Методичні рекомендації до спецкурсу «Лінгводидактичний аналіз тексту у курсі рідної мови» для студентів педагогічного інституту



Pdf просмотр
Сторінка6/8
Дата конвертації01.01.2017
Розмір0.91 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
1   2   3   4   5   6   7   8

Варіант 18
Зробіть
цілісний
лінгвістичний
аналіз
тексту
П.Швеця
«Лелеченьки» за схемою.

Юрко, сидячи на товстій гілляці старої шовковиці, дивиться на широкі зелені луки, на сіру смугу асфальтової дороги, на сизі схили, за якими сховалося містечко. Але ось його погляд зупиняється на їжакуватому гнізді, що на хліву. Частина хліва вкрита толем, решта ж вистелена старезною, аж почорнілою, соломою. Дід Клим наполягав увесь хлів укрити толем, баба вже було й згодилася, так онук запротестував це ж так гніздо зруйнується. Сусіди теж підтримали хлопчика веселіше в селі, коли є гніздо з довгоногими чорно-білими господарями. Це ж через них невелике село стало ніби знаменитим хто б не їхав – у машинах, автобусах – усі дивляться, чиє ще гніздо, чи не покинули його горді птахи. Юрко щовесни чекає зустрічі з Ним і Нею. Він знає звички цих птахів, запам'ятав, що вони роблять уранці, в обід, увечері. Хлопчик любить мовчки дивитися, як вони, широко розпростерши крила, плавно кружляють над луками або як годинами незрушно стоять у своєму гнізді. Та найбільше в них турбот, коли з'являються лелеченята. А цієї весни Юрко з особливим нетерпінням виглядав лелек. Хотів їм розповісти, що восени йде до першого класу. Уже тепер, навесні, отак поза городами, понад ставком бігає до сільської двоповерхової школи, спинається на носки, зазирає у великі вікна, бачить там чепурних школярів, які уважно слухають учителів. А одного разу, коли в школі нікого не було, задивився через шибку в порожній клас. Там сонячні зайчики дрімали на партах, на чистій підлозі, біля вхідних дверей. До хлопчика підійшов нечутно дід Улас, шкільний сторож. Юрко так злякався, що й слова не міг вимовити. Але той не сварився. Лише спитав
— Учитися хочеш


Х-хочу! Взявши заруку, дід Улас повів хлопчика по довгому шкільному коридору. Потім простягнув йому дзвоника. Юрко спершу боязко, а потім сміливіше задзвонив. Малиновий звук заповнив ущерть коридор, усі класи. Восени проведуть електродзвоник. — сказав сторожі погладив пальцями потемнілу мідь.
— Адо нас лелеки прилетять незабаром — похвалився хлопчик.
— Ти скучив за ними
— Аякже.
— Значить, прилетять. Правда, цього року пізня весна, вони й забарилися. Невдовзі була перша весняна гроза. Мигавиці так освітлювали бабусину хату, що видно було, як удень. Юрко шаснув підковдру, притулився до бабусі і стурбовано запитав
— А якщо лелеки попадуть під грозу
— Вони сховаються під якимось деревом.
— А коли кругом буде степ — не вгавав Юрко. Тоді сховаються в якійсь долинці, в густій траві. Не хвилюйся, все буде гаразд, – з цими словами бабуся поправила на онукові ковдру. Юрко полегшено зітхнув і, вже заспокоєний, міцно заснув. Уранці у вікно, вмите грозовою зливою, зазирає веселе сонце. Юрко поспішає надвір, босоніж біжить по росяному споришеві, бризками з дощової калюжі лякає курей і цуцика Пуфика, котрий дрімав собі побіля будки. І раптом почув знайомі звуки. Глянув на гніздо й завмер у ньому — Він і Вона.
– Лелеченьки! Де ж виховалися від грози — спитав у птахів. Ті у відповідь заклацали довгими дзьобами, мабуть, вітаючись із Юрком.

Варіант 19
Зробіть цілісний лінгвістичний аналіз тексту О.Копиленка
«Переполох» за схемою.
Насипало снігу в лісі багато, такого пухкого снігу та білого. Ходити в лісі взимку важко людині. А на лижах куди завгодно пройдеш. Тихо навколо в лісі, тільки поскрипує веселий морозець у стовбурах сосен, ялинок та дубів.
Скрип-скрип... Тварини лісові не бояться снігу і морозу не бояться. Одяглися в тепле хутро звірятка, в густий пух тіташхи і шукають собі їжу. Під дуплом старого дуба миша собі ще влітку нірку вирила, наносила тоненьких травинок і сухого моху — зробила тепле кубельце. Спала миша, виспалась, треба піти й погуляти. Вилізла з нори, озирнулася навкруги. Тихо, очі сліпить білий сніжок. Засипав сніг стежечку, що миша протоптала, прогулюючись. Вилізла вона на пеньок, дивиться — сухе насіннячко сюди вітер приніс. Поласувала
сухим насіннячком і почала хутро своє чистити. Аж гульк — прямо над нею щось чорне і велике впало на стовбур дуба. Перелякалася миша, бо ворогів у неї багато. Перелякалася і — шубовсть з пенька прямо в нірку. Сидить, не поворухнеться. Зраділа, що втекла від страшної халепи. Що ж воно за страхіття впало на стовбур Тихесенько визирнула миша з нори, роздивилася, аж то дятел прилетів жуків шукати. Це птах нестрашний. У дятла дзьоб міцний і лапи, мов гачки. Чіпляється дятел за кору дерева і лазить, куди захоче, — вгору, вниз, в один бік, у другий бік. Лазить дятел весело по деревах і — стук-тук дзьобом, тук- стук. Працює дятел, аж цурки летять. Ось під корою сховався на зиму жучок-шкідничок. Улітку буде цей жук дереву шкодити. Дятел колупнув кору, зирк — жучок. Схопив жука і проковтнув. Такі працює дятел цілісінький день — винищує шкідників, що під кору поховалися. Побачила миша дятла — вилізла з нори. Раптом стрибнула на пеньок білка, шишка соснова у неї в лапах. Сіла білочка снідати. На мишу, на дятла позирає, шишку гризе, насіння вилущує. А хто воно там стрибає між кущами, серед сухого буряну Дятел писнув тихо і замовк, білка насторожилася, а мишка вжене тікає в нору — поглянути цікаво на того великого звіра. Білка не тікає, дятел працює спокійно — значить, звір нестрашний. Тато ж заєць пухнастий шукає собі захисний куточок для відпочинку Стрибнув до молодої дикої груші, погриз трохи кори і прямо до пенька, де мишача нора. Отут він і відпочине. Звірята нестрашні зібралися. Лисицю або вовка здалеку помітять дятел та білочка. Тікатимуть вони — заєць і собі пострибає, не наздоженуть. Не знав заєць, що його слідом давно вже лисиця йде і стежить за ним. Вирив собі ямку під пеньком заєць і ліг, задрімав. Тепло йому в своєму хутрі у затишку лежати. Коло нього миша прогулюється, шукає поживи. А лисиця здалеку побачила білочку і дятла. Присіла тихенько. Бо знає,
— сполохають зайця, тільки почне вона наближатися до пенька. Не впіймає тоді прудкого зайця. Сидить лисиця і чекає. Тихо навколо в лісі. Аж ось зарипів сніг здалеку, зашелестів сухий бур'ян, об дерево вдарилася гілка. Розмову чути. Білочка стрибнула. Заєць помчав. Лисиця шмигнула поза кущами. Всі звірі кинулися врозтіч. А миша залізла в нірку і сидить. Сидить і боїться визирнути. Це ми з Василем у ліс прийшли і наробили переполоху. Роздивилися ми з Василем сліди на снігу і зрозуміли все, про що оце вам і розповіли.

Варіант 20
Зробіть цілісний лінгвістичний аналіз тексту М.Стельмаха
«Вересневий вечір за схемою.
Велика вереснева тиша стоїть над землею. Село, зачароване зоряним небом, хороше синіє розкиданими хатками, біля яких пильно дивляться на схід потемнілі соняшники. Дорожнім відволоженим пилом, терпкими коноплями і дозрілими садами пахне ніч. Зрідка спросоння заскрипить журавель або гупне біля якогось похиленого тину росяне яблуко, проллється шипучим соком на траву, і знову тиша, мову доброму сні, і знову лапаті соняшники, наче матері, простягають на схід обважнілі руки, на яких спочивають голівки малих, повних дрімливого цвіту соняшників. Зі шляху обізвалася неголосна доладна пісня, дзвякнуло стремено. На обочині поміж старими липами попасалися нерозсідлані коні, а біля грубого, в два обхвати, дерева сиділо кілька воїнів і задумано виводили не вояцьку, непохідну, а стару пісню про милого лебедя, що плавав по синьому морю, і про дівчину, яка не дочекалася свого милого лебедонька і тополею стала, щоб хоч вершечком глянути на синє морена своє кохання. Місяць усе щедріше оббризкував сяйвом оброшені дерева і шляхи, чіткіше обрисовувались нерозсідлані коні, а притишені пісні козаків поривались і поривались на далекі дороги, до укляклих вишняків, до червоних калині чорних пожарищ, де є мати чи батько і вірне кохання. Було в тих піснях і степове озерце, де плавало відеречко три дні підводою, був і сердега бурлака, в якого заболіло тіло ще й голівонька, був і кінь, що клонить голову за козаком. Туга віків і надії віків сходились у молодих голосах і слалися старим шляхом.
Варіант 21
Зробіть цілісний лінгвістичний аналіз тексту Б. Грінченка Любо
глянути” за схемою.
Було надвечір. Сонце не пекло вже, тільки гріло ласкаво, вітрець ніде не прокидався, ні один лист не ворушився.
Зінько лежав нерухомо й дивився поперед себе. Його хата й садок були нагорі, і звідси видко йому було замалим не все село. Біленькі хатки з темними й жовтими солом'яними покрівлями визирали, весело всміхаючись, з невеличких садочків, що зеленіли мало не в кожному дворі, мов дівчата позаквітчувались та й повиходили на вулицю всім гуртом. Біля хаток де-не- де ворушилися люди, по дворах вештались, вулицею помалу йшли або сиділи під хатою, розмовляючи. За все вищі були великі верби гіллясті вони широко розкидалися вгорі і над хатками, і над тими садочками, зеленіючи ясно на блакитному небі. їх так багато було, що вони затуляли частину хаті все село здавалося якимось садом-гаєм, що середнього побудовано було оті маленькі людські осельки. І все село обіймав упокій, тихий, святковий упокій-відпочинок, такий любий робочому селянинові.
Зінько підвівся і глянув у другий бік. Унизу, під садком, широко простилалась велика зелена лука, по ній вузенькою стежкою звивалася річечка, то поблискуючи ясно проти сонця, то ховаючись під похилими вербами. Он завернула коліном, уже й зникла з-перед очей, тільки очерети значать її шлях - геть-геть потяглися сіро-зеленою стіною, аж туди, вдалину, де аж на крайнебі хмарою темніє великий ліс.
Добрий двір, великий Праворуч тік із стодолою великою, ліворуч біля нього комора добра, а коло неї хліви й повітки ще ближче, трохи віддалік, хата, а зараз від неї починався і йшов аж униз сад.
Варіант 22
Зробіть цілісний лінгвістичний аналіз тексту Є.Гуцала Прелюдія
весни” за схемою.
Ще в заметеній снігом землі спить до слушної пори цілий світ, але в невидному потаємному тому світі вже ось-ось мають починатися зміни або й почались. Це світ багатоликого зела, що чекає на вознесіння своїх зелених душ до сонця й світла, на волю й повітря, під теплі дощі й погожі зорі. Має початися вознесіння сон-трави з-під опалого листя й сухого галуззя в лісі вознесіння пролісків, чиї пелюстки схожі на лапаті сніжинки недавньої зими вознесіння рясту, що наче позичить собі кольору в небесної далечини. Ще тільки звучить у природі прелюдія весни, ще тільки розвивається її тема, яка згодом вповні розвинеться, сягнувши апогею, а вже зараз коріння рослин, насіння майбутніх траві квіток, розсіяні по землі чи сховані в її лоні, налаштовуються на позитивні відродження й свого вознесіння до сонця. А відтак налаштованій нате, щоб брати з землі силуй здоров'я, які обертаються силою й здоров'ям людини. Трави - маги й ворожбити, споконвічні віщуни, що виповідають нам таємниці матері-землі. А ще вони геніальні маги й ворожбити неповторного українського слова, яке в своєму розмаїтому багатстві являє глибини, котрі не завжди й осягнеш розумом, звиклим до штампів і шаблонів. Ці глибини слова могли бути вичарувані гаями й дібровами, байраками й балками, лугами й урочищами. Тепер кульбаба ще спить у землі, щоб ранньої весни зазеленіти, щоб вимережити простори суцвіть кошиками жовтогарячих квіток. І як багато їх зацвітає, так багато по різних місцевостях є назв для неї, і в назвах - наче сама драматична історія розквіту, буяння й зів'ялості.

Варіант 23
Зробіть цілісний лінгвістичний аналіз тексту Є.Гуцала Мова
землі” за схемою.
Ніде, мабуть, не буває так добре, як нагороді. Ляжеш коло грядок на гарячу землю горілиць, лежиш, дивлячись у небо, і така довкола тиша, наче ти зостався сам-самісінький на все село, на всю землю. Припадеш вухом до землі і починаєш прислухатися а що ж там діється в чорній глибині, де завжди морок, де ніч глупа, куди сонце не проникає. І думається про картоплю, квасолю, буряки, що посаджені в землю, ростуть, тягнуться до сонця, - й чому воно так Чому картопля родить бульби, а буряк
- такий великий коренеплід Чому з одненької соняшникової насінини виходить тьма-тьмуща зернят? Чому одна квасолина дає стільки стручків
Чому на одному стебельці розсади визріває так багато помідорів Притулишся вухом до землі, ніби сподіваєшся від неї на відповідь, а вона мовчить, не озивається, не видає жодної своєї таємниці. А може, вона й відповідає, тільки ти негоден утямкувати її мову І напружуєш слух, аж заплющуєшся - жодного звуку. Нишкне земля в німому чорному мовчанні. Хоч би крота почути, як він повзе по ходах-переходах, по своїй норі, - не чути Ламаєш картопляний цвіт, відриваєш одну пелюстку, другу - мовчать Зводишся і заглядаєш у розквітле обличчя соняшника, ніби хочеш у його усмішці прочитати відповідь. Соняшник світить променисто і, мабуть, щось каже своєю усмішкою, тільки візьми втям її Але ж, мабуть, хтось розуміє Може, ранковий вітер, що будить соняшники після скінчення сну Стоїш посеред городу, задумався. І коли підносиш ногу, щоб вийти з городу, то пильно дивишся вниз, щоб не наступити наживу рослину.
Варіант 24
Зробіть цілісний лінгвістичний аналіз тексту Г.Тютюнника
„Ранок” за схемою.
Сім'ю Вихорів зустрів також цей свіжий луговий запах. Побризкані росою, трави стояли тихі, принишклі, бо ранок теж був тихий та безвітряний і обіцяв сонячний жаркий день. Сонце уже зійшло, але його ще не було видно
із-за темного лугу небо освітилося ясно й погожо, і луг теж посвітлішав і прихорошився. Вже горіли мохнатими і червоними, як жар, шапками будяки, дихаючи солодким медвяним душком цілими озерами поміж трав біліли соромливі невісточки в жовтих шапочках і білих віночках з пелюсточок навколо голівок виплітався та спалахував іскрою петрів батіг розпарена нічною задухою, гостро і пудливо смерділа болиголова, яка то тут, то там здіймалася вище всіх на своєму товстому і порожньому стовбурі, увінчаному тоненькими, схожими на віття кропу гіллячками; іноді посеред луки розкішно кущився верболіз, схожий здаля на копицю сіна над ними уже кружляли чайки, вишукували вранішню поживу на сніданок. І чим вище за пагорби поринало сонце, тим нижчою ставала заграва, вужчою - вогняниста смуга понад лозами. Близькість ріки відчувалась особливо виразно не тільки по тому свіжому холодному повітрі, яким віяло з очеретів, ай по щедрій росі на травах, яка бризкала людям на руки і на ноги світлими льодяними краплями, таємничістю звуків, властивих для кожного приріччя тихим бульканням, коротким раптовим плюскотом, якимось шарудінням, схожим на чиїсь хитрі кроки. Може, то лисиця вигулювала очеретами, а може, вовк-сіроманець підшукував собі посухіший острівець, щоб розташуватися там на цілоденний відпочинок та подрімати на сонечку після тяжких і невдалих нічних мандрів.
Варіант 25
Зробіть цілісний лінгвістичний аналіз тексту М.Руденка Степу
липні” за схемою.
Степ дивиться в зоряне небо. Синє липневе небо тисячами вогнистих очей озирає степ.
Чебрець, плазуючи понад ярами своїми зеленими, дерев'янистими стебельцями, зацвітає крихітними рожевими квіточками і знов одцвітає. Ковила викидає яскраво-зелені стрілки, що спочатку служать принадою для овець, а десь у жнива вже стають їх загрозою, бо гострі зернівки, потрапляючи в шерсть вівці, впиваються в тіло, підхоплюються кров'ю - і вівця гине. І в кожній грудочці землі точиться вічна боротьба живого з живим і живого з мертвим. Вітер ущух, нерухоме повітря наче застигло. А степі небо, зачаровані одне одним, перемовляються літніми ночами, і тільки закоханим серцям вдається підслухати ту розмову. Чумацький Шлях лежить над степом і, мабуть, не знає, що давно вже він перестав бути чумацьким, що не скриплять попід ним лозяні мажі, наповнені сиваською сіллю, не розвіває вітер чуби-оселедці запорозьких вершників, що одна назва лишилась у нього чумацька. Та йому до цього байдуже. Він мислить не роками, а тисячоліттями, помічає на землі тільки вічне. Чи багато ж лишилося в степах від отого вічного. Невеликі, відтиснуті до ярів і перелісків білі озерця ковили, що тихо плещуться, згадуючи ті далекі часи, коли вони були не озерцями, а сріблястими, розкішними морями. Та інколи й дрофа залетить, щоб висидіти малят, які, вискочивши з яйця, одразу ж стають на міцні ноги і вже в першу годину бігають набагато швидше за матір. Та ще духмяні, п'янкі чебрецеві пахощі, та терпкі полинові, яких у всі віки не бракує в нічних степах. Степ дивиться в зоряне небо.
Варіант 26
Зробіть цілісний лінгвістичний аналіз тексту С.Пушика Дні серед
літа” за схемою.
Такі дні бувають лише серед літа, у перших числах липня, коли природа сама не розуміє, що з нею робиться, бо всього в неї повно і дня, і сили, і тепла, і молодості. І я не розумів, що діється з моїм серцем, чому кличе- виманює з міста в ці високі, прекрасні, запашні гори, ноги хотіли йти кудись, очі святкували, душа торжествувала... У долині, до верхів переповненій сонцем, тихо причаїлось велике село, через яке текла шумлива ріка, стрімко бігли асфальтова дорога й залізниця. Ще раніше я багато разів проїжджав цими дорогами, і щоразу маленька хатка, що одиноко стояла між лісами на височезній горі Яворівці, притягала до себе мої очі. Хто ж то виліз на таку верховину в піднебесся і звив там дерев'яне гніздо Хто вигнав людину з села на високу кичеру? Як їй живеться там І ось нині я лізу стежиною вгору, на моїх очах золоті потоки сонячного проміння промивають зелені верхи й переливаються через них у нові світи, а те сонце, що в гірській долині, просочується на півночі між зеленкуватою грядою гір і блакитними крисами неба, що ковпаком накрило цю теплу світлу яму. Я стою на півдні, нижче тієї риси, де сходиться небо з горами чом так близько линуть легкі, як павутинки, хмари, -ніби хочуть погладити хвостом
обличчя та й піти. Під ними, мов ягоди, червоніють дахи, жовтіють, біліють і зеленіють будинки - більшій менші, з широкими й вузькими вікнами, у садах. Іще всюди високі трави достигають. Буйні трави, сильні трави, могутні трави, потужні.
Варіант 27
Зробіть
цілісний лінгвістичний
аналіз
тексту В.Козаченка
„Симфонія душі за схемою.
Сонячного травневого дня Максим уперше сам вийшов з хати. Він підійшов до тонких жердин огорожі, яка відділяла город від подвір'я, і, розімлілий від сонячного тепла, сп'янілий від пахощів весняного повітря, вмостився на низенькому дощаному перелазі. Зір його побіг униз, уздовж городу, до річки, обійняв широку долину, шугнув угору, зарічку- і широкий, вічно прекрасний, неосяжний і мінливий світ розіслався перед його зачарованими очима. Униз від вулиці, розділені ясно-зеленими смужечками ровів, оксамитно-темними стрічками збігали до річки городи. По той бік річки такі ж городи підіймалися вгору, аж туди, де поміж хатами звивалася, зникаючи за переїздом, бруківка. Внизу широкою долиною, поміж зелено-синіх, яскраво-зелених і жовтогарячих кучугур крислатих, розквітлих верб, верболозу та густого лозняка, в'юнилась, сліпуче іскрила в сонячних променях і рябіла на мілких перекатах Чорна Бережанка.
Подвір'я й хати навколо потопали в сніжно-білій, незаймано-чистій заметілі вишневого квітування. Холодними сніговими кучугурами, ніби клапті недоталого снігу, цвіли по ровах і видолинках терни. А по широкій долині, скрізь, куди тільки сягав зір, на рівних, синювато-чорних підметах, на пагорбах городів, біліли згори донизу облиті кетягами цвіту, високі, старезні, столітні груші-дички. Світ навколо кипів піною квітування, дзвенів пташиним щебетом, повнився мелодійним бджолиним гудінням. І так само дзвеніло, гуло й виспівувало в Максимовій душі. Слухом, очима, усім єством своїм, оце вперше побачивши отаке, вбирав у себе хлопець оту несказанно чарівну симфонію барв, пахощів і звуків навколишнього світу. Радість буття, якісь неясні, бентежні пориви розпирали йому груди. Хотілося кудись летіти, співати, сміятися й плакати водночас.
Варіант 28
Зробіть цілісний лінгвістичний аналіз тексту М.Стельмаха Рідна
земля” за схемою.
Ось і Вереміїв хутір. В дитинстві Данило не разу сухоліття пригонив сюди худобу, пасучи її понад краями болота, а парубком приходив сюди ночами на полювання. Ляжеш проти місяця й прислухаєшся, як спросоння дихає вода, придивляєшся, як місяць випліта на ній срібні мерехтливі сіті. Ось і птаство заворушилося в очереті, випливає табунцем на місячну дорогу.
Тоді, майже не цілячись, він бив по табуну. Птиця, струшуючи краплини з крил, перелякано зривалася з води і затихала загустими верболозами і вільшняком. Данило сходить з дороги і прямує навпростець, на болото так набагато ближче додому. Збоку, очевидно, в просі, обізвалась куріпка, на її голос відгукнулося ще два птахи, під ногою тихо плюснула вода, і земля почала прогинатись. Добре, що саме почав підводитись місяць, накладаючи мазки на невиразно окреслені хмари. І ці мазки поперед місяця лягли на темінь невеликого озеречка. Запахло отруйною чемерицею, іржавим болиголовом, кислим корінням. Усе вужчає і вужчає на болоті ланцюжок слідів, і вони зникають, і чиста зелена подушка прогинається, рветься під ходою людини. Тоді спокійно витягай ноги і, не спиняючись, пружинь уперед. Праворуч, неначе в чародійному краю, розкрилось рівне коло плеса. Місяць навпіл проорав на ньому золоту скибу, а навколо неї така глибока темінь, немовби хто настоював воду на чорному камені. І птиця тут чорна розкльовує місячне сяйво, виминає ним свої крила. Заболочений, оброшений з голови до ніг, він зрештою виходить на твердий берег, на землю свого дитинства. В дрожі він зриває з голови шапку і пітними солоними устами припадає до зжатого поля.
Варіант 29
Зробіть цілісний лінгвістичний аналіз тексту О.Довженка Батько
за схемою.
Багато бачив я гарних людей, але такого, як батько, не бачив. Голова в нього була темноволоса, велика і великі розумні сірі очі, тільки в очах чомусь завжди було повно смутку тяжкі кайдани неписьменності і несвободи. Весь в полоні у сумного, і весь в той же час з якоюсь внутрішньою високою культурою думок і почуттів. Скільки він землі виорав, скільки хліба накосив Як вправно робив, який був дужий і чистий. Тіло біле, без єдиної точечки, волосся блискуче, хвилясте, руки широкі, щедрі. Як гарно ложку ніс до рота, підтримуючи знизу шкоринкою хліба, щоб не покрапать рядно над самою Десною на траві. Жарт любив, точене, влучне слово. Одне, що в батька було некрасиве, - одяг. Ну такий носив одяг негарний, такий безбарвний, убогий Неначе нелюди зухвалі, аби зневажити образ людини, античну статую укрили брудом і рванням. І все одно був красивий, - стільки крилося в ньому багатства. Косив він чи сіяв, гукав на матір чина діда, чи посміхався до дітей - однаково. Коли, покинутий усіма на світі вісімдесятилітній старик, стояв на майданах безпритульний у фашистській неволі, він і тоді був прекрасний. З нього можна було писати лицарів, богів, апостолів, великих учених чи сіячів - він годивсь на все. Багато наробив він хліба, багатьох нагодував, урятував од води, багато землі переорав, покине звільнився від свого смутку. У виконання вічного закону життя, схиливши сиву голову під північним небом, шапку знявши й освятивши мислі мовчанням, повертаю я
прибитий журбою талант до нього, нехай сам продиктує мені свій заповіт.
Варіант 30
Зробіть цілісний лінгвістичний аналіз тексту О.Левади Буряна
Дніпрі” за схемою. Такої бурі на Дніпрі не бачив я більше ніколи. Ні до того, ні після. Мийне зогледілися, як воно обрушилося на нас - цей несамовитий ураган, що справді додолу верби гнув високі, горами хвилі підіймав, ця немилосердна злива, що могла видатись прологом до всесвітнього потопу, ці грізні залпи небесної артилерії, що обрушувалися на нас відразу ж після сліпучих спалахів жовтогарячих блискавок. Принаймні велика зграя лелек (рідкісно велика - птахів, може, з тридцять чий усі сорок, що спокійно походжала по ніжно-зеленому лузі, милуючи наш зір, не виявила завчасно ніякої тривоги і знялася в повітря, аж коли ураган уже обрушився на той луг. Намагалися лелеки летіти назустріч вітрові, на правий берег прямували, махали крилами з усієї сили, а переміщалися в повітрі в протилежному напрямку, не на захід, а на схід вітер відносив та й відносив їх назад, аж доки вся зграя не зникла вдалині. Картина ця з лелеками-чорногузами сповнена була такого драматизму, що миза хвилину навіть про вітер і зливу забули, заворожено спостерігаючи судомні намагання мужніх птахів летіти проти вітру. Зливу (вона, між іншим, виявилася короткочасною) пересиділи в глибокій западині на березі, ховалися там від того знавіснілого вітру, а коли повернулися до човна, то тільки руками сплеснули прив'язаний міцною шворкою до прибережної верби, він передньою, носовою частиною таки стирчав над водою, а друга його половина опустилася на дно разом з усіма припасами нашими, а головне - разом з мотором. Захльоснули його хвилі, перекособочив вітер, мусив врятуватися від того стихійного лиха, пірнувши у воду.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал