Методичні рекомендації щодо організації І проведення Уроків мужності в загальноосвітніх навчальних закладах області /Упоряд. І. П. Кончиц. Чернігів: ред відділ чоіппо імені К. Д. Ушинського, 2015. 126 с



Сторінка3/13
Дата конвертації02.12.2016
Розмір1.89 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


Небесна сотня – герої нашого часу



(сценарій підготували слухачі курсів підвищення кваліфікації: Бисько Лариса – заступник директора з виховної роботи Талалаївської ЗОШ І-ІІІ ст. Ніжинської районної ради; Хотінь Наталія – заступник директора з виховної роботи Гмирянської ЗОШ І-ІІІ ст. Ічнянської районної ради; Уржумова Наталія – заступник директора з виховної роботи Куковицької ЗОШ І-ІІІ ст. Менської районної ради; Осташко Любов – педагог-організатор Безуглівської ЗОШ І-ІІІ ст. Ніжинської районної ради; Євченко Людмила – педагог-організатор Крутівської ЗОШ І-ІІІ ст. Ніжинської районної ради).
Мета: ознайомлення старшокласників із подіями революції гідності, ушанування пам’яті героїв Небесної сотні; формування активної життєвої та громадянської позиції; виховання любові до Батьківщини.

Оформлення: стіна пам’яті Небесної сотні, прапор України, надписи: «Герої не вмирають», «Сам не знаю, де погину…», список прізвищ героїв, їх фото, на підлозі напис із маленьких свічок: «Героям слава!». Стіл, на якому розстелений вишитий рушник, образ Божої Матері, запалена свічка, квіти з чорною стрічкою, склянка води і окраєць хліба.

Обладнання: кінопроектор, мікрофони, музичні записи.

Форма проведення: вечір – реквієм для учнів 9-11 класів.
Хід заходу

Ведучий.

На білому світі є різні країни,

Де ріки, ліси і лани,

Та тільки одна на землі Україна,

А ми – її доньки й сини.

Усюди є небо, і зорі скрізь сяють,

І квіти усюди ростуть,

Та тільки одну Батьківщину ми знаєм.

Її Україною звуть!

Ведуча. Святе Письмо говорить, що спочатку Бог розселив людей по всьому світу і кожному народу дав землю. Богом дана земля є святою і рідною. Тому її захист – це найперший обов’язок кожного народу. Для українців такою землею є Україна. Вона полита потом і кров’ю сотень поколінь наших працелюбних і героїчних предків, які зберегли для нас рідну солов’їну мову, а нас самих наділили веселою вдачею, співучістю, працьовитістю та високою мораллю. Ми можемо пишатися мальовничою природою, родючою землею, безліччю корисних копалин і неповторною красою краєвидів. Головне, що ми сьогодні маємо усвідомити – ми не прибульці, наші предки землю ні в кого не відбирали, ми – українці, на своїй землі і маємо таке глибоке коріння, що його не вирвати ніякими силами.

(Пісня «Тільки у нас на Україні» Н. Май)

Учитель історії.

Історія будь-якого народу містить періоди, дати, які є вирішальними і доленосними в його житті. Адже хто не знає минулого, той не вартий майбутнього. Україна не раз піднімалася з колін. Побита, у ранах, та нездоланна для ворогів, вона йшла під кулі, щоб захистити своїх дітей. Терновим шляхом дійшла Україна до сьогоднішніх днів.

Першими захисниками нашої рідної землі були козаки, які починаючи з 14 століття, захищали рідну землю від турецько-татарських та польських загарбників. У 16 столітті під проводом Дмитра Вишневецького на Хортиці була збудована Запорозька Січ, яка для змученого віками українського народу стала символом боротьби за незалежність. Запорозька Січ уславилася іменами Байди Вишневецького, Івана Сірка, а особливо – Богдана Хмельницького, який очолив козацьке військо. До речі, служити в ньому в ті часи у народі вважалося найпочеснішою справою. Важко було Хмельницькому самому побороти польських загарбників. Тому в 1654 р. він уклав угоду з російським царем, згідно з якою Україна – вільна держава, яка може мати своє військо. Але російський цар зрадив і Україну розділили між Росією і Польщею, а в 1775 р. зруйнували Запорозьку Січ. Українці залишилися без власного війська – отже, втратили свободу. Бо народ, який не має ким і чим себе захищати, не може бути вільним. Багато десятиліть Україна входила до складу Російської імперії. У 1918 р. військо Української Центральної Ради було знищено разом зі спробою побудувати українську державу. У період існування СРСР сини України служили в радянській армії. Славу українські солдати здобули на фронтах Великої Вітчизняної війни. Сьогодні Україна – незалежна держава, Збройні Сили якої покликані охороняти рідну землю. Але, повіривши політикам, народ мовчки споглядав, як руйнується наша армія, він навіть радів, коли позбувся ядерної зброї, сподіваючись, що Росія, яка колись виступила гарантом суверенітету України, ніколи не посягне на її територію. Але дуже швидко ми прозріли. Наша нова армія була створена за кілька місяців прямо на полях боїв, причому це зробила не держава, а ми, звичайні українці-патріоти, які в складі добровольчих батальйонів пішли боронити і по цей день боронять рідну землю від ворога.

(Виходить дівчинка-Україна та учень)



Україна. Сторіччями здригався мій народ

Від ярм, від зрад й кривавих заворушень,

І мову, як духовності ополот

Втирали в бруд прямісінько у душах.

Шевченко вмер. І Лесі вже нема.

Є незалежність. Є уже свобода.

І все одно ще темно від примар,

І все одно щось гірко труїть воду…



Учень. Здавалося все скінчилося, давно минуло і більш ніхто не пройде шляхом тих кривавих дій. Та не так сталося, як гадалося. Що робиться з тобою, чому ти плачеш, Україно?

Україна. У вогні та диму страждають мої міста. Мене понищено, спалено. А найбільше серце обливається кров’ю за сотні моїх дочок і синів, які загинули і гинуть від куль. Ще болять і кровоточать рани, земля захлинається від крові та сліз матерів, сестер, побратимів.

«Небесна Сотня»…Юнаки, батьки…

Їх імена мені ніколи не забути –

Вони ж за мене полягли,

Так як і ті, що захищали Крути.

Щемить у грудях, і душа болить

За долю мого рідного народу,

Але у серці іскра ще горить

Я не втрачаю віру у свободу.

Учень.

На тебе боляче дивитись,

Нам залишається молитись.

Молитися за волю, за народ,

Щоб вже кінець-кінцем

Добитися свобод!

І вийти з клітки поневолі,

Бо нам кріпацтва вже доволі!

Невже настали сталінські часи?

О, Боже наш, ти нас спаси!

Врятуй нам неньку Україну

І не зроби з неї руїну!

Ми миру хочемо, добра,

Щоб Україна вільною була́!

Всевишній, нам допоможи,

І Батьківщину збережи!



Ведучий. За три місяці Україна прожила цілу історичну епоху.

Ведуча: 22 листопада 2013 року заява влади призупинити підготовку до підписання угоди про Євроінтеграцію сколихнула народ України. По містах почали збиратися студентські протестні акції.

Ведучий. 30 листопада в Києві на Майдан вийшли сотні молодих студентів, які всіляко підкреслювали мирний характер своєї акції. Злочинна влада вчинила замах на мирний протест і на декларовані цими молодими людьми загальноєвропейські цінності. Десятки протестувальників були по звірячому побиті спецпідрозділами міліції і у важкому стані потрапили до лікарень, а доля багатьох із них невідома і до сьогодні.

Ведуча. Шоковані замахом на основоположні права і свободи людини та побиттям мирних студентів, сотні тисяч українців вийшли на Майдан Незалежності, вимагаючи покарання винних у побитті студентів та відставки злочинної влади.

Ведучий. Після двох місяців мирних протестів підтримка мітингувальників зростала. Замість того, щоб мирно врегулювати ситуацію, 18 лютого тодішня влада на чолі з Президентом В. Януковичем віддала злочинний наказ «зачистити» Майдан, використовуючи водомети, бронетранспортери і вогнепальну зброю.

Ведуча. Постріл, другий, розірвалася тиша, і нестерпний біль…Кров, вогонь, стрілянина на ураження… Знову смерті, поранені, відірвані руки, проламані голови, вибиті очі, покалічені жінки…

Ведучий. Справжні бої розгорталися в центрі Києва 18-20 лютого на вулицях Інститутській, Грушевського, на Європейській площі, Майдані, у Маріїнському парку! Навколо вибухи, стогін, горе. До нас прийшла війна!

Ведучий. Справжня кровопролитна війна. Нас намагалися знищити за бажання самим обирати своє майбутнє. Настав той час, коли кожен українець мав зробити вибір: або ти станеш рабом, або будеш вільною людиною і житимеш у вільній державі.

Учень. Ми ж не злякаймось! Гордо і сміло

Стяг піднесемо за правеє діло,

Стяг боротьби за свободу народу,

Щоб панували скрізь воля та згода!



Ведуча. На очах у всього світу влада розстрілювала свій народ. Майдан оточили з усіх боків, узяли в щільне кільце. Та люди не здавалися. Співали Гімн. Зі сцени лунали молитви, патріотичні пісні. Увесь світ був уражений тим, як Майдан згуртував український народ в єдиному пориві. І навіть незважаючи на холод, виконання Державного гімну України тисячами людей свідчило про перемогу українського народу над планами знищити нас як націю.

(Діти виконують гімн України)

Учень. У лави ставаймо! Стяг піднімаймо!

Хай лине грізно могутній наш спів!

Гордо і сміло за правеє діло

Вдаримо разом на всіх ворогів!

Станьмо ж до бою, не згинуть ніколи

Ті, що поляжуть за щастя людей,

Ті, що життя віддадуть задля волі,

Ті, що у тюрми підуть з-за ідей!



Ведуча. Проти мирних мітингувальників кинули Внутрішні війська, спецпідрозділ «Беркут», на дахах будинків розмістили снайперів, завозили проплачених «тітушок». В один день тисячі мирних людей стали солдатами свого народу.

Учень. Помста усім ворогам-супостатам,

Що закували народ у кайдани!

Помста і смерть всім царям, плутократам,

Нумо ж, до бою, всі праці сини!



Ведучий. Вони йшли голіруч проти озброєних вишколених беркутівців. А в них під ногами зривалися світло-шумові гранати, довкола свистіли кулі. Бійці спецпідрозділу «Беркут» застосували спецзасоби, захоплювали поранених…

Ведуча. На що мітингувальники «відповіли» камінням, бруківкою, яку розбирали прямо з-під ніг, петардами та «коктейлями Молотова». Із засобів оборони в мітингувальників були тільки саморобні дерев’яні щити, дерев’яні палиці, барикади, створені з підручних матеріалів, та палаючі автомобільні шини, їдкий дим, від згорання яких густою хмарою оповив серце України – Київ.

Учень.

Палає Київ у вогні,

горять сталеві БТРи

там на межі-передовій,

народ боронять волонтери.

Палають шини і серця,

ніхто не хоче помирати,

Перед екраном матері

і там, і там їхні солдати..

Там у шоломі зі щитом,

стоїть з Франківщини хлопчина,

з червоним на грудях хрестом,

поранених несе дівчина.

Стоїть із Харкова Андрій,

Сашко тримає оборону,

він тут вже 48 днів,

як сам приїхав з Краснодону.

Учень.

Ось знову хвиля йде атак,

усе змітають водомети,

морозно трошки: «-2»,

горять позаду вже намети…

Всіх щільно взяли у кільце, здається,

Ось наш дух зламають

Та хтось праворуч затягнув, –

народний гімн усі співають.

Тримати міцно треба щит,

бо там позаду наші діти,

батьки стоять і матері,

нема куди нам відступити!

Лунає вибух поруч десь –

то світло-шумова граната,

це «Беркут» мило передав

нам подарунок від Ґаранта.

І ще учора ти і я

були звичайні активісти,

А вже сьогодні, всі ми тут:

БАНДФОРМУВАННЯ – ТЕРОРИСТИ.

По ліву сторону, під щит,

знову граната залітає,

і мій колега «екстреміст»,

на неї стрімко так, лягає!

Та що ж ти робиш, брате мій?!

Знімаю з нього «балаклаву»,

лице криваве, очі, біль…

Дівочі коси розгортаю…

Та що ж це люди за війна,

Де бій приймають ненависний

ті, хто міцний бронежилет,

вибрав сьогодні, не намисто!

Хто замість плаття, мов на бал,

вже надіває «балаклави»

і так хоробро за щитом

стоїть під натиском навали?

Ви й досі кажете, що ми

стоїм тут всі за якісь гроші?

А, може, й в морзі хлопчаки

лежать за гроші теж хороші?

А, може, й це мале дівча,

якому вже добу не спиться,

стоїть, бо радісно їй жить

під панським катом і молиться?

Учень. Коли Герої в передсмертний крок

Так віддано цю волю здобували,

Свідомо вбивці, тиснучи курок,

У пекло свої душі віддавали

Режим стріляє в потилиці й спини,

Убивають людей мисливські гвинтівки,

А все, що ми можем – палити шини.

Україна бере початок з бруківки.

Цвітуть на Майдані смерті тюльпани,

Тріпочуть на вітрі криваві знамена,

Вогонь облизує трупи і рани.

Україна бере початок із мене.

Ріки крові уже течуть.

На країні – вогненний шов.

Дзвони дзвонять – щоб ти почув!

Дзвони дзвонять – щоб ти пішов!



(Відео кліп Ляпіс Трубецький «Воїни світу». Виступ учасників Майдану)

Ведуча. Тисячі поранених і майже 100 людей було вбито снайперами та бійцями спецпідрозділів міліції. Серед них – науковці, викладачі, студенти, учителі, художники, архітектори, театральні режисери, громадські активісти. Кров цих людей стала вироком для злочинної диктатури. Ця «Небесна Сотня» своїм життям викупила свободу для мільйонів українців і дає шанс збудувати нову демократичну правову державу.

Ведучий. Безсмертні душі вбитих і закатованих відійшли в небеса, але вони вічно житимуть у народній пам’яті, бо «Герої не вмирають!»

Учень. Пливуть пливуть по морю, як човни, –

по морю рук, по морю сліз і гніву.

Пливуть в човнах розтерзані сини

на хвилі молитов і переспіву.

Так ніби в жилах замерзає кров,

а потім б’є у скроні голос крові

за тим, хто тихо жив, а відійшов

у дзвонах слави праведним героєм.

Пливуть човни, гойдає кожну лодь

людська долоня, тепла і тремтяча,

човнами править втішений Господь,

а серце розривається і плаче.

І кожна мати плаче, і пече

їй кожна рана у чужого сина.

Стоїть Майдан братів – плече в плече

і разом з ним ридає Україна.

Нехай же вам, герої, віддає

Святий Петро ключі від того раю,

де убієнний ангелом стає,

Бо він герой! Герої не вмирають!

Герої не вмирають! Просто йдуть

з Майдану – в небо. В лицарі – зі смерті!

Пливуть човни. Пливуть човни. Пливуть…

Героєм слава! – вписано у серці.



Ведуча.

Історія перекликається із сьогоденням. І так як у далекому 1918 році такі ж зразки самопожертви й героїзму продемонстрували київські юнаки, які вступили у нерівний бій з військом Муравйова. Їх теж вороги жорстоко катували, над ними знущалися, але хлопці трималися гідно і померли за рідну землю як справжні герої. Отже, сини України здатні на подвиг в ім’я своєї держави, кращої долі народу. Так було, є і так буде завжди…



Ведучий.

Щось подібне переживаємо ми і сьогодні. Знову Україна в небезпеці, знову загроза втрати суверенітету й незалежності. І знову, як і тоді, на передній план вийшли безкорисливість і патріотичний порив молодих людей. Саме вони в скрутний і відповідальний момент вийшли на Майдан Незалежності, підняли народ український на боротьбу за свободу і свої права.

Учень.

Мені наснилось, що вони зустрілись:

Убитий в Крутах й вірменин Сергій.

В саду едемськім на травичці всілись:

«За що тебе?» «За Україну, друже мій.»

Ти знаєш, і мене за неї вбили,

Та це було вже років майже сто.

Тоді померли ми, щоб ви там жили,

А вас вбивають... Вас тепер за що?»

«Ти пам’ятаєш, друже? Звісно, пам’ятаєш,

Як біло-біло в нас цвітуть сади.

І ти цей запах п’єш. І ти його вдихаєш ...

Я б все віддав, щоб хоч на мить туди.»

«А я ще ввечері узяв дівча за руку

Й тихенько так до серця притулив.

Тоді не знав, що Бог уже розлуку

Навіки на землі нам присудив.

Під Крутами стояли ми стіною.

В очах не страх, а злість до ворогів.

Більшовики готовились до бою,

Я йшов на смерть... а жити так хотів.»

«Мені твій попіл стукав, брате, в груди.

Я вірменин, а теж Вкраїни – син.

Не мав у серці й крапельки облуди,

За те й убив мене проклятий поганин.»

... Мені наснилось, що вони зустрілись.

Убитий в Крутах й бородач Сергій.

В саду едемськім на травичці всілись:

«За Україну нас вбивають, брате мій.»

Ведуча. Ці люди – справжні герої. Вони загинули як герої і проводжають їх як героїв. У кожному районі, кожному місті й селі зупиняються процесії, що везуть домовини з тілами загиблих, і місцеві люди, навіть серед пізньої ночі, зі свічками в руках, у дощ і холод, зі слізьми на очах віддають останню шану героям.

Ведучий. І вже сердець немає молодих,

Що билися за волю разом з нами.

Лиш чути материнський плач за них,

Який блукає довгими ночами.

(До напівпрозорої чорної ширми підходить у чорному одязі мати, ставить запалену свічку і плаче)

Мати. Синочку, вже тебе нема, закрилися навіки очі твої,

Душа у вічність відійшла,

Ти так хотів добра й свободи

Й за це поклав своє життя.

А ти не гасни, нам весь час світи

Ясним вогнем, на промінь сонця схожим

Я вірю: ти серед Святих

Перебуваєш там у Царстві Божім.



(За ширмою зявляється син. Голос сина)

Син. Мамо, не плач. Я повернусь весною,

У шибку пташинкою вдарюсь Твою.

Прийду на світанні в садок із росою,

А, може, дощем на поріг упаду.

Голубко, не плач. Так судилося, ненько,

Вже слово, матусю, не буде моїм.

Прийду і попрошуся в сон твій тихенько,

Розкажу, як мається в домі новім.

Мені колискову ангел співає,

I рана смертельна уже не болить.

Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває, –

Душа за тобою, рідненька, щемить.

Мамочко, вибач за чорну хустину,

За те, що віднині будеш сама.

Тебе я люблю. I люблю Україну

Вона, як і ти, була в мене одна.



(Виходять дружина із сином загиблого, ставлять квіти і запалені свічки)

Син. Як віднині з тим болем я житиму, мамо?

Як змиритися з тим, що у мене вже тата нема?

Він з простріленим серцем упав на Майдані,

На устах запеклось –



(За ширмою чути голос батька)

Батько. Україна в нас, синку, одна.

Дружина. Він пішов на Майдан і поліг за свободу.

Він цей вибір зробив, бо інакше не міг.

Розридався Дніпро і бурлять тихі води,

І червоною кров’ю розплакався сніг.



Син. Де ви, нелюди, де заховались по ночі?

Як вас носить земля, де вам місце лишив Ахілес?

Батько йшов уперед, він дивився вам в очі,

І цей погляд навічно злетів до небес.



(Виходить друг загиблого, ставить квіти і свічку)

Друг. Ти ненавидів, любив, збивав долоні,

Щоб країна не лишилася самотня,

І тебе, ллючи косі дощі солоні,

Прийняла до лав своїх Небесна Сотня,

І ти став хрещеним сином того неба –

Неба чистого, без гумового диму.

І нікому тут доводити не треба –

Ти віддав своє життя за Україну.



(Голос за ширмою)

Голос. Я не був героєм і хотів лиш жити,

Але пульс зупинився від пострілу ката.

Я й з неба вам буду допомагати.

Лиш не зупиняйтесь, вставайте, боріться,

Не може тривати вічно облога!

Нас не зупинить жодна міліція,

Єдиний вихід – це перемога!

Мене спитали: як снайпер поцілив,

Як куля знайшла тебе в тьмі вечоровій?

Я відповів: Я приїхав із Сміли.

В мене серце світиться від любові.

(Виходить брат, ставить квіти і свічку)

Брат. Чи чуєш, брате, Україна плаче?

Увесь Майдан співає «Пливе кача»...



(Голос за ширмою)

Голос. Та так, брате, вони нас не бачать,

Тому-то плачуть, от тому-то й плачуть.



Друг. Сусіде!

Брат. Брате!

Мати. І синочку!

Син. Й тату!

Разом. Чому на небо вас пішло багато?

(Голос за ширмою)

Усі. Тепер Небесна Сотня ми крилата,

Щоб зберігати, вас оберігати!..



Ведуча. Але герої не вмирають! Вони завше будуть у наших серцях! У країні вже з’являються перші вулиці та площі, які названі на честь героїв Майдану.

Україна. Палають серця і стоїть над Грушевського чад,

І стяг український під небом тремтить переможно,

А тих, хто із чорних портретів суворо мовчать,

Навіки герої, яких забувати не можна!

Усе неможливе сьогодні перейде межу

І доля ще буде до мене і зла, і ласкава.

Але я виходжу на площу, але я кажу:

Слава Україні! Героям слава!



Ведучий. Тисячі людей ідуть на Майдан віддати шану Героям Небесної Сотні, запалюють свічки і ставлять квіти. Здається, що всі квіти Землі перенеслись на Майдан. Оживає Майдан – оживає Україна.

(На фоні пісні «Не плач, мамо, я повернуся весною»

читаються списки і демонструється фото загиблих)

Ведучий. Хай палають свічки пам’яті загиблих героїв «Небесної Сотні» у наших серцях. Хвилиною мовчання вшануємо невмирущу пам’ять про загиблих героїв Небесного Війська.

(Хвилина мовчання)

Ведуча. Ми закликаємо вас сьогодні згадати у ваших молитвах усіх Героїв, які поклали свої голови за наше майбутнє. Хай пам’ять усіх невинно убитих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення держави на власній землі.

(Під мелодію гімну Небесної сотні «Пливе кача» ведучий запалює свічку і передає її учням по колу)

Учень. Живи, Україно, живи для краси,

Для сили, для правди, для волі!..

Шуми, Україно, як рідні ліси,

Як вітер в широкому полі!

До суду тебе не скують ланцюги

І руки не скрутять ворожі:

Стоять твої вірні сини навкруги

З шаблями в руках на сторожі.

Стоять, присягають тобі на шаблях

І жити, і вмерти з тобою,

І прапори рідні в кривавих боях

Ніколи не вкрити ганьбою!



(Усі учасники заходу виконують пісню «Усе буде добре».)



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал