Методичні рекомендації на тему : „ Правове регулювання господарських договорів„



Скачати 174.44 Kb.
Дата конвертації25.12.2016
Розмір174.44 Kb.
ТипМетодичні рекомендації


фемида

Міністерство юстиції України

Головне управління юстиції у Хмельницькій області


Методичні рекомендації на тему :
Правове регулювання господарських договорів„

Розроблені відділом правової роботи та представництва інтересів держави в судах
Схвалені рішенням колегії

Головного управління юстиції у Хмельницькій області


Хмельницький

2015


  1. Загальні положення

Однією з підстав виникнення господарських зобов'язань (і найбільш поширеною у сфері економіки) є господарські договори, за допомогою яких опосередковуються зв'язки між суб'єктами господарювання, а також між ними та іншими учасниками господарських відносин.рука пищущая

Правовідносини, пов'язані з господарськими договорами в Україні регулюються Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 року № 435-IV (надалі – ЦК України), Господарським кодексом України від 16 січня 2003 року № 436-IV (надалі – ГК України), Земельним кодексом України, Законами України «Про оренду землі», «Про оренду державного та комунального майна», «Про іпотеку», «Про страхування», «Про банки і банківську діяльність», «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності», «Про фінансовий лізинг» та іншими актами законодавства.

Термін «господарський договір» широко використовується в законодавстві, юридичній літературі та в господарській практиці. Однак чинне законодавство не містить визначення господарського договору, хоча в ГК України йому присвячена ціла глава - 20 «Господарські договори» (статті 179-188).


як угода (правочин), що породжує права та обов'язки учасників господарських відносин;




Термін господарський договір використовується в таких значеннях:


як зобов'язання сторін (учасників господарських відносин), що ґрунтуються на укладеній ними угоді;



як правовий документ, в якому фіксується факт угоди та зміст зобов'язання сторін.

Поняття господарського договору визначається за допомогою його ознак, що дозволяють відокремити його від інших видів договорів (у т. ч. цивільних).

Такими ознаками є:


  • Особливий суб'єктний склад (зазвичай господарські договори укладаються за участю суб'єктів (суб'єкта) господарювання. Найчастіше сторонами в господарському договорі є суб’єкти господарювання, проте такі договори можуть укладатися і за участю інших учасників господарських відносин - органів/організацій господарського керівництва (при укладенні державних контрактів, зокрема), негосподарських організацій (для задоволення їх господарських потреб в продукції, роботах, послугах суб'єктів господарювання), громадян (для забезпечення здійснення ними спільної діяльності щодо заснування суб'єктів господарювання) як засновників господарських організацій корпоративного типу).

  • Спрямованість на забезпечення господарської діяльності учасників договірних відносин - матеріально-технічного забезпечення їх діяльності, реалізації виробленої ними продукції (робіт, послуг), спільної діяльності щодо створення нового суб'єкта господарювання (господарської організації), спільного інвестування, координації господарської діяльності та ін.

  • Поєднання в господарському договорі майнових (виготовлення/передача, продукції, її оплата тощо) та організаційних елементів (визначення порядку виконання, приймання виконання, підстав дострокового розірвання договору, порядку розгляду спорів між сторонами договору тощо).

  • Обмеження договірної свободи з метою захисту інтересів споживачів (вимоги щодо якості та безпеки товарів, робіт, послуг) та загальногосподарських інтересів (типові договори, заборона застосування методів недобросовісної конкуренції, обов'язковість укладення державних контрактів для окремих категорій суб'єктів господарювання, ліцензування та квотування зовнішньоекономічних операцій тощо).

  • Можливість відступлення від принципу рівності сторін (державні контракти, договори приєднання, договори, що укладаються в межах генеральних контрактів).


Господарський договір — це зафіксовані в спеціальному правовому документі на підставі угоди майново-організаційні зобов'язання учасників господарських відносин (сторін), спрямовані на обслуговування (забезпечення) їх господарської діяльності (господарських потреб) з врахуванням загальногосподарських (публічних) інтересів.

(Вінник О.М. Господарське право: курс лекцій. - К.: Вид–во Атіка,2004. -560с.//http://pidruchniki.com)



  1. Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов'язання

ЦК України містить загальні положення щодо процедури укладення договорів. Цьому присвячений ІІ розділ ЦК України. Дані положення застосовуються при укладенні договорів між суб’єктами господарювання, оскільки відповідно до частини 7 статті 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК України та іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Укладання господарського договору - це зустрічні договірно-процедурні дії двох або більше господарюючих суб'єктів щодо вироблення умов договору, які відповідають їх реальним намірам та економічним інтересам, а також юридичне оформлення договору (надання цим умовам певної форми) як правового акта.

Відповідно до статті 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Кабінет Міністрів України, уповноважені ним органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.

Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.




При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:




типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.


примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню.

Суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів електроенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб'єкти зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов'язкові умови таких договорів.

Також слід зазначити, що згідно з абзацом четвертим частини четвертої статті 179 ГК України сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови. При цьому слід враховувати, що укладення договору спрямоване на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків. Тому викладення умов договору у спосіб, відмінний від застосованого у типовому договорі (приміром, викладення умов договору іншими словами), не є відступом від змісту типового договору. Під таким відступом слід розуміти включення сторонами до господарського договору умов, які створюють регулювання, що за змістом прав і обов'язків сторін суперечить відповідному регулюванню, передбаченому типовим договором (Лист Вищого господарського суду від 07 квітня 2008 року № 01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України").

Крім того, відповідно до частини другої статті 630 ЦК України, якщо в договорі не міститься посилання на типові умови, то такі типові умови можуть застосовуватись як звичай ділового обороту в разі їх відповідності вимогам статті 7 ЦК України. Оскільки типові умови розробляються, як правило, на підставі узагальненої практики ділового обороту у певній сфері договірних відносин, то можливість їх застосування не обмежується випадками, коли про це прямо зазначено в договорі. Такі типові умови можуть застосовуватись як звичаї ділового обороту, зокрема з метою усунення прогалин, які виникають в процесі правового регулювання взаємовідносин сторін, для тлумачення договору тощо, але за умови їх відповідності положенням статті 7 ЦК України. Так, відповідно до статті 7 ЦК звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин. Звичай може бути зафіксований у відповідному документі. Звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується.


  1. Істотні умови господарського договору

Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди щодо всіх істотних умов договору.

Також, у частині 2 статті 180 ГК України закріплено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.



Істотними умовами господарських договорів є:



Предмет, ціна та строк дії договору

Умови, що визначені законом як істотні



Умови, що є необхідними для договорів даного виду

Усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнута згода

Тобто цей перелік не може бути вичерпним, i набір істотних умов залежить від виду господарського або цивільно-правового договору.

Так, умови, що визначені законодавством як істотні це конкретні нормативно-правові акти, що прямо вказують на окремі умови договорів як на істотні (частина перша статті 628 ЦК, частина перша статті 638 ЦК). Такі норми містяться як у ЦК i ГК, так i в інших законодавчих актах, наприклад частини третя, четверта та п'ята статті 180 ГК; частина третя статті 1012 ЦК; стаття 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»; стаття 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» тощо. Фактично це умови, щодо яких закон зобов'язує сторони визначитись у відповідному договорі (узгодити такі умови).

Умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди - це ті умови, які не згадуються у чинному законодавстві, але сторона наполягає на їх включенні до договору. Якщо з цього питання сторони не дійшли згоди, то договір не можна вважати укладеним.

Характерним прикладом може бути справа з архіву Господарського суду м. Києва. Предметом судового розгляду по цій справі стали такі обставини: під час переговорів між орендарем та орендодавцем сторони не дійшли згоди стосовно таких умов договору, як використання експлуатаційних витрат, першочерговості сплати штрафних санкцій тощо. Орендар, що підписав проект договору, склав відповідний протокол розбіжностей, з яким, у свою чергу, не погодився орендодавець, i передав справу до суду. Під час судового розгляду орендар наполягав на тому, що вищезазначені умови не є істотними, а стосовно істотних умов, прямо визначених у чинному законодавстві, сторони досягли згоди, отже договір слід визнати укладеним. Втім, Вищий господарський суд України у касаційній постанові не погодився з позицією орендаря. Посилаючись на частину другу статті 180 ГК суд зазначив, що істотними умовами слід вважати всі умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін слід досягти згоди. Отже, при цьому не має значення, що ці умови відсутні у чинному законодавстві i не визначені як істотні ("Визнання договорів неукладеними за новими Цивільним i Господарським кодексами України (Огляд судової практики) // "Журнал "Вісник податкової служби України", від 15 лютого 2005 року).



Умови, що є необхідними для договорів даного виду це ті умови, що хоча i згадуються у відповідних нормативно-правових актах, але прямо ніде не визначені як істотні. Втім, вони потрібні для договорів конкретного виду саме як істотні умови. У цьому випадку слід проаналізувати увесь комплекс відповідного законодавства, судову практику i узгодити висновки з положеннями юридичної науки. Так, наприклад, такою істотною умовою для договорів підряду може бути складання кошторису.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.

Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 ГК України (технічних регламентів; стандартів; кодексів усталеної практики; класифікаторів; технічних умов), а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Застосування стандартів чи їх окремих положень є обов'язковим для:


  • суб'єктів господарювання, якщо на стандарти є посилання в технічних регламентах;

  • учасників угоди (контракту) щодо розроблення, виготовлення чи постачання продукції, якщо в ній (ньому) є посилання на певні стандарти;

  • виробника чи постачальника продукції, якщо він склав декларацію про відповідність продукції певним стандартам чи застосував позначення цих стандартів у її маркуванні.

Окрім того, у разі виготовлення продукції на експорт, якщо угодою (контрактом) визначено інші вимоги, ніж ті, що встановлено технічними регламентами, дозволяється застосування положень угоди (контракту), якщо вони не суперечать законодавству України в частині вимог до процесу виготовлення продукції, її зберігання та транспортування на території України.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому ГК України, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

У частині 6 статті 180 ГК України закріплено, що у разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умови договору щодо ціни.

Також, відповідно до статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування (Постанова Кабінету Міністрів України «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)», від 25 грудня 1996 року № 1548).

Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Слід відмітити, що зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. c:\users\user\pictures\bb6917c93ea1dd95bb22af7b0134c0b0.jpg

Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Разом з тим слід мати на увазі, якщо за умовами господарського договору сплата грошових коштів не передбачається, то до такого договору частина третя статті 180 ГК України в частині ціни як істотної умови застосовуватись не може, оскільки зазначення ціни в такому договорі не створює прав та обов'язків сторін. Тобто, зазначену норму слід застосовувати лише до тих господарських договорів, за якими одна сторона зобов'язана сплатити іншій певну суму грошових коштів. Наприклад, згідно з частиною першою статті 293 ГК України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність, повне господарське відання чи оперативне управління певний товар в обмін на інший товар. Тому, якщо за таким договором не передбачається грошова доплата (частина перша статті 293 ГК України), то визначення ціни в такому договорі не є обов'язковим, оскільки воно не впливає на господарське зобов'язання з такого договору (Лист Вищого господарського суду від 07 квітня 2008 року № 01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України").



Строк дії господарського договору – час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Слід мати на увазі, що строк дії договору, який сторони зобов'язані погодити, не обмежений будь-яким максимальним строком. Тому сторони можуть визначити, що договір діє до припинення прав та обов'язків, які з нього виникли.


  1. Загальний порядок укладання господарських договорів

Загальний порядок укладання господарських договорів визначається статтею 181 ГК України.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Наприклад, договір перевезення повинен оформлюватися зазначеним у відповідному статуті документом; передбачено форми для договорів, що укладаються банками, біржами.

Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

!!! За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України.

Певні різновиди господарських договорів мають свої особливості укладання (спрощений спосіб укладання договору, обов’язковість укладання договору, відповідальність за неукладення договору, незастосування загального порядку укладання договору взагалі тощо).

ГК України установлює особливості укладання таких договорів: попередніх договорів (стаття 182 ГК), договорів, що укладаються на підставі державного замовлення (стаття 183 ГК), договорів, що укладаються на основі вільного волевиявлення сторін, зразкових і типових договорів (стаття 184 ГК), господарських договорів, що укладаються на біржах, ярмарках та публічних торгах (стаття 185 ГК), організаційно-господарських договорів (стаття 186 ГК), договорів, що укладаються за рішенням суду (стаття 187 ГК).


  1. Порядок зміни та розірвання господарських договорів

За загальним правилом зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або в разі неодержання відповіді в установлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір уважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Також, відповідно до частини 2 статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або діючим законодавством.



Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Окрім того, у частині 1 статті 652 ЦК України закріплено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.



Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.



Відповідно до частини 2 статті 652 ЦК, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, договір може бути розірваний за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

  • в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

  • зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

  • виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

  • із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Згідно зі статтею 653 ЦК України у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо, а у випадку його розірвання – припиняються.

Так, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Важливо зазначити, що у частині 5 статті 653 ЦК України закріплено, якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або діючим законодавством чи не випливає із звичаїв ділового обороту.






Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал