Методичні рекомендації до вивчення дисципліни «фінансовий менеджмент»



Сторінка10/12
Дата конвертації07.01.2017
Розмір2.26 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

ЗМ 9. Управління виробничими запасами
9.1. Планування та контроль запасів

Мета управління запасами - забезпечення прийнятного ризику ліквідності поточних боргів підприємства і максимального прибутку від їх використання. Досягається вона шляхом збільшення швидкості обороту запасів, наслідком чого є скорочення тривалості операційного циклу. Це означає, що за один і той же проміжок часту при одній і тій же сумі оборотних активів підприємство отримає більший обсяг прибутку.

Швидкість обороту запасів обернено залежить від їх розміру. Тому очевидна необхідність його оптимізації. Для цього використовується теорія запасів, яка мінімізує витрати на їх обслуговування. Останні складаються з витрат на створення й зберігання запасу. Перша складова включає затрати на розміщення відповідного замовлення, транспортування, оприбуткування ресурсу; друга - складські затрати. Витрати на створення запасу охоплюють як змінні (на транспортування), так і постійні витрати (на розміщення замовлення, оприбуткування ресурсу на складі). Тому при збільшенні обсягу поставки, наприклад, на 10%, витрати на створення запасу збільшаться в меншій мірі, нехай на 7%. Питомі витрати на створення одиниці запасу за таких умов скоротяться на 30 % ((7/10-1)-100). Отже, залежність між обсягом поставки і питомими витратами на створення запасу є оберненою (див. рис. 9.1, крива 1). Що стосується залежності між обсягом поставки й витратами на зберігання одиниці запасу, то очевидно вона є прямою (рис.9.1, крива 2).

Рис.9.1. Залежність між розміром запасу і витратами на його обслуговування


З рис. видно, що існує оптимальний запас (Зопт), витрати на обслуговування якого з мінімальними. Для його визначення використовуються детерміновані й стохастичні моделі. Перші застосовують при відносно стабільному рівні запасів протягом певного періоду часу, стохастичні - при значних їх коливаннях. Оскільки варіація матеріальних запасів є незначною, для їх оптимізації частіше використовуються детерміновані моделі. Оптимальний розмір запасу (З) може бути визначений за формулою:

де ОС – обсяг споживання ресурсу за певний період;

Вс – питомі витрати на створення запасу;

Вз – питомі витрати на зберігання запасу.

Інтервал між двома поставками (І) залежить від їх кількості протягом календарного періоду (ДК):



Приклад 9.1. Нехай квартальна потреба підприємства в паливі марки А-76 становить 20 тон, питомі витрати на зберігання - 25 грн./т, на створення запасу - 70 грн./т. Яким повинен бути запас палива?

Інтервал між поставками палива буде таким: .

Важливим моментом в управлінні запасами є контроль за їх рухом. У світовій практиці широко використовується система контролю "ABC". Відповідно до неї сукупність запасів поділяється на три категорії:

"А" - найбільш дорогі. Їх нестача може привести до відчутних негативних фінансових наслідків. Саме для цієї категорії використовують розрахунки оптимального розміру запасу та інтервалу між поставками;

"В" - менш важливі в забезпеченні безперебійної діяльності. Запаси цієї категорії поповнюються часто і є відносно недорогими. Їх достатньо контролювати один раз на місяць;

"С" - усі інші. Запаси мають невелику вартість, обсяг закупок може бути значним. Ця категорія контролюється, як правило, один раз у квартал.

Отже, контроль запасів є вибірковим і концентрується, головним чином, на запасах категорії "А".
9.2. Фінансування запасів

Обґрунтована політика фінансування запасів передбачає, що в якості джерел їх фінансування підприємство використовує власний і запозичений капітал, в т.ч. запозичений на короткостроковій основі. Ризиковою є політика використання спонтанних джерел (кредиторської заборгованості за товари, поточних зобов’язань за розрахунками) для фінансування виробничих запасів. При цьому підприємство поповнює власні запаси за рахунок коштів, які належать його кредиторам, затримуючи розрахунки з постачальниками, бюджетом, позабюджетними фондами, працівниками. Така політика не може бути тривалою.

Як і у випадку необоротних активів, виникає завдання управління структурою капіталу для фінансування запасів. З одного боку, запас повинен забезпечувати безперебійну діяльність підприємства, з другого, надмірні запаси не повинні "заморожувати" кошти. Враховуючи це положення, запас можна поділити на систематичний та періодичний. Систематичний повинен підтримуватися протягом усього року. Періодичний запас пов'язаний з сезонністю в операційній діяльності підприємства, тобто є сезонним. З огляду на це, політика фінансування запасів може бути консервативною, поміркованою та агресивною (див. рис. 8.2).



Рис. 8.2. Варіанти фінансування запасів
При консервативній політиці (рис. 8.2 а) власні кошти (на рис. їх розмір характеризує відрізок ОА) покривають як систематичний запас, так частково і сезонний. Поміркована політика (рис. 8.2 b) передбачає використання короткострокових кредитів для фінансування сезонної потреби в запасах (на рис. розмір короткострокових кредитів характеризує відрізок АВ). Агресивна політика (рис. 8.2с) ставить у залежність від кредитів фінансування запасів протягом усього року, оскільки передбачає, що мінімальний запас також буде фінансуватися за рахунок короткострокових позичок. Вибір політики залежить від рівня платоспроможності підприємства: чим він вищий, тим більшою може бути частка запозиченого капіталу.

Література:8, 9, 14, 15, 16, 17, 26, 27.
Контрольні питання


  1. Чому необхідно скорочувати швидкість обороту запасів?

  2. Що представляють собою витрати на створення і зберігання запасів?

  3. Які чинники впливають на розмір оптимального запасу та як він визначається?

  4. Як порахувати інтервал між двома поставками запасів на склад?

  5. Розкрийте зміст системи контролю за рухом запасів «АВС».

  6. Якою може бути політика фінансування запасів? В чому полягають особливості можливих варіантів?



ЗМ 10. Управління дебіторською заборгованістю
10.1. . Порядок розробки кредитної політики підприємства

Як відомо, розрахунки зі споживачами підприємство може здійснювати на умовах попередньої і наступної оплати за відвантажену продукцію, виконані роботи, надані послуги. В першому випадку воно отримує аванс ще до відвантаження продукції і тим самим захищає себе від ризику несплати поставки. Одночасно, якщо у споживача буде пропозиція на поставку з наступною оплатою, то він відмовиться від продукції підприємства, що чекає на аванс, отже, останнє втратить клієнта. Тому конкурентна боротьба за споживача, намагання захопити ринки збуту штовхає на відстрочку платежу, тобто на надання позички споживачеві. Таким чином, наявність дебіторської заборгованості в розрахунках із покупцями та замовниками забезпечує підприємству додатковий прибуток, хоча одночасно підвищується ризик ліквідності. Вищенаведене дозволяє зробити висновок: якщо систематичні ризики є значними, то для захисту від ризику втрати платоспроможності підприємства частіше обирають політику попередньої оплати. Коли ж економіка держави є стабільною, несистематичні ризики - невеликими, то головною метою підприємств стає збільшення прибутку, що досягається завдяки утриманню на своєму балансі дебіторської заборгованості.

Дебіторська заборгованість по своїй суті є комерційною позичкою, яку продавець надає покупцю. Основні ознаки любої позички - поворотність отриманого кредиту, його строковість та платність. Як виняток, позичка може бути безстроковою й безплатною.

За умови використання комерційних позичок, головним чином вексельних, завдання управління дебіторською заборгованістю включають:



  • розробку й проведення кредитної політики;

  • контроль за строками погашення заборгованості;

  • оперативне регулювання дебіторської заборгованості.

Розробка кредитної політики передбачає визначення обсягу дебіторської заборгованості, строків її погашення, розміру плати за кредит та знижок, що надаються замовникам за умови попередньої оплати послуг. Вона буде ефективною тоді, коли вигоди від проведення кредитної політики перевищать витрати, пов'язані з утриманням заборгованості.

Вигодами є:



  • прибуток від реалізації додаткової кількості продукції (робіт, послуг) завдяки наступній оплаті;

  • проценті за позичкою.

Витрати на проведення кредитної політики включають:

  • витрати на обслуговування дебіторської заборгованості;

  • втрати від безнадійних боргів;

  • вартість джерел фінансування, що компенсують нестачу коштів, яка виникає у зв'язку з наступною оплатою.

Витрати на обслуговування дебіторської заборгованості складаються із заробітної плати працівників, які займаються контролем заборгованості, витрат на оплату вартості засобів зв'язку тощо.

При наданні позички завжди існує загроза неоплати поставки. Світовий досвід засвідчує, що чим довший строк дебіторської заборгованості, тим вищий процент безнадійних боргів:

Таблиця 10.1


Тривалість дебіторської заборгованості, днів

до 30

31-60

61-90

91-120

Відсоток безнадійних боргів

4

10

17

26

Тому, розробляючи кредитну політику, підприємство передбачає певний відсоток безнадійних боргів, який дозволяє визначити втрати відповідної суми коштів.

Для забезпечення неперервності операційного циклу підприємству постійно необхідні кошти. Якщо запаси матеріалів використані для надання послуг, а гроші ще не надійшли, то не повернулася та частка доходу, яка повинна профінансувати витрати на поповнення виробничих запасів, а також інші змінні витрати. Таку нестачу підприємство компенсує за рахунок короткострокових банківських позичок. Це джерело має певну вартість. Саме вона і включається до складу витрат на проведення кредитної політики.

Порядок розробки кредитної політики розглянемо на прикладі.

Приклад 10.1. До сих пір підприємство проводило політику 100% попередньої оплати, яка забезпечувала річний дохід від реалізації послуг на суму 240 тис. грн. Якщо споживачам запропонувати місячний кредит, то додатково можна отримати 60 тис. грн., тобто дохід зросте до 300 тис. грн. Подальше збільшення доходу можливе за рахунок збільшення строковості кредиту. При двомісячній позичці можна додатково заробити 24 тис. грн., тобто мати дохід у сумі 324 тис. грн. Яку вибрати політику кредитування?

Для оцінки запропонованих політик необхідні такі вихідні дані:







Строк кредитування

30 днів

60 днів

Додатковий дохід, тис. грн.

60

24

Процент безнадійних боргів

10

15

Річна ставка відсотка за комерційним кредитом, %

10

Рентабельність чистого доходу, %

20

Витрати на обслуговування дебіторської заборгованості, % від додаткового доходу

3

Питома вага змінних витрат у доході, %

50

Річна ставка відсотка за банківською позичкою, %

17

Результати оцінки кредитів наведені в табл.10.3.



В тис. грн.




Кредит на строк

30 днів

60 днів

Додатковий дохід

60

24

Чистий дохід

60-10=50

24-4=20

Процент за вексельним кредитом





Разом доходи

50+0,5=50,5

20+0,6=20,4

Поточні витрати





Втрати від безнадійних боргів





Витрати на утримання дебіторської заборгованості





Вартість банківської позички під змінні витрати





Разом витрати

48,2

20,6

Прибуток (збиток)

50,5-48,2=+2,3

20,4-20,6=-0,2

Як бачимо, політика А принесе підприємству додатковий прибуток у сумі 2,3 тис. грн., а політика Б – додатковий збиток (0,2 тис. грн.). Тому ефективною є політику А.

Розрахунок ефективності кредитної політики можна скоротити, якщо врахувати не загальну суму доходів і витрат планового періоду, а тільки приріст цих показників, зумовлений дією кредитної політики:

в тис. грн.




Кредит на строк

30 днів

60 днів

Прибуток від реалізації кредитної політики





Проценти за вексельним кредитом

0,5

0,4

Разом вигоди

10,5

4,4

Втрати від безнадійних боргів

6

3,6

Витрати на утримання дебіторської заборгованості

1,8

0,7

Вартість банківської позички під змінні витрати

0,4

0,3

Разом втрати

8,2

4,6

Ефект (+, -)

10,5-,2=+2,3

4,4-4,6=-0,1

Отже, параметри кредитної політики, яку повинно проводити підприємство, такі: рівень дебіторської заборгованості повинен не перевищувати 60 тис грн., вартість вексельного кредиту слід тримати в межах 10%, а його тривалість повинна не перевищувати 30 днів.


10.2. Реалізація кредитної політики

У процесі реалізації кредитної політики важливим моментом є диференційований підхід до клієнтів.

х можна поділити на постійних та випадкових. Постійні клієнти у свою чергу диференціюються відповідно до їх кредитоспроможності. Ті з них, які мають стійкий фінансовий стан, повинні отримувати кредит у першу чергу. Випадкових клієнтів не доцільно кредитувати. Від них треба вимагати, попередню оплату, оскільки ризик неповернення коштів у цьому випадку є значним. Зацікавити таких клієнтів за умови високого рівня конкуренції допомагають відповідні знижки в ціні. Які пропозиції можуть задовольнити клієнта й одночасно бути прийнятними для постачальника?

Приклад 10.2.Нехай при загальній вартості перевезень 80 тис. грн. перевізник пропонує знижку за ставкою 2%, тобто вигоди для клієнта становлять 1,6 тис. грн. (. Якщо у клієнта не має грошей для оплати перевезень, то прийдеться звернутися до банку за позичкою. Позичка буде ефективною тоді, коли вартість її не перевищить суму знижки. За умови, що тривалість фінансового циклу у клієнта становить 40 днів, ставка банківського відсотка по кредитах такої строковості – 15 %, вартість позички дорівнює:

Оскільки вартість кредиту менша за суму знижки (1,6-1,3=0,3 тис. грн.), то пропозиція перевізника є вигідною. Знижка, яка є границею ефективного рішення при ставці банківського відсотка 15, може бути визначена з рівняння:



Гранична ставка знижки становить 1,6%. Погоджуватися на ставку, що менша або дорівнює такому рівню, не доцільно.

Якщо ж гроші для оплати перевезень у клієнта є, то ефективність рішення можна оцінити за допомогою вмінених витрат, тобто втрат доходу, який забезпечує інвестування грошей у цінні папери. Повернемося до прикладу 10.2.

При ставці дохідності паперів 20% вмінені витрати становлять:



Отже, рішення погодитися з пропозицією перевізника є неефективним (1,6-1,7=- 0,1 тис. грн.). За умови наявності грошей для клієнта прийнятною є знижка 2,2%, розрахована за допомогою такого рівняння:



Для перевізника межу знижки визначає прибуток від перевезень. Якщо за прикладом 10.2 він становить 10 тис. грн., то ставка знижки повинна бути меншою за 12,5% (). В окремих випадках, коли з метою розширення ринку послуг перевізник хоче зацікавити клієнта в постійних ділових стосунках, знижка може збільшитися на суму постійних витрат. Одначе за любих умов дохід повинен відшкодовувати змінні витрати.



Проведення кредитної політики призводить до затримки надходження грошей на поточні рахунки підприємства, що вимагає додаткових джерел фінансування дебіторської заборгованості. Ними можуть бути банківські кредити, а саме: вексельний кредит під заставу векселів або обліковий кредит, якщо банк погодиться придбати векселі. У випадку облікового кредиту виникає питання, яку суму коштів банк повинен сплатити за векселі? Звернемося до прикладу.

Приклад 10.3. Заборгованість за надані транспортні послуги на суму 2650 грн. 20.04 замовник оформив векселем. Вартість комерційного кредиту становить 18%. Через нестачу коштів для придбання матеріалів підприємство-замовник 30.04 звернулося в банк із проханням облічити векселі. Необхідно визначити, яку суму банк виплатить замовникові, якщо ціна банківського кредиту - 20%.

Спочатку розраховується майбутня вартість векселя на 10.06 за допомогою простої процентної ставки 18%. Строк комерційного кредитування становить 50 календарних днів (у квітні 10 днів, у травні 30 днів, у червні 10 днів). Тоді за формулою (4.4):



Таку суму банк повинен отримати 10.06 від замовника послуг, тобто через 40 днів (30+10). Якою ж буде теперішня вартість цієї суми на 30.04, розрахована за допомогою простої облікової ставки 20%? За формулою (4.3) вона становитиме:



Таким чином, клієнт отримає від банку суму 2656 грн., яка компенсує вартість транспортних послуг (2650 грн.) і забезпечує йому додатковий прибуток 6 грн. (2656-2650) за кредитування замовника протягом 20 днів. 10.06 банк отримає 2716 грн., сплативши за них 2656 грн., тобто прибуток банку - 60 грн. (2716-2656). Так розподілився дохід за векселем - 66 грн. (2716-2650).

Дебіторську заборгованість, оформлену переказними векселями, можна рефінансувати шляхом форфейтингу. Згадаємо, що переказний вексель виписується у випадку експортно-імпортних операцій. Суть форфейтингу розглянемо на прикладі відносин між українським експортером і російським імпортером.

Український постачальник відвантажує російському споживачеві продукцію і виписує на нього переказні векселі як вимогу про оплату поставки через визначений строк. Отримавши векселі, імпортер авалює їх у своєму банку й повертає їх українському експортерові.

Експортер облічує векселі у банку, із яким раніше була досягнута відповідна домовленість, а банк придбані векселі перепродує на ринку цінних паперів як власні боргові зобов'язання. Отже, кредитує цю операцію інвестор фондового ринку. Таке кредитування зазвичай носить середньо- і довгостроковий характер, здійснюється за умови постійних відносин між експортером та імпортером і значних обсягів періодичних поставок.

Якщо дебіторська заборгованість надана у вигляді безстрокового й безплатного кредиту, то рефінансувати її постачальник може за допомогою факторингової операції. При цьому, отримавши платіжні документи на поставлену продукцію (надані послуги), постачальник переуступає їх банку або факторинговій компанії. Банк надає постачальникові кредит на суму, що становить 70-90% від суми боргу. Розмір процента залежить від ризику ліквідності операції. Останні 30-10% суми боргу банк повертає постачальнику після оплати платіжних документів покупцем. Якщо ж покупець не оплачує поставку, то вказана сума грошей залишається кредиторові. Перевагою факторингу є те, що постачальник отримує значну суму грошей зразу після реалізації продукції, недоліком - додаткові витрати у зв'язку зі сплатою комісійних сум банку чи факторинговій компанії. Якщо підприємство невелике й утримання працівника, який би займався обслуговуванням дебіторської заборгованості, перевищує плату за факторинг, то доцільно користуватися послугами банку, чим наймати працівника.



Важливим моментом в управлінні дебіторською заборгованістю є контроль за строками й повнотою її погашення. Він забезпечується шляхом постійних контактів із покупцями та замовниками. Необхідно пам'ятати, що строк позової давності по боргах в Україні становить три роки. Якщо підприємство протягом цього терміну не змогло задовольнити свої вимоги, то воно втрачає право на повернення коштів. Щоб цього не відбулося, підприємство повинно своєчасно звертатися до арбітражного суду, який здійснює примусове списання грошей з банківських рахунків покупця на користь постачальника.

Література: 8, 10, 14, 15, 17, 19, 26, 27.
Контрольні питання

  1. З якою метою підприємство розробляє кредитну політику?

  2. Назвіть основні параметри кредитної політики.

  3. З чого складаються вигоди від реалізації кредитної політики?

  4. Назвіть складові втрат від реалізації кредитної політики.

  5. За яких умов кредитна політика є прийнятною?

  6. У яких випадках доцільно пропонувати замовникам знижку та як визначити граничний її розмір?

  7. Якими можуть бути джерела фінансування дебіторської заборгованості?

  8. Як підприємство може скористатися обліковим кредитом?

  9. У яких випадках застосовують форфейтинг?

  10. Які переваги факторингових операцій?


Вправи для самостійної роботи

Вправа 9.1. Визначити ефект від виконання таких замовлень:


Замовлення

1

2

Дохід від виконання замовлення, грн.

3000

1900

Строк кредитування, дн.

15

35

Ставка відсотка за комерційним кредитом, %

11

15

Ймовірність несплати замовлення, %

8

11

Фактична рентабельність доходу, %

10

Ставка банківського відсотка, %

25

Частка змінних витрат у доході

0,81

Витрати на обслуговування дебіторської заборгованості, %

0,015


Відповідь – замовлення 1 – плюс 3,44 грн., замовлення 2 – мінус 57,19 грн.

Вправа 9.2. Який додатковий прибуток отримає замовник, якщо погодиться на попередню оплату послуг за умови отримання знижки у розмірі 5 %. При цьому йому прийдеться звертатися до банку за кредитом під 20 % річних. Обсяг замовлення становить 6200 грн., тривалість фінансового циклу у замовника – 25 днів.

Відповідь – 228,2 грн.

Вправа 9.3. Яку суму отримає підприємство в банку, якщо облічить комерційний вексель на суму 1700 грн. Термін дії векселя – 30 днів. Замовник продає його банку за 18 днів до настання дати погашення. Ставка комерційного кредиту – 13 %, банківського – 17 %.

Відповідь – 1703,8 грн.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал