Методичні рекомендації для викладачів і студентів усіх спеціальностей Затверджено




Сторінка1/5
Дата конвертації04.06.2017
Розмір0.5 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
  1   2   3   4   5

Міністерство освіти і науки України
Національний технічний університет
«Харківський політехнічний університет»
ОРГАНІЗАЦІЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
СТУДЕНТІВ З ВИВЧЕННЯ КУРСУ
“ІСТОРІЯ УКРАЇНИ”
Методичні рекомендації для викладачів і студентів усіх
спеціальностей
Затверджено редакційно-видавничою радою університету,
протокол № 1 від 30.03.2007 р.
Харків НТУ „ХПІ” 2007

Організація самостійної роботи студентів з вивчення курсу
“Історія України”: Методичні рекомендації для викладачів і
студентів
усіх
спеціальностей /Уклад. С.
І.
Мешковая,
В. І. Силантьєв / За ред. В. І. Ніколаєнка. – Харків: НТУ „ХПІ”,
2007. – 67 с.
Укладачі: С.І.Мешковая, В.І.Силантьєв
Рецензенти: Ю .І .Озерський, канд. іст. наук, доцент НТУ “ХПІ”
М. К. Подольський, канд. іст.наук, доцент НТУ “ХПІ”
В. П. Потоцький, канд. іст. наук, доцент Харкавсь- кого національного університету ім. В. Н. Каразіна
Кафедра політичної історії
© С. І. Мешковая,
В. І. Силантьєв, 2007 р.

ВСТУП
Концепція модернізації сучасної української освіти передбачає підготовку кваліфікованих, компетентних фахівців на рівні світових стандартів, соціально й професійно мобільних,
конкурентоспроможних на вітчизняному, європейському і
світовому ринках праці. Як свідчить міжнародна практика,
сучасний фахівець у будь-якій сфері діяльності ефективно реалізує
свої професійні здібності лише за умов засвоєння ним загальнолюдських гуманітарних цінностей, що формувалися попередніми поколіннями протягом століть. Особливу роль у цьому відношенні мають дисципліни гуманітарного циклу, які в
Національному технічному університеті “Харківський політехнічний інститут” викладаються студентам усіх курсів,
сприяють гуманізації технічної освіти, подоланню вузькофахового мислення майбутніх інженерів.
Однією з провідних гуманітарних дисциплін в НТУ “ХПІ” є
курс “Історія України”, в якому висвітлюються основні етапи
історичного шляху українського народу. Викладання цього курсу сприяє розвитку у студентської молоді почуття патріотизму, формує
глибокі морально-етичні переконання, допомагає самостійно орієнтуватися в суспільно-політичному житті й оцінювати історичні
події та явища, що відбуваються в Україні та за її межами.
Важлива роль в оволодінні студентами знаннями з курсу
“Історії України” належить самостійній роботі, яка поступово стає однією з провідних форм навчання. Вона набула особливого значення після приєднання у 2004 р. вищих навчальних закладів
нашої держави до Болонської конвенції, коли активно почалося впровадження кредитно-модульної системи організації
навчального процесу. Ця система, насамперед, базується на самостійній пізнавальній діяльності студентів, стимулює
проблемний, дискусійний характер навчання, підвищує творчу активність студентів у процесі оволодіння професійними й загальноосвітніми знаннями. Поняття активізації, оптимізації та
інтенсифікації всіх ланок навчально-виховного процесу стають невід’ємними складовими сучасної дидактики.
Головна мета самостійної пізнавальної діяльності
студентів – навчитися індивідуально здобувати, оновлювати,
поповнювати знання, плідно використовувати їх під час навчання та в подальшій професійній діяльності.
Самостійна робота студентів базується на принципах розвиваючого навчання, відбувається без безпосередньої участі
викладача, але під його керівництвом. У процесі самостійної
роботи реалізується основна функція навчального процесу
одержання студентом максимального обсягу знань, їх закріплення і
перетворення у стійкі вміння і навички.
Завдяки самостійній роботі студенти набувають також
здатність:
більш чітко й усвідомлено проявляти мотивацію й цілеспрямованість та набутті знань;
виховувати в собі самоорганізованість, самоконтроль та інші
особистісні якості;
заповнювати „інформаційний вакуум” необхідним науковими знаннями позбавитися від так званого “явища вторинної неграмотності”,
зокрема, невміння осмислено читати, аналізувати отриману
інформацію, робити власні висновки;
формувати мовну компетентність;
набувати навичок самостійної роботи для майбутньої
професійної діяльності: брати на себе відповідальність, самостійно вирішувати проблеми, знаходити конструктивні рішення,
виходити з кризових ситуацій.

Головною умовою успішного виконання самостійної роботи
є ретельне планування і контроль з боку викладачів, тому що плідність самостійної роботи студентів – це, насамперед, результат постійної взаємодії студента й педагога-керівника. Саме тому пріоритетна мета викладача – не просто ретранслювати знання, а й стимулювати дослідницьку і пізнавальну активність студентів.
Самостійна робота буде більш ефективною, якщо в ній братиме участь група студентів. Групова робота підсилює мотивацію та
інтелектуальну активність, підвищує ефективність пізнавальної
діяльності студентів завдяки взаємному контролю, посилює
позитивну конкуренцію. Групову форму самостійної роботи доцільно практикувати під час аудиторних занять – семінарів,
колоквіумів, оперативних опитувань, співбесід.
Таким чином, кредитно-модульна система виключає наявність готових відповідей, надає перевагу різноманітним формам самостійної роботи, які унеможливлюють механічне заучування студентами фактичного матеріалу або поверхове знайомство з
історичними подіями і процесами. Для отримання позитивної
оцінки студент повинен не просто продемонструвати володіння певним обсягом знань, а й уміти розв’язувати наукові проблеми,
аналізувати і систематизувати їх, знаходити оригінальні рішення на підставі самостійно здобутої інформації, формулювати і
відстоювати власну точку зору.
У даному методичному видані наведено найбільш ефективні
форми самостійної роботи студентів, запропоновано орієнтовні
завдання (теми рефератів, доповідей, екскурсій та навчальних дискусій, проблемні і творчі питання), що можуть виконуватися ними при вивченні курсу “Історія України” самостійно або під керівництвом викладача.
Дане видання підготовлено доктором історичних наук,
професором
В.
І.
Силантьєвим (вступ, висновки, список рекомендованої літератури) і кандидатом історичних наук, старшим викладачем С. І. Мешковою (розділи I–III); видані під загальною редакцією професора В. І. Ніколаєнка.
1. ФОРМИ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ

1.1. 1.1. Робота з навчальною, науковою, науково-
популярною та довідковою літературою
Домінуюче місце в навчальному процесі сучасної вищої
школи посідає самостійна робота студентів з навчально- методичною, науково-популярною і довідковою літературою.
Книги є найважливішим джерелом отримання як професійних, так і
загальноосвітніх знань, сприяють формуванню великого
інформаційного поля, розвитку пріоритетних навичок самостійної
роботи. Більш того, робота з книгою є основою й початковим етапом усіх існуючих видів самостійної роботи, що практикуються сьогодні у вузах. Саме тому під час навчання важливо готувати студентів до плідної роботи з різноманітною літературою,
стимулювати інтерес до неї, розвивати культуру читання.
Цілеспрямоване читання спеціальної літератури це процес накопичення й розширення знань за умов сформованості
вміння працювати з книгою, правильно оцінювати твір, швидко розбиратися в його структурі, в зручній формі фіксувати необхідний обсяг фактичних даних.
Ефективність роботи з друкованими виданнями безпосередньо залежить від техніки читання. Першим етапом оволодіння цією технікою є попереднє ознайомлення з книгою, що дозволяє
студентові детально вивчити її структурні компоненти та організацію довідково-бібліографічного апарата, одержати загальне уявлення про характер твору. При цьому необхідно звернути особливу увагу на ті структурні елементи книги, які дають можливість попередньої її оцінки: заголовок, прізвище автора,
видавництво, час видання, анотацію, авторську або видавничу передмову, довідково-бібліографічний апарат (покажчики, додатки,
перелік скорочень, картографічний матеріал).
Наступний етап – безпосереднє читання самої книги, що, в свою чергу передбачає: етап "пошукового" читання – швидкий,
оглядовий перегляд змісту книги з метою виявлення необхідного матеріалу, визначення його навчальної або наукової цінності та складання історіографічної бази проблеми, що цікавить; етап
"суцільного читання" – ретельне опрацювання всієї книги або
окремих її частин з метою вдумливого засвоєння (а не механічного запам'ятовування) інформації такою мірою, якої потребує характер певної самостійної роботи; і, нарешті, найбільш складний етап читання –
аналіз твору, заснований на вмінні попередньо формулювати питання, які вимагають особливого пояснення в процесі роботи з книгою, читати вдумливо й розмірено,
простежувати послідовність ходу думок автора, логіку його доказів,
встановлювати зв'язки між окремими елементами тексту, виділяти ключові інформаційні дані й визначати різницю між ними та
ілюстративними прикладами, зіставляти однорідні факти, які
висвітлені в різній літературі, взаємодоповнювати їх, піддавати перевірці спірні положення; порівнювати точки зору декількох авторів щодо однієї проблеми, користуватися довідковими виданнями, у тому числі словниками, для уточнення невідомих термінів і понять, критично й творчо сприймати будь-який твір, що стимулює процес формування самостійного мислення.
Обов'язковим елементом читання студентами наукової та спеціальної літератури є ведення записів. Це сприяє кращому засвоєнню фактичного матеріалу, дає можливість зберегти його в зручному для використання вигляді. Записи повинні бути якнайповнішими, зручно складеними, розташованими таким чином,
щоб наочно демонструвати логічні зв'язки та ієрархію понять.
Досягти цього можливо за допомогою системи заголовків і
підзаголовків, ключових слів, абзаців, нумерації окремих понять.
Вести записи бажано на одній стороні аркуша, що дозволить прискорити їхній пошук і систематизацію, робити додаткові
текстові вставки, ефективно використовувати під час роботи над доповідями, рефератами, іншими навчальними завданнями. Існує
безліч видів записів, які можуть практикуватися студентами під час самостійної роботи. Серед них найбільш ефективними є наступні.
Анотація (від лат. annotation – примітка, позначка) –
короткий виклад змісту книги, статті або окремого
текстового фрагмента з їхньою критичною оцінкою. Складання анотації часто не вимагає глибинного ознайомлення зі змістом книги, однак і при поверхневому перегляді студент повинен вміти виділяти головні цілі дослідження, його ключові моменти, кінцеві
висновки. Анотуванню притаманні лаконічність й чіткість формулювань. Уміння складати анотації має велике значення при виконанні такого виду самостійної роботи, як підготовка
бібліографічних оглядів, які дозволяють виявити, вивчити й проаналізувати історіографічну базу тієї чи іншої проблеми. При цьому важливо, щоб студент умів не тільки анотувати знайдені
наукові праці, але на підставі анотацій визначати спільні та відмінні
риси цілей і досліджень, пріоритетних напрямків, зроблених висновків наукових точок зору.
Планформа запису при читанні, яка відображує зміст
і структуру книги й дозволяє легко відновити в пам'яті її
головні положення.
Розрізняють:
простий план, що передбачає умовний поділ тексту на закінчені частини, виділення ключових думок, їх коротке формулювання й запис під нумерацією; незважаючи на стислість,
простий план повинен бути значно докладнішим за поданий у книзі
зміст і містити чітке формулювання ключової думки відповідного текстового фрагмента,
розгорнутий план, найбільш змістовний і зручний для подальшого відтворення отриманих знань. Він вимагає виділення з кожної значеннєвої частини тих окремих положень, що уточнюють головне; формулювання пунктів може бути досить розгорнутим,
навіть тезовим, допускається використання найбільш яскравих цитат; при цьому основні пункти нумеруються римськими цифрами, а підпункти – арабськими. Крім загального плану можуть складатися плани окремих частин книги, наприклад, у тому випадку, коли видання не є однорідним за змістом збірки наукових статей, періодика тощо.
Тези (від греч. thesis – положення) – коротко сформульовані
головні положення навчального посібника, наукової або науково-
популярної роботи, документального матеріалу (а також
лекції, доповіді, повідомлення).
Необхідною умовою для складання тез є досить повне засвоєння змісту книги, чітке розуміння її домінуючих ідей і висновків. Складати тези треба в логічній послідовності, відповідно до черговості викладення в
книзі авторських думок. У самих тезах, як правило, не повинні
використовуватися фактичні дані, проте у тих випадках, коли в книзі поряд з фактичним матеріалом зустрічаються різного роду міркування, потрібно відокремити їх один від одного, для того щоб при ознайомленні з кожною тезою бачити, чи обґрунтована вона конкретними фактами або обмежується лише суб’єктивними поясненнями дослідника.
Конспект (від лат. conspectus – огляд) – один з
найпоширеніших видів записів, який передбачає письмовий
огляд основних думок будь-якої друкованої роботи, а також
лекції, доповіді, промови.
Найбільш простою формою конспекту є
текстовий
конспект, що вимагає від студентів глибинного ознайомлення з певним твором або його фрагментами, виділення ключових положень і фіксування їх у писемній формі.
Крім цього, у ряді випадків рекомендується складати так званий формалізований конспект, де всі записи вносяться в заздалегідь підготовлені таблиці, що особливо ефективно при підготовці єдиного конспекту за декількома джерелами і порівнянні
їх окремих даних.
Різновидом формалізованого конспекту є запис у формі
відповідей на заздалегідь підготовлені питання, що забезпечують вичерпні характеристики однотипних історичних подій. Подібний конспект також дуже зручний при зіставленні різноманітних характеристик одного явища.
Слід зазначити, що при виявленні в тексті фактичних розбіжностей, хронологічних помилок і подібних різночитань необхідно обов'язково відзначити їх у конспекті. Якщо ж вони перевірені за допомогою інших джерел, результати роботи також рекомендується зафіксувати (зробити це найкраще на полях або у формі приміток чи підрядкових виносок).
Словник термінів
вибірковий запис спеціальних
історичних термінів, які зустрічаються в науковій літературі, з
їх детальним поясненням. Складати словник слід за абеткою, що значно полегшить користування ним. Встановлюючи значення
незнайомого терміна за допомогою довідкових видань, студентові
необхідно чітко усвідомлювати багатоваріантність значеннєвих відтінків деяких слів і навчитися самостійно виявляти потрібне значення відповідно до контексту проблеми, що досліджується.
Крім того, корисно простежувати етимологію слів іноземного походження. При цьому важливо фіксувати незнайомі слова і їх значення не тільки на папері, але й у пам'яті, що значно збагатить лексикон, зробить мову більш грамотною і професійною.
Самостійна робота з термінологією повинна проводитися регулярно
і перетворитися врешті-решт на усвідомлену звичку.
Хронологічна таблицяфіксування найбільш значимих
історичних дат з метою чіткого уявлення хронологічної
послідовності історичного розвитку цивілізацій, держав,
народів. В ідеалі, таблиця повинна відображати власне історичну дату, назву історичної події та її наслідки (при цьому варто уникати хаотичного ведення таблиці, строго дотримуючись хронології).
Таким чином, правильно складаючи таблицю, студент не тільки самостійно створить своєрідний наочно-довідковий матеріал, але й закріпить отримані навички конспектування навчального матеріалу, розширить словниковий запас, систематизує і поглибить знання.
Самостійна робота з навчально-науковою літературою вимагає від студентів ще однієї важливої навички – навички
складання бібліографії з певної проблеми, що вкрай необхідно при написанні реферату або доповіді, оскільки є одним з початкових,
підготовчих етапів цих видів самостійної роботи. Складання бібліографії потребує від студента вміння працювати в довідкових відділах бібліотек, вільно орієнтуватися в системі каталогів,
користуватися бібліографічними виданнями, розбиратися в особливостях оформлення бібліографічних даних, систематизувати
їх відповідно до тематичних нюансів.
Студент повинен навчитися чітко розпізнавати характер літератури, бачити принципову різницю між навчальними посібниками, науковими дослідженнями (історіографією) та

історичними джерелами, цілеспрямовано прагнути до складання якісно багатої, насиченої різноманітними виданнями всіх рівнів бібліографії.
Значно поліпшить студентські роботи використання іноземної
літератури, як перекладної, так і оригінальної (але остання доцільна лише у тому випадку, якщо студент вільно володіє іноземною мовою). Неприпустимо обмежувати бібліографічний аналіз
історичної теми винятково навчальними виданнями.
Одним з найважливіших вимог роботи з бібліографією є
правильне оформлення бібліографічного списку, який складається або за абеткою, або за порядком згадування книги в тексті
письмової роботи. Нумерація списку – наскрізна, при цьому список літератури іноземними мовами складається окремо.
1.2. Аналіз і характеристика історичних джерел
Робота з історичними джерелами – невід’ємна частина процесу вивчення історичних дисциплін, яка значно збагачує
уявлення про історичні епохи, яскраво передає характерний колорит минулих часів, допомагає ретельніше засвоїти вузлові
проблеми курсу. Мета цього виду самостійної роботи:
● посилити значення історичного факту та емоційність його сприйняття, привернути до нього особливу увагу студентів,
зробити найбільш переконливим
і таким, що легко запам’ятовується;
● підвищити наукову доказовість начального матеріалу;
● поглибити знайомство студентів (особливо студентів непрофільних вузів) з першоджерелом як історичним пам’ятником,
основою історичних знань;
● виробити у студентів науковий підхід до історичного документу, вміння аналізувати, критикувати, порівнювати джерела,
використовувати їх для обґрунтування та аргументації висновків.
Проте, робота з джерелами виправдовує себе лише тоді, коли вони органічно включаються до системи історичних знань, що формуються. Кількість і зміст документів, а також методика їх використання безпосередньо залежать від ступеня підготовленості
студентів до роботи з ними, саме тому складність відповідних завдань повинна зростати поступово.
Перший етап роботи з документом – початковий, коли джерело використовується студентом як своєрідна ілюстрація,
підтвердження або доповнення
історичних фактів документальними фрагментами, головним чином, оповідальними та описовими. Причому вперше даючи подібні завдання, викладач повинен обов’язково пояснити терміни „першоджерело”,
„історичне джерело”, „критика джерела”, визначити місце й роль документів у пізнанні
історичного процесу, методи джерелознавчого аналізу. На першому етапі студентам слід запропонувати самостійну роботу з не дуже складними за змістом,
але яскравими та емоційними документами – мемуарами,
епістолярними джерелами, статтями з дорадянських і радянських періодичних видань, окремими законодавчими актами, промовами тощо.
Другий етап передбачає самостійне вирішення завдань дедуктивного характеру на підставі джерела, тобто, працюючи з документом і спираючись на отримані знання, студенти повинні
встановити такі факти, як хронологічні рамки (або загальну епоху),
соціальну приналежність автора чи осіб, про яких йдеться, зробити спробу пояснити документальний факт за допомогою встановлених раніше причинно-наслідкових зв’язків. Подібна практика сприяє
конкретизації загальних знань і розвитку історичного мислення.
Третій етап полягає в тому, щоб студенти на підставі
першоджерела самостійно розкрили сутність будь-якої великої
історичної події або важливого типового історичного явища,
виявили їх суттєві ознаки й наслідки. У даному випадку студент має навчитися знаходити однотипні джерела та порівнювати їх з метою виявлення найбільш характерних рис проблеми, що досліджується, і складання чіткого уявлення про конкретний
історичний факт.
Четвертий етапнайвищий ступінь роботи з документом,
який передбачає формування у студентів уміння самостійно критично аналізувати історичні джерела, зокрема, знаходити в них неточності та розбіжності, доказово розвінчувати помилкові ідеї й
погляди. Слід пам’ятати, що важливою особливістю роботи з документами є врахування фактора об’єктивності історичного джерела. Необхідно чітко усвідомлювати, що найбільш тенденційними є мемуари, епістолярні джерела, документи радянського періоду. А такі види джерел, як релігійні тексти,
літописи, твори усної народної творчості, мають певну частку вигадки, фантастичності, казковості, а отже інформація, яку вони містять, потребує від студента додаткової самостійної перевірки за допомогою інших видів джерел.
У трьох останніх випадках доцільно працювати з документами практичного призначення: державно-правовими актами,
господарськими записами тощо. Слід особливо зазначити, що найскладнішими для використання є документи з історії духовної
культури (релігійні тексти, твори давньоруської літератури й фольклору, наукові трактати) – складні за мовними особливостями,
часто великі за обсягом, вони потребують відповідної адаптації і
повинні вивчатися під ретельним контролем викладача. Але, з
іншого боку, на підставі саме цих джерел можна і необхідно формулювати цікаві проблемні питання та творчі завдання,
самостійне виконання яких допоможе студентам поглибити
історичні знання, навчитися науково, образно, оригінально мислити.
1.3. Написання рефератів
Одним з найпоширеніших видів самостійної роботи студентів при вивченні курсу історії є написання реферату (від лат. referre –
доповідати) –
письмової
роботи науково-дослідницького
характеру, в якій досить стисло, оглядово викладається
сутність певного наукового питання (за іншим визначенням,
реферат – це письмовий аналіз теми).
Головним завданням цього виду самостійної роботи є
формування у студентів початкових вмінь і навичок наукового дослідження. До зазначених навичок і вмінь належать такі:
Вміння обґрунтувати актуальність теми, що вивчається,
– прослідкувати ступінь її наукового висвітлення, віднайти можливий зв’язок між минулими й сучасними історичними подіями
та процесами, виявити корисні історичні уроки і на підставі цього переконливо довести необхідність наукового дослідження проблеми.
Складання бібліографії з обраної наукової теми, тобто складання якнайповнішого списку відповідних історичних джерел та літератури. Причому в роботах подібного рівня не рекомендується обмежуватися лише навчальною літературою
(підручниками, посібниками або методичними розробками ), а обов’язково слід ознайомитися з кількома спеціальними науковими або науково-популярними дослідженнями, що підвищить якісний рівень реферату, його наукову цінність.
Глибоке вивчення історичних джерел – знаходження найбільш яскравих документальних підтверджень тим фактам, що викладаються в рефераті, ретельний аналіз та оцінка відповідних документів.
Аналіз історіографії – виділення головних напрямків дослідження наукової проблеми та її ключових аспектів, які
вивчалися науковцями в різні часи й періоди (традиційно виділяють дорадянську, радянську, сучасну українську і російську, а також зарубіжну історіографію), з’ясування існуючих наукових поглядів,
порівняння різноманітних точок зору щодо проблеми та їх оцінка.
Систематизація й узагальнення фактичного матеріалу
накопичення необхідного обсягу інформації відповідно до теми і
структури реферату, відбір найбільш переконливих і вагомих даних, розташування їх у певній хронологічній і тематичній послідовності.
Аргументоване та логічне викладення особистих думок у
письмовій формі. Головною умовою досягнення логічності під час написанні реферату є чітке розуміння студентом мети, головних напрямків і кінцевого результату свого дослідження. Робота повинна бути переконливою, містити органічний зв’язок між окремими питаннями, а також між кожним з них і всією темою в цілому. Обов’язково потрібно використовувати разноманітні види аргументів та доводів: порівняння, зіставлення, посилання на джерела і т. д.

Формулювання практичних рекомендацій – це своєрідне проектування історичного досвіду на аналогічні ситуації
сьогодення. Воно особливо доцільне у випадку дослідження питань, що стосуються актуальних проблем сучасності, свідками яких є самі студенти (наприклад, внутрішньої і зовнішньої політики
України, її політичних перспектив, вітчизняних і світових соціально-економічних питань, розвитку міжнародних взаємовідносин тощо). Самостійне проведення аналогій між подіями, спроби окреслити історичні уроки і навіть можливі шляхи запобігання та подолання ймовірних помилок викликають зацікавленість студентів, надають їм захоплюючий шанс виступити в ролі істориків-експертів.
Робота над рефератом має бути послідовною, з чітким урахуванням її головних етапів, які передбачають:
● обрання теми дослідження,
● складання плану реферату,
● виявлення джерельно-історіографічної бази обраної
проблеми,
● конспектування літератури і підбір цитат, які необхідно виписувати точно (а іноді й дослівно), із зазначенням сторінок розташування в тексті,
● власне написання реферативного дослідження.
Як правило, обсяг реферату коливається від 15 до 25
друкованих сторінок і не повинен перевищувати максимальну межу.
Структура реферату виглядає таким чином:
а) вступ, який містить обґрунтування теми і хронологічних меж, цілі роботи, огляд історіографії та джерел,
б) змістовна частина, де розкриваються ключові питання дослідження,
в) заключення, яке містить головні висновки автора,
г) список літератури, що була використана,
д) додатки, які не є обов’язковими, але іноді можуть бути доцільними і оформлятися у вигляді таблиць, схем, ілюстрацій.
Слід особливо підкреслити, що сьогодні, коли дуже широко застосовуються новітні електронні інформаційні джерела, зокрема
комп’ютерні навчальні програми та мережа Internet, необхідно максимально обережно ставитися до так званих „банків рефератів”,
які вони пропонують. У більшості випадків такі реферати мають низьку якість, містять суперечливі висновки, безліч фактичних,
логічних, стилістичних, граматичних помилок, викривлюють цитати і прізвища історичних постатей. Саме через це студенти повинні відповідально ставитися до використання подібної
інформації і ретельно перевіряти її за допомогою інших, більш авторитетних, джерел. Крім того, подібні реферати не оформлені
відповідним чином і не витримані структурно. Саме через це механічне використання готових рефератів неприпустиме, не може вважатися повноцінною самостійною роботою, не приводить до позитивних навчальних результатів і не дає права студенту претендувати на високу оцінку.
Обов’язковим етапом роботи над рефератом є його захист,
який також вважається різновидом самостійної роботи і передбачає
коротке викладення студентом головного змісту свого дослідження та відповіді на запитання викладача (якщо захист відбувається під час індивідуальної консультації) або на питання студентів, коли реферат захищається на семінарському занятті. У ході захисту легко визначити ступінь обізнаності автора у досліджуваній темі та рівень його теоретичної підготовки, вміння публічно відстоювати власну точку зору. Відповідно до цих критеріїв і оцінюється реферат.
1.4. Підготовка доповідей
В організації самостійної роботи студентів з історії особливе місце займає доповідь – порівняно коротке повідомлення (на 510
хвилин), що є доповненням і розвитком головних питань
навчального курсу з історії та практикується переважно під час
семінарського заняття.
Методичне значення доповіді полягає в тому, що під час роботи над нею у студентів формуються й розвиваються:
♦ вміння працювати над спеціальною історичною літературою,
♦ здатність аналізувати й узагальнювати фактичний матеріал,
♦ навички полемізувати та відстоювати особисту точку зору,

♦ культура мовлення.
Матеріалом для доповіді можуть служити фрагменти спеціального історичного дослідження, історичного джерела, стаття періодичного видання і навіть розділ підручника. По-суті,
принципи підготовки доповіді дуже схожі на підготовку реферату:
ті ж самі етапи роботи, практично та ж сама структура. Всі вимоги,
які ставляться до реферату (огляд і оцінка історіографії та джерел,
логічність і послідовність викладення, переконливість доказів,
обов’язкові висновки) безпосередньо стосуються і якісної доповіді.
Проте є й особливість роботи над доповіддю, яку одночасно можна вважати її найбільшою складністю, – на чітке й виразне викладення змісту проблеми студенту надається дуже короткий відрізок часу. Саме через це неабиякого значення набуває
необхідність розвивати і вдосконалювати культуру мовлення та
ораторські здібності. Незалежно від аудиторії, розповідь доповідача, насамперед, має бути грамотною, логічно і послідовно виваженою. Не слід перевантажувати її невиправданими статистичними і хронологічними даними, зайвими фактичними подробицями, що заважає слухачам легко сприймати нову для них
інформацію. Бажаним є образне подання доповіді – наповнення її
цікавими фактами, яскравими, влучними цитатами, використання наочного матеріалу (карт, портретів історичних діячів, репродукцій картин, створених за історичною тематикою).
Доповідач повинен чітко контролювати свою поведінку під час промови, обмежувати жестикуляцію, виключити з мови слова- бур’яни, слідкувати за кількістю і тривалістю пауз, загальною динамічністю мови. Більш ефективніше оволодіти культурою та естетикою доповідача студенту, безумовно, буде зручніше під керівництвом викладача.
По закінченні доповіді доцільно обов’язково влаштувати її
обговорення, під час якого самостійна робота на семінарі набуває
вже колективного характеру і студенти (при наймі найсильніші й найактивніші з них) підключаються до обговорення проблеми, яку виклав доповідач, зокрема: задають додаткові питання,
полемізують із доповідачем щодо суперечливих або незрозумілих питань, оцінюють якість й рівень доповіді, надають загальну
рецензію (як правило, рецензентів доцільно призначати заздалегідь, оскільки для її підготовки студентові потрібно ознайомитися із доповіддю і всебічно проаналізувати результати роботи). Самостійна робота студентів з обговорення доповіді також повинна оцінюватися відповідним чином в залежності від активності слухачів.
Протягом навчального року рекомендується розпланувати самостійну роботу таким чином, щоб кожен студент встиг виступити із доповіддю декілька разів. Це дозволить накопичити оцінки і враховувати їх при виведенні підсумкових балів або виставленні так званих „автоматів” за навчальний курс.
Слід особливо підкреслити, що даний вид самостійної роботи
є важливим не тільки у навчальній діяльності, але й має значення для професійної підготовки майбутніх фахівців, оскільки розвиває
у молодих людей навички публічних виступів, дозволяє впевнено відчувати себе перед великою аудиторією, підвищує рівень гуманітарної освіченості.
1.5. Проведення дискусій
Ефективним і цікавим елементом організації навчального процесу у вищих навчальних закладах є дискусія (від лат. discussio
– дослідження, розбір) – вид самостійної роботи студентів, під
час якої відбувається колективне обговорення певного
суперечливого питання або проблеми з метою виявлення їх
сутності, протиріч, наукової трактовки, шляхів подолання.
Модель навчання у дискусії сприяє формуванню таких важливих навичок, як аргументація, аналіз, виявлення причинно- наслідкових і міжпредметних зв’язків, комунікативних здібностей.
Крім того, регулярна участь у диспутах виховує культуру публічних виступів.
Для проведення академічної дискусії на належному рівні
необхідна ретельна попередня підготовка студентів і контроль за опануванням ними навчального матеріалу з боку викладача.
Дискусії проходять успішно, якщо студенти-учасники розуміють і дотримуються чітко встановлених правил проведення дискусії, які допомагають їм вчитися користуватися своїми правами

і відчувати відповідальність за слова та думки. Найбільш суттєвими
є наступні правила проведення дискусій:
1. Зацікавленість темою, що обговорюється.
2. Досконале володіння всіма її аспектами за рахунок самостійно здобутої навчальної інформації.
3. Уважне вислуховування опонента.
4. Уникання одночасного висловлювання кількох учасників.
5. Ясне і стисле формулювання тверджень.
6. Чітке дотримування теми обговорення.
7. Обмін думками.
8. Залучення до диспуту всієї аудиторії.
9. Висловлювання поваги до всіх точок зору.
10. Дотримування регламенту, чіткий контроль за тривалістю і
кількістю виступів.
Існують різноманітні
форми організації дискусії, які
дозволяють не тільки розвивати у студентів певні вміння та навички, але і стимулюють живий інтерес до навчальної
дисципліни, носять захопливий, а інколи певною мірою і
розважальний характер, готують молодь до подальшої професійної
діяльності, яка дуже часто передбачає публічні виступи. У вищих навчальних закладах, перш за все, доцільно влаштовувати наступні
види дискурсів:
а) практикум, який застосовується при аналізі історичної
ситуацій і допомагає досягти повного розуміння причин і
механізму прийняття в минулому складних історичних рішень. Під час практикуму рекомендується органічно поєднувати усну і
письмову самостійну роботу, наприклад, одночасно з обговоренням студенти можуть заповнювати таблиці й фіксувати в конспективній формі проблеми, переваги і недоліки суперечливих історичних явищ.
б) дискусія в стилі ток-шоу сполучає в собі переваги лекції і
дискусії в групі, дає можливість чітко висловити різні точки зору щодо заданої теми і передбачає наявність обмеженої групи активних учасників і широкої, але більш пасивної групи глядачів,
які також мають право висловлювати власну думку або ставити питання учасникам бесіди. Для проведення подібних дискусій
бажано обирати більш цікаві, популярні наукові теми, актуальні
для сучасної молоді, зокрема ті, що пов’язані з сучасним
історичним розвитком України.
в) структуровані дебатинатхненний британськими парламентськими дебатами метод змагання між двома командами з метою викласти самостійно здобуту інформацію, виграти підтримку аудиторії і знайти рішення проблеми шляхом безпосереднього і вільного обговорення. Крім формування навичок комунікації, структуровані дебати дозволяють студентам оволодіти мистецтвом суспільних переговорів та аргументації, лояльного прийняття різних думок, дотримання певних правил у відношенні
до партнера як до колеги з іншою думкою чи ідентичністю.
Для стимулювання зацікавленості студентів у підготовці
дискусії та активної участі в ній викладач повинен ретельно розробити і вдосконалити систему оцінки студентів-учасників.
Відповідно до положень Болонської спілки це має бути певна сума балів. Причому оцінюватися повинні будь-які позитивні дії
студента під час обговорення: кожне висловлення в дискусії,
визначення власного ставлення до дискусійного питання, надання
інформації, що ґрунтується на фактах, які отримані протягом підготовчого етапу, зауваження з даної теми, уточнюючі запитання,
проведення аналогій, вміння слухати, тактовні зауваження під час гострих моментів дискусії, залучення до дискусії пасивного учня.
Все це гарантує високу активність учасників і дозволяє зацікавити обговоренням максимальну кількість студентів. І навпаки, бали віднімаються за переривання оратора, монополізування дискусії
одним доповідачем, висловлення несуттєвих зауважень, повторення
інформації, вже внесеної до дискусії іншим учасником, агресивну поведінку.
Приклад сценарію дискусії


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал