Методичні рекомендації Голоби 2013 Рецензенти



Сторінка1/3
Дата конвертації25.12.2016
Розмір0.59 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
  1   2   3

Міністерство освіти і науки України

Кафедра теорії та методики викладання шкільних предметів ВІППО

Відділ освіти Ковельської райдержадміністраці

НВК «Загальноосвітня школа І - ІІІ ст. – гімназія смт Голоби»

Миць Маряна Ярославівна

Оришкевич Олена Миколаївна


Візуалізація навчального процесу шлях до формування предметних компетенцій учнів на уроках

історії України

Методичні рекомендації


Голоби - 2013



Рецензенти :

Ясінська Н.В., кандидат педагогічних наук, завідувач кафедри теорії та методики викладання шкільних предметів ВІППО, доцент ;

Марцинюк Н.А. , завідувач районним методичним кабінетом відділу освіти Ковельської райдержадміністраці
Методичні рекомендації розглянуто і схвалено на засіданні методичної ради районного відділу освіти Ковельської райдержадміністраці ( протокол №1 від 17 січня 2013р. ); на засідання кафедри теорії і методики викладання шкільних предметів ВІППО ( протокол № 3 від 07 березня 2013р.)

Методичні рекомендації містять теоретичні та практичні аспекти з проблем використання візуальних матеріалів на уроках історії України . Надають практичні поради , щодо формування предметно – історичних компетенцій учнів, визначених навчальною програмою, методику конструювання тестових завдань з використанням візуальних історичних джерел. Для вчителів історії , абітурієнтів та студентів історичних факультетів вищих навчальних закладів.




Зміст
Вступ

Розділ І .Використання візуальних джерел на уроках історії :

теоретичні аспекти

Розділ ІІ. Формування предметно – історичних компетенцій як результат навчальної діяльності учнів

Розділ ІІІ. Міжпредметні зв’язки історії з художньою культурою та образотворчим мистецтвом

Розділ ІV . Із власного досвіду вчучителя Оришкевич О.М.

4.1.Форми і методи використання візуальних матеріалів на уроках історії

4.2. Алгоритми аналізу візуальних джерел

4.3. Методика конструювання тестових завдань з використанням візуальних історичних джерел

4.4. Тестові завдання з ключами

Висновки

Список використаних джерел та літератури

... Для історичної освіти учнів набагато більше значення має безпосереднє знайомство учнів з джерелом історичного знання, ніж робота з підручником.

М. Стасюлевич

ВСТУП

Історія – надзвичайно цікавий і багатогранний предмет. Це одна з небагатьох шкільних дисциплін , яка є захоплюючою для школярів із різним рівнем учнівських компетенцій. Завдання вчителя протягом усіх років викладання курсу «Історія України» полягає у підтриманні в учнів зацікавленості до вивчення предмету. Якщо учень буде іти на урок історії , перебуваючи в стані радісного очікування нового , досі не знаного , то він зможене тільки протягом 45 хвилин шкільного уроку , а й у вільний від навчання час досліджувати таємниці вітчизняної історії , поринути у вир історичних подій , здобути ґрунтовні знання з історичної науки.

Джон Дьюї, американcький психолог, вказував: «Дитинa – центр, початок і кінець вcього. Acпект її особиcтості тa хaрaктеру нaбaгaто вaжливіший від зміcту нaвчaльного предметa. Знaння не дaються ззовні, нaвчання є процеc aктивний, що бaзуєтьcя нa природній acиміляції, якa виходить із внутрішньої потреби оcобистоcті. Не програмa, a дитинa мaє визнaчaти кількіcть тa якіcть нaвчaння». Про вaжливіcть розвитку дитини як особиcтоcті на урокaх іcторії говорив і aмерикaнcький нaуковець Мaйкл Cтобарт: «Курс іcторії мaє бути cинтезом cоціальної, релігійної, культурної економічної іcторії й не повинен обмежуватиcя лише політичними та економічними подіями. Вивчення іcторії – це не лише вивчення фактів , а й активний процеc, у якому учні мaють прaцювати з цілою низкою джерел. Нaвчaння іcторії мaє розвивати в учнів нaвички caмоcтійного миcлення, роботи з документом тa ілюcтрaціями, cтaвити зaпитання, відрізняти упередження, уміння робити обґрунтовані та збaлaнcовaні виcновки. Іcторія допомагaє учням виробити тaкі якоcті, як інтелектуaльнa чеcність, нaукова точніcть і терпиміcть, підготувaти до життя в плюрaліcтичному і демокрaтичному cуcпільcтві».

У другій половині XX століття почався перехід до інформаційного суспільства. Внаслідок винайдення комп’ютера кількість інформації, накопиченої людством за свою історію, почала зростати надзвичайно швидкими темпами. В інформаційному суспільстві технології змінюються також надзвичайно швидко. Зміннюються завдання перед сучасною освітою. Нинішня школа повинна давати молодій людині , яка житиме в інформаційному суспільстві майбутнього , не лише фактичні знання , але й методику їх здобуття, сприяти виробленню власних цінностей та ставлень , тобто формувати життєві компетентності учнів. У зв’язку з цим все більшої актуальності набирає проблема формування предметних компетенцій.

Питання розробки теоретичних основ компетентнісного підходу та впровадження його в освітню практику стало предметом розгляду не тільки на рівні окремих країн. Нині чимало міжнародних організацій , що працюють у сфері освіти , також вивчають проблеми компетентнісного підходу. Серед них – ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, Програма розвитку ООН ( ПРООН ) , Рада Європи, організація європейського співробітництва та розвитку тощо. Найперші зусилля міжнародних спеціалістів були зосереджені на тому , щоб виділити так звані ключові компетентності, тобто такі , що є найбільш важливими для сучасної людини , а також будуть актуальними у майбутньому.

Для вчителя історії , як і для будь – якого вчителя предметника , важливо виділити і формувати предметні компетенції. О.Пометун та Т.Фрейман перелічили такі предметні компетентності з історії : хронологічну, просторову, інформаційну, мовленнєву , логічну , аксіологічну.

Формування життєвих компетентностей повинно стати стратегічною метою для вчителя. Водночас досягнення стратегічної мети неможливо без здійснення проміжних цілей, якими є предметні компетентності. Вчитель,готуючись до кожного уроку, повинен ставити завдання формувати предметні компетенції як засіб розвитку ключових.

Безпосередньо учителі історії повинні зосередити свою увагу на забезпеченні виховання особистості, яка усвідомлює свою належність до українського народу, сучасної європейської цивілізації, сприяє розвитку і збагаченню українських культурно-історичних традицій, сприяє формуванню громадянської компетентності, вихованню культури міжетнічних і міжособистісних відносин, формуванню навичок самостійного наукового пізнання, самоосвіти і самореалізації особистості.

Вивчення історико-культурного матеріалу зобов'язує учителя до посиленої підготовки мовної характеристики твору мистецтва. Історико-культурні теми мають велике духовне значення: розвивають дух патріотизму, національної гордості, честі, гідності. Етична роль мистецтва полягає в тому, що вона виховує високі моральні ідеали: «Краса — рідна сестра моралі». Разом із тим розвитку мислення і художньої творчості учнів сприяють такі форми роботи, як екскурсії до музеїв, знайомство з історичними пам'ятками; організація шкільної художньої виставки, підготовка тематичних вечорів. Саме історія виявляє й аналізує культурний прогрес. Розуміння творів мистецтва змінюється від епохи до епохи. Кожне нове покоління усвідомлює явище художньої культури, виходячи зі своїх власних, сучасних уявлень про мистецтво. Тому культурні цінності є вічними і постійно збагачуються та доповнюються новими гранями художнього змісту. Вищезазначені положення і окреслюють актуальність даного дослідження на сучасному етапі розвитку методичної науки.

Нові можливості у вивченні історії відкривають інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ). Опора на візуальне сприйняття характерне для сучасного етапу розвитку цивілізації. Часто в процесі інформаційної комунікації зоровий знак переважає над текстовим. Тому використання мультимедійності на уроках історії полегшує процес запам'ятовування, дозволяє зробити урок більш цікавим і динамічним, «занурити» учня в обстановку будь-якої історичної епохи, створити ілюзію присутності, співпереживання, сприяє становленню об'ємних і яскравих уявлень про минуле.

Не можна забувати і про використання на уроці історичного атласу , контурної карти , які сприяють до візуалізації навчального процесу. А це в сою чергу допомагає формувати в учнів просторову , інформаційну компетентності.

Серед методик , які допомагають сформувати і розвивати особистість, можна назвати такі : метод – екскурсія, порівняння , використання фотографій, карикатур, мультимедійних засобів, власних малюнків дітей та репродукції картин художників , «поетична хвилинка», , « власне судження», « жива картина», логічний ланцюжок , метод – гра, склади пазли, виключення зайвого, проекти, рефлексія, « вгадай героя».

Мета методичних рекомендацій полягає у пошуку ефективних методів використання візуальних матеріалів на уроках історії , розкритті їх можливостей як засобу формування предметних компетентностей учнів.

Реалізація мети передбачає розв’язання таких завдань :



  • теоретичне обґрунтування методичної проблеми з візуалізації навчального процесу;

  • розкриття системи методів і прийомів , які сприяють формуванню предметних компетентностей учнів ;

  • ознайомлення з переліком пам’яток архітектурних та образотворчих мистецтва , обов’язкових для розпізнавання абітурієнтами.

Ефективність навчання, що базується на досвіді, залежить у першу чергу від самого учня. Ніхто не може визначити, що саме може бути засвоєним у результаті певної діяльності. Саме учневі належить підтвердити для себе свій досвід, а вчитель натомість відповідає за створення відповідної атмосфери на уроці, яка б забезпечувала оптимальний процес засвоєння навчального матеріалу. Саме різноманітність методики і робить процес навчання дійсно творчим, збуджує зацікавленість учнів, поліпшує розуміння і засвоєння матеріалу.

Разом з тим вважаємо за необхідне підкреслити , що в методичних рекомендаціях, буде вживати термін «візуальні джерела» , хоча українська історична джерелознавча наука не виділяє ні типу , ні виду «візуальні джерела».

У науці діє загальноприйнята класифікація історичних джерел за типами і видами. Перша стосується всіх джерел. Класифікція за видами має відношення тільки до писемних пам’яток.

Так , С. Макарчук підкреслює , що « тип об’єднує джерела , які однаковим способом кодують і зберігають історичну інформацію. З цього погляду всі джерела поділяються на : письмові ; речові; етнографічні ( можуть бути речові , письмові , усні ) ; усні ( дума , пісня ,переказ , прислів’я ,народні знання ); лінгвістичні ; фонодокументи ; фотодокументи.»

Як бачимо у цьому переліку немає такого типу як «візуальні джерела» , тому вважаємо конкретніше називати такий об’єм інформації «візуальними матеріалами» , які в свою чергу включають і речові історичні джерела , і етнографічні , і фотодокументи , а також відео документальні джерела.

Сучасне життя вимагає зовсім інших підходів. На перше місце висувається інша мета: навчити учнів самостійно здобувати та інтерпретувати інформацію, розуміючи, що таке ж право на існування мають й інші інтерпретації.

Пропоновані рекомендації орієнтовані саме на такий підхід. І тому в них візуальні джерела виступають як цілком рівноправні з текстовими. Це варто зайвий раз підкреслити і завжди пам’ятати при роботі: фото, плакат, карикатура є абсолютно самостійними історичними джерелами і можуть нести інформації не менше, а навіть і більше, ніж текст. До того ж вони набагато легше піддаються різноманітним тлумаченням, дають більше простору для уяви, більш яскраві, нарешті, а отже , більш придатні для сприйняття сучасним учнем.

ВИКОРИСТАННЯ ВІЗУАЛЬНИХ ДЖЕРЕЛ НА УРОКАХ ІСТОРІЇ : ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ

Важливіcть вивчення іcторії в школі на cучаcному етапі полягає не cтільки у знаннях, закладених учителем, cкільки у заcобах cамоcтійного отримання учнем іcторичних знань.

Одне з першочергових завдань предмета– допомогти молоді побачити образи сучасності у світлі минулого, дати можливість зрозуміти суперечливі питання власного суспільства, сприяти вихованню толерантності – не тільки професійний, але й етичний і моральний обов’язок учителів історії.

Безперечно, учні мають отримувати задоволення від того, що вони робить, і розуміти з якою метою вивчають. Дуже важливо, якщо учні усвідомлюють необхідність навичок, яких вони набувають, і важливість предметів, які вивчають.

Підхід до вивчення історії зумовлений такими чинниками , по-перше, як до процеcу отримaння певної кількоcті знань, які требa зaпaм’ятати, по-друге, - усвідомлення значимості минулих подій , що бaзуєтьcя нa опрaцюванні різномaнітних фaктів, які розглядaютьcя з різних точок зору, які можуть cуттєво вплинути нa формувaння cиcтеми цінноcтей учнів. Якщо підхід до вивчення проблем із різних позицій cтaне звичним - це впливaтиме нa повcякденні думки тa вчинки. Коли учителі іcторії зaохочують учнів зacтоcовувати нaвички, пов’язані з aнaлізом фaктів, вони тим caмим cприяють виробленню позиції, якa вже caмa по cобі є «цінніcтю»: ми шукaємо нaйбільш переконливий перебіг подій чи пояcнення поведінки не тільки в іcторії, aле й у вcіх cферах життя. З чacом зacтоcування певних нaвичок може cтaти «іншою нaтурою», що передбaчає cпецифічний cтиль миcлення aбо цінніcну cиcтему, яку в цілому можнa охaрaктеризувати як пошук прaвди.

Перед тим, як почати когоcь учити, cвідомий учитель завжди ставить питанням: «Що я повинен навчити свого учня, тобто яку мету я ставлю, навчаючи його?». Відповідь на ці питання пов’язана з іншим: «Як треба вчити учня, щоб досягти поставлених цілей? Які форми, прийоми роботи треба використати, яку методику в цілому застосовувати?»

Сучасні вимоги освітніх стандартів спонукають учителів не тільки насичувати учнів інформацією, а й шукати шляхи практичного застосування її у повсякденному житті. Знaння не зaрaди знaнь, а знaння – для збaгaчення життєвого досвіду.

Таким чином, навчаючи дітей, допомагаємо їм вирішувати дуже серйозні проблеми:



  • протистояти стереотипному мисленню, необєктивності та спотворенню історичних фактів ;

  • розвивати позитивне мислення і цінності, зокрема такі, як терпимість, патріотизм , повагу, комунікативність;

  • сприяти досягненню взаєморозуміння між конфліктуючими сторонами, оскільки існує сподівання, що можуть бути визнані різні точки зору.

Однією з важливих цілей навчання історії в школі є формування історичного мислення, яке, за визначенням С. Терно, являє собою єдність історичних і методологічних знань, способів розумових дій та установок особистості на їх застосування в пізнанні й осмисленні конкретних історичних фактів, явищ і процесів.

Щоб розвивати історичне мислення, необхідно залучати учнів до діяльності, яка потребує застосування принципів та методів історичного пізнання. Навчити мислити історично — це означає розвивати навички самостійної роботи, створювати відповідну мотивацію, активно використовувати проблемні методи навчання, проблемні завдання і вправи для розуміння логіки історичного процесу.

Активізації мислення, оволодінню навичками дослідницької роботи, поглибленню розуміння учнями історичних подій, процесів, явищ сприяє робота з різноманітними історичними джерелами: документальними, візуальними, речовими.

Важливим компонентом шкільної історичної освіти є використання візуальних історичних джерел, до яких належать: фото, плакат, карикатура, листівки, таблиці, схеми, діаграми, картини, малюнки, відео. Розвивати навички аналізу візуального джерела допомагає пам’ятка.

Робота з візуальними історичними джерелами може використовуватись як фрагмент уроку, як мотивація, підсумок чи узагальнення, як складова тематичного оцінювання, як форма домашнього завдання.

Відомо, що візуальні історичні джерела дуже рідко використовуються учителями на уроках історії. Не в останню чергу це пов’язано з відсутністю певних традиції, а також з браком методичної бази шкільної історичної освіти. Посібники і підручники аж до останнього часу являли собою майже суцільні тексти. Тому вони дуже важкі для сприйняття, особливо сучасними учнями. Візуальний матеріал в них якщо і використовувався, то лише як ілюстрація. В такому випадку не передбачалась робота з цим матеріалом.

Така ситуація з використанням візуальних джерел( та й джерел взагалі) була пов’язана з завданнями історичної освіти, метою якої було дати вже готову інтерпретацію історії. Тобто, головними були вже сформовані висновки, а все інше повинно було лише їх підтверджувати, ілюструвати. До речі, ця традиція не була винаходом лише радянської історичної освіти, вона сформувалась раніше і не втратила свого впливу й сьогодні.

Але сучасне життя вимагає зовсім інших підходів. На перше місце висувається інша мета: навчити учнів самостійно здобувати і відтворювати інформацію, розуміючи, що таке ж право на існування мають і інші інтерпретації.

Зовнішнє незалежне оцінювання суттєво вплинуло на методику навчання загальноосвітніх дисциплін, у тому числі й історії. В роботі зі школярами усе частіше застосовую методичні прийоми тестового моніторингу, контролю й оцінювання навчальних досягнень. Якісно розроблений і укладений тест стає ефективним інструментом з’ясування рівня учнівської загальноісторичної компетентності.

Процедура складання тестових завдань з використанням візуальних історичних джерел доволі клопітка. По-перше, виникне проблема методично правильного поєднання ілюстрацій з текстом умови та варіантів вибору тестового завдання, його узгодження з вимогами тесту. По-друге, кожен неминуче стикнеться з необхідністю створення своєрідної колекції ілюстративних матеріалів. Найдоступнішим помічником під час складання такої колекції допоможуть загальновідомі пошукові системи Інтернету. При цьому варто пам’ятати декілька правил користування подібними ресурсами: дотримання законодавства України про авторські права; з’ясування достовірності ілюстрації, тобто її візуально-змістової відповідності історичному періоду; визначення технічних параметрів зображення з можливостями його подальшого цифрового опрацювання, друкування і тиражування. Іншими ресурсами для створення візуальної «колекції» можуть стати педагогічні програмні засоби (ППЗ) з історії, зокрема ті, де автори дозволяють копіювати зображення. Поміщені в ППЗ ілюстрації зазвичай достовірні і мають необхідні технічні характеристики.

Виходячи із визначення загальнопредметної компетентності, усі тестові завдання є компетентнісно орієнтованими. Вони можуть спрямовуватися як на контроль й оцінювання знань, так і на контроль й оцінювання умінь та навичок. Для розроблення тестових завдань з історії України найдоцільніше використати принцип поєднання складових компетентності (знань, умінь і навичок) та шести компонентів – категорій історичних знань (хронології, термінології, персоналістики, географії, джерелознавства і культурології). Таким чином, при укладанні будь-якого вимірювального тесту з історії України можна доволі легко узгодити складові компетентності (знання, уміння і навички), основні історичні змістові лінії (суспільно-політичну, соціально-економічну, релігійну, культурні та повсякденну) та періодизацію українського історичного процесу. Основна мета цієї системи – якісний та всебічний підхід до контролю й оцінювання навчальних досягнень учнів.

Пропоновані рекомендації орієнтовані саме на такий підхід. І тому потрібно пам’ятати , що візуальні джерела виступають як цілком рівноправні з текстовими. Це варто зайвий раз підкреслити і завжди пам’ятати при роботі: фото, плакат, карикатура, відео сюжет, схема, таблиця , картина є абсолютно самостійними історичними джерелами і можуть нести інформації не менше, а навіть і більше, ніж текст. До того ж вони легше піддаються різноманітним тлумаченням, дають більше простору для уяви, більш яскраві, а отже , більш придатні для сприйняття сучасним учнем.



Формування предметно - історичних

компетенцій як результат навчальної

діяльності учнів

Освіта, зокрема школа, як усі освітні інститути, незалежно від країни і нації, людських ресурсів чи соціального устрою відіграє активну суспільно-корисну роль – готує особистість до життя, до роботи і творчості, самореалізації в суспільстві. Важливим чинником перегляду основних концепцій та особливо змісту освіти в багатьох країнах є постійне розширення кола тих можливостей, що відкриваються перед молоддю. Це, зокрема, зумовлено створенням єдиного світового інформаційного простору, а також тими інтеграційними, демократичними процесами, що нині відбуваються в Україні.

Вітчизняна система освіти має орієнтуватися на сучасний ринок праці, а тому до основного освітнього пріоритету сьогодення відносимо уміння випускника оперувати такими технологіями та знаннями, що задовольняють вимоги інформаційного суспільства. Відповідно, актуальним постає поняття компетентності учня, яке є тим індикатором, що дозволяє визначити готовність учня-випускника до життя, його подальшого особистісного і професійного розвитку.

Компетентнісний підхід активно досліджується у вітчизняному та зарубіжному науково-педагогічному просторі. Загальні теоретичні положення щодо реалізації компетентнісного підходу в освіті розглядаються у роботах Н. Бібік, О. Бондаревської, І. Єрмакова, І. Зимньої, О. Локшиної, О. Овчарук, О. Пометун, О. Савченко, В. Сєрікова, Л. Сохань, О. Сухомлинської, Л. Хоружої, А. Хуторського. Окремі питання методики формування предметних компетенцій учнів розглядаються у працях К. Баханова, О. Кучер, А. Старєвої, І. Родигіної, Г. Фреймана, С. Шишова. Питання змісту та організації шкільної історичної освіти на основі компетентнісного підходу, формування предметно-історичних компетенцій учнів досліджують К. Баханов, А. Булда, Т. Ладиченко, О. Турянська, О. Удод та ін.



Компетенція, у перекладі з латинської мови, означає коло питань, у яких людина добре обізнана. Компетентний – той, хто володіє відповідними знаннями і здібностями, що дозволяють робити ґрунтовні висновки з окресленої проблеми.

Компетентність – сукупність особистих якостей учня (ціннісно-змістових орієнтацій, знань, умінь, навичок, здібностей), зумовлених досвідом діяльності в певній соціально та особисто значимій галузі .

Сутність компетентнісного підходу полягає в спрямуванні навчального процесу на набуття учнями важливих компетенцій, тобто загальних здатностей особистості виконувати певний вид діяльності. Який ґрунтується на знаннях, досвіді, цінностях, набутих завдяки навчанню, та є показником успішності .

Предметно-історичні компетенції пов’язані зі здатністю відтворювати різні аспекти історичної дійсності, які є об’єктом вивчення даного предмета. Щодо історії як навчального предмета, то такою комплексною здатністю ідеально відтворювати минулу й сучасну соціальну дійсність є історична свідомість. У сучасній методичній літературі висвітлено групи історичних компетенцій, пов’язаних з усвідомленням учнями часу, простору, дійсності, історичності, ідентичності та ціннісні.

Основні групи компетенцій, яких потребує сучасне життя, визначені в Критеріях оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти, до яких належать:



  • соціальні, пов’язані з готовністю брати на себе відповідальність, бути активним у прийнятті рішень, суспільному житті, урегулюванні конфліктів ненасильницьким чином, функціонуванні та розвитку демократичних інститутів суспільства;

  • полікультурні, що стосуються розуміння несхожості людей, взаємоповаги до їх мови,релігії, культури тощо;

  • комунікативні, що передбачають опанування важливими у роботі й суспільному житті усним і писемним спілкуванням, оволодіння кількома мовами;

  • інформаційні, зумовлені зростанням ролі інформації в сучасному суспільстві й передбачають оволодіння інформаційними технологіями, вміннями здобувати, критично осмислювати й використовувати різноманітну інформацію;

  • саморозвитку та самоосвіти, що пов’язані з потребою і готовністю постійного навчання як у професійному відношенні, так і в особистому та суспільному житті;

  • компетенції, що реалізуються в прагненні й здатності до раціональної продуктивної, творчої діяльності .

У навчальній програмі з історії відображено основні компетенції, які необхідно сформувати в учнів, які виходять, передовсім, зі знань, умінь, навичок, цінностей, досвіду, що набувають учні в процесі навчання. Так, основними загальнонавчальними уміннями й навичками з історії визначено розумові та мовленнєві (усні та письмові), а до предметно-історичних умінь і навичок відносять: хронологічні, картографічні та спеціальні .

До предметно-історичних компетенцій учнів основної школи відносять:

  • хронологічні (визначати дати і хронологічні межі подій; співвідносити рік зі століттям, століття з тисячоліттям; співвідносити дати подій із певним періодом історії; правильно користуватися лінією часу; встановлювати послідовність та синхронність історичних подій; складати хронологічні таблиці; синхронізувати події історії України та всесвітньої історії; складати синхроністичні таблиці; виокремлювати сутнісні ознаки історичного періоду чи етапу);

  • картографічні (визначати географічне положення країни, рельєф місцевості; показувати на карті місця історичних подій; читати історичну карту, правильно використовуючи знання легенди карти; виконувати завдання на контурній карті; використовувати карту як джерело інформації під час характеристики історичних подій, явищ, процесів; користуючись картою, визначати причини та наслідки історичних подій, пов’язані з геополітичними чинниками і факторами довкілля; використовувати картографічну інформацію для пояснення розвитку міжнародних відносин, політичних інтересів тієї чи тієї країни);

  • спеціальні (самостійно здобувати інформацію з тексту та позатекстових компонентів підручника з історії; аналізувати нескладні та адаптовані джерела історичної інформації; визначати, застосовувати історичні терміни та поняття, конкретизуючи поняття на прикладах або визначаючи ознаки поняття на основі аналізу фактів; розповідати про історичні події й явища, описувати їх; давати історичну характеристику видатним діячам; формулювати емоційно-ціннісну оцінку історичних подій і діяльності історичних осіб; визначати причини, сутність, наслідки та значення історичних явищ та подій; висловлювати власну позицію щодо історичної інформації й обґрунтовувати її; відокремлювати упереджену інформацію від неупередженої).

До предметно-історичних компетенцій учнів старшої школи відносять:

  • хронологічні (розглядати суспільні явища у розвитку та в конкретно-історичних умовах певного часу; співставляти історичні події, явища з періодами (епохами), орієнтуватися в науковій періодизації історії; використовувати періодизацію як спосіб пізнання історичного процесу);

  • картографічні (аналізувати інформацію карти як джерело знань про геополітичні інтереси країн у конкретно-історичний період; аналізувати карту як джерело інформації про основні тенденції розвитку міжнародних відносин та місця в них України; на основі карти пояснювати причинно-наслідкові та інші зв’язки між подіями та явищами; характеризувати історичний процес та його регіональні особливості, спираючись на карту);

  • спеціальні (визначати роль людського фактора в історії, давати багатогранну характеристику історичних особистостей, розкривати внутрішні мотиви дій, складати політичні та історичні портрети; визначати протиріччя в позиціях, інтересах, потребах соціальних груп і окремих осіб та їхньої ролі в історичному процесі; самостійно інтерпретувати зміст історичних джерел та історичні факти, явища, події; критично аналізувати та оцінювати історичні джерела; виявляти тенденційну інформацію та пояснювати її необ’єктивність; оцінювати події та діяльність людей в історичному процесі з позиції загальнолюдських та національних цінностей).

Формування тих чи інших компетенцій потребує від учителя обов’язкового врахування вікових особливостей учнів та особливостей навчальних курсів, однак, важливіше розуміти, які компетенції і як необхідно формувати, щоб досягти певних результатів навчання.

Окрім того, загальна характеристика рівнів навчальних досягнень учнів (їхніх компетенцій) матиме неоднакове втілення для учнів різних класів. Так, державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів 5 класу з історії України зводяться до таких предметних компетенцій: здатність визначати історичні події в часі та просторі (пояснювати як відбувається відлік часу в історії; креслити стрічку часу та позначати події на ній; співвідносити рік із століттям; розрізняти умовні позначки на історичній карті; знаходити на карті історичні об’єкти); користуватися підручником та іншими джерелами історичної інформації (свідоме читання адаптованого історичного тексту, знаходження історичної інформації; відрізняти справжні історичні факти та постаті від вигаданих; складання простого плану та запитань); оперувати та застосовувати історичні поняття (складання словника історизмів, втлумачування їх на основі тексту); давати власну оцінку історичним подіям.

Отже, історична пропедевтика 5 класу націлена передусім на початкові знання, елементарні уявлення та найпростіші вміння. Історичні знання п’ятикласників можна охарактеризувати як фрагментарні, початкові. Відповідно, їхні навчальні досягнення мають елементарний рівень і більш практичну спрямованість, загалом пов’язані з уміннями читати й розуміти адаптований історичний текст, працювати з історичними ілюстраціями, адаптованою історичною картою та стрічкою часу.

З роками навчання учнівські компетенції, які повинні бути сформовані в процесі шкільної історичної освіти, поступово ускладнюються. Результатом навчальної діяльності учнів з історії, на думку О. Пометун та Г. Фреймана, повинні стати такі компетенції:



  • хронологічна – передбачає вміння учнів орієнтуватися в історичному часі;

  • просторова – орієнтування учнів в історичному просторі;

  • інформаційна – вміння учнів працювати з джерелами історичної інформації;

  • мовленнєва – будувати усні та письмові висловлювання щодо історичних подій і явищ;

  • логічна – аналізувати, пояснювати історичні факти, формулювати теоретичні поняття, положення, концепції;

  • аксіологічна – формулювати версії й оцінки історичного руху та розвитку.

Набуття цих компетенцій учнями можливе за умови цілеспрямованої роботи під час навчального процесу з предмету за конкретними напрямами. Так, формування хронологічної компетентності учнів забезпечать розгляд суспільних явищ в розвитку та в конкретних історичних умовах певного часу; зіставлення історичних подій, явищ із періодами (епохами), а також орієнтація на використання наукової періодизації історії як способу пізнання історичного процесу.

Формування просторової компетентності повинне здійснюватися на основі співвідношення розвитку історичних явищ і процесів із географічним положенням країн та природними умовами; використання карти під час визначення причин та наслідків історичних подій, процесів; характеристика регіональних особливостей та геополітичних чинників розвитку країн на основі аналізу карти і факторів довкілля.

Інформаційна компетентність учня формуватиметься за таких умов: критичного аналізу й оцінки історичних джерел, виявлення тенденційної інформації та пояснення необ’єктивності; самостійної інтерпретації школярами змісту історичних джерел та відображених історичних фактів, подій, явищ; оцінювання, порівняння, пояснення учнями фактів і явищ дійсності на основі інформації, отриманої з різних джерел.

Задля формування мовленнєвої компетентності на уроках історії учні повинні – розповідати про історичні події та явища й описувати їх, давати усний відгук на відповідь однокласника, оцінювати власну відповідь, брати участь у дискусії, аргументувати власну позицію; письмово – писати оповідання (есе, аналітичні доповіді, реферати, рецензії) про події та історичні постаті, складати різні типи планів, формулювати доречні питання до історичних текстів; усно та письмово – надавати історичну характеристику (подіям, явищам, видатним діячам), складати таблиці та схеми, будувати на цій основі відповідь.

Формування логічної компетентності учня відбувається під час аналізу, синтезу й узагальнення школярем історичної інформації; використання на уроці наукової термінології; всебічній характеристиці учнями історичних постатей, розкритті внутрішніх мотивів дій, створення політичних та історичних портретів; самостійного визначення учнями сутності, наслідків та значення історичних подій і явищ; проведення нескладних досліджень, проектної роботи.

Задля формування аксіологічної компетентності учні повинні порівнювати, пояснювати, узагальнювати та критично оцінювати факти й діяльність осіб, спираючись на здобуті знання, власну систему цінностей із позиції загальнолюдських та національних цінностей; виявляти суперечності в позиціях, інтересах, потребах соціальних груп і окремих осіб та роль в історичному процесі, тенденції й напрями історичного розвитку; оцінювати різні версії й думки про минулі історичні події, визнаючи, що деякі джерела можуть бути необ’єктивними.

Отже, з’ясувавши сутність та окресливши основні особливості формування предметно-історичних компетенцій учнів як результату їхньої навчальної діяльності, зазначимо, що ефективна реалізація компетентнісного підходу в шкільній освіті України потребує чіткого визначення переліку компетентностей у межах освітніх галузей і предметів, а також відповідно організованого процесу навчання (форм, методів, прийомів, засобів, системи оцінювання).





Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал