Методичні рекомендації працівникам соціально-психологічної служби



Скачати 296.31 Kb.
Дата конвертації03.12.2016
Розмір296.31 Kb.
ТипМетодичні рекомендації
Великоберезнянський районний методичний кабінет

left

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

працівникам соціально-психологічної служби

щодо організації інклюзивного навчання у загальноосвітньому навчальному закладі


Підготували
завідувач РПМПК

Мокрянин А.Є.
Районний психолог

Плакош М.І.

2014

Нормативно-правове забезпечення працівників психологічної служби щодо організації інклюзивного навчання у загальноосвітньому навчальному закладі

Одним із пріоритетних напрямів діяльності психологічної служби працівників психологічної служби системи освіти є забезпечення психологічного супроводу дітей з особливими освітніми потребами.

Порядком організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 серпня 2011 р. № 872, визначено, що у загальноосвітніх навчальних закладах здійснюється психолого-педагогічне супроводження дітей з особливими освітніми потребами працівниками психологічної служби (практичними психологами, соціальними педагогами) таких закладів та відповідними педагогічними працівниками.

Вище зазначеним документом передбачено проведення корекційної роботи з дітьми з особливими освітніми потребами вчителями-дефектологами та практичними психологами.

  Листами Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 26.07.12 № 1/9-529 «Психологічний і соціальний супровід дітей з особливими освітніми потребами в умовах інклюзивного навчання», від 02.01.13 № 1/9-1 «Про визначення завдань працівників психологічної служби щодо запровадження інклюзивного навчання» окреслено діяльність працівників психологічної служби та їхню роль у командній взаємодії усіх учасників навчально-виховного процесу щодо надання допомоги дітям з особливими освітніми потребами.

Звертаємо увагу, що відповідно до листа Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 18.05.12 № 1/9-384 «Про організацію інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах» індивідуальна програма розвитку дитини розробляється групою фахівців (заступник директора з навчально-виховної роботи, вчителі, асистент вчителя, психолог, вчитель-дефектолог та інші) із обов’язковим залученням батьків, або осіб, які їх замінюють.

При складанні Індивідуальної програми розвитку з метою визначення педагогами навчальних стратегій і підходів до навчання дитини з особливими освітніми потребами психолог виключно надає інформацію про її індивідуальні особливості, можливості і потреби,  рівень сформованості пізнавальних процесів і дій. А саме:

• співвідношення рівня розумового розвитку дитини і вікової норми;

• рівень розвитку когнітивної сфери;

• особливості емоційно-волової сфери;

• індивідуально-типологічні особливості;

• розумова працездатність та темп розумової діяльності.

Основна мета індивідуального планування – допомога педагогічному колективу закладу пристосувати середовище до потреб дитини шляхом надання їй додаткових послуг та форм підтримки у процесі навчання; організації спостереження за динамікою її розвитку.

Характеристика дітей з особливими освітніми потребами

Аутизм і глибокі порушення розвитку

Аутизм і глибокі порушення розвитку – це неврологічні розлади, які порушують здатність дитини до спілкування, до розуміння мови, до гри і до взаємодії з іншими.

Причини, які викликають аутизм і глибокі порушення розвитку, невідомі. Дослідники вважають, що вони бувають наслідком неврологічних травм або порушення біохімічної рівноваги мозку. Ці захворювання не викликаються психологічними факторами.

При аутизмі і глибоких порушеннях розвитку невизначеної природи можуть спостерігатися всі чи деякі з перелічених нижче симптомів:



  • Проблеми зі спілкування (висловлюванням і розумінням мови)

  • Труднощі в розумінні зв’язків між людьми, речами та подіями

  • Незвичайні ігри з іграшками та іншими об’єктами

  • Болісне сприйняття змін у знайомому оточенні, а також у звичних послідовностях дій

  • Повторення однакових рухів або дій

Здібності, розвиток і поведінка дітей з аутизмом і глибокими порушеннями розвитку невизначеної природи можуть коливатися в широких межах. Деякі діти взагалі не розмовляють, в інших розвиток мовних навичок обмежений і спостерігаються часті повторення речень. Діти з більш-менш мовними вміннями, як правило розмовляють лише на певні теми. Люди, що страждають на аутизм, не люблять голосних звуків, яскравого світла, а також деяких видів поверхонь.

Аутизм і глибокі порушення розвитку невизначеної природи – це вади, які негативно позначаються на здатності дітей до навчання. Під час розробки індивідуальних планів для дітей з аутизмом і глибокими порушеннями розвитку уваги насамперед треба звертати на поліпшення комунікативних, соціальних і когнітивних умінь, поведінки, а також самообслуговування. Проблеми з поведінкою і спілкуванням часто заважають навчанню таких дітей. Якщо через аутичну поведінку дитина погано оволодіває новими вміннями.

Для ефективного навчання дітей із цими вадами класне середовище повинне бути структурованим, а заняття мусить мати точно визначену послідовність і плавно змінюватися одне одним. Діти з аутизмом і глибокими порушеннями розвитку невизначеної природи навчаються краще,коли одночасно отримують візуальну і словесну інформацію. Для таких дітей дуже важливою є взаємодія зі здоровими ровесниками, оскільки однолітки можуть бути для них зразками оволодіння мовними, соціальним і поведінковими вміннями.

Глухота, сліпо-глухота і порушення слуху
Глухота – це тяжкі порушення слуху, внаслідок яких людина не здатна сприймати звукову інформацію в будь-яких або майже будь-яких формах.

Сліпо-глухота – це комбіноване враження органів зору і слуху, при якому спостерігаються тяжкі порушення розвитку, зокрема комунікативних навичок.

Порушення слуху – це постійне або тимчасове порушення слуху. Люди з порушеним слухом звичайно здатні сприймати певні звукові сигнали, зокрема мову.

Кожен звук характеризується двома показниками: силою (що вимірюється в децибелах) і частотою (що вимірюється в герцах). Люди з порушеним слухом не сприймають слабких звуків або звуків певних частот, при цьому можуть спостерігатися враження одного вуха чи обох вух. При оцінюванні можливості перебування в освітніх закладах глухими вважаються діти, які здатні сприймати звуки силою 71-90 дб і вище.

Порушення слуху і глухота не впливають на інтелектуальний, пізнавальний потенціал людини чи її здатність до навчання, однак діти з такими вадами потребують у школі спеціальної допомоги. Дітям з порушеним слухом набагато важче оволодівати мовним навичками, ніж їхнім здоровим ровесникам.

У роботі з глухими дітьми та дітьми з погіршеним слухом доцільно використовувати такі стратегії і підходи:

• Садіть дитину так, щоб вона добре бачила вчителя, зону гри або інших дітей

• Визначте на якій відстані можна розмовляти з учнем з погіршеним слухом

• Розмовляйте з нормальною швидкістю, не підвищуючи голос і без надмірної артикуляції губами

• Не розмовляйте з учнем, стоячи до нього спиною чи навпроти джерела яскравого світла.

• Використовуйте широковживані слова та речення. За потреби повторюйте їх або демонструйте дитині, що від неї вимагають.

• Коли ви хочете привернути увагу учня, звертайтеся до нього на ім’я. Вчіть дитину стежити за вашим обличчям. Перед тим, як що-небудь говорити малюкові, впевнюйтеся, що вона сконцентрована на вас.

• Заохочуйте учня з порушеним слухом говорити під час групових занять, давайте йому для цього достатнього часу.

Затримка психічного розвитку (розумово відсталість)
Розумово відсталими називають людей, рівень психічного розвитку яких нижчий за посередній і в яких спостерігаються труднощі в навчанні і соціальнім адаптації.

Затримка психічного розвитку може бути викликана:



  • асфіксією, або дефіцитом кисню при народженні

  • несумісністю крові матері та плоду

  • інфекційним захворюваннями матері в період вагітності (краснуха, герпес)

  • впливом деяких медичних препаратів та іншими чинниками

Люди із затримкою психічного розвитку навчаються, проте повільно з труднощами. Багато фахівців вважають, що люди із затримкою психічного розвитку розвиваються так само, як і всі звичайні люди, але повільніше. Відповідне навчання, починаючи з районного дитинства і до кінця періоду розвитку, допомагає повністю розкрити потенціал розумово відсталих дітей.

Як і під час навчання всіх інших дітей, у роботі з такими дітьми слід виходити з потреби задоволення індивідуальних проблем.

У навчанні дітей із затримками психічного розвитку важливо:

• використовуйте конкретні іграшки і матеріали, що цікаві для малят і відповідають віку та рівню їхнього розвитку

• викладати інформацію і завдання невеликими частинами і часто повторювати їх

• підказувати дітям і підтримувати з ними зворотній зв’язок

• мати на увазі, що розумово відсталі учні можуть потребувати допомоги в оволодінні вміннями, які інші діти опановують самостійно, без спеціального навчання

Для цього треба ділити завдання на невеликі складники і вивчати їх по черзі

Розумо відсталі діти і дорослі потребують тих же основних видів послуг, що й люди з типовим рівнем розвитку. А саме: освіти, професійної підготовки, медичних послуг, можливостей для відпочинку і відновлення здоров’я тощо. Крім того, багатьом людям із затримками психічного розвитку (починаючи з раннього дитинства), індивідуалізоване навчання в дошкільних закладах, а згодом і в школі тощо. Навчальні програми повинні відповідати вікові й розвиткові дітей і бути спрямовані на розвиток їхніх функціональних вмінь.

Синдром Дауна (хвороба Дауна)

Синдром Дауна – це найпоширеніша із хвороб, при яких спостерігаються затримки психічного розвитку. Є понад п’ятдесят клінічних симптомів синдрому Дауна, однак усі вони рідко спостерігаються в однієї людини. Найтиповішими ознаками є:

■ низький тонус м’язів (слабкі, кволі м’язи)

■ скошені очі зі складками шкіри у внутрішніх куточках, так звані епікантальні очні щілини

■ гіпергнучкість, або здатність до надмірного розгинання суглобів

■ короткі, товсті руки з однією складкою на одній або на обох долонях

■ товсті ноги з короткими пальцями

■ плоский ніс

■ маленькі, притиснуті до голови вуха

■ коротка шия і маленька голова

■ маленький рот

■ короткі крики високої тональності у ранньому дитинстві

Після того, як дитині поставили діагноз хвороби Дауна, батькам слід порадити щонайшвидше залучити маля до початкових програм. У цьому випадку вони можуть отримати необхідну інформацію про методи розвитку в дитини мовних, когнітивних і соціальних умінь, а також про специфічні вправи для розвитку моторики великих і малих рухів. Результати наукових досліджень свідчать, що відповідна стимуляція в ранньому віці значно покращує шанси на повне розкриття потенціалу дитини. Розвиткові дітей сприяє й безперервне навчання, позитивне ставлення збоку оточуючих і стимулююче середовище вдома.

Як і серед звичайного людського загалу, здібності, поведінка і рівень розвитку осіб із синдромом Дауна суттєво різняться. Розумове відставання може бути незначним або глибоким, порушення головних функцій можуть бути невеликими або помірними тощо. Неможливо точно передбачити, яких успіхів досягнуть такі діти в майбутньому, тому батьки і педагоги повинні намагатися не накладати ніяких обмежень на їхній розвиток. Доцільно лише під час навчання робити наголос на конкретних діях і поняттях, а не на абстрактних ідеях. Крім того завдання потрібно ділити на кілька етапів і підтримувати постійний зворотний зв'язок з учнями.



Ортопедичні вади

До ортопедичних вад належать тяжкі порушення опорно-рухового апарата. Вони негативно відбиваються на навчальних успіхах дітей. До ортопедичних вад належать уроджені аномалії, наприклад, клишоногість або відсутність кінцівок. Їх можуть викликати також порушення розвитку кісток чи такі захворювання, як поліомієліт і остеоартрит. Причиною ортопедичних вад буває церебральний параліч, ампутації, переломи або тяжкі запалення, що викликають контрактури (вкорочення м’язів і сухожиль) і деформації суглобів.

Педагогам важливо знати наскільки діти адаптувалися до свого середовище або як цей процес відбувається. Чим більша кількість суглобів відсутня чи вражена, тим важче йде процес пристосування. Крім того, він залежить від віку, в якому з’явилися вади. Що раніше це трапилося, то більша ймовірність успішної адаптації дитини до свого стану.

За наявності у класі дітей з ортопедичними проблемами можуть виявитися необхідними:

◦ розробка занять, зорієнтованих на розвиток уміння самообслуговування

◦ оптимізація розташування іграшок, збільшення або зменшення висоти столів і мольбертів, зміна місць кріплення водопровідних кранів і гачків для одягу, інші модернізації в класі, щоб дати дітям з вадами можливість користуватися всіма згаданими речами

◦ розробка колективних ігор і занять для дітей з вадами і звичайних дітей, щоб уникнути соціальної ізоляції дітей-інвалідів

◦ усунення бар’єрів, які можуть заважати дітям вільно пересуватись у межах школи та на ігровому майданчику

Дуже важливо обрати для дитини з ортопедичними проблемами оптимальне місце і правильно поводитися з нею. Щоб бути здатним до концентрації уваги, учень має почуватися зручно і впевнено.

Церебральний параліч
Церебральний параліч – це порушення моторних функцій і контролю м’язів унаслідок враження мозку перед, під час або невдовзі після народження дитини.

Є три види церебрального паралічу:

Спастична форма – напружені, ригідні м’язи, утруднене керування м’язами

Атетоїдна форма – мимовільні і неконтрольовані рухи м’язів

Атаксична форма – порушення рівноваги і сприйняття відстані, розлад координації рухів

При церебральному паралічі людина не спроможна повністю контролювати моторні функції.

Коли діти дорослішають і починають ходити до школи, інтенсивність додаткових видів послуг має змінюватися залежно від індивідуальних потреб учнів. Люди з церебральним паралічем звичайно здатні до незалежного життя, хоча в деяких випадках вони можуть потребувати сторонньої допомоги.

Діабет
Діабет – це складне хронічне захворювання, при якому організм унаслідок порушення обміну речовин стає нездатним належним чином переробляти вуглеводи, жири та білки.

При діабеті важливо харчуватися з регулярними інтервалами. Якщо шкільний обід затримується, хворій дитині необхідно запропонувати що-небудь з’їсти. Треба заохочувати участь дитини в усіх заняттях, однак при цьому слід регулювати тривалість жвавих ігор і активних фізичних вправ. Дуже важливо щоб дитина в будь-який час (у класі, на ігровому майданчику, під час екскурсії тощо) могла з’їсти щось солодке. Завжди тримайте напохваті солодощі, по мірі можливості ті, до яких учень звик.




Емоційні розлади
Про серйозні емоційні розлади можна говорити , якщо в дитини протягом тривалого часу спостерігаються такі симптоми:

♦ дитина не здатна до навчання, і це не пов’язано зі станом інтелекту, сенсорної системи або іншими медичними чинниками

♦ дитина не здатна будувати задовільні стосунки з однолітками і дорослими

♦ у дитини спостерігається невідповідна поведінка або дивні почуття у звичних обставинах

♦ дитина посуває себе глибоко нещасною або перебуває у стані депресії

♦ особисті чи шкільні проблеми викликають у дитини страх або погіршення фізичного стану

Для дітей зі значними емоційними розладами характерні:


  • гіперактивність, короткий період концентрації уваги, імпульсивність

  • агресивне ставлення до інших

  • уникання соціальної взаємодії

  • надмірні страхи і переживання

  • незрілість, що проявляється в істериках, нападах гніву, поганому володінні собою

  • труднощі з навчанням, що може викликати значні проблеми у школі

Якщо такі симптоми спостерігаються протягом тривалого часу, це може свідчити про наявність серйозних емоційних розладів і нездатність дитини діяти відповідно до вимог середовища й оточуючих.

Під час розробки навчальних планів для дітей із серйозними емоційними розладами наголос треба робити на розвитку когнітивних і соціальних умінь, а також саморозуміння, самоповаги і самоконтролю.



Дефекти мови

Дефекти мови спричиняються недостатністю мовних навичок і порушеннями моторики органів мови. Види дефектів можуть бути найрізноманітнішими – від поганої вимови деяких звуків до повної нездатності розуміти і використовувати мову або розладів орально-моторних механізмів мовлення. Дефекти мови можуть викликатися втратою слуху, неврологічним розладами, затримкою психічного розвитку, травмами мозку, дією хімічних і наркотичних речовин, фізичними вадами (розщілини губи і піднебіння) невикористанням мови. Однак у більшості випадків причина таких порушень невідома. Вони бувають пов’язані з іншими вадами, наприклад, аутизмом, затримками розвитку, церебральним паралічем чи різними видами нездатності до навчання.

Якщо дитина опановує мовні навички помітно пізніше за однолітків, говорять про затримку розвитку комунікативних умінь. Досить часто діти краще розуміють мову, ніж уміють висловлюватися, хоча це спостерігається не у всіх випадках.

Дефекти можуть бути пов’язані з труднощами у формуванні звуків (так звані артикуляційні, або фонологічні, розлади) і проблеми з модуляцією, гучністю або якістю мови (наприклад, заїкання). Можливі також комбіновані варіанти. У дітей з дефектами мови виникають труднощі з вимовою деяких звуків, найчастіше «р» та «л». Дефекти мови негативно вливають на здатність дитини розуміти і використовувати мову, а також спілкуватися невербальними засобами. Діти з такими порушеннями можуть мати малий словниковий запас, погано розуміти і неправильно використовувати слова і граматичні форми, бути неспроможними висловлювати думки і виконувати вказівки.

Оскільки розлади комунікативних навичок можуть потенційно призводити до ізоляції людини від соціального середовища, необхідно робити все можливе для вчасної й ефективної допомоги таким дітям.

Погіршення зору і сліпота
В освітньому контексті дітей із такими проблемами можна поділити на чотири категорії: діти зі зниженою гостротою зору, діти з поганим зором, практично сліпі і повністю сліпі.

Зниження гостроти зору. Такий діагноз свідчить про те, що в дитини є певні проблеми із зором, унаслідок чого вона може потребувати допоміжних пристроїв і певних змін у навчальному процесі. В багатьох випадках учневі достатньо просто сидіти ближче до дошки і тримати книжки ближче до очей.

Поганий зір. Це означає, що проблем із зором не можна виправити за допомогою традиційних окулярів, медикаментозної терапії та хірургічних методів. Можуть спостерігатися порушення гостроти зору і порушення поля зору.

Повна сліпота. Людина не бачить нічого.

Вплив проблем із зором на розвиток дитини від виду і тяжкості вад, віку, в якому вони з’явились, а також загального рівня функціонування розвитку дитини. Порушення зору спостерігаються в багатьох дітей з численними вадами.

У процесі роботи з такими дітьми слід сконцентрувати увагу на розвитку вмінь слухати і спілкуватися, на орієнтації і пересуванні, на питаннях професійної підготовки, а також на розвитку навичок, необхідних у повсякденному житті. Учні з поганим зором і практично сліпі діти, можуть потребувати допомоги вчителя під час користування спеціальними пристроями, що дають їм можливість ефективніше використовувати залишковий зір.

Діти з комбінованими вадами потребують широкого, багатопрофільного підходу. В роботі з ними наголос слід робити на розвитку самообслуговування і побутових навичок. Майте на увазі, що деякі з вадами зору можуть використовувати периферичне бачення. В таких випадках навіть якщо голова учня відвернута вбік, це не означає, що він на вас не дивиться. Діти з поганим зором значною мірою спираються на інформацію від інших органів чуття. Тому треба стежити за тим, щоб загальний рівень шуму в класі був занадто високим. Заохочуйте незалежність дітей.



Зміст роботи соціально-психологічного супроводу дітей із особливими освітніми потребами в умовах інклюзивного навчання:

Для соціальних педагогів:

1. Діагностична робота

- Виявлення учнів, які мають обмежені фізичні можливості.

- Відстеження соціального клімату в колективі та статусу дитини в групі (класі).

2. Прогностична

- Облік дітей з особливими освітніми потребами.

- Ознайомлення з медичними рекомендаціями в організації навчання дітей з обмеженими психофізичними можливостями.

- Залучення дітей з особливими освітніми потребами до гурткової роботи, позакласних та позашкільних заходів.

3. Консультаційна

Групове консультування учнів, індивідуальне консультування учнів, консультування батьків, консультування батьків щодо обстеження учнів на ПМПК, консультування батьків щодо особливостей розвитку, спілкування, навчання, професійної орієнтації, соціальної адаптації їх дитини, консультування педпрацівників щодо індивідуального підходу в освітньо-навчальному процесі.

4. Захисна

Надання пропозицій щодо поліпшення життя інвалідів у суспільстві.

5. Організаційна

Формування банків даних.

Для практичних психологів:

1. Психодіагностична робота

- вивчення співвідношення рівня розумового розвитку дитини і вікової норми;

- вивчення рівня розвитку когнітивної сфери;

- вивчення особливості емоційно-вольової сфери;

- вивчення індивідуально-типологічних особливостей;

- вивчення рівня сформованості мотивації до навчання;

- вивчення рівня розвитку комунікативних здібностей;

- вивчення розумової працездатності та темпу розумової діяльності

- вивчення психічного розвитку дитини, спілкування та соціальної адаптації.

- вивчення індивідуальних особливостей та розвитку пізнавальної сфери психічних процесів дитини.

- відстеження психологічного клімату в колективі та статусу дитини в групі.

- проведення психологічний досліджень особливостей соціалізації дітей з особливими освітніми потребами їз різними типами захворювань.

2. Консультаційна робота

консультування батьків щодо особливостей розвитку, спілкування, навчання, професійної орієнтації, соціальної адаптації їх дитини.

3. Корекційно-відновлювальна та розвивальна робота

Проведення психолого-педагогічного консиліуму з метою розробки індивідуальної програми розвитку.

Проведення психокорекційної роботи з метою розвитку потенційних можливостей дитини та відповідного формування особистості.

4. Психологічна просвіта

- Надання пропозицій педагогам, батькам щодо здійснення організаційних, функціональних, методичних змін освітнього середовища у відповідності до потреб і можливостей дитини.

- Проведення зустрічі з батьками і учнями класу (школи), педагогами з метою формування їх психологічної готовності до взаємодії з дитиною з особливими освітніми потребами.

5. Організаційно-методична робота

Формування банків даних,

Зв’язки з громадськістю.

Алгоритм діяльності практичного психолога і соціального педагога в умовах інклюзивної освіти включає:

1. Ознайомлення з особовою справою дитини, історією та особливістю протікання захворювання, співбесіду з представником психолого-медико-педагогічної консультації;

2. Бесіду з дитиною та її батьками, метою визначення рівня можливостей дитини (самообслуговування, спілкування, пізнавальних можливостей,самоконтролю поведінки, емоційно-вольової сфери тощо);

3. Оцінку освітнього середовища, визначення щодо його відповідності до потреб і можливостей дитини. Психолог надає пропозицію щодо здійснення організаційних, функціональних, методичних змін.

4. Вивчення індивідуальних особливостей та розвитку пізнавальної сфери психічних процесів дитини.

5. Проведення психолого-педагогічного консиліуму з метою розробки індивідуальної програми розвитку.

6. Проведення зустрічі з батьками і учнями класу (школи), педагогами з метою формування їх психологічної готовності до взаємодії з дитиною з особливими освітніми потребами.

7. Проведення психокорекційної роботи з метою розвитку потенційних можливостей дитини та відповідного формування особистості.

8. Відстеження соціально-психологічного клімату в колективі та статусу дитини в групі.

9. Сприяння соціальній інтеграції дитини: залучення в позакласну і позашкільну діяльність.

10. Моніторинг рівня адаптованості й інтегрованості учня, адаптація відповідних індивідуальних програм, планів. 

ЗАВДАННЯ ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА

ЩОДО ОРГАНІЗАЦІЇ ІНКЛЮЗИВНОГО НАВЧАННЯ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ

  1. Виявлення дітей, у яких виникають труднощі у навчанні, спілкуванні та взаємодії з оточуючими; визначення причин цих труднощів; при потребі, скерування до відповідних фахівців з метою встановлення причин та надання допомоги.

  2. Виявлення причини соціального неблагополуччя або затримки у розумовому розвитку дитини шляхом спостережень, аналізу навчальної документації, проведення консиліумів з вчителями.

  3. Проведення спостереження за дитиною з метою вивчення її індивідуальних особливостей, схильностей, інтересів та потреб.

  4. Участь, у межах своєї компетенції, у складанні розгорнутої психолого-педагогічної характеристики на дитину та  її індивідуального плану розвитку.

  5. Участь в підготовленні документів для розгляду на засіданнях психолого-медико-педагогічних консультацій.

  6. Ознайомлення з висновками і рекомендаціями психолого-медико-педагогічних консультацій щодо організації навчання дитини та надання їй додаткових послуг; розробка індивідуального плану корекційно-розвиткової роботи.

  7. Участь у розробці необхідної адаптації навчальних матеріалів, підходів, а саме, надання рекомендацій педагогам щодо врахування особливостей навчально-пізнавальної діяльності дитини при визначенні форм і методів роботи з нею.

  8. Сприяння створенню позитивного мікроклімату в колективі, проведення заходів, спрямованих на профілактику стигматизації і дискримінації у шкільному оточенні, формування дружнього та неупередженого ставлення до дитини з особливими освітніми потребами.

  9. Надання у межах своєї компетенції консультативно-методичної допомоги педагогам у роботі з дитиною.

  10. Налагодження співпраці з фахівцями, які безпосередньо працюють з дитиною з особливими освітніми потребами та приймають участь у розробленні індивідуальної програми розвитку.

  11. Налагодження партнерських стосунків з родинами у яких виховуються діти з особливими потребами

ЗАВДАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА ЩОДО ОРГАНІЗАЦІЇ ІНКЛЮЗИВНОГО НАВЧАННЯ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ

  1. Захист і забезпечення прав і свобод дитини з особливими освітніми потребами в умовах навчального закладу та під час перебування дитини в сім’ї.

  2. Виявлення дітей, у яких виникають труднощі спілкуванні та взаємодії з оточуючими або які проживають у сім’ях, які опинилися у складних життєвих обставинах.

  3.  Визначення соціальних питань, які потребують негайного вирішення причин та труднощів; при потребі, скерування до відповідних фахівців з метою надання відповідної допомоги.

  4. Визначення статусу дітей з особливими освітніми потребами в колективі, надання рекомендацій класоводу, класному керівникові щодо шляхів ефективної інтеграції такої дитини в колектив однолітків, формування позитивного мікроклімату в дитячому колективі.

  5. Поширення інформації про засади інклюзивного навчання серед педагогів, батьків, дітей з метою формування дружнього та неупередженого ставлення до дитини з особливими освітніми потребами.

  6. Участь у складанні розгорнутої психолого-педагогічної характеристики на дитину та її індивідуального плану розвитку; участь в роботі психолого-педагогічного консиліуму.

  7. Забезпечення дитини з особливими освітніми потребами та її батьків інформацією про інфраструктуру позашкільних навчальних закладів у мікрорайоні, місті, селі, сприяння щодо участі дитини в гуртках, секціях з урахуванням її можливостей.

  8. Представлення інтересів дитини з особливими освітніми потребами у відповідних органах і службах.

Звертаємо увагу, що відповідно до листа Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 18.05.12 № 1/9-384 «Про організацію інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах» індивідуальна програма розвитку дитини розробляється групою фахівців (заступник директора з навчально-виховної роботи, вчителі, асистент вчителя, психолог, вчитель-дефектолог та інші) із обов’язковим залученням батьків, або осіб, які їх замінюють.

При складанні Індивідуальної програми розвитку з метою визначення педагогами навчальних стратегій і підходів до навчання дитини з особливими освітніми потребами психолог виключно надає інформацію про її індивідуальні особливості, можливості і потреби,  рівень сформованості пізнавальних процесів і дій. А саме:



  • співвідношення рівня розумового розвитку дитини і вікової норми;

  • рівень розвитку когнітивної сфери;

  • особливості емоційно-волової сфери;

  • індивідуально-типологічні особливості;

  • розумова працездатність та темп розумової діяльності.

Основна мета індивідуального планування – допомога педагогічному колективу закладу пристосувати середовище до потреб дитини шляхом надання їй додаткових послуг та форм підтримки у процесі навчання; організації спостереження за динамікою її розвитку.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО

НАЛАГОДЖЕННЯ ПАРТНЕРСЬКИХ СТОСУНКІВ З РОДИНАМИ

Для успішної взаємодії психологів із сім’ями варто врахувати наступні рекомендації:



  • Чітко й послідовно наголошуйте на цінності дитини. Те, як працівники школи говорять про дітей під час формального і неформального спілкування на початку навчального року, суттєво впливає на розвиток стосунків з сім’ями цих дітей. Батьки цінують здатність вчителів бачити різні аспекти особистості дитини, а не лише її академічну успішність; вміння звертати увагу на індивідуальний прогрес дитини, а не ставити інших дітей як взірець для наслідування.

  • Ставте себе на місце батьків. Батьки цінують зусилля педагогічних працівників, які намагаються зрозуміти, що означає мати дитину з особливими потребами (наприклад, необхідність домовлятися з чиновниками в системі загальної та спеціальної освіти). Іноді батьки вважають, що шкільні працівники не розуміють їхнє розчарування системою освіти. Батьки зауважували, що їх вважають нетерплячими. Вони хотіли б, аби шкільні працівники краще розуміли їхнє розчарування щодо повільних темпів вдосконалення роботи школи в інклюзивній практиці. Працівники шкіл, які намагаються зрозуміти стан батьків, меншою мірою схильні привласнювати право виносити вердикти, які можуть нашкодити взаєминам між сім’єю та школою.

  • Умійте бачити індивідуальність, боріться зі стереотипами. Деякі батьки вважають, що є вчителі, які судять про них і роботу з дітьми лише за фактом наявності у їхньої дитини відхилень у розвитку. Часто педагоги схильні до поспішних узагальнень. Працівникам школи необхідно давати змогу вивчати причини виникнення стереотипів.

  • Виявляйте зацікавленість до мети, визначеної батьками для дитини. Першим кроком на шляху до діалогу є необхідність встановити особисті контакти з батьками. Деякі педагоги володіють прекрасними вміннями скорочувати психологічну відстань між батьками і фахівцями. Ці вчителі можуть створити атмосферу, в якій батьки не почуваються ніяково. Вчителі досягають цього за допомогою використання відповідного стилю спілкування. Однак, іноді у відносинах спостерігаються прояви, які батьки називають «синдромом експерта».

  • Використовуйте мову, якою спілкуються в повсякденному житті. Батьки часто почуваються вилученими з процесу планування, якщо фахівці використовують спеціальні терміни під час обговорення результатів тестування, розкладу і визначення необхідних послуг.

  • Ведіть пошук ефективних форм планування і вирішення проблем. На відміну від офіційних щорічних зборів, бажано влаштовувати регулярні зустрічі команди. Порівняно з офіційними зборами, батьки почуваються набагато комфортніше, обговорюючи проблеми в невимушеній обстановці.

Один із найефективніших способів залучення до навчально-виховного процесу батьків – запросити їх до класу. Це дає їм змогу ознайомитися із сучасними стратегіями роботи з дітьми, які вони потім зможуть використовувати вдома. Деякі батьки самі охоче приєднуються до занять з дітьми у класі, іншим для цього потрібна певна допомога. Працівники школи мають скеровувати дії батьків, ефективно використовувати їхню присутність.

Доцільно розробити певні загальні рекомендації щодо роботи з дітьми.



ПЕРЕЛІК ДОКУМЕНТІВ ДЛЯ ПРОХОДЖЕННЯ ДИТИНОЮ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОГО ОБСТЕЖЕННЯ РАЙОННОЮ ПМПК

Психолого-педагогічне вивчення дитини в психолого-медико-педагогічних консультаціях здійснюється тільки в присутності батьків або осіб, які їх замінюють, за наявності таких документів:

паспортів батьків;

свідоцтва про народження дитини;

"Картки стану здоров'я і розвитку дитини" (додаток 1);

"Історії розвитку дитини" ( форма 112/о, затверджена наказом МОЗ України від 27.12.99 N 302 "Про затвердження форм облікової статистичної документації, що використовується в поліклініках (амбулаторіях)");

"Індивідуальної програми реабілітації дитини-інваліда", затвердженої наказом МОЗ України від 08.10.2007 N 623 "Про затвердження форм індивідуальної програми реабілітації інваліда, дитини-інваліда та Порядку їх складання", зареєстрованим в Міністерстві юстиції 19.10.2007 за N 1197/14464, якщо дитина інвалід;

зошитів з рідної мови, математики (якщо дитина навчається), малюнків;

психолого-педагогічної характеристики про динаміку та якість засвоєння знань дитиною під час випробувального навчання (якщо таке було);

документів про додаткові обстеження дитини (якщо такі є);

письмової згоди батьків або осіб, які їх замінюють, щодо надання дозволу на обробку персональних даних дитини, отриманих в процесі психолого-педагогічного вивчення, відповідно до цілей цього Положення.

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА

І. Загальні відомості про учня

ІІ. Стан шкільних знань та навичок.

ІІІ. Загальний розвиток дитини, особливості мови та мислення.

ІV. Особливості навчальної діяльності.

V. Особливості поведінки.

VІ. Характеристика особистості.
В 1 розділі указати в який клас школи учень був прийнятий, звідки поступив, чи залишався на повторний курс, чи відвідував дитячий садок, за якою програмою навчався(за програмою ЗНЗ, за програмою для розумово відсталих дітей, за програмою інтенсивної педагогічної корекції (ЗПР), та на якій формі навчання (індивідуальна та колективна). Дати коротку характеристику сім’ї дитини, відмітити, якщо відомо, обставини, що травмують її.

В 2 розділі указати на який рівень учень засвоїв навчальний матеріал (початковий, середній, достатній); вказати труднощі які виникли при засвоєнні матеріалу, відмітити те, що учень не зміг засвоїти, яку допомогу надавав учитель, її ефективність. Описати індивідуальні особливості засвоєння знань – темп розумової діяльності дитини, особливості запам’ятовування (швидкість, осмисленість), працездатність, ступінь самостійності, реакція на допомогу педагога і т.д.

3 розділ. При характеристиці рівня загального розвитку показати обізнаність дитини в оточуючому світі – для оцінки пізнавальної активності дитини.

Мовний розвиток – коротка кількісна і якісна характеристика лексичного запасу слів; особливості граматичної будови мови; які частини мови і типи речень переважно використовуються; трудність в оформленні мовного висловлювання: повільність, наявність повторів, пошук потрібних слів та ін.

Особливості розумової діяльності: здібність до спілкування, осмисленню матеріалу, розуміння логічних зв’язків і відношень, уміння виділити суттєві ознаки предметів, можливість переключення з одного виду розумової діяльності на інший.

4 розділ. Особливості навчальної діяльності: швидкість включення в роботу, стійкість діяльності, труднощі в переключенні, темп роботи, рівень працездатності: наявність імпульсивності при виконанні завдання, ступінь самостійності і організованості, сформованість навичок самоконтролю і уміння оцінювати виконану роботу.

5 розділ. Поведінка учня: дисциплінованість на уроці, перерві, поза школою; чи є рухова розторможеність (заторможеність); навички культурної поведінки.

6 розділ. Характеристика особистості: навчальні і позанавчальні інтереси; їх стійкість, спеціальні здібності (музика, співи, малювання); ступінь адекватності оцінки своїх можливостей; відношення до навчання, суспільних доручень, товаришів, дорослих.

Вказати улюблені заняття, переважний фон настрою, образливість, відношення до похвали, схильність до скарг.






Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал