Методичні рекомендації до семінарських занять для студентів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти напряму підготовки"Психологія"



Сторінка9/10
Дата конвертації08.01.2017
Розмір2.44 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Мирослав Васильович Савчин(1950) доктор психологічних наук, професор, завідувач кафедри психології Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка.

Основні наукові інтереси: проблеми методології та теорії психологічної науки, психологія особистості, психологія відповідальності, психологія моральності та духовності особистості, психологія навчання, виховання і розвитку та проблеми психологічної підготовки вчителя. Розробив психологічну концепцію відповідальності особистості, методологічні підходи до вивчення моральної сфери особистості. У 2007 – 2013 рр. сформулював духовну парадигму психологічної науки та психологічної практики, обґрунтував принцип єдності особистості і життєдіяльності та принцип доповнюваності у психології. Головними тезами духовної парадигми є:1) духовне не зводиться до психічного, як це стверджують більшість дослідників проблеми; 2) духовне є трансцендентним за походженням та іманентним за існуванням, констатує, що в особистості наявні не тільки глибини, а й вершини; 3) духовне проявляється у відповідних духовних станах; 4) як визначальна сутність людини, духовне відкриває причиновий ряд (є причиною всіх причин), зумовлюючи її головні переживання, думки та поведінку; 5) духовне фундаментально і позитивно впливає на всі аспекти особистості й соматику людини.

М.Савчин сформулював оригінальну психологічну концепцію відповідальності, духовну парадигму психології, принципи єдності особистості й життєдіяльності та принцип доповнювальності, концепцію буття особистості. Дослідником запропоновані цікаві погляди на психологічну структуру особистості та місце психології у системі людського знання і досвіду. У цій концепції також запропоновано оригінальне визначення відповідальності, обґрунтовано теоретико-методологічні засади її вивчення, укладено структурно-функціональну схему її вивчення, механізми функціонування й розвитку, виділено типи відповідальної поведінки, створено тестовий питальник для діагностики відповідальності [7].

Професор М. Савчин є автором психологічної концепції буття особистості. Він констатує, що для розуміння особистості мало проаналізувати її суть, структуру, а необхідно розглянути її в єдності з буттям, де вона проявляється, стверджується, виражається і розвивається. Уперше у вітчизняній психології автор дає психологічну характеристику буття особистості. Зокрема, характеризується темпоральність буття, його перехідність від повсякденності до неповсякденності (і навпаки)та у зворотному напрямі – від неповсякденності у нову повсякденність. Науковець стверджує, що власне особистість існує та змінюється в ситуації переходу.

У Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка реалізується його авторська система психологічної підготовки майбутніх педагогів до практичної діяльності, система індивідуальної роботи студентів із загальної, соціальної, вікової та педагогічної психології, яка також впроваджена у практику роботи інших вищих педагогічних закладів України.

М.Савчин є членом редколегій наукових журналів із психології, наукових видань. Нагороджений значком "Відмінник освіти України", значком "Петра Могили", медаллю "За сприяння в охороні державного кордону України", Почесними грамотами Міністерства освіти України, обласного й районного відділів освіти, відзнакою "Почесний професор Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка".

Автор понад 200 наукових праць, у тому числі: монографій "Психологія відповідальної поведінки", "Духовний потенціал людини", "Психологічні особливості ефективності виховних технологій", "Духовна парадигма психології", "Методологеми психології"; навчальних підручників та посібників "Соціальна психологія", "Педагогічна соціальна психологія", "Педагогічна психологія", "Загальна психологія", "Вікова психологія".
Питання для самоконтролю

1. Розкрийте психологічну думку України періоду Київської Русі.

2. Перелічіть філософсько-психологічні ідеї мандрівного філософа Г. Сковороди.

3. У чому полягає зміст "філософії серця" П. Юркевича?

4. Хто є автором першої в Російській імперії лабораторії експериментальної психології?

5. Який український психолог уперше у світовій науці почав застосовувати експеримент у вивченні дитячої психології?

6. Розкрийте психологічні погляди представників львівсько-варшавської та харківської психологічної школи.

7. Проаналізуйте наукові доробки сучасних вчених психологів України.


Література

1. Данилюк І.М. Історія психології України. Західні регіони: навч. посіб. / І.М. Данилюк. – К. : Либідь, 2003. – 152с.

2. Історія психології: курс лекцій: навч. посіб. / уклад. Н.В. Гриньова. – Умань : Візаві, 2012. – 209 с.

3. Мазяр О.В. Сікорський в історії психології та історія психології про Сікорського / О.В. Мазяр // Практична психологія та соціальна робота.– 2014.– № 2.– С. 75 – 79.

4. Сикорский И.А. Биография великих людей // Вопросы нервно-психической медицини. – 1897.– Т. 2. – С. 131 – 133.

5. uk.wikipedia.org/wiki

6. www.newikis.com/uk/wiki

7. ddpu.drohobych.net/departments/sgf


СЛОВНИК ОСНОВНИХ ТЕРМІНІВ

Аверроїзм– напрям у західноєвропейській філософії XIII – XVI ст., що розвивав ідеї Ібн Рушда (Аверроеса) про єдиний, спільний для всіх людей світовий розум як основу індивідуальних душ із запереченням безсмертя цих душ.

Аналітична психологія – один із психодинамічних напрямів, засновником якого є швейцарський психолог і культуролог К.-Г.Юнг. Сутність цього напряму полягає в осмисленні й інтеграції глибинних сил і мотивацій людської поведінки за допомогою вивчення феноменології сновидінь, фольклору та міфології.

Анімізм– форма первісного мислення, за якою всі предмети мають душу.

Антропоморфізм– уподібнення людині, наділення людськими властивостями (наприклад, свідомістю) предметів і явищ неживої природи, небесних тіл, тваринних, міфічних істот; також представлення божества в образі людини.

Антропоцентризм – філософське переконання, відповідно до якого людина розглядається як центральна ланка всесвіту.

Аперцепція – залежність сприйняття від загальної спрямованості та всього попереднього досвіду людини.

Архетип – термін аналітичної психології, її центральне поняття. Означає суть, форму і спосіб зв'язку успадкованих несвідомих прототипів і структур психіки, що переходятьіз покоління в покоління.

Асоціанізм – один з основних напрямів світової психологічної думки, що пояснює динаміку психічних процесів принципом асоціації.

Асоціація–закономірний зв'язок між окремими подіями, фактами, предметами або явищами, відображеними в свідомості та закріпленими в пам'яті.

Базальна тривожністьтермін психоаналітичної концепції Карен Хорні, означає глибоке почуття тривоги, безпомічності, яке може виникнути у дитини внаслідок проблемних стосунків з батьками (найближчими людьми).

Біхевіоризм (з англ. behaviour – поведінка) – напрям в американській психології ХХ ст., що зводить психіку до різних форм поведінки як сукупності реакцій організму на стимули зовнішнього середовища. Томуособистість у цій теорії– це сукупність реакцій поведінки, які притаманні конкретній людині, це організована і відносно стійка система навиків. Формула"стимул – реакція" (S – R) – провідна в біхевіоризмі.

Глибинна психологія– збірне поняття, що об'єднує низку різних напрямів психології та психіатрії і надає вирішального значення діяльності індивіда, організації поведінки і формуванню його особистості, різноманітним несвідомим компонентам, прихованим у "глибинах" психіки, – ірраціональним, афектно-емоційним, інстинктивним чи інтуїтивним спонукам, тенденціям, установкам.

Гуманізм – визнання цінності людини як особистості, її права на вільний розвиток і прояв своїх здібностей, утвердження блага людини як критерію оцінки суспільних відносин.

Гуманістична психологія– низка напрямів у сучасній психології, що орієнтовані передовсім на вивчення змістових структур людини. У гуманістичній психології як основні предмети аналізу постають: вищі цінності, самоактуалізація особистості, творчість, любов, свобода, відповідальність, автономія, психічне здоров'я, міжособистісне спілкування.

Ґештальтпсихологія (нім. Gestalt – цілісна форма чи структура) – одна з основних шкіл зарубіжної психології першої половини XX ст., представники проголошують цілісність людської психіки, що не зводиться до її найпростіших форм.

Даосизмкитайськетрадиційне вчення, в якому наявні елементи релігії,містики,гадань,шаманізму,медитацій, а також традиційної філософіїй науки.

Дедукція– метод мислення, при якому нове положення виводиться суто логічним шляхом із попередніх висновків за правилами логіки.

Дитяча психологія – галузь психології, що досліджує закономірності психічного розвитку дітей.

Диференційна психологія– розділ психологічної науки, який вивчає психологічні і типологічні відмінності психологічних проявів у представників різних соціальних, класових, етнічних, вікових та інших груп.

Дуалізм – філософська позиція, згідно з якою існують дві незалежні, самостійні субстанції – душа і тіло.

Душа– поняття, що виражає історично сформовані погляди на психічне життя людини і тварин. Походить зі стародавніх уявлень про особливу силу в тілі людини і тварини (іноді й рослини), що покидає останні під час їх сну або у разі смерті. У новоєвропейській філософії термін "душа" став переважно вживатися для позначення внутрішнього світу людини.

Его-психологія – один із напрямів психоаналізу, сформований під впливом ідей і праць послідовників З. Фрейда.

Егоцентризм – нездатність індивіда, зосереджуючись на власних інтересах, змінити вихідну пізнавальну позицію щодо якогось об'єкта, думки або уявлення навіть за наявності інформації, що суперечить його досвіду.

Експериментальна психологія – галузь психології, що впорядковує знання про загальні для більшості психологічних напрямів проблеми дослідження і способи їх розв’язання. Експериментальну психологію називають науковою дисципліною про методи психологічних досліджень.

Емпіризм– напрям у теорії пізнання, що визнає чуттєвий досвід єдиним джерелом достовірного знання.

Етнопсихологія (психологія народів) – одна з галузей психології, що досліджує особливості психічного складу різних рас і народів.

Жень–поняттєва категорія вконфуціанстві.У класичному сенсі означає "людяність", "гуманність", "людиноолюбство", "доброта до людей", "щирість; найвища чеснота ізп'яти постійних, якимимає володіти шляхетний муж. Виражається у любові до ближнього, піклуванні про людей.

Захисні механізми –пов'язані з "Я" автоматичні несвідомі механізми, що забезпечують психічний захист особистості.

Зоопсихологіярозділ психології, що вивчає поведінку тварин, їх інстинкти, пізнавальні процеси та відносини з оточенням. Предметом зоопсихології є прояв і закономірності психічного віддзеркалення на долюдському рівні.

Ідентичність, за Е. Еріксоном, – відчуття самототожності, власної істинності, повноцінності, причетності до світу та інших людей. Відчуття знаходження, адекватності та стабільного володіння особистістю власним "Я", незалежно від змін останнього чи ситуації; здібність особистості до повноцінного розв’язання завдань, що постають перед нею на кожному етапі розвитку.

Індивідуалізм(фр. individualisme, від лат. individuum – неподільне) – моральний, політичний і соціальний світогляд, який підкреслює індивідуальну свободу, першорядне значення особистості, особисту незалежність і проголошує принцип "покладатися на самого себе".

Індивідуальний стиль життя – в А.Адлера організований набір стійких уявлень про себе та світ, що обумовлює рішучість, цілеспрямованість, цілісність, сталість і унікальність індивіда,а також суб'єктивну детермінацію його дій.

Індукція – процес логічного висновку на підставі переходу від часткових положень до загальних, висновок від фактів до деякої гіпотези (загального твердження).

Інженерна психологія – розділ психології, в якому вивчається взаємодія людини і технічних пристроїв. Основними завданнями інженерної психології є дослідження процесів прийому, переробки і зберігання інформації людиною, які здійснюються при проектуванні технічних пристроїв та управлінні ними.

Інстинкт – доцільна поведінка без усвідомлення мети; несвідомий потяг.

Інтенціональність – внутрішня, вроджена властивість душі людини, певна спрямованість акта сприйняття і пізнання загалом.

Інтенція– намір, мета, напрям або спрямованість свідомості, волі, відчуття на який-небудь предмет.

Інтерференція – 1. Взаємне придушення одночасно виконуваних процесів (передовсім із пізнавальної сфери), обумовлене обмеженим обсягом розподілюваної уваги. 2. Погіршення збереження матеріалу, що запам'ятовується, в результаті дії (накладення) іншого матеріалу, з яким оперує суб'єкт.

Інтроспекція– метод психологічного аналізу. Полягає у спостереженні за власними психічними процесами без використання яких-небудь інструментів або еталонів.

Історія психології – це галузь практичної психології, яка вивчає розвиток знань про психіку в історичному аспекті.

Катарсис – взагалі стан внутрішнього очищення, що настає після певних переживань і потрясінь; у психоаналізі – спеціальний прийом терапевтичної дії, який полягає в розрядці, відреагуванні афекту, раніше витісненого в підсвідомість, причини невротичного конфлікту.

Когнітивна психологія – напрям у психології, виник на початку 60-х рр. XX ст. Характеризується розглядом психіки як системи когнітивних операцій.

Когнітивний дисонанс – суперечність у системі знань, що породжує у суб'єкта неприємні переживання і спонукає до дій, спрямованих на усунення цієї суперечності.

Колективне несвідоме – згідно з К. Юнгом, особлива форма суспільного існування несвідомого як накопичувача, охоронця і носія генетично успадкованого досвіду філогенетичного розвитку людства.

Лібідо сексуальна енергія, кількість якої пов'язана зі стадією статевого розвитку, роботоюдіенцефального відділу мозкуі залоз внутрішньої секреції, спадковістюта індивідуальним досвідом. Термін походить із психоаналітичної теоріїФрейда, в якій лібідо було одним з ключових понять.

Локус контролю – поняття, що характеризує локалізацію причин, якими суб'єкт пояснює власну поведінку і поведінку інших людей. Уведене американським психологом Дж. Роттером. Якість, що характеризує схильність людини приписувати відповідальність за результати своєї діяльності: 1) зовнішнім силам – екстернальний, зовнішній локус контролю; 2) власним здібностям і зусиллям – інтернальний, внутрішній локус контролю.

Метемпсихоз (гр. metempsychosis, від meta і empsychoo – одушевляти) – вчення про переселення душ з одного тіла в інше; первинна форма поняття про безсмертя душі та про замогильне життя. У стародавніх єгиптян М. був переходом людської душі після смерті тіла з однієї тварини в іншу, досконалішу, поки вона через 3000 років не поверталася знову в людину.

Метод історико-психологічного пізнання– спосіб реконструкції історичної динаміки психологічних ідей, вивчення творчої спадщини вчених, відтворення логіки розвитку психологічного знання в окремі історичні періоди.

Методологічний принцип – стисло сформульовані теоретичні положення, що узагальнюють досягнення науки в певній галузіі є підставою для подальших досліджень.

Міф(відгрец.mύθοςказка, переказ, оповідь) оповідь, яка пояснює походження певних речей, явищ, усього світу участю надприродних істот ігероїв. М. є основою різних релігійних систем, фольклорних традицій, художньої творчості. Окремі М., які утворюють певну систему, формуютьміфологіютого чи того народу, що є основою характерного для ньогосвітогляду.

Міфологічне мислення – архаїчна стадія ідеології, що включає синкретичну єдність примітивних релігійних ідей, поетичної творчості, зачатків емпіричного пізнання світу.

Монадологія – одна з робіт Готфріда Лейбніца, яка дуже точно визначає його філософію, монадизм. Основою світу, за Лейбніцом, є монади –духовні, ідеальні одиниці.

Монізм – положенняпро те, що існує якась першооснова, сутність і психічного, і фізичного. Залежно від того, ідеальною або матеріальною є ця основа, монізм може бути ідеалістичним або матеріалістичним.

Моральнафілософія – сфера розвитку антропологічних і психологічних знань, головними об’єктами дослідження якої є проблема гідності людини, її свободи, шляхів і чинників її вдосконалення.

Наукова школа –у психології спосіб і форма організації кооперованої наукової діяльності, що реалізовує єдність процесів пізнання та передачі накопичених знань; напрям у науці, який виникає завдяки увиразненню певної традиції, до якої причетні цілий ряд вчених і дослідницьких колективів.

Нейропсихологія – міждисциплінарний науковий напрям на стику психології і нейронауки, націлений на розуміння зв'язку структури і функціонування головного мозку з психічними процесами та поведінкою живих істот.

Неофрейдизм – напрям у сучасній психології, що розвинувся з ортодоксального фрейдизму в процесі його культурологічної і соціологічної реформації.

Несвідоме – сукупність психічних процесів, актів і станів, обумовлених явищами дійсності, відносно яких відсутній суб'єктивний, свідомий контроль і впливу яких суб'єкт не усвідомлює.

Номіналізм – напрям середньовічної схоластичної філософії, який, на противагу реалізму, заперечував реальне існування загальних понять, вважаючи їх лише іменами, словесними позначеннямибезлічі схожих одиничних речей або суто розумових утвореньу думках людини.

Об'єктом історії психологіїє розвиток психологічного знання як результату творчої пізнавальної діяльності людини в його цілісності і в його реальній діалектиці на різних етапах культурної еволюції людства.

Оперантна поведінка – реакція, яка визначається і контролюється її результатом. Наприклад, катання на роликовій дошці, гра на фортепіано, метання дротиків і написання власного імені – це зразки оперантної реакції.

Описова психологія – напрям, обґрунтований В.Дільтеєм. Її предметом є доросла людина і повнота її сформованого душевного життя, проаналізовані у всій цілісності.

Пантеїзм – учення про те, що все є Богом; учення, що обожнює Всесвіт, природу (пантеїзм як релігійний натуралізм).

Паралелізм– реалізує положення, що душа і тіло функціонують самостійно й автоматично.

Педагогічна психологія,або психологія освіти, – розділ психології, який вивчає методи навчання і виховання, що підвищують ефективність виконання освітніх завдань, ефективність педагогічних заходів, котрі поліпшують психологічні аспекти викладання, і т.д.

Педологія (гр. παιδός – дитя і λόγος – наука) – напрям у психології та педагогіці, що ставив за мету об'єднати біологічні, соціологічні, психологічні й інші підходи до розвитку дитини. Виник у кін. XIX ст.

Пневма – термін старогрецької медицини і філософії, у стоїцизмі – життєва сила, ототожнювана з логосом-першовогнем, космічне "дихання", дух; у християнстві – "Святий Дух", третя особа Трійці.

Позитивна психологія – галузь психологічного знання і психологічної практики, в центрі якої – позитивний потенціал людини (як індивіда і члена різних людських спільнот).

Порівняльна психологія – розділ психології, що займається еволюцією психіки. Інтегрує дані із зоопсихології, історичної й етнічної психології. Порівнює психічні процеси тварин і людини в онтогенезі та філогенезі, знаходить якісні відмінності, обумовлені соціально-історичними чинниками, розвитком трудової діяльності, суспільного життя, мовлення і свідомості людини.

Предмет історії психології – це спроби осмислити процес психологічного пізнання, описати його зміст і структуру (сукупність поглядів, ідей, підходів, напрямів та течій, категорій і понять), його інституційні та персонально-особистісні аспекти, а також закономірності й етапи.

Психічний розвиток – закономірна зміна психічних процесів у часі, увиразнена в кількісних, якісних і структурних перетвореннях.

Психоаналіз –теоретичний напрям у психології, започаткований ідеями австрійського психіатра і психолога З. Фрейда, спрямований на систематизоване пояснення несвідомих зв'язків через асоціативний процес; особлива методологія дослідження психіки.

Психогенетика – наука про спадковість і мінливість психічних властивостей; виникла на стику психології та генетики. У західній літературі частіше застосовується термін "генетика поведінки".

Психоісторія – напрям у соціології, історії та психології, спрямований на поглиблене дослідження, розуміння і пояснення історичних подій та процесів за допомогою тлумачення індивідуальних, групових і соціальних психічних фактів та чинників. Його творцем вважається Е. Еріксон.

Психологічне знання знання, що спирається на психологічну фактологію і теоретичні міркування про закономірності та механізми формування, розвитку і функціонування психіки.

Психологічне пізнання – процес отримання психологічного знання.

Психологічний захист – спеціальна регулятивна система стабілізації особистості, система механізмів, спрямованих на мінімізацію негативних переживань – на усунення або зведення до мінімуму відчуття тривоги, пов'язаного з усвідомленням конфлікту, що загрожує цілісності особистості.

Психологічний тип – характеристика людини з погляду психології; розряд, категорія осіб, поєднаних на основі якихось зовнішніх або внутрішніх рис, ознак.

Психологія розвитку – галузь психології, що вивчає психічні зміни людини у міру дорослішання.

Психометрія(психометрика) – дисципліна, що вивчає теорію та методику психологічних вимірювань, включаючи вимірювання знань, здібностей, поглядів і якостей особистості. П. є розділом прикладної статистики.

Психотехніка – ранній етап розвитку психології праці, головною проблемою якого була наукова організація праці; галузь психології, що вивчає проблеми практичної діяльності людей у конкретно-прикладному аспекті.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал