Методичні рекомендації для студентів заочного відділення з дисципліни «Культурологія» для спеціальностей 06010101, 07010602



Сторінка5/8
Дата конвертації02.12.2016
Розмір1.59 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
1   2   3   4   5   6   7   8
просвітницький реалізм (від лат. realis – речовий, дійсний), що втілений у романах «Робінзон Крузо» Д. Дефо (1660-1731) та «Мандри Гуллівера» Д. Свіфта (1667-1745), картинах «Вибори» і «Кар’єра продажної жінки» У. Хогарта (1697-1764).

Просвітницький напрям у художній культурі виразився також у методі сентименталізму (від фр. sentiment – почуття), який був своєрідною реакцією на надмірний раціоналізм класицизму з його нехтуванням почуттями простої людини. Але в широкому культурологічному плані сентименталізм виражав суперечливі тенденції. З одного боку, в ньому відображалося прагнення людини до гармонійного розвитку, з другого – він поетизував приватне життя в сімейно-побутових умовах. Художнє світовідчуття цього напрямку найповніше відобразив Л. Стерн (1713-1768) у «Сентиментальній подорожі по Франції та Італії». Водночас автор, показавши світ алогічним, позбавленим цілісності і завершеності, уловив момент кризи просвітницької культури.

Завершенням кризи Просвітництва стала французька революція 1789-1794 pp. Кривавими акціями якобінської диктатури були потоптані просвітницькі ідеали.

63

Запитання до самоконтролю знань:



1.На яких соціально-економічних чинниках формувалась доба Нового часу?

2.Як розвивалась наука в період Нового часу?

3.Поясніть значення та сутність геоцентризму та геліоцентризму.

4.Які чинникі впливали на стиль бароко?

5. Охарактеризуйте естетику бароко.

6. У чому полягають ідейні принципи Просвітництва?

64

Лекція № 9.



Тема 8. Західноєвропейська культура XIX ст..

План


  1. Загальна характеристика і соціокультурні особливості доби.

  2. Романтизм як світовідчуття і як напрям у мистецтві.

  3. Особливості ідейно-художнього напрямку реалізму.

1. Започатковані епохою Просвітництва тенденції культурного розвитку знайшли своє відображення в ХІХ столітті, однак в цей період проявили себе нові соціально-історичні фактори, які суттєво вплинули на всю систему культурного життя Європи.

Одним із таких факторів став промисловий переворот, суть якого полягала в переході від мануфактурного виробництва до машинного виробництва. Цьому процесові в значній мірі сприяло створення парової машини видатним англійських винахідником Джеймсом Ваттом. Промисловий переворот докорінно змінив не лише технічну основу виробництва, а й суттєво вплинув на побут, ціннісні орієнтації людей. Швидкими темпами зростав процес урбанізації, втягуючи у вир міського життя мільйони людей, ламаючи звичний патріархальний спосіб існування. Все це формувало відчуття напруженої динаміки оточуючої дійсності. Впродовж ХІХ століття людство нагромадило велику кількість наукових знань, успішно застосувавши їх на практиці. Так, однією з найбільших проблем, розв’язаних в даний період, було отримання і використання електроенергії. Великий вплив на розширення інформаційного простору, на весь культурний процес світового розвитку мало винайдення телефону, радіо, фонографа, грамофона та ін.

Якісному стрибку в розвитку природознавства сприяли три великі відкриття: створення клітинної теорії, відкриття закону збереження і перетворення енергії, створення еволюційної теорії. У природознавстві назрівала заміна метафізичного погляду на природу – діалектичним.

Успіхи в галузі природознавства позитивно вплинули на розвиток філософської думки. Особливо виділяється в цей період німецька класична філософія, яка веде свій початок з часу появи перших праць Еммануїла Канта. Важливе місце у філософії Німеччини посідають Йоганн Готліб Фіхте

та Фрідріх фон Шеллінг, а вершиною німецького класичного ідеалізму вважається філософія Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля, головне досягнення якого теорія діалектики. Дуже важливо, що Гегель зробив спробу систематизації всього змісту виробленої людством культури. Всю історію людства філософ розглянув як єдиний процес, в якому кожна доба займає своє особливе місце і спричиняє вплив на наступні епохи.

Філософія Гегеля мала величезний вплив на розвиток науки в цілому та історичних досліджень зокрема. Філософи та історики намагалися з’ясувати закономірності різних періодів світової історії. Характерно, що в цей період надзвичайно зросло загальне захоплення історією. Майже в усіх європейських країнах утворюються історичні товариства, формуються національні школи істориків, серед яких особливо виділяється школа, яка склалася у Франції в добу Реставрації. Формування світоглядних орієнтирів відбувалося і в сфері розвитку суспільно-політичної думки, яка в країнах Західної Європи найбільш рельєфно представлена такими течіями, як консерватизм, лібералізм, соціалізм.

Всі ці процеси та фактори робили відповідний вплив на розвиток художньої культури, для якої характерним було розмаїття напрямів, методів, видів та жанрів. Діячі мистецтва, художньо відображаючи світ, по-своєму допомагали людям пізнавати його красу, його цінності та прерогативи. ХІХ століття породило справжніх титанів людського духу.

2. Два європейської культури притаманна була послідовна зміна трьох основних художніх напрямків: класицизму, романтизму, реалізму, і лише наприкінці століття дають про себе знати перші ознаки модернізму, що згодом вилилися в буйне розмаїття художніх течій на початку ХХ ст.

Такий поширений раніше у культурному процесі Західної Європи напрям, як класицизм, на початку ХІХ ст. відходить у минуле, поступаючись місцем романтизму, який заполонив творчу уяву багатьох митців. Але саме в цей час класицизм дав людству такі шедеври мистецтва слова, як твори німецьких мислителів Й.В.Гете (1749-1832) та Й.Ф.Міллера (1759-1805 рр.). В стилі класицизму творили і видатні французькі художники Жак Луї Давид (1748-1825 рр.) та його учень Жан Огюст Доменік Негр (1780-1867 рр.) Давід був першим живописцем Наполеона.

Давід створив величезну школу учнів. З його майстерні вийшов і великий художник Жан Огюст Доменік Негр, який також змалював ряд

знаменитих портретів, а також художніх полотен. Однією з головних його праць є вівтарний образ для церкви його рідного міста Монтована, де Негр навмисне подає образ мадонни близьким до Сікстинської мадонни, виражаючи своє захоплення Рафаелем і намагання бути вірним заповітам великого художника.

Якщо ж вести мову про романтизм, що прийшов на зміну класицизмові, то його поява в значній мірі була зумовлена бурхливими подіями Французької революції 1789-1794 років, які змінили не тільки соціальний устрій Франції, риси її побуту і станові відносини, а й пред’явили мистецтву нові вимоги: служити не вибраній публіці, а революційним масам. І воно дійсно вийшло із стін палаців на вулиці і площі, заговорило могутньою і в той же час доступною для всіх мовою. Разом з тим поява романтизму пояснюється і певним розчаруванням в результатах революції, в ідеології Просвітництва і в буржуазному прогресі.

Саме тому основою романтичного світосприймання став болючий розлад ідеалу і соціальної дійсності, а романтичний герой – це герой гордої одинокості і неприйняття світу через його недосконалість. Він часто виявляється поставленим в надзвичайні умови, в яких розкривається могутність його духу. Своєрідність цього методу – напруженість подій, велика роль фатальних випадковостей, широке використання фантастичних і легендарних образів і мотивів, гротеск і контраст як улюблені засоби зображення. В своїх художніх узагальненнях романтики тяжіють до символіки, уникаючи побутової конкретизації характерів.

Головними представниками романтизму в німецькій літературі були: Нова ліс (Фрідріх фон Харденберг), Е.Т.А.Гофман; в англійській – У.Вордсфорт, В.Скотт, Дж.Байрон, П.Б.Шеллі, В.Гюго, А.Ламартін, Жорж Санд та інші.

Геніальний англійський поет Джордж Гордон Нобель Байрон (1788-1824 рр.), проживши всього 36 років, залишив людству багатющу духовну спадщину: вірші, поеми, драми, роман у віршах “Дон Жуан”. Особливе місце в творчості Байрона займає його твір “Паломництво Уайльд Гарольда”, яким відкрилася нова смуга в духовному житті англійського і європейського суспільства, що побачило конкретне втілення свого протесту в пристрасних ліричних монологах поеми.

Борючись з класицизмом, романтики вимагали повної свободи і розкріпаченості людських почуттів, вважаючи, що предметом мистецтва повинні бути перш за все людські пристрасті. Показовою щодо цього є творчість французької письменниці Аврори Дюдеван, що більше відома під псевдонімом Жорж Санд (1804-1872 рр.). Перший роман письменниці “Індіана” приніс їй заслужену популярність.

За своє довге життя Жорж Санд випустила біля дев’яносто романів і повістей, серед яких виділяються: “Орас”, “Консуело”, “Гріх пана Антуана”, “Мірошник з Анджібо”, “Графиня Рудольшдадт”. Кращі твори письменниці не втрачають свого значенні і для нас: вони хвилюють своїм демократизмом, оптимізмом, своєю любов’ю до людини праці.

Під впливом літературного романтизму: в 20-ті роки оформився романтизм у музиці. Композитори-романтики: К.М.Вебер, Р.Вагнер, Ф.Ліст, Дж.Россіні та інші створили справжній культ музики. ХІХ століття ознаменоване появою багатьох романтичних оперних творів, в яких оспівувався народ, благородні людські діяння, боротьба за свободу, щастя, справедливість.

Завершив розвиток німецької романтичної опери і своєю творчістю вніс значний вклад в історію світового музичного мистецтва Ріхард Вагнер (1813-1883 рр.). Центральне місце в спадщині Вагнера займають опери (всього їх тринадцять), в яких відображено національний склад характеру, відтворені легенди і перекази німецького народу, величаві картини природи.

В образотворчому мистецтві романтизм найбільш яскраво проявився в живописі і графіці, менш чітко – в скульптурі і архітектурі. Найбільш значною на початку ХІХ ст. стала англійська пейзажна школа живопису, головними представниками якої виступили Джон Констебл (1776-1837 рр.) та Джозеф Меллорд Уільям Тернер (1775-1851 рр.).

Як вважають дослідники творчості Джона Констебла, саме цей художник справив найбільш суттєвий вплив на живопис ХІХ ст.. Художник досягає майстерної передачі ефектів освітлення, які швидко змінюються, відчуття свіжості зелені. Життя кожного предмета неначе на очах глядача оживає завдяки тому, що художник одним з перших почав писати етюди на планері, на відкритому повітрі, випередивши таким чином в пошуках незвичайної свіжості колориту і безпосередності враження художників

французької школи (“Собор в Солсбері із саду єпископа”; “Підвода для сіна”; “Кінь, що скаче”).

Переважно живописом займався і один з найвизначніших німецьких художників-романтиків Каспар Давид Фрідріх (1774-1840 рр.) мрійливий, схильний до філософських роздумів, він зображував в основному околиці Дрездена, в них присутнє відчуття вічності і нескінченності буття і незмінного суму від усвідомлення неможливості пізнання його таємниць.

Підсумовуючи сказане про розвиток романтизму в Західній Європі, можна стверджувати, що він потужним струменем влився в русло художньої культури, збагатив її новизною тем і жанрів, удосконалив форми творчості, здійснив відчутний вплив на все суспільне життя.

З 30-х років ХІХ ст. засвоюючи найбільш плідні ідейно-естетичні традиції класицизму, романтизму та інших напрямів, в художній культурі утверджується реалізм (від лат. realis – суттєвий, дійсний).

Виникнення і утвердження реалістичного методу в художній культурі зумовлене багатьма причинами. Велике значення в цьому відводиться соціально-економічним процесам, досягненням у сфері науки, а також суб’єктивним факторам. На той час і творці, і публіка дещо втомилися від романтичних ефектів, появилося бажання повернутися до правди життя, до звичайних почуттів звичайних людей.

Говорячи про реалізм ХІХ ст., слід мати на увазі, що, звичайно, Гомер і Шекспір, Сервантес і Гете, Мікеланджело, Рембрандт чи Рубенс були великими реалістами. Мова йде про визначену художню систему, яка отримала теоретичне обґрунтування як естетично усвідомлений метод. Звернення до сучасності у всіх її проявах з опорою на точну науку стало основною вимогою цієї художньої течії. Художники-реалісти, узагальнюючи живу дійсність, намагалися створити типові образи в типових обставинах.

Цікавим і плідним був творчий шлях французького письменника Фредеріка Стендаля (Марі-Анрі Бей ля).

Прославився він в основному своїми романсами, серед яких особливе місце займає “Червоне і чорне” (1830 р.). В романі він створив типову картину життя сучасного йому суспільства. Про глибокий соціальний смисл роману говорить уже його назва. Під червоним і чорним Стендаль розумів

зіткнення двох сил – революції і реакції. Революція – це червоне. Реакція, що утвердилась в період Реставрації, - це чорне.

Вершиною французького реалізму є творчість Оноре де Бальзака (1799-1850 рр.), великого майстра реалістичного роману на Заході. Ніхто з письменників Заходу ні до, ні після Бальзака не зумів дати такого всебічного зображення буржуазного суспільства, як зробив це великий автор “Людської комедії”. Літературна спадщина Бальзака величезна за об’ємом. Досить багато у нього ранніх творів, які він випускав під псевдонімом і від значної частини відмовився сам. Справжня історія творчості Бальзака починається з 1829 р., коли вийшов в світ його роман “Шуани”. Це був твір, який приніс йому успіх. В 1834 році Бальзак прийшов до думки про те, що все, написане ним до цього часу, можна об’єднати в один великий твір. Так зародилася ідея “Людської комедії”. Бальзак ділить свій твір на три частини: 1) “Етюди звичаїв”; 2) “Філософські етюди”; 3) “Аналітичні етюди”.

Створюючи історію звичаїв свого часу, Бальзак вважав необхідним зображувати сучасне йому суспільство через зображення особистих відносин. В центрі його оповіді стоять сім’ї і сімейні відносини, але автор показує, як вони підкоряються основним тенденціям часу.

Бальзак вважав, що призначення мистецтва – це служіння людині, людству, а велич генія повинна вимірюватися владою його таланту над світом. Життєвий і творчий шлях самого Бальзака – яскраве підтвердження сказаного. Широта його планів, сміливість думки, правда слова і геніальне передбачення майбутнього роблять його одним із найбільших вчителів світу.

Блискучою сторінкою в історії реалізму в Англії є творчість Чарльза Діккенса (1812-1870 рр.), автора романів “Посмертні записки Піквінського клубу”, “Пригоди Олівера Твіста”, “Домбі і син”, “Холодний дім” та багатьох інших творів.

В своїх творах він розкрив протиріччя між бідністю і багатством, пристрасно звинуватив соціальну несправедливість, прославив красу, людську гідність і працелюбність простої людини, висловив віру у можливість зміни суспільства шляхом переконання і перевиховання людей.

В історію світової літератури Діккенс ввійшов як блискучий гуморист-сатирик. В його романах сміх стає могутнім оздоровчим струменем для суспільства.

З іменем Діккенса пов’язана ціла епоха в розвитку англійської літератури. Він належить до тих великих письменників, які є гордістю національної англійської культури. Разом з тим твори Діккенса поряд з творами Стендаля, Меріме, Бальзака, Теккерея, Гейне, Уїтмена, Беранже та інших письменників становлять золотий фонд світової літератури.

Вершиною ліричної драматургії 70-х років стала опера “Кармен” французького композитора Жоржа Бізе (1838-1875 рр.). Сюжет опери запозичений з однойменної новели Проспер Меріме, але зміст новели в опері зазнав суттєвих змін. Музика “Кармен”, сповнена життя і світла, яскраво утверджує свободу людської особистості. Герої опери змальовані соковито, темпераментно, у всій психологічній складності характерів.

Великою популярністю користувався у ХІХ ст. і жанр оперети. На відміну від опери, це мистецтво майже ніколи не було елітарним. Воно апелювало до широких мас глядачів, у яких користувалося і користується незмінною любов’ю. Як самостійна різновидність музичного театру, яка протиставила себе комічній опері, оперета склалась у Франції в 50-60-ті роки ХІХ ст. Одним із засновників французької класичної оперети Жак Оффенбах (1819-1880 рр.). Він написав 102 твори для музичного театру, серед яких особливим успіхом користувалася оперета “Орфей у пеклі”; прем’єра її відбулася в 1858 р. в Парижі. І не сходила зі сцени протягом 288 спектаклів підряд.

Міцний грунт мав реалістичний метод творчості і в образотворчому мистецтві. Його особливості можна простежити на прикладі французької школи реалістичного живопису, видними представниками якої вважають художники-барбізонці. Вони працювали в основному на околицях Парижа поблизу села Бар бізон, від якого і пішла назва цієї школи. Це була група молодих художників – Теодор Руссо, Діаз делла Пенья, Жюль Дюпре, Констант Тройон, Шарль Франсуа Добіньї, - які приїхали в Бар бізон писати етюди з натури. Картини вони завершували в майстерні на основі етюдів, звідси закінченість і узагальненість в композиції і колориті. Але живе відчуття натури в них залишалося завжди. Всіх їх об’єднувало бажання уважно вивчати природу і правдиво її зображати, однак це не заважало кожному з них зберігати свою творчу індивідуальність. Пейзаж у картинах барбізонців несе сліди присутності людини, він обжитий, співзвучний побуту (“Вид Гранвіля” Теодора Руссо, “Пейзаж з коровами” Жюля Допре, “Дорога в лісі” Діаза де лла Пеньї).

Великий вклад в розвиток реалістичного мистецтва внесли французькі художники Гюстав Курбе (1819-1877 рр.), Жан Франсуа Мілле (1814-1875 рр.), Каміль Коро (1796-1875 рр.) та інші.

Отже, і класицизм, і романтизм, і реалізм, як творчі методи, що послідовно змінювали один одного, допомагали митцях оригінально і повнокровно зображувати існуючу дійсність і таким чином збагачувати духовний світ людей.
Запитання до самоконтролю знань:

1. На яких світоглядних принципах базується культура XIX ст..?

2. Як розивається наука в цю добу?

3. Які технічні досягнення були здійснені в XIX ст..?

4. Охарактеризуйте світоглядні принципи романтизму.

5. Які риси притаманні реалізму?

72

Лекція № 10



Тема 9. Західноєвропейська культура ХХ ст..

План


  1. Основні тенденції розвитку культури ХХ ст..

  2. Авангардні напрямки в мистецтві.

  3. Модерн та постмодерн

1. На рубежі XIX—XX ст. у світі завершується перехід до капіталістичного способу виробництва, створюються могутні монополії, провідні західні держави розподіляють світ на сфери впливу, колонізуючи відсталі в економічному відношенні країни. Науково-технічна революція, започаткована у XIX ст., істотно вплинула на розвиток виробничих сил, сприяла індустріалізації, урбанізації, піднесенню загального освітнього рівня населення.

На фоні загального економічного зростання на початку XX ст. у світі наростають економічні і політичні протиріччя, що, зрештою, призводять до Першої світової війни та соціальних революцій. Перша світова війна (1914—1918 pp.) мала катастрофічні наслідки для людської цивілізації, оскільки знищила традиційні уявлення про гуманістичні ідеали, створила сприятливі обставини для Жовтневої революції 1917 р. в Росії, що на довгі десятиліття поділила світ на два ворожих табори.

У 20-х pp. провідні західні держави на певний час вступають у період економічного зростання, створюється Ліга націй (1919)— міжнародна організація, що ставила на меті обмеження озброєнь, боротьбу за мир і безпеку народів. У цей час на Заході зростав рівень життя населення, поліпшувалися умови праці і соціального захисту робітників, зменшувалася кількість масових виступів. На жаль, період соціально-економічної стабільності виявився нестійким. Деяким державам (США, Франція) вдалося подолати кризові явища демократичними засобами. Проте в ряді країн до влади приходять радикально настроєні політики. Фашистська диктатура встановлюється в Італії (Б. Муссоліні, 20-ті pp.), у Німеччині до влади приходять нацисти на чолі з А. Гітлером, в Іспанії розпочинається громадянська війна.

У XX ст. в ряді країн встановлюються тоталітарні режими. Тоталітаризм (фр. totalite — сукупність, повнота, від лат. totus — увесь, цілий) — форма державного правління, що характеризується повним (тотальним) контролем

73

суспільства, ліквідацією демократичних свобод (СРСР, фашистська Німеччина, згодом Китай). Сфера культури за таких умов також підконтрольна державному впливу. За умов відсутності свободи творчості митці змушені дотримуватись певних регламентованих приписів, обмежень, а мистецтво в цілому має обґрунтовувати ідеї, що проголошуються владою. Тоталітарна держава бореться з усіма мистецькими напрямами та діячами культури, які не підтримують офіційного курсу, не дотримуються державної ідеології. Проголошується цілковите підпорядкування інтересів і свободи особистості інтересам держави. Формується тоталітарна свідомість, коли людина, не маючи змоги брати участь у громадському житті, вірить, що правляча партія та її лідер повністю виражають її інтереси, стає пасивною, з пригніченою психікою, безпринципною.



Друга світова війна (1939—1945), жорстокіша і кровопролитніша за попередню, вплинула на світогляд мільйонів людей. «Багатомільйонні людські жертви, втрата незліченних матеріальних і культурних цінностей підірвали віру в гармонію світовлаштування, спонукали до перегляду попередніх уявлень про призначення і критерії культури, духовності».

У XX ст. руйнуються колоніальні імперії, які мали численні володіння в Азії, Африці, Латинській Америці. Позбулися своїх заморських територій Великобританія, Франція, Іспанія, Португалія, Голландія, Італія тощо, натомість на політичній карті світу з´явилися нові молоді незалежні держави. У кінці століття зазнала краху світова соціалістична система і розпалася одна з найбільших тоталітарних держав — Радянський Союз.

Новітній час в історії людства — це період, коли наукові відкриття та технічні досягнення не лише поліпшували якість життя, а призводили до глобальних екологічних катастроф, сприяли створенню зброї масового знищення, причому науковці не передбачали трагічних наслідків застосування своїх відкриттів у майбутньому. Нобелівські лауреати П. Кюрі, М. Склодовська-Кюрі, Е. Резерфорд, Н. Бор, досліджуючи питання радіоактивності та відкриваючи нові хімічні елементи, не знали, що колись їхні наукові здобутки перетворяться на жахи Хіросіми і Нагасакі чи Чорнобильську катастрофу.

Глобальними техногенними катастрофами з тяжкими наслідками для навколишнього середовища людство розплачується також за надмірну урбанізацію.

XX століття позначилося також нечуваним геноцидом, гонкою озброєнь, дегуманізацією суспільних відносин. У той же час людина нечувано розширює свій науковий і творчий потенціал, реалізує ідеї, які раніше вважалися фантастичними, а в галузі художньої творчості прагне знайти нові,

74

нетрадиційні форми самовираження. У минулому столітті людство почало усвідомлювати «історію як процес самореалізації людини в культурі».



Отже, західна культура XX ст. розвивалася у тісному зв´язку з політикою, в умовах, коли змінювалися стереотипи людської поведінки з орієнтацією її на діловитість, підприємливість, уміння забезпечити себе і родину матеріальними благами.

2.Сила абстрагуючої свідомості, спрямованість до безпредметного мистецтва, відмова від наслідування видимому світу найбільш зримо втілились в культурі XX ст. Розуміння її сутності неможливе без такого феномену, як модернізм, який виник як реакція на нездійсненність естетичних ідеалів, що пропонувалися реалістичним мистецтвом. Це був принцип «навпаки» щодо реалізму. Поняття «модернізм» походить від французького слова «moderne» і означає новітній, сучасний. Це поняття має той же корінь, що і слово «мода», і нерідко вживається в значенні «нове мистецтво», «сучасне мистецтво». Модернізм охоплює період від початку століття до кінця 1960-х років (за деякими оцінками). Для нього характерна безліч відносно самостійних художніх напрямів та течій, загальною ознакою яких є рішучий відхід від традицій класичного мистецтва.

Крім модернізму, в мистецтві XX ст. виникло таке поняття, як авангард (від фр. передовий загін). Воно об'єднало на принципах корінного оновлення художньої практики різні школи і напрямки європейського мистецтва 10-20-х рр. XX ст. Авангардисти (найрадикальніші кола модерністів) порвали з усталеними принципами, традиціями і шукали нові засоби художнього вираження. Особливістю авангардизму є не лише розрив з художньою традицією минулого, її образною системою та виражальними засобами, а й активний, революціонізуючий суспільство протест, який потребує переоцінки духовних цінностей та нового сприйняття світу.

Перша світова війна викликала природний відгук письменників. Видатний чеський письменник Ярослав Гашек (1883-1923) написав роман-епопею «Пригоди бравого солдата Швейка під час світової війни». Швейк - людина з народу, в зіткненнях з начальством він удає простачка, а часом і дурника. Свої думки він завжди висловлює з невинним і наївним виглядом. Швейка називають серед таких всесвітньо відомих літературних героїв, як Дон-Кіхот і Санчо Панса, Гуллівер і барон Мюнгаузен. Учасником Першої світової війни був німецький письменник Е.М. Ремарк (1898-1970). її страхіття він описав у романі «На західному фронті без перемін». Проти війни був спрямований роман французького письменника Анрі Барбюса (1873-1935) «Вогонь» - перший твір соціалістичного реалізму в зарубіжній літературі.

75

Друга світова війна примушує письменників знову нагадати людям про їх відповідальність за майбутнє людства - «Кожний відповідає за свою планету», - заявляє в романтичній казці «Маленький принц» французький письменник Антуан де Сент-Екзюпері (1900-1944).



Модернізм охоплював і світовий театр. В 1953 р. ірландський драматург Семюел Бекет поставив у Парижі п'єсу «Очікуючи Годо» (1952), яка утвердила так званий «театр абсурду». Вистава символізувала абсурдність людського життя, мала величезний успіх, а Бекет у 1969 р. отримав Нобелівську премію в галузі літератури. Поява кінематографа, а потім і телебачення (від гр. бачення вдалину, далеко - про передачу зображення на відстань) підірвали монопольне панування театру як провідного видовищного мистецтва. Але театр успішно витримав конкуренцію.

Шляхи розвитку театру в XX ст. були визначені драматургією норвезького драматурга Г. Ібсена (1828-1906), новаторськими п'єсами А.П. Чехова (1860-1904) та англійського письменника Бернарда Шоу, а також системою російського режисера, актора, педагога, теоретика театру К.С. Станіславського (1863-1938). Театральні експерименти продовжив німецький письменник і режисер Б. Брехт (1898-1956). Він висунув теорію епічного театру. Згідно з цією теорією, спектакль повинен впливати не на почуття, а на розум глядача, бути публіцистичним і соціальне гострим. Експерименти Б.Брехта збагатили театральне мистецтво.

Чітко намітились тенденції до абстрагування краси в живописі. Це стосується, насамперед, роботи французького художника А. Матісса (1869-1954) «Радість життя», яка в 1905 р. з'явилась на виставці в Парижі. Нове світосприйняття закріпилося в назві «фовізм» (від фр. дикі). Фовісти стверджували свого роду живопис «без правил», за що й отримали від критиків іронічну назву. Головним засобом душевного самовираження, способом прояву симпатії до предметів оточуючого світу ставав колір. Для фовізму характерне прагнення до яскравого відкритого кольору, який вони широко використовувати в жанрі пейзажу. Максимальна виразність кольору, організація з його допомогою художнього простору, активний вплив кольорової гами на композиційне співвідношення частин художнього твору - все це і є характерними ознаками фовізму. Фовісти відмовлялись зображати конкретні образи.

Ще одним художнім напрямком, який мав довготривалі наслідки та значно вплинув на розвиток модерністського мистецтва, був кубізм (від фр. куб). Зародження кубізму дослідники пов'язують з іменем іспанського художника П. Пікассо (1881-1973), який від 1904 р. працював у Франції. Пікассо - один з тих, хто самою природою був створений для мистецтва. Його не можна

76

уявити поза живописом, про який він говорив так: «Живопис сильніший за мене. Він примушує мене робити те, що він хоче». Талант Пікассо проявився дуже рано. За словами самого художника, він почав малювати «задовго до того, як став говорити, але ніколи не малював як дитина». Якось Пікассо сказав: «Моїй роботі присвячую все... тому що звичайна людина тратить свою енергію на тисячі дрібниць. Я ж витрачаю її виключно на одне - на мій живопис...». Пікассо став родоначальником багатьох художніх течій XX ст., хоча не входив в жодне з творчих угруповань. В 1907 р. художник пише свій програмний твір «Авіньйонські дівчата». Якраз з цієї картини починається історія кубізму, утвердження іншої естетики, іншого світорозуміння. За це Пікассо називали «крайнім революціонером» у мистецтві.



Одним з перших теоретиків і практиків кубізму був французький художник Ж. Брак (1882-1963). Саме в його творах, поруч з Пікассо, експерименти кубізму набули найдосконаліших форм.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал