початкові знання, елементарні уявлення та найпростіші вміння. Історичні знання п’ятикласників можна схарактеризувати як фрагментарні, початкові. Відповідно, їхні навчальні досягнення мають елементарний рівень і більш практичну спрямованість, пов’язані в основному з уміннями читати й розуміти адаптований історичний текст, працювати з історичними ілюстраціями, джерелами та адаптованою історичною картою. У компетенції вчителя залишається створення таких навчальних ситуації, які максимально сприяють досягненню учнями очікуваних результатів навчання, адже елементарний рівень курсу передбачає можливість його успішного засвоєння кожним учнем.

У п’ятому класі написання рефератів не передбачено. Водночас варто заохочувати учнів до читання додаткової історичної літератури, до підготовки та участі у позаурочних тематичних заходах. Бали достатнього та високого рівня з історії може отримати п’ятикласник, який знаходить відповіді на запропоновані вчителем чи у підручнику запитання; складає простий план тексту і складає невелике історичне повідомлення; вміє виокремлювати історичну інформацію, тобто розповідає, про яку історичну подію чи постать йдеться, вміє сформулювати одне два запитання до тексту та супутніх зображень, демонструючи рівень розуміння запропонованої інформації; позначає на лінії часу запропоновані дати, співвідносить їх зі століттями або їх частинами; знаходить на історичній карті місця найвизначніших подій тощо.

Варто пам’ятати, що перше знайомство з історією має бути цікавим, розвивальним, зрозумілим і доступним (і, вочевидь, не завжди легким!). Толерантність, урахування історичної поліконфесійності і багатонаціональності українського суспільства, увага до освітніх запитів учнів допоможуть вчителям зробити уроки історії уроками об’єднання і взаємоповаги.

Особливої уваги вчителів історії всіх класів потребує вивчення пам’яток архітектури та образотворчого мистецтва. Традиційно зображення пам’яток архітектури та образотворчого мистецтва залучають до предметної наочності – таких пам’яток матеріальної культури або їхніх реконструкцій, які дають змогу на основі безпосереднього сприйняття створювати в учнів достовірні зорові образи історичного минулого. Такі зображення служать опорою для розкриття сутності історичних явищ, дають змогу конкретизувати історичні факти, сприяючи формуванню історичних понять, розвитку дослідницьких умінь, пізнавального інтересу до минулого. Окрім того, пам’ятки архітектури виконують роль первинних джерел історичних знань школярів, адже вони справжні, документальні пам'ятки історії й культури досліджуваної епохи.

З метою виконання вимог програми історії, як-от: характеризувати культурні досягнення, розпізнавати найвідоміші пам’ятки архітектури та образотворчого мистецтва, стисло описувати їх – комісією з історії Науково-методичної Ради МОН України було ухвалено Переліки пам’яток архітектури та образотворчого мистецтва з історії України та всесвітньої історії, обов’язкові для розпізнавання учнями. (Переліки будуть надруковані у фахових виданнях).

Наявність переліків не означає, що вчителі на відповідних уроках не повинні звертатися до інших пам’яток, особливо якщо йдеться про уроки історії рідного краю, які мають невичерпний потенціал для залучення прикладів культурної взаємодії, формування толерантності та поваги до інших народів та їхнього культурного надбання.

Інформуємо також, що міністерство рекомендує серед інших курсів вивчати курс за вибором «Культура добросусідства» (автори Араджионі М.А., Смірнов О.К.), що сприяє поглибленню знань учнів з питань багатокультурності, історії, географії, культури та традицій народів рідного краю. Курс має позитивний вплив на розвиток міжкультурної освіти, виховної роботи, профілактику ксенофобії й зниження конфліктного потенціалу в освітньому середовищі.



Природознавство

«Природознавство» – предмет, який поєднує в собі елементи знань з біології, географії, фізики, хімії, астрономії та екології. Він завершує природничо-наукову складову предмета «Природознавство» початкової школи і є пропедевтикою для систематичних курсів фізики, хімії, біології, географії та астрономії в основній школі. Зміст і методика природознавства формують цілісне сприйняття навколишнього світу, екологічну грамотність і відрізняються практичною спрямованістю.

Згідно з новою редакцією Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти мета навчання природознавства полягає у формуванні природознавчої компетентності учнів через засвоєння системи інтегрованих знань про природу і людину, основ екологічних знань, удосконалення способів навчально-пізнавальної діяльності, розвиток ціннісних орієнтацій у ставленні до природи. Досягнення цієї мети забезпечується шляхом реалізації нового змісту навчання та організації навчально-виховного процесу на засадах компетентнісного, діяльнісного підходів та особистісно-орієнтованого навчання. Основні положення Державного стандарту спрямовані не стільки на засвоєння суми природничо-наукових знань, скільки на формування вмінь здобувати ці знання.

Державний стандарт зобов'язує забезпечувати практико-орієнтовану діяльність учнів з вивчення визначених питань, соціальну та особистісну значимість цієї діяльності. У рамках практичної діяльності школярів з вивчення і збереження природи рідного краю, спостереження й оцінки екологічного стану навколишнього природного середовища виховуються необхідні ціннісні орієнтації у ставленні до природного середовища. Усе це підвищує виховний потенціал природничої освіти.

У 2013-2014 навчальному році вивчення природознавства у 5 класі здійснюватиметься за новою навчальною програмою для 5 класів загальноосвітніх навчальних закладів, розробленою на основі нового Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти (постанова Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 р. № 1392) і затвердженою наказом Міністерства від 6.06.2012 р. № 664.

Типовими навчальними планами на вивчення предмета «Природознавство» в 5 класі за новою програмою передбачено 2 години на тиждень. Загальний обсяг навчального часу становить 70 год, з них 3 год – резервний час, який може бути використаний для організації різноманітних форм навчальної діяльності: екскурсій, проектної та дослідницької діяльності учнів, роботи з додатковими джерелами інформації, корекції та узагальнення знань.

Зміст природознавства для 5 класу поєднує в собі емпіричну спрямованість вивчення природи з оволодінням елементами природничо-наукових методів пізнання на рівні окремих прийомів дослідницької діяльності. В рамках природознавства розширюються знання учнів про різноманіття природних об'єктів, отримані в початковій школі, здійснюєтся систематизації знань про природні об'єкти та будову Всесвіту, формування первинних уявлень про взаємозв'язок між світом живої і неживої природи, між організмами, а також між діяльністю людини і змінами, що відбуваються в навколишньому середовищі. Вивчення природи своєї місцевості, усвідомлення себе частиною цієї природи сприяє формуванню у школярів емоційно-ціннісного ставлення до природи. Такий зміст предмета відповідає як віковим особливостям дітей, так і екологічним вимогам сучасного життя.

В основу програми покладено діяльнісний підхід. Оволодіння учнями окремими прийомами дослідницької діяльності є найбільш істотною функцією природознавства як пропедевтичного природничого курсу. Програма визначає обов'язковий перелік способів діяльності, до яких відносяться: визначення (впізнавання), спостереження, опис, порівняння природних об'єктів, вимірювання, проведення дослідів, використання довідкової літератури, участь у соціально-орієнтованій діяльності з вивчення екологічних проблем своєї місцевості.

Програма визначає мінімальну кількість демонстрацій, практичних робіт, практичних занять, завдань для дослідницького практикуму і проектної діяльності. В якості пріоритетів програма розглядає формування у школярів способів роботи з природничою інформацією, комунікативних умінь, а також набуття елементів природознавчої, здоров'язбережувальної та екологічної компетенцій.

Такий підхід потребує зміни методики викладання предмета в частині посилення ролі практичної діяльності на уроці, організації роботи в малих групах, виділення часу на роботу з інформацією тощо.

Для реалізації завдань програми необхідна відповідна матеріально-технічна база, забезпечення потрібною довідковою та науково-популярною літературою (словники з природничих наук, атласи-визначники рослин і тварин, атласи географічних карт і зоряного неба, довідники різноманітних даних в табличній або графічній формі, дитячі енциклопедію з природничих наук).

Виконання практичної частини програми неможливе без наявності в кабінеті спеціально підібраних натуральних об'єктів та обладнання для практичних занять і практичнх робіт. У програмі до кожного розділу подано перелік необхідного обладнання для реалізації змісту. Крім того, дуже важливим є використання у навчальному процесі реальних природних об'єктів у рамках проведення практикумів у навколишньому природному середовищі, організації і проведенні уроків-екскурсій.

Учителю слід звернути увагу на формування в учнів таких умінь:

Спостереження як сприйняття і визначення властивостей об'єкта за допомогою органів сприйняття.

Опис зовнішнього вигляду вивчених тіл і речовин.

Порівняння природних об'єктів за 3-4 ознаками.

Визначення в описі досліду або спостереження його мети, умов проведення та отриманих результатів


  • Правильне використання (з урахуванням правил безпеки) лабораторного обладнання та вимірювальних приладів для вимірювання довжини, температури, маси та часу при проведенні спостережень і дослідів.

  • Вибір способу вимірювання: визначення способу вимірювання величин, використання різноманітних одиниць вимірювання, відбір (або конструювання) необхідних вимірювальних приладів.

  • Фіксація результатів дослідження за допомогою різних форм представлення інформації: словесного опису, малюнків, схем тощо.

  • Формулювання висновків, заснованих на результатах досліджень.

Реалізація всіх зазначених вище способів діяльності буде забезпечувати діяльнісний характер предмета і служити основою для перетворення навчальної інформації в практичні особистісно значущі уміння, застосовувані в повсякденному житті.

Особливості змісту програми

Програма 5 класу починається зі «Вступу» (5 год.), під час вивчення якого учні ознайомляться з науками, що вивчають природу, методами пізнання природи та обладнанням для її вивчення. Новим у змісті цього розділу є інформація про відомих вчених-натуралістів і їхній внесок у розвиток природничих наук. У вступі учні знайомляться з методами вивчення природи (спостереження, експеримент, вимірювання) та з обладнанням для вивчення природи (лабораторне обладнання, збільшувальні та вимірювальні прилади).

На вивчення Розділу І «Тіла, речовини та явища навколо нас» визначено 14 годин. Зміст розділу спрямований на ознайомлення школярів із поняттями: речовини, атоми, молекули, явища. Для переконання учнів в існуванні найменших частинок речовини, доцільно використати їхній життєвий досвід, безпосередні спостереження за явищами у природі та побуті, продемонструвати досліди, що підтверджують молекулярну будову речовини, рух молекул. При демонстрації явища дифузії не рекомендується використовувати аерозолі, парфуми, які можуть спровокувати алергічні реакції у дітей.

Вивчаючи цю тему п’ятикласники знайомляться з деякими простими і складними, органічними і неорганічними речовинами (з якими найчастіше зустрічаються в природі та побуті), з фізичними, хімічними і біологічними явищами природи, розглядають їх взаємозв’язки у природі.

Важливо при вивченні навчального матеріалу про речовини і хімічні елементи, їх поширеність в природі підвести учнів до висновку про матеріальну єдність світу. Земля в цілому та її окремі географічні оболонки, організми, Сонце, інші зорі і планети утворені хімічними речовинами, що складаються з порівняно невеликої кількості одних і тих самих хімічних елементів, які виступають матеріальною основою єдності природи.

На вивчення Розділу ІІ «Всесвіт» відведено 11 навчальних годин. Зміст розділу спрямований на розширення знань учнів про Всесвіт, отриманих ними в початковій школі, їх систематизацію та пропедевтику, а також формування загальнокультурної компетентності учня через засвоєння тих астрономічних знань, що є складовою культури нашої цивілізації. Водночас зміст розділу спрямований і на формування природознавчої компетентності як основної мети навчального предмета «Природознавство» у 5 класі.

Основні поняття розділу: небесна сфера, сузір’я, небесне тіло (планета, зоря, галактика) та видимі рухи світил на зоряному небі.

Розглядаючи питання про небесну сферу, потрібно звернути увагу учнів на те, що вона є прикладом моделі, як методу пізнання довкілля.

Важливим загальнокультурним питанням є поняття сузір’я. Зазвичай, у побуті говорять про фігури, які можна намалювати на небесній сфері по яскравих зорях того чи іншого сузір’я, але учитель має формулювати поняття сузір’я правильно, а саме – це ділянка небесної сфери, що має чітко визначені межі. Як і небесна сфера, що існує лише в уяві людини, сузір’я не є реальними об’єктами нашого Всесвіту. Небесні тіла, що належать до якогось конкретного сузір’я, насправді лежать від нас на дуже різних відстанях і між собою, зазвичай, не пов’язані.

програмою передбачено практичне заняття з визначення учнями найвідоміших сузір’їв на карті зоряного неба. Перед цим учнів потрібно ознайомити з будовою такої карти. І саме тоді доцільно розпочати Дослідницький практикум «Спостереження за зоряним небом упродовж календарного року». Суть спостережень зводитися до того, що учні разом з батьками упродовж року спостерігатимуть якесь одне сузір’я, а саме його положення відносно обраних земних орієнтирів.

Розмаїття небесних тіл доволі велике, але з огляду існування життя на Землі увага зосереджується на вивченні планет як об’єктів Всесвіту, на яких можливе існування життя, і зір, що забезпечують життя теплом і світлом. На цю особливість доцільно звернути увагу, розглядаючи питання «Зоря – самосвітне небесне тіло» і «Планети та планетні системи».

У новій програмі розгляд питання про зорі передує питанню про планети і Сонячну систему. Це дає можливість від поняття про небесну сферу, де для спостерігача переважають небесні світила – зорі, перейти до розгляду головної їх особливості як небесних тіл – самосвітності.

Питання відмінностей у світі зір доцільно розглядати без зайвої деталізації. Варто звернути увагу на те, що зір у космічному просторі дуже багато, але їх можна згрупувати за певними ознаками. Наприклад, порівнювати їхні розміри, колір, етапи їхнього розвитку (еволюції).

Розгляд питання про планети та планетні системи доцільно будувати з огляду на два принципові положення: 1) планета не схожа на зорю, бо не належить до самосвітних небесних тіл (ми бачимо планети Сонячної системи на зоряному небі тільки тому, що вони відбивають сонячне світло);


2) планети обертаються навколо зір, тобто вони практично не існують у Всесвіті поодинці, окремо від своєї зорі. Цей факт дає змогу цілком органічно перейти до пояснення питання про планетні системи.

На прикладі планет Сонячної системи доцільно пояснити учням, що планети можуть мати тверді поверхні або складатися з газу. У цьому полягає головна відмінність між ними. Немає необхідності в цьому питанні детально розглядати відмінності будови різних планет Сонячної системи. Краще звернути увагу учнів на те, що планети-гіганти мають великі сімейства супутників, а також кільця.

Перехід до питання «Зоряні системи – галактики» радимо зробити під кутом огляду розширення меж пізнання довкілля людиною. Дуже довго для людини межею між відомим і невідомим була небесна сфера (сфера нерухомих зір). Тільки після того, як були визначені відстані до найближчих зір, стало зрозумілим, що Сонячна система перебуває у величезному зоряному утворенні, частину якого ми спостерігаємо на зоряному небі Землі як сріблясту туманну смугу – Молочний Шлях.

У такий спосіб підводимо учнів до розуміння того, що зорі не існують у Всесвіті осібно – вони належать до величезних за розмірами зоряних систем – галактик. Наша галактика (доцільно показати малюнок Молочного Шляху із зазначенням місця Сонячної системи) належить до спірального типу. Є галактики, що мають інший зовнішній вигляд (доцільно показати зображення еліптичних та неправильних галактик). Звертаємо увагу учнів на відомий факт – ми живемо в час існування у нашому Всесвіті галактик. Саме галактики можна вважати основними складовими цього етапу розвитку Всесвіту.

Останнім, третім Розділом програми є «Земля – планета Сонячної системи», який включає три теми.

Теми 1. «Земля як планета» (16 год.) є найбільш знайома для п’ятикласників, оскільки елементарні знання про Землю та її оболонки учні отримали у початковій школі. Дана тема найбільш повно інтегрує знання природничих дисциплін, розкриває взаємозв’язки між ними.

Зміст теми знайомить учнів з гіпотезами та сучасними уявленнями про виникнення Землі, її формою, розмірами, внутрішньою будовою, рухами та способами зображення. У ході її вивчення учні розширюють знання про компоненти природи, без яких неможливе життя – повітря, вода, ґрунт.

Тема має глибоке екологічне навантаження. Її вивчення дає можливість розкрити необхідність охорони природи, повітря, ґрунту як необхідних складових навколишнього середовища для життєдіяльності організмів. Вона розкриває загальні закономірності природи, а особливо періодичність у русі космічних тіл і її відображення в явищах природи на Землі.

Під час вивчення даної теми особливу увагу необхідно приділити роботі з картографічним джерелами інформації, розвивати вміння використовувати їх для вирішення практичних завдань, формувати просторову компетенцію.



Тема 2. «Планета Земля як середовище життя організмів» (15 год.) спрямована на формування природознавчої, здоров'язбережувальної компетенцій. Основною метою вивчення теми є формування в учнів уявлення про організм як відкриту живу систему, яка, для забезпечення своєї життєдіяльності, постійно потребує обміну інформацією з навколишнім середовищем.

При вивченні цієї теми учні знайомляться з поняттями: організм, властивості організму, клітина. Дається уявлення про різноманітність організмів на планеті Земля (рослини, тварини, гриби, бактерії). Закладається системне бачення середовищ життя на планеті Земля, шляхом вивчення умов та чинників середовища, вплив на організми чинників неживої природи, пристосування організмів до періодичних змін умов середовища. Знання конкретизуються вивченням конкретних середовищ життя (наземно-повітряного, водного, ґрунтового) та пристосування живих організмів до життя у цих середовищах. Основна увага відводиться формуванню системного уявлення про взаємозв’язки та залежність неживої і живої природи, зокрема взаємозв’язки між організмами, співіснування організмів, угрупування організмів, екосистеми. Передбачається конкретизація окреслених питань на прикладах вивчення рослинних і тваринних організмів своєї місцевості.

Тема 3. «Людина на планеті Земля» вивчається впродовж 6 год. Її зміст націлений на набуття учнями елементів екологічної компетенції: вміння жити і діяти в навколишньому середовищі; дотримуватися норм екологічної поведінки в природі; виявляти екологічні проблеми своєї місцевості та розробляти шляхи їх розв’язання; застосовувати отримані знання в повсякденній діяльності.

Формування основ ціннісного ставлення до природи (знання рідкісних видів рослин і тварин своєї місцевості, оцінка доступними способами екологічних параметрів навколишнього середовища, усвідомлення необхідності дбайливого використання і захисту природи, прагнення внести посильний внесок у вирішення місцевих екологічних проблем).

Особливої уваги заслуговують особливості організації навчальної діяльності на уроці.

Головна мета уроку природознавства – розвиток дитини. Вчитель повинен так організувати навчальний процес, щоб у дітей було бажання вчитися, створити такі умови, щоб у ході кожного уроку формувалася навчальна діяльність, яка перетворює школяра в суб’єкт, зацікавленого в навчанні і саморозвитку. Учень на уроці – це повноцінний учасник різноманітних форм роботи. Учитель на уроці – організатор обставин, в яких учень, використовуючи всі спільні напрацювання, веде самостійний пошук. Вчитель має пояснити, показати, натякнути, підвести до проблеми, створити ситуацію успіху, заохочувати, всиляти впевненість, формувати мотиви учіння, закріпити авторитет учня серед однокласників.

Урок природознавства повинен бути цікавим, а не розважальним. Тому не обійтися без проблемних задач, парадоксів, дивовижних протиріч. Сама ситуація незвичайного створює не тільки інтерес, але і потребу з’ясувати, зрозуміти, чому саме так, а не інакше.

Оптимізувати навчальний процес допоможе використання комп’ютерних технологій. Хоч у перехідний період незначна частина п’ятикласників готова до їх використання у навчанні, однак доцільно пропонувати учням такі завдання (пошук природознавчої інформації, малюнків, фотографій тіл і явищ природи, підготовка презентацій тощо). Ці технології сприяють розкриттю і розвитку особистісних якостей кожної дитини, допомагають краще засвоїти знання, підвищують рівень наочності навчання, забезпечують включення широкого кола позаурочної інформації в контекст предметної освіти, навчають її сприймати і переробляти, розвивають критичне мислення, формують інформаційну культуру школяра.

Освоєння учнями прийомів роботи з інформацією можна розділити на дві частини:

1) оволодіння самим процесом пошуку, розуміння, переробки і передачі інформації;

2) набуття навичок роботи з конкретними засобами інформаційно-комунікаційних технологій: ксерокс, факс, відеокамера, сканери, принтери, текстові редактори, графічні, електронні таблиці і тощо.

Перша частина прийомів відноситься до загальних навчальних умінь. Друга - до формування інформаційно-комунікаційної компетентності. При навчанні природознавству володіння учнями інформаційно-комунікаційними технологіями не береться до уваги при оцінюванні. ІКТ розглядаються як засіб до отримання природничої інформації та її подання.

Навчання учнів прийомам подання інформаційних повідомлень (переказувати навчальні або науково-популярні тексти, давати коротку рецензію відповідей інших учнів; використовувати природничу лексику у власних усних повідомленнях із застосуванням ілюстративного матеріалу і в письмових розповідях, брати участь у роботі малої групи співробітництва відповідно до визначеної ролі , коректно вести навчальний діалог) є завдання міжпредметного характеру. Ефективність його вирішення багато в чому залежить від координації роботи вчителів гуманітарного і природничо-наукового циклів. Целеспрямоване формування на уроках природознавства умінь, пов'язаних з поданням інформації, розвиває мовлення школярів, стимулює їх інтерес до вивчення предмета, формує комунікативну компетенцію.

Навчаючи природознавству, необхідно враховувати регіональні особливості у змісті предмета. Включати місцеві природні об'єкти у навчальний процес у рамках практикумів у навколишньому середовищі (знання найбільш поширених рослин і тварин своєї місцевості, вивчення правил безпечної поведінки у своїй місцевості).

Програмою передбачено залучення школярів до проектної діяльності, мета якої навчити учнів самостійного, критичного мислення; міркувати, використовуючи знання фактів, закономірностей науки, робити обґрунтовані висновки; приймати самостійні аргументовані рішення; навчити працювати в команді, виконуючи різні соціальні ролі. Міні-проекти, які запропоновані п’ятикласникам, - це доступні творчі завдання, що виконуються на уроках природознавства у формі колективних творчих справ. Усі запропоновані міні-проекти мають, як правило, короткотерміновий характер та інтегрований зміст. Тому тривалість виконання проекту доцільно обмежити одним уроком (можливо, спареними уроками) або одним-двома тижнями в режимі урочно-позаурочних занять.

Проектна технологія навчання сприяє самостійній діяльності учнів щодо розв’язання тієї чи іншої проблеми з використанням різноманітних засобів інтеграції знань і вмінь з різних галузей. Результати виконаних проектів мають бути безпосередньо пов’язані з реальним життям. Форма представлення проекту може бути різна: теоретичне розв’язання проблеми, діюча модель, плакат, екологічний знак, план дій, результат, готовий до впровадження, тощо.

Виконання проекту передбачає декілька послідовних дій: визначення мети проекту; висування ідей проекту і вибір з-поміж них кращої; планування проектної діяльності; безпосередня реалізація проекту; презентація проекту; оцінювання проекту і власної діяльності у ньому (самооцінювання). Участь у проектній діяльності передбачає розвиток в учнів самостійності, ініціативності, креативності, здатності визначати мету діяльності.

Працюючи над проектом, діти вчаться самостійно мислити, знаходити і розв’язувати проблеми, у них розвиваються здібності до прогнозування результатів, можливих наслідків різних варіантів розв’язання проблеми, формується вміння встановлювати причинно-наслідкові зв’язки.

П’ятикласники навчаються планувати свою роботу, працювати в групі, обговорювати висунуті ідеї, вислухувати пропозиції інших членів групи, розподіляти завдання для виконання, ознайомлюються з вимогами до роботи (кінцевого продукту), дізнаються про джерела здобуття інформації.

  У проектній діяльності проявляється індивідуальність дитини, вона може самостійно визначитися у виборі способу діяльності. Учень, працюючи над проектом, проходить стадії планування, аналізу, синтезу, активної діяльності. При організації проектної діяльності можлива не тільки індивідуальна, самостійна, але і групова робота учнів. Це дозволяє формувати комунікативні навички та вміння. Постановка завдань, вирішення проблем підвищує мотивацію до проектної діяльності і припускає: цілепокладання, предметність, ініціативність, оригінальність у вирішенні пізнавальних питань, неординарність підходів, інтенсивність розумової праці, дослідницький досвід.



Основні принципи організації проектної діяльності:

  • створення умов, що сприяють підтриманню природної цікавості учнів, їхнього інтересу і прагнення до самостійної роботи над вирішенням проблеми;

  • постійна увага до діяльності учнів в процесі навчання, готовність перебудовуватися у ході роботи на інший вид діяльності.

Основні вміння і навички

  • вміти здобувати і практично використовувати знання, знаходити інформацію, аналізувати, інтерпретувати і адекватно використовувати її для вирішення проблем;

  • оволодіти технологією індивідуальної та групової проектної діяльності, навчити рефлексувати власну діяльність.

За домінуючою діяльністю проекти можуть бути: практико-орієнтовані, дослідницькі, інформаційні, творчі, рольові (ігрові).

Не менш важливим є питання оцінювання результативності роботи над проектом на всіх етапах роботи. Тут можна виділити два варіанти.

Перший варіант оцінювання проекту передбачає обговорення етапів розробки, реалізації та захисту проекту.

Можлива самооцінка і оцінка однокласників. Основними критеріями можуть бути:

• Самостійність роботи над проектом

• Актуальність та значимість теми

• Повнота розкриття теми

• Оригінальність вирішення проблеми

• Артистизм і виразність виступу

• Розкриття змісту проекту на презентації

• Використання засобів наочності, технічних засобів.

Перші чотири критерії – оцінка проекту, решта – оцінка презентації.

Тематику міні-проектів учитель може змінювати відповідно до матеріально-технічного забезпечення, наявності власних цікавих дидактичних розробок, рівня підготовленості класу, інтересів дітей, регіональних особливостей природи рідного краю тощо.

Пізнання дітьми природи не обмежується рамками уроків. Воно продовжується постійно в школі і за її стінами. Сам навчальний курс є переважною мірою системотворчим стрижнем цього процесу. Ось чому важливо, щоб робота з дітьми, розпочата на уроках, продовжувалася у тій чи іншій формі і після них, наприклад, у групі продовженого дня, на позакласних заходах, «тижнях природознавства в школі». Необхідно прагнути до того, щоб батьки учнів у щоденному спілкуванні зі своїми дітьми підтримували їхні пізнавальні ініціативи, які пробуджуються на уроках. Це можуть бути і конкретні завдання для домашніх дослідів, читання та отримання інформації для дорослих.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал