Методичні рекомендації до самостійної та індивідуальної роботи студентів



Скачати 410.19 Kb.
Pdf просмотр
Сторінка2/3
Дата конвертації25.12.2016
Розмір410.19 Kb.
ТипМетодичні рекомендації
1   2   3
Тема 4. Релігійна свідомість
Поняття релігійної свідомості.
Особливості релігійної свідомості.
Співвідношення понять: релігія, релігійність, релігійні почуття, релігійна свідомість, арелігійна (атеїстична) свідомість, релігійні уявлення.
Рекомендована література: 1; 5; 7; 10; 11; 12; 13; 14; 15; 16; 17; 19; 20; 21; 23; 24; 25.
Основні положення
Релігія (від лат. Religio − зв’язок) − віра, особлива система світогляду та світосприйняття, набір культурних, духовних та моральних цінностей, що зумовлюють поведінку людини.
У широкому сенсі, як суспільний інститут, релігія це сукупність вірувань і віровчень, наявних у суспільстві. Вона включає до свого складу сукупність звичаїв, обрядів, правил життя і поведінки людей тощо.
У вузькому розумінні релігія − віра в існування надприродних − персоніфікованих чи ні − сил, що супроводжується переконанням у здатності цих сил або сили (Бога, богів,
Абсолюту, Космосу тощо) впливати на Всесвіт та на долю людей. Ця віра відображається в думках, відчуттях і волі людини, включає в себе певний етичний кодекс, виражається в певному способі поведінки та/або ритуалах, за допомогою яких людина шукає схвалення та прихильності Бога або богів.
Релігійна свідомість – це сукупність образів, уявлень, почуттів та переживань, що мають своїм предметом священне, вище та істинне буття (або ж чудесне) та такі, що спрямовані до означених предметів.
Релігійна свідомість – це набута з певних причин віра у надприродне, викликає
інтелектуально-вольовий або емоційний потяг до конкретної моделі сакрального. Людина засвоює пропонований їй образ сакрального, на базі якого формуються розумові конструкції: поняття, судження, умовиводи, якими людина пояснює власну долю, причини появи себе на світ, мету життя тощо. До цього додаються релігійні переживання і релігійні почуття, викликані як власними умоглядними побудовами, так і специфічними релігійними символами.
Релігієзнавці виокремлюють два рівні релігійної свідомості:

повсякденна оперує переважно уявленнями та емоційними утвореннями: образами, установками, настроями, почуттями, переживаннями, звичками, традиціями. На раціональному рівні людина володіє фрагментарною інформацією про нюанси історії своєї релігії, її знакових систем тощо;

концептуальна релігійна свідомість існує у формі систематизованого віровчення. Людина прагне до найповнішого отримання релігійної інформації: вивчає священні тексти, засвоює перелік догматів, визнання яких розцінюється як обов’язкова умова «правовірності».

13
Релігійні уявлення – складне питання історії стародавнього людства, основане на гіпотезах науковців. Включають політеїстичне вірування предків: фетишизм, анімізм, тотемізм, магія, шаманізм; припускають, що з політеїзму розвинувся монотеїзм.
Релігійність – це свідоме, добровільне, любовне, постійне, життєве приєднання до
Бога; а релігійне почуття – це спонтанний нахил, який людина відчуває в певних обставинах та перед певними Божественними виявами (наприклад, явища природи).
САМОСТІЙНА РОБОТА З ТЕМИ
Словникова робота: релігія, релігійність, релігійна свідомість, арелігійна
(атеїстична) свідомість, релігійні уявлення, релігійні почуття.
Творчі завдання та проблемні ситуації
Теми рефератів
1.
Релігійні уявлення в контексті історії людства.
2.
Фетишизм як релігійне вірування предків.
3.
Анімізм як релігійне вірування предків.
4.
Тотемізм як релігійне вірування предків.
5.
Магія як релігійне вірування предків.
6.
Шаманізм як релігійне вірування предків.
7.
Рівні і структура релігійної свідомості.
8.
Історія виникнення і становлення релігії.
Питання, винесені на самостійне опрацювання:
1.
Аналіз понять: релігія, релігійність, релігійна свідомість, арелігійна
(атеїстична) свідомість, релігійні уявлення, їх співвідношення.
Питання та завдання для самоконтролю
1.
Проаналізуйте поняття релігійної свідомості.
2.
Назвіть суттєві ознаки релігійної свідомості.
3.
Охарактеризуйте структуру релігійної свідомості
4.
У чому полягає відмінність між поняттями: релігійна свідомість, арелігійна
(атеїстична) свідомість?
5.
Яке місце займають релігійні почуття та уявлення у релігійній свідомості?
6.
Розкрийте особливості політеїстичних вірувань предків: фетишизм, анімізм, тотемізм, магія, шаманізм.

Тема 5. Внутрішні та зовнішні чинники формування релігійності Етапи розвитку
релігійності
людини
Релігійні інстинкти.
Страх як чинник релігійності.
Потреба як джерело релігійності.
Переживання власної неповноцінності як джерело релігійності.
Вплив батьків у формуванні релігійності дітей (усвідомлений, неусвідомлений).
Проекція рис батьків на уявлення про Абсолют.
Вплив суспільних груп у формуванні релігійності.
Релігійність у період раннього дитинства (до 3-х років).
Особливості релігійності дошкільнят (4-6 років).
Розвиток релігійності у дітей молодшого шкільного віку (7-12 років).
Етап автономної релігійності у юнацькому віці (16-19 років).
Характеристика релігійності у 19-29 років.
Особливості релігійності у період зрілості.
Період есхатологічної релігійності.
Рекомендована література: 1; 3; 4; 5; 7; 9; 10; 11; 12; 13; 14; 15; 16; 17; 19; 20; 21; 23;
24; 25.
Основні положення
Інстинкт (від лат. іnstіnctus – «спонукання», «потяг до дії») – природжена реакція або елемент поведінки живого організму. Подібні акти поведінки проявляються у вигляді фіксованої форми дії.

14
Видатний англійський психолог, представник інстинктивізму в соціальній психології
Вільям Мак-Дугалл виокремлював такі 12 основних інстинктів й відповідні їм емоції, які подані в дужках:

втеча (страх);

неприйняття (відраза);

допитливість (здивування);

агресія (гнів);

самоприниження (зніяковілість);

самоствердження (наснага);

батьківський інстинкт (ніжність);

інстинкт продовження роду;

харчовий інстинкт;

стадний інстинкт;

інстинкт набувача;

інстинкт творення.
САМОСТІЙНА РОБОТА З ТЕМИ
Словникова робота: релігійні інстинкти, релігійність, період раннього дитинства, психічний розвиток школярів, юнацький вік, особистісна зрілість.
Творчі завдання та проблемні ситуації
Теми рефератів
1.
Внутрішні чинники формування релігійності.
2.
Зовнішні чинники формування релігійності.
3.
Страх як чинник формування релігійності особистості.
4.
Переживання власної неповноцінності як джерело релігійності.
5.
Вплив суспільних груп у формуванні релігійності.
Питання, винесені на самостійне опрацювання:
1.
Релігійність у період раннього дитинства (до 3-х років).
2.
Особливості релігійності дошкільнят (4-6 років).
3.
Розвиток релігійності у дітей молодшого шкільного віку (7-12 років).
4.
Етап автономної релігійності у юнацькому віці (16-19 років).
5.
Характеристика релігійності у 19-29 років.
6.
Особливості релігійності у період зрілості.
Питання та завдання для самоконтролю
1.
Назвіть основні зовнішні чинники формування релігійності.
2.
Назвіть основні зовнішні чинники формування релігійності.
3.
Проаналізуйте поняття релігійний інстинкт.
4.
Охарактеризуйте основні інстинкти та емоції, що їх супроводжують.
5.
Розкрийте особливості релігійності на різних вікових етапах становлення особистості.
Тема 6. Релігійна особистість
Ознаки релігійної особистості. Типи релігійних особистостей.
Зовнішня релігійність. Внутрішня релігійність.
Релігійна особистість орієнтована на пошук.
Персональна та аперсональна релігійність у вченні Я. Яворського.
Релігійна зрілість. Критерії релігійної зрілості.
Зв’язок релігійності та темпераменту.
Самооцінка та релігійність.
Функції релігії. Психотерапевтична функція релігії.
Типи релігійності пов’язані із етапами особистісного розвитку за К. Дабровським.
Пояснення релігійного переживання крізь призму «теорії ролі» (Г. Санден).
Рекомендована література: 1; 3; 4; 5; 7; 9; 10; 11; 12; 13; 14; 15; 16; 17; 19; 20; 21; 23;
24; 25.

15
Основні положення
Особистість – це поняття, вироблене для відображення біосоціальної природи людини, розгляду її як індивіда, як суб’єкта соціокультурного життя, що розкривається в контекстах соціальних відносин, спілкування і предметної діяльності, соціально зумовлена система психічних якостей індивіда, що визначається залученістю людини до конкретних суспільних, культурних, історичних відносин.
Під «особистістю» розуміють стійку систему соціально значущих рис, що характеризують особу як члена того чи іншого суспільства або спільноти. Поняття
«особистість» характеризує суспільну сутність людини, пов’язану з засвоєнням різноманітного виробничого і духовного досвіду суспільства.
З християнської точки зору, особистість є відображенням Божественного образу.
Перед кожною особистістю стоїть високий ідеал для наслідування – Син Божий Ісус
Христос. Але відповідно до Євангелія людині самотужки неможливо досягнути цього ідеалу.
Задля цього Бог послав Сина Свого на світ, щоб Той взяв на Себе гріхи людей. Таким чином людина здобуває спасіння душі або досягає ідеалу своєї особистості через віру в Ісуса
Христа як Спасителя.
Багато дослідників намагалося створити типологію релігійності, спираючись на різноманітні ознаки,

Дж. Фіхтер виявив чотири типи релігійності за ознакою активності віруючих у житті церкви: впевнені віруючі, формальні віруючі, віруючі проміжного типу та бездіяльні віруючі.

В. Гай вказав на чотири типи релігійності у залежності від типу домінування психологічного захисту: естетичний, етичний, покірний та братолюбивий.

М. Аргал виділив персональну та аперсональну релігійність.

Р. Ален та Б. Спілка виділили два типи релігійності: релігійність як вірність та консесуальну релігійність.

Е. Фром поділив релігійність на раціональну та ірраціональну.

Г. Олпорт вважав, що є два типи релігійності: внутрішня (розглядається як мета) та зовнішня (розглядається як засіб).
Особистісна релігійність. Релігійність індивіда формується з двох сторін – з зовнішньої (релігія виступає як соціальний (духовний) інститут), та з внутрішньої
(релігійність формується під впливом особистісних якостей та досвіду).
Особистісна релігійність – це релігійність, що визначається внутрішньо- особистісними детермінантами та формується у нерозривному зв’язку з типологічними особливостями особистості, внаслідок чого релігія сприймається несвідомо, на підставі власних уявлень людини за принципом надання переваги, вибіркового використання релігійних уявлень, свідомих та несвідомих уявлень про «користь». Особистісна релігійність
– це релігійність, що не виходить за межі особистості. У противагу їй можна вказати на трансцендентну релігійність.
Поняття «зрілості» є комплексним, розрізняють фізичну, розумову, афективну, соціальну, моральну, особисту, та релігійну. зрілість.
Поняття зрілості включає багато значень. В загальному можна говорити про зрілу людину, якщо вона відзначається: 1) компетентністю, яка включає разом мету, вершину і процес здійснення розвитку організму (особа повинна знати для чого живе, в чому полягає її досконалість, і як її осягнути); 2) компетентність у тому, щоб дати адекватну відповідь у конкретній життєвій ситуації, тобто бути готовими «для» (йдеться про функціональність організму, як специфічне завдання і одночасно, як вершину його розвитку); Суттєвим елементом зрілості є, отже, автономний процес особистого вдосконалення, який відбувається під дією внутрішніх і зовнішніх чинників і є спрямований на осягнення вищих і складніших рівнів розвитку.
Під зрілістю можна вважати також поступовий перехід, який здійснила людина, від психологічної дезінтеграції, притаманної людині на перших роках життя, до інтеграції, когерентності, конструктивності і творчості, притаманних у дорослому віці, набувши яких

16 людина є здатна вирішувати проблеми, які перед нею ставить життя, та взяти на себе відповідальність за власне життя та за життя інших. В такому розумінні зрілість представляє собою вершину людського життя.
Темперамент – вроджена (біологічно зумовлена) і незмінна властивість людської психіки, що визначає реакції людини на інших людей та на обставини.
Самооцінка – елемент самосвідомості, що характеризується емоційно насиченими оцінками самого себе як особи, власних здібностей, етичних якостей і вчинків; важливий регулятор поведінки. Самооцінка визначає взаємини людини з тими, що оточують, її критичність, вимогливість до себе, відношення до успіхів і невдач. Тим самим самооцінка впливає на ефективність діяльності людини і розвиток його особи. Самооцінка тісно пов’язана з рівнем домагань, цілей, які людина перед собою ставить. Адекватна самооцінка дозволяє людині правильно співвідносити свої сили із завданнями різної складності і з вимогами тих, що оточують. Неадекватна (завищена або занижена) самооцінка деформує внутрішній світ особи, спотворює її мотиваційну і емоційно-вольову сфери і тим самим перешкоджає гармонійному розвитку.
Функції релігії:

світоглядна: релігія сповнює життя особливим сенсом, значенням, за переконанням віруючих;

компенсаторна: релігія компенсує людині її залежність від природних та соціальних катаклізмів, зменшує відчуття власної немічності, допомагає переживати важкі випробування, страх перед смертю;

комунікативна: спілкування віруючих між собою, «спілкування» із богами, янголами, душами померлих та святих;

регулятивна: усвідомлення індивідом складу певних цінностей, моральних норм, які випрацьовуються в кожній релігійній традиції, виступають своєрідною програмою поведінки людей;

інтегративна: допомагає людині усвідомити себе частиною єдиної релігійної спільноти, що закріплена спільними цінностями, дає можливість самоствердження людині у суспільстві, у якому такі ж самі погляди;

політична: лідери різних спільнот та держав використовують релігію для виправдання своїх дій, об’єднання або навпаки роз’єднання людей за релігійними ознаками заради своїх політичних цілей;

культурна: релігія сприяє поширенню культури групи-носія (писемність,
іконопис, музика, етикет, мораль, філософія тощо);

дезінтегруюча: релігія може бути використана для роз’єднання людей, розпалювання ворожнечі або навіть війн між різними релігіями, конфесіями або навіть всередині релігійної групи;

психотерапевтична допомагає людині позбутися негативних емоційних переживань, визначитися у складних життєвих ситуаціях, відчути емоційну підтримку тощо.
САМОСТІЙНА РОБОТА З ТЕМИ
Словникова робота: релігійна особистість, внутрішня і зовнішня релігійність, релігійна зрілість, темперамент, самооцінка, функції релігії, релігійне переживання.
Творчі завдання та проблемні ситуації
Теми рефератів
1.
Функції релігії.
2.
Релігійна особистість. Ознаки релігійної особистості.
3.
Типи релігійних особистостей.
4.
Персональна та аперсональна релігійність у вченні Я. Яворського.
5.
Релігійна зрілість. Критерії релігійної зрілості.
6.
Зв’язок релігійності та темпераменту.
7.
Самооцінка та релігійність.
8.
Психотерапевтична функція релігії.

17
Питання, винесені на самостійне опрацювання:
1.
Типи релігійності пов’язані із етапами особистісного розвитку за
К. Дабровським.
2.
Пояснення релігійного переживання крізь призму «теорії ролі» (Г. Санден).
Питання та завдання для самоконтролю
1.
Охарактеризувати релігійну особистість.
2.
Проаналізувати типології релігійної особистості.
3.
Визначити поняття релігійної зрілості.
4.
Які виділяють критерії релігійної особистості.
5.
Проаналізувати зв’язок релігійності та темпераменту.
6.
Проаналізувати зв’язок релігійності та самооцінки темпераменту.
7.
Охарактеризувати типи релігійності пов’язані із етапами особистісного розвитку за К. Дабровським.
8.
Пояснити релігійне переживання крізь призму «теорії ролі» (Г. Санден).
Тема 7. Психологія релігійної віри
Структура релігійної віри
Раціональне пізнання в структурі релігійної віри.
Емоційний елемент віри.
Вольовий компонент віри.
Типи релігійної віри.
Рекомендована література: 1; 5; 6; 7; 10; 11; 12; 13; 14; 15; 16; 17; 19; 20; 21; 23; 24;
25.
Основні положення
Виділяють три аспекти вивчення віри:
1. Гносеологічний аспект – досліджує предмет віри, з’ясовуючи при цьому, чи є він чимось реальним, об’єктивно існуючим або ілюзорним, фантастичним.
2. Соціологічний аспект – головну увагу приділяє проблемі соціальної детермінації віри, виявляючи ті суспільні умови та обставини, які її породили.
3. Психологічний аспект – здійснює вивчення специфіки та сутності тих психологічних процесів, які беруть участь у явищі віри, розглядаючи останню як специфічний психічний стан особистості.
Релігійна віра розглядається у трьох вимірах: богословському (Т. Дайчер,
Б. Ничипоров, Ф. Хопко та ін.), філософському (Б. Дейвіс, Ю. Кімелєв та ін.), релігієзнавчому (О. Карагодіна, А. Козирева, О. Предко, В. Носович, Д. Угринович та ін.).
Розгляд феномену віри з психологічної точки зору пов’язаний з традиційним поділом психіки людини на сферу почуттів, мислення і волю.
Зарубіжні дослідники, вивчаючи віру, переважно розглядають її з двох точок зору.
Теологічно орієнтовані психологи прагнуть всіляко відокремити релігійну віру від нерелігійної, підкреслити принципову відмінність між ними. Представники, які дотримуються іншої точки зору, ігнорують чи заперечують різницю релігійної віри від нерелігійної.
Релігійна віра найчастіше розглядається як впевненість у реальному існуванні надприродних істот, особливих якостей у окремих предметів. На практиці це віра в святих, пророків, вчителів, священнослужителів, в можливість спілкування з духами, істинність догматів і релігійних текстів. В богословському розумінні релігійна віра виступає як вище виявлення людської свідомості, найвища цінність.
Головною ознакою релігійної свідомості є віра у надприродне. Релігійна людина вірить у винятковий, не схожий на все існуюче вигляд надприродних сил або істот.
Релігійний людина не застосовує до надприродного звичайні критерії емпіричної вірогідності. Якщо нерелігійна віра відрізняється від знання, але не протистоїть йому як щось принципово несумісне, то релігійна віра за своєю природою завжди несумісна зі знанням.

18
Глибока релігійна віра передбачає наявність у свідомості людини уявлень про надприродні істоти (у християнстві, наприклад, Ісуса Христа, Богоматері, святих, ангелів тощо) і їх яскравих образів, здатних викликати до себе емоційне і зацікавлене ставлення. Ці образи і уявлення носять ілюзорний характер, їм не відповідають реальні об’єкти.
Підґрунтям для формування образів і уявлень в індивідуальній свідомості є: 1) релігійні міфи, де розповідається про дії богів чи інших надприродних істот, і, 2) культові художні зображення (наприклад, ікони та фрески), в яких надприродні образи втілені в чуттєво- наочній формі. На основі цього релігійно-художнього матеріалу і формуються релігійні уявлення віруючих. Індивідуальна уява окремого віруючого спирається на ті образи та уявлення, які пропагуються тієї чи іншої релігійної організацією, підтримуються за допомогою різноманітних культових обрядів, серед яких особливе значення має молитва, котра допомагає людині звертатися до Бога чи інших святих.
Віра може бути зовнішньою (формальною), внутрішньою (глибокою, особистісною,
індивідуальною).
Релігійність та релігійна віра потребують постійної підтримки, якою для віруючої людини є виконання обряду, молитва, розмова з духовними наставниками.
Релігійна віра складається із двох основних компонентів: релігійних уявлень
(ставлення та образ Абсолюту, який є чітко сформульований у теологічному вченні та є
індивідуальним для кожного віруючого) та раціонального компоненту (прагнення віднайти
істину в релігії, осмислити дійсність).
У сучасній науці існують різні точки зору щодо причин виникнення релігійної віри, однак єдиного погляду на дану проблему в науковців має. Згідно з однією із концепцій, віра є
інстинктивною, тобто невід’ємно пов’язаною із самою людською природою. Тому виникнення віри пов’язується із формуванням своєрідної захисної реакції від невідомого, яке часто лякає людину. Віра дає підтримку у складних життєвих ситуаціях, є своєрідним вектором для життя віруючих осіб.
Причини формування релігійної віри: соціальні, психологічні та гносеологічні.
Соціальні причини створюють систему суспільних відносин, що існують у повсякденному житті і сприяють становленню віри. Процес формування віри містить моменти мінливості та стійкості, руйнування та збереження, кожен наступний етап несе в собі елементи попереднього.
Психологічні причини формування віри включають стан, процеси, механізми суспільної та індивідуальної психології, що створюють позитивні умови для формування віри. Психологічні причини можна поділити на суспільно-психологічні та індивідуально- психологічні. До суспільно-психологічні причини відносяться такі поняття як менталітет, традиції, звичаї, наслідування, механізми навіювання тощо. До індивідуально-психологічних належать механізми, що знаходять своє відображення в індивідуальній свідомості людини: переживання, страждання, горе, радість, кохання, страх перед смертю тощо. Обидві категорії тісно взаємопов’язані.
Гносеологічні причини визначаються як механізми пізнавальної діяльності, що створюють умови для формування релігійної віри, понять, ідей та міфів. Пізнання завжди є об’єктивним за змістом і суб’єктивним за формою. Механізми пізнання в релігійній вірі присутні як на етапі емоційного пізнання – відчуття, уявлення, сприйняття – так і на етапі абстрактного мислення: поняття, судження та умовиводу.
САМОСТІЙНА РОБОТА З ТЕМИ
Словникова робота: віра, релігійна віра, структурні компоненти релігійної віри
(раціональний, емоційний, вольовий), формування релігійної віри.
Творчі завдання та проблемні ситуації
Теми рефератів
1.
Феномен релігійної віри.
2.
Структура релігійної віри
3.
Раціональне пізнання в структурі релігійної віри.
4.
Емоційний компонент у структурі релігійної віри.
5.
Вольовий компонент у структурі релігійної віри.

19 6.
Типи релігійної віри.
7.
Причини виникнення і формування релігійної віри.
Питання, винесені на самостійне опрацювання:
1.
Віра в контексті різноманітних підходів дослідження та її особливості у світлі психології релігії.
2.
Форми вияву релігійної віри.
3.
Зміст та вияви релігійної віри.
Питання та завдання для самоконтролю
1.
У чому полягає відмінність між поняттями віра та релігійна віра?
2.
Розкрити психологічний зміст феномену релігійної віри.
3.
Назвати та охарактеризувати структурні компоненти релігійної віри.
4.
Виділити типологію релігійної віри
5.
Які можна виділити причини виникнення релігійної віри?
Тема 8. Психологічні особливості релігійного культу
Психологічні механізми культу: переконання та переконування, навіювання, емоційне зараження, наслідування.
Психологічне значення символіки у формуванні релігійності.
Фази розвитку емоційності в процесі богослужінь.
Сповідь як психологічний феномен.
Молитва та її типи.
Психологічне значення молитви.
Рекомендована література: 1; 5; 7; 10; 11; 12; 13; 14; 15; 16; 17; 18; 19; 20; 21; 23; 24;
25.
Основні положення
Релігійний культ (лат. Cultus поклоніння, шанування) – система релігійних дій, предметів і символів, апробованих у релігійній практиці впродовж певного часу та змінюваних за потребою. Пов’язаний з релігійними уявленнями віруючих і спрямований на задоволення їхніх релігійних потреб.
Релігійний культ – явище конфесійно зорієнтоване. Воно передбачає певний набір культових заходів. Найбільш вони розвинені в язичництві, яке фактично складається з різноманітних культів: тотемічних культів, похоронних культів, промислових культів, родових і сімейних культів, шаманського культу, культу племінного бога та ін. Можна також виділяти види культів по об’єктах: культ сонця, культ неба, культ води, культ тварин, культ рослин, культ вогню, культ предків, культ царя тощо.
Для кожного язичницького божества існував свій культ, наприклад, культ Ваала, культ Астарта та інші.
У православ’ї та католицизмі, велике значення надається семи таїнствам: хрещенню, причащанню, освяченню, покаянню (сповіді), миропомазанню, церковному шлюбу та маслосвяттю (соборуванню). Кожний з них має свій догмат, зміст і символічне значення
(хрещення символізує прилучення до християнської релігії, причащання – акт символічного перетворення хліба й вина на тіло і кров Господні, через які віруючий долучається до єства
Божого тощо.
В англіканській церкві визнаються лише три таїнства – хрещення, причащання і шлюб, а у баптизмі та лютеранстві два – хрещення і причащання. Особливе місце в релігійному культі належить молитві, яка є найважливішим засобом спілкування віруючих з
Богом.
Механізми культу:
Переконання – це головний метод дії. Під ним розуміється, з одного боку, різносторонній вплив на особу з метою формування в неї одних якостей і позбавлення інших, а з іншого – спонукання до певної дії.
В науці, практиці й побуті термін «переконання» (російський аналог – убеждение) використовується у його двох значеннях, а саме, як: система поглядів, уявлень, яких я дотримуюсь, з якими я погоджуюсь, які я ототожнюю із собою, оскільки вважаю їх продуктом власної діяльності, які мають під собою певну аргументацію і можуть бути

20 логічно доведені; певний спосіб впливу, який передбачає аргументоване і логічно витримане доведення істинності того чи іншого положення, думки, оцінки.
Проте, в українській мові, на відміну від російської, коли йдеться саме про вплив, а не систему поглядів, є можливість застосувати термін «переконування». Доцільність такого термінологічного уточнення цілком зрозуміла й доречна, оскільки дозволяє кожного разу не пояснювати зазначену двозначність. Цікаво також звернути увагу на етимологію слова
«переконування», зокрема, на префікс «пере-», який указує не на будь-яку «зміну», а саме на необхідність якісного «перетворення» того, що є.
Навіювання

метод психологiчного впливу на людину, розрахований на некритичне сприйняття нею слiв, думок iнших, що приводить або до вияву у людини, навiть опрiч її волi i свiдомостi, певного стану, почуттiв, вiдношення, або до здiйснення людиною вчинкiв, що можуть безпосередньо не вiдповiдати її принципам дiяльностi, поведiнки
Навiювання

вплив на людину з метою створення у неї певного стану. або спонукання до певних дiй, що розрахованi на недостатньо усвiдомлюване, некритичне сприймання
Серед методів навіювання, що найчастіше використовуються в умовах соціальної
ізоляції, виділяються такі.
1) навіювання за допомогою посилання на авторитет. Тут ефект заснований на усвідомленні переваги лідерів і довіри до них та їхньої думки.
2) навіювання через попередження, коли змальовується образ негативних наслідків у разі іншого вибору.
3) навіювання через ідентифікацію. За його допомогою людина ототожнюється з певною групою або особою, щодо якої у неї склалося позитивне ставлення.
Сила навіювання прямо залежить від стану свідомості людини.
Емоції (від фр. Emotion

хвилювання, збудження)

складний стан організму, що припускає тілесні зміни розширеного характеру

в диханні, пульсі, залозо-виділеннях тощо

і на ментальному рівні, стан збудження чи хвилювання, що позначається сильними почуттями, і зазвичай імпульсом щодо певної форми поведінки. Якщо емоція інтенсивна, то тоді відбувається порушення інтелектуальних функцій, ступінь роздвоєння особистості, і тенденція щодо дії неврівноваженого характеру.
Механізм емоційного зараження

залучення присутніх до єдиного групового настрою внаслідок підсвідомої схильності людини піддаватися демонстрованим психічним станам при безпосередньому контакті. Емоційне зараження є прадавнім засобом інтеграції соціальних груп, який нині можна спостерігати в хоровому співі, у ритуальних діях та ін.
Ступінь зараження залежить від сили емоційного заряду та кількості присутніх людей. У масових скупченнях у кожного індивіда є надлишок емоційної напруженості та підвищена сприйнятливість до емоційного стану іншої людини. Напруженість зумовлює готовність кожного учасника відтворювати цей стан: людина підсвідомо реагує на експресивні прояви та виражальні рухи

голосність мови, ритм дихання, інтонації, міміку та пантоміміку, колір і вологість шкіри, і такою ж мірою підсвідомо переймається ними. У масових скупченнях людей, де існує безпосередній контакт, взаємне стимулювання набуває кругового характеру:
А стимулює Б; Б не тільки стимулює В, але й повертає стимул А.
Зараження виконує функції інтеграції (посилює групову згуртованість, забезпечує психологічну єдність групи) та експресії (звільнення особи від її звичних обмежень, зняття емоційного напруження);
Механізм наслідування

полягає у копіюванні та відтворенні особою зразків і моделей поведінки оточуючих. Наслідування полегшує проблему вибору та суб’єктивно начебто зменшує відповідальність за можливі наслідки своїх дій, а також стає засобом солідаризації учасників.
Сповідь

це відкриття своїх гріхів перед Богом у присутності священика, а каяття

це відчуття власної нікчемності і провини перед Господом. Сповідь і каяття

це дві складові примирення з Богом.
Сповідь можна побудувати і за десятьма заповідями. Можна готуватися до сповіді, записуючі гріхи. Цей запис можна показати або прочитати священику.

21
Таїнство Сповіді, як і будь-яке інше Таїнство Церкви, вимагає особистої участі в ньому людини. У Таїнстві відбувається безпосередня реальна зустріч з Богом, де Господь

знавець нашого серця, через священика прощає щиро розкаяні гріхи. Сповідь не є формальним перерахуванням своїх гріхів з наступним їх пробаченням. Сповідь

це акт доброї волі, результат усвідомлення власної недосконалості, небажання жити з гріхом, бажання отримати від Бога підтримку, і тільки тоді

пробачення. А можливо це лише за умови щирого і вільного наміру кожної людини. Тому сповідування гріхів за когось, хоча б воно і мало благі наміри, не буде мати сили.
Молитва
– звернення віруючого до Бога, богів, інших надприродних або асоційованим з Богом істот, а також канонізований текст цього звернення.
Молитва часто приймає вид поклоніння, вихваляння, прохання чи просто викладу своїх думок. Молитва також часто приймає форми обряду.
САМОСТІЙНА РОБОТА З ТЕМИ
Словникова робота: релігійний культ, механізми культу: переконання та переконування, навіювання, емоційне зараження, наслідування, символіка, сповідь, каяття, молитва.
Творчі завдання та проблемні ситуації
Теми рефератів
1.
Феномен релігійного культу.
2.
Релігійні культи у православ’ї та католицизмі.
3.
Релігійні культи в англіканській церкві, баптизмі та лютеранстві.
4.
Сповідь та каяття як Таїнство Церкви.
5.
Молитва як форма обряду.
6.
Психологічне значення молитви.
7.
Значення символіки у формуванні релігійності особистості.
Питання, винесені на самостійне опрацювання:
1.
Молитва у контексті святоотцівської думки.
2.
Молитва та її типи.
3.
Духовний потенціал молитви.
Питання та завдання для самоконтролю
1.
Які психологічні механізми релігійного культу можна виділити.
Охарактеризуйте кожний з них.
2.
Яке психологічне значення символіки у формуванні релігійності.
3.
Назвіть основні фази розвитку емоційності в процесі богослужінь.
4.
Охарактеризуйте сповідь як психологічний феномен.
5.
Дайте визначення феномену молитва та назвіть її типи.
6.
Яке психологічне значення молитви.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал