Методичні рекомендації до семінарських занять для студентів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти напряму підготовки"Психологія"



Сторінка4/10
Дата конвертації08.01.2017
Розмір2.44 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10
Тема 8. Проблема становлення

психологічної науки у ХІХ ст.
Питання для обговорення

1. Розвиток асоціанізму у ХІХ ст.

2. Природничо-наукові передумови розвитку експериментальної психології. Анатомічне вчення нервової системи. Рефлекторна теорія М.Холла та І. Мюллера. Дарвінізм. Френологія.

3. Дослідження часу реакції. Психофізика.

4. Програми створення нової дослідної психології. Розгалуження психологічної науки.
Словникова робота: наукова психологія, сцієнтистська психологія, асоціанізм, адаптування, спадковість, мінливість, телеологія, принцип розвитку,френологія, психофізіологія, психофізика, психометрика, експериментальна естетика, диференційна психологія, анкетування, тест, психологія народів.
Методичні рекомендації: звернути увагу на розвиток психології як науки про свідомість у першій половині ХІХ ст.; природничо-наукові передумови становлення психології як самостійної науки; відкриття першої експериментальної лабораторії; створення перших програм дослідної психології, розгалуження психологічної науки.

Короткий виклад матеріалу

Англійський мислитель Герберт Спенсер (1820 – 1903), переглядаючи предмет психології, писав, що вона вивчає співвідношення зовнішніх форм із внутрішніми та асоціації між ними. Так він розширив поняття "предмет психології", включаючи до нього не тільки асоціації між внутрішніми факторами (асоціації тільки у сфері свідомості), а й вивчення зв'язку свідомості із зовнішнім світом.

Досліджуючи роль психіки в еволюції людини, Спенсер дійшов висновку, що психіка є механізмом адаптації до середовища, тобто виникає закономірно на визначеному етапі еволюції, у той момент, коли умови життя живих істот ускладнюються настільки, що пристосуватися до них без адекватного їх відображення неможливо. Спенсер виділив етапи розвитку психіки. Так, вихідною формою психічного життя є відчуття, яке розвивалося з подразнення.Потім із найпростіших відчуттів з'явилися різноманітні форми психіки. Усі вони є інструментами виживання організму, частковимиформами адаптації до середовища(рефлекс, інстинкт, навички, реалізовані в поведінці, відчуття, пам'ять, воля, розум, що існують у свідомості).

Описуючи роль кожного етапу, Спенсер підкреслював: головне значення розуму в тім, що він позбавлений обмежень, притаманних нижчим формам психіки, і тому забезпечує найбільш адекватне пристосування індивіда до середовища. Ця ідея про зв'язок психіки(головно інтелекту) з адаптацією стане провідною для психології початку XX ст.

Спенсер поширив закони еволюції не тільки на психіку, а й на соціальне життя. Він зазначав, що людині необхідно пристосовуватися не тільки до природи, а й до соціального оточення: тому психіка, за Спенсером, розвивається у процесі розвитку людського суспільства. Спенсер одним із перших у психології порівнював психологію дикуна і цивілізованої людини, роблячи висновок, що в сучасної людини більш розвинене мислення, тоді як у первісних людей було більш розвинене сприйняття. Ці висновки в той час були досить нетрадиційними і принциповими.Вони дали підстави вченим розробити порівняльні методи психічних досліджень, що набули широкого поширення. Аналізуючи різницю у психічному розвитку виходців із різних народів,що жили в різні епохи, Спенсер переглядав колишні погляди асоціанізму на прижиттєвість формування знань. Він писав, що найбільш часто повторювані асоціації не зникають, але закріплюються в мозку людини і передаються спадково. Отже, свідомість – не чистий аркуш, вона наповнена асоціаціями. Ці вроджені асоціації і визначають різницю між мозком європейця і мозком дикуна.

Теорія Спенсера набулазначного поширення, зробивши величезний вплив на експериментальну психологію, психологію поведінки, на формування генетичної (дитячої) психології.



Томас Браун (1778 – 1820) – англійський філософ. Розвиваючи вчення про асоціації, вивів вторинні закони асоціацій, тобто вчення про додаткові фактори, що пояснюють виникнення тої чи тої асоціації. До таких факторів він відносив силу вихідного відчуття, його новизну, близькість, природні здібності індивіда, стан його здоров'я.

Браун аналізував мислення як процес розв’язання завдань, заснований на плині асоціацій: завдання викликає безладні асоціації, одна з яких впороджує рішення.

Філософ розвинув вчення про відчуття, зокрема, виділив серед дотикових відчуття тепла-холоду, а також м'язове, і вказав на їх значення для формування почуття впевненості в існуванні предметів зовнішнього світу. Браун захищає самоспостереження як метод асоціативної психології. Пояснення душевних явищ у Брауна відбувається за допомогою механіцизму і проявляється в тому, що будь-яке складне психічне явище зводиться до суми більш простих.

Джон-Мілль Стюарт (1806 – 1873) – англійський філософ і психолог. Вважав, що при поясненні свідомості слід орієнтуватися не на механіку, а на хімію, оскільки елементи свідомості не існують ізольовано, а завдяки асоціації утворюють нові якості, яких немає у вихідних компонентів. Кожна нова якість може визначитися тільки на основі досвіду.

УХІХ ст.відбувалося становлення рефлекторної теорії, яка базувалася на анатомічному вивченні нервової системи. Англійський анатом Ч. Белл (1774 – 1842) та французький фізіолог Ф. Мажанді (1783 – 1855) описали перехід нервового збудження по аферентних нервах через спинний мозок на еферентні нерви. Це отримало назву закону Белла-Мажанді.

Ч. Белл створив теорію "м'язової чутливості" і сформулював фізіологічне обґрунтування циклічної функції нервової системи: між мозком там'язом є замкнуте нервове коло: один нерв передає вплив від мозку до м'яза, другий – передає у мозок відчуття стану м'яза. Якщо коло буде розірване розрізуванням моторного нерва, то щезне рух. Коли ж воно розмикається через чутливий нерв, то зникає відчуття самого м'яза, а разом з цим – регуляція його діяльності.

Отже, якщо раніше детермінантами рефлекторного акта вважалися лише зовнішні стимули, то Ч. Белл показує значення внутрішньої чутливості самих м'язів, яка забезпечує найбільш тонке і точне виконання рухів.

Рефлекси спинного мозку широко використовувалися клініцистами Маршаллом Холлом і німецьким фізіологом Йоганнесом Мюллером. Власне Холлу належить термін "рефлекторна дуга", що складається з аферентного нерва, спинного мозку й еферентного нерва.

Холл і Мюллер наполягали на принциповій відмінності роботи спинного мозку від головного. Вони вважали, що рефлекторний механізм властивий тільки спинному мозку, рефлексами можна називати тільки ті акти, природа яких апсихічна. Тому відстань між психологією та фізіологією ставала все більш відчутною.



Чарльз Дарвін (1809 – 1882) – англійський вчений-біолог – ґрунтовно розкрив психологічні чинники еволюції. У праці "Походження людини і статевий добір" підкреслює кількісні, а не якісні відмінності між розумовою діяльністю людини та вищих тварин. Враження і почуття, емоції та здібності, любов, пам'ять, увага, допитливість, наслідування, мисленнєва діяльність можуть бути "знайдені в зародку", а іноді і в добре розвинутому стані у тварин. Вищі розумові здібності(свідомість, загальні уявлення, мовлення) властиві тільки людині.

Вчений вважав, що мінливість розумових і моральних здібностей людини має тенденцію передаватися спадково, розвиватися і вдосконалюватися під впливом природного добору.

Психічне осмислюється Дарвіном як механізм і наслідок статевого добору,діяльнісне активне начало, що формує і зовнішні, і внутрішніаспекти поведінки людині.

Дарвін зробив спробу пояснити головні психічні риси живих істот. На фоні статевого добору він розглядає виникнення індивідуальних особливостей людей, формування у них розуму, мовлення, моральних якостей.

Спеціально спиняється на проблемі вираження емоцій у тварин і людини. Дарвін показує, що у людей постійно виявляються індивідуальні відмінності у будові тіла, розумових здібностях. Ці відмінності він пояснює пануванням законів спадковості.

Дарвін підійшов до розкриття комунікативної ролі виразних рухів. Він зазначає, що здатність членів одного й того ж племені спілкуватися за допомогою мовлення відігравала першорядну роль у розвитку людини, а виразні рухи обличчя і тіла суттєво увиразнювали мовлення. Із метою спілкування людина свідомо та довільно виражає емоційні стани за допомогою міміки та пантоміміки. Вчений установлює зв'язок між суб'єктивним переживанням емоцій та їх зовнішнім вираженням.

Неабиякий інтерес для історії становлять праці Дарвіна "Біографічний нарис однієї дитини" (1877) та "Спогади про розвиток мого розуму і характеру (Автобіографія)" (1876 – 1881), "Щоденник роботи і життя" (1838 – 1881). Ці твори мають глибокий психологічний зміст.

Засновником френології на початку XIX ст. був австрійський вчений Франц-Йозеф Галль (1758 – 1828). Він уклав класифікацію психічних "здібностей" (на думку Галля, існує 27 здібностей; його послідовник Каспар Шпуртцхайм(1776 – 1832) додав до них ще 8). Свої погляди Галль базував на переконанні, що всі психічні властивості нібито локалізуються в півкулях мозку, а при розвитку викликають розростання певної ділянки мозку. Це, зі свого боку, зумовлює утворення певної опуклості на відповідній ділянці черепа; при недорозвиненні будь-яких властивостей у черепі утворюються западини. Отже, згідно з положеннями френології, видимий обрис черепа, вдавленого або, навпаки, опуклого, свідчить про менший або більший розвиток певних ділянок головного мозку.

Френологія була дуже популярною в першій половині XIX ст. Але розвиток нейрофізіологіїдовів неспроможність теорії Галля, і суспільство поступово втратило інтерес до френології. Насправді психічні властивості людини не визначаються рельєфом поверхні мозку. Крім того, форма черепа не повторює форми мозку.

При всій спекулятивності і міфологічності френології, загальна ідея про зв'язок психіки з корою великих півкуль була правильною. Проте кінцеві висновки виявилися хибними.

У другій половині ХІХ ст. виникають об'єктивні умови для виокремлення психології в самостійну науку. Але для цього потрібно було відкрити її своєрідні закони, а у дослідженнях деталізувати психічне, його структуру. Вчені почали досліджувати такі безпосередні дані, як свідомість, суб'єктивне, внутрішнє, безпосередній досвід.

Герман фон Гельмгольц (1821 – 1894) народився в Німеччині. У царині психології він не отримав жодної посади і не був залучений у психологічні тогочасні інституції, однак, займаючись своїми дослідженнями, сприяв утвердженню експериментальних методів у цій галузі, і це спрямовувало його сучасників до наукової психології, до відмови від теологічних та метафізичних спекуляцій.

У 1852 р. Гельмгольц визначив швидкість руху збудження по нервових волокнах. Це було величезним відкриттям, оскільки на той час вважали, що нервові імпульси мають "невимірну" (надзвичайну, миттєву) швидкість і що людські думки не пов'язані з якимось матеріальним процесом. Гельмгольц досить винахідливо виміряв швидкість перебігу фізіологічного процесу в нервовому волокні, винайшовши для цього дослідження прилад – кінограф, який записував реакцію на барабані, що обертався. Стимулюючи ділянки нерва на різних точках м'яза, вчений визначав швидкість поширення імпульсу, встановивши, що вона є досить невеликою –кілька десятків метрів на секунду. Ці дослідження стали базовими для вивчення часу реакції.



Гюстав-Теодор Фехнер (1801 – 1887) – поет, вчений, філософ, створив нову самостійну галузь знань – психофізику, що вивчає зв'язок між психічним і фізичним світом, досліджує взаємозв'язок між психічними та фізичними процесами. Метою Фехнера було вивчення відчуттів. Вчений відкрив нові експериментальні методи і психофізичний закон. Фехнер проводив свої дослідження незалежно від інших учених і не знав про здобутки фізіолога Вебера, який започаткував думку про "ледь помітні відмінності у відчуттях". Однак згодом він зрозумів, що його закон є доказом того, що дослідив Вебер, тому й назвав закон його ім'ям, однак за цим законом закріпилось і прізвище Фехнера. Оскільки подразник, який викликає відчуття, може бути виміряним, Фехнер зауважив, що виміряти відчуття можна, вимірявши інтенсивність фізичного подразника. Початком відліку при цьому поставала та мінімальна величина подразника, за якої виникає перше, ледь помітне відчуття. Це нижчий абсолютний поріг.

Таке співвідношення між ними Гюстав Фехнер виразив у вигляді формули S= К log R("Сила відчуття змінюється пропорційно до логарифма сили подразника"), де S – величина відчуття, К –експериментально визначена константа, R – величина подразника. Величина подразника зростає в геометричній прогресії, а відчуття – в арифметичній. Співвідношення подразників до відчуття має вигляд логарифмічної кривої.

Цінність описаного відкриття полягає в тому, що цей закон установлював відповідність між психічним та фізичним світом у певних кількісних показниках.

Вільгельм Вундт (1832 – 1920) є, безперечно, засновником сучасної психології і, зокрема, батьком експериментальної психології. З його іменем пов'язаний ключовий момент у розвитку психології, так як саме він організував першу лабораторію з експериментального вивчення свідомості у Лейпцигу (1879) і перший навчальний центр, де можна було отримати психологічну освіту – інститут експериментальної психології.

Перші його наукові праці були присвячені фізіології людини. Вундт уперше висловлює думку про необхідність створення експериментальної психології і розробки її методів.

На думку вченого, психологія мала стати наукою про досвід свідомості. Методом вивчення психічних функцій є інтроспекція,що передбачає спостереження за власною свідомістю; тож якщо людина хоче вивчати себе, вона має навчитися проводити такі спостереження за власними мисленням і свідомістю.

Для проведення експериментальних досліджень Вундт розробив такі правила:

1) спостерігачі мають правильно визначати момент початку експерименту;

2) спостерігачам ніколи не можна знижувати рівня своєї уваги;

3) експеримент завжди слід організовувати так, щоб його можна було провести кілька разів;

4) умови проведення експерименту мають бути прийнятними для змін та контролю подразників.

Психічний досвід людини є комбінацією трьох елементів: відчуттів, образів і почуттів.

У процесі самоспостереження Вундт розробив тривимірну теорію почуттів: задоволення – незадоволення, напруження – розслаблення, піднесення – спад. Кожне почуття є комбінацією цих параметрів.

Хоча він був засновником експериментальної психології, однак розглядав експеримент лише як спосіб поліпшити інтроспекцію, не вважав його перспективним і надавав йому у психології обмежене значення. Із розвитком експериментальної психології цю думку вченого було спростовано: вищі пізнавальні процеси почали досліджувати експериментальними методами [2].

У лабораторії Вундта вивчалися психологічні та фізіологічні проблеми зору, слуху, тактильні відчуття, психофізика кольору, периферійний зір, кольоровий контраст, оптичні ілюзії, сприйняття об'єму, образи післядії, почуття часу, сприйняття різних його відрізків. Особливу увагу приділяли експериментам, спрямованим на дослідження часу реакції.

У 1881 р. Вундт започаткував видання журналу "Філософські студії", який у 1906 р. було перейменовано на "Психологічні студії".

Франц Брентано (1838 – 1917) – католицький священик, один із кращих знавців Аристотеля в Європі. Однак коли в Римі прийняли доктрину про непогрішимість Папи Римського, він відрікся від сану та почав займатися філософією.

Завдання психології Брентано вбачав у тому, щоб вивчати та досліджувати психічні феномени. Брентано у своїх працях полемізує з Вундтом: на думку першого, предметом вивчення психології є не елементи психічних процесів, а психічні акти та психічна активність. Справжній предмет психології – це переживання. Брентано висловлює думку про доцільністьнаукових експериментів, основним із яких вважав спостереження. Повноцінний емпіричний метод ширший за експериментальне дослідження. Дослідник може використовувати дані, які він отримує через спостереження та свій власний досвід. Психічні акти потрібно вивчати не лише на основі пам'яті, а й за допомогою уяви: можна уявити собі певний психічний стан і провести за ним спостереження [7].

Вундт розглядав свідомість як особливі процеси (відчуття, сприймання, уявлення), що змінюють один одного. В експерименті їх можна розрізнити, проаналізувати, знайти ті елементи, або нитки, з яких сплітається ця особлива "тканина" внутрішнього світу суб'єкта. Брентано вважав такі погляди помилковими, оскільки в них не береться до уваги активність свідомості, її постійна спрямованість на об'єкт. Для означення цього невід'ємного атрибута свідомості Брентано запропонував термін "інтенція".

Брентано читав лекції у Віденському університеті впродовж 20 років. Одним із його учнів був Зигмунд Фрейд.

Видатний учений Іван Сєченов (1829 – 1905) у праці "Рефлекси головного мозку" стверджував: "Усі акти свідомого та несвідомого життя за способом походження є рефлексами". Акт свідомості, на його думку, тотожний за своїм походженнямрефлексу. Будь-яке психічне явище включає як рефлекс до свого складу дію зовнішнього подразника та рухову відповідь на нього. Образи, уявлення, думки є, за І. Сєченовим, окремими моментами цілісних психічних процесів взаємодії організму із середовищем. Мозкову ланку рефлексу неправомірно відокремлювати від його природного початку (дії на органи чуття) і кінця (рух у відповідь). Породжене у цілісному рефлекторному акті психічне явище постає як фактор, що випереджує дію, рух. Психічні процеси виконують функцію сигналу або регулятора, за допомогою якого дія відбувається відповідно до умов, що змінюються, і досягається певний результат.

Психіка – це властивість, функція відповідних відділів мозку, де збирається і перероблюється інформація про світ. До рефлекторного акта включаються знання, уявлення людини. Психічні явища – це відповіді мозку на зовнішні і внутрішні подразники.

Спираючись на вчення про рефлекси, І.М. Сєченов розробив програму створення об'єктивної психології, яка має базуватися на об'єктивному методі спостереження за еволюцією індивідуальної поведінки. Однак його рефлекторна модель психіки не була експериментально доведеною.

На його думку, справжнім психологом може бути тільки фізіолог.

На зламі XIX – XX ст. виникають такі галузі психологічної науки, як експериментальна, диференціальна, дитяча і педагогічна, зоопсихологія, соціальна та культурно-історична, психотехніка.

Так, виникнення дитячої психології обумовлювалося збільшеними вимогами педагогічної практики і було пов'язане з появою еволюційної теорії Ч. Дарвіна, розробкою об'єктивних, експериментальних методів психофізіологічних досліджень. У ранній період становлення дитячої психології відбувалося первинне накопичення емпіричного матеріалу шляхом проведення записів у щоденниках спостережень за розвитком окремих дітей. Пізніше були зроблені експериментальні дослідження в галузі дитячої психології і почалися систематизація й осмислення накопиченого матеріалу, з'явилися узагальнюючі праці (С. Штерн, Д. Бюллер, Д. Коффка, А. Гезелль та ін.).

Першим дослідником поведінки тварин з об'єктивної позиції був американський психолог Едвард Торндайк. Він використовував два методи зоопсихології – лабіринт і "проблемний ящик"для вивчення поведінки тварин у проблемних ситуаціях. Тобто він намагався перевірити на тваринах у лабораторних умовах формування нових адаптивних форм поведінки. Його цікавили закономірність та часова динаміка формування нової поведінки: цей процес він назвав научінням, підсумком якого стали закони научіння.

Культурно-історична психологія(етнопсихологія) описувала етнографічні особливості народів, їх обряди, звичаї, ритуали.

Експериментальна психологія. У всіх країнах створювались психологічні лабораторії та інститути експериментальних і прикладних досліджень. У Німеччині вивченням складних психічних процесів (пам'ять, мислення, воля) займалися Герман Ебінгауз (закони пам'яті, 1850 – 1909), Отто Зельц (продуктивне мислення, 1881 – 1943). Індивідуальні відмінності(диференційна психологія) досліджували А. Біне у Франції, Дж. Кеттелл і Ст. Холл у США, Е.
Крепелін і В. Штерн у Німеччині, О. Лазурський у Росії (був першим, хто створив психологію індивідуальних відмінностей).Френсіс Гальтонвивчав розумові здібності за допомогою тестів.Стверджував, що здібності успадковуються так, як і фізичні ознаки.Гальтон намагався також досліджувати індивідуальні відмінності у характері.

Психологічна наука зазнала кризи у зв'язку з відмовою від розуміння душі винятково як свідомості та введенням експериментальних методів дослідження.


Питання для самоконтролю

1. Внесок Г. Спенсера в розвиток асоціативної психології XIX ст.

2. У чому полягало анатомічне вчення Ч. Белла та Ф. Мажанді про нервову систему?

3. Хто є автором терміна "рефлекторна дуга"?

4. Розуміння психічного Ч. Дарвіном.

5. Розкрийте положення френології.

6. Поясніть закон Вебера – Фехнера.

7. Хто є засновником експериментальної психології?

8. Вкажіть авторів перших програм дослідної психології.

9. Що привело до виникнення нових галузей психології на зламі XIX – XX ст.?


Література

1. Ждан А.Н. История психологии: от античности к современности /А.Н. Ждан – М.: Педагогическое общество России, 2002. – 512 с.

2. Копець Л. Класичні експерименти в психології [текст] : навч. посіб. / Л. Копець. К. : Києво-Могилянська академія, 2010. 283 с.

3. Марцинковская Т.Д. История психологии / Т. Марцинковская, А. Юревич. – М. : Gaudeamus, 2011. – 528 с.

4. Роменець В.А. Історія психології: ХІХ – початок ХХ століття: навч. посіб. / В. А. Роменець. – К.: Либідь, 2007. – 832с.

5. Якунин В.А. История психологии / В.Якунин. – СПб. : Изд-во Михайлова, 2001. – 480 с.

6. Ярошевский М.Г. История и теория психологии / М.Г. Ярошевский, А.В. Петровский. – М. : Академия, 2002. – 512 с.

7.http://libfree.com/137658425_psihologiyasuperniki_vilgelma_vundta.html


Тема 9. Зарубіжна психологія відкритої кризи та її наслідки
Питання для обговорення

1. Криза у психології. Зародження шкіл та напрямів у зарубіжній психології на рубежіXIX –XX ст.

2. Структуралізм.

3. Функціоналізм.

4. Вюрцбурзька школа.

5. Французька психологічна школа.

6. Школа описової психології.
Словникова робота:свідомість, потік свідомості, інтроспекція, телеологічний принцип, детермінуюча тенденція, антиципаційна схема, ціннісні орієнтації, патопсихологія.
Методичні рекомендації: звернути увагу на методологічну кризу у психології початку XX ст., пов'язану з труднощами пошуку об'єктивних методів дослідження психіки; особливості зародження та діяльності психологічних шкіл: структуралізм, функціоналізм, Вюрцбурзька школа, французька психологічна школа, школа описової психології.

Короткий виклад матеріалу

Успішний розвиток емпіричної роботи у психології, різке розширення меж вивчення психологічних явищ лише підтверджували обмеженість розуміння психологією свідомості як замкнутого світу суб'єкта. Значні успіхи біології кардинально міняли розуміння всіх життєвих функцій організму, в тому числі і психічних.Сприймання та пам'ять, мислення, установка й почуття трактувалися тепер як певні "інструменти", щодають змогу організму ефективно працювати в різних життєвих ситуаціях. Тим самим радикально розширювалася зона пізнання об'єктів, недоступних для інтроспективного аналізу(поведінка тварин, дітей, психічно хворих людей).

Було доведено, що психічні образи – це цілісності, які лише штучним способом можна розкласти на елементи. Визначальною для психічного життя є сфера несвідомих мотивів, які впливають на поведінку, динаміку та структуру особистості.

Французькі дослідники зосередилися на аналізі психічних відносин між людьми. У працях німецьких психологів основною темою була включеність особистості в систему цінностей культури. Особливу роль в історії світової психологічної думки відігравало вчення про поведінку.

Так появилися різні школи, кожна з яких визначала центральну категорію свого вчення – образ, діяльність, мотив чи особистість. Саме це і надавало кожній школі своєрідний профіль.

Орієнтація на одну з категорій як домінанту стала однією з причин появиу психології різних шкіл. Це й становило основу кризи психології.

Основоположникомструктурної школи психології є американський психолог, засновник товариства експериментальної психології у США Едвард-БредфордТітченер (1867–1936). Тітченер був послідовником Вільгельма Вундта, і структуралізм як напрям психології є безпосереднім втіленням ідей Вундта. Головним завданням психології структуралісти вважали експериментальне дослідження структури свідомості,що потребує пошуку початкових елементів свідомості та зв'язків між ними. Зусилля школи Тітченера було спрямовано передусім на пошуки елементів психіки (яку ототожнювали зі свідомістю).

Основні питання, які намагався дослідити Тітченер, такі: що є елементом психіки, як ці елементи комбінуються, синтезуючи психіку,чому вони комбінуються саме так, а не інакше.

Спосіб комбінації елементів психіки Тітченер висвітлював через пояснення психічних процесів у термінах паралельних їм фізіологічних процесів. Свідомість науковець трактував як загальний підсумок досвіду особистості, який існує в певний час.Розум він тлумачив як підсумок досвіду особистості, що залежить від усього її життєвого шляху – від народження до смерті. Розум також є простою сумою процесів, що виникали в досвіді індивіда протягом усього його життєвого шляху.

За Тітченером, психологія є наукою про досвід, який залежить від суб'єкта, що цей досвід здобуває(через інтроспекцію (самоспоглядання)). Тренування інтроспекції необхідне, щоб психічний процес, який потрібно вивчати, не змішувався із зовнішніми об'єктами, на які свідомість зазвичай спрямована. Тітченер розрізняв три категорії елементів свідомості: відчуття, образ і почуття. Усе інше, згідно з його структурною школою, до свідомості не належить (наприклад, абстрактне мислення). Спроба поєднати метод інтроспекції з експериментом у структуралізмі не була вдалою.

Основні праці: "Експериментальна психологія" у 2 томах (1901– 1906), "Нариси з психології" (1898), "Підручник з психології" (1914), "Систематична психологія" (1924).

Структуралізму протистояв функціоналізм. Цей напрям, відкидаючи аналіз внутрішнього досвіду та його структур, мав на меті з'ясувати, як ці структури працюють, коли людина розв'язує певні завдання, що стосуються її актуальних потреб. Таким чином сфера психології розширювалася, охоплюючи психічні функції (а не елементи) як внутрішні операції, котрі здійснює організм із метою задовольнити свою потребу в пристосуванні до середовища.

Функціоналізм набув світового визнання як американська течія у психології (хоча були європейські попередники – австрійський психолог Франц Брентано, німецький психолог Карл Штумпф). Лідерами цієї течії стали Вільям Джемс, Джон Дьюї, Роберт Вудвортс. Програма функціонального напряму полягає у 1) з'ясуванні, яким чином індивід пристосовується до середовища через використання психічних функцій; 2) пошуку засобів найбільш ефективного пристосування.

Функціоналізм підкреслював життєву значущість свідомості для суб'єкта. За Джемсом, психічні явища не можна вивчати незалежно від фізичних умов світу, бо світ та розум людини розвивались одночасно і пристосовувались одне до одного. Телеологічний принцип (принцип доцільності) у функціоналізмі стає головним у поясненні розвитку душевного життя. Різні види відчуттів і способи мислення досягли сучасного стану саме завдяки своїй корисності для регулювання впливів людини на зовнішній світ.

Джемс визнає, що всі психічні процеси супроводжуються певними тілесними явищами, і стверджує, що вони є функцією мозкової діяльності. Структуру психічного життя Джемс пов'язує з функціонуванням нервової системи. Дьюї акцентує на визнанні предметом психології цілісного організмув його адаптивній щодо середовища активності. Адаптивний характер свідомості, який підкреслює функціоналізм, передбачає розгляд відношення психічних явищ як до умов середовища, так і до потреб організму.

Методом дослідження в цій школі було спостереження(як самоспостереження, так і об'єктивне спостереження збоку), аналіз продуктів діяльності [5].

Вюрцбурзька школа школа в німецькій психології, в якій уперше було розпочато експериментальне вивчення мислення, що започаткувалопсихологію мислення. Школа заснована німецьким вченим Освальдом Кюльпе(1862 – 1915), учнем Вільгельма Вундта. Після закінчення Лейпцизького університету та захисту дисертації за запрошенням їде працювати до Вюрцбурга в університет, де створює експериментальну психологічну лабораторію.

Вюрцбурзька школа внесла зміни в модель експериментального дослідження мислення, котра обмежувалася двома змінними подразником, що діє на досліджуваного, та його відповідною реакцією, додавши ще одну змінну стан досліджуваного перед сприйняттям подразника (попередня спрямованість, установка чи налаштованість на розв’язання поставленого завдання, яка і визначає перебіг мислення). Така попередня налаштованість отримала назву "детермінуюча тенденція"(Нарцис Ах).

ОттоЗельцдосліджував залежністьпроцесу мислення від структури поставленого завдання чи задачі. Серед важливих відкриттів Зельца особливе місце займає поняття "антиципаційна схема", яка збагачує уявлення про процес розв’язання завдання ідеєю про можливість передбачити його результат уже на початку мисленнєвої діяльності. Отже, мислення розглядалося як активний процес, керований або детермінуючою тенденцією (Н. Ах), або "антиципаційною схемою" (О. Зельц).

Метод інтроспекції О. Кюльпе модифікував у "метод систематичного експериментального самоспостереження". Розв’язуючи інтелектуальне завдання (наприклад, установити логічний зв'язок між поняттями), досліджуваний мав дати ретроспективний звіт про стани свідомості, пережиті ним упродовж розв’язання. Цей самозвіт називався систематичним, оскільки весь процес розподілявся на часові відрізки та повторявся кілька разів з метою корекції опису.

Вюрцбурзька школа вводила у психологічне мислення нові змінні: установку (мотиваційну змінну), яка виникала при прийнятті завдання; процес зміни пошукових операцій; несенсорні компоненти у складі свідомості (розумові, а не чуттєві образи).

Експериментальне вивчення мислення представниками зазначеної школи було одним із масштабних досліджень експериментальної психології в той час. В експериментах Вюрцбурзької школи вперше було показано, що мислення є процесом, який не зводиться до чуттєвих образів, а залежить від різних факторів. Ці дані наочно показали, що психологічні закономірності мислення не пов'язані з логічними, які будуються за законами створення асоціацій, де первинними є відчуття. Тим самим мислення стало набувати психологічних обрисів.



Французька психологічна школа, не заперечуючи основних положень традиційної психології, досліджувала ті чинники, які визначають зміст психіки, роль соціального оточення під час її становлення, а також різноманітні форми відхилень від норми. Вивчення патологічних варіантів психічного розвитку, так само як і дані про особливості становлення психіки в різних культурах, стали найважливішими методами, що дають матеріал для розуміння об'єктивних закономірностей психічного життя.

Шарко вивчав спадкові форми нервових хворіб і неусвідомлювані психічні явища, а також різні захворювання нервової системи. Він розробив ряд нових методів психотерапії (наприклад, душ Шарко). Захоплюючись питаннями психології художньої творчості, він також одним з перших увиразнив психотерапевтичний вплив творів мистецтва. Незважаючи на широту професійних інтересів, найбільш серйозну увагу Шарко приділяв проблемі істерії, різні прояви якої ним були вперше описані і досліджені.

Роботи Шарко мали величезне значення для становлення психологічної науки, недарма серед його учнів було багато видатних психологів: П. Жане, Ж. Дежерин, З. Фрейд, В. Бехтерев.

Однак засновником французької школи психології по праву вважається Т. Рібо (1839 – 1916). У 1885 р. він став професором Сорбонни, а у 1888– професором у Колеж де Франс – одному з найпрестижніших навчальних закладів Франції, де спеціально для Рібо було створено кафедру експериментальної і порівняльної психології, яку він очолював до 1902 р., передавши її згодом П. Жане (1859 – 1947).Останній також дійшов висновку про те, що експериментальна психологія має бути патологічною: знаючи психічні хвороби, можна вивчати нормальну психіку. Жане займався багатьма проблемами – розробляв методи дослідження таких психічних процесів, як сприйняття, увага, пам'ять; досліджував структуру свідомості й особистості, співвідношення свідомого і несвідомого у змісті психіки.

Школою в Нансі керував А.Лебо (1823 – 1905). Він активно використовував гіпноз при лікуванні різних соматичних і невротичних захворювань, домагаючись значних терапевтичних результатів. Досліджуючи природу гіпнозу, Лебо висунув свою концепцію, розглядаючи гіпноз як навіяний сон.

Своєрідний підхід до формування психологічної науки був розроблений у теорії німецького вченогоВільгельма Дільтея(1833 – 1911). Дільтей був автором напряму, що одержав назву "філософія життя". Центральним у цій концепції стало поняття про живу душу, що розвивається в різних історичних формах. Із цих позицій вчений підійшов до проекту створення нової, описової психології. Дільтей вважав, що вона як основа всіх наук про дух має існувати поряд із пояснювальною, що орієнтується на науку про природу. Свою психологію Дільтей називавописовою ірозчленованою, протиставляючи опис поясненню, розчленування – конструюванню схем з обмеженого числа однозначно визначених елементів. Він виступав і проти традиційного для того часу асоціативного підходу до психіки, розуміння її як сенсорної мозаїки, що складається з елементів. Замість елементів він пропонував внутрішньо пов'язані структури, що є основою душевних процесів. Цілісність іцілеспрямованість,на думку Дільтея, – специфічні риси душевних проявів. Одним із центральних у його теорії стало поняття переживання (внутрішній зв'язок, невіддільний від утілення в духовному, надіндивідуальному продукті). Вказував на важливість почуттів у дослідженні психіки.

Ідея Дільтея про зв'язок окремої особистості з духовними цінностями, накопиченими людством, була розвинена його учнемЕдуардом Шпрангером(1882 – 1963). Провідним методом дослідження духовного життя єрозуміння, тобто безпосереднє осягнення сенсу психічних явищ. У той же час, прагнучи до більш об'єктивного осягнення психічного життя, центральним у своїй концепції він зробив не переживання, а духовну активність "Я", в якій реалізуються змістові зв'язки з певною культурою, виражені в системі цінностей конкретної людини. Отже, суб'єктивні переживання людини розглядалися в їх співвідношенні з надіндивідуальними сферами об'єктивного духу.

Ним було виділеношість основних типів об'єктивних цінностей: теоретичні, економічні, естетичні, соціальні, політичні, релігійні. У кожній людині можуть бути представлені орієнтації на всі ці типи цінностей, але в різній пропорції, якісь із них при цьому будуть домінувати. Це домінування і визначає переважну форму життя конкретної людини, сферу її діяльності та переживань.

Описова психологія показала нові можливості побудови психології як гуманітарної науки, розкрила недоліки суто природничо-наукової орієнтації психології, що переважали в той час.

Школи, які появилися на рубежі ХІХ – ХХ ст., проіснували недовго. Їх заміна була продиктована об'єктивними обставинами. При всій їх новизні вони були все ще пов'язані зі старою асоціативною психологією. Проте саме їх виникнення і дискусії навколо них підтвердили гостру необхідність для психології сформувати новий підхід до розуміння психічного, нову методологію вивчення психіки, що привело до появи психологічних шкіл у ХХ ст.


Питання для самоконтролю

1. Що спричинило кризу психології на рубежі ХІХ – ХХ ст.?

2. До чого привела криза психології?

3. Дайте характеристику школи структуралізму.

4. Охарактеризуйте діяльність вюрцбурзької школи.

5. Хто є засновником школи функціоналізму та в чому її особливості?

6. Окресліть проблематику досліджень французької психологічної школи.

7. Розкрийте особливості діяльності школи описової психології.



Література

1. Марцинковская Т.Д. История психологии / Т. Марцинковская, А. Юревич. – М. : Gaudeamus, 2011. – 528 с.

2. Роменець В.А. Історія психології: ХІХ – початок ХХ століття: навч. посіб. / В. А. Роменець. – К.: Либідь, 2007. – 832с.

3. Роменець В.А. Історія психології ХХ століття: навч. посіб. / В.А. Роменець, І.Маноха. – К.: Либідь, 1998. – 992 с.

4. Сарычев С. История психологии в таблицах и схемах / С. Сарычев, И. Логинов. – М. : Феникс, 2010. – 496 с.

5. Ярошевский М.Г. История и теория психологии / М.Г. Ярошевский, А.В. Петровский. – М. : Академия, 2002. – 512 с.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал