Методичні рекомендації до організації навчально-виховного процесу в 2013-2014 навчальному році



Сторінка17/26
Дата конвертації01.01.2017
Розмір3.97 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   26

УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ І ЛІТЕРАТУРИ


В 2013-2014 НАВЧАЛЬНОМУ РОЦІ
Із 2013-2014 навчального року навчальний процес у ЗНЗ, починаючи з 5 класу, здійснюватиметься за новими програмами для 11-річної школи, розробленими за Державним стандартом базової і повної загальної середньої освіти (постанова Кабінету Міністрів України № 1392 від 23.11.2011 р.), який ґрунтується на засадах особистісно зорієнтованого, компетентнісного й діяльнісного підходів до навчання.

Особливістю навчання української мови стає переорієнтування процесу оволодіння учнями знаннями про мову й формування мовних, мовленнєвих умінь і навичок на повноцінне засвоєння всіх ліній змісту мовної освіти – мовленнєвої, мовної, соціокультурної і діяльнісної (стратегічної), на основі яких формуються мовна, мовленнєва, соціокультурна й діяльнісна компетентності як складники комунікативної компетентності.

У цьому плані важливим є усвідомлення й розуміння вчителями всього процесу формування учня як вправного і вмілого комуніканта. Шкільна практика і бесіди з учителями під час проходження курсів підвищення кваліфікації засвідчують відсутність у значної частини словесників чіткої системи у процесі реалізації мети мовної освіти, яку схематично можна подати так:

мовленнєва мовленнєва

мовна мовна

Мета мовець ЗЛ соціокультурна К соціокультурна мовець/комунікант

діяльнісна діяльнісна



  1. Мета навчання мови – формування грамотного мовця.

  2. Реалізується через змістові лінії (ЗЛ) – мовленнєву, мовну, соціокультурну, діяльнісну.

  3. Забезпечує формування предметних компетентностей (К) – мовленнєвої, мовної, соціокультурної, діяльнісної.

  4. Завершується процес формуванням комунікативної компетентності як невід’ємної складової структури змісту освіти, яка передбачає оволодіння всіма видами мовленнєвої діяльності, основами культури усного і писемного мовлення, базовими вміннями і навичками використання мови в різних сферах і ситуаціях.

У процесі реалізації змістових ліній словесникам слід звернути увагу на окремі суттєві моменти, врахування яких надасть навчальній діяльності осмисленого і цілеспрямованого характеру.

Під час реалізації мовленнєвої змістової лінії слід дотримуватися усталеної системи, яка полягає в засвоєнні учнями мовленнєвознавчих понять (текст, тема, головна думка, тип, стиль, абзац, план тощо) і формування на їх основі вмінь і навичок у всіх видах мовленнєвої діяльності – аудіативних, читацьких, текстотворчих (мовленнєва компетентність).

Це вимагає відповідного календарного планування уроків розвитку мовлення, в якому види робіт передбачаються від простішого до більш складного, наприклад: аудіювання – переказ – твір. Контроль певного виду мовленнєвої діяльності (найчастіше переказ, твір) можливий лише за умови, що йому передували уроки навчального характеру. На жаль, записи в класних журналах на сторінці обліку змісту навчальних занять часто суперечать даній логіці.

Чітко усвідомленою має бути мета уроків розвитку мовлення, особливо це стосується аудіювання та переказу. На запитання "Що таке аудіювання?", "Якою є мета уроку, на якому пишеться переказ?" учні відповідають: "Дати відповідь на 12 тестів" і відповідно "Переказати прочитаний текст у письмовій чи усній формі". Недоусвідомлення ролі таких занять призводить до формалізму в навчальній діяльності учнів: замість удосконалення текстотворчих умінь ( і в першому, і в другому випадках тексти є досконалими зразками, підготовчим матеріалом для конструювання майбутніх власних висловлювань на уроках написання творів) учні відтворюють сприйняту на слух інформацію без проекції на кінцевий результат – власний текст.

Оскільки реалізація змісту мовленнєвої лінії здійснюється як на спеціальних уроках з розвитку мовлення, так і на уроках засвоєння основ науки про мову, звертаємо увагу на останні. Щоб процес формування мовленнєвої компетентності учнів на таких уроках був ефективним, потрібно більше часу відводити на мовленнєву комунікацію самих школярів, причому всіх, а не окремих. Читання умови вправи, коментар, пояснення ходу виконання, обґрунтування достовірності висновків – усе це сфери діяльності учнів. Безперечно, вони потребують часу, не завжди досконалі і правильні, але лише в процесі власної діяльності набуваються вміння і навички.

Не викликає сумніву розуміння вчителями призначення мовної змістової лінії – засвоєння учнями системних знань про мову й формування на їх основі відповідних умінь як засобу пізнання, спілкування, самовираження людини (мовна компетентність). Проблема в іншому: недостатньо реалізується стилістично-функціональний та комунікативний підходи щодо засвоєних мовних явищ. Учні (бодай ті, хто прагне вчитися) вільно оперують лексико-фразеологічними, граматичними, стилістичними засобами мови на рівні теорії, правил, проте часто відчувають труднощі, а то й бувають безпорадними в практичному використанні цих засобів. Для прикладу: вони знають односкладні речення (їх визначення, види, наводять приклади), проте щодо їх комунікативної функції висловлюються невпевнено, поверхово. Тому є потреба більше передбачати практично спрямованих завдань, моделювати мовленнєві ситуації.

Під час реалізації мовної змістової лінії важливо не переобтяжувати урок різними видами і формами роботи (не в цьому методична вправність та інформаційна обізнаність), а організовувати самостійну пізнавальну діяльність школярів, бачити й чути кожного, вчасно підтримувати й зорієнтовувати і (що особливо важливо і на що, як правило, не вистачає часу) заслуховувати результати роботи, поціновувати зроблене, вселяти віру у власні сили і в такий спосіб заохочувати до навчання.

Насущною залишається проблема формування соціокультурної компетентності школярів, яка здійснюється шляхом реалізації соціокультурної змістової лінії програми.



Метою соціокультурної змістової лінії шкільного курсу мови є формування українознавчого світогляду учнів, а засобом досягнення мети – система текстів, які сприяють формуванню духовного світу учнів, ціннісних світоглядних уявлень, загальнолюдських ціннісних орієнтирів. Шкільна практика свідчить, що використання тексту як дидактичного матеріалу використовується вчителями не в повній мірі і зводиться до обмеженого кола завдань. Аби уникнути такого підходу, пропонуємо доцільні види робіт на основі тексту з метою використання його комунікативних можливостей:

  1. Текст використовується найперше з комунікативною метою, оскільки є зразком правильного мовлення.

  2. Призначається для відпрацювання на ньому виучуваної мовної теми.

  3. Завдання для роботи з текстом диференціюються залежно від поставленої мети, зокрема:

    • мета: збагачення мовлення учнів комунікативно значущою лексикою; види робіт: 1) семантизація слів, добір синонімів, антонімів; 2) доповнення тематично об'єднаних рядів слів, вилучення зайвих; 3) спостереження за функціонуванням слів у текстах;

    • мета: формування текстотворчих умінь; види робіт: 1) визначення теми, головної думки тексту; 2) добір заголовка чи його обговорення; 3) поділ тексту на частини, складання плану; 4) визначення типу, жанру, стилю мовлення, ситуації, в якій цей текст буде доречним; 5) знаходження художніх засобів, образних висловів, які дають змогу авторові реалізувати задум;

    • мета: виконання конструктивних, трансформативних та ситуативних вправ на базі тексту; види робіт: 1) доповнення або трансформація тексту; 2) тематичний добір або побудова речень; 3) робота з тематично об’єднаними прислів’ями, приказками; 4) виконання ситуативних вправ; 5) стислий, вибірковий чи творчий переказ тексту;

    • мета: створення власнихвисловлювань на подібну тему; види робіт: 1) висловлення оцінних суджень; 2) написання творів-мініатюр; 3) побудова текстів за канвою, опорними словами, планом, окресленою ситуацією спілкування; 4) створення монологів на основі власних спостережень чи ланцюжком асоціацій, текстів-описів, текстів-розповідей, текстів-міркувань, тобто тексту як продукту мовленнєвої діяльності.

Сформувати комунікативні навички неможливо без залучення дітей до активної мовленнєвої діяльності, в процесі якої вони набувають не лише предметних, а й загальнонавчальних умінь і навичок, формування яких передбачено діяльнісною (стратегічною) змістовою лінією.Реалізаціяцієї змістової лінії відбувається у процесі роботи над опрацюванням навчального матеріалу мовної, мовленнєвої й соціокультурної змістових ліній. Звертаємо увагу на структуру загальнонавчальних умінь та змістове наповнення кожного з видів. Знання їх допоможе вчителеві визначитися при плануванні роботи на кожен урок щодо формування того чи іншого вміння.

  1. Інтелектуальні (виділення в об’єктах ознак і властивостей, знаходження серед них основних, другорядних; порівняння й зіставлення, аналіз, синтез, узагальнення, оцінювання, класифікація).

  2. Комунікативні(оволодіння способами побудови усного й писемного мовлення залежно від цілей і умов спілкування з іншою людиною (вчителем, однолітком) в ході навчальної роботи).

  3. Інформаційні (здійснення бібліографічного пошуку, уміння здобувати інформацію з різноманітних джерел, робота з текстом тощо).

  4. Організаційно-контрольні (володіння способами організації навчальної діяльності: цілевизначення, планування, розподіл роботи над певним завданням на етапи, оцінювання проміжних і кінцевих результатів, рефлексія результатів і ходу їх досягнення, здійснення відповідних корективів тощо).

У навчанні української літератури головною залишається проблема читання – одна з найважливіших у навчально-виховному процесі школи. Розвиток новітніх технологій потребує набагато кращого вміння читати, ніж раніше. Це пов’язано з тим, що в останні десятиріччя стрімко зростає обсяг інформації, яку необхідно засвоїти для успішної подальшої життєдіяльності. А це, своєю чергою, потребує збільшення темпу читання, швидкості розуміння і прийняття рішення. Тож читання стає основою освіти і самоосвіти, неперервною навичкою освіти людини протягом усього життя.

Якщо йдеться не про вміння складати літери у слова, а про художній твір, то це вміння сприймати прочитане, розуміти сказане автором, відшуковувати в ньому особистісні смисли і в такий спосіб самовдосконалюватись. У цьому плані для багатьох учнів проблема читання є дуже актуальною.

Спостереження за читацькою діяльністю школярів на уроках літератури свідчить про недостатній рівень їхньої читацької культури, тобто знань, умінь та почуттів, які дозволяють повноцінно та самостійно засвоювати інформацію. Крім суб'єктивних, є й об'єктивні причини цього, серед яких назвемо відсутність цілеспрямованої роботи з боку вчителів та недостатнє усвідомлення школярами суті читацьких умінь.

Якими ж читацькими вміннями має володіти учень, щоб успішно працювати з текстом? Наскільки він обізнаний із ними? Назвемо бодай головні:



  1. Читати незнайомий текст із належною швидкістю і після одного прочитання розуміти фактичний зміст, структуру тексту.

  2. Ділити текст на смислові завершені частини.

  3. Установлювати причинно-наслідкові зв’язки між реченнями, абзацами.

  4. Виділяти в прочитаному головне і деталі.

  5. Визначати тему та головну думку тексту, розуміти його призначення.

  6. Добирати заголовки до тексту і його частин.

  7. Ставити запитання до прочитаного й відповідати на них.

Проте обізнаність ще не є свідченням сформованості відповідних умінь. Учень може знати, але не мати внутрішньої потреби до читання як засобу самовдосконалення, саморозвитку. Учитель має чітко усвідомлювати: він приходить у клас не для того, щоб учні засвоїли творчість письменника чи певні літературознавчі поняття. Завдання в іншому: навчити дітей спілкуватися з прекрасним (у нашому випадку – з мистецтвом слова),використати багатий духовний потенціал людства, акумульований у художньому слові, щоб робити власні висновки і формувати власні правила життя. Поки ми цього не усвідомимо й роботу зводитимемо до формулювання теми, головної думки твору, аналізу образів, визначення проблем, література як шкільний предмет не виконає свого основного призначення – творити Людину.

Сформовані читацькі уміння означають:



  1. Здатність учнів розуміти прочитаний текст, розмірковувати над його змістом.

  2. Аналізувати та критично оцінювати отриману інформацію з позицій сучасності.

  3. Співвідносити текст із особистим життєвим досвідом.

  4. Висловлювати власну думку, оцінне ставлення до прочитаного

  5. Формулювати гіпотези, висновки і головне – використовувати читання як засіб самовдосконалення та здобуття нових знань для подальшого навчання, використання отриманої інформації в процесі життєдіяльності.

Актуальними залишаються методичні рекомендації щодо сучасного уроку української мови і літератури, вироблені під час обласних семінарів «Сучасний урок української літератури в умовах компетентнісно зорієнтованої освіти», «Сучасний урок української мови в умовах компетентнісно зорієнтованої освіти», "Педагогічний досвід як шлях оновлення змісту науково-методичної роботи в установах і закладах освіти та розвитку педагогічної майстерності вчителя", проведених відповідно на базі Дубенського, Березнівського та Костопільського відділів освіти для методистів районних (міських) методичних кабінетів.

Для забезпечення індивідуальних інтересів учнів, зокрема старшої школи, передбачені курси за вибором та факультативи. З метою належної організації їх роботи радимо керуватися листомМіністерства освіти і науки України № 1/9-349 від 20.05.2013 р. "Про навчальні плани загальноосвітніх навчальних закладів та структуру 2013-2014 навчального року", відповідно до якого "за рішенням навчального закладу облік занять з курсів за вибором може здійснюватися на сторінках класного журналу або у окремому журналі. Рішення щодо оцінювання навчальних досягнень учнів також приймається навчальним закладом.

Факультативи, групові та індивідуальні заняття проводяться для окремих учнів, чи груп учнів. В окремому журналі зазначається склад групи, яка відвідує факультативні заняття з предметів та ведеться облік відвідування. Оцінювання навчальних досягнень учнів може здійснюватися за рішенням педагогічної ради".

При плануванні роботи курсів за виборомта факультативів керуватися програмами, рекомендованими МОН України і вміщеними в посібниках:


  1. Збірник програм курсів за вибором і факультативів з української мови / за заг. ред. К. В. Таранік-Ткачук. – Київ: Грамота, 2011.

  2. Збірник програм курсів за вибором і факультативів з української літератури / за заг. ред. К. В. Таранік-Ткачук. – К.: Грамота, 2011.

Якщо за рахунок варіативної складової збільшено кількість годин на вивчення мови чи літератури, то, розробляючи календарне планування, "вчитель самостійно вирішує питання щодо збільшення кількості годин на вивчення тих чи інших тем у порівнянні з передбаченими навчальною програмою".

В умовах особистісно зорієнтованого навчання української мови і літератури актуальним є питання типології та структури уроку. Спостерігається невідповідність між усталеною традиційною типологією та новою, особистісно зорієнтованою структурою. У цьому випадку і вчителі, і керівники ЗНЗ мають ураховувати наступні моменти:



  1. Із переходом на тематичний облік знань утратив свою актуальність такий структурний елемент уроку, як перевірка домашнього завдання.

  2. Новими, порівняно з традиційними, є наступні етапи уроку: цілевизначення і планування, рефлексія процесу роботи та її результатів.

  3. Мотиваційний етап включає в себе створення емоційного настрою уроку, актуалізацію суб'єктного досвіду та актуалізацію опорних знань.

Вагоме місце в структурі заняття має бути приділене актуалізації суб'єктного досвіду. Учень приходить на заняття зі своїми почуттями, запитами, зі своїм одвічним: а навіщо це мені потрібно? Протевчитель часто не тільки не дає відповіді, навіть не пробує з’ясувати, а що ж потрібне присутнім, які їх очікування, з чим вони прийшли на урок. В умовах особистісно зорієнтованого навчання це стає нормою, що й передбачено у структурі уроку.

Належне засвоєння теми неможливе без чіткого визначення цілей. Після повідомлення теми уроку кожен учень отримує перелік навчальних цілей, визначених на основі вимог програми, до яких додає власні цілі. Систематична й цілеспрямована робота в цьому плані сприятиме усвідомленню важливості оволодіння відповідними навичками для успішної діяльності в будь-якій сфері.

Специфіка етапу опрацювання нового матеріалу в умовах особистісно зорієнтованого навчання "полягає в перевазі самостійної та парно-групової роботи, постійному зверненні до активних та інтерактивних технологій, постійної уваги до віднайдення учнем особистісних смислів у виучуваному матеріалі".

„Тільки постійне осмислення, аналіз і перебудова особистого досвіду, – пише Л. Гриценко, – забезпечують людині просування у своєму розвитку”. Саме тому на особистісно зорієнтованому уроці значну увагу приділяємо рефлексії й оцінюванню. Рефлексуються й оцінюються не лише результат, а й процес та пов’язані з ним почуття.

Вкотре звертаємо увагу педагогів і керівників ЗНЗ, що колонки для контролю видів мовленнєвої діяльності, оцінювання яких здійснюється індивідуально (говоріння: діалог, усний переказ, усний твір; читання вголос) учитель може відводити в межах мовних тем (рекомендація Міністерства освіти України), і тоді вони враховуються при виставленні тематичної, або на початку семестру (рекомендація Рівненського ОІППО). Якщо колонки відводяться на початку семестру (про це просять учителі, оскільки не встигають опитати всіх учнів під час вивчення мовної теми), після них виставляється тематична оцінка,яка враховується при виставленні семестрової.

При виставленні тематичної оцінки слід керуватися критеріями оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти,затвердженими наказом МОН України № 371 від 05.05.2008 р., Інструкцією з ведення класного журналу учнів 5-11(12)-х класів загальноосвітніх навчальних закладів,затвердженою наказом МОН України № 496 від 03.06.2008 р. та рекомендаціями МОН України щодо вивчення предметів.

Що стосується української мови і літератури, тематичнавиставляється на підставі оцінок за:


  • мовні знання і вміння (поточні і контрольна з теми);

  • мовленнєві уміння й навички (навчальні і контрольні роботи з розвитку мовлення, які проводилися в межах теми);

  • види мовленнєвої діяльності, оцінювання яких здійснюється індивідуально (за умови, що колонки відведені в темі);

  • ведення зошитів і перевірку творів, що вивчалися напам'ять.

До уваги беруться всі показники, проте це не середнє арифметичне наявних оцінок. Учитель має враховувати активність учня в процесі вивчення теми, спад чи ріст його навчальних досягнень, диференціювати вагомість оцінки. Щодо останнього: не можна ставити в один ряд оцінку за зошит і за творчу роботу з розвитку мовлення чи контрольну роботу з теми.

Творчих успіхів словесникам у 2013-2014 навчальному році!



Віра ФУРМАН,

завідувач кабінету суспільних предметів Рівненського ОІППО

Олена ПИШКО,

методист кабінету суспільних предметів Рівненського ОІППО

Алла ГОРЕЦЬКА,

методист кабінету суспільних предметів Рівненського ОІППО
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

ЩОДО ВИВЧЕННЯ ПРЕДМЕТІВ

СУСПІЛЬНО-ГУМАНІТАРНОГО СПРЯМУВАННЯ


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   26


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал