Методичні рекомендації для виконання курсових робіт з дисциплін професійної І практичної підготовки спеціальн І ст ь 010100 «Професійна освіта. Комп’ютерні технології»



Сторінка3/4
Дата конвертації28.12.2016
Розмір0.51 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
1   2   3   4

Бібліографічний опис літератури наводять за алфавітом.



10. Додатки. Містять матеріал, що є необхідним для розуміння повноти проведеної роботи.

Додатки оформляються відповідно до п.6 цього положення і можуть включати: додаткові ілюстрації або таблиці, проміжні доведення, розрахунки, інструкції, методики, лістинги та описи комп’ютерних програм тощо.


6. Загальні правила оформлення курсової роботи

Пояснювальна записка

Пояснювальна записка є основним документом під час захисту курсової роботи та структурується відповідно до п.5 з дотриманням вимог чинних стандартів. У ній відбивають етапи і результати, отримані при виконанні курсової роботи.

Пояснювальна записка до курсової роботи друкується через півтора інтервали на одній стороні аркуша формату А4 (210×297 мм). Під час оформлення залишати поля: ліворуч – 30 мм, зверху і знизу – 20 мм, праворуч –10 мм.

Рекомендована гарнітура – Times New Roman, кегль – 14, інтервал між рядками – 1,5.

Курсова робота має бути надрукована чітко, без помилок і виправлень.

Під час оформлення пояснювальної записки необхідно дотримуватися рівномірної щільності, контрастності та чіткості зображення впродовж усього тексту. У тексті повинні бути чіткі лінії, літери, цифри та інші знаки.

Виклад змісту роботи в пояснювальній записці повинен бути коротким, чітким, що виключає можливість суб’єктивного тлумачення, і вестися від першої особи множини, наприклад : «приймаємо», «вибираємо» і т.д. Такі вирази, як «я беру», «вважаю», «мені задане» уживати не слід. Мова викладу повинна бути технічно грамотною, не містити мало уживаних слів.

Прізвища, назви установ, організацій, фірм та інші власні назви у звіті наводять мовою оригіналу. Допускається транслітерувати власні назви і наводити назви організацій у перекладі на мову пояснювальної записки, додаючи оригінальну назву (під час першого згадування).

Під час оформлення пояснювальної записки необхідно користуватися встановленими стандартами термінологією і визначеннями, а за їх відсутності – загальноприйнятими в науково-технічній літературі.

Усі прийняті в пояснювальній записці малопоширені умовні позначення, символи, одиниці, скорочення і терміни пояснюють за першої появи цих елементів у тексті роботи.

Текст пояснювальної записки поділяють на розділи, підрозділи, пункти та підпункти. Розділи і підрозділи повинні мати заголовки. Пункти і підпункти можуть мати заголовки. Заголовки структурних елементів записки і заголовки розділів слід розташовувати посередині рядка і друкувати великими літерами без крапки у кінці, не підкреслюючи.

Заголовки підрозділів, пунктів і підпунктів роботи слід починати з абзацного відступу (1,25 пт) і друкувати малими літерами, крім першої великої, не підкреслюючи, без крапки вкінці.

Якщо заголовок складається з двох і більше речень, їх розділяють крапкою. Перенесення слів у заголовку розділу не допускається.

Відстань між заголовком і подальшим чи попереднім текстом повинна бути не менше ніж 2 рядки. Відстань між рядками заголовків, а також між двома заголовками приймають такою, як у тексті.

Кожну структурну частину і розділ пояснювальної записки необхідно починати з нової сторінки. Не допускається розміщувати назву підрозділу, а також пункту й підпункту в нижній частині сторінки, якщо після неї розміщено тільки один рядок тексту.

Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів, рисунків, таблиць, формул подають арабськими цифрами без знака №, дотримуючись наскрізної нумерації.

Першою сторінкою пояснювальної записки є титульний аркуш, який включають до загальної нумерації сторінок пояснювальної записки курсової роботи. На титульному аркуші номер сторінки не ставлять.

Структурні елементи «АНОТАЦІЯ», «ЗМІСТ», «ВСТУП», «ВИСНОВКИ», «ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ» не мають порядкового номера, але всі аркуші, на яких розміщені згадані структурні частини пояснювальної записки, нумерують звичайним чином. Не нумерують лише їх заголовки, тобто не можна друкувати «1 ВСТУП», або «6 ВИСНОВКИ».

Розділи пояснювальної записки повинні мати порядкову нумерацію в межах викладеної суті роботи і позначатися арабськими цифрами без крапки, наприклад, 1, 2, 3 тощо.

Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, відокремлених крапкою. Після номера підрозділу крапку не ставлять, наприклад 1.1, 1.2 тощо.

Пункти повинні мати порядкову нумерацію в межах кожного розділу або підрозділу. Номер пункту складається з номера розділу і порядкового номера пункту, або з номера розділу, порядкового номера підрозділу та порядкового номера пункту, відокремлених крапкою. Після номера пункту крапку не ставлять, наприклад, 1.1, 1.2, або 1.1.1, 1.1.2 тощо.

Номер підпункту складається з номера розділу, порядкового номера підрозділу, порядкового номера пункту і порядкового номера підпункту, відокремлених крапкою, наприклад, 1.1.1.1, 1.1.1.2, 1.1.1.3 тощо. Після номера підпункту крапку не ставлять.

Ілюстрації (рисунки, графіки, схеми, діаграми, фотознімки) слід розташовувати безпосередньо після тексту, де вони згадуються вперше, або на наступній сторінці. На всі ілюстрації мають бути посилання у тексті. Ілюстрації, розміщені в тексті, повинні відповідати вимогам стандартів «Системи конструкторської документації» та «Єдиної системи програмної документації».

Фотознімки розміром меншим за формат А4 мають бути наклеєні на аркуші білого паперу формату А4.

Ілюстрація позначається словом «Рис.___», яке разом із назвою ілюстрації розміщується під нею симетрично до тексту .

Ілюстрації слід нумерувати арабськими цифрами з порядковою нумерацією в межах розділу, за винятком ілюстрацій, наведених у додатках. Номер ілюстрації складається з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, відокремлених крапкою, наприклад, «Рис. 3.2» (другий рисунок третього розділу). Якщо подано назву ілюстрації, то після номера рисунка ставлять крапку, а назву записують з великої літери.

Наприклад: Рис. 3.1. Схема розміщення елементів касети.

За необхідності під номером і назвою рисунка наводиться експлікація, в якій деталі ілюстрації позначаються цифрами, супроводжуються текстом, причому експлікація не змінює загального представлення ілюстрації, а лише пояснює її, наприклад:



Рис. 1.24. Схема розміщення елементів касети: 1 – розмотувач плівки; 2 – ролики; 3 - привідний вал; 4 – опорні стійки.

Узагальнюючий матеріал, зазвичай, оформляють у вигляді таблиць. Горизонтальні та вертикальні лінії, які розмежовують рядки таблиці, а також лінії зліва, справа і знизу, що обмежують її, можна не проводити, якщо їх відсутність не утруднює користування таблицею.

Таблицю слід розташовувати безпосередньо після тексту, у якому вона згадується вперше, або на наступній сторінці. На всі таблиці мають бути посилання в тексті звіту.

Таблиці слід нумерувати арабськими цифрами порядковою нумерацією в межах розділу, за винятком таблиць, що наводяться у додатках.

Номер таблиці складається з номера розділу і порядкового номера таблиці, відокремлених крапкою, наприклад: «Таблиця 2.1» – перша таблиця другого розділу (аналогічно нумерації ілюстрацій).

Таблиця може мати назву, яку друкують малими літерами (крім першої великої) і вміщують над нею. Назва має бути стислою і відображати зміст таблиці, наприклад: «Таблиця 2.1 Норми освітленості кабінетів ПК» .

Якщо рядки або графи таблиці виходять за межі формату сторінки, таблицю поділяють на частини, розміщуючи одну частину під одною, або поруч, чи переносячи частину таблиці на наступну сторінку, повторюючи в кожній частині таблиці її головку і боковик.

Під час поділу таблиці на частини допускається головку або боковик заміняти відповідно номерами граф або рядків, нумеруючи їх арабськими цифрами у першій частині таблиці. Слово «Таблиця» вказують один раз зліва над першою частиною таблиці, а над іншими частинами пишуть: «Продовження таблиці» із зазначенням номера таблиці.

Заголовки граф таблиці починають з великої літери, а підзаголовки – з малої, якщо вони складають одне речення з заголовком. Підзаголовки, що мають самостійне значення, пишуть з великої літери. У кінці заголовків і підзаголовків таблиць крапки не ставлять. Заголовки і підзаголовки граф вказують в однині.

Формули набираються за допомогою редактора формул і розташовують безпосередньо після тексту, в якому вони згадуються, посередині сторінки. Вище і нижче кожної формули або рівняння повинно бути залишено не менше одного вільного рядка.

Формули та рівняння слід нумерувати порядковою нумерацією в межах розділу. Номер формули або рівняння складається з номера розділу і порядкового номера формули або рівняння, відокремлених крапкою, наприклад, формула (3.1) – перша формула третього розділу. Номер зазначають на рівні формули або рівняння, в дужках у крайньому правому положенні на рядку. Нумерувати слід лише ті формули, на які є посилання у тексті. Інші нумерувати не рекомендується.

Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів необхідно подавати безпосередньо під формулою в тій послідовності, в якій вони згадуються у ній.

Пояснення значення кожного символу і числового коефіцієнта потрібно подавати з нового рядка. Перший рядок пояснення починають зі слова «де» без двокрапки.

Наприклад:

Передаточне відношення розраховують за формулою

(3.1)

де – кутова швидкість ведучої ланки;

кутова швидкість веденої ланки передачі.

Загальне правило пунктуації в тексті з формулами таке: формула входить до речення як його рівноправний елемент. Тому в кінці формул і в тексті перед ними розділові знаки ставлять відповідно до правил пунктуації.

Розділовими знаками між формулами, котрі йдуть одна за одною і не відокремлені текстом, можуть бути кома або крапка з комою безпосередньо за формулою до її номера.

Двокрапку перед формулою ставлять лише у випадках, передбачених правилами пунктуації: а) у тексті перед формулою є узагальнювальне слово; б)цього вимагає побудова тексту, що передує формулі.



Посилання в тексті пояснювальної записки на джерела слід зазначати порядковим номером за переліком посилань чи списку використаних джерел, виділених двома квадратними дужками. Наприклад, «... у роботах [1- 7]...», або «... у роботах [1; 5; 21]...».

Порядок оформлення посилань на джерела в тексті:

1) якщо посилаються на всю роботу, то в квадратних дужках пишуть порядковий номер джерела в списку джерел: наприклад, «...деякі автори [27; 40] не розділяють подібну точку зору»;

2) якщо в тексті вживається цитата чи викладаються твердження, положення, висновки й ін., автором яких не є студент, то в квадратних дужках указують номер джерела за списком і через кому – номер сторінки, що цитується. Наприклад, [14, с. 5].

Допускається наводити посилання на джерела у виносках, при цьому оформлення посилання має відповідати його бібліографічному опису за переліком посилань із зазначенням номера. Наприклад:

Цитата в тексті: «... у загальному обсязі робочого часу частка інформаційної роботи перевищує 70 % [6] 1)».

Відповідний опис у переліку посилань:

6. Автоматизація робіт в установах // ТНЕР. – № 4. – К.: Наука, 1987. – С. 67-72.

Відповідне подання виноски:



1)[6] Автоматизація робіт в установах // ТНЕР. – № 4. – К.: Наука, 1987. – С. 67-72.

Під час посилань на розділи, підрозділи, пункти, підпункти, ілюстрації, таблиці, формули, рівняння, додатки зазначають їх номери.

У процесі посилань слід писати: «... у розділі 3...», «... див. 2.1...», «... за 3.3.4...», «...відповідно до 2.3.4.1...», «...на рис.1.3...», «...у таблиці 3.2...», «...(див.табл.3.2)...», «…за формулою (3.6)...», «у рівняннях (1.15-1.19)...», «...у додатку Б...».

Перелік джерел, на які є посилання в основній частині пояснювальної записки, наводять у кінці тексту, починаючи з нової сторінки. У відповідних місцях тексту мають бути посилання.

Бібліографічний опис – сукупність бібліографічних даних про документ, його складові частини або групу документів, поданих за певними правилами, необхідних і достатніх для характеристики та ідентифікації документу.

Бібліографічний опис складають відповідно до чинних стандартів із бібліотечної та видавничої справи. Зокрема, потрібну інформацію щодо бібліографічного опису можна одержати зі стандарту: ДСТУ ГОСТ 7.1.2006 «Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання».

Додатки слід оформляти як продовження записки на її наступних сторінках, або у вигляді окремої частини, розташовуючи їх (додатки) у порядку появи посилань на них у тексті.

Якщо додатки оформляють на наступних сторінках записки, кожний такий додаток повинен починатися з нової сторінки. Додаток повинен мати заголовок, надрукований угорі малими літерами з першої великої симетрично відносно тексту сторінки. Посередині рядка над заголовком малими літерами (з першої великої) повинно бути надруковано слово «Додаток __» і велика літера, що позначає додаток. Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Ґ,Є,З,І,Ї,Й,О,Ч,Ь,Х.

Наприклад:

Додаток А

Структурний алгоритм комп’ютерної програми

За необхідності текст додатків може поділятися на розділи, підрозділи. Пункти і підпункти слід нумерувати в межах кожного додатку. У цьому разі перед кожним номером ставлять позначення додатку (літеру) і крапку, наприклад, А.2 – другий розділ додатку А; Г.3.1 – підрозділ 3.1 додатку Г; Д.4.1.2 – пункт 4.1.2 додатку Д; Ж.1.3.3.4 підпункт 1.3.3.4 додатку Ж.

Ілюстрації, таблиці, формули та рівняння, що є в тексті додатка, слід нумерувати в межах кожного додатку, наприклад, рисунок Г.3 – третій рисунок додатку Г; таблиця А.2 – друга таблиця додатку А; формула (А.1) – перша формула додатку А.
7. Підготовка курсової роботи до захисту і процедура захисту

Робота над курсовою закінчується її захистом. За тиждень до початку захисту визначається час і місце її проведення. Перенесення дня захисту курсової роботи можливе лише з поважних причин.

Студент, що не виконав курсову роботу в термін, допрацьовує її самостійно. Консультації в цьому випадку організуються з урахуванням причин відставання. Відповідно до заяви студента завідувач кафедрою призначає день засідання комісії для захисту роботи.

Курсові роботи допускаються до захисту лише з дозволу керівника. Під час захисту перевіряється рівень виконання, глибина розуміння студентом основних положень роботи, а також набувається досвід виступу перед аудиторією.

Захист проводитися перед спеціальною комісією з двох-трьох викладачів за особистої участі керівника курсової роботи, у присутності студентів навчальної групи. Такий публічний захист також дає змогу ознайомити групу студентів з роботою її членів і виробити однакові вимоги до курсових робіт у керівників.

Піл час підготовки до захисту студент повинен намітити план і написати тези доповіді з викладом основних положень курсової роботи. При цьому, варто звернути увагу на точність і послідовність викладу доповіді.

У доповіді необхідно розповісти про мету і завдання роботи, шляхи їх вирішення, основні отримані результати:

- відзначити важливі й оригінальні рішення в роботі;

- сформулювати висновки і дати рекомендації з практичного використання результатів роботи.

Доповідь триває протягом 5-7 хв. і супроводжується поясненням графічного матеріалу (за наявності).

Захист курсової роботи проводиться перед комісією в такому порядку:

1. Повідомлення студента про актуальність, мету, завдання роботи, виклад основних положень дослідження, висновки.



  1. Запитання членів комісії і присутніх.

  2. Відповіді студента на поставлені запитання.

  3. Зауваження членів комісії.

  4. Відповіді студента на зауваження, а, за наявності заперечень, короткі обґрунтування своєї пропозиції.

  5. Висновок комісії.

Запитання ставляться лише із тих розділів теорії, на яких ґрунтується робота. У процесі захисту студент повинен показати належні знання з курсу відповідно до тих питань, що порушені в курсовій роботі, виявити уміння логічно мислити, переконливо обґрунтовувати і відстоювати (за необхідності) свою думку. На захисті доречні питання, що дозволяють перевірити знання із суміжних дисциплін, на яких ґрунтується розробка.

Оцінка за курсову роботу виставляється на підставі суми набраних балів за змістову частину курсової роботи та її захист перед комісією. При цьому, розподіл балів здійснюється наступним чином: максимальна оцінка 75 балів виставляється за якісне виконання курсової роботи і 25 балів за вміння студента представити роботу під час її захисту:



Критерії оцінювання змісту курсової роботи

Максимальна кількість балів

  • актуальність роботи, обґрунтування теми, постановка мети і завдань, цілісне формування змісту курсової роботи

5 балів

  • використання методів дослідження (теоретичні, емпіричні, специфічні)

10 балів

  • науково-теоретичний рівень: розробка комп’ютерно-інтегрованої програми, моделі, системи (у тому числі 11 балів за проміжну атестацію)

30 балів

25 балів

  • узагальнене формування висновків, оформлення курсової роботи

5 балів

Критерії оцінювання захисту курсової роботи




  • чіткість доповіді, її структурна і змістова цілісність, володіння термінологією

10 балів

  • розуміння і знання основного змісту курсової роботи, вміння творчо представляти узагальнений матеріал, використовувати теоретичні положення і конкретні приклади

10 балів

  • вміння вести бесіду із членами комісії, під час відповіді на навідні і додаткові питання самостійно виправляти допущені неточності

5 балів

За результатами набраних протягом захисту курсової роботи балів студентові виставляється загальна літерна та бальна оцінка за шкалою ЄКТС і 5-ти бальна оцінка за національною шкалою:


Оцінка ЄКТС літерна

100-бальна оцінка

ЄКТС


Національна шкала оцінювання

5-бальна (4-рівнева)



А

90-100

ВІДМІННО – 5 бали

(3-й рівень)



В

85-89

ДОБРЕ – 4 бали

(2-й рівень)



С

75-84

D

65-74

ЗАДОВІЛЬНО – 3 бали

(1-й рівень)



E

60-64

F

35-59

НЕЗАДОВІЛЬНО – 2 бали

(0-й рівень)



Fx

0-34


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал